[2]

[2]

Тацуя і Міюкі, як завжди, зустріли дві тисячі дев’яносто шостий рік, у дома у двох.

Батько і цього року зустрів Новий рік у домі своєї першої любові, а зараз у своєму другому домі.. Та вони з Тацуєю не скаржилися, оскільки цій людині не доводилося почуватися ніяково.

Ні Тацуя, ні Міюкі не стали ледачкувати лише через новий рік. Прокинувшись в той же час, що і для школи, Тацуя, який чекав біля входу, підняв голову, на голос Міюкі, яка сказала: «Дякую за очікування».

Одягнена в кімоно з довгими рукавами з півоніями білого та блідо-червоного кольору на глянцево-червоній тканині, Міюкі спускалася сходами.

На прекрасно складеному обличчі, що не потребувало пудри, виділялися вуста барвистого, малинового кольору.

Багряні канзаші9, що гойдалися у заплетеному волоссі, здавалися трохи дитячими, але натомість ця принадність придавала шарм для її віку в дорослій красі.

Привертала увагу не лише природна краса.

Оскільки традиційне жіноче кімоно обмежувало область грудей, останнім часом при виготовленні кімоно враховували ефект тривимірності, але традиційне кімоно з довгими рукавами, дивним чином підкреслювало форми, одночасно підкреслюючи струнку талію й об’єм грудей, що збільшилися в об’ємі, шия демонструвала скромність традиційного одягу.

«Найкрасивіша у світі», серйозно подумав Тацуя, як старший брат, він відчув гордість за чарівний вигляд своєї сестри.

– Ум, дуже гарно.

Похвалив Тацуя без жодних вагань, сестру, доки вона взувалася перед його полем зору.

Щоки Міюкі негайно налилися цинобровим10 кольором.

– Припиніть, старший брате... Прошу не дражніть мене.

Не зважаю чи на те що їй було соромно, вона не відвела погляд і запротестувала глядячи прямо в очі, чоловік без імунітету міг би й померти.

– Я не жартую... Гаразд, ходімо.

Тацуя сприймав це легко, треба сказати, як і очікувалося, він був братом Міюкі вже шістнадцять років (Якщо бути точним п’ятнадцять років і дев’ять місяців).

Перед будинком був припаркований безпілотний автомобіль. Однак, навіть якщо він рухався на автопілоті, він не залишався без нагляду. На задньому сидінні чотиримісного пасажирського купе сиділи дорослі чоловік і жінка.

– З новим роком, майстре.

– З новим роком, учитель Коконоє. Дякую за турботу про нас і цього року.

На коротке привітання Тацуї й ввічливий уклін Міюкі, Якумо, сидячи на сидінні, відповів щасливою посмішкою.

– Ой-ля, ти сьогодні ще більш сяюча. Красива наче Кічідзьтен11. Якщо небесна діва12 з Сумеру13 побачить Міюкі сьогодні, може і сховатися від сорому.

Певним чином, це була звична реакція Якумо.

– Майстре... Хіба це те що ви повинні говорити?

Зробила зауваження жінка, що сиділа поруч.

Тацуя що погодився зі сказаним, легко вклонився жінці, перш ніж Якумо відповів на зауваження.

– Вітаю, Оно-сенсей. – Але, ви впевнені? Вас можуть бачити поруч з майстром?

– Вітаю, Шіба-кун. Початок нового року, а він вже нестерпний.

Тацуя серйозно хвилювався, але, мабуть, він вже набрид Харуці. Тацуя, що пригадав різні уривки поведінки у своїй діяльності, подумки знизав плечима, «нічого не поробиш, якщо тебе неправильно зрозуміли».

– Я випадково зустріла, майстра. Сьогодні я прийшла як ваш провідник.

– Зрозуміло, так склалася ситуація. Думаю що супроводжувати учнів старшої школи трохи проблематично, але чи не є проблема у попередньому звернені до вас «сенсей».

На слова Тацуї, Харука нахмурилася на задньому сидінні.

