[4]

[4]

Чотирнадцяте січня дві тисячі дев’яносто шостого року, Шібуя, двадцять третя година.

Опівночі, в суботу, на вулиці не було автомобілів, там було повно молодих людей.

Відсутність видимих автомобілів пов’язано зі зміною транспортних систем та робочих часів. Поїзд з кабінок, окремі кабінки, ніколи не зупинялися за двадцять чотири години. У такому великому районі, як Шібуя, не було потреби користуватися загальними транспортними засобами, але можна дістатися до станції скориставшись автоматичною доріжкою, що тягнулася під землею.

Крім того, в нинішній час, коли розвинена інфраструктура роботи на добу, залишатися в офісі допізна не було потреби. У випадку термінової роботи, сучасні тенденції в бізнесі рухалися до того, щоб виконати її в дома і передати в офіс по окремій лінії зв’язку, не виходячи на роботу. Сучасний офіс - це місце для ділових переговорів, а не роботи з документами. В першу чергу, якщо ви займаєтеся чесним бізнесом, не має потреби в нічних переговорах.

Нічна Шібуя це молодіжне місце, звідки зникають дорослі.

Звичайно, те саме видовище можна спостерігати й в інших місцях.

Шібуя, Сіндзюку, Роппонґі.... Шібуя - єдине місце, де молоді люди збираються і тусуються посеред ночі, ще до війни процвітала, як район орієнтований на молодь.

В епоху хаосу, що охопила двадцять років, Сіндзюку, Ікебукуро та Роппонґі, в результаті руйнівних дій іноземців та бунтів молоді, викликаних діями іноземців, стали в край спустошеними. У процесі відновлення, було вжито ретельних заходів щодо відновлення безпеки, і ці райони стали густо населеними центрами, як і інші райони міста.

Але Шібуя був винятком.

Оскільки рівень спустошення поглибився ще до війни, конфлікти між молоддю посилився, вигнання іноземців тут пришвидшилося, з іншого боку, це врятувало його від повного руйнування, як інші місця. Але тема беззаконня ночі все ще була проігнорована, тож не можна сказати, що було краще.

Якби це беззаконня тривало в день і в ночі, уряд та органи місцевого самоврядування, що стали менш толерантними до хаосу, ніж до війни, ініціювали б «перебудову». Нинішні адміністративні органи доволі жорстокі, що до обмежень приватної власності.

Але Шібуя має зовсім інше обличчя, в день і ночі.

Протягом дня це діловий район, зайняті офісні працівники.

Вночі це район розваг для молодих людей, без нагляду.

Оскільки вони не можуть спіймати усіх відразу, влада досі не може завершити перепланування.

І сьогодні ввечері багато молодих людей зібралося на вулиці на початку Нового року, шумлячи, сміючись, фліртуючи та воюючи один з одним.

Серед них був хлопець з грубими рисами обличчя і міцним тілом.

У легкій куртці поверх спортивного светра, що здавалося легким одягом для зими, Лео не впевнено ходив нічною Шібуя. Хоча це названо невпевненою, ноги в джинсах і кросівках впевнено крокували по вулиці. Однак, в нього не було якогось конкретного місця призначення.

У Лео було одне погане захоплення. Ні, звичка, а не захоплення

Звичка блукати.

Не ходити чи бігати та не горланити, а блукати в ночі.

З наближенням ночі, йому хотілося прогулятися, без будь-якої цілі.

Лео вважав, що це пов’язано з інстинктом закладеним у його генах.

Він є третім поколінням «Бург Фолге21», серії розробленої в Німеччині, що перша в світі застосувала технологію маніпулювання магією шляхом генетичної маніпуляції.

Бург Фолге - покращення фізичного тіла, розроблена з акцентом на підвищення міцності. У той час, коли замість посилення магічних здібностей, підсилювали здібності ближнього бою, що вважалося слабкістю мага, Бург Фолге генетично підсилили міцність тіла, що породило «розширену людину, що могла використовувати магію», замість того щоб бути скорегованим магом, це був «Супер солдат, що використовував магію».

Хоча в процедуру не було включено методи хемеризації, не важко було здогадатися, що в процесі реконструювання генів було використано савця набагато більшого за людину.

Замість того щоб знімати фізичні обмеження зовні - вже тоді було відомо, що заходи такого роду, з великою ймовірністю, зашкодять магічним навичкам - підвищили саму фізичну здібність.

Внаслідок такої необґрунтованої модифікації, багато перших поколінь Бург Фолге померли в дитинстві, а більшість з них збожеволіли й померли, вже дорослими.

Одним з небагатьох вцілілих був дід Лео.

У Лео був страх.

Поглянувши на нього зовні, цього не сказати, але схоже, що він живе з цим страхом глибоко в серці.

«Одного разу, я теж збожеволію».

З не людським фактором, що поїдає його людський фактор, він може зникнути.

