[4]

Том 9. Розділ 5 - [5]

[5] В нічній Шібуї людський потік ніколи не зупинявся. Але з погляду макроперспективи, це лише в тому випадку якщо ми беремо лише Шібую. Пізно вночі, на короткий час, виникали місця де люди повністю зникали. Наприклад у вузеньких алейках, що проходили між будівлями. Чи у невеликих парках, що розкинулися між головними та периферійними вулицями. ...Це саме стосується зелених насаджень з поодинокими лавками, куди рідко заходили. Однак, навіть якщо там ніхто не проходить, це не означає, що там нікого не має. У парку було дві фігури гуманоїдної форми. Одна в капелюху з закругленими полями, що закривала обличчя, носила пальто і шарф, які не давали визначити її стать і риси обличчя, нагадували тінь. Інша у модному напівпальто поверх в’язаного светра, мініспідниці, молода жінка в товстих гетрах. Одразу після того, як фігура в капелюсі поклала тіло жінки на лавку, позаду з’явилася і заговорила інша фігура. «Знову не сумісна?» Довге пальто, шарф і капелюх. Фігура, виглядала так само, фігура яку запитали, не струхнув голосом повітря. «Негативно. Цього разу зв’язок було втрачено після відправлення дубліката, але як і раніше, ми взяли лише мисленнєві частки, перш ніж репліка не вкоренившись повернулася». Перша персона відповіла таким же беззвучним голосом, як і перша. Дві фігури спілкувались за допомогою телепатії. «Кажеш, що репліка для нас недосяжна?» «Це не так. Зрештою, ми самі копії оригіналу» «Хм... Тож навіть якщо вони мають необхідні якості, все ж не можуть стати нами, без власного бажання?» «У світі є люди, що не мають надії?» «Що є ще якась умова?» «Необхідно більше зразків, щоб це зрозуміти.» «...Це залишається незмінним.» «Я це я. Так само як ти це ти. Нічого не змінилося.» «Так і є... Ум?» Дві фігури перервали телепатичну розмову і повернулися в одному напрямку. «Хтось прорвав психічний бар’єр. Двоє... Ні, троє людей?» «Для проведення експерименту, я підняв підсилений бар’єр. Це дуже талановиті люди.» «Нас лише двоє. Відступимо?» «Ні, це рідкий шанс. Організм, що здатен подолати психічний бар’єр, може бути придатним. На щастя, останній, здається далеко від двох інших. Перших двох можна нейтралізувати до зустрічі. «Добре. Ми досягли згоди?» Було повернуто підтвердження про намір. Залишивши тіло на лавці, дві фігури зникли в тінях вуличного освітлення. ◇ ◇ ◇ Лео гуляв по нічній Шібуї. Однак, це не було звичне «безцільне» блукання. Він зібрав чутки про підозрілих людей від знайомих і ходив, перевіряючи їх. Навіть Лео не знав, чому він так вмотивований в пошуках злочинців. Почуття справедливості? Є й інші несправедливі злочини. Усвідомлення території. Шібуя не його рідна територія. Цікавість? Насправді йому не дуже цікаво що це за злочинець. Він просто відчував, що не може цього ігнорувати, це було найближче до істини. До цього прийшов Лео, обдумавши свої почуття. Гуляючись в ночі. Рухаючись в темряві. Він почув переривчастий звук, ніби гудіння крил комах. Це було не у вухах, він приходив з глибини його свідомості. Невідомо чому. Лео міг розпізнати його лише як шум. Але інтуїтивно він сприймав його як розмову. Вловами обмінювалися в глибині свідомості в районі зони розрахунку магії. Лео попрямував до джерела. ◇ ◇ ◇ Зірки - основна магічна сила USNA. Однак, не всі американські маги, що належать до армії, признаються Зірками. Насправді з трьох національно визнаних магів стратегічного класу USNA, лише Анджі Сіріус належить до Зірок, а два інших призначені на Аляску та заморську базу на Гібралтарі. Однак, досі непохитний факт, що оператор магії Зірок є головною силою магічного бою армії USNA. Зокрема, маг удостоєний коду першої величини серед Зірок є символом «найсильнішої бойової магії світу». Тому дезертирство Альфреда Фомальгаута, одного з зірок «першого класу», завдало сильного удару по вищому керівництву армії USNA. Цей інцидент USNA не могли закрити на одному Фомальгауті. Потрібно було утилізувати інших дезертирів і показати приклад для майбутніх. Ці двоє, що швидко йшли по нічній Шібуї, також є мисливцями армії USNA, відправленими за дезертирами. Члени «Стар Дуст». Як і Зірки, вони звітували перед Генеральним штабом армії USNA, однак, Стар Дуст, не міг стати Зірками в області магії. І все-таки ці маги володіли достатньою бойовою силою солдатів магів, відмовившись від універсальності, вони підняли свої особисті здібності до рівня високопоставлених членів Зірок. Цього разу, для пошуку дезертирів, відібрали тих що спеціалізувалися на переслідувані. Це були маги, які спеціалізувалися на виявлення хвиль мисленнєвих часток та виявлені їх слідів, вони були заслані і ще не застосовувалися в Японії. І сьогодні ввечері вони нарешті спіймали хвилю мисленнєвих часток одного з дезертирів, солдата супутнього класу Чарльза Салівана з позивним «Деймос Секонд» і наблизилися до нього на відстань пішої досяжності. – Хлопець прямо перед нами. На слова партнера один з двійки зупинився і дістав термінал з кишені пальто. Відкривши карту, і підтвердив що до парку, де виявлено Салівана, веде одна дорога. У лівому і правому куті від їх поточного місця розташування знаходяться входи. – Виявлено одну людину. Затиснемо в лещата. Я зайду з права. Стильне пальто і кротка спідниця, барвисті колготки та короткі чоботи. Жінки маги одягли це вбрання, щоб злитися з місцевими дівчатами, що розважалися в ночі і приховати свій статус американського солдата, звичним був тон особистісного спілкування. – Зрозуміла. ...Рухаємося швидко. Але діємо одночасно. – Прийнято. Дві мисливиці розбіглися вліво і вправо. Між капелюхом і шарфом, на очах була сіра маска з чорними розкритими крилами кажана. Фігура у довгому пальті, у якої здавалося взагалі не було оголеної шкіри, прогулювалась колами по алеї, звертаючи увагу на вхід. Рот під маскою скривився в легкій посмішці. «Переслідувачі армії. Надіслали лише двох зі Стар Дуст, як мило.» «Ймовірно, тому що знають лише тебе колишнього» Отримавши телепатичну хвилю, від зниклого товариша Чарльз Саліван змінив несмішливу посмішку на гірку. Ставши ним теперішнім, він більше не міг приховувати своє я від своїх товаришів. Не було жодної конфіденційності. Але тепер це не доставляло незручностей Чарльзу Салівану. Для них це було природно і не було жодної причини почувати себе незручно. Якщо він сконцентрується на зоні між бровами, він також зможе побачити думки своїх товаришів. Вони ділилися свідомістю через новий орган сприйняття, що утворився між правою і лівою півкулями мозку. Він був людиною, на ім’я