Звичайно, зараз вони були старшокласниками, тому їм не потрібен був дорослий провідник, для простого походу в у храм в день.

Якщо це виправдання, не просто «проповідник», це насправді «супровід».

А для людини яку ви зустріли випадково, більше того попри те, що інша сторона не є викладачем, існує небезпека, що звернення «сенсей» може здатися дивним.

– Може подумаємо про це під час поїздки?

Міюкі запропонувала, що б Тацуя відчинив двері транспорту. Залишивши Харуку думати й подавши руку Міюкі, щоб допомогти сісти, він закрив двері та перейшов на інший бік, де зайняв місце водія. Як тільки Тацуя зачинив двері, транспорт рушив на станцію.

Привернувши багато уваги, вони пересіли в чотиримісну кабіну і діставшись до місця зустрічі, де знову привертаючи багато уваги пройшли хвилин п’ять пішки.

– Вау, пані Міюкі, маєте чудовий вигляд.

Це були перші слова що зустріли Тацую і Міюкі, коли вони дісталися місця зустрічі. Мідзукі, одягнена в довге пальто з хутряним коміром, поверх довгого плаття, заворожено дивилася на Міюкі. Збоку, навіть Тацуя знаходився під підозріло теплим поглядом.

– З новим роком, пан Тацуя. Вам личить. Хоча це трохи дивно.

Одягнена в таке ж кімоно що і Міюкі, Хонока, спочатку розчарувалася, чи її зачарувала яскрава зовнішність однокласниці, але відразу після того, як помітила Тацую з іншою атмосферою, ніж зазвичай, відразу ж повернула собі звичайну посмішку.

– З новим роком. – Хонока теж має чудовий вигляд.

Кімоно Хоноки насправді мало гарний вигляд, тому Тацуя не думав, що це просто лестощі.

Опустивши погляд, на свій костюм Тацуя повернув погляд на Хоноку, яка радісно посміхалась.

– Але дивно, маєш на увазі, я, виглядаю не доцільно?

– Ей ні, це так прозвучало? Тацуя, ти маєш чудовий вигляд. Ти сповнений гідності молодого боса.

– Я якудза?

Втрутився Лео тоном, з якого було важко зрозуміти серйозний він чи ні, що був одягнений в куртку, яка, здавалося, була повсякденним одягом.

Якраз з Мідзукі, Хонокою та Лео, вони мали зустріч, щоб вперше у новому році відвідати синтоїстський храм. Еріка та Мікіхіко не змогли вирватися з дому, через велику кількість учнів, а Шізуку, врешті решт, була близькою до навчання за кордоном і не змогла вибратись через роботу батька.

– Хоча ти не схожий на якудзу, але думаю рідко якому старшокласнику так личить хаорі14 хакама15.

– Замість якудзи, ти більше схожий на зібраний образ поліцейського феодальної епохи.

Як і зауважили, Харука та Якумо, що підійшли трохи пізніше, Тацуя був одягнутий в хаорі хакама, чисто японського стилю та носив сетта16. Як і зауважили Хонока і Лео, вигляд був дійсно відповідним. Ще доречніше була б наявність кийка на талії..

– О, Харука-чан. Щасливого нового року.

– З новим роком, Оно-сенсей. ...Пан Тацуя, а це?

Після того як Лео висловив найкращі побажання Харуці, Хонока одним оком глянула на Якумо і нерішуче поглянула на Тацую.

– Настоятель храму Коконоє, чернець Якумо, Можливо, вам він більш знайомий як майстер ніндзюцу, Коконоє Якумо? Мій наставник з Тайджицу.

Почувши представлення Тацуї, Хонока і Мідзукі округлили очі. Він здогадувався що Хонока чула це ім’я, але був здивований, що Мідзукі теж чула про нього.

– Ось чому ми зустрілися в синтоїстському храмі

Тацуя був здивований що Лео продемонстрував знання в несподіваному напрямку. Але це не означало, що він недооцінював його.