Він хотів бути вірним своїм покликам, оскільки вважав, що звільнення позову може відтягнути момент. Бо мав приклад вільного діда, що вів природнє життя.

Тож він не чинив опору бажанню «блукати в ночі».

Він ходив під місяцем, під зірками, під густо чорними хмарами.

Одна ніч в місті, одна ніч в центрі міста, одна ніч у передмісті, та одна ніч у горах на самоті.

Без місця призначення. Примхливо обираючи шлях під настрій дня.

Це був збіг обставин, що сьогодні він приїхав до Шібуї.

Його привабила фігура молодого чоловіка у чорному костюмі, поверх якого був сірий плащ, що хоч і був новим, тут і там був пом’ятий.

– Ем? Старший брат Еріки, пан інспектор?

Прохожий повз був випадковим знайомим. Та все ж, Лео окликнув молодого чоловіка. Це також просто примха, якщо він зустрічав знайомих він завжди зачіпав їх.

В наступний момент, на нього кинулася хвиля піднятого шуму.

Голос Лео аж ніяк не був гучним. Але достатньо, щоб зупинити похожого повз. Однак, з обох сторін вулиці на нього спрямувалися погляди, які не можна було назвати привітливими.

– Ти, ходи зі мною на хвилинку.

З критикою в голосі, звернувся чоловік, що йшов поруч зі «старшим братом Еріки». Лео також пригадав обличчя чоловіка у віці, коли його трохи важко було назвати молодим. Не лише обличчя, але й ім’я.

– Пан Інаґакі, вірно? Чого так несподівано?

Не відповівши на запитання, яке також можна було вважати грубим, Інаґакі схопив зап›ястя Лео.

Його можна було легко струхнути, але Лео слухняно прослідував за Інаґакі.

Місцем призначення був невеликий бар у кінці провулка. На вивісці був напис «BAR», але це був заклад, всередині якого Лео здалося, що не було необхідності використовувати західні написи.

– Господар, я займу кімнату на горі..

Звернувшись до власника закладу, що протирав склянки за стійкою, він не чекаючи відповіді, піднявся по сходах. Вони прийшли до маленької тісної кімнати, де стояло всього чотири стільці, навколо круглого столу. У дверному отворі були товстенні герметичні двері, наче люк космічного корабля, що не відповідали старовинному інтер’єру.

– Я, не повнолітній.

Жартівливо проявив ініціативу Лео, перш ніж Інаґакі, повернувши герметичну ручку обома руками.

Поруч з Інаґакі, обличчя якого виглядало наче він проковтнув гірку комаху, Чіба Тошікадзу весело, не заради сміху, а з цікавості - посміхався.

– Сайдзьо-кун, вірно? Ти непогано нас виявив. А ми надійно приховали свою присутність.

Тільки тепер Лео зрозумів, про що говорить Тошікадзу.

– ...Невже, я завадив розслідуванню?

Здається, гарна здогадка була несподіваною для Тошікадзу.

– Гей... У тебе не лише м’язи. Ну, Еріка не трималася б тебе, якби замість мозку були просто м’язи.

Лео незадоволено нахмурився, але чи було це сказано з доброти, чи зі зла, він пам’ятав, що його навчили різним технікам, позичили багато речей, тож не став сперечатися.

– Чи не припустився помилки дім пана інспектора, у вихованні дочки?

Контратака, у кращому випадку, могла мати форму лайки.

– Певно, що так.

Криво усміхнувся Тошікадзу. Однак, всупереч світлому тону, світло у прищурених очах змусили його відчути щось глибоко вкорінене.

Відчувши небезпеку в продовжені, Лео закрив рот.

– Не турбуйся про розслідування. Ми приховали присутність, щоб уникнути безглуздих проблем, а не зарази стеження. Оскільки зараз ніч, поліція може привернути неприємну увагу.

– Неприємну... Це точно.

Щось пригадавши, глибоко кивнув Лео. Цей жест підказував, що він більше симпатизує поліції, ніж молоді на вулицях.

Якщо виявити прихильність, ставлення до вас покращиться, це один з законів між особистісних відносин. (Це не обов’язково трапляється у відносинах з протилежною статтю).

Вираз з яким Інаґакі звернувся до Лео, також змінився на щось привітніше.

– Інспекторе, хіба зараз не добрий час? Щоб запитати його?

Звісно, Лео не знав що це означає, але не поспішав запитувати. Тошікадзу кивнув і повернувся до Лео, що очікував.

Сайдзьо-кун, для чого ти сьогодні в Шібуї?

– Я тут без особливої цілі.

– Хм... Ти часто приїжджаєш до Шібуї?

– Ну, не так вже й часто, але іноді приходжу. Також був тут напередодні нового року.

– Два тижні тому.. Тоді, чи знаєш ти про дивні випадки в торгових районах міста?