Чарльз Саліван, але також був частиною «їх». «Зрозуміло. Якщо вони знають лише мене класу Супутник, ми також можемо передбачити їх дії. В підкріплені не має потреби.» У відповідь на телепатичне повідомлення, цього разу до Салівана донісся звук гудіння вулика. «Ми просто підготуємося на всяк випадок.» Прийшла відповідь від товариша, що переховувався в безпосередній близькості. Відразу після цього, дві сторони зіштовхнулися. – Дезертир Деймос Секонд. Підніми руки, щоб я їх бачила. Пролунав голос молодої жінки перед Саліваном. Водночас заду на нього навалився звук розрізання скла. Насправді це була хвиля мисленнєвих часток, яку випромінював «Каст джампер». Це було магічне збурення з використанням портативної зброї для магів, розробленої відділом магічних технологій армії USNA. Тривожна хвиля Каст джампер це не шум, що безпосередньо блокує будь-яку магію, як Перешкоди від Антиніту. Каст джампер - це машина яка заважає функціям CAD. Завдяки навмисному генеруванню перешкод хвилі мисленнєвих часток, що виникає при одночасному використанні двох CAD. Зазвичай цей конфлікт виникав лише між хвилями сайонів однієї людини, але армії USNA вдалося нейтралізувати CAD (хоч і обмежено), розробивши технологію аналізу сайонових хвиль противника. Не кожен зможе скористатися цим обладнанням. Використання Каст джампер вимагає високого рівня майстерності не системної магії, що випромінювала хвилі мисленнєвих часток. Ефективна дальність не більше п’яти метрів. Але як прилад втручання, що не потребував Антиніту, Каст джампер був революційною таємною зброєю USNA. Перед стволом Саліван підняв обидві руки над головою. Демонструючи долоні, як було наказано. Для звичайного обивателя ця інструкція була безглуздою, та вона була заради перешкоди використання CAD. Згідно з даними, наданими переслідувачам та ліквідаторам, Деймос Секонд не міг використовувати магію без CAD. А фізичні здібності залишалися на рівні звичайного солдата. Як тільки його магію запечатали, він не був суперником, тим хто був магом і разом з тим зазнав біохімічного підсилення. – Наказ про ліквідацію відразу після контакту. Але якщо ви надасте інформацію про інших дезертирів, наказано зменшити рівень покарання. На рекомендацію Мисливиці, виголошену з пальцем на гачку, Саліван з піднятими руками знизав плечима. – Деймос Секонд. У тебе лише десять секунд на роздуми. – Ні, немає потреби. Її збентежила відповідь Салівана, в якій не було страху, але куля не була випущена. – Ви ж двоє з пошукової групи Стар Дуст, мисливець Q та мисливець R. Почувши свій позивний, Q збільшила силу в пальці на пусковому гачку. – Ви не зможете мене перемогти. Водночас як Саліван сказав це легким тоном, пролунав постріл. Звук заглушений глушником нагадував дитячу пневматичну гвинтівку. Однак, випущена куля, справді майже без проблем могла відібрати людське життя. Позаду Салівана прозвучав приглушений крик.. Випущена куля пробила руку мисливиці R, а не груди Салівана, що знаходилися на прямій лінії вектора ствола. – Ви не чули? Ви не повинні використовувати вогнепальну зброю, проти мене. – Техніка зміни траєкторії?! Приголомшливо викрикнула Q, на слова Салівана, зі здивованим тоном і виразом. Вони знали, що Саліван хороший у магії, яка викривляє траєкторію рухомого об›єкта. Однак, вони чули, що він не міг використовувати магію без CAD. – Каст джампер не працює?.. – Ні. Саліван, не оглядаючись, заперечив слова R, що вона прошепотіла тримаючись за поранену руку. – Каст джампер працює нормально. Однак. Q та R з атмосфери зрозуміли, що Саліван посміхається під маскою. – Мені більше не потрібен CAD. Q помістила пістолет у заховану під спідницю кобуру. Двоє мисливців витягли, з манжет пальто, ножі. Вони одночасно атакували Салівана, спереду і заду. Для звичайної людини не можливо ухилитися від такої атаки фізично підсилених людей. Однак, Саліван, який не повинен був зазнати якогось підсилення, з легкістю ухилився. Це не було ухилення, що можна було виконати спортивними здібностями. Клинок R, націлений на шию Салівана, неприродно змінив траєкторію і пішов у бік. Q ковзнула перед R, що втратила рівновагу, ніби потягнута своїм ножем, і заблокувала Салівана, що намагався розпочати атаку. – Він змінює траєкторію ножа в руці! Як він може використовувати таку потужну магію?! – Не можеш зрозуміти? Я не той що раніше! – Не кажи дурню! Зробивши ріжучий кидок, Q відхилила клинок вниз по косій, розрізавши пальто Салівана, під яким виявилася вуглецева броня. R миттєво кинулася за нею. Прицілилась і ввіткнула лезо в зазор між бронею. – Ха! Але ніж R лише зачепив груди Салівана, що розвернув тіло. Траєкторія клинка знову змінилася, R втратила рівновагу і збила дихання. У руці Салівана, магічним трюком, з’явився ніж, точно такий же, як у мисливиць. Саліван відразу ж змахнув ним вниз, до спини R. Однак, той відскочив, ніби врізався в прозору стіну, утворену в повітрі. – Техніка зміни інерції?! Такої сили! – Головнокомандувач! Слова Салівана перекрив крик Q. Одразу зрозумівши сенс, Саліван стрибнув до R, що ще не відновила рівновагу. З неба полетіли клинки. Чотири клинки атакували спину Салівана, що відстрибнув. Його Тіло сильно змістилося в бік. Траєкторія стрибка в бік R ковзнула праворуч, уникаючи кинджалів, що падали зверху. Приземляючись, Саліван потягнув тіло у напрямку R та Q і кинув у них чотири кинджали. Кинджали що летіли до Салівана, розвернулися біля землі і відбили кинджали спрямовані на Q і R. Саліван скористався прогалиною зверху і стрибнув на стіну будівлі. Тричі відстрибнувши від протилежних стін, він досяг даху однієї з будівель, що утворювали провулок. Рудий, золотоокий маг в масці, що стежив за його фігурою, збирався йти тим же маршрутом. Однак, відчувши заново активовану хвилю мисленнєвих часток з глибини провулка, вона відмовилася від погоні. Не так, щоб уникнути нових жертв, вона кинулася в глиб провулка. ◇ ◇ ◇ Від наростаючих ознак боротьби, Лео зупинився, а не прискорився. Слово, що він не збирається піддаватися небезпеці, дане Тошікадзу, не було обманом. Інстинкт Лео підказував, що, з цього моменту, це не місце куди варто йти заради цікавості. Діставши з кишені термінал-комунікатор. Він надіслав на адресу, яку назвав Тошікадзу, коротке повідомлення. Зі змістом «вампір тут». Оскільки воно було відправлене з відкритою інформацією про місце розташування, якщо Тошікадзу негайно прочитає, він зможе піймати підозрюваних у справі про вбивство. Щоб піти, перш ніж його піймають, Лео розвернуся назад... Помітивши фігуру, що лежала на лавці в парку. В ньому боролися між собою добрі наміри та обережність. Поступився він саме самозбереженням. Він був менше боягузом, ніж хорошою людиною. Успадкувавши цей недолік, як людина народжена сильною. Все-таки залишаючись пильним і Лео обережно наблизився до молодої жінки, що лежала на лавці. – Гей, ви в порядку? Обережно протягнувши руку, він злегка потряс її за плече. Жінка ніяк не відреагувала. Він доторкнувся до шиї. Вираз Лео застиг. Шкіра холодна і немає пульсу. ...