– То що?

Оскільки Харука зовсім цього не розуміла, це було не загальновідомо.

– Хм? Хіба пан чернець не з секти Тендай17? Віра Санно18 ж невідривна від Тендай?

Це чомусь прозвучало як питання. Після короткого роз’яснення Лео, кількість знаків питання над головою Харуки тільки збільшилося.

– Ей, а ти досить обізнаний молодик. Сайдзьо Леонхарт, вірно?

Не звертаючи увагу на Харуку весело заговорив з Лео Якумо.

– Ем? Ви знаєте мене?

Лео поставив досить закономірне питання для першої зустрічі.

– Я дивився запис турніру дев’яти шкіл.

Відповідь Якумо теж прозвучала досить закономірно, без жодних тонкощів, але Лео нахмурив обличчя. Можливо, це нагадало йому про плащ, що належав іншому часу і місцю. Мабуть, він хотів би забути його.

Наразі знайомство було завершено і п’ятеро старшокласників та наголо бритий чоловік (одягнений не в чернече вбрання, а у звичайне просте кімоно) і молода жінка попрямували до храму. ...На щастя, ніхто не запитав, чому з ним прийшла Харука.

Вуличні кіоски, розташовані по два боки дороги, за останні сто років, практично не змінилися. Але подібна сцена зникла в епоху світової продовольчої кризи. Це дуже емоційна сцена для людей похилого віку, які були свідками тих часів, нажаль, Тацуя не мав жодного зв’язку з подібними настроями.

Без будь-яких обхідних шляхів, вони піднялися довгими сходами, пройшли через храмові ворота і зайшли на площу перед храмом. Де Тацуя раптом відчув погляд в їх бік.

Це не був випадковий погляд, той що періодично спрямовувався на них.

– Шіба-кун, щось сталося?

– Нічого такого.

– З погляду іноземців, Тацуя-кун має досить специфічний вигляд.

Хоч все було замасковано під випадковість, але не змогло уникнути ока Харуки і Якумо. Оскільки Тацуя помітив це навіть не скориставшись Елементальним зором, то ж те, що Харука і Якумо помітили, цілком природно.

«Іноземка» про яку говорив Якумо, була молодою білявкою з блакитними очима. Однак, це не означає, що вона іноземна громадянка. Крім того, у зовнішності дівчини можна помітити певні японські риси.

Вона була приблизно того ж віку, що й Тацуя та інші. Враховуючи расову різницю між європейцями та азіатами, вона могла бути молодшою, але враховуючи домішки крові, Тацуя думав, що не набагато.

– На що ви дивитеся, старший брате?

Тацуя спостерігав за дівчиною менше секунди, але цього було достатньо, щоб Міюкі помітила.

Вона прослідкувала за поглядом брата і припідняла обличчя ніби кажучи «О!»

– ...Чарівна дівчина.

Прошепотіла Міюкі, рівним голосом, з якого було відразу зрозуміло, про що вона думає.

Дівчина справді була прекрасною, заслуговуючи опису Міюкі «чарівна».

Очі й волосся блистіли. У певному сенсі, красою вона могла сперечатися з Міюкі.

Але Тацуя спостерігав за дівчиною не з цими намірами.

Він поглянув на Якумо, в пошуках допомоги, але побачивши щасливий вираз і широку посмішку, зрозумів, що повинен впоратися самостійно.

Відповідаючи на шепіт Міюкі, Тацуя поглянув прямо в очі сестри й сказав м’яким тоном.

– Не настільки, як ти.

– ...Не думайте, що зможете обманути мене подібним чином.

Якщо звертати увагу лише на вираз обличчя, то контратака була досить потужною, але якщо зважити на голос, що затремтів, тоді як щоки запалали цинобровим.

– Я не намагаюся тебе обдурити. Я дійсно так думаю, і дивився на неї не з цієї причини.

– Справді, старший брате!

Міюкі відвернула обличчя, помітивши в словах Тацуї попередження, що не можна ігнорувати.

