Час наближався до двадцятої години. Але попри це, сухопутні, морські чи повітряні відомства, які брали участь у командуванні і стратегічному плануванні Сил Самооборони, зберігали таку ж інтенсивність роботи, як протягом дня. Флот Нового Радянського Союзу поки що відійшов від узбережжя півострова Ното, але жодної угоди про припинення вогню поки не підписано. Навіть без оголошення війни, Японія і Новий Радянський Союз все ще перебували у військовому конфлікті. Поки ця військова напруга триватиме, світло у відомствах не згасне.
Командування бригади один-нуль-один Сил Самооборони винятком не було.
Командира бригади один-нуль-один окремого магічного батальйону, підполковника Казаму, в свій кабінет покликала командуюча батальйону, генерал-майор Саекі. Казама не є членом командування бригади, але займає свою посаду, як довірена особа Саекі. Сам Казама з готовністю погодився з цією роллю і завжди очікував в своєму кабінеті, щоб з’явитися до командувача бригади.
– Люй Ґанху, який вчора таємно проникнув до Мацуе, сьогодні був нейтралізований в місті Комацу.
– Його спіймали?
Питанням відповів на слова Саекі Казама.
– Ні, здається, його вбили. Це був лейтенант Чіба Наоцуґу з Національної академії оборони, що тимчасово приєднався до піхотного взводу першої дивізії.
– «Ілюзорний клинок», який є студентом, але як особливий випадок отримав звання молодшого лейтенанта? Вбив Люй Ґанху, якого іноді називають найкращим у світі майстром ближнього бою. Якщо це так, то нашому батальйону потрібні такі кадри.
Саекі слухала похвалу Казами з незацікавленим виразом. В її думках просто не було місця для Чіби Наоцуґу. Якби Люй Ґанху здолав інший офіцер, поліцейський чи цивільний, Саекі почувалася б так само.
– Ми повинні радіти, що вдалося запобігти диверсії заздалегідь, але... «Тигр людожер» теж напрочуд неадекватний.
Поскаржилась Саекі.
Не залежно від того, хто б чув їх... Схоже, вона сподівалася, що диверсія Люй Ґанху завершиться успішним вбивством Лю Лі Лей.
Замість того щоб удати що не почув ці нерозсудливі слова, Казама просто проігнорував їх. Він знав очікування Саекі ще позавчора.
По правді кажучи, Саекі та Казама ще раніше отримали інформацію про проникнення Люй Ґанху в країну.
Лейтенант Фудзібаяші Кійоко, що була ад’ютантом Казами, яку ті, хто знав про її здібності, називали «електронною відьмою». Це двозначне прізвисько мага, який добре володіє магією, що здатна втручатися в електро та радіохвилі, і водночас було титулом хакера з диявольськими навичками, з якими вона завиграшки маніпулювала інформаційними мережами.
Мережа Чжоу Гонґцзіня закрита не лише електронним захистом від злому, а й магічним. Однак на полі електромагнітних мереж, здібності Фудзібаяші виявилися кращими. Через Фудзібаяші, Саекі і Казама отримали листування Чень Сян Шення і Мінору, який видавав себе за Чжоу Гонґцзіня.
Саекі та Казама знали час і місце проникнення Люй Ґанху. Вони навіть могли схопити його прямо на березі. Насправді Казама збирався особисто повести своїх людей до порту Мацуе.
Однак Саекі не дозволила Казамі діяти. Мало того, вона наказала не поширювати цю інформацію. Саекі, хоча і не охоче, мала намір підтримати диверсію Люй Ґанху.
Казама звісно запитав, навіщо. Взагалі-то, в армії, накази командування не обговорюються. Але він був не повноцінним солдатом, він не міг прийняти необґрунтований наказ. Казама в більшості отримував холодне ставлення, оскільки в молоді роки часто робив більше ніж очікувалося. Попри гіркий досвід, його характер так і не виправився.
Саекі була готова дати Казамі пояснення.
...Новий Радянський Союз відправив флот на південь під приводом вимоги видачі лейтенанта Лю.
...Якою б не була справжня мета Нового Радянського Союзу, без лейтенанта Лю їх дії втратять виправдання.
...Навіть без вторгнення Нового Радянського Союзу, існування лейтенанта Лю є великим ризиком.
...Можливість того, що вона повернеться на батьківщину і націлить «Громову вежу» на Японію, не мала.
Ліквідація лейтенанта Лю, Люй Ґанху, є вигідною в для Японії.
...Сили Самооборони критикуватимуть за те, що вони не захистили біженців. Втрата міжнародної репутації неминуча.
...Однак переваги видалення лейтенанта Лю з країни переважають над недоліками.
...Також зручно, що до нагляду за лейтенантом Лю причетний пан Ічідзьо Масакі з Десяти головних кланів.
...Звинувачення в нездатності запобігти вбивству лейтенанта Лю, впадуть на Ічідзьо-куна, що перебуває на тій же базі.
...Вбивство мага-біженця, магом-агентом. Можна очікувати, що критика Десяти головних кланів буде більшою, ніж Сил Самооборони.
Таким був розрахунок Саекі.
Казамі залишилося стати її спільником.
Однак, результат виявився не таким, як хотілося Саекі. Люй Ґанху був убитий, не отримавши можливості вторгнутися на базу, а його підлеглих послідовно пов’язали.
– Наявність лейтенанта Чіби не входила до розрахунків.
Цими словами Саекі визнала, що її очікування не виправдались.
– Здається, початково, піхотний взвод був направлений для захоплення Кудо Мінору.
Слова Казами, здавалося, були сказані для втішання.
Схоже, Саекі це відчула, і підозріло поглянула на нього.
– Здається, Кудо Мінору ховається в лісі Аокігахару.
– Ця інформація була спростована, в результаті пошуків взводу ударної піхоти.
– Хоч цей взвод пильний до його ясновельможності Кудо, навички його людей мізерні. Мабуть, вони не змогли подолати бар’єр.
Схоже, Казама вважав, що Мінору все ще ховався в лісі. Саекі могла це зрозуміти, але вона не могла зрозуміти, чому він про це заговорив.
– Ви впевнені, що не хочете його схопити?
Схоже, Казама не мав наміру говорити таємниче. Він легко дав зрозуміти про що говорить.
– Ми?
Саекі не могла передбачити запитання Казами, бо воно було безглуздим.
– Чому бригада один-нуль-один повинна займатися захопленням Кудо Мінору?
Контрпитання Саекі було скоріше непрямою відповіддю, що відхиляла пропозицію Казами, ніж висловлюванням сумніву.
– Переслідування грабіжників і вбивць не входить до наших обов’язків.
– Однак якщо цим займусь я, то ми зможемо виявити місце знаходження Кудо Мінору.
У словах Казами не було сумнівів. Не було вагань чи блефу.
Його називали «фахівцем в боях в джунглях», не лише за навички ведення партизанської війни. Древня магія «Тенґу», яку опанував Казама, демонструє найвищу ефективність в лісі.
Казама був упевнений, що як би надійно Мінору не сховався за бар’єром, він завжди зможе його знайти, поки той знаходиться в лісі.
Однак Саекі відповіла запереченням.
– Скажу ще раз, пане підполковнику. Це не входить до обов’язків бригади один-нуль-один.
– Чи можна не зважати на Паразита, що має силу вбити Кудо Рецу? Крім того, якщо ми спіймаємо Кудо Мінору власноруч, думаю, ми втремо ніс Десяти головним кланам.
– Якщо Кудо Мінору не проявляє ворожості до держави, хлопця слід ігнорувати.
Сильним тоном підсумувала Саекі.
Казама широко розкрив очі й підняв брови, демонструючи своє здивування.
Він не озвучив свого запитання. Тож Саекі могла проігнорувати це запитання Казами, але вона цього не зробила.
– ...Поки Кудо Мінору продовжує тікати, лейтенант О’Ґурорі, ні, Шіба Тацуя буде зайнятий переслідуванням і не зможе відволіктись на інші справи.
– Інші справи? Існує ризик, що Тацуя створить зайві клопоти?
Чи було нерозуміння Казами справжнім, чи удаваним.
У будь-якому випадку, це було причиною для Саекі зітхнути.
– Полковнику, ви повинні були бачити інформацію надану родиною Міцуя. Шіба Тацуя планує напад на в’язницю USNA, Мідвей.
Саекі називала Ічідзьо Масакі «кун», а Тацую просто на ім’я. Свідомість Казами ненадовго зачепилась за це, але він не став запитувати причину цього.
– Ви допомагаєте Кудо Мінору, щоб завадити Тацуї відправитись на острів Мідвей?
Натомість запитав він.
– Я не заперечую, що бездіяльність — це пасивна підтримка. Однак Шіба Тацуя не зважає на обмеження накладені державою. Не думаю, що заборона на виїзд буде ефективною.
«Безперечно.» Подумки погодився Казама.
Тацуя робитиме все, що йому заманеться, нелегально залишить країну, викравши літак чи човен, він навіть може полетіти самостійно. Навіть якщо виїзд буде розкритим, заборонити в’їзд чи арештувати не можливо. Він є найбільшою силою Японії та її найпотужнішою стратегічною зброєю.
– Підполковнику, ви не повинні щось робити з Кудо Мінору.
– Вас зрозумів.
Витягнувшись по струнці, відповів Казама Саекі, котра знову нагадала йому про це.
◊ ◊ ◊
Іллігал MAP. Незаконний взвод магів-ліквідаторів (illegal Mystic Assassin Platoon). Магічний підрозділ, що спеціалізувався на місіях з ліквідації, які не повинні були випірнути на поверхню, це взвод, що складався з трьох загонів «Колдуелл», «КонНебула», «Хорсехеад». Формально це організація, що не належить до армії жодної країни, але насправді це магічний підрозділ під безпосереднім командуванням Об’єднаного комітету Начальників Штабів USNA, і можна сказати, що, в системі командування, це побратим Зірок. Тож якщо порівняти з офіційним визнанням і без нього, може варто називати їх зведеним братом і позашлюбною дитиною?