Ні, хоча слабеньке, але до пальців дійшло серцебиття. Лео поспіхом витягнув термінал-комунікатор. Екстрений виклик, цього разу адресувався до швидкої допомоги, а не в поліцію. Намагаючись повідомити, що вмирає людина. Лео рефлекторно озирнувся назад і підняв перед обличчям руку в якій тримав термінал. Комунікаційний термінал розлетівся. Відстрибнувши назад кілька разів, він вже знав, що зброя опонента це телескопічна поліцейська палиця. Це був дивний противник. Під закругленою шапкою була моторошна біла маска з вирізами лише для очей. Довге пальто з накидкою, що досягало щиколоток, повністю приховували лінії тіла і навіть не давали можливості з’ясувати стать. Ні навіть не стать, Лео подумав, що не розуміє чи справді противником є людина. В глибині його свідомості лунав шум, як від крил комах. І цього разу він не розумів сенсу. Однак, Лео здалося, що «голос» попереджав товаришів і закликав їх відступати. Коли його відволік цей шум, фантом в масці, швидко опинився перед ним. Лео розумів, що це була техніка Самоприскорення. Однак, він не помітив жодних ознак послідовності активації. Він був здивований цією швидкістю, ніби магічну послідовність створювали на пряму. Не маючи часу застосувати магію зміцнення, Лео заблокував поліцейський кийок, що летів збоку, лівою рукою. Пролунав звук, ніби щось зламалося. Побачивши зігнуту поліцейську палицю, особа по той бік маски здригнулася. – Це боляче! Лео верхньою частиною тіла завдав удару прямо в груди людини в масці, пролунав звук зіткнення твердих поверхонь. Фантомний монстр сильно похитнувся назад, тоді як Лео болісно струсив ліву і праву руки. Однак, ознак зламаних кісток не спостерігалося. Ліва рука, що піймала дюралюмінієву дубинку, рухалася прийнятно, без проблем. – Під пальто вуглецева броня? Гарна підготовка. Жаліючи, що не прихопив зброю, Лео не вагаючись слідкував за фантомом в масці й прийняв стійку. Він інтуїтивно зрозумів, що цей фантом в масці - «вампір». Фантом викинув палицю і виставив обидві руки в перед. Лівий кулак знаходився на рівні щелепи, з лівого боку, а правий перед сонячним сплетінням. Лео припустив, що це схоже, на китайське кемпо22. Він помітив ще одне. Розмір кулаків був схожим на жіночий. Фантом атакував вітром. Само прискорення плюс магія Руху, що накладена на вітер. Тонкі леза, схожі на бритву, що летіли у вітрі, зупинила куртка Лео, на яку була накладена магія Зміцнення. Рубаючий удар вниз руки фантома попрямував до лівої руки Лео. І Фантому вдалося її схопити. У той момент, раптове відчуття слабкості охопило Лео. З цієї причини, правий кулак Лео зупинився. Права рука фантома протягнулася до грудей Лео, прямо над серцем. Лео приклав усю силу духу і відновив удар правого кулака. Як тільки права рука фантома досягла грудей Лео, кулак Лео вдарив фантома в центр Данчю23 (точку посередині грудної клітини). Від удару, фантом упав за імпульсом, Лео від слабкості впав на коліна. Безумовно, він відчув удар. Однак, Лео не знав чи був цей удар вирішальним. Втратити на цьому свідомість, означало прийняти поразку. Не має гарантії, що результат не буде кінцем його життя. Подумавши про це, Лео ляснув себе і підняв обличчя. Фантом вже встав. Хоча він тримався за груди, все ще не втратив бойової сили. Але чомусь він не намагається атакувати Лео. І не дивився на нього. Прочитавши атмосферу, Лео простежив за його поглядом, щоб побачити «демона», що там стояв. Руде волосся, золоті очі. Через відстань здавалося, тіло виглядало маленьким, а може тому, що Лео втрачав свідомість. У стриманій свідомості, Лео здалося, що він бачив, ніби фантом утік в ніч міськими провулками, а демон погнався за ним. Ліна, яка перевтілилась в образ мага Сіріуса, побачила Лео, який лежав на дорозі, і трохи розгубилася. Але, за мить, Анджі Сіріус вирішила слідувати за фантомом. Фантом, у масці кажана - Деймос Секонд, Чарльз Саліван втік, бо вона віддала перевагу порятунку мисливиці. Вона не могла дозволити, щоб утік і цей у білій масці. – Сильві, ти розпізнала зразок хвилі мисленнєвих часток? Запитала Ліна Сильвію, через мобільну рацію. Однак, повернута відповідь була недоброю. – Мені шкода.. Багато зайвого шуму, я не можу виокремити конкретну. – Як що до камер? Почувши що радар мисленнєвих часток неефективний, вона запитала чи можна відстежити камерами низькоорбітального супутника. – Наданий момент відстежуємо. Однак, у місці багато перешкод, невідомо скільки ще ми зможемо відстежувати. – Зрозуміла. Продовжуйте стеження. Усвідомлюючи, що не може розраховувати на технічну підтримку, Ліна збільшила темп. Попри те, що вже північ, залишкові сліди мисленнєвих часток фантомів швидко зникали, через молодь, що переповнювала вулиці. Ліна підняла магічну передачу магії само прискорення, щоб не втратити з поля зору фантома, що втікав з нелюдською швидкістю. Помітивши що відстань скоротилася, той, у білій масці, раптово змінив напрямок. Піднявшись по схилу від центра міста до житлової зони. Зелень збільшилася, а присутність людей зменшилася. Для Ліни це було зручно. Зі зменшенням кількості людей, стало легше розпізнати мисленнєві частки. Ліворуч, праворуч, вона слідувала за білою маскою, яка точно змінювала напрямок, переслідуючи за залишками мисленнєвих часток. Частота втрати об’єкта з поля зору зросла, але реакція на відчуття, поза п’ятьма органами чуттів, що сприймали картину мисленнєвих часток, стала досить стабільною. Судячи з власного досвіду, Ліна вирішила «вже на місці». І нарешті наздогнала, в парку, так мало бути. Ліну оточив шум мисленнєвих часток. «Перешкоди?!» Вона відразу відмовилися від цієї думки, яка прийшла їй в голову. Ефект її магії Самоприскорення, аж ніяк не зменшився. Однак, магія накладена на себе менш чутлива до перешкод, але вона «відносно менш сприятлива» і це не означає, що вони взагалі не впливають. Навіть з магічними навичками Ліни, Сіріус, заклинання не можуть повністю ігнорувати перешкоди. Тож цей шум - це щось інше. «Прокляття!» Ліна відразу це зрозуміла. Ні, вона це відчула. Вона не бачила слідів мисленнєвих часток, особи в білій масці, яку переслідувала. Вона не зникла, але це було очевидно. Нарешті Ліна зрозуміла, чому її привили в місце з меншою кількістю людей. Той факт, що ви можете легко розпізнати схему мисленнєвих часток опонента, означає, що ваш опонент також може легко розпізнати вашу схему. Цей шум - тип магії віддаленої дії. Особа в білій масці привела Ліну до безлюдного парку в житловому районі, щоб згенерувати цей шум орієнтований на Ліну. «...