[2]

[2]

Перше липня, сімнадцята година за місцевим часом, восьма година другого липня, за японським.

Майор Ной Капела, капітан П’ятої дивізії, повернувся на базу штабу «Зірок» в передмісті Розуелла, штат Ню-Мексіко, USNA.

– Майор Канопус та ще двоє конвойованих і «Хорсехеад1» доставлені на базу на Гаваях.

– Гарна робота. Відпочиньте сьогодні.

Подякував за роботу Капелі, що прийшов доповісти, командир бази Пол Уокер.

Однак Капела навіть не намагався рухатися за столу.

– Майоре, у вас є що сказати?

Слова Уокера заохочували висловитись. З першого погляду було очевидно, що Капела хоче щось сказати.

– Полковнику. На мою скромну думку, не слід випускати «Іллігал2 MAP». Не забувайте, наскільки великі втрати були завдані коли вини вийшли з-під контролю.

Іллігал MAP. Незаконний взвод магів-вбивць (illegal Mystic Assassin Platoon). Магічний підрозділ, що спеціалізувався на місіях з ліквідації, які не повинні були випірнути на поверхню, це взвод, що складався з трьох загонів «Колдуелл3», «Коннебула4», «Хорсехеад».

Іллігал MAP група що спеціалізується лише на вбивствах, має дуже високий рівень бойових здібностей в міжособистісного бою. Але як і сказав Капела, у минулому вони не одноразово виходили з-під контролю, коли звичайних солдатів звинувачували б в порушеннях виконання наказів. Тільки тому, що вони не були одиницею, яку відправляли на основі звичайних наказів, їх вчинки не підпадали під категорію порушення наказів.

Не раз або два, Зірки були змушені йти на великі жертви, щоб усунути наслідки їх діяльності. Вважається, що одним з пускових механізмів «прихованої війни в Арктиці», в якій було втрачено попереднього Сіріуса, стала битва яку вони вели з такими ж секретними силами Нового Радянського Союзу.

Якими хорошими вони не були у своїй роботі, жертва «Сіріуса» не могла бути не поміченою. Мало того, у цій війні був втрачений не лише Сиріус, але й багато членів зіркового класу. Після того, як після воєнні процеси з Новим Радянським Союзом були влагоджені, вищі посадовці вирішили ув’язнити всіх Іллігал MAP на Мідвей. Це було сім років тому.

– Але їхня здатність виконувати свої місії певна.

– Я б не назвав надмірну різанину правильним виконанням задачі.

Уокер зітхнув глядячи на Капелу, що не показував наміру відступати. Уокер був полковником, а Капела — майором, але Капела був старший за віком та з більшим військовим досвідом. Уокер не зміг незграбно повестися з Капелою, найстаршим представником Зірок, зіркового класу.

Якби Уокер був одержимий Паразитом, він би не звернув на це уваги. Але він все ще був людиною, і навіть серед членів Зірок, паразитовано було менше третини, включаючи нещодавно заражених Вега, Спіка та Денеб, з Четвертого підрозділу.

Більшості співробітників штаб-квартири Зірок, нижче Уокера лише злегка підкоригували свідомість. Їх просто змусили терпіти існування Паразитів та співпрацювати в їх діях, використовуючи їх побоювання японського неофіційного Стратегічного мага, тобто Тацуї.

Що ще більш важливо, вся армія USNA не знаходилася під контролем Паразита.

Вданий час, Міністерство оборони поділялися на тих, хто намагався знищити Тацую, і тих, хто намагався використати силу Тацуї в глобальній стратегії Америки. Паразитовані дезертири Зірок залишилися поза увагою через підтримку та прикриття перших.

З цих обставин Уокер, який від початку мав контроль над базою, не міг ігнорувати думку Капели, найстаршого з дванадцяти командувачів Зірок.

– ...На звичайних місіях, так і було б. Але цього разу противник зовсім інша справа. Не вдасться досягти мети, якщо турбуватимемось про надмірність.

– Для чого ви збираєтесь їх використовувати?

Уокер не наважився відповісти. З погляду повноважень, не має необхідності розповідати Капелі, яку місію доручили Хорсехеад. Однак Уокер не наважувався залишити його без коментарів.