Оскільки початковий ланцюжок командування такий самий, може виявитися так, що фактичним керівником може виявитися та сама людина. Аль Ван, керівник загону Іллігал MAP Хорсехеад, відправленого до Японії, надіслав електронне повідомлення полковнику Полу Уокеру, командуючому бази Зірок, з запитом подальших інструкцій, оскільки саме Уокер був контактною особою, яка передає Іллігал MAP, розпорядження Генерального штабу.
Строго кажучи, зараз Іллігал MAP керує не весь Генеральний штаб, а радикальна фракція проти Японії Генерального штабу. Це група, яка наполягає на тому, що Шіба Тацуя, небезпечний стратегічний маг, який похитує гегемонію USNA, має бути ліквідований. Полковник Уокер відповідав за командування Іллігал MAP, як провідний високопоставлений офіцерів радикальної фракції.
Дата змінилася, і після опівночі дванадцятого липня за японським часом він нарешті отримав відповідь від Уокера. Що стосується часу, то, враховуючи різницю в часових поясах, це було неминуче. А з того що члени загону не соромлячись стежили за капітаном Аль Ваном, який розшифровував повідомлення, можна було зрозуміти, що Хорсехеад вже довго чекали цієї відповіді.
– Не поводьтесь як школярі! Я прочитаю вголос, як тільки дешифрування закінчиться, тож зачекайте!
Можливо його дратувало те, що у нього стоять над душею, Аль Ван вилаявся до своїх підлеглих, наче великий пес що обтрушується від води. В загоні Хорсехеад навіть наймолодшому учаснику було більше тридцяти років. – Тож фраза «не поводьтесь як школярі» підходила сюди якнайкраще.
Люди Аль Вана тихо відійшли від його спини. Але вони не відчували провини. Це можна було зрозуміти з того, що більш ніж половина з них все ще тримали в руках баночки з пивом та ха́йболом1.
Іллігал MAP незаконний підрозділ. Від самого початку, в ньому не можливо було очікувати дисципліни регулярних військ. Перш за все, керівник загону не вимагав цього від своїх підлеглих. Аль Ван відірвав своє обличчя від дисплея, після завершення дешифрування, і навіть не змінив виразу обличчя, коли побачив, що його підлеглі п’ють.
– Капітан, що там з батьківщини?
– Ну, як і очікувалось.
Хоча він відповів доречною фразою, але його обличчя говорило «це ж природно».
– Змін в плані не має. Ми ігноруємо Анджі Сиріус.
– Тобто ціль лише Шіба Тацуя
Поцікавилась одна з підлеглих, більш менш ввічливим тоном. Включаючи командира, в загоні Хорсехеад було десять людей. І ця підлегла була однією з двох жінок в загоні.
– Саме так. Діємо, як обговорювалося раніше. Еллі, ти та Джулія, з Франком візьмете на себе Мітсуї Хоноку, Гейб, Генрі, Іґґі візьмуть Шібату Мідзукі. Берт, Чарлі та Дон будуть в запасі, у цій схованці, разом зі мною.
– Так точно.
– Але капітан, ми будемо використовувати заручників?
Якщо це не спрацює, нас як зазвичай відправлять назад на виховання.
«Виховання», про яке говорив Аль Ван, це промивання мозку. Виманювання на заручників і ліквідація цілі, це тактика, яку вправно використовували всі три загони Іллігал MAP.
– Тоді хіба недостатньо одного заручника.
Поставив під сумнів, затверджений план, замісник командира, Берт Лі. Він не вперше про це говорив. Він повернувся до тієї ж теми, яку піднімав під час вчорашнього обговорення.
– Ціль Шіба Тацуя, за інформацією, він з родини тих самих Йотсуба. Не знаю наскільки їх прізвисько «Недоторкані» відповідає реальності, але ми не повинні діяти недбало, оскільки не знаємо його справжніх навичок.
– Берт, вже все вирішено. Зараз ми не військово службовці, ми повинні підкорятися рішенню капітана. Вірно?
Член загону, на ім’я Чарлі Чан, який першим запитав Аль Вана, дружнім тоном, звернулась до Берта Лі. Голос був більше «дражливим», ніж «докірливим». Берт Лі замовкнув, з невдоволеним обличчям.
Як було зрозуміло з їх реплік, в Хорсехеад атмосфера була далекою від гармонії.
І нікого в загоні це не турбувало. Керівнику загону Аль Вану теж було байдуже.
– Берт, якщо ти впевнений у собі, можеш піти ризикнути своєю шиєю сам.
– ...Капітан у нас ти. Я виконуватиму твої накази.
Іллігал MAP був підрозділом від членів якого можна було легко позбутись, якщо вони діяли занадто свавільно. Їх не використовували як матеріал для експериментів, оскільки вони вважалися більш корисними у своїй нинішній позиції. Поки вони можуть ліквідувати визначену ціль, атмосфера в загоні значення не мала. Так вважали не лише в загоні «Хорсехеад», а й у всьому Іллігал MAP.
◊ ◊ ◊
Вранці п’ятниці, дванадцятого числа.
– Старший брате, ми пішли.
– Так, будьте обережні. Ліно, залишаю Міюкі на тебе.
– Покладись на мене.
Коли Тацуя провів Міюкі та Ліну, що пішли до Першої старшої. Не було ще й сьомої години. Вони вийшли з дому раніше, ніж зазвичай, тому що Міюкі врахувала час на зняття маскування.
Тацуя і сьогодні не пішов до школи. Провівши їх, він негайно пішов до лабораторії в підвалі кондомініуму.
Тацуя отримав опис Послідовності активації і особливості процесу «Костюмованого параду» від Фудзібаяші Кійоко, яка відвідала його вчора від імені глави родини Фудзібаяші, а також документи з описом деталей «Масиву слідів восьми солдатів». «Масив слідів восьми солдатів» - древня магія східно-азійського континенту, техніка створення бар’єра. Цілком можливо, що схованка, де зараз ховається Мінору, побудована Чжоу Гонґцзінем з використанням «Масиву слідів восьми солдатів». Щоб розкрити місце знаходження Мінору і повернути Мінамі, він повинен впоратися з «Костюмованим парадом» і «Масивом слідів восьми солдатів».
Наданий час, припускається, що бар’єр створений «Масивом слідів восьми солдатів».
Щоб звести нанівець ці дві магії, Тацуя з вчорашнього дня працює над аналізом «Костюмованого параду» і «Масиву слідів восьми солдатів».
– «Костюмований парад» приблизно зрозумілий. А з «Масивом слідів восьми солдатів» проблеми.
Сидячи за столом в лабораторії, в голос підтвердив вчорашні досягнення і труднощі Тацуя.
Вчора, коли він отримав від Фудзібаяші послідовність активації та інструкцію користування «Костюмованого параду», було вже за дев’яту годину. Дані записані у форматі сучасної магії Тацуя зрозумів без проблем.
Навіть врахувавши час на їжу, ванну, сон тощо, від початку аналізу Тацуї пройшло приблизно десять годин. Тацуя вже з’ясував, що це за магія «Костюмований парад» родини Кудо.
– І все ж... Несподівано, що різниця з «Костюмованим парадом», який використовує Ліна, настільки велика. Зрозуміло, що його не можливо зруйнувати таким же чином...
Костюмовані паради родини Кудо та Ліни однакові в обробці та процесі копії Ейдосу, для приховування оригінального. Однак в техніку родини Кудо додано процес перетворення відредагованої та обробленої копії Ейдосу на штучного духа, штучне незалежне інформаційне тіло. В результаті, після активації магії, маг може використовувати такі операції, як техніки обслуговування, відновлення, модифікації та переміщення.
За допомогою цього механізму можна ще більше обдурити очі противника, привернувши його увагу до інформаційного тіла маскувальної копії, а потім трохи зсунути копію від оригіналу. Оскільки вони не перекриваються повним накладанням, навіть якщо маскувальне інформаційне тіло знищити, під ним нічого не буде. Крім того, якщо змінити деталі маскувального інформаційного тіла, вже розпізнаного опонента, він вже не зможе на нього націлитись
Однак тепер, коли механізм зрозумілий, його можна буде нейтралізувати, навіть якщо «Костюмований парад» не видно безпосередньо. Якщо Мінору не вніс серйозних змін в техніку родини Кудо, непряме «Переривання техніки» може розкласти магічну послідовність.
Однак Тацуя ще не пробував цього на практиці. Він вже знав координати схованки, в якій утримували Мінамі, і не подані маскуванням «Костюмованого параду», а справжні. Якщо за ці три дні вона нікуди не переміщувалась, її можна обмежити областю радіусом ста метрів в лісі Аокігахару. Попри це, Тацуя, прийшовши на місце, не зміг знайти схованку.
Древня магія східного азійського континенту «Примарний крок» порушувала його почуття напрямку. «Масив слідів восьми солдатів» - це масштабний бар’єр, створений закопаними тілами мертвих з образою, і завдяки цим образам безперервно підтримується ефект «Примарного кроку», протягом тривалого часу. Якщо цей бар’єр не буде зламаний, Тацуя не зможе дістатися до схованки, в яку привезли Мінамі.
Навіть якщо вдасться вигнати Мінору з його схованки, його буде важко захопити, якщо йому не вдасться нейтралізувати «Примарний крок». Якщо не вдасться правильно визначити напрямок, в якому втекла людина, яку треба піймати її навіть не вдасться відстежити.
– Зрештою, якщо не впоратися з «Примарним кроком», тобто «Масивом слідів восьми солдатів», Мінору і Мінамі знайти не вдасться.
Пробурмотів Тацуя, наче говорячи самому собі.
◊ ◊ ◊
Мінору, прокинувшись більше ніж на годину раніше, ніж зазвичай, ходив по схованці. Він назвав це перевіркою бар’єра, але більше він мав намір позбутися сонливості.
Мінору не зміг заснути минулої ночі.
Через знервованість від розчарування його прорахунку, що Люй Ґанху не зміг виграти йому часу. Мінору мав намір залишити свій нинішній сховок, поки Люй Ґанху підняв би галас.
Він вважав, що Тацуя незабаром знайде це місце. Наразі, «погляд» Тацуї обманювали «Костюмований парад» і «Масив слідів восьми солдатів», але Мінору розумів, що це не надовго. Це не було «не чітким передчуттям». За рівнем шкоди, яку отримала магічна послідовність, він здогадувався, що магія майже перестала діяти.