Шкода, але сама я не впораюсь». – Майор, що сталося? Через комунікатор пролунав голос Сильвії, що здавалося трохи злякалася, подумавши, що Ліна раптово зупинилась. – Я їх втратила. Повертаюсь на мобільну базу. З жалем, але Ліна чесно зізналася про свою невдачу. ◇ ◇ ◇ Ранок Чіби Еріки починався дуже рано. Від сходу сонця вона планувала пітніти від тренувань до крові. До десяти років вона не сміла перечити батькові. До чотирнадцяти років, коли вона довідалася, що її бажання бути мечником Чіба, більше, ніж у будь-кого. До минулого березня, вона робила це по інерції. Але після зустрічі з ним у квітні минулого року, вона сама хотіла це зробити. Вона хотіла стати сильнішою за власним бажанням. На своїх ранкових тренуваннях вона не тримала меч. Її батько, що помітив якості Еріки, виховав її лише для того, щоб зробити її мечем і користувачем таємної техніки, щоб вона стала користувачем Ямацунамі, ні, він виховував її заради того, щоб вона стала користувачем Ямацунамі. Техніка, що робила її удар подібним вітру, а розріз блискавичним, наділяючи меч швидкістю блискавки. Тому її тренування особливо зосереджувалися на силі ніг та бігу. Біг на довгі дистанції, які як правило, ігнорувалися, наприклад в дні ліні, коли вона втратила мету, з дня коли вона вирішила стати сильнішою ніж зараз, коли вона була вдома, ніколи не пропускався. Сьогодні вранці Еріка прокинулася і встала з ліжка з будильником. З погляду конституції, вона не була бадьорою зранку. Навіть якщо організм реагував, свідомість пробудилася не відразу. І все ж, звичка, вбита тисячами повторів, зняла ноги з ліжка. Стримуючи позіхання, не певною ходьбою вона попрямувала до особистої ванної кімнати, поруч з її кімнатою. Попри те, що це ванна кімната, була лише душова кабіна і ванна тумба, але тільки тому, що Еріка була дочкою заможної людини, вона мала настільки обладнану ванну кімнату, зазвичай подібного не було у звичайних будинках. Голова сім’ї Чіба не був настільки скупим, щоб розділяти дітей, принаймні матеріально. Навіть посеред зими, водонагрівач був вимкнений, Еріка, що нарешті прокинулася, вмивши обличчя холодною водою, стояла перед шафою, щоб переодягтися в тренувальний костюм і краєм ока помітила, що горить індикатор вхідного повідомлення. Сонце ще не зійшло, точний час було п’ять тридцять ранку. Вчора увечері вона лягла о двадцять третій тридцять, на той час непрочитаних повідомлень не лишилося, тому пошта надійшла опівночі. Можливо, щось передчуваючи, що не могла пояснити, Еріка не зволікаючи відкрила електродний лист. В силу своєї простоти, прості текстові повідомлення не застаріли й досі. Побачивши заголовок Еріка нахмурила брови. Прочитавши текст, Еріка заскрипіла зубами настільки, що це було чути й тихо прошепотіла. – Цей дурний старший брат... Що ти попросив зробити того дурня... Вона з люттю скинувши піжаму та змінила спідню білизну. Замість тренувального костюма з шафи вона дістала светр і спідницю. Перед заняттями, безпосередньо перед виходом з дому, Тацуя отримав погані новини. Просте текстове повідомлення вийшло на його особистий термінал, а не на їх домашній телефон. Такий формат повідомлень, як правило, використовувався лише для повідомлень про надзвичайні ситуації з найвищим пріоритетом оперативності, що нагнітало зловісне відчуття терміновості. Але це невиразне відчуття терміновості, може просто змінитися і негайно зникнути, якщо прочитати повідомлення. Відправником електродного листа була Еріка. – Погані новини, старший брат? Міюкі, яка відчула невпевнені емоції брата, з тривожним поглядом дивилася на Тацую. В цей момент, думки утримати сестру від зародків тривоги, у Тацуї не виникло. – Еріка повідомила, що на Лео напав вампір і його доставили до лікарні. – ...Ви ж не жартуйте, правда? ЗМІ мають схильність до драматизму. Наприклад, те, що відбувається в сусідньому місті, в засобах масової інформації, в перебільшеному світлі цілком може створити ефект ілюзії події у вигаданому світі, що не має відношення до вас. Мало того, може бути неминучим відчуття не реальності злочинів спричинених чимось неіснуючим, як «вампіри». Проте... – Це правда. Яким би раптовим це не виглядало, заперечення реальності матиме лише негатив. Контрзаходи можна вжити лише тоді коли зіштовхуєшся з загрозою на пряму. – Схоже, він проходить лікування в поліцейській лікарні, в Накано. Оскільки сказано, що, на щастя, життю нічого не загрожує, відвідаю його після школи. – ...Так. Для Міюкі, Сайдзьо Леонхарт - лише друг через брата. Якщо Тацуя сказав, що після школи буде нормально, Міюкі не мала заперечень. Навіть якщо в середині думала по іншому. ◇ ◇ ◇ Цього дня Еріка пропустила школу. Про це знали Тацуя, Мідзукі, та Мікіхіко, вона також зв›язалася з секретаріатом школи, тож усі хто повинен був, знали про це. Однак, у палаті Лео, за якою Еріка спостерігала з особливою турботою (хоча вона і сиділа на лавці в коридорі перед палатою), старшокласники, що відвідували його, цього не знали. Оскільки відвідування школи було вільним, час не був проблемою. Однак, не можна було й подумати, що колишній глава клубного комітету та колишній президент студентської ради провідають студента, що не брав особливої участі в діяльності клубів чи студентської ради. Очікуваним було, якби його відвідали нинішні глава клубного комітету та президент студентської ради. Поглянувши на Еріку, що сиділа біля входу, Катсуто відразу втратив інтерес, повернувшись до дверей. Маюмі привіталася з Ерікою поклоном з привітною посмішкою на обличчі і як очікувалося негайно повернулася до дверей. Вона, постукала у двері палати (приватної палати), Еріка її не зупинила. Вона не турбувалася про Лео, але наглядала за ним, якщо бути точним, не наглядала, а охороняла від «непрошених гостей», що могли б прийти до Лео, тому не було причин її зупиняти. Еріка встала і не кажучи ні слова старшокласникам, пройшла за їх спинами, пішовши геть. Еріка попрямувала до одного з адміністративних приміщень лікарні. Там був її старший брат з напарником. Від Еріки, що увійшла не стукаючи, Тошікадзу міг лише невміло відвести погляд. Щоки трохи почервоніли та набрякли. Побачивши, що набряк на обличчі брата майже зійшов, вона пожаліла що не стукнула його сильніше коли був шанс (вона використала кулак, а не долоню). У будь-якому випадку, побити цього «дурного старшого брата» без опору. Еріка вважала що не повинна була пропускати ні найменшого шансу випустити образи накопичені з малих років. – ...