– Їх ціль майор Анджі Сиріус?

– Це не так.

Уокер рефлекторно спростував припущення Капели.

– Ціль Шіба Тацуя, маг стратегічного класу Японії.

І все ще трохи вагаючись, дав відповідь на попереднє вагання.

Капела не був настільки близький з Ліною, як Канопус. Навіть у цьому заколоті, його ставлення було нейтральним.

Однак Капела був типовим серйозним солдатом, ні хорошим, ні злим, а проявляв велику відразу до дій які порушували статут і запеклу відразу до дій що завдають шкоди товаришам. Хоча він і зберігав нейтралітет, було зрозуміло, що він не підтримує повстання Паразитів Арктура. Однак відчуття симпатії та антипатії стримувалися лише дисципліною військовослужбовця.

Наразі, Капела зберігав нейтралітет, щоб не поширювати смуту. Тому Уокер намагався не допустити нових дратуючих факторів для Капели.

– Крім того, вони діятимуть наче прийняли роботу китайської мафії. З початком операції, всі зв’язки, що вказують на стосунки між нами будуть відрізані.

Загін «Хорсехеад» складається з представників східноазійського та середньоазійського походження. Вони всі мали азійську зовнішність. Оскільки цей загін від початку був призначений для незаконних підривних місій у Східному Сибіру та на території Великого Азійського Союзу, його особовий склад мав відповідну зовнішність.

Якщо лише з погляду на зовнішність, то видати себе за члена китайської мафії не так і складно.

Однак Капела вважав, таке прикриття не надійним. Скільки б ви не робили підроблених паспортів і не маскували спорядження, у бою між магами завжди існує ймовірність використання системної магії Читання думок або використання позасистемної магії Контролю маріонетки.

– Зрозумів. Але хто з ними розбереться, якщо вони вийдуть з-під контролю.

Але Капела на це не вказав. Тому що це і так повинно було бути зрозуміло. Натомість він запитав про додаткові проблеми.

– Розглядається.

Але Уокер не дав чіткої відповіді на це питання.

Капела злегка примружився. Він несвідомо продемонстрував на обличчі емоцію, «я вже втомився від цього».

– ...Ще питання?

Уокер, усвідомлюючи, що його відповідь не була відповіддю, не став докоряти йому за таке ставлення. Натомість він натякнув, що відмовляється від подальших питань.

– Ні, полковнику.

– Тоді, ви вільні, майор.

Капела мовчки вийшов з кабінету командувача бази. В очах Уокера, що проводжав його поглядом, було роздратування про яке він не підозрював.

◇ ◇ ◇

В Першій старшій відсьогодні починались регулярні іспити, однак Тацуя просто прийшов до школи, супроводжуючи Міюкі та відразу ж покинув будівлю школи. Як вже згадували раніше, його звільнили від іспитів. Тацуя не мав захоплення складати іспити, які він не повинен складати. В цьому питанні, його думка співпадала з більшістю.

Зараз він знаходився в кімнаті дослідницького центру на острові Міякі. Йому дуже хотілося провести розробку нової магії, яка використовувала «Ланцюжковий виклик», у лабораторію FLT, але продовжив роботу тут. Бо боявся залишати без нагляду Ліну. Однак, оскільки дослідницька будівля на острові Міякі позиціонується як нова дослідницька база FLT, можна вважати що це і була «лабораторія FLT».

Тацуя не підозрював Ліну. Він виключав з думок можливість того, що вона диверсант, під прикриттям біженки зі своєї країни.

Тацуя в певному сенсі вірив у Ліну. Вона не підходила для місій з проникнення. Він вже переконався у нестачі в неї таланту для цього. Кредит довіри з’явився в результаті негативної оцінки можливості негативних для нього наслідків.

Він хвилювався, що якщо за нею довгий час не наглядати, Ліна, яка має багато вільного часу, щось накоїть. Хоча вона не повинна бути настільки нерозумною, оскільки вона ж не мала дитина, у цьому плані Тацуя зовсім не довіряв їй.