Саме його нетерпіння змусило Мінору прийняти пропозицію Реймонда, з якою він раптово погодився у мережі «Паразитів», минулої ночі. Він помітив це вже в кінці розмови, коли ліг спати.
Він не зміг заснути, шкодуючи, що легко піддався вмовлянням Реймонда. Реймонд запропонував взяти Мінамі та втекти з Японії. Він сказав, що, як засіб виходу з країни, він підготує військове судно.
Мінору погодився на пропозицію. Не запитавши думку Мінамі.
Він зрозумів, що вчинив недбало, незабаром після закінчення розмови з Реймондом.
Але він шкодував не про те, що погодився на пропозицію Реймонда.
Він досі не скасував своєї згоди. Ось про що шкодував Мінору.
Якщо Мінору захоче, він завжди може зв’язатися з Реймондом. Для спілкування Паразитів не потрібно жодних інструментів, виснажливих процедур або ритуалів. Мінору робив все можливе, щоб заблокувати, те що зазвичай завжди було підключено.
Тому, коли він зрозумів, що не отримав згоди Мінамі, він міг легко зняти блокування і відмовитись.
Проте Мінору цього не зробив. Лежачи в ліжку, він продовжував хвилюватись і залишив усе як є.
Він розумів свій справжній намір.
Він дуже хотів забрати Мінамі кудись далеко.
«...Але я вирішив.»
Не примушувати її.
Якщо Мінамі забажає, він негайно поверне її до Тацуї та Міюкі.
Мінору знову змусив себе присягнутись.
«Натомість, поки не почую відповідь пані Мінамі... ніколи не піймають.»
Так подумав Мінору і пішов на компроміс всередині себе.
– «Костюмованого параду» для цього не достатньо. Втекти не вдасться.
Він вирішив, що ця схованка встоїть не довго, бо розумів, що Тацуя в недалекому майбутньому зруйнує «Костюмований парад». Тоді, навіть якщо він вибереться з-під цього бар’єру і спробує втекти, є ймовірність того, що його відразу ж спіймають, лише з одним «Костюмованим парадом».
«Що ж робити? Я не встигну вигадати нову магію.»
«Думай.»
«Думай, Кудо Мінору.»
Мінору озирнувся по сторонах, на зелені стіни, що його оточували, і на яскраве хмарне небо, не шукаючи підказки. Це був жест умовного рефлексу, щоб зменшити задуху, що виникла від думок, які зайшли в глухий кут роздумів.
Однак неприродне небо, перед очима Мінору, надихнуло його. Яскраве небо розсіюючи відбите від землі світло, ставало мутно-білим, наче матове скло в сонячний день. Від цього можна було легко зрозуміти, що там була стіна бар’єра.
«Лише з «Костюмованим парадом» від «погляду» пана Тацуї не втекти.»
«Тоді чому б не поєднати «Костюмований парад» і «Примарний крок»?»
«Це місце ще не знайшли, тому що не лише мій «Костюмований парад», але й «Масив слідів восьми солдатів», побудований Чжоу Гонґцзінем, блокує наближення Тацуї.»
«Перенести «Масив слідів восьми солдатів» не можливо.»
«Проте розгорнути «Примарний крок» і «Костюмований парад» одночасно, зараз для мене можливо.»
«Примарний крок» - це магія, що обманює відчуття напрямку.»
«Але Пан Тацуя повинен готувати контрзаходи проти «Примарного кроку»...»
– ...Я зможу це зробити.
Прошепотів, підбадьоривши себе Мінору. Однак зморшки, що розгладились між бровами, повністю не зникли.
«Питання втому, що використати як приманку, щоб накласти копію Ейдосу...»
В плані втечі досі не вистачало важливих елементів.
◊ ◊ ◊
П’ятниця, дванадцяте липня дві тисячі дев’яносто сьомого року, сьома ранку. З простого оголошення розпочалося таємне засідання виконавчого комітету Служби розвідки, Сил Самооборони.
Ця зустріч не була ані регулярною, а ні офіційною. Це неофіційне зібрання, що проводилося лише при виникненні потреби. Його скликав керівник Служби військової розвідки, у відповідь на ситуацію, якщо вважав це необхідним. І воно було свідченням що департамент розвідки визначив, що така надзвичайна ситуація сталася.
– Конкретних таємних агентів виявити не вдалося, але здається певним, що взвод незаконних магів-вбивць армії USNA проникнув до столичного регіону.
– Іллігал MAP?..
Загін вбивць, який навіть в армії USNA називають «незаконним» був тією ситуацією, з розряду надзвичайних.
– Які підстави думати, що вони точно проникнули, якщо ви навіть не виявили агентів?
На запитання заступника директора департаменту розвідки, про існування якого зовні й не знали.
– У записах про в’їзд за десяте липня виявлено дані людей, які ймовірно є членами Іллігал MAP.
Не встаючи з крісла, відповів начальник Десятого відділу контррозвідки Токійського підрозділу контррозвідки столичного регіону, Інукаі. «Десятим» відділ називався не тому, що був десятим за порядком, а, тому що він безпосередньо тісно співпрацює з родиною Тояма з Вісімнадцяти додаткових сімей
– Десятого числа... Скористались моментом.
Ніхто не озвався, попросивши пояснень сказаного заступником. З відведенням флоту Нового Радянського Союзу, уряд, о дев’ятій тридцять, десятого числа, оголосив про відновлення повітряних та морських маршрутів. Те що іноземні агенти проникнуть в той момент, коли контроль послаблять, було очікувано, тому в аеропортах та портах, служби безпеки збільшили пильність Але в цей момент, до Японії хлинув потік гостей, що довго чекали шансу для в’їзду і це не дало можливості для детальної перевірки кожного.
...Усі керівники Департаменту розвідки, присутні на цьому зібрані, поділяли жаль з цього приводу.
– Наскільки велика група проникнула?
Запитав Інукая Онда, начальник відділу спеціальних операцій.
Оскільки вони пройшли офіційні імміграційні процедури, вони ще небезпечніші, ніж ті, що проникнули незаконно, проте... За оцінками, кількість зловмисників приблизно десять оперативників. Відомо, що Іллігал MAP складається з трьох загонів. Можливо, відправили один з них. Будь ласка, погляньте на це.
Відповідаючи, Інукаі активував консоль під рукою. Останні слова були адресовані всім присутнім.
На дисплеї настільного термінала, розташованого перед кожним членом, з’явилися паспортні дані. Десять сторінок файлу даних, одна сторінка — одна людина. Деякі взяли з підставок на столі Розумні окуляри.
Побачивши, що учасники завершили читати дані, Інукаі продовжив виступ.
– Занадто небезпечно довіряти цим паспортам, але, враховуючи їх зовнішність і псевдоніми, можна припустити, що вторгнення здійснив загін «Хорсехеад».
– Це загін вбивць, магів азіатської зовнішності?
У розвідки відсутні персональні дані членів Іллігал MAP. Однак вони намагалися з’ясувати що це за підрозділ. Характеристика про яку говорив один з присутніх, збігалася з зображеннями, відображеними перед ними.
– Ви знаєте їхні цілі?
На запитання, яке прозвучало з місця поруч із заступником директора.
– На жаль, ні. Однак, враховуючи поточну ситуацію, існує велика ймовірність того, що це вбивство Шіби Тацуї.
Впевненим тоном відповів Інукаі, вказавши, що це припущення.
– Так. Я теж так думаю.
Після того, як Ондо підтримав припущення Інукая.
– Ми вже намагалися виправити його минулого місяця, але що робитимемо цього разу?
Про реагування на Іллігал MAP запитуйте у заступника директора.
– Начальник Онда. Що ви думаєте?
Заступник директора не відповів на запитання, а запитав думку Онда.
Перш ніж відповісти, Онда глянув на Інукаі менше ніж на секунду.
За цей короткий час переконавшись, що їхні думки збігаються.
– Попри ідеалістичність, ця людина корисна для нашої країни. Навіть якщо він нам не підкоряється, домовитися можливо.
– Крім того, у вівторок, ЗМІ повідомили його ім’я широкій громадськості, як співрозробника нової магії стратегічного класу, що відкинула кораблі Нового Радянського Союзу. Якщо він потрапить до ситуації, коли його спробує вбити іноземний терорист, уряд буде підданий суспільній критиці.
Слідом за начальником Онда, опосередковано висловив свою думку заступнику начальника, начальник Інукаі.
– Вірно. Вбивство Шіби Тацуї Іллігал MAP має бути недопущене. Мало того, щоб дозволити свавілля іноземних оперативників на нашій землі, не може бути й мови. Не варто відмовлятися від принципів.
Хоча пропозиція цих двох була завуальована, замісник директора зрозумів їх.
– Начальник Інукаі.
– Так.
Коли заступник директора заговорив іншим тоном, Інукаі підвівся.
– Надайте старшому сержанту Тооямі можливість відновити свою честь.
Наказав заступник директора Інукаі, що став по струнці.
◊ ◊ ◊
Сьома тридцять ранку. Точніше в межах п’яти хвилин, але Міюкі та Ліна прибули до кімнати студентської ради Першої старшої, приблизно за тридцять хвилин до початку занять.
Їх привітала Ідзумі. Вона вчора вже бачила маскування Міюкі, тому не розгубилася. Натомість інша молодша учениця демонструвала величезне здивування. Сьогодні, рано в ранці, крім Ідзумі, до кімнати студентської ради прийшла Шіїна.
– Шіїна-чан Ти досить рано, щось сталося? Тебе щось хвилює?
Запитала Міюкі, знявши маскування, у Шіїни, яка округлила очі, побачивши це перетворення.
Міюкі не змушувала членів студентської ради робити ранкову роботу. Зазвичай, приходячи до школи, вона прямує до класу. Ідзумі завжди приходила до школи зарано, але, мабуть, в неї була причина небажання залишатися вдома, для Шіїни ж було незвично з’являтися в кімнаті студентської ради перед початком уроків.
– Так, ні, це...
Незрозуміло відповіла Шіїна. Якщо поглянути, на її обличчі відображалося вагання і похмурість.
– ...Президент, насправді... Є деяка розмова...