Інаґакі не зупинив Тошікадзу, що намагався розкрити деталі справи з обмеженням для розголошення. Інаґакі знав, що завтра це все одно стане «сенсацією».

– Дивні випадки? Думаю, вони відбуваються щодня. До речі, хіба інспектор відповідає не за Йокогаму. Чому розслідуєте інцидент в Токіо.

Ми належимо до Міністерства Внутрішніх Справ. Їздимо по Японії. Тож зараз ми розслідуємо інцидент з серією неприродних смертей в Токіо.

Сказано це було легко і м’яко. Однак, цей тон не вів Лео в оману.

– Неприродні смерті... Вбивства? Серія?

Нахмуривши брови, запитав Лео. Тошікадзу не показав ознак цього на обличчі, але змінив оцінку Лео, підвищивши її.

– Саме так. Ну, завтра про це стане відомо загалу...

Сказавши це, Тошікадзу поглянув на Інаґакі. Інаґакі кивнув і вийняв з внутрішньої кишені свій мобільний пристрій. Відкривши складний термінал, відкрив зображення на екрані. Глядячи на фото у слайд шоу Лео видихнув зойк.

Останню жертву знайшли три дні тому, в парку Догензака. Орієнтовний час смерті - між першою та другою ранку.

– Посеред міста?

Лео подумав, що «посеред міста» також звучить дивно, але не зміг підібрати жодних інших слів, які б точніше висловили його думки.

Напевно, він уявляв, що такі таємниці явища відбуваються у віддалених районах.

– Це може трапитися в місті та вдень, але все ж відбувається в ночі. Саме в цьому місці.

Однак, Тошікадзу відповів з гірким обличчям і з цим можна було лише погодитись. Лео і сам знав нинішню двосторонню натуру Шібуї.

– Я хотів би запитати тебе, чи не бачив ти когось дивного? Я не проти почути прості чутки.

– Лише дивні люди блукають містом посеред ночі. Що саме ви хочете знати?

На правомірну скаргу Лео, Тошікадзу, знаючи що це не той випадок, посміхнувся.

– Звісно. Однак, якби у нас були прикмети злочинця, слідство проходило б набагато простіше....

Лео мовчки дивився на Тошікадзу, що думав, з чого почати

– Правильно... Тіло жертв, ми тобі вже показали.

Інаґакі не намагався вставити слово. Не зупиняв начальника, що розкривав секрети розслідування цивільним особам.

– Причина смерті неприродна. На всіх, з семи жертв, не було жодної подряпини. – Не було травм? Отрута?

На питання Лео, що змінив вираз, Тошікадзу похитав головою.

– Реакція на всі відомі препарати негативна. І хоча ран немає, жертви втратили до десяти відсотків крові.

– Усі?

– Усі.

Зрозуміло... Це дійсно «не природня смерть». Це не таємничі вбивства, а таємниче явище.

Не злякавшись і не стривожившись зі спокійним тоном кивнув Лео.

– Явище може здатися дивним, але інцидент справжній.

Здивувавшись його відношенню, Тошікадзу повернувся до свого першого питання.

– Отже, чи не має людей, що могли б виконувати якусь імітацію окультного? Хлопців, які нещодавно прилетіли з інших місць і про яких ходять дивні чутки?

– Нещодавні чужоземці...

Перед тим, як його знову запитали, Лео схрестив руки на грудях, але незабаром здався, і розвів схрещені руки.

– Вибачаюсь, зараз ніхто на думку не спадає.

Що за ввічливість? Це було сказано більш розгублено, ніж грубо, але це не здавалося недоречним, чи огидним.

– Порозпитую приятелів.

– Ні, ні, усе добре. Це поліцейська робота, тобі не потрібно рознюхувати.

– Але пане інспекторе, це ж нічна Шібуя? Думаю, дорослому, ще й поліцейському, це буде важко.

– ...Ні, може й так, але.

Звичайно, це нагадування було зайве, Тошікадзу та Інаґакі усвідомлювали труднощі розслідування. Інакше вони б не розкрили секрети розслідування, хлопцеві, що був просто їх знайомим.

– Я не збираюся совати носу в небезпеку. І навіть якщо це так виглядає, я впевнений в своєму нюхові.

– Справді? Тоді!

– Інспектор?!

Однак, змушувати старшокласника співпрацювати в розслідувані, заходить занадто далеко і занадто небезпечно. Думаючи так, Інаґакі підвищив голос, щоб зупинити це, а Тошікадзу дістав з кишені візитну картку.

– Коли щось дізнаєшся, напиши мені сюди. Ключ вводиться вручну лише один раз, далі він оновлюватиметься автоматично.

Тошікадзу, і Лео проігнорували розсудливість Інаґакі

– Досить суворо. Я дам знати, коли щось дізнаюсь.

Лео встав, з легкістю повернув ручку герметичного замка, яку Інаґакі був змушений повертати обома руками та спустився сходами.