Гм молода леді. Ви ж не думаєте про щось небезпечне? Еріка, чия темна фантазія була перервана, кинула погляд на Інаґакі. Не витримавши її тиску, він забігав очима по кімнаті. Не зважаючи на холодне ставлення її батька, в Еріки було багато симпатиків серед учнів сім’ї. Вона мала яскраву особистість, кокетливу зовнішність молодої дівчини, і перш за все, вона єдиний користувач таємної техніки меча Ямацунамі. Перевіривши досвід володіння Ямацунамі в реальному бою. Вона отримала статус кумира Чіби майстерністю меча та власним шармом, а не кровною лінією дочки. Під її поглядом впало б багато учнів. До того ж Інаґакі не міг конкурувати в навичках з Ерікою. Якщо стане її спаринг-партнером, однозначно програє. Крім оригінального таланту, Еріка, що швидко вдосконалила свою майстерність за останні пів року, наданий час, вважається єдиним мечником що здатен змагатися на рівних з головою дому Чіба і двома її старшими братами. Той факт, що її практичні навички перевищували її ранг, не розголошувався лише з поваги до її старшої сестри, що мала лише звичайні навички та талант до меча. – Брат. На звернення Еріки, Тошікадзу неохоче повернув на неї погляд. Хоча її тон був більше чоловічим, він ідеально підходив до виразу Еріки, що не намагалася приховати свій поганий настрій. – Зараз його повинні відвідати прямі нащадки сімей Саєгуса та Дзюмондзі? Чи знаєш, що у них за справа? Це запитував її погрожуючий погляд. Від суворого погляду Еріки спина Інаґакі стала ще стрункішою, але Тошікадзу, здавалося, не міг так просто злякатися своєї молодшої сестри. – Дівчина, яку вчора врятував Сайдзьо-кун, схоже, хтось з сім’ї Саєгуса – І це все? – Наказ зверху. Не копати більше. Тошікадзу перебільшеним жестом розвів руками та знизив плечима. У середині передбачуваної відповіді, Еріка клацнула язиком. – Якщо забути про Касуміґасекі, Сакурадамон все ще наше поле діяльності. – Ми все ж належимо до Касуміґасекі. – Як даремно. Попри її зневажливе бурмотіння, у неї не було причин продовжувати істерику. – Прослуховування? Відключилось, як тільки вони увійшли до палати? Мультисфера Принцеси феї24 досі вражаюче ефективна. «Принцеса фея» це прізвисько походить від іншого прізвиська Маюмі «Ельфійський снайпер» і використовується в основному її прихильниками під час стрілецьких змагань. «Фея» маленька, тож цей образ ідеально підходив невеличкій Маюмі і з цієї причини він ніколи не використовувався в її присутності. – Ми стаємо ще більш даремними... А якщо встановити прослушку зовні? – Звук відрізаний бар’єром. Магічним бар’єром Дзюмондзі. У відповідь на розумну відповідь Інаґакі, Еріка навіть не сказала, як це «даремно». – Тоді прийнятні здогадки. У тебе ж є ідеї. Під пильним поглядом Еріки, Тошікадзу знову знизав плечима. – Справді, лише здогадки, правда? Схоже, Саєгуса приховує жертв. – ...Ховає труп, тобто? На «здогадку», що перебільшила її очікування, Еріка не приховувала своє дивування. Приховування трупа - це різновид знищення доказів і хоча це відрізняється від вбивства і знешкодження (знищення, пошкодження трупа) не можна сказати, що це не протизаконно. Незалежно від того, наскільки надзвичайні привілеї мають Десять Головних Кланів, заважати поліції в розслідувані серії вбивств це... Дійшовши до цього моменту, Еріка помітила, сенс, що за цим ховався. – Іншими словами, цей «інцидент з вампірами» пов’язаний з магами? – Можливо. Хоча ми не знаємо жертва це, чи злочинець. – Жертва? Я розумію, що якщо злочинець маг, вони збираються таємно з цим розібратися, не залишивши цього поліції, а якщо маг є жертвою, не має потреби ховати його від поліції. На слова своєї сварливої сестри, Тошікадзу багатозначно посміхнувся. – Ну, це так. Ця ситуація, здається, виглядає не такою простою. ◇ ◇ ◇ Після школи. Тацуя узяв свою звичайну компанію, і відвідав Лео в поліцейській лікарні в Накано. Дізнавшись номер палати, вони попрямували до ліфта. Але до цього їх окликнули збоку. – Усі прийшли. – Еріка, ти ще тут? Всі обставини були описані в ранковому листі, тож він знав. Старший брат Еріки відповідає за справу вампірів, а Лео співпрацював зі слідством і був втягнутий в інцидент. Щоб він відчув свою відповідальність (не взяв на себе відповідальність), Еріка відпросилась в школі і прийшла в лікарню до Лео, принаймні так було написано в листі. Однак, з ним зв’язалися ще до школи, а тепер же вечір, коли сонце сідало. Тож слово «ще» може бути до місця. – Я не була тут увесь час. Я їздила до дому і тільки повернулася, близько години тому. Я припускала, що інші і Тацуя-кун прийдуть десь в цей час. Відповіла Еріка, разом з усіма піднімаючись в ліфті. Голос чи емоції не були неприродними - вона не брехала. Занадто природно, що це було схоже на брехню, можливо, лише сама Еріка це не помітила. Еріка-чан, Лео-кун в порядку? Запитала тихим голосом Мідзукі, що стояла поруч з нею в ліфті. Хоча незабаром вони побачать усе на власні очі, певно, їй було тривожно. Такі емоції відрізнялися від людини до людини та могли легко перевершити розум. – Усе гаразд, Мідзукі. Хіба я не повідомила в мейлі? Загрози життю немає. Однак, це також може залежати від різного ставлення людей. Еріка теплим поглядом поглянула на Мідзукі, що з полегшенням зітхнула поклавши руку на груди, але не було сумнівів, що якщо відчайдушний хлопець зробить те саме, безсумнівно, це буде холодне ставлення. Здається, хоча ніхто нічого не сказав, не лише Мідзукі мала ті самі проблеми, після дещо напруженої атмосфери, Еріка постукала у двері палати. – Так, будь ласка. Прозвучав голос молодої жінки з кімнати. – Пані Кая, вибачте що потурбували. Залишивши друзів, що не могли приховати збентеження, Еріка відчинила двері й увійшла в середину. Зараз найшвидше до тями прийшов саме Тацуя. Він увійшов, перш ніж штори біля входу заховали спину Еріки. Без меншого розриву, Міюкі прослідувала за ним і побачивши, це з невеличкою пробіжкою, за ними прослідувала Хонока, Мідзукі та Мікіхіко, обмінявшись поглядами, увійшли слідом і зачинили двері. У просторій і повноцінній палаті зі сумним виразом на обличчі, сидячи на ліжку їх привітав Лео