Постійно запинаючись, нарешті змогла вимовити Шіїна.
– До мене, підемо в інше місце?
Схоже, Шіїна досі була у полоні вагань. Прочитавши це з виразу її обличчя, Міюкі запропонувала поговорити наодинці.
– Міюкі-семпай. Сьогодні я залишу вас раніше, – невимушено підвелася і вклонилася Ідзумі.
– Так, дякую за наполегливу працю. До вечора.
Міюкі розуміла справжні наміри Ідзумі. Тож відповіла їй невимушеним тоном.
– Так. Тоді до зустрічі.
Ідзумі вийшла з кімнати студентської ради.
– Міюкі, я також піду до класу.
У цей момент, Ліна розуміла, що Ідзумі навмисно залишила своє місце, і трохи невпевнено попрямувала до дверей.
Зі звуком закривання дверей, Міюкі, посміхаючись, повернулася до Шіїни.
– Сядьмо, Шіїна-чан? Піксі, напої, будь ласка.
– Зрозуміла.
Піксі, яка за наказом Тацуї, проживала в кімнаті студентської ради, на прохання Міюкі, активувала сервер напоїв. Вона Повернулася з кутка кімнати з крижаною кавою з молоком для Міюкі та крижаним какао (зі збільшеною кількістю сиропу) для Шіїни.
Шіїна напружено підняла склянку какао. Зволоження горла не змінило скованість в її погляді, і вона не могла почати розмову.
Міюкі не підганяла Шіїну. Невимушено піднявши склянку кави з молоком. Рожеві губи огорнули напівпрозору соломинку. Біле горло злегка рухалося, повертаючи склянку на стіл з легким зітханням.
Міюкі, піднявши очі від склянки, помітила, що Шіїна дивиться на неї, наче хоче з’їсти.
– ...Що сталося?
До початку занять ще був час і Міюкі планувала почекати, поки Шіїна почне говорити самостійно. Однак відчувши підозру від цього погляду, вона не могла не запитати.
– Ох! Ем, власне, вдома, тато і брат!
Вона не могла чесно зізнатися, що була захоплена сексуальною привабливістю, і Шіїна поспішно перейшла до головної теми з почервонілим обличчям.
Звичайно, Міюкі помітила неприродне ставлення Шіїни. Подібна поспішність була знайома Міюкі (однак вона не розуміла причини), досвід підказував, що давати цьому спокій, найкращий спосіб впоратися з цим. Тож Міюкі мовчки чекала продовження слів Шіїни.
– ...Мій батько і брат мають намір розповісти Силам Самооборони... про плани Шіби-семпая.
В кінці голос Шіїни став тихим.
Все-таки, Міюкі що сиділа перед нею, почути її було не важко.
Протягом останніх трьох місяців Шіїна стала називати Тацую «Шіба-семпай», а Міюкі «президент». Міюкі добре це знала і не могла зрозуміти не правильно.
– План шановного Тацуї? Можливо, це стосовно тієї справи, коли він був у вас днями.
– Так... Це той випадок.
Тон Міюкі не був різким, але вираз обличчя Шіїни був переляканим, а її постава стиснулася разом з голосом.
«Днями», як сказала Міюкі, це коли Тацуя відвідав сім’ю Міцуя і був проінформований про оборонні позиції острова Мідвей. У той час, коли Міцуя Ґен запитав про його наміри, Тацуя відповів: «щоб зрозуміти, чи можна організувати втечу мага ув’язненого в Мідвей». Шіїна каже, що її батько і брат збираються розповісти це Силам Самооборони.
– Он як... З цим нічого не поробиш. Батько Шіїни-чан також посадова особа.
Міюкі не запитала подробиць, ніби знущалася з Шіїни. Те, що тривожило Міюкі, це те, кому родина Міцуя повідомила в Силах Самооборони. Однак Шіїна не обов’язково знає такі подробиці. Міюкі вирішила, що краще розвідати самій, аніж запитувати та ставити молодшу студентку в незручне становище.
– Брат сказав, що розповість «генерал-майору Саекі з бригади один-нуль-один».
Однак її хвилювання було марним. Без запитання Міюкі, Шіїна розповіла хто отримувач таємного повідомлення.
Несподівано прозвучало знайоме ім’я, але Міюкі не була шокованою. Шіїна лиш сказала, що сім’я Міцуя надішле інформацію Саекі, а не про те, що Саекі намагається зрадити Тацую. Але навіть у цьому випадку Міюкі була лише здивована. Міюкі від початку не дуже подобалися Саекі та Казама, які нав’язують Тацуї небезпечну роботу. Якщо Саекі займе позицію, яка є шкідливою для Тацуї, Міюкі без вагань визнає бригаду один-нуль-один ворогом.
– Дякую, Шіїна-чан Я повідомлю це шановному Тацуї.
Проте вона мусила повідомити Тацуї.
Так вважала Міюкі.
◊ ◊ ◊
Фудзібаяші, яка учора взяла вихідний і виконала обов’язки гінця батьківського дому, як завжди вийшла на роботу о восьмій ранку. Вона працювала в штабі батальйону, виконуючи обов’язки ад’ютанта командира Окремого магічного батальйону. За винятком, коли її відправляли для виконання операцій, її місцем роботи був кабінет командира батальйону.
Казама, господар кабінету, виходив на роботу в різний час. Іноді він з’являвся далеко за південь, а іноді раніше за Фудзібаяші.
Казама нічого не казав, якщо Фудзібаяші виходила на роботу пізніше за нього. Перш за все, двері цієї кімнати були налаштовані так, щоб її не можна було відчинити до восьмої години. Фудзібаяші не знала, як Казама, за таких обставин, входить до неї. Її це дуже цікавило, але інтуїція їй підказувала, що краще не питати.
Казама з’явився за хвилин десять після Фудзібаяші. Вона негайно підвелася зі свого місця і вставши перед столом Казами, за який той вже сів, вклонилась.
Обмінявшись вітаннями, звіривши розклад на сьогодні та розпорядження командування бази. Після ранкової рутини, Казама поцікавився вчорашніми успіхами.
– З приводу Тацуї.
Фудзібаяші почала звітувати, назвавши Тацую не звичним Тацуя-кун, ні «Спеціальним лейтенантом О’Ґурорі».
– У відповідь на прохання Фудзібаяші, захопити Кудо Мінору виключно силами родини, він попросив приєднатися до операції з захоплення. Голова родини погодився.
Це була не військова операція і зазвичай вона не повинна була доповідати про неї. Однак і Фудзібаяші і Казама поводились так, наче доповідати це звичайна справа.
– Що на рахунок часу і місця?
– Зустріч завтра опівдні на національній трасі, на північний захід від Вітряної печери Фудзі.
– Зрозуміло. Дякую.
– Так.
Фудзібаяші вклонилась і повернулась на своє місце.
Казама не запустив термінал на столі, а залишився спертим на спинку стільця. Настільки, що коли він підняв обличчя до стелі, здавалося, що він збирається здрімнути.
Фудзібаяші потайки поглянула на його обличчя. Вона поняття не мала, про що думав її начальник.
Далі
Том 29. Розділ 2 - [9]
[9] У п’ятницю, дванадцятого липня, Тацуя з самого ранку перебував в лабораторії на підвальному поверсі кондомініуму. Він прокручував в голові дані про «Костюмований парад» і «Масив слідів восьми солдатів», що привезла Фудзібаяші, він шукав спосіб з ними впоратись. Обидві ці магії Мінору використовував для переховування. Якщо «Костюмований парад» та «Масив слідів восьми солдатів» хоча б частково не знешкодити, Мінамі, викрадену Мінору, не вдасться знайти та повернути. Мета дослідження — повернути Мінамі. Обов’язковою умовою є уточнення її місця знаходження. Працюючи над аналізом «Костюмованого параду» і «Масиву слідів восьми солдатів», він ніколи не забував про своє початкове призначення. Фізично прикутий до землі, його розум регулярно спостерігав за станом Мінамі, за допомогою свого магічного сприйняття. Саме після п’ятнадцятої години його погляд вловив зміну. Ситуація не погіршилась. Швидше можна сказати, що для Тацуї це зручна зміна. «В бар’єрі з’явилась діра?» Магічний ефект, який приховував місце знаходження Мінору та Мінамі, зменшився. Те що слабшало — це «Масив слідів восьми солдатів». Камуфляж не знятий, але тепер, здавалося, можна кинутися на місце і силоміць зламати бар’єр. Однак послаблення обмежене. І це викликало інтерес. «Значить... Хтось пройшов через бар’єр?» Це не знищило маскувальний бар’єр. Пройшли, порушивши стандартну процедуру. Знайшли лазівку і звідти проникнули до бар’єра «Масиву слідів восьми солдатів». В результаті, в бар’єрі залишився невеликий отвір. ...Таке враження склалося у Тацуї. «Мене випередила сім’я Фудзібаяші?..» Саме таку можливість Тацуя запідозрив перш за все. Він досяг угоди з головою родини, Фудзібаяші Наґамаса, приєднатися до родини Фудзібаяші завтра о півдні. Однак, з самого початку, родина Фудзібаяші сказала Тацуї, що хочуть схопити Мінору самостійно. «Не малоймовірно. Але точно сказати не можу» Тацуя та родина Фудзібаяші не єдині, хто націлені на Мінору. Десять головних кланів також переслідують Мінору, і є докази того, що Сили Самооборони також висунулися, щоб захопити Мінору. Крім того, в Японії є група, яка традиційно розглядає «демонів» як ворожий «бруд». Для них Паразити також були «демонами», яких потрібно знищити. Цілком можливо, що така група також висунулася. «Трохи поспостерігаю...» Якщо не розуміючи обставин, кинутися в гущу подій, можна лише нажити нових ворогів. Тацуя тимчасово призупинив аналіз «Масиву слідів восьми солдатів» (аналіз «Костюмованого параду» був завершений) і перш за все запитав головний дім Йотсуби про втручання третьої сторони. ◊ ◊ ◊ О п’ятнадцятій годині Мінору сидів за столом разом з Мінамі, в їдальні. Перебуваючи в батьківському будинку, тобто лише місяць тому, Мінору не мав звички «чаювати», але він не мав можливості відхилити запрошення Мінамі. Чистий чай перед Мінору і чай з молоком перед Мінамі. Солодощі до чаю це мус з лічі, і само собою зрозуміло, що це ручна робота Мінамі. Все що Мінору їв у цьому сховку, було зроблено руками Мінамі, проте враження Мінору, який у своєму віці не мав дівчини, оскільки його не людська краса мала зворотний ефект, залишилося незмінним. На мить він забув про свою провину від викрадення і смакував «домашні дівочі солодощі». Проте часу для задоволення було замало. Ситуація не дозволила розслабитися. Він був сп’янілий від щастя лише мить, смакуючи мус з лічі. Поклавши ложку, Мінору серйозним поглядом поглянув на Мінамі. В скляній мисці Мінамі ще залишалося приблизно чверть мусу, але вона відразу поклала руки на стегна, щойно помітила погляд Мінору. Вона дивилася прямо на нього. – ...