◇ ◇ ◇

Чотирнадцяте січня дві тисячі дев’яносто шостого року USNA Вашингтон, округ Колумбія, одинадцять тридцять, за місцевим часом.

П’ятнадцяте січня, перша година за японським часом - після опівночі.

Ліну, яка вже була в ліжку, розбудила сусідка по квартирі, Сильвія.

– Сильві, що сталося?

Ліна вже більше трьох років є регулярним солдатом, навіть якщо врахувати час коли вона була головнокомандувачем Зірок, її військова історія нараховувала півтора року. Вона вже звикла, що в екстрених випадках, її витягають з ліжка. Миттєво пробудивши свідомість, вона чітким голосом запитала у Сильвії деталі.

– Терміновий дзвінок від майора Канопуса.

Почувши відповідь Сильвії, Ліна мовчки побігла до комунікатора.

– Дякуємо за очікування, Бен. Вибачте, що тільки голосом.

– Це мені пробачте, що потурбував вас під час сну.

Наскільки Ліна знала, Бенжамін Канопус був одним з найрозсудливіших людей серед Зірок. Можливо, у нього найбільше здорового глузду, серед Зірок першого класу. Він зателефонував Ліні, врахувавши різницю в часі, знаючи що, зараз північ. Тож це не було просто так.

– Я не проти. Що ж сталося?

– Ми дізналися місцезнаходження тих, хто втік минулого місяця.

– Що?!

Дезертирство Зірки першого класу Альфреда Фомальгаута, що сталося минулого місяця, не обмежилося скандалом всередині Зірок, але й сколихнуло військове керівництво USNA.

Цей інцидент не закінчився ліквідацією старшого лейтенанта Фомальгаута, власне Ліною. Водночас з армії USNA втекли сім магів і магічних інженерів. До них входили і Зірки, хоча й найнижчого класу «Супутник». Місія, яку Ліна залишила майору Канопусу, полягала у відстеженні та ліквідації цих дезертирів. Саме їх місце знаходження було встановлено.

– Де вони?!

– В Японії. Після посадки в Йокогамі, схоже, зараз вони переховуються в Токіо.

– Чому Японія... Більш того в Токіо?!

Пробурмотіла приголомшена Ліна. Але Канопус не мав відповіді на це питання. Ліна не єдина, хто вдавався в це питання, і не лише Канопус не міг на нього відповісти.

– ...Об›єднаний комітет Начальників Штабів вирішив направити додаткові пошукові групи.

– Уряд Японії це знає?

– Ні це таємна операція.

Розвідувальна діяльність на чужій території і переслідування дезертирів з веденням бойових дій радикально відрізняє від пошукової активності при підтримці країни-партнера Це навіть можна сприйняти як серйозну провокацію щодо суверенітету і вимагати розриву дипломатичних відносин. Ліна вкотре зрозуміла наскільки серйозною цю справу вважає Пентагон.

– Головнокомандувач, ось наказ від Генерального Штабу. Нинішній місії майора Анджі Сіріус надано вторинний пріоритет і надано пріоритет відстеженню дезертирів.

– Ліна глибоко вдихнула, а потім сказала в комунікатор.

– Бен. Передайте в штаб, я зрозуміла.

– Вас зрозумів. Головнокомандувач, будьте обережні.

На цих словах турботи, зв’язок було перервано.

Ліна подумала, що сьогодні спати не збирається.

◇ ◇ ◇

В класній кімнаті, на початку тижня, гарячою темою стали містичні вбивства.

Після того, як в неділю в ранці, одна за одною, на японських сайтах новин почали з’являтися низка сенсаційних статей, ЗМІ почали бенкет статей про серійні вбивства. Це шаленство виходило зі звички, розважати передплатників.

Але з цим новина поширилася світом, мов пожежа. Однак, це була сенсація, оскільки головним чином наголошували на окультному аспекті.

– Доброго ранку. Ей, ей, Тацуя-кун, бачив вчорашні новини?

Однак, знаючи що ними маніпулюють, отримати з цього зиск, певно, могли лише люди приблизно віку Тацуї. Його подруга, котра здавалося, ніколи не обманювалася подібними штуками, з›явилася пританцьовуючи, як і очікувалося заговорила першою.

– Новини, про вампірів?

З ввічливості спробував підтвердити він, навіть якщо вже зрозумів. А Еріка, як і очікувалося, радісно кивнула.

– Я не думаю, що тут єдиний злочинець, правда? Це професійно організована злочинність? Я ставлю на те, що це злочинна організація з «торгівлі кров’ю», торгівля органами.

Перш ніж Тацуя сів на стілець, вона зайняла його і повернула тіло, щоб наблизити обличчя.

В цей момент Тацуя подумав, про дещо не суттєве «Хоча це не важливо, але у неї дійсно гнучке тіло», і похитав головою з серйозним виразом.

– Якщо так, не зрозуміло чому лише десять відсотків.