– ...В ній щось підозріле?

– Якщо говорити про підозру... Думаю найбільш підозріле в ній це зовнішній вигляд.

Відповів Тацуя тоном, в якому чулася гірка посмішка. Ще раз поглянувши на привабливу блондинку, Міюкі майже зрозуміла, що він має на увазі.

Світло-бежеве пальто з облягаючою спідницею. Колготки у візерунок і високі черевики. Якщо так подумати, то нічого підозрілого не видно. Однак, довжина пальто була майже на рівні низу спідниці, близько десяти сантиметрів від колін, трохи, але можна було побачити барвисті оборки, що прикрашали поділ. Чоботи з товстої шкіри натягнуті на коліна, скомбіновані з колготками в проміжках візерунків яких виднілася шкіра. Рукавички покриті штучним хутром. М’яка шапка з тваринним візерунком. Зважаючи на сучасну моду, її наряд дійсно виділявся. Він нагадував стиль довоєнних Ґяру19 Недивно, що Тацуя, подумав, що вона виглядає підозріло.

Але Міюкі знала, її брат ніколи не турбуватиметься про такі поверхневі речі.

– Але не тільки це?

Міюкі повернула на дівчину більш пильний, зосереджений погляд, відмінний від попереднього.

Дівчина рушила прямо до них, ніби нічого не сталося.

Тацуї та інших.

Просто пройшла повз, нічого не кажучи й спустилася довгими сходами.

Однак, пильний погляд в його бік, аж ні як, не був ілюзією Тацуї.

◇ ◇ ◇

Хоча місія, надана майору Ангеліні Сіріус, приховане проникнення, вона включала потужну диверсійну складову. У рамках якої перший контакт, що підтвердив появу цілі і продемонстрував її зовнішність опоненту, здається, пройшов вдало. Хоч вона хвилювалася що першочергове приховування ознак її присутності, зробить її не помітною, але це було марно, як і казали її підлеглі. «Однак, чи не занадто швидко», хвилювалася Сіріус, відкриваючи двері у квартиру, що надана їй для місії.

– ...З поверненням.

Всупереч сподіванням майора Сіріус, що домогосподарка ще не повернулася, з середини кімнати її привітав голос.

– Сильві, ти повернулася?

Майор окликнула старшу домогосподарку, що навмисно зустрічала її біля дверей, на прізвисько.

Її ім’я Сильвія Меркурій Фірст20. Крім імені Сильвія, інше було кодовими іменами, що визначали її перший ранг планетарного мага серед Зірок. Звання прапорщик. Вік двадцять п’ять років. По факту вона молода, але їй дали код «Фірст», вона офіцер-юрист, якого високо цінують за її здібності. Спочатку Сильвія не збиралася бути військовою, в університеті, вона мріяла стати журналісткою. Цього разу, через високі навички аналізу інформації, її призначили помічником майора Сіріус.

– Сильві?

Талановитий товариш не відповідав на питання Сіріус, лиш мовчки дивилася. Коли майор підозріло перепитала, Сильвія заговорила не відводячи погляду.

– Ліна, ...Що це за зовнішній вигляд.

Ліна - коротка форма імені майора Сіріус. Щоб приховати свою особу під час місії проникнення, Ліна наказала називати її за прізвиськом, а не «головнокомандувач» чи «майор». Оскільки Сильвія мала вільну вдачу, відразу звикла до тону що не зважав на клас чи звання.

Хоч слова звучали зневажливо, що зовсім не підходить для спілкування з начальством, Ліна, здається, зовсім не зважала.

– О, це все? Щоб не сильно виділятися, я переглянула японські модні журнали останнього століття. Це було досить нудно. Мені личить?

– ... Перш ніж відповісти, можу я поставити питання?

– Так, що таке?

Сильвія потягнулася рукою до скроні, виглядаючи так, ніби в неї болить голова, але Ліна, здавалося, не помітила цього.

