[9]

[9]

У п’ятницю, дванадцятого липня, Тацуя з самого ранку перебував в лабораторії на підвальному поверсі кондомініуму. Він прокручував в голові дані про «Костюмований парад» і «Масив слідів восьми солдатів», що привезла Фудзібаяші, він шукав спосіб з ними впоратись.

Обидві ці магії Мінору використовував для переховування. Якщо «Костюмований парад» та «Масив слідів восьми солдатів» хоча б частково не знешкодити, Мінамі, викрадену Мінору, не вдасться знайти та повернути.

Мета дослідження — повернути Мінамі. Обов’язковою умовою є уточнення її місця знаходження. Працюючи над аналізом «Костюмованого параду» і «Масиву слідів восьми солдатів», він ніколи не забував про своє початкове призначення. Фізично прикутий до землі, його розум регулярно спостерігав за станом Мінамі, за допомогою свого магічного сприйняття.

Саме після п’ятнадцятої години його погляд вловив зміну.

Ситуація не погіршилась. Швидше можна сказати, що для Тацуї це зручна зміна.

«В бар’єрі з’явилась діра?»

Магічний ефект, який приховував місце знаходження Мінору та Мінамі, зменшився. Те що слабшало — це «Масив слідів восьми солдатів». Камуфляж не знятий, але тепер, здавалося, можна кинутися на місце і силоміць зламати бар’єр.

Однак послаблення обмежене. І це викликало інтерес.

«Значить... Хтось пройшов через бар’єр?»

Це не знищило маскувальний бар’єр. Пройшли, порушивши стандартну процедуру.

Знайшли лазівку і звідти проникнули до бар’єра «Масиву слідів восьми солдатів». В результаті, в бар’єрі залишився невеликий отвір. ...Таке враження склалося у Тацуї.

«Мене випередила сім’я Фудзібаяші?..»

Саме таку можливість Тацуя запідозрив перш за все. Він досяг угоди з головою родини, Фудзібаяші Наґамаса, приєднатися до родини Фудзібаяші завтра о півдні. Однак, з самого початку, родина Фудзібаяші сказала Тацуї, що хочуть схопити Мінору самостійно.

«Не малоймовірно. Але точно сказати не можу»

Тацуя та родина Фудзібаяші не єдині, хто націлені на Мінору. Десять головних кланів також переслідують Мінору, і є докази того, що Сили Самооборони також висунулися, щоб захопити Мінору. Крім того, в Японії є група, яка традиційно розглядає «демонів» як ворожий «бруд». Для них Паразити також були «демонами», яких потрібно знищити. Цілком можливо, що така група також висунулася.

«Трохи поспостерігаю...»

Якщо не розуміючи обставин, кинутися в гущу подій, можна лише нажити нових ворогів.

Тацуя тимчасово призупинив аналіз «Масиву слідів восьми солдатів» (аналіз «Костюмованого параду» був завершений) і перш за все запитав головний дім Йотсуби про втручання третьої сторони.

◊ ◊ ◊

О п’ятнадцятій годині Мінору сидів за столом разом з Мінамі, в їдальні.

Перебуваючи в батьківському будинку, тобто лише місяць тому, Мінору не мав звички «чаювати», але він не мав можливості відхилити запрошення Мінамі.

Чистий чай перед Мінору і чай з молоком перед Мінамі. Солодощі до чаю це мус з лічі, і само собою зрозуміло, що це ручна робота Мінамі.

Все що Мінору їв у цьому сховку, було зроблено руками Мінамі, проте враження Мінору, який у своєму віці не мав дівчини, оскільки його не людська краса мала зворотний ефект, залишилося незмінним. На мить він забув про свою провину від викрадення і смакував «домашні дівочі солодощі».

Проте часу для задоволення було замало. Ситуація не дозволила розслабитися. Він був сп’янілий від щастя лише мить, смакуючи мус з лічі. Поклавши ложку, Мінору серйозним поглядом поглянув на Мінамі.

В скляній мисці Мінамі ще залишалося приблизно чверть мусу, але вона відразу поклала руки на стегна, щойно помітила погляд Мінору.

Вона дивилася прямо на нього.

– ...Ем.

Переборовши свій страх, Мінору перейшов до головної теми.

– Сьогодні, завтра, я збираюся покинути це укриття.

– Так.

Коротко відповіла Мінамі й поглядом закликала продовжити.

– Для початку до Йокосуки.

Мінору вже дійшов до цього моменту, і вже не бентежився.

– Звідти, я збираюся втекти з Японії на кораблі американського флоту.

– !..

На обличчі Мінамі відобразилося сильне здивування. Втеча за кордон. Це настільки несподівано, що вона не змогла промовити ні слова.

– Вибачте.

Вона навіть не могла запитати у Мінору, за що він вибачається.

Але цього і не знадобилося.

– Я мушу відмовитись від своїх слів, що не квапитиму вас з відповіддю.

Мінамі міцно стиснула руки, що лежали на стегнах. Напруження зберігалося не тільки в руках, а й від рук перейшло до плечей.

– Якщо можете прийняти рішення зараз, дайте відповідь. Якщо ви скажете, що хочете залишитися людиною, я поїду до Йокосуки сам.

– ...

– Якщо ви ще не вирішили, будь ласка, зробіть це до того як ми прибудемо до Йокосуки. І якщо ви скажете, що не хочете бути Паразитом, я сяду на човен один.

– ...

– Якщо ви все ще невпевнені, чи все ще не можете наважитися, я хотів би, щоб ви сіли на корабель разом зі мною. Навіть так, я присягаюся, що ніколи не буду змушувати вас проти волі. Навіть якщо американська армія спробує змушувати вас, я цього не дозволю.