Щоб не піднімати зайвої тривоги, влада точно хотіла б приховати цей факт, але те, що жертви втратили десять відсотків крові, стало відомо загалу з наріканням на «Інцидент з вампірами».

– Не було наміру вбивати? Ти не думаєш, що їх можна було використовувати як фабрику крові, якщо залишити в живих?.

– Тоді вони б не залишали тіла в місті. Також загадка в тому, що не має жодного сліду від забору крові.

У деяких статтях писали про причетність мага, кажучи, що «після забору крові через ін’єкційні голки, сліди стирали за допомогою магії», але стерти сліди від голки на завжди, цілющою магією неможливо.

– Хм, зрозуміло... Відсутність шрамів однозначно дивно.

– Це вбивство з окультним підтекстом, як казали по телевізору.

Нахмуривши брови з сусіднього місця, вступила в розмову, з трохи більш знервованим виразом, Мідзукі.

– З окультним підтекстом... Якби вампіри справді існували б, мабуть, ми про це знали.

У процесі систематизації сучасної магії ті, хто передавав стару магію, вийшли із завіси легенд. Якби існували міфічні істоти, їх існування розкрили разом з «відьмами». Принаймні, так вважав Тацуя.

– Тож Тацуя вважає що це людський злочин, а не окультний інцидент?

– А як думаєш ти, Мікіхіко. Думаєш, Йокаї та демони на це здатні?

Він відповів Мікіхіко, таким же питанням.

Мікіхіко, видавши «Хм», похитав головою з боку в бік.

– ...Я не думаю, що це просто людська робота, але не можу стверджувати....

На невпевнену відповідь Мікіхіко, Тацуя показав неприємну посмішку.

– Якщо говорити про окультизм, то лише сто років тому, магія була найяскравішим представником окультизму.

Подалася в перед Еріка

– Тацуя-кун, думаєш, що це відбувається за участі мага?

– Це ще не зовсім зрозуміло. Радар мисленнєвих часток, у вуличних камерах, жодного разу не спрацював.

Одразу після цих слів, Тацуя похитав головою, ніби переосмислив.

– ...Однак, якщо це високорівневий маг, він міг би обдурити радар, якщо це оператор, що здатен використовувати позасистемну магію Психічного впливу, він, мабуть, зміг би скоїти злочин, непомітно для когось, посеред міста.

– Неприємно. Сподіваюся, що такі тенденції, як вчення «Гуманізму», не посиляться.

Похмуро пробурмотіла Мідзукі.

Сучасний «Гуманізму» це своєрідний антимагічний рух.

Християнський варіант, згідно з яким, магія це не сила дозволена людям (точніше Єресь). Рух з культовою ідеологією, що намагається заборонити використання магії. Він був названий «Гуманізмом» з самого початку, кажучи, що «люди можуть жити тільки з силою, дозволеною людям», і це фракція, що розростається в останні роки, головним чином, на Східному Узбережжі Америки.

В цьому не було б шкоди, якби це означало лише «не використання магії», але екстремальні елементи «Гуманістів» використовували насильницькі акти для заперечення існування самих магів, навіть влада USNA стежить за цими організаціями як за кримінальним резервом.

– До речі про це, один тарабанив таке по телевізору.

– Ранку, про що розмова?

Перервавши слова Еріки, на місце перед Тацуєю - природно не було «викладача», який би запропонував змінити місце - сів Лео.

– Сьогодні, не запізно?

Піднявши руку на скорочене (стисле) вітання, запитав Тацуя. Це може здатися дивним, якщо судити з його зовнішності, але Лео рідко приходив в притул до початку занять.

– О, через дрібницю, я трохи пізно ліг... То про що говорили?

– Обговорювали «інцидент з вампірами».

Від відповіді Мідзукі, Лео нахмурився.

З його вуст вилетів легкий шепіт «Знову...», але в цей час на терміналах з’явилося повідомлення, що вказувало на початок ранкових занять і через нестачу часу їх розмова була відкладена.

◇ ◇ ◇

Поруч з Міюкі, що з’явилася у шкільній їдальні, не було світловолосого супроводу.

У них не було якихось домовленостей, тож він не відчував якогось невдоволення й у нього не виникало непорозумінь, з цього приводу. Тож це питання скоріше просто прийшло в його голову, ніж було проявом цікавості.

– Сьогодні без Ліни?

Але відповідь молодшої сестри виявилась для Тацуї несподіваною.

– Сьогодні вона відсутня, старший брат. Раптом у неї з’явилися сімейні справи.

– Хм..?

«Відсутня відразу на початку навчання за кордоном?» Так подумав Тацуя, але він не знав жодного іншого учня мага по обміну, окрім неї, тому не міг сказати, що це незвично. Перш за все, якщо вона та, хто він думає, повинно бути багато речей, що мають пріоритет перед школою. Крім того, Ліна не могла назвати Міюкі та Хоноці іншої причини крім «домашніх справ». Тож Тацуя далі не розпитував.