і молода жінка з попелястим волоссям, що сиділа на розкладному стільці, біля ліжка. Здавалося, вона була на чотири, п’ять років старша від них. Колір її волосся нагадував господаря Ейнебрізе, ймовірно свідчило про ту ж етнічну приналежність. Її риси обличчя, якщо зробити їх більш різкими та ігнорувати статеві особливості будуть як у Лео, що свідчило про їх кровний зв’язок. – Це пані Сайдзьо Кая. Старша сестра Лео. Еріка познайомила їх з жінкою раніше, ніж прозвучало питання. Вона виявилася саме тою, як думали Тацуя і компанія. Та встала і злегка вклонилася Тацуї та решті. Хоча жест не можна було назвати елегантним чи витонченим, та все ж це був недосяжний рівень для учнів. Обмінявшись з усіма привітаннями, Кая взяла вазу і вийшла з кімнати. Було зрозуміло що вона змінить воду, але також було очевидно, що вона залишила кімнату для приватності. – Яка добра сестра. Зауважила Мідзукі, не глядячи на двері в яких зникла спина Каї, це, певно, було її справжнє враження, а не показник ввічливості. Тацуї здавалося так само і на обличчях інших не було заперечень. Однак, злегка гіркий вираз, що показав Лео, був чимось, що нагадало всім про сімейні обставин. – Мене застали в жахливому вигляді. Тож Тацуя не пішов далі. Сімейна ситуація Лео не мала до них стосунку. – Я представ перед вами в такому вигляді. Ймовірно соромлячись, посміхнувся Лео. Від попереднього гіркого виразу не залишилося і сліду. – Здається, що ти й не травмований. – Мене не так легко травмувати. Та не те що я докладаю зусиль. – Так що з тобою сталося? Поставив природне питання Тацуя, Лео що стійко посміхався. З цим посмішка Лео зникла. – Я і сам цього не розумію... Але це не означає, що його настрій погіршився. Він покрутив шиєю на знак того що він не здався, а насправді не розумів. У розпалі я раптово втратив фізичні сили. Я вдарив з останніх сил і зловмисник у тік, старший брат Еріки, інспектор, знайшов мене лежачим на дорозі, я не мав сил встати. – Тебе отруїли? – А. Як не оглядали все моє тіло, ні уколів, ні порізів не знайшли й крові теж не було. Дійсно, це загадкова історія. Прокручуючи це в голові, Тацуя схилив голову, коли втрутився Мікіхіко. – Ти бачив нападаючого? – Бачив, можна сказати що бачив. Великий капелюх, біла маска, внизу довге пальто під ним бронежилет жорсткого типу, важко було розрізнити риси тіла. Однак... – Однак? У мене було відчуття що це жінка. – ...Бійка з жінкою рівною по силі з Лео? – Це не щось не можливе. Заперечила Еріка, здивованому Мікіхіко. – З використанням препаратів, навіть учениця початкових класів, може задушити великого хлопця. – Це правда... але. – Але? – Існує ймовірність, що це не просто людина, з самого початку. – Е-е?! Мікі.... Ти ж не кажеш, що думаєш, що вампіри існують? Сказала Еріка з округлими очима на тихе бурмотіння Мікіхіко. – Моє ім’я Мікіхіко. Хоча тон залишався світлим, серйозне рішуче заперечення, Мікіхіко повернув кліше, ніби очікував. Однак, реакція Еріки не була не обґрунтованою, навіть як плітки, навіть маги рідко вірять в існування таких монстрів, як вампіри. – У тебе є ідеї? Але реакція Тацуї не належала ні до більшості, ні меншості. Він не вірив в існування монстрів, але не заперечував існування незвичних людей. На запитання Тацуї що було немов холодна вода з криниці, Мікіхіко трохи завагався, але все ж відповів впевненим тоном. – Можливо, той з ким зіткнувся Лео був «Паразитом». – Паразит? Ти ж не в прямому сенсі? Еріка, схилила голову на бік, схоже, не вважаючи слова Мікіхіко дурницею. Здавалося, лунала чиста цікавість. Побачивши це, Мікіхіко почав розповідати лекційним тоном. – PARANORMAL PARASITE, скорочено Паразит. Не тільки сучасна магія, розкрила своє існування і налагодила міжнародну співпрацю. Древня магія не могла залишатися в шкарлупі традицій і інтернаціоналізація була неминучою. Ті хто сповідує древню магію провели багато міжнародних конференцій магів древньої магії, в основному в Англії, для обміну термінами та поняттями і їх вдосконалення. – Я знаю що древні маги більш активні в міжнародному співробітництві. То що? Тацуя трохи остудив захоплення від якого почали відходити від теми, Мікіхіко кашлянув, щоб зібратися і продовжив. – Паразит - один з визначених термінів. Привиди, злі духи, джини, демони, в кожній країні під різними поняттями ми називаємо магію, що заражає людей і перетворює їх на нелюдські істоти. Навіть зазнавши інтернаціоналізації, древня магія досі зберігає свої секрети, тому природно, що хто є сучасним магом, не знає про це. – Привиди та злі духи реально існують... Почувши пояснення Мікіхіко, пробурмотіла налякана Хонока, Тацуя поклав руку на її плече. – Навіть магія, здавалося б, не повинна існувати. Але ми її використовуємо. Просто тому, що ми не знаємо про їх існування, не має причин марно боятися. Така поведінка була не властива Тацуї. Він знав, що має великий вплив на Хоноку. Тож Тацуя відпустив руку відразу після того, як впевнився через дотик, що сліди сліпої тривоги Хоноки, тіло якої тряслося, стерто. Він також зауважив, жест Хоноки, що їй прикро, за те що упустила шанс, та удав що не помітив. – Тобто це і є вампір? І поглянув на Мікіхіко. Занадто сильний страх це погано, але він також розумів, що не знання більша загроза. Не давши прямої відповіді Тацуї, Мікіхіко рішуче поглянув на Лео. – Лео. – О, нічого собі. Лео був вражений настільки пильним поглядом. – Чи можу я роздивитися твоє ефірне тіло? Ефірне тіло? Здається цей термін йому був не зрозумілий, тож Лео просто перепитав. Не те що Лео був не освічений просто «ефірне тіло» рідко використовувалося в сучасні магії. – Ефірне тіло - це інформаційне тіло, що повторює форму тіла і поєднує душу і тіло. Мікіхіко зробив жести пальцями, щоб окреслити велике «ефірне тіло» в повітрі. – Ефірне тіло - це дух, тобто маса життєвих сил. Вважається, що монстр, який пожирає людську кров, збирає енергію через кров і плоть. – Іншими словам, вампіри висмоктують кров, та насправді поглинають життєву енергію? На запитання Еріки, Мікіхіко кивнув з напруженим виразом. – Вампіри п’ють кров, а людожери їдять плоть. Але ті, хто з самого початку не є матеріальною істотою, повинен цікавитися лише життєвою енергією. Якщо легенди, які мені розповідали старші оператори древньої магії, правдиві. – Виходячи з цього всього, чи не дивно, що є вампіри, які поглинають людську енергію? У відповідь на слова Мікіхіко, запитав Тацуя. На це тихий шепіт, Мікіхіко знову кивнув. Якщо дозволите мені оглянути ефірне тіло Лео, думаю, я зможу щось з’ясувати... По