– ...Куди...

Мінамі не могла дати відповіді, вона ледве видавила з себе одне слово запитання.

Це було запитання лише з одного слова, але його мета була безпомилковою.

– ...Вибачте. Це поки не відомо.

Але Мінору не зміг відповісти на її запитання.

Жаль наповнив його серце.

Керований цим відчуттям, він спробував відкрити лінію обміну думками з Реймондом.

– Північно-західні Гавайські острови. Думаю, що це острів Мідвей або атол Перл і Гермес по сусідству.

Але перед цим, відповідь пролунала голосом, якого Мінору не знав.

– Хто це?!

Відштовхнувши стілець, підскочив Мінору.

Падаючий стілець видав гучний звук, але Мінору не міг дозволити собі про це турбуватися.

У їдальні мали б бути лише Мінору та Мінамі.

У цьому особняку мали бути лише Мінору та Мінамі.

Тут не мало бути чоловіка в одязі ченця. Він не тільки не помітив, що бар’єр зламано, Мінору навіть не помітив як він проникнув у цю кімнату.

– Шановний монах Якумо?!

Підскочила Мінамі, викрикнувши здивованим голосом, який трохи відрізнявся від Мінору.

Людиною у вбранні ченця, яка з деякого часу стояла у цій кімнаті, був майстер ніндзюцу Коконоє Якумо, якого Тацуя називав «Майстер Якумо», а Міюкі - «Якумо-сенсей».

– Це якось дивно, коли така молода дівчина кличе тебе чернечим саном.

– ...Вибачте.

– Ні, я не проти. Це гарне почуття.

Мінамі назвала Якумо саном буддійського ченця. Вона познайомилася з Якумо після того, як їх представив Тацуя, але для неї він не є ні «майстром», ні «вчителем».

Однак, Тацуя пояснив їй, що називати його «шановний наставник» неправильно, тому вона вирішила називати його «шановний монах Якумо».

До речі, Мінамі не вперше називала Якумо за чином, і між ними що разу повторюється одна і та сама розмова, як вітання.

– До речі, Мінамі-кун. Твій хлопець розгублений.

– Х-хлопець...

– Як невинно. Від Тацуї такої реакції не дочекаєшся.

Примружив очі в посмішці Якумо, Мінору та Мінамі розчервонілися та опустили погляди.

Однак розмови б не вийшло, якби він залишив себе невідомим. Якумо мав здоровий глузд такого роду.

– Кудо Мінору, правильно? Я Коконоє Якумо. Працюю настоятелем храму, справжня особистість «Шінобі». Прошу вибачити, що зайшов без дозволу. Але така вже наша сутність, проникати в середину.

У інших ніндзя ці слова, напевно, викликали б обурення, почувши їх від «майстра ніндзюцу», але попри легковажний тон, Якумо був серйозним. Можливо це передалося, або ж через грайливе формулювання, Мінору трохи послабив свою пильність.

– ...Ви мене знаєте, але все ж представлюсь. Я Кудо Мінору, Паразит.

Саме представлення Мінору було своєрідною провокацією.

– Так, я знаю.

Проте Якумо лише кивнув. Від такої реакції, Мінору стало соромно за свій викрутас.

– ...Вибачте, повернемось до попередньої розмови.

Впоравшись зі зніяковінням, Мінору повернувся до теми, яку не міг ігнорувати.

– Це правда, що Паразити з армії Штатів, збираються вивести нас на острів Мідвей?

Мінору несвідомо зазначив, що Мінамі, поїде з ним. Він цього не помітив. Мінамі теж цього не помітила.

– Мені точно не відомо, буде це Мідвей чи Перл і Гермес.

Мінору не помітив, що Якумо звузив список варіантів до двох місць, острів Мідвей та атолу Перл і Гермес.

Якщо це правда, то в нього просто неймовірні аналітичні здібності.

Хребет Мінору покрився холодним потом. Він не відчував подібного жаху, навіть коли зіштовхнувся в бою зі своїм дідом Кудо Рецу.

– Звідки... Як...

Мінору не зміг до кінця озвучити питання, «звідки ви це знаєте». Йому не вистачило повітря, щоб договорити до кінця.

– Як, ей. Звісно, це секрет.

Однак відповідь Якумо була простою. При чому виникла атмосфера підморгування. ...Як і очікувалося, він говорив у своєму стилі.

Плечі Мінамі вже розслабились. Ставлення Якумо не дозволяло підтримувати напругу. Однак Мінору так нервував, що його неправильно зрозуміють, що аж спітнів.

– Замість цього, перейдемо до основної теми. Мені байдуже чи сядеш ти на корабель один, чи ви поїдете у мандрівку разом. Але якщо ти покидаєш країну, я хочу, щоб ти дещо пообіцяв.

– ...Ви не проти, що я викрав пані Мінамі?

Мінору наважився використати кричуще слово «викрав».

– Ти ж її не примушуєш, вірно?

Проте Якумо залишився не вимушеним.

– Однак інших ця причина не зупинить. Ти ж не хочеш померти, потрапивши під гарячу руку. А для нас бажаніше, щоб ти ставши Паразитом, залишив країну.

Це означало, що його переслідувало багато людей. Але зараз Мінору не міг про це турбуватися.

– ...Яку обіцянку ви хочете?

Якумо поводив себе ненав’язливо. Однак, його вираз обличчя та ставлення чинили на Мінору все більший тиск. І зараз цей тиск був таким, що він ледве підтримував свідомість.

– Я хочу, щоб ти тримав в секреті техніку та особливості «Костюмованого параду». Звісно, мається на увазі, що ти не повинен нікого навчати, також хочу, щоб ти був обережний, щоб ніхто не зміг її підгледіти.