Еріка і Мідзукі демонстрували свою звичну поведінку - однак, різниця була в тому, що Мідзукі «хвилювалася», а Еріка випромінювала «цікавість», до того ж вони розуміли, що немає причин розпитувати Міюкі. Як завжди, з відсутністю однієї людини (Шізуки, а не Ліни) за столом сиділо семеро людей.

– До речі, як справи у Шізуку?

Перевела погляд на Хоноку, Еріка

– Так, у неї все добре. Вона сказала, що заняття не надто складні.

Не показавши ні хвилини роздумів з цього приводу, негайно відповіла Хонока. Для сучасної технології зв’язку відстань між двома сторонами Тихого океану не така вже і велика.

– Вона була здивована, що там все ще є заняття дискусійного типу з викладачами.

Всі були здивовані й зацікавлені цим моментом. Інформації про те, як проводять уроки в закордонних країнах, практично немає, адже студенти, що вивчають магію, практично припинили навчатися за кордоном.

– Тоді, хіба Ліна не дивується через різні речі?

– Схоже, це не так.

Міюкі, з посмішкою заперечила занепокоєння Мідзукі. Насправді Ліна, здавалося, не мала жодних труднощів через різницю у викладанні в Америці та Японії. Схоже, вона ніколи не ходила до школи й старша школа магії в Японії була першою, Міюкі, потайки, неприємно посміхнулася.

На щастя, посмішку кокетливого маленького чортеняти не помітили. Увага друзів була прикута до наступного зауваження-бомби, вибухової новини Хоноки.

– Вчора ми трохи поговорили телефоном, але її здивувала новина про інцидент з вампірами. Щось подібне сталося в Америці.

– Щ-що! Що, справді?

– Я запитала те саме. Не на Західному узбережжі, де знаходиться Шізуку, схоже, це відбулося в центральній частині Південних околиць Далласу.

– Вперше чую...

Здивованим тоном пробурмотів Тацуя, що нещодавно, через попередження тітки, почав часто перевіряти новини пов’язані з USNA.

– Схоже, що там є досить багато обмежуючих правил, щодо новин. Шізуку сказала що цього не було в новинах, вона чула це від учня, що до цього навчався за кордоном.

Схоже, радіючи, що привернула увагу Тацуї, Хонока слабо посміхнулась, продовжуючи пояснення.

В очах Тацуї, що кивнув, було яскраве світло надмірної цікавості.

◇ ◇ ◇

Коли Тацуя та його друзі були захоплені темою свого друга, що навчалася за кордоном, світловолоса учениця старшої школи, по обміну, перебувала на зустрічі в посольстві USNA.

– Іншими словами, у Фреді, ні, в головному мозку лейтенанта Фомальгаута утворилася нейронна структура, що у звичайних людей, ніколи не спостерігалась?

Зустріч перейшла в обідній час, але ніхто, включаючи Ліну, не просив перерви.

– Вираз «звичайні люди» може вести в оману.

Зауважив чоловік, що видавався вченим, котрий не носив білого халата.

– В результаті розтину мозку Альфреда Фомальгаута, виявлено структуру нейронів, якої ніколи не спостерігалося в корі головного мозку людини, включаючи магів. Зокрема, у префронтальній корі утворилася тканина, схожа на дрібне мозолисте тіло.

Побачивши багатьох учасників розмови з не однозначними виразами на обличчі (звісно Ліна була серед них) вчений почав пояснювати у стилі лекції.

– Ви ж знаєте, що людський мозок поділяться на праву і ліву півкулю?

Запитав вчений, поглянувши на всіх, та продовжив говорити.

– Так, ліва і права півкулі з’єднанні мозолистим тілом, розташованим в центрі головного мозку. Якщо сказати по-іншому, мозок середньо статистичної людини має зв›язок між півкулями лише в центральній частині.

– Переформатована кора - поверхнева частина головного мозку... По суті тут немає утворення, що з›єднувало ліву і праву сторону мозку?

– Саме так. Іншими словами, в мозку лейтенанта Фомальгаута є те чого не повинно бути у людини.

Нарешті Ліна зрозуміла, чому їй сьогодні потрібно було бути особисто. Звичайно, це не те, про що можна говорити телефоном.

– Яку функцію воно виконує. Я чув, що префронтальна кора - це частина, тісно пов›язана з мисленням і судженням... Чи може утворення нових клітин мозку, вплинути на здатність мислити?

– Серед нас, дослідників магії USNA, існує гіпотеза, що головний мозок не є незалежним органом мислення, це орган зв’язку, що отримує інформацію від Псіонового інформаційного тіла так званого «розуму», який є органом зв’язку, котрий сприймає і передає інформацію від тіла до розуму.

Вчений з посмішкою похитав головою, на запитання старшого офіцера, що сидів з протилежного боку стола.