правді кажучи, я ніколи й не думав що ця справа вампірів простий, незвичний злочин простих людей. Не тільки тому, що не було слідів крові. Так підказувала інтуїція оператора древньої магії. Але дотепер ніяких доказів не було. Оскільки це були лише мої здогадки, я не міг розповісти всім про паразита. Але після нападу на Лео. – Добре, Мікіхіко. Лео перервав спробу самозвинувачення Мікіхіко. Щоб зрозуміти значення цих коротких слів, Мікіхіко знадобилося менше секунди. – А це нормально. – Так. Навіть прошу. Ми не зможемо знайти протидії, не знаючи причин. Прихований сенс слів Лео також містив прощення. Від подібної довіри, обличчя Мікіхіко знову напружилося і він потягнув руку до сумки біля своїх ніг. Мікіхіко перевіряв стан Лео використовуючи, справжні талісмани накреслені чорним чорнилом на папері і традиційні заговори, які навіть Тацуя бачив вперше і навіть не намагався приховувати свого подиву. Мабуть, він навіть не намагався щось приховувати. – Ну, що сказати... Думаю Тацуя теж по-своєму дивовижний, Лео, ти справді людина?.. – Ей, як люб›язно. У будь-якому випадку, навіть якщо це жарт, та як і очікувалося, навіть Лео зміг засміятися. Він явно образився. Однак, Мікіхіко, навіть не намагався вибачитися, точніше кажучи, він був настільки здивованим, що навіть не помітив цього. – Ні, все ж... Ти ще здатний стояти? Втративши стільки енергії, середньостатистичний оператор втратив би свідомість. – Поки полишимо питання що таке дух, ти можеш визначити скільки він втратив? На запитання здивованого Тацуї, Мікіхіко рішуче кивнув з нейтральним виразом. Ефірне тіло має ту ж форму що і тіло. Оскільки розмір контейнера відомий, я можу отримати приблизне уявлення про те, скільки спочатку накопичувалося енергії та на скільки вона зменшилася. Мікіхіко зосередив погляд і знову повернувся до Лео. – Зараз у Лео залишилося стільки енергії, що звичайна людина давно втратила б свідомість, та він все ж при тямі. Його фізична витривалість настільки неймовірна, що в подібному стані, він не тільки при тямі, але й здатен розмовляти. Для Мікіхіко це були випадкові слова. Однак, вираз «фізична витривалість настільки неймовірна» нагадав Лео, що він успадкував ген, який був модифікований для поліпшення витривалості. – Все ж. Моє тіло спеціально сконструйоване. Розсміявся Лео. Ображатися на співрозмовника, що не свідомо йому нашкодив суперечило його принципам. Отже, я відчуваю нестачу сил, бо та, в масці пожерла їх? Запитав Лео, придушивши хвилювання у своєму серці. – Так я думаю. – Але... – Але? – Якщо ви можете поглинути енергію, просто торкаючись один одного, вам не потрібно забирати кров. Я не знаю як відібрати кров, не залишаючи рубця... Але чому цей паразит витрачає додатковий час для вилучення крові? У Тацуї не було відповідей на запитання Мікіхіко. Справа була в тому, що це була не крадіжка крові, а її втрата, тому в цей момент не було можливості отримати правильної відповіді. Після завершення часу відвідування, п’ятеро залишили палату. А саме Тацуя, Міюкі, Мікіхіко, Хонока і Мідзукі. Сказавши що є розмова, Еріка залишилася поговорити зі своїм братом Тошікадзу. Жоден з п’яти не зрозумів ні слова, але знову ж, жоден про це нічого не сказав. – Мені здається... Мікіхіко. – Так? Раптом прозвучало його ім’я і Мікіхіко, що розмовляв з Мідзукі, повернувся до Тацуї. Міюкі та Хонока йшли по обидва боки від Тацуї. Хоча вони не трималися за руки, відстань між їх тілами не відрізнялася від відповідної. Не мав впевненості, що Мікіхіко в цей час подумав що популярні люди мають бути знищені. Та не схоже, що Тацуя переймався тим, що він думає. – Я хотів запитати ще раніше. Якщо бути точним, він не наважувався, турбуючись про прослуховування, Тацую важко змусити розкрити таємну інформацію, навіть якщо вона від Мікіхіко. – Що саме? – Чи часто з›являються такі хлопці як демони, злі духи чи паразити? Хоч вони нічого не їли чи пили, Мікіхіко майже поперхнувся. Тон Тацуї був легковажним, тож Мікіхіко очікував почути щось не значне, а не настільки серйозне питання. – Ні, не те щоб вони рідко з’являлись. Казки кажуть, що вони потайки живуть серед нас, спричиняючи зло, та зазвичай це робота магів, що видають себе за монстрів. Наприклад, серед нас популярна теорія, що знаменитий Шютендодзі25 з Оєями, чаклун що прийшов з заходу й оселився серед нас. Мабуть, не свідомо, але Мікіхіко підняв руку до підборіддя, прийнявши позу «роздумування». – Ймовірність того, що маг зустрінеться зі справжнім монстром.. Я думаю, що це десь раз на десять поколінь. Попри це, у більшості випадків частота виникнення надзвичайних ситуацій за участі справжнього духа, що завдає шкоди людям і оператора що його позбавляється трапляється не частіше ніж раз на сотню років по всьому світу. До прикладу, останній запис про подолання справжнього монстра в Японії був дев’ятсот років тому, коли Абе-но Ясуна26 знищив останню лисицю. – Однак, інцидент з вампірами, мабуть, справа рук «справжнього духа». – Я так думаю. – Думаєш це збіг? — Я не скажу що шансів цього немає, але... Відповідь Мікіхіко була досить обережною. При наближенні історії до наших днів, прикладів магічних інцидентів ставало все менше. Думаю що цей інцидент спричинений іншими причинами. На відповідь Мікіхіко, Тацуя запитав «справді?» Коли Тацуя і друзі пішли до дому, замість них повернулася Кая, Лео безсило впав на ліжко. В палаті досі залишалася Еріка, але він досяг своєї межі. – ...О, та я вже знаю правду. Тобі більше не потрібно прикидатися сильним. Ти важко попрацював. – Я покірно... прийму це... Як комплімент. – Це і був комплімент. Еріка ніжно посміхнулася, коли поглянула на Лео з заплющеними очима. – О, пані Еріка... З моїм братом справді все добре? Однак, Кая, що спостерігала за їх розмовою, виглядала не надто веселою. Це природня турбота для родича. Однак, голос Еріки, що відповіла Каї, звучав безтурботно. – Все гаразд. Я викликала найкращого лікаря, якого знає сім’я Чіба. Вам, що не є магом, може бути важко зрозуміти, але для відновлення виснаженої енергії потрібно більше часу, ніж для відновлення фізичних сил. Ми задіяли всі необхідні методи. Тепер лиш тривалий відпочинок, залишається найкращим способом. Еріка помітила, що Каю трохи потрясло від згадки що вона не є магом, але нічого не сказала. – Ну тоді я піду до брата. Якщо щось буде потрібно, прошу не соромтесь звертатися до медсестер, підлеглих брата чи до мене. Еріка лише злегка вклонилася Каї та вийшла з кімнати. Лео не намагався поскаржитися на подібне ставлення. – Молода