Досі тон Якумо був не вловимим, бо було важко зрозуміти, що він насправді має на увазі. Однак тепер його тон змінився так, в словах безпомилково читались намір і серйозність.

– Якщо ти це обіцяєш, я не перешкоджатиму твоїй втечі.

Іншими словами, якщо він відмовиться від пропозиції Якумо, той співпрацюватиме з Тацуєю або іншими силами, що намагаються схопити Мінору.

Це була та неприємна ситуація, яку Мінору не міг ігнорувати.

З того факту, що він тут, стає зрозуміло, що Якумо має здатність пробитися крізь магію приховування і маскування Мінору. Можливо, Якумо і наодинці, зможе завадити його втечі і його спіймають. До такої оцінки прийшли інтуїція і розум Мінору.

Мінору від початку не мав наміру розповсюджувати «Костюмований парад» у вигнанні. Він не мав наміру розкривати свої навички, також іншим «Паразитам».

– ...Обіцяю.

Для Мінору це було лише питання додаткових обмежень до його планів, накладених усною обіцянкою. У нього не було іншого варіанту, як прийняти пропозицію Якумо.

◊ ◊ ◊

Лігши всією вагою на спинку І спрямувавши напівзакриті очі в порожнину. Тацуя занурився в медитацію, не в лабораторії, в підвалі, а в своїй кімнаті, на верхньому поверсі.

Він перервав своє дослідження, оскільки з бар’єром приховування схованки де, на думку Тацуї, утримували Мінамі, відбувалися зміни.

Хоч це було не очікувано, зміни не були для Тацуї не вигідними. Можна сказати, що ситуація з порятунку Мінамі покращилась.

У бар’єрі виник невеликий отвір. Не такий, щоб можна було щось побачити в середині й функції бар’єра не порушились. Це не був пролом, через який можна було визначити справжнє місцезнаходження схованки, принаймні спостерігаючи з будинку в Тьофу, через інформаційний вимір.

Але у таких випадках кажуть «Через один отвір, навіть комаха може зруйнувати велику греблю». Правда даний випадок був ближче до прямого значення, ніж прислів’я. З цієї нещодавно виявленої маленької діри, бар’єр «Масиву слідів восьми солдатів», що приховує місце знаходження Мінамі, може бути розбитий.

Питання було в тому, чому утворилась «діра». Ймовірність того, що це зумовлено зносом бар’єра впродовж часу, не дорівнювало нулю, але зараз ця можливість виключалась.

Чому виникла ця «діра»?

Хто зробив цю «діру»?

Не знаючи цього, важко буде щось з ним зробити. Тому, що передбачалося, що зіткнення з цим «кимось», на місці, може створити ситуацію, що допоможе Мінору втекти.

І Тацуя нещодавно зателефонував у головний дім Йотсуби, щоб отримати цю інформацію. Зараз він чекав від них відповіді.

Після його дзвінка минула майже година. Тацуя не очікував, швидкої відповіді, але це зайняло більше часу, ніж він очікував.

Однак якщо їх поквапити, це матиме лише протилежний ефект. Щоб бути готовим вирушити в будь-який момент, він одягнув мобільну броню «Фрід Сюїт» і тримав в руках шолом, у нього почала виникати думка «чи не піти в такому вбрані до лабораторії».

Коли вирішив «повернутися в підвал», відразу після шістнадцятої години, Тацуя відчув другий випадок.

«Бар’єр прорваний?!»

Після того як, приблизно дві години тому, відчув аномалію, Тацуя безперервно спостерігав за бар’єром «Масиву слідів восьми солдатів» за яким переховувалися Мінору та Мінамі. Спостереження велося з відстані, щоб інша сторона не помітила. До цієї «іншої сторони» входив не лише Мінору, але й той хто зробив дірку в бар’єрі.

І ось «погляд духів» Тацуї виявив, як хтось зламав бар’єр, та проникнув в середину.

Бар’єр приховування «Масив слідів восьми солдатів» був відновлений в одну мить, але Тацуя чітко «розгледів» внутрішню частину бар’єра за цю коротку мить. Оскільки дивився здалеку, він не міг пізнати особу зловмисника, але чітко розгледів «особняк» в центрі бар’єра.

«Цього разу я визначив координати.»

На жаль, він не міг дозволити собі скористатися магією, щоб зруйнувати «Костюмований парад», тому зміг знайти лише місце схованки, заховане за бар’єром. Йому не вдалося встановити точне положення Мінамі, не говорячи вже про Мінору. Тож не вдалося скористатися маркером стеження. Все-таки це неймовірна можливість.

Тацуя поспішно активував відеофон.

– Так, шановний Тацуя. Хійоґо слухає.

Не дочекавшись третього дзвінка, на екрані з’явився торс Ханабіші Хійоґо, в поклоні.

– Ми ще не підтвердили питання, з яким ви звернулися раніше. Мені дуже шкода.

– Ні, я не з цього приводу.

Тацуя сказав Хійоґо, що завчасно вибачився, що не поспішає з кінцевим розв’язанням питання. І перш ніж Хійоґо вибачився, Тацуя перейшов до основної теми.

– Я щойно спостерігав, як хтось проникнув до схованки Кудо Мінору.

– Чи відрізняється він від того, про якого ви повідомляли раніше?

– Напевно, це інша людина. Оскільки шлях подолання бар’єра був складнішим, ніж попередній.

Хоч Тацуя і назвав його складнішим, але не мав наміру насміхатися. Оскільки той (ймовірно) прорвав бар’єр, який він сам зламати не зміг. Він просто порівнював з людиною, яка раніше пробила діру в бар’єрі.