– Хіба в цих чоботах не важко ходити.

На запитання Сильвії Ліна так само кивнула і висловила свою думку.

– Вірно. Я ледь не впала. Японські дівчата носять такі чоботи, не підвертаючи гомілку.

– Ви бачили дівчат, що носять подібне взуття?

Мало було бути питання, а прозвучало два, але Ліну це особливо не хвилювало.

– Вірно, я не пам’ятаю, щоб бачила їх.

Вираз Сильвії змінився з головного болю на зітхання.

– Ліна, скажу прямо. Ці чоботи вже не в моді.

– Е!?

Від слів Сильвії, Ліна розширила очі. Побачивши цю реакцію, Сильвія вибухнула роздратуванням.

– Ніяких «Е»! Не лише чоботи. Колготки й шапка теж вийшли з моди. Сто років це занадто великий строк! Крім того, поєднання занадто приголомшливе. Жодна юна леді, не надягне подібного. З таким виглядом ти аж ніяк не можеш бути не помітною.

Після догани, обличчя Ліни стало кам’яним, ймовірно, тому що сама здогадувалася про це. По правді кажучи, вона помітила, що привертає увагу скрізь куди б не йшла. Однак, вона лиш подумала, що це через рідкість іноземців.

– Якби ти не хотіла привернути увагу цілі... Але таким чином привертаєш непричетних людей.

Сильвія глибоко зітхнула, нарешті заспокоїлася.

– Головнокомандувач.

Вона говорила спокійно і ввічливо. Ліні здалося що по її спині потік холодний піт.

– Всі наступні плани на сьогодні скасовуються. Замість цього, Меркурій особисто, легким і зрозумілим чином, пояснить вам останні тенденції моди Японії.

Заявила Сильвія, вперши руки в боки. Ліна набагато перевищувала Сильвію в бойовій силі, але не могла протистояти цим словам.

◇ ◇ ◇

Короткі, але насичені зимові канікули закінчилися і сьогодні почався третій семестр.

Серед всього іншого вони приїхали до аеропорту, щоб провести Шізуку, де їх спіткало неочікуване «слізне прощання» (у головних ролях: Хонока/Шізуку, підтримка: Міюкі/Мідзукі), Тацуя вважав це важким досвідом (оскільки все не вирішити грубою силою), але це колись має перетворитися на «приємні спогади». В крайньому разі, як що все не так, це б розчаровувало.

Іноземний студент повинен був поступити в клас А, замість Шізуку, відсьогодні, але зараз Тацуя вважав, що його це не стосується. Поки він не став однокласником Міюкі, це не актуально, тож він не мав наміру вплутуватися в це.

Якщо говорити по заняття, вони мали тривати весь перший день третього семестру. Чутки про іноземного студента в класі А просочилися після першого уроку, але Тацуя не звертав на них жодної уваги, не розшукуючи їх то тут, то там, вони в одне вухо влітали, в інше вилітали.

Однак, з такою незвичною позицією він був у меншості, тому під час другого уроку, завдяки своїм надто допитливим друзям, він також був захоплений вихором цих чуток.

– Це дуже гарна дівчина.

Перед збудженою, чи вона хотіла, щоб так здавалося, Ерікою, Тацуї все ж довилося здатися.

– Це прекрасна блондинка, здається, навіть старшокласники ходили поглянути на неї.

– Еріка, ти теж підеш глянути?

Наданий час, вся жвава розмова базувалася на чутках, що певним чином хвилювали його, то ж він втрутився.

– Там зібрався такий натовп, що не підібратися.

– Та я знаю, що насправді стримує твою цікавість.

При цьому, Лео швидко прикрив голову рукою.

В наступний момент, він беззвучно відкривав рот, тримаючись за горло, схилившись в перед.

«Якщо ти знав, що так і буде, не варто було нічого говорити».

Поки Тацуя здивовано дивився на Лео, що в агонії потирав горло, від удару скрученого зошита, винуватиця, Еріка, продовжила розмовляти з невинним обличчям.