Ем. Переборовши свій страх, Мінору перейшов до головної теми. – Сьогодні, завтра, я збираюся покинути це укриття. – Так. Коротко відповіла Мінамі й поглядом закликала продовжити. – Для початку до Йокосуки. Мінору вже дійшов до цього моменту, і вже не бентежився. – Звідти, я збираюся втекти з Японії на кораблі американського флоту. – !.. На обличчі Мінамі відобразилося сильне здивування. Втеча за кордон. Це настільки несподівано, що вона не змогла промовити ні слова. – Вибачте. Вона навіть не могла запитати у Мінору, за що він вибачається. Але цього і не знадобилося. – Я мушу відмовитись від своїх слів, що не квапитиму вас з відповіддю. Мінамі міцно стиснула руки, що лежали на стегнах. Напруження зберігалося не тільки в руках, а й від рук перейшло до плечей. – Якщо можете прийняти рішення зараз, дайте відповідь. Якщо ви скажете, що хочете залишитися людиною, я поїду до Йокосуки сам. – ... – Якщо ви ще не вирішили, будь ласка, зробіть це до того як ми прибудемо до Йокосуки. І якщо ви скажете, що не хочете бути Паразитом, я сяду на човен один. – ... – Якщо ви все ще невпевнені, чи все ще не можете наважитися, я хотів би, щоб ви сіли на корабель разом зі мною. Навіть так, я присягаюся, що ніколи не буду змушувати вас проти волі. Навіть якщо американська армія спробує змушувати вас, я цього не дозволю. – ...Куди... Мінамі не могла дати відповіді, вона ледве видавила з себе одне слово запитання. Це було запитання лише з одного слова, але його мета була безпомилковою. – ...Вибачте. Це поки не відомо. Але Мінору не зміг відповісти на її запитання. Жаль наповнив його серце. Керований цим відчуттям, він спробував відкрити лінію обміну думками з Реймондом. – Північно-західні Гавайські острови. Думаю, що це острів Мідвей або атол Перл і Гермес по сусідству. Але перед цим, відповідь пролунала голосом, якого Мінору не знав. – Хто це?! Відштовхнувши стілець, підскочив Мінору. Падаючий стілець видав гучний звук, але Мінору не міг дозволити собі про це турбуватися. У їдальні мали б бути лише Мінору та Мінамі. У цьому особняку мали бути лише Мінору та Мінамі. Тут не мало бути чоловіка в одязі ченця. Він не тільки не помітив, що бар’єр зламано, Мінору навіть не помітив як він проникнув у цю кімнату. – Шановний монах Якумо?! Підскочила Мінамі, викрикнувши здивованим голосом, який трохи відрізнявся від Мінору. Людиною у вбранні ченця, яка з деякого часу стояла у цій кімнаті, був майстер ніндзюцу Коконоє Якумо, якого Тацуя називав «Майстер Якумо», а Міюкі - «Якумо-сенсей». – Це якось дивно, коли така молода дівчина кличе тебе чернечим саном. – ...Вибачте. – Ні, я не проти. Це гарне почуття. Мінамі назвала Якумо саном буддійського ченця. Вона познайомилася з Якумо після того, як їх представив Тацуя, але для неї він не є ні «майстром», ні «вчителем». Однак, Тацуя пояснив їй, що називати його «шановний наставник» неправильно, тому вона вирішила називати його «шановний монах Якумо». До речі, Мінамі не вперше називала Якумо за чином, і між ними що разу повторюється одна і та сама розмова, як вітання. – До речі, Мінамі-кун. Твій хлопець розгублений. – Х-хлопець... – Як невинно. Від Тацуї такої реакції не дочекаєшся. Примружив очі в посмішці Якумо, Мінору та Мінамі розчервонілися та опустили погляди. Однак розмови б не вийшло, якби він залишив себе невідомим. Якумо мав здоровий глузд такого роду. – Кудо Мінору, правильно? Я Коконоє Якумо. Працюю настоятелем храму, справжня особистість «Шінобі». Прошу вибачити, що зайшов без дозволу. Але така вже наша сутність, проникати в середину. У інших ніндзя ці слова, напевно, викликали б обурення, почувши їх від «майстра ніндзюцу», але попри легковажний тон, Якумо був серйозним. Можливо це передалося, або ж через грайливе формулювання, Мінору трохи послабив свою пильність. – ...Ви мене знаєте, але все ж представлюсь. Я Кудо Мінору, Паразит. Саме представлення Мінору було своєрідною провокацією. – Так, я знаю. Проте Якумо лише кивнув. Від такої реакції, Мінору стало соромно за свій викрутас. – ...Вибачте, повернемось до попередньої розмови. Впоравшись зі зніяковінням, Мінору повернувся до теми, яку не міг ігнорувати. – Це правда, що Паразити з армії Штатів, збираються вивести нас на острів Мідвей? Мінору несвідомо зазначив, що Мінамі, поїде з ним. Він цього не помітив. Мінамі теж цього не помітила. – Мені точно не відомо, буде це Мідвей чи Перл і Гермес. Мінору не помітив, що Якумо звузив список варіантів до двох місць, острів Мідвей та атолу Перл і Гермес. Якщо це правда, то в нього просто неймовірні аналітичні здібності. Хребет Мінору покрився холодним потом. Він не відчував подібного жаху, навіть коли зіштовхнувся в бою зі своїм дідом Кудо Рецу. – Звідки... Як... Мінору не зміг до кінця озвучити питання, «звідки ви це знаєте». Йому не вистачило повітря, щоб договорити до кінця. – Як, ей. Звісно, це секрет. Однак відповідь Якумо була простою. При чому виникла атмосфера підморгування. ...Як і очікувалося, він говорив у своєму стилі. Плечі Мінамі вже розслабились. Ставлення Якумо не дозволяло підтримувати напругу. Однак Мінору так нервував, що його неправильно зрозуміють, що аж спітнів. – Замість цього, перейдемо до основної теми. Мені байдуже чи сядеш ти на корабель один, чи ви поїдете у мандрівку разом. Але якщо ти покидаєш країну, я хочу, щоб ти дещо пообіцяв. – ...Ви не проти, що я викрав пані Мінамі? Мінору наважився використати кричуще слово «викрав». – Ти ж її не примушуєш, вірно? Проте Якумо залишився не вимушеним. – Однак інших ця причина не зупинить. Ти ж не хочеш померти, потрапивши під гарячу руку. А для нас бажаніше, щоб ти ставши Паразитом, залишив країну. Це означало, що його переслідувало багато людей. Але зараз Мінору не міг про це турбуватися. – ...Яку обіцянку ви хочете? Якумо поводив себе ненав’язливо. Однак, його вираз обличчя та ставлення чинили на Мінору все більший тиск. І зараз цей тиск був таким, що він ледве підтримував свідомість. – Я хочу, щоб ти тримав в секреті техніку та особливості «Костюмованого параду». Звісно, мається на увазі, що ти не повинен нікого навчати, також хочу, щоб ти був обережний, щоб ніхто не зміг її підгледіти. Досі тон Якумо був не вловимим, бо було важко зрозуміти, що він насправді має на увазі. Однак тепер його тон змінився так, в словах безпомилково читались намір і серйозність. – Якщо ти це обіцяєш, я не перешкоджатиму твоїй втечі. Іншими словами, якщо він відмовиться від пропозиції Якумо, той співпрацюватиме з Тацуєю або іншими силами, що намагаються схопити Мінору. Це була та неприємна ситуація, яку Мінору не міг ігнорувати. З того факту, що він тут, стає зрозуміло, що Якумо має здатність пробитися крізь магію приховування і маскування Мінору. Можливо, Якумо і наодинці, зможе завадити його втечі і його спіймають. До такої оцінки прийшли інтуїція і розум Мінору. Мінору від початку не мав наміру розповсюджувати «Костюмований парад» у вигнанні. Він не мав наміру розкривати свої навички, також іншим «Паразитам». – ...Обіцяю. Для Мінору це було лише питання додаткових обмежень до його планів, накладених усною обіцянкою. У нього не було іншого варіанту, як прийняти пропозицію Якумо. ◊ ◊ ◊ Лігши всією вагою на спинку І спрямувавши напівзакриті очі в порожнину. Тацуя занурився в медитацію, не в лабораторії, в підвалі, а в своїй кімнаті, на верхньому поверсі. Він перервав своє дослідження, оскільки з бар’єром приховування схованки де, на думку Тацуї, утримували Мінамі, відбувалися зміни. Хоч це було не очікувано, зміни не були для Тацуї не вигідними. Можна сказати, що ситуація з порятунку Мінамі покращилась. У бар’єрі виник невеликий отвір. Не такий, щоб можна було щось побачити в середині й функції бар’єра не порушились. Це не був пролом, через який можна було визначити справжнє місцезнаходження схованки, принаймні спостерігаючи з будинку в Тьофу, через інформаційний вимір. Але у таких випадках кажуть «Через один отвір, навіть комаха може зруйнувати велику греблю». Правда даний випадок був ближче до прямого значення, ніж прислів’я. З цієї нещодавно виявленої маленької діри, бар’єр «Масиву слідів восьми солдатів», що приховує місце знаходження Мінамі, може бути розбитий. Питання було в тому, чому утворилась «діра». Ймовірність того, що це зумовлено зносом бар’єра впродовж часу, не дорівнювало нулю, але зараз ця можливість виключалась. Чому виникла ця «діра»? Хто зробив цю «діру»? Не знаючи цього, важко буде щось з ним зробити. Тому, що