– Прорив бар’єру вже закрили, але місце схованки встановлено.

– Отже, ви прямуєте на місце, чи не так?

– Я скористаюся Увінглесс.

Сказавши як пересуватиметься, Тацуя підтвердив запитання Хійоґо.

«Увінглесс» електричний мотоцикл, призначений для використання в комплекті з літаючою бронею «Фрід Сюїт». Він має таку ж функцію польоту, як і «автомобіль», але не підходив для далеких перельотів.

– Це правильно. Це займе деякий час, але, схоже, наземний шлях не буде зайве дратувати владу.

На початку тижня, в понеділок Тацуя подорожував туди-сюди, між Тьофу та Міякі на «автомобілі» і літав на західний бік гори Такао у Фрід Сюїт. Ці кричущі, несанкціоновані польоти, мабуть, суттєво дратували чиновників, які відповідають за внутрішню авіацію. До того ж це несанкціоноване використання магії. Якщо неухильно дотримуватися законів, його, безперечно, можуть заарештувати у будь-який момент. Слова Хійоґо про те, що не слід лишній раз дратувати владу, відповідали думкам Тацуї.

– Якщо щось довідаєтесь, зв’яжіться зі мною через радіозв’язок костюма.

– Зрозумів. Будьте обережні.

Після відповіді Хійоґо, що ввічливо вклонився, Тацуя відключив відеодзвінок.

◊ ◊ ◊

Минуло близько години, як Якумо зник із їдальні, стіл опустів. Попри це, Мінамі все ще сиділа напроти Мінору.

Мінору її не стримував. Їй не треба було нічого робити, вона просто сиділа.

Мінамі проводила більше часу в їдальні, ніж в спальні. Коли вона не займалася домашніми справами, то, зазвичай, сиділа за обіднім столом.

Те, що відрізняється від звичайного, це Мінору. Мінамі була не багатослівна, а Мінору не вмів вести розмов. Обидва погано вміли спілкуватися з протилежною статтю. Мінамі ніяк не напружувалася від навчання, а от Мінору завжди відчував незручність без розмови, тому завжди йшов до свого кабінету.

Проте сьогодні Мінору не зрушив за столу, навіть коли перед ним зник посуд і розмови не було довше, ні він міг виправдати. Зазвичай Мінору не зміг би всидіти на місці. Він вирішив виїхати з укриття завтра.

При втечі не можна взяти з собою великий багаж, але все одно потрібно мінімум особистих речей. Для переодягання можна взяти речі з цього особняка. Якщо тікати за кордон, то на всяк випадок краще зробити підроблений паспорт. Потрібно організувати швидкий доступ до нього, щоб зайве не витрачати часу.

Мінору знав, що не може втрачати часу. Але все одно не міг вжити конкретних дій, тому що вторгнення Якумо було надто шокуючим.

Мінору не думав, що бар’єр приховування цього особняка не зламають. Якщо будуть вражені потужною магією або більш просунутим магічним прийомом, «Примарний крок» і «Костюмований парад» будуть нейтралізовані. Знаючи це, Мінору відмовився від цього укриття.

Проте Якумо не пробив і не зламав бар’єр «Масив слідів восьми солдатів», замість того, щоб пройти правильні кроки, а прокрався через щілину, про яку Мінору не знав.

Рівень занадто інший.

Якби Якумо приєднався до переслідування, то Мінору врешті решт, напевно, був схоплений. А враховуючи стосунки Тацуї та Якумо, дивно, що це не так.

...Про що думає Коконоє Якумо?

...Які його наміри, дозволяючи мені вислизнути?

Ось які підозри деякий час не відпускали Мінору.

Поштовхом, що змусив вийти його з цих сумнівів, була нова атака по маскувальному бар’єру.

– Хтось пройшов крізь бар’єр?

Особа невідома, дехто проникнув всередину, частково і тимчасово вимкнувши бар’єр. Замість того, щоб знищити структуру магічної послідовності, яка складає бар’єр, можливо, її нейтралізували, вдаривши хвилею протилежної фази. Однак цього разу він про це довідався.

Оскільки це виявилося не правильним шляхом нейтралізації, якщо його зупинити, бар’єр відновить функціонування. Після вторгнення нема потреби придумувати спосіб нейтралізації. Фактично, маскувальний бар’єр повернувся до свого початкового стану.

– ...У нас гості?

Реагуючи на це питання, Мінору помітив, що Мінамі, яка сиділа перед ним, мала тривожний вираз на обличчі. Мінору мав намір залишити все лишу в своїх думках, напевно, промовив це в голос.

– Все добре. Я нікому не дозволю торкнутися до пані Мінамі.

Мінору не хотів, щоб його монолог викликав у Мінамі неспокій. Ось що змусило його промовити ці слова. І щоб ці слова не виявилися брехнею, свідомість Мінору зосередилася на пошуку зловмисника.

Він не усвідомлював, що його слова, можна сприйняти як палке залицяння. Також, можливо, через це він не помітив, що Мінамі зніяковіла, а її щоки почервоніли. Він зосередився на ознаках зловмисника.

Минуло приблизно п’ять хвилин, як Мінору помітив, що хтось прорвався через бар’єр.

Мінору підвівся зі свого місця і підійшов до дверей їдальні.

Він знав, що той, хто проникнув через бар’єр, вдерся в особняк.

– Будь ласка, заходьте.

Відчинив двері Мінору.

– Я не очікував, що ви прийдете в таке місце. ...Батьку.

Мінору знав особу зловмисника завдяки його «Погляду духів».

– Я потурбую вас.

Голова родини Кудо, батько Мінору, Кудо Макото, без жодних вагань зробив крок до їдальні.