– Якщо дотримуватися цієї гіпотези, вважається, що нового нейронна структура, сформована в головному мозку лейтенанта Фомальгаута, пов’язана з невідомою психічною функцією, що ніколи не завантажується.

На обличчі присутніх виник сконфужений вираз. Ліна, що глибоко задумалась, підняла руку, щоб отримати слово.

– Що?

Навіть якщо вчений заохотив говорити, вона не могла заговорити відразу. Лише через три секунди Ліна запитала те що крутилося в її червоних вустах, чоловічі очі цього не помітили.

– ...Докторе, невідома психічна функція, чи існує ймовірність зовнішнього втручання невідомою магією?

Відповідь вченого була впевнена.

– Я думаю, майор Сіріус каже, що лейтенантом Фомальгаутом маніпулювали, але на жаль такої можливості не має. Хоча це лише гіпотеза, але немає сумнівів, що розум і тіло діють як одне ціле. Хоча воно може впливати на розум, але не впливає на структуру головного мозку. Це не магія змінює структуру розуму інших.

Від фрази «магія що змінює структуру розуму», Ліна пригадала легенду про одного мага. Але цей маг вже мертвий. Після двадцяти років госпіталізації, він повинен був покинути світ, не одужавши та не маючи дітей.

Ліна легенько похитала головою, страхуючи свої думки.

◇ ◇ ◇

Ще перша по полудню, але третьокласники вже були вільні. Оскільки першокласники та другокласники застрягли в аудиторіях та навчальних кабінетах, двоє третьокурсників, хлопець і дівчина, таємно зустрілися в клубній кімнаті, де більше нікого не було.

Однак, солодкої атмосфери там не було. Попри те, що батьки бачили в них шлюбну пару (Вони тільки один з багатьох кандидатів, один для одного).

Звісно, ця таємна зустріч - це «таємна зустріч», але не «побачення». Катсуто та Маюмі прийшли сюди від імені сімей Дзюмондзі та Саєгуса, відповідно.

– Чому ми повинні були зустрічатися тут?

– Мені шкода. Я вирішив, що це найменш помітне місце. Як представник дому Дзюмондзі, я хотів би уникнути привертання уваги Йотсуби.

– Ми та Йотсуба, останній місяць в стані холодної війни. І все тому, що цей старий хитрий лис зробив трохи зайвого.

З посмішкою пожалівся Катсуто, у відповідь на невдоволений шепіт Маюмі,

– Так само кажуть і Саєгуса.

– О вибач, відволікся? Це було вульгарно?

Коли Маюмі почала кокетувати, сміх Катсуто перетворився на гірку усмішку.

– Коли я з тобою, часом мені здається, що в мені не бачать чоловіка.

– Це непорозуміння? Дзюмондзі-кун найбільше видається чоловіком, серед моїх знайомих. Просто на просто.

– Зараз у нас стосунки чоловіка та жінки?

– Вже три роки, з часу вступного іспиту, ми суперники.

Трохи посміявшись один над одним, вони одночасно змінили свій вираз. Попри те, що вони сміялися, між ними було сильне напруження, тому не можна сказати, що атмосфера змінилася.

– Дзюмондзі-кун. Я хотіла б передати вам повідомлення від мого батька, ні глави дому Саєгуса, Саєгуси Коуічі. Сім’я Саєгуса сподівається на єдиний фронт з родиною Дзюмондзі.

– Це не поспішно. Не «співпрацю», а раптово «спільний фронт».

Раптово зупинившись, Катсуто поглядом попросив пояснень. Звичайно, Маюмі мала намір пояснити достатньо щоб ситуація була зрозумілою.

– Скільки ти знаєш про інцидент з вампірами?

– Я не знаю більше, ніж повідомлялося. У нас немає стільки прибічників, як у дому Саєгуса.

На слова Катсуто, які можна було сприйняти за скромність, вуста Маюмі трохи розслабились.

– Девіз дому Дзюмондзі, один за тисячу. А сім’я, Саєгуса, як відомо, лише багаточисельна.

Маюмі багатозначно перервала свої слова.

І продовжила, перш ніж Катсуто закликав продовжити.

Жертв вампіра в тричі більше, від заявленого. Станом на вчора було підтверджено двадцять чотири жертви.

Попри особистість Катсуто, він не міг не здивуватися.

– ...Це лише район Токіо?

У Токіо, до того ж зосереджено в центральних районах міста.

Катсуто схрестив руки на грудях і задумався.

Маюмі мовчки чекала, поки він не заговорить.

– Сім’ї Саєгуса відомі жертви, про які не знає поліція. Мало того, шкода сталася на обмеженій території. ...Жертви пов’язані з Саєгусою?

– Вірно на половину. Усі жертви, про які не знає поліція, маги, що співпрацюють з нами. Навіть недоведені жертви, це маги або люди з магічними здібностями. Наприклад студенти магічного університету.