Він прибув на острів о дев’ятій тридцять ранку. Транспортом був не аеромобіль, а невеликий VLOT, яким керував Хійоґо. З того часу Тацуя залишався у своїй особистій лабораторії.

Зараз вже була одинадцята година, п’ятдесят хвилин. Тацуя покинув лабораторію, подумавши: «час пообідати».

– Тацуя!

Покликали його у фоє дослідницької будівлі.

– Ліна, ти щось хочеш?

Його зупинила Ліна.

– Ти на обід вірно? Можна з тобою?

Житловий будинок, де мешкала Ліна, та ця дослідницька будівля знаходились на заході та сході острова відповідно. Хоча сам острів Міякі вузький, між двома точками було більше двох кілометрів, дістатись сюди було клопітно.

Поснідати разам — це привід, і у неї, мабуть, є про що поговорити. Тацуя відразу це зрозумів..

– Я не проти, але це ж не займе багато часу?

Ці слова не були проявом ворожості до Ліни. На додачу до розробки нової магії на основі «Ланцюжкового виклику», Тацуї потрібен час на тренування, щоб отримати системну магію запечатування Паразитів.

– Якщо у тебе мало часу, ходімо швидше.

Ліну, здавалося не хвилювали невимушені слова Тацуї, і вона просто пішла до їдальні.

Логістика острова Міякі все ще була на стадії розвитку, і різноманіття товарів було невелике. Поки доставлялись товари першої потреби, і не було ніяких життєвих незручностей.

Однак їжа була смачною. Їдальні тут також активно зосереджувались на приготуванні їжі, тому не можна було сказати, що тут подавали звичайні буфетні страви. Можливо їжа здавалася смачнішою, бо тут не було іншого задоволення.

Дослідницька будівля вже працювала і в ній були інші дослідники. Щоб не виділятися наявністю дворецького, Тацуя наказав Хійоґо йти окремо, а сам пішов з Ліною лише у двох.

Ліна закінчила з основною стравою, і зробила перерву на каву після їжі.

– Тацуя, я хотіла б дещо тебе запитати.

– Це довга розмова.

На питання Тацуї Ліна похитала головою «ні».

– Давай якомога коротше.

Поставивши чашку на стіл, Тацуя поглянув на Ліну.

Ліна, яка сприйняла це за згоду, почала зі слова «дякую».

– Як я вже говорила, на базі «Зірок» відбулося повстання. Я змогла втекти зі штатів завдяки Бену.

– Бен, це майор Бенжамін Канопус, так?

– Так.

– А хіба не прапорщик Ральф Харді Мірфак відправив тебе до аеропорту? Також, напевно, це полковник Вірджинія Баланс організувала можливість для виїзду.

– Так, вірно. Але саме Бен попросив полковника про допомогу, і саме він підготував втечу.

– Я розумію, що Ліна в боргу перед майором Канопусом. І що?

– Я думаю, що Бен, ймовірно, здався після того, як я втекла. З його здібностями можна прорвати облогу і втекти, але він не той, хто втече сам.

– Я думаю, що якби він доклав усіх сил, то міг би придушити повстання.

Ліна поглянула на Тацую з широко відкритими очима.

Тацуя не демонстрував ні найменшої ознаки насмішки.

– ...Він не з тих, хто здатен націлити зброю на своїх.

– Я не думаю, що Паразитів можна вважати своїми, але їх не так легко розпізнати? І що?

– Бен має зв’язки не лише серед Зірок, але й в інших підрозділах, Пентагоні та Держдепартаменті. Навіть у Паразитів не повинно бути можливостей стратити його. Напевно, його посадили до військової в’язниці. Можливо вже перевезли.

– Але чи існує в’язниця, здатна утримати першокласного члена Зірок? Навіть якщо позбавити CAD, це не означає що не можливо користуватися магією.. Чи USNA впровадила технологію запечатування магії у практичне русло?

– Такої технології існувати не повинно. Я ніколи не чула подібного від Еббі.

– Еббі, розробниця тактичної магічної зброї «Бріонак».

– Так, вірно. Доктор Ебіґейл Стюарт, головний інженер Зірок.

– У неї немає військового звання.

Не очікуючи, що повне ім’я розробника Бріонака вирветься з вуст Ліни, Тацуя заговорив на віддалену тему.