◊ ◊ ◊

– Шановний Тацуя, чуєте мене?

Повідомлення від Хійоґо надійшло до шолома Тацуї, незабаром після того, як він покинув квартиру в Тьофу.

– Чудово чую. Ви щось дізналися?

– Ніхто з Десяти головних кланів, крім нашого не направляли своїх людей до лісу Аокігахару. Відповідних рухів в Силах Самооборони немає.

– Іншими словами, це хтось інший, крім армії та Десяти головних кланів?

Тацуя відразу зрозумів, що Хійоґо на щось натякає. Як би вони чогось не довідались, то могли б не надсилати таке повідомлення.

– Деталі вам хоче повідомити людина, що з’ясувала їх.

Перш ніж Тацуя встиг запитати хто це.

– Пан брат Тацуя, вибачте що під час, коли ви за кермом.

Його перервав голос «особи».

– Фумія?

Тацуя ледь не запитав, що зі школою, принаймні подумав про це, але не сказав.

– Поспішаю, тому переходь до розмови.

Натомість він наполіг на результатах.

– Так.

Долинув до вух Тацуї бадьорий голос Фумії. Ця реакція нагадувала цуценя, яке стає щасливим, коли Тацуя покладається на нього.

– Від сьогодні, місце знаходження голова родини Кудо та другого сина невідоме.

– Ви стежите за ними? Ні, це очікувано.

Зайве говорити, що Мінору є членом родини Кудо. Якщо він може покладатися на щось інше, крім мережі Чжоу Гонґцзіня, першим кандидатом є родина Кудо. На цьому і базувалися слова Тацуї «це очевидно».

– Лише з вівторка...

«Вівторок» - наступний день після дня викрадення Мінамі.

Для її викрадення були використані Ляльки-паразити. Ця гуманоїдна магічна зброя була розроблена в основному родиною Кудо. Кудо Рецу, колишній глава родини Кудо, загинув, намагаючись перешкодити Мінору викрасти Ляльок-паразитів. Цей факт позбавив сім’ю Кудо від звинувачень у змові з Мінору, але передчасно вважати, що сім’я Кудо невинна.

Глава сім’ї Кудо — Кудо Макото. Загально відомим фактом є те, що відносини між колишнім главою сімейства і нинішнім, Макото, складалися не дуже добре.

Відносини між Макото і Мінору не найкращі, але вони все ще справжні батько і син. Не можна включати ймовірність того, що Макото співпрацює з Мінору.

Чіткий натяк Фумії випливав з цих суджень. Було підраховано, що кількість Ляльок-паразитів, задіяних у викрадені Мінамі, була більшою, ніж кількість одиниць, викрадених під час вбивства Кудо Рецу. Якби за сім’єю Кудо стежили заздалегідь, тактиці терористів-смертників, через велику кількість Ляльок-паразитів, можна було запобігти. Без цього, підрозділ перехоплення не був би знешкоджений і Мінамі не змогли б забрати.

– Нам не вистачає рук. В ці дні сталося занадто багато подій.

Однак Тацуя не мав наміру звинувачувати в цьому Фумію.

За останні тридцять років війська, які були втрачені в битві з Дайканом, який керував південно-східним регіоном Східної Азії, тридцять чотири роки тому, значно відновилися. Однак сім’я Йотсуба все ще заповнює дефіцит кількості якістю. У них мало можливостей для розгортання сил у багатьох напрямках одночасно.

Крім того, мотиватором нинішніх, багатьох атак був сам Тацуя, а Фумія просто став причетним і жертвою, і навіть був змушений переодягнутися жрицею. Якщо і гніватись, то тільки на себе.

– Я радий чути ці ваші слова.

Сказав Фумія з глибокою вдячністю в голосі.

– Тобі не потрібно було турбуватися про це з самого початку. Отже, главу родини Кудо та другого сина не видно з самого ранку?

Тацуя просто парирував порив емоцій і поставив питання на підтвердження.

– Вірно. Однак навички людини відправленої для стеження, лише «посередні», тому є можливість, що вони почали рухатися в нічний час.

– Ні. Враховуючи час на шлях від Ікоми до лісу Аокігахару, вони виїхали з особняка Кудо саме сьогодні вранці.

– Зрештою у них є таємний зв’язок з Кудо Мінору?

– Ймовірність висока. Однак, схоже, Мінору цього не очікував.

– Того, що батько з братом відвідають його схованку?

Фумія говорив, ґрунтуючись на припущені, що тими хто проникнув в схованку Мінору були Кудо Макото і Кудо Соуші. Це ще не було підтверджено, але Тацуя на це не вказав.

Можливо тому, що Тацуя і сам вважав, що це правда.

– Якби вони домовились про зустріч з Мінору заздалегідь, їм би не довелося пробиватися крізь бар’єр. Навіть якщо відвідувач Мінору це Кудо Макото, та зробив він це не через тісний сімейний зв’язок.

– А-а, зрозуміло.

– Я все ж поїду до лісу Аокігахару.

– Допомога потрібна?

– Думаю, знадобиться, якщо він втече.

– Зрозумів. Ми будемо напоготові.

Тацуя перервав зв’язок з Фумією і прискорив мотоцикл.

◊ ◊ ◊

Кудо Макото надпив з чашки й задоволено зітхнув. На прохання Макото, Мінамі заварила гарячий чай, замість холодного.

– Чи не час перейти до вашої справи?

Хоч Мінору і сказав «чи не час», саме він зумовив затримку. Він сам попросив Мінамі подати чай, щоб мати час підготуватися самому.

Попри те, що він відразу знав, що зловмисником був його батько, він розгубився, коли зустрівся з ним особисто.

– До цього, чи не міг би ти впустити Соуші?