– Тобто.

Обличчя Катсуто показало жахливий вираз.

– Це значить, злочинці націлені на магів.

– ...Дзюмондзі-кун, ти лякаєш.

Однак, вплив цього виразу, здавалося був занадто сильним для учениці старшої школи. Не зважаючи на те чи був це справжній намір, чи гра.

– Ммм.. пробач.

І навіть якщо це була гра, ефекту було достатньо, щоб залишити слід на Катсуто.

– Ми не знаємо, один винуватець у цих серійних вбивствах, чи декілька, але впевнені, що цей «вампір» все ж націлений на магів.

Ніяк не реагуючи на вираз Катсуто, що ставав все більш похмурим, Маюмі повернулася до теми, мабуть, це був прояв істинної природи Маюмі, «маленького дияволятка».

– Якщо говорити хронологічно, то ситуація виглядає так, першими зазнали нападу співробітники та студенти Магічного Університету, а люди з нашого дому проводили розслідування для відплати, і шкода поширилась.

– Звісно, залишити цього не можна.

Глибоко кивнув Катсуто, не звертаючи увагу на збитки, від надмірного виразу Маюмі.

– Є зачіпки? Якщо є людина здатна нашкодити магу Саєгуси, це міг бути вдосконалений солдат чи маг. Велика ймовірність, що вони іноземці. Хтось хто в›їхав в країну до і після інциденту, або сумнівні іноземці, що приїхали до Токіо?

На запитання Катсуто, Маюмі похитала головою. Напевно, подумавши про те саме, Саєгуса вже дослідила це питання.

– Але щодо іноземців, що в’їхали в країну до і після інциденту...

Тут Маюмі розгубилася, але на погляд Катсуто, що заохочував продовжувати, нерішуче продовжила говорити.

– Є чимало студентів-магів та магічних інженерів з USNA. У нашій школі є учениця по обміну... Дзюмондзі-кун, ти вважаєш, вона підозріла?

– Думаю вона підозріла, але не злочинець.

Негайно відповів Катсуто.

– Я не думаю, що вона абсолютно непов’язана, але поки що нормально залишити її в спокої.

– Якщо так говорить Дзюмондзі-кун...

Маюмі, здавалося не серйозно підозрювала Ліну. До Маюмі, що від невпевненості опустила погляд, Катсуто звернувся з питанням, що його цікавило.

– Якщо це так, думаю, необхідно співпрацювати з Йотсубою.

Настала черга Маюмі нахмуритися, зрозумівши пропозицію Катсуто.

– Насправді, я теж так думаю... Але це порушить неписане правило. Думаю, що стосунки не відновляться, поки батько не схилить голову.

– Але твій батько не має наміру вибачатися перед Йотсубою, хех... Я розумію, враховуючи колишню ворожнечу між шановним Коуічі та шановною Маєю... Однак, це рідкість, що Йотцуба зберігає неприязнь так довго.

Йотсуба дотримувалася політики незалежності, більш відомої, як позиція само центризму (хоча її названо само центризмом, але аж ніяк не в поганому сенсі) і прийшли до позиції, що їм байдуже що роблять інші Клани. Вони як одержимі намагалися покращити свою ефективність, за своєю магічною силою вони були в одному ряду з Саєгуса, знаходячись на вершині і навіть серед Десяти головних кланів їх клан можна було назвати єретичним.

Катсуто міг лише дивуватися, що вони роблять за лаштунками, однак, він знав, що їх конфронтація не настільки однозначна, щоб порушити взаємодію кланів. Він не міг сказати цього Маюмі, але насіння конфлікту створювали переважно Саєгуса.

«Що ж сталося?» Певно, це питання відобразилося на його обличчі.

– Я не знаю деталей...

Неохоче, з гіркотою голосі промовила Маюмі.

– Здається тато, той хитрий лис, вліз у відділ розвідки Збройних Сил під патронажем Йотсуба. І це викрили...

– ...Зрозуміло.

Так, жорстку позицію Йотсуби, можна зрозуміти. Катсуто міг відповісти Маюмі, що здавалося почне скреготати зубами, лише так.

Можливо, в її серці було дев’яносто дев’ять слів до батька. Маюмі, що нарешті повернула спокійний вираз, через короткий проміжок часу, знову звернулася до Катсуто.

– Тож що. Чи може родина Дзюмондзі боротися поряд з родиною Саєгуса?

У відповідь Маюмі, що знову запитала своїм звичним тоном, Катсуто негайно кивнув.

– Нумо співпрацювати.

– Хоча це як завжди... Відповідь дійсно миттєва.

Здивовано пробурмотіла Маюмі на відповідь Катсуто, що не вагався.

– Я вже казав це раніше Позаяк я почув цю історію, сім’я Дзюмондзі не може залишитися осторонь.

Звичайно, він би не був Катсуто, якби завагався.