Ліна ненароком розкрила ім’я доктора Стюарт. Це ознака позиції, нічого не приховувати. ...Можливо.

– То де Майор Канопус?

Тацуя, усвідомлюючи що відхилився від теми, повернувся до неї, до того як Ліна теж відійде від основного питання.

– Напевно... Я думаю, що він опинився у пастці в’язниці Мідвей.

– Навіть якщо він втече з в’язниці, навколо все ще море.

– Чи не будували цю в’язницю з урахуванням цього? Навіть ми не здатні подолати більше ста кілометрів без допоміжних пристроїв.

– Ну і? Якщо майор Канопус опинився в пастці на острові Мідвей, що ти хочеш?

Коли її запитали про головне, обличчя Ліни напружилося.

– ...Те, що Бена відправили на Мідвей, це не просто припущення. Бен говорив, що якщо його захочуть усунути з політичних причин, він торгуватиметься, щоб його відправили на острів Мідвей. Я збиралася зробити так само.

– Чи не занадто кардинально...

– Бен говорив, що боротьба за владу не логічна, а справедливість корисна лише тоді, коли перемагає. Незалежно від того, наскільки ви праві чи не праві, невдасі не залишається нічого іншого, як підкорятися сильним. Однак навіть при поразці, є місце для торгу, тому навіть якщо збираєтеся програти, не варто здаватися. Якщо поразка вже вирішена, потрібно програвати на якомога сприятливіших умовах... Багато разів говорив Бен.

– Ця історія не обмежена боротьбою за владу, а скоріше вчення шляху припинення війни. Майор Канопус — солдат, який виділяється не лише як бойовий маг, а і як стратег.

– Він випускник Військової академії USNA.

– Зрозуміло.

Слова, що слідували за цим: «Так би мовити, він став магом випадково», звучали лише в голові Тацуї.

Тацую та Канопуса практично нічого не пов’язувало. Окрім неприємного спогаду, як перед ним був потоплений корабель, на якому був Ґу Дзіе. Після цього інциденту Тацуя досліджував Канопуса, як людину, яка могла стати перешкодою в майбутньому. На жаль, вдалося довідатися лише поверхневі данні, але він знав, що йому приблизно сорок років.

Якщо він не служив з підліткового віку, то став солдатом після закінчення Третьої світової війни, також відомої як Двадцятирічна світова війна. Відомо, що він вступив у Вест-Пойнт відразу після закінчення війни.

Магів часто використовували як звичайних солдатів, в ті часи командир маг був рідкістю. Якби маг хотів стати солдатом, яким би гарним нього не був розум, він не міг би вступити до елітної школи підготовки офіцерів. Можливо, його навички бойового мага виявили під час відвідування Вест-Пойнта або після закінчення навчання. Так думав Тацуя.

Якщо все так, то Майор Канопус, напевно, стримує свої почуття стосовно самого себе.

Цілком можливо, що спочатку він міг стати високопоставленим офіцером, який переміщав би великі армії як командувач, планував би самі війни в цілому. Тим часом після того, як його змусили стати на шлях бойового мага, він повинен мати справу з безпосереднім вбивством терористів і піддаватися дружньому вогню своїх колег, яких захопив Паразит...

– Тацуя?

– Так, вибач.

Тацуя подумки всміхнувся на те, що так серйозно заглибився в фантазії. Він не з тих, хто здатен зрозуміти інших. Крім того, як він не міг сміятися над собою, оскільки й сам живе не настільки добре, щоб співчувати життю інших.

– Одним словом, можна сказати, що майор Канопус перебуває у в’язниці на острові Мідвей?

– Так. Бен мав вчинити саме так. З острова Мідвей важко втекти, але також важко послати вбивць.

– Думаю, є спосіб атаки інших в’язнів.

– Можливість не нульова, але... Структура там дещо особлива. Камери ув’язнених повністю звукоізольовані, а зсередини їх можна побачити лише за допомогою відео спостереження. Приготування їжі та прибирання повністю автоматизовані. В камері повністю обладнані не тільки туалет, але й душ. Лише одна людина може вийти на двір і скористатися спортивними снарядами. Це механізм, який повністю виключає взаємодію між ув’язненими.