– Брат Соуші теж прийшов?

Голос Мінору звучав здивовано, але це була гра. Він вже помітив «поглядом духів», що зовні бар’єру стояло два великі автомобілі й що в одному з них сидів Соуші.

Якщо опонент не Тацуя він міг на повну використовувати «Духовне око», не боячись, що його виявлять через зворотний зв’язок. Він знав, що зловмисником був не Тацуя, бо той вжив заходів, щоб тимчасово нейтралізувати бар’єр, а не знищити його.

Макото, здавалося не помітив гри Мінору, або не показав виду, що помітив і кивнув.

– Так. Він займе твоє місце.

– ...Після того, як Соуші приєднається, я хотів би почути деталі.

Перед його відповіддю виникла неприродна затримка. Мінору все ще хвилювався від присутності Макото. – Мені зустріти гостя?

Пропозиція Мінамі, можливо була не лише проявом професіоналізму покоївки, але й підтримкою Мінору, щоб дати йому час повернутись до свого темпу.

– Дякую. Але непотрібно. Я відправлю гіноїда.

Бойовий гіноїд, не перетворений на ляльку-паразита, що під час втечі сюди, використовувався як водій, залишався у вестибюлі в режимі очікування. Мінору дістав з кишені тонкий термінал, набрав команду і зняв режим очікування, наказавши гіноїду зустріти гостя.

Повернувши термінал до нагрудної кишені, Мінору приклав до вуст свою чашку.

Макото також підняв чашку.

Мінамі відправилась на кухню, щоб ще приготувати чаю.

Старший брат Мінору, Кудо Соуші, другий син родина Кудо, з’явився в їдальні до повернення Мінамі.

Зустрівшись з Мінору, Соуші продемонстрував острах. Спогади та страх, від нападу Мінору на будинок в Ікомі, ще не пройшли.

– Брат, прошу сюди.

– Не соромся. Соуші, сідай.

Після запрошення Мінору і наказу Макото, Соуші, з суворим виразом обличчя, сів біля батька.

Мінамі повернулась з чашками чаю на таці. Вона не відреагувала на напружену атмосферу, створену Соуші, забрала чашки та блюдця перед Макото та Мінору і поставила перед ними, трьома, новий чай.

– Пані Мінамі. Цього достатньо, тож перепрошую...

Чітким тоном, Мінору попросив Мінамі залишити їх.

– Зрозуміла.

Мінамі слухняно кивнула і після ввічливого поклону вийшла з їдальні.

– Дівчина могла б лишитись. Це ж заради неї ти відмовився від людяності.

– Я став Паразитом заради неї.

Рішучим тоном, відповів на питання батька Мінору. Йому не подобалося, що про Мінамі говорили з таким відношенням.

– Зрозуміло.

Злегка усміхнувся Макото, на різницю ентузіазму між ним і сином.

Це виглядало як насмішка, але цього разу Мінору не відбивався.

– Так чому ж ви приїхали аж сюди?

Формулювання Мінору було відстороненим, але в цьому не було нічого нового. Відносини між Мінору та Макото були холодними протягом багатьох років. Відносини між ними були близькі до нехтування один одного і якби його діда не стало ще раніше, Мінору вже давно відмовився б від людяності, в іншій формі.

– Я подумав, чи не потрібна тобі допомога.

– Допомога?

Здивований вираз, який продемонстрував Мінору не був грою. Йому було важко повірити, що у його батька щойно прокинулася прихильність. Він не міг зрозуміти, для чого батько пропонує підтримку.

– В нинішній ситуації, тобі не втекти.

Макото розумів, що у Мінору виникла підозра Але він відмовився пояснити чому пропонує допомогу.

– Навіть якщо у тебе є Костюмований парад, щоб обдурити очі переслідувачів, хіба тобі не вистачає посудин, які будуть нести ілюзію замість тебе.

– ...У вас є інші «актори», крім пана брата Соуші?

Мінору опосередковано погодився з зауваженням Макото, відповівши питанням на питання.

– Крім Соуші, решта андроїди, але якщо потрібна лише «посудина» для Костюмованого параду, це не обов’язково повинні бути люди.

– ...Дякую. Іншими словами, ви пропонуєте використати їх, щоб піти звідси.

– Саме так. У тебе є припущення куди відправитись? Якщо Тайвань чи Індокитай підійде, у мене є зв’язки. Якщо хочеш я зв’яжусь з ними.

Зараз Мінору подумав не про те, що не існує батька, який не думає про свою дитину, якими б холодними не були відносини.

– Ви хочете вигнати мене з Японії.

Така ціль його батька. Коли Мінору це усвідомив, йому стало зрозуміле дружнє ставлення батька.

– Якщо інші Десять головних кланів дізнаються, що ви мені допомогли, цього разу родина Кудо втратить свою позицію серед Двадцяти восьми сімей. Або навіть місце в магічному світі. Тож ти хочеш допомогти мені втекти за кордон, перш ніж мене спіймають родини Йотсуба та Дзюмондзі?

Магічний світ — це суспільство магів. Двадцять вісім сімей — це Десять головних кланів і Вісімнадцять додаткових сімей. Мінору вказав своєму батькові Макото, на те що він хоче вигнати його з країни, щоб родина Кудо уникнула «соціальної смерті».

– І через це теж.

Злегка кивнув, на запитання сина, Макото.

– Але що важливіше, ти є шедевром родини Кудо. Шкода буде тебе втратити.

Продовживши він обрушив на Мінору безжалісні й безсердечні слова.

– Ми скажемо, що ти маніпулював Соуші. Так це нашкодить репутації родини Кудо, але це краще, ніж віддати цінний, завершений продукт Йотсубі чи Саєгуса.