передбачалося, що зіткнення з цим «кимось», на місці, може створити ситуацію, що допоможе Мінору втекти. І Тацуя нещодавно зателефонував у головний дім Йотсуби, щоб отримати цю інформацію. Зараз він чекав від них відповіді. Після його дзвінка минула майже година. Тацуя не очікував, швидкої відповіді, але це зайняло більше часу, ніж він очікував. Однак якщо їх поквапити, це матиме лише протилежний ефект. Щоб бути готовим вирушити в будь-який момент, він одягнув мобільну броню «Фрід Сюїт» і тримав в руках шолом, у нього почала виникати думка «чи не піти в такому вбрані до лабораторії». Коли вирішив «повернутися в підвал», відразу після шістнадцятої години, Тацуя відчув другий випадок. «Бар’єр прорваний?!» Після того як, приблизно дві години тому, відчув аномалію, Тацуя безперервно спостерігав за бар’єром «Масиву слідів восьми солдатів» за яким переховувалися Мінору та Мінамі. Спостереження велося з відстані, щоб інша сторона не помітила. До цієї «іншої сторони» входив не лише Мінору, але й той хто зробив дірку в бар’єрі. І ось «погляд духів» Тацуї виявив, як хтось зламав бар’єр, та проникнув в середину. Бар’єр приховування «Масив слідів восьми солдатів» був відновлений в одну мить, але Тацуя чітко «розгледів» внутрішню частину бар’єра за цю коротку мить. Оскільки дивився здалеку, він не міг пізнати особу зловмисника, але чітко розгледів «особняк» в центрі бар’єра. «Цього разу я визначив координати.» На жаль, він не міг дозволити собі скористатися магією, щоб зруйнувати «Костюмований парад», тому зміг знайти лише місце схованки, заховане за бар’єром. Йому не вдалося встановити точне положення Мінамі, не говорячи вже про Мінору. Тож не вдалося скористатися маркером стеження. Все-таки це неймовірна можливість. Тацуя поспішно активував відеофон. – Так, шановний Тацуя. Хійоґо слухає. Не дочекавшись третього дзвінка, на екрані з’явився торс Ханабіші Хійоґо, в поклоні. – Ми ще не підтвердили питання, з яким ви звернулися раніше. Мені дуже шкода. – Ні, я не з цього приводу. Тацуя сказав Хійоґо, що завчасно вибачився, що не поспішає з кінцевим розв’язанням питання. І перш ніж Хійоґо вибачився, Тацуя перейшов до основної теми. – Я щойно спостерігав, як хтось проникнув до схованки Кудо Мінору. – Чи відрізняється він від того, про якого ви повідомляли раніше? – Напевно, це інша людина. Оскільки шлях подолання бар’єра був складнішим, ніж попередній. Хоч Тацуя і назвав його складнішим, але не мав наміру насміхатися. Оскільки той (ймовірно) прорвав бар’єр, який він сам зламати не зміг. Він просто порівнював з людиною, яка раніше пробила діру в бар’єрі. – Прорив бар’єру вже закрили, але місце схованки встановлено. – Отже, ви прямуєте на місце, чи не так? – Я скористаюся Увінглесс. Сказавши як пересуватиметься, Тацуя підтвердив запитання Хійоґо. «Увінглесс» електричний мотоцикл, призначений для використання в комплекті з літаючою бронею «Фрід Сюїт». Він має таку ж функцію польоту, як і «автомобіль», але не підходив для далеких перельотів. – Це правильно. Це займе деякий час, але, схоже, наземний шлях не буде зайве дратувати владу. На початку тижня, в понеділок Тацуя подорожував туди-сюди, між Тьофу та Міякі на «автомобілі» і літав на західний бік гори Такао у Фрід Сюїт. Ці кричущі, несанкціоновані польоти, мабуть, суттєво дратували чиновників, які відповідають за внутрішню авіацію. До того ж це несанкціоноване використання магії. Якщо неухильно дотримуватися законів, його, безперечно, можуть заарештувати у будь-який момент. Слова Хійоґо про те, що не слід лишній раз дратувати владу, відповідали думкам Тацуї. – Якщо щось довідаєтесь, зв’яжіться зі мною через радіозв’язок костюма. – Зрозумів. Будьте обережні. Після відповіді Хійоґо, що ввічливо вклонився, Тацуя відключив відеодзвінок. ◊ ◊ ◊ Минуло близько години, як Якумо зник із їдальні, стіл опустів. Попри це, Мінамі все ще сиділа напроти Мінору. Мінору її не стримував. Їй не треба було нічого робити, вона просто сиділа. Мінамі проводила більше часу в їдальні, ніж в спальні. Коли вона не займалася домашніми справами, то, зазвичай, сиділа за обіднім столом. Те, що відрізняється від звичайного, це Мінору. Мінамі була не багатослівна, а Мінору не вмів вести розмов. Обидва погано вміли спілкуватися з протилежною статтю. Мінамі ніяк не напружувалася від навчання, а от Мінору завжди відчував незручність без розмови, тому завжди йшов до свого кабінету. Проте сьогодні Мінору не зрушив за столу, навіть коли перед ним зник посуд і розмови не було довше, ні він міг виправдати. Зазвичай Мінору не зміг би всидіти на місці. Він вирішив виїхати з укриття завтра. При втечі не можна взяти з собою великий багаж, але все одно потрібно мінімум особистих речей. Для переодягання можна взяти речі з цього особняка. Якщо тікати за кордон, то на всяк випадок краще зробити підроблений паспорт. Потрібно організувати швидкий доступ до нього, щоб зайве не витрачати часу. Мінору знав, що не може втрачати часу. Але все одно не міг вжити конкретних дій, тому що вторгнення Якумо було надто шокуючим. Мінору не думав, що бар’єр приховування цього особняка не зламають. Якщо будуть вражені потужною магією або більш просунутим магічним прийомом, «Примарний крок» і «Костюмований парад» будуть нейтралізовані. Знаючи це, Мінору відмовився від цього укриття. Проте Якумо не пробив і не зламав бар’єр «Масив слідів восьми солдатів», замість того, щоб пройти правильні кроки, а прокрався через щілину, про яку Мінору не знав. Рівень занадто інший. Якби Якумо приєднався до переслідування, то Мінору врешті решт, напевно, був схоплений. А враховуючи стосунки Тацуї та Якумо, дивно, що це не так. ...Про що думає Коконоє Якумо? ...Які його наміри, дозволяючи мені вислизнути? Ось які підозри деякий час не відпускали Мінору. Поштовхом, що змусив вийти його з цих сумнівів, була нова атака по маскувальному бар’єру. – Хтось пройшов крізь бар’єр? Особа невідома, дехто проникнув всередину, частково і тимчасово вимкнувши бар’єр. Замість того, щоб знищити структуру магічної послідовності, яка складає бар’єр, можливо, її нейтралізували, вдаривши хвилею протилежної фази. Однак цього разу він про це довідався. Оскільки це виявилося не правильним шляхом нейтралізації, якщо його зупинити, бар’єр відновить функціонування. Після вторгнення нема потреби придумувати спосіб нейтралізації. Фактично, маскувальний бар’єр повернувся до свого початкового стану. – ...У нас гості? Реагуючи на це питання, Мінору помітив, що Мінамі, яка сиділа перед ним, мала тривожний вираз на обличчі. Мінору мав намір залишити все лишу в своїх думках, напевно, промовив це в голос. – Все добре. Я нікому не дозволю торкнутися до пані Мінамі. Мінору не хотів, щоб його монолог викликав у Мінамі неспокій. Ось що змусило його промовити ці слова. І щоб ці слова не виявилися брехнею, свідомість Мінору зосередилася на пошуку зловмисника. Він не усвідомлював, що його слова, можна сприйняти як палке залицяння. Також, можливо, через це він не помітив, що Мінамі зніяковіла, а її щоки почервоніли. Він зосередився на ознаках зловмисника. Минуло приблизно п’ять хвилин, як Мінору помітив, що хтось прорвався через бар’єр. Мінору підвівся зі свого місця і підійшов до дверей їдальні. Він знав, що той, хто проникнув через бар’єр, вдерся в особняк. – Будь ласка, заходьте. Відчинив двері Мінору. – Я не очікував, що ви прийдете в таке місце. ...Батьку. Мінору знав особу зловмисника завдяки його «Погляду духів». – Я потурбую вас. Голова родини Кудо, батько Мінору, Кудо Макото, без жодних вагань зробив крок до їдальні. ◊ ◊ ◊ – Шановний Тацуя, чуєте мене? Повідомлення від Хійоґо надійшло до шолома Тацуї, незабаром після того, як він покинув квартиру в Тьофу. – Чудово чую. Ви щось дізналися? – Ніхто з Десяти головних кланів, крім нашого не направляли своїх людей до лісу Аокігахару. Відповідних рухів в Силах Самооборони немає. – Іншими словами, це хтось інший, крім армії та Десяти головних кланів? Тацуя відразу зрозумів, що Хійоґо на щось натякає. Як би вони чогось не довідались, то могли б не надсилати таке повідомлення. – Деталі вам хоче повідомити людина, що з’ясувала їх. Перш ніж Тацуя встиг запитати хто це. – Пан брат Тацуя, вибачте що під час, коли ви за кермом. Його перервав голос «особи». – Фумія? Тацуя ледь не запитав, що зі школою, принаймні подумав про це, але не сказав. – Поспішаю, тому переходь до розмови. Натомість він наполіг на результатах. – Так. Долинув до вух Тацуї бадьорий голос Фумії. Ця реакція нагадувала цуценя, яке стає щасливим, коли Тацуя покладається на нього. – Від сьогодні, місце знаходження голова родини Кудо та другого сина невідоме. – Ви стежите за ними? Ні, це очікувано. Зайве говорити, що Мінору є членом родини Кудо. Якщо він може покладатися на щось інше, крім мережі Чжоу Гонґцзіня, першим кандидатом є родина Кудо. На цьому і базувалися слова Тацуї «це очевидно». – Лише з вівторка... «Вівторок» - наступний день після дня викрадення Мінамі. Для її викрадення були використані Ляльки-паразити. Ця гуманоїдна магічна зброя була розроблена в основному родиною