– Я жінка~ Якою б красивою вона не була, я не збираюся протискатися крізь натовп, щоб дібратися до неї.

Тацуя повністю підтримував думку не йти, лиш щоб повитріщатися, але як чоловік, відчував потребу заперечити ідею поєднувати просту цікавість з хтивим спогляданням.

– Оскільки це старша школа магії, яка навіть не передбачає переведення студентів. Переведення іноземного студента звісно викличе неймовірну цікавість. Хіба такого не траплялося більше десяти років тому?

Я не знаю як було раніше, але, здається, не лише ми отримали іноземного студента.

Втрутився Мікіхіко, який щойно повернувся з кабінету геометрії.

– Друга, Третя та четверта старші школи також прийняли студентів на короткий час. Схоже, деякі люди прибули до університету для проведення спільних досліджень. Я чув це від учнів моєї сім’ї.

– О, я також чув про університети. Ходять чутки, що вони почули як у попередньому інциденті в Йокогамі військові використовували магію польоту і тепер поспішають отримати більше інформації про дослідження.

Хоча поля діяльності древньої та сучасної магії різні, родини Йошіда та Чіба, мають велику кількість розробників в різних галузях, тож, отримують незначну кількість інформації, що надходить на міжособистісному рівні. За чутками, USNA направила більше людей, ніж очікувалося. Поєднавши це з інформацією про рух окремих Зірок, про який він чув з листопада, Тацуя подумав, що ситуація значно погіршилася.

– Так, значить іноземний учень класу «A» шпигун?

– Ей, ти...

Від питання Лео, що вже отямився від оглушення, не тільки Еріка, але Мідзукі та Мікіхіко мали гіркі обличчя.

– Лео-кун, краще не говорити такі речі, навіть якщо про це думаєш...

– Ми повинні підтримати однокласників і теж піти...

Навіть отримавши подвійний пресинг від Мідзукі та Мікіхіко, Лео залишився при своєму.

– Ні, хіба вона потрапила не в клас «A»? Хіба це нас стосується?

– Дурило, Міюкі в класі «A». Учениця по обміну, яку ми не знали стільки років, поруч з Віцепрезидентом студентської ради. Поки іноземний учень не звикне до школи, їй доведеться, так чи інакше, піклуватися про нього, якщо це пов’язано з Міюкі, ми не можемо залишатися в стороні.

Однак, Еріка на місті парирувала заперечення Лео.

Тацуя, що не хотів брати активну участь, подумки зітхнув, «і я так думаю».

Та він став «причасним», швидше ніж очікував. Ні, варто говорити, що найперша з усіх можливостей, що він очікував, нещодавно була реалізована.

Шкільна їдальня в очікуванні обіду. Куди прийшли Міюкі з Хонокою та ще одна дівчина зі світлим волоссям та блакитними очима. Побачивши дівчину, Тацуя не дуже здивувався, але подумав «О, ні».

Він чув про колір волосся та очей, також чув, що це красива дівчинка. З рештою, якщо говорити про красиву дівчину, Тацуя виробив стійкість завдяки Міюкі. Причина здивування, полягала в тому, що вона була дівчиною, яку він зустрів в храмі.

– Я можу сісти з вами.

З вуст дівчини вийшов вільний японський. Проявлявся великий акцент, який очікувався від когось закордоном в Японії, або може удає, що я закордонний студент, для проникнення.

– Звичайно, будь ласка.

Її погляд був спрямований на Тацую. Однак, Тацуя відповів невимушено, без особливої необхідності підготуватися.

– Ліна, давайте спершу візьмемо посуд.

– Посуд, о це значить чогось їстівного. Зрозуміла.

Тацуя вже взяв своє.

Натхненні Міюкі, трійка попрямувала до стійки видачі.

Гул у пункті призначення був більшим, ніж зазвичай

Інші студенти швидше ніж зазвичай, поступалися місцем, ніби опинилися під тиском.