Тіло Соуші затремтіло. Людина, що сиділа поруч, відкрито сказала, що він виступить розмінною монетою. Це було досить принизливо.

Але він нічого не сказав. Він не показав помітного супротиву.

– Уже все підготовлено..

– ...Ти використав на пану братові Соуші Закон маріонеток?

На запитання Мінору, чи використав він магію маніпулювання волею і перетворив Соуші на маріонетку, Макото похитав головою, – Ні.

– Я лише сказав, що він повинен виконати роль мага «Дев’ятки»... Родини Кудо. І Соуші погодився.

Мінору перевів погляд на очі свого другого старшого брата, Соуші. Його вираз обличчя зовсім не говорив про згоду.

– Ось як. Тоді, я прийму вашу допомогу.

Однак Мінору перервав питання і дав Макото таку відповідь. Мінору не міг звинувачувати Макото у відсутності родинної прихильності. Навіть якщо репутація Соуші впаде на дно, коли його спіймають, Мінору не буде сумувати. Але й думки, «так йому і треба», теж не було. «Мені байдуже», було найближче до справжнього почуття Мінору.

– Однак пункт призначення треба змінити. Мої друзі вже все підготували.

– Паразити з військових зі Штатів?

Легко кивнув і запитав на слова Мінору Макото. Глава родини Кудо, схоже, не хотів брати під контроль свого сина-паразита.

– На корабель в Йокосуці? ...Не буду питати. Коли вирушаєш?

– Як тільки ви будете готові.

– Тобі непотрібно вмовити дівчину?

Очевидно, що під «дівчина», Макото мав на увазі Мінамі. Щоб ефективно вигнати Мінору, краще не брати її з собою, але, схоже, він не мав наміру розлучати Мінору та Мінамі. ...Або йому було байдуже.

– Ні.

З невинною посмішкою відповів на питання Макото Мінору.

– Я вирішив не примушувати й не переконувати.

Окрім обмеження її волі, що він вже наклав на Мінамі, від більше ні як не обмежуватиме її. Таку клятву дав собі Мінору.

– Молодь.

Не зацікавлено промовив Макото, зрозумівши рішучість Мінору.

◊ ◊ ◊

Мінамі, яка покинула їдальню, де розмовляли батько і син родини Кудо, пішла до кімнати, що слугувала її спальнею. Кімната використовувалася лише для переодягання та сну, але крім шафи та ліжка, тут є старомодний письмовий стіл і маленьке піаніно, а біля нього книжкова полиця.

Мінамі сіла в крісло класичного дизайну, що було комплектом до письмового столу. На ніжках не було коліщат, але воно м’яко і легко пересувається. У такої делікатної дівчини, як Мінамі, не повинно виникнути проблем, що вона сидить, але якщо у вас гарна статура, наприклад, дев’яносто або сто кілограмів, безпечніше не сідати. Це крісло. Письмовий стіл був з того типу, в якому для використання треба підняти верхню стільницю. Однак Мінамі не підняла верхню кришку, а розгублено сиділа боком до нього.

Книжкова полиця була заповнена рідкісними паперовими книгами. Половина японською, а половина китайською. Японські книги включали повне зібрання літератури до минулого століття, що було досить новим для Мінамі. Вона проводила час за читанням у їдальні, щоб змінити темп у цьому особняку.

Але зараз вона навіть не потягнулася до книжкової полиці. В її нинішньому стані, вона не мала можливості турбуватися про порожні руки. Раптом мова зайшла про втечу за кордон.

Мінамі сказали, «вам не обов’язково їхати».

Мінору сказав, що якщо вона відмовиться супроводжувати його, він її відпустить. Хоч вона думала, «Я не знаю як показатися перед Міюкі», відчуття «хочу додому», безперечно жило в Мінамі.

Ця відповідь була справедлива як для розуму, так і почуттів. Проте Мінамі була розгубленою.

Тому що її почуття не були єдиним цілим.

«Невже я порівнюю пані Міюкі та пана Мінору?..»

Бажання повернутися до Міюкі.

Бажання ще трохи побути з Мінору.

Мінамі вагалася між цими двома бажаннями.

«...Я, найгірша...»

...Зрадивши свою господиню Міюкі, хоче повернутися до цієї людини?

...Залишаючи Мінору без відповіді, залишаючись у не визначених стосунках, занурившись в бажані, комфортні почуття, чим більше вона про це думала, тим більше відчувала себе боягузкою.

Її психічний стан ще не впав до непоправного рівня.

– !.. Хто тут!

Оскільки її зосередженість була найвищому рівні, вона відчула раптову появу ознак присутності людини в кімнаті.

...Ні, можливо, краще сказати «завдяки зосередженості».

– Вибач, вибач.

На диво, але до її свідомості спочатку дістався лише голос.

– Ти, мабуть, здивована.

Мінамі несвідомо, метушливо закліпала.

– Шановний монах?...

Вона почула голос перед собою, а потім побачила Якумо.

– Коли...

– Тільки що. Вибач, що не постукав, але я не хотів, щоб мене там помітили.

Говорячи це, Якумо повернувся в бік їдальні.

– Ні... Я просто задумалася, не зважайте.

Без дозволу проникнути в кімнату дівчини. Насправді це не можливо пробачити, але шокована і паралізована Мінамі не була здатна розлютитися.

– Краще, скажіть, навіщо шановний монах повернувся?

– Трохи раніше Якумо сказав: «Я хочу, щоб ти мені дещо пообіцяв». Мінору дав йому відповідь, хіба справа Якумо на цьому не закінчилася. Так думала Мінамі.

– Я маю тебе про дещо сповістити.