Кудо. Кудо Рецу, колишній глава родини Кудо, загинув, намагаючись перешкодити Мінору викрасти Ляльок-паразитів. Цей факт позбавив сім’ю Кудо від звинувачень у змові з Мінору, але передчасно вважати, що сім’я Кудо невинна. Глава сім’ї Кудо — Кудо Макото. Загально відомим фактом є те, що відносини між колишнім главою сімейства і нинішнім, Макото, складалися не дуже добре. Відносини між Макото і Мінору не найкращі, але вони все ще справжні батько і син. Не можна включати ймовірність того, що Макото співпрацює з Мінору. Чіткий натяк Фумії випливав з цих суджень. Було підраховано, що кількість Ляльок-паразитів, задіяних у викрадені Мінамі, була більшою, ніж кількість одиниць, викрадених під час вбивства Кудо Рецу. Якби за сім’єю Кудо стежили заздалегідь, тактиці терористів-смертників, через велику кількість Ляльок-паразитів, можна було запобігти. Без цього, підрозділ перехоплення не був би знешкоджений і Мінамі не змогли б забрати. – Нам не вистачає рук. В ці дні сталося занадто багато подій. Однак Тацуя не мав наміру звинувачувати в цьому Фумію. За останні тридцять років війська, які були втрачені в битві з Дайканом, який керував південно-східним регіоном Східної Азії, тридцять чотири роки тому, значно відновилися. Однак сім’я Йотсуба все ще заповнює дефіцит кількості якістю. У них мало можливостей для розгортання сил у багатьох напрямках одночасно. Крім того, мотиватором нинішніх, багатьох атак був сам Тацуя, а Фумія просто став причетним і жертвою, і навіть був змушений переодягнутися жрицею. Якщо і гніватись, то тільки на себе. – Я радий чути ці ваші слова. Сказав Фумія з глибокою вдячністю в голосі. – Тобі не потрібно було турбуватися про це з самого початку. Отже, главу родини Кудо та другого сина не видно з самого ранку? Тацуя просто парирував порив емоцій і поставив питання на підтвердження. – Вірно. Однак навички людини відправленої для стеження, лише «посередні», тому є можливість, що вони почали рухатися в нічний час. – Ні. Враховуючи час на шлях від Ікоми до лісу Аокігахару, вони виїхали з особняка Кудо саме сьогодні вранці. – Зрештою у них є таємний зв’язок з Кудо Мінору? – Ймовірність висока. Однак, схоже, Мінору цього не очікував. – Того, що батько з братом відвідають його схованку? Фумія говорив, ґрунтуючись на припущені, що тими хто проникнув в схованку Мінору були Кудо Макото і Кудо Соуші. Це ще не було підтверджено, але Тацуя на це не вказав. Можливо тому, що Тацуя і сам вважав, що це правда. – Якби вони домовились про зустріч з Мінору заздалегідь, їм би не довелося пробиватися крізь бар’єр. Навіть якщо відвідувач Мінору це Кудо Макото, та зробив він це не через тісний сімейний зв’язок. – А-а, зрозуміло. – Я все ж поїду до лісу Аокігахару. – Допомога потрібна? – Думаю, знадобиться, якщо він втече. – Зрозумів. Ми будемо напоготові. Тацуя перервав зв’язок з Фумією і прискорив мотоцикл. ◊ ◊ ◊ Кудо Макото надпив з чашки й задоволено зітхнув. На прохання Макото, Мінамі заварила гарячий чай, замість холодного. – Чи не час перейти до вашої справи? Хоч Мінору і сказав «чи не час», саме він зумовив затримку. Він сам попросив Мінамі подати чай, щоб мати час підготуватися самому. Попри те, що він відразу знав, що зловмисником був його батько, він розгубився, коли зустрівся з ним особисто. – До цього, чи не міг би ти впустити Соуші? – Брат Соуші теж прийшов? Голос Мінору звучав здивовано, але це була гра. Він вже помітив «поглядом духів», що зовні бар’єру стояло два великі автомобілі й що в одному з них сидів Соуші. Якщо опонент не Тацуя він міг на повну використовувати «Духовне око», не боячись, що його виявлять через зворотний зв’язок. Він знав, що зловмисником був не Тацуя, бо той вжив заходів, щоб тимчасово нейтралізувати бар’єр, а не знищити його. Макото, здавалося не помітив гри Мінору, або не показав виду, що помітив і кивнув. – Так. Він займе твоє місце. – ...Після того, як Соуші приєднається, я хотів би почути деталі. Перед його відповіддю виникла неприродна затримка. Мінору все ще хвилювався від присутності Макото. – Мені зустріти гостя? Пропозиція Мінамі, можливо була не лише проявом професіоналізму покоївки, але й підтримкою Мінору, щоб дати йому час повернутись до свого темпу. – Дякую. Але непотрібно. Я відправлю гіноїда. Бойовий гіноїд, не перетворений на ляльку-паразита, що під час втечі сюди, використовувався як водій, залишався у вестибюлі в режимі очікування. Мінору дістав з кишені тонкий термінал, набрав команду і зняв режим очікування, наказавши гіноїду зустріти гостя. Повернувши термінал до нагрудної кишені, Мінору приклав до вуст свою чашку. Макото також підняв чашку. Мінамі відправилась на кухню, щоб ще приготувати чаю. Старший брат Мінору, Кудо Соуші, другий син родина Кудо, з’явився в їдальні до повернення Мінамі. Зустрівшись з Мінору, Соуші продемонстрував острах. Спогади та страх, від нападу Мінору на будинок в Ікомі, ще не пройшли. – Брат, прошу сюди. – Не соромся. Соуші, сідай. Після запрошення Мінору і наказу Макото, Соуші, з суворим виразом обличчя, сів біля батька. Мінамі повернулась з чашками чаю на таці. Вона не відреагувала на напружену атмосферу, створену Соуші, забрала чашки та блюдця перед Макото та Мінору і поставила перед ними, трьома, новий чай. – Пані Мінамі. Цього достатньо, тож перепрошую... Чітким тоном, Мінору попросив Мінамі залишити їх. – Зрозуміла. Мінамі слухняно кивнула і після ввічливого поклону вийшла з їдальні. – Дівчина могла б лишитись. Це ж заради неї ти відмовився від людяності. – Я став Паразитом заради неї. Рішучим тоном, відповів на питання батька Мінору. Йому не подобалося, що про Мінамі говорили з таким відношенням. – Зрозуміло. Злегка усміхнувся Макото, на різницю ентузіазму між ним і сином. Це виглядало як насмішка, але цього разу Мінору не відбивався. – Так чому ж ви приїхали аж сюди? Формулювання Мінору було відстороненим, але в цьому не було нічого нового. Відносини між Мінору та Макото були холодними протягом багатьох років. Відносини між ними були близькі до нехтування один одного і якби його діда не стало ще раніше, Мінору вже давно відмовився б від людяності, в іншій формі. – Я подумав, чи не потрібна тобі допомога. – Допомога? Здивований вираз, який продемонстрував Мінору не був грою. Йому було важко повірити, що у його батька щойно прокинулася прихильність. Він не міг зрозуміти, для чого батько пропонує підтримку. – В нинішній ситуації, тобі не втекти. Макото розумів, що у Мінору виникла підозра Але він відмовився пояснити чому пропонує допомогу. – Навіть якщо у тебе є Костюмований парад, щоб обдурити очі переслідувачів, хіба тобі не вистачає посудин, які будуть нести ілюзію замість тебе. – ...У вас є інші «актори», крім пана брата Соуші? Мінору опосередковано погодився з зауваженням Макото, відповівши питанням на питання. – Крім Соуші, решта андроїди, але якщо потрібна лише «посудина» для Костюмованого параду, це не обов’язково повинні бути люди. – ...Дякую. Іншими словами, ви пропонуєте використати їх, щоб піти звідси. – Саме так. У тебе є припущення куди відправитись? Якщо Тайвань чи Індокитай підійде, у мене є зв’язки. Якщо хочеш я зв’яжусь з ними. Зараз Мінору подумав не про те, що не існує батька, який не думає про свою дитину, якими б холодними не були відносини. – Ви хочете вигнати мене з Японії. Така ціль його батька. Коли Мінору це усвідомив, йому стало зрозуміле дружнє ставлення батька. – Якщо інші Десять головних кланів дізнаються, що ви мені допомогли, цього разу родина Кудо втратить свою позицію серед Двадцяти восьми сімей. Або навіть місце в магічному світі. Тож ти хочеш допомогти мені втекти за кордон, перш ніж мене спіймають родини Йотсуба та Дзюмондзі? Магічний світ — це суспільство магів. Двадцять вісім сімей — це Десять головних кланів і Вісімнадцять додаткових сімей. Мінору вказав своєму батькові Макото, на те що він хоче вигнати його з країни, щоб родина Кудо уникнула «соціальної смерті». – І через це теж. Злегка кивнув, на запитання сина, Макото. – Але що важливіше, ти є шедевром родини Кудо. Шкода буде тебе втратити. Продовживши він обрушив на Мінору безжалісні й безсердечні слова. – Ми скажемо, що ти маніпулював Соуші. Так це нашкодить репутації родини Кудо, але це краще, ніж віддати цінний, завершений продукт Йотсубі чи Саєгуса. Тіло Соуші затремтіло. Людина, що сиділа поруч, відкрито сказала, що він виступить розмінною монетою. Це було досить принизливо. Але він нічого не сказав. Він не показав помітного супротиву. – Уже все підготовлено.. – ...Ти використав на пану братові Соуші Закон маріонеток? На запитання Мінору, чи використав він магію маніпулювання волею і перетворив Соуші на маріонетку, Макото похитав головою, – Ні. – Я лише сказав, що він повинен виконати роль мага «Дев’ятки»... Родини Кудо. І Соуші погодився. Мінору перевів погляд на очі свого другого старшого брата, Соуші. Його вираз обличчя зовсім не говорив про згоду. – Ось як. Тоді, я прийму вашу допомогу. Однак Мінору перервав питання і дав Макото таку відповідь. Мінору не міг звинувачувати Макото у відсутності родинної прихильності. Навіть якщо репутація Соуші впаде на дно, коли його спіймають, Мінору не буде сумувати. Але й думки, «так йому і треба», теж не було. «Мені байдуже», було найближче до справжнього почуття Мінору. – Однак пункт призначення треба змінити. Мої друзі вже все підготували. – Паразити з військових зі Штатів? Легко кивнув і запитав на слова Мінору Макото. Глава родини Кудо, схоже, не хотів брати під контроль свого сина-паразита. – На корабель в Йокосуці? ...