– Ей, коли ці двоє збираються разом, це сила.

Навіть така ж красива дівчина, але не настільки захоплювала глядачів, захопилася цією сценою.

– Вони порозумілися...

Мідзукі хотіла сказати, що вони щойно зустрілися.

– Ей, Тацуя... Мені здається, що я її десь бачив.

– Ух ти, стара школа.

Як тільки з вуст Лео вирвався шепіт, Еріка відразу відреагувала, але було очевидно, що він намагався сказати не через те, що його привабила краса дівчини, вона втрутилася через те, що його вислів був занадто прямолінійним.

– ...Коли ти це сказав, так і є.

– О, пані Шібата, також? Вона ж не знаменитість і модель.. Чи не так?

Почувши відповідь Мідзукі, висловив припущення Мікіхіко.

Звичайно, Тацуя знав, що факти інші. Швидше, дивно, що вони чітко не пам’ятали настільки помітно вдягнену людину. Поки Тацуя думав, чи розвіювати непорозуміння друзів, з Міюкі повернулася тема їх розмови.

Тацуя відчув, що на них спрямовано багато очей. Звідусіль, удаючи, що вони випадкові, на них були спрямовані погляди, що не могли приховати сильний інтерес. Це нормально для поглядів на Міюкі, але очей явно більше, ніж зазвичай.

– Дякую що зачекали, старший брат.

Ніби не турбуючись про це, Міюкі, дуже природно сіла поруч з Тацуєю.

– Пан Тацуя, дозвольте вам представити.

Також цілком природно зайнявши місце перед Тацуєю, Хонока з тацею, поглянула на дівчину поруч з собою.

– Пані Ангеліна Кудоу Шіелдс. Я впевнена ви вже чули, іноземна учениця, що від сьогодні приєдналася до класу «A».

Послухавши вступ Хоноки, не лише у Тацуї, але й в інших трьох був розгублений вираз обличчя.

– Хонока, ви б не хотіли познайомити мене з усіма іншими?

Іноземна учениця підтримала загальний настрій.

– Е, а, ви-вибачте!

– ...Ну, це Хонока.

– Це ж пані Хонока.

Від бурмотіння Еріки і Мідзукі, що потрапило прямо в ціль, Хонока почервоніла і не могла вимовити ні слова.

– Тоді ще раз. Пані Ангеліна Кудо Шіелдс з Америки.

Після того як Міюкі представила її в друге, біле волосся закордонної учениці колихнулися, коли вона злегка вклонилася зі свого місця.

– Будь ласка, звіть мене Ліна.

Коли вона це сказала, її очі злегка примружились і з’явилася чудова посмішка.

Її блакитні очі мали блакить не води чи льоді, а нагадували блакитне небо, небесну блакить.

Золотисте волосся, розділене на два пасма, по обидва боки голови, були підв’язані стрічками, ймовірно, досягатиме талії, якщо їх розпустити. Можливо, довше ніж у Міюкі.

На першому році старшої школи дитяча зачіска здавалася трохи невідповідною до дорослого обличчя, але вона пом’якшувала враження різкої краси та створювала ефект дружелюбності.

Очевидно, більше поглядів, ніж зазвичай, було через неї. Після повторного представлення Міюкі, Тацуя представився першим, оскільки решта (особливо два хлопці) мали шокований вираз на обличчях, від цієї чудової посмішки.

– Шіба Тацуя, клас «Е». Щоб відрізняти мене від Міюкі, можна просто Тацуя.

– Дякую. Будь ласка, зви мене Ліна. І я буду вдячна, якщо ти не використовуватимеш шанобливі суфікси.

– Зрозумів. Дозволь так і вчинити, Ліна.

– Приємно познайомитися, Тацуя.

Коли Ліна, за звичкою, простягнула руку через стіл для рукостискання, Тацуя обережно взяв її знизу.

Це був не якийсь несподіваний жест, як поцілунок руки леді, а просте рукостискання.