леді, хіба не краще бути трохи більше стриманою? Запитав Еріку Інаґакі, як тільки вона увійшла до кімнати звідки прослуховували палату Лео. Хоча його слова не були ясними, Еріка зрозуміла про що він. І хмикнула на ці слова. – Я не збираюся запрошувати магів, щоб про нього подбали. Будь-то батько чи брат, це буде моторошно. Тож зупинимося на цьому рівні. Мало того... Ти чув про що говорили. Останні слова були адресовані Тошікадзу. Старший брат Еріки сидів впершись на спинку крісла і заклавши руки за головою, різким рухом знявши з голови навушники та випрямився. Було досить цікаво. Отже, якщо припустити, що висновок другого сина сім’ї Йошіда вірний, що робитимеш, Еріка? – У цьому випадку це не має значення. Як нудно, Еріка зі звинуваченням дивилася на Тошікадзу, що сидів на стільці й дивився що вона скаже. – Навіть якщо і не довго, цей хлопець жив за воротами Чіби, я сама його навчала. Тому технічно, я можу називати його своїм першим учнем. Я не можу мовчати, коли учень постраждав. – Яка не романтична причина. – Такого і немає, досить. Навіть без цього, причин діяти не бракує. Я не знаю вампір це, чоловік чи жінка, але він скоїв злочин і для мене це аргумент. Тільки це має значення. Чи правда це, чи сором’язливість, цього не знав навіть її брат, Тошікадзу. Що він точно знав, це те що Еріка була абсолютно серйозна. ◇ ◇ ◇ В той час як Тацуя та друзі були в гостях у Лео, Ліна відвідувала токійську філію Максимільян Девайс. Тут працювала Мікаела Хонґо, під псевдонімом Міа Хонґо, також це була одна з баз відстеження дезертирів. Не тільки студентів Магічного Університету, не рідко можна було побачити учнів старшої школи, що відвідували виробників CAD. Завдяки рекомендаційному листу з посольства і формі Першої старшої, Ліна пройшла через ресепшн і в одній з залів для переговорів зустрілася з двома членами Стар Дуст, яких врятувала вчора увечері, вони зустріли її у вузьких спідницях і жакетах. – Майоре, дякуємо, що захистили минулої ночі. – Вільно. Вказавши жестом двом жінкам сісти, вона і сама сіла на диван. Заплющивши очі і після того, як зітхнула, вже руда відкрила золоті очі. Зовсім інший колір і обличчя ніж в Ангеліни Кудоу Шіелдс. Однак, двоє зі Стар Дуст не показали навіть натяку на здивування. Ця молода, золотоока дівчина, була їх лідером Анджі Сіріус. – Ви двоє, які ваші травми з минулої ночі? Оскільки ми пройшли технічне обслуговування, місії це не завадять. Бачачи як ці двоє говорять про себе як звичайний інструмент, Анджі Сіріус нахмурила брови, але не зважаючи на цей вираз вона відчула простий холод, та, здається не почувала ніякого дискомфорту. – Ось як. Будь ласка, звіт. – Єс, мем. Сама Ліна подумала, що ці слова не мають сенсу і їх не достатньо. Однак, схоже, інша сторона зрозуміла їх зміст. – При захопленні Деймос Секонд ми скористалися Каст джампер, запрограмованим під його параметри. Однак, він виявився не ефективним проти Деймос Секонд. – Збої в роботі Каст джампер? – Ні, Каст джампер працював належним чином. За словами самого Деймос Секонд, він більше не потребує CAD. – Не потребує CAD... Це означає що сержант Саліван зазнав психічного піднесення? – Я згідна з цим. На сумніви Ліни, їй дали підтвердження чітким твердим голосом. – Насправді, Деймос Секонд використовував техніку Зміни траєкторію без CAD. – Це означає, що ніяка інша магія не використовувалася. – Я згідна з цим. – До того ж Деймос Секонд володів фізичними здібностями, що перевищувала навіть нас, з покращеними тілами. Збільшення фізичних можливостей дезертирів - це нова інформація. Ліна трохи обдумала це, а потім обережно запитала двох. – Сигнатура хвиль духовних часток сержанта Салівана? – Принаймі, ми все ще можемо його ідентифікувати. – Я відстежувала сержанта Салівана, до контакту з його товаришами. Ви змогли ідентифікувати особливості сигнатури хвиль їх мисленнєвих часток? – ...Мені шкода. Ми не змогли розпізнати інших сигнатур, крім майора та Деймоса Секонда. – Ось як... Ліна знову заплющила очі й ненадовго замислилася. – ...Схоже, старі дані більше ненадійні. Надалі, якщо виявите дезертирів, слідкуйте, та нічого не робіть. Я особисто займуся ними. – Єс, мем. Попрощавшись з двома зі Стар Дуст, що підвелися, Ліна вийшла з залу засідань. Сильвія чекала Ліну у вестибюлі токійської філії Максимільян Девайс. – Головнокомандувач, сюди. У відповідь на ці слова Ліна, з рудим волоссям і золотими очима прослідувала за спиною Сильвії. Місцем призначення була жіноча службова роздягальня. – Прошу, майоре. Я впевнилась, що в середині нікого не має. Слідуючи за Сильвією, що відчинила двері, Ліна швидко оглянулася і ковзнула до роздягальні. Почувши звук замка, що закрився, Ліна полегшено зітхнула. Її волосся та очі змінили колір. Руде волосся на золотисте, а золоті очі на ясно-блакитні. – І все ж, так простіше. Важче приховувати використання магії, ніж підтримувати «Парад». – Майоре, мало часу. Будь ласка, переодягніться до того, як прийдуть працівники. Сильвія відразу накинулася на Ліну, що, здавалося, занадто розслабилася. Ліна знизила плечима і роздягаючись заговорила з Сильвією. – Пошукова група не змогла виявити людину в білій масці. – Дійсно... Здається, здібності, здобуті дезертирами, сильно різняться між окремими людьми. Схоже, очікуючи, що скаже Ліна, голос Сильвії не здригнувся. Але неприємна аура висіла на її плечах. – Навіть так, чому вони нападають на японців? Запитала Сильвію, Ліна в спідній білизні, і потягнулася до маскуючої уніформи. – Як це чому? Неохоче запитала Сильвія, що не зрозуміла сенсу питання. – Їх переслідують. Якщо так, я б хотіла якомога довше приховати своє місцезнаходження. – О, зрозуміло. Тут Сильвія зрозуміла, чим ошелешена її Ліна. Вона цікавилася, чому дезертири нападають на японців, ризикуючи попастися. – Я не знаю. Однак... – Однак, що? Ліна що змінила панчохи на легінси. І застебнула спідницю з переду, спонукала її продовжити. – Однак, мені здається, що це пов’язано з надзвичайною силою, яку вони придбали. – Надзвичайна сила... Це здатність відбирати кров, не залишаючи рани? Вдягнувши плаття і куртку Ліна продовжувала запитання, заплітаючи своє волосся. – Не знаю, чи варто називати їх вампірами але. ...Ліна, що ти думаєш? Намагаючись підсумувати свої думки, Сильвія знову поглянула на Ліну. Щоб побачити як прекрасна, світлокоса з блакитними очима, дівчина піднявши обидва краї плаття, позувала перед дзеркалом. – Е, ні, це... Глядячи, як старший офіцер, виправивши поставу, опустила голову і почервоніла, Сильвія зітхнула.