– Для того, щоб запобігти змові в’язнів?

– Так. Також Бен говорив, що це для запобігання втрати дорогоцінних бойових майстрів у в’язниці.

Хоч під контролем, але проживання не погане. Напевно, для того, щоб не знижувати якість сили?

– Я теж так думаю...

Тацуя сказав це байдуже, а вираз Ліни демонстрував неспокій в її серці. Визнання того факту, що ними керують як зброєю, у в’язницях могло викликати емоційну реакцію.

– Тож ти хочеш, щоб майора Канопуса врятували з острова Мідвей?

Тацуя запитував не серйозно. Він не очікував, що Ліна висловить настільки нахабне прохання.

– ...Так.

Тож коли Ліна кивнула, Тацуя засумнівався в тому, що бачить і чує.

– …Ти серйозно?

– Я розумію, що це надто нахабне прохання. Але те, що зараз відбувається в Штатах — це не звична боротьба людей за владу. Навіть у в’язниці Мідвей, яка вважається безпечною і такою, де немає загрози вбивства, в гіршому випадку Бен може бути змушений потрапити до Паразитів.

Тацуя не міг ігнорувати можливість того, що Канопус стане Паразитом.

Як згадувалося раніше, між Тацуєю та Канопусом існував лише не приємний зв’язок. Якби мова йшла про допомогу Канопусу, щоб залучити на свою сторону, Тацуя, мабуть, не погодився б. Навіть якщо Канопус стане союзником, це лише на цей раз. Це не варто проникненню до американської військової в’язниці та викраденню в’язня.

Однак Тацуя вважав, що це можна розглянути, якщо мета — зменшення кількості ворогів. Тацуя вже відчув на собі здібності Канопуса, як ворога. Навіть одного разу було достатньо, щоб оцінити його майстерність.

– ...На жаль не має жодних достоїнств вартих таких ризиків.

Але все ж висновок Тацуї був тим самим.

– Якщо хочеш просто знизити ризик паразитизації, легше всього підірвати в’язницю на острові Мідвей моїм Матеріал бурстом. Боротьбою з пандемією Паразитів також можна відвернути критику міжнародного співтовариства.

– Стривай! Якщо оголосити таке, Штати будуть!..

Якщо буде відомо, що розповсюдження не людських монстрів було проігнороване, авторитет USNA, буде втоптаний в землю. Розвал держави також не стане простим кошмаром.

– Але якщо ваша країна намагається змусити майора Канопуса стати Паразитом та використовувати його, ви не можете не оприлюднити загрозу Паразитів усьому світу.

Схоже слова Тацуї були не просто загрозою.

– ...Тобто, якщо буде вигода, то все гаразд?

Запитала у Тацуї Ліна з твердим поглядом.

– Ну це так. Я також не хотів би вчиняти таку грубість, як підрив цілого остова. Якщо виділиться така кількість тепла, це може мати деякий негативний влив на клімат всього світу.

Коли Тацуя сказав це з прямолінійним обличчям, по спині Ліни пробіг холодок.

Магія, яка одним ударом порушує світовий кліматичний баланс. Вона розуміла, що це не яке-небудь перебільшення.

До напруженого виразу додалася знервованість.

– Я стану на твій бік, Тацуя.

Тацуя не міг зрозуміти, що хотіла сказати Ліна.

Він підозріло поглянув на неї.

– Повернувшись до Зірок, я припиню військові дії проти Тацуї.

Під цим поглядом, похапцем відповіла Ліна.

– Я не думаю, що це справа твого власного вибору...

– Якщо до моєї думки не прислухаються, я покину армію і натуралізуюся в Японії. Я дочка племінниці сьоґуна Кудо, тому маю право на натуралізацію.

– Ти можеш натуралізуватися незалежно від кровної спорідненості... Але чи дозволить це USNA?

– Не має значення, чи схвалять це військові. До того часу просто повідомлю про демобілізацію і втечу зі Штатів.

«Невже це буде так легко», подумав Тацуя і через цю підозру не міг підтримати рішучість Ліни.