Не буду питати. Коли вирушаєш? – Як тільки ви будете готові. – Тобі непотрібно вмовити дівчину? Очевидно, що під «дівчина», Макото мав на увазі Мінамі. Щоб ефективно вигнати Мінору, краще не брати її з собою, але, схоже, він не мав наміру розлучати Мінору та Мінамі. ...Або йому було байдуже. – Ні. З невинною посмішкою відповів на питання Макото Мінору. – Я вирішив не примушувати й не переконувати. Окрім обмеження її волі, що він вже наклав на Мінамі, від більше ні як не обмежуватиме її. Таку клятву дав собі Мінору. – Молодь. Не зацікавлено промовив Макото, зрозумівши рішучість Мінору. ◊ ◊ ◊ Мінамі, яка покинула їдальню, де розмовляли батько і син родини Кудо, пішла до кімнати, що слугувала її спальнею. Кімната використовувалася лише для переодягання та сну, але крім шафи та ліжка, тут є старомодний письмовий стіл і маленьке піаніно, а біля нього книжкова полиця. Мінамі сіла в крісло класичного дизайну, що було комплектом до письмового столу. На ніжках не було коліщат, але воно м’яко і легко пересувається. У такої делікатної дівчини, як Мінамі, не повинно виникнути проблем, що вона сидить, але якщо у вас гарна статура, наприклад, дев’яносто або сто кілограмів, безпечніше не сідати. Це крісло. Письмовий стіл був з того типу, в якому для використання треба підняти верхню стільницю. Однак Мінамі не підняла верхню кришку, а розгублено сиділа боком до нього. Книжкова полиця була заповнена рідкісними паперовими книгами. Половина японською, а половина китайською. Японські книги включали повне зібрання літератури до минулого століття, що було досить новим для Мінамі. Вона проводила час за читанням у їдальні, щоб змінити темп у цьому особняку. Але зараз вона навіть не потягнулася до книжкової полиці. В її нинішньому стані, вона не мала можливості турбуватися про порожні руки. Раптом мова зайшла про втечу за кордон. Мінамі сказали, «вам не обов’язково їхати». Мінору сказав, що якщо вона відмовиться супроводжувати його, він її відпустить. Хоч вона думала, «Я не знаю як показатися перед Міюкі», відчуття «хочу додому», безперечно жило в Мінамі. Ця відповідь була справедлива як для розуму, так і почуттів. Проте Мінамі була розгубленою. Тому що її почуття не були єдиним цілим. «Невже я порівнюю пані Міюкі та пана Мінору?..» Бажання повернутися до Міюкі. Бажання ще трохи побути з Мінору. Мінамі вагалася між цими двома бажаннями. «...Я, найгірша...» ...Зрадивши свою господиню Міюкі, хоче повернутися до цієї людини? ...Залишаючи Мінору без відповіді, залишаючись у не визначених стосунках, занурившись в бажані, комфортні почуття, чим більше вона про це думала, тим більше відчувала себе боягузкою. Її психічний стан ще не впав до непоправного рівня. – !.. Хто тут! Оскільки її зосередженість була найвищому рівні, вона відчула раптову появу ознак присутності людини в кімнаті. ...Ні, можливо, краще сказати «завдяки зосередженості». – Вибач, вибач. На диво, але до її свідомості спочатку дістався лише голос. – Ти, мабуть, здивована. Мінамі несвідомо, метушливо закліпала. – Шановний монах?... Вона почула голос перед собою, а потім побачила Якумо. – Коли... – Тільки що. Вибач, що не постукав, але я не хотів, щоб мене там помітили. Говорячи це, Якумо повернувся в бік їдальні. – Ні... Я просто задумалася, не зважайте. Без дозволу проникнути в кімнату дівчини. Насправді це не можливо пробачити, але шокована і паралізована Мінамі не була здатна розлютитися. – Краще, скажіть, навіщо шановний монах повернувся? – Трохи раніше Якумо сказав: «Я хочу, щоб ти мені дещо пообіцяв». Мінору дав йому відповідь, хіба справа Якумо на цьому не закінчилася. Так думала Мінамі. – Я маю тебе про дещо сповістити. – Мене? Як і очікувала Мінамі, справа до Мінору завершилася. Крім того, вона зрозуміла, що Якумо хотів щось обговорити з нею. Мало того «сповістити» означає, що мова піде про щось уже відоме. – Тацую-куна попросили визволити кількох магів з військової американської в’язниці на острові Мідвей. – Це ж!.. Хіба навіть для шановного Тацуї це не буде важко. – У плані можливостей проблем немає. Мало того, для самого Тацуї-куна з цього буде вигода. Прорив в американську військову в’язницю, Мінамі вважала безрозсудним. Однак Мінамі подумала, що Якумо знає здібності Тацуї краще за неї. Проте вона поняття немала, як це стосується її. – Однак, зважаючи, що це за місце. Здається він не може наважитися. Хитро посміхнувся Якумо. – Ну, це не дивно. Схоже, Тацуя-кун не розуміє реальних переваг цього прохання. Лише через прохання гарної дівчини, яку ти знаєш, тобі не захочеться їхати на далекий острів Мідвей. Широко посміхаючись, Якумо особливо наголосив на «гарній дівчині». Однак зважаючи на постійно повторюваний топонім, Мінамі зрозуміла, що намагається сказати Якумо. – ...Шановний монах до цього говорили, що місцем призначення шановного Мінору є острів Мідвей. Якумо був злегка приголомшений словами Мінамі, з відчуттям у погляді «Ого?» – Якщо я піду за шановним Мінору... – Тацуя-кун переслідуватиме вас. Посмішка Якумо змінилась з усмішки на широку посмішку. – ...На острові Мідвей. – ...Невже? – О, без сумнівно. І на острові, Тацуя-кун заодно розбереться з проханням допомогти з втечею з в’язниці. – ...І це принесе шановному Тацуї велику вигоду? Думаю, що це буде один з факторів, який гарантуватиме майбутнє Тацуї-куна та Міюкі-кун. Відповідь Якумо перевершила очікування Мінамі. – Зрозуміла. Чесно кажучи, я розгубилась, але завдяки вашій пораді, шановний монах, я прийняла рішення. – Я не хотів давати тобі жодних порад, але якщо це допомогло — це на краще. Мінамі глибоко вклонилась Якумо. Коли вона підняла голову, він вже зник. ◊ ◊ ◊ В обговореннях з Макото, Мінору провів близько п’ятнадцяти хвилин. Заручитися допомогою родини Кудо для втечі було вирішено досить швидко, але потрібно було обговорити деталі. Провівши свого батька Макото та другого старшого брата Соуші, Макото поїхав до дому, але Соуші чекав у легковому автомобілі, припаркованому біля бар’єра, Мінору пішов до кімнати Мінамі. Подолавши вагання, він постукав у двері. З середини пролунала відповідь, – зачекайте хвилинку. Він почув звук, наче хтось швидко зачинив валізу. «Вона збирає речі? Щоб повернутися до дому? Або поїде зі мною?» – Вибачте, що змусив вас чекати. Поки Мінору обдумував підходящу інтерпретацію, двері відчинились – А, ох вибачте. Рефлекторно вибачився Мінору, зустрівшись з Мінамі. Але звичайно, Мінамі не зрозуміла, за що він вибачається. Побачивши як вона питально схилила голову на бік, у Мінору підвищилось серце биття. – Е-е-е... Привівши дихання в порядок, Мінору намагався вирішити ситуацію. – Шановний Мінору. Проте його перервав голос Мінамі. – Відмовитись від людяності, чи відмовитись від магії. Я все ще не вирішила. – Тож... Мінору намагався приховати своє розчарування, але не зміг цього зробити. Його голос видав його справжній настрій, який не вдалося стримати. – Тож, чи можу я ще трохи подумати. – Е-е?.. Однак, після слів Мінамі, вираз обличчя Мінору змінився, від розчарування, яке він відчував, на очікування, яке він не зміг приховати. – Я не можу сказати, коли зможу дати відповідь. І все ж, можна я поїду з вами? – Так, звісно! З радістю! Обличчя Мінору засяяло від радості. І так вже не людська краса засяяла яскравим блиском, наче у молодого бога, що є покровителем мистецтва чи світла. Приголомшена його красою, Мінамі навіть відчула легке поколювання в серці. Вона не збрехала, що не могла вирішити. Мінамі боялася, що стане марною. Що вона нікому не допоможе і не буде нікому потрібна. Ось чого сліпо боялась Мінамі. Це був параноїдальний жах. Це було найгірше майбутнє для Мінамі. Втративши магію, вона, можливо, більше не зможе допомогти «шановній Міюкі». Переставши бути людиною, вона більше не буде поряд з «шановною Міюкі». Вона не думала що насправді потрібна Мінору. Безумовно, Мінору серйозно намагався її вилікувати. Але якщо він зараз серйозний, вона не думала, що це триватиме вічно. Зараз вона хотіла бути поряд з ним. Але вона не знала, як довго це триватиме. ...Між нею і Мінору не було балансу. ...Вона не могла повірити що володіє привабливістю, яка б захопила серце Мінору. Тому Мінамі й вагалась. Вона не прикидалась, що вагається, вона справді не могла визначитись. Проте однозначно, що слова «гарантуватиме майбутнє Тацуї та Міюкі», почуті від Якумо, були вирішальним фактором для прийняття рішення, піти з Мінору. ...Мінору щиро турбувався за неї. А вона намагалася скористатися його прихильністю. Це була справжня причина почуття провини, що поколювало в серці Мінамі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!