– Мене?

Як і очікувала Мінамі, справа до Мінору завершилася. Крім того, вона зрозуміла, що Якумо хотів щось обговорити з нею. Мало того «сповістити» означає, що мова піде про щось уже відоме.

– Тацую-куна попросили визволити кількох магів з військової американської в’язниці на острові Мідвей.

– Це ж!.. Хіба навіть для шановного Тацуї це не буде важко.

– У плані можливостей проблем немає. Мало того, для самого Тацуї-куна з цього буде вигода.

Прорив в американську військову в’язницю, Мінамі вважала безрозсудним. Однак Мінамі подумала, що Якумо знає здібності Тацуї краще за неї.

Проте вона поняття немала, як це стосується її.

– Однак, зважаючи, що це за місце. Здається він не може наважитися.

Хитро посміхнувся Якумо.

– Ну, це не дивно. Схоже, Тацуя-кун не розуміє реальних переваг цього прохання. Лише через прохання гарної дівчини, яку ти знаєш, тобі не захочеться їхати на далекий острів Мідвей.

Широко посміхаючись, Якумо особливо наголосив на «гарній дівчині». Однак зважаючи на постійно повторюваний топонім, Мінамі зрозуміла, що намагається сказати Якумо.

– ...Шановний монах до цього говорили, що місцем призначення шановного Мінору є острів Мідвей.

Якумо був злегка приголомшений словами Мінамі, з відчуттям у погляді «Ого?»

– Якщо я піду за шановним Мінору...

– Тацуя-кун переслідуватиме вас.

Посмішка Якумо змінилась з усмішки на широку посмішку.

– ...На острові Мідвей.

– ...Невже?

– О, без сумнівно. І на острові, Тацуя-кун заодно розбереться з проханням допомогти з втечею з в’язниці.

– ...І це принесе шановному Тацуї велику вигоду?

Думаю, що це буде один з факторів, який гарантуватиме майбутнє Тацуї-куна та Міюкі-кун.

Відповідь Якумо перевершила очікування Мінамі.

– Зрозуміла. Чесно кажучи, я розгубилась, але завдяки вашій пораді, шановний монах, я прийняла рішення.

– Я не хотів давати тобі жодних порад, але якщо це допомогло — це на краще.

Мінамі глибоко вклонилась Якумо.

Коли вона підняла голову, він вже зник.

◊ ◊ ◊

В обговореннях з Макото, Мінору провів близько п’ятнадцяти хвилин. Заручитися допомогою родини Кудо для втечі було вирішено досить швидко, але потрібно було обговорити деталі.

Провівши свого батька Макото та другого старшого брата Соуші, Макото поїхав до дому, але Соуші чекав у легковому автомобілі, припаркованому біля бар’єра, Мінору пішов до кімнати Мінамі.

Подолавши вагання, він постукав у двері.

З середини пролунала відповідь, – зачекайте хвилинку.

Він почув звук, наче хтось швидко зачинив валізу. «Вона збирає речі?

Щоб повернутися до дому?

Або поїде зі мною?»

– Вибачте, що змусив вас чекати.

Поки Мінору обдумував підходящу інтерпретацію, двері відчинились

– А, ох вибачте.

Рефлекторно вибачився Мінору, зустрівшись з Мінамі.

Але звичайно, Мінамі не зрозуміла, за що він вибачається.

Побачивши як вона питально схилила голову на бік, у Мінору підвищилось серце биття.

– Е-е-е...

Привівши дихання в порядок, Мінору намагався вирішити ситуацію.

– Шановний Мінору.

Проте його перервав голос Мінамі.

– Відмовитись від людяності, чи відмовитись від магії. Я все ще не вирішила.

– Тож...

Мінору намагався приховати своє розчарування, але не зміг цього зробити. Його голос видав його справжній настрій, який не вдалося стримати.

– Тож, чи можу я ще трохи подумати.

– Е-е?..

Однак, після слів Мінамі, вираз обличчя Мінору змінився, від розчарування, яке він відчував, на очікування, яке він не зміг приховати.

– Я не можу сказати, коли зможу дати відповідь. І все ж, можна я поїду з вами?

– Так, звісно! З радістю!

Обличчя Мінору засяяло від радості. І так вже не людська краса засяяла яскравим блиском, наче у молодого бога, що є покровителем мистецтва чи світла.

Приголомшена його красою, Мінамі навіть відчула легке поколювання в серці.

Вона не збрехала, що не могла вирішити. Мінамі боялася, що стане марною.

Що вона нікому не допоможе і не буде нікому потрібна. Ось чого сліпо боялась Мінамі. Це був параноїдальний жах. Це було найгірше майбутнє для Мінамі.

Втративши магію, вона, можливо, більше не зможе допомогти «шановній Міюкі».

Переставши бути людиною, вона більше не буде поряд з «шановною Міюкі».

Вона не думала що насправді потрібна Мінору. Безумовно, Мінору серйозно намагався її вилікувати. Але якщо він зараз серйозний, вона не думала, що це триватиме вічно.

Зараз вона хотіла бути поряд з ним.

Але вона не знала, як довго це триватиме.

...Між нею і Мінору не було балансу.

...Вона не могла повірити що володіє привабливістю, яка б захопила серце Мінору.

Тому Мінамі й вагалась.

Вона не прикидалась, що вагається, вона справді не могла визначитись.

Проте однозначно, що слова «гарантуватиме майбутнє Тацуї та Міюкі», почуті від Якумо, були вирішальним фактором для прийняття рішення, піти з Мінору.

...Мінору щиро турбувався за неї.

А вона намагалася скористатися його прихильністю.

Це була справжня причина почуття провини, що поколювало в серці Мінамі.