– Чи може бути, що Тацуя, брат Міюкі?

Під час цього питання, вираз Ліни нічого не виражав, лише її очі небесної блакиті показали невпевненість.

Подумавши, що зберігати покер-фес не є її сильною стороною, не заради насмішки, Тацуя злегка усміхнувся і кивнув. ...Вона не ризикнула, виходити з того, що щойно називала Тацую старшим братом.

– Я Чіба Еріка. Можна Еріка, Ліна.

Однозначно сильна сторона Еріки, не ніяковіти в таких ситуаціях.

Я Шібата Мідзукі.. Будь ласка, називайте мене Мідзукі.

– Я Сайдзьо Леонхарт. Можна Лео. Я трохи хамуватий і таке ж вилітає з мого рота, але не звертай на це увагу.

– Я Йошіда Мікіхіко. Можете також називати мене Мікіхіко.

Мідзукі, Лео та Мідзукі відрекомендувалися один за одним.

– Еріка, Мідзукі, Лео, Мікіхіко. Приємно познайомитись.

Не просячи нікого, щоб повторили, Ліна відразу всіх запам’ятала. Це було елементарно, але вона зробила перший крок, щоб залишити приємне враження у співрозмовників.

Однак, те що, вона почула «Мікіхіко» як «Мікі Хіко» зумовлено тим, що це чисто японське ім’я було важким для американської знайомої.

– Хіба не важко вимовляти? Якщо не можеш Мікіхіко, можна Мікі.

Якби це сказала сама людина, це велика турбота про інших, але, якщо це хтось інший, здавалося це не так добре, особливо якщо це сказала Еріка. Принаймі, самому Мікіхіко так здавалося і він намагався спростувати слова (або пропозицію) Еріки.

– О, невже? Дозволь мені називати тебе Мікі, добре?

Однак, через посмішку, при якій щойно було сказано «добре», на крок випередивши його, Мікіхіко був змушений погодитися на прізвисько.

Ліна, що навмисно вибрала гречку з меню їдальні, незграбно маніпулюючи своїми паличками, без жодного невдоволення на обличчі, відповідала на запитання, які їй, час від часу, адресували. Усі також були ввічливими й не ставили цій людині некоректні питання. Здавалося, коли всі вже закінчували їсти, Ліна змогла впоратися зі своїми паличками. І Тацуя, як представник, запитав те, що цікавило учнів класу «Е».

– До речі, Ліна, певно, пов’язана з Високоповажним Кудо?

Звернення «Патріарх» використовувалося лише серед японських магів. Крім того, Тацуї це слово не особливо подобалося. Отже, запитуючи Ліну, він використав почесне звання «Ваша Високоповажносте», отримане за те, що він був генералом у відставці.

– Насправді, я пригадую, що його молодший брат поїхав до Америки й створив сім’ю.

Це був час, коли міжнародні шлюби між магами все ще заохочувалися. У той час, молодший брат Кудо Рецу, якого вважали «найкращим інтриганом» у світі магів, поїхав до Америки й створив родину з американським магом. Ця подія стала гарячою темою, принаймні серед японських магів.

– О, ти добре обізнаний, Тацуя. Це вже історія давніх часів.

Мабуть, здогадка Тацуї влучила в ціль.

А також з’ясувалося, що для американського мага, те, що брат Кудо Рецу поховав свої кістки в американській землі, це історія «давніх часів».

– Мій дідусь по матері - брат сьогуна Кудо.

Вухо Тацуї не помилилося, вона використала саме «SOHOGUN», в значенні генерала.

Західні маги досі так називали Кудо Рецу, що тривалий час був передовим японським магом. Попри те, що на четверть вона була їхньою, скільки б вільно вона не говорила японською, вона все ще була американським магом.

– Завдяки цьому зв’язку, здається я змогла потрапити до програми обміну.

– Тож Ліна тут не з власної волі?

Випадково запитала Еріка.

І розгублення і напруженість, що показала Ліна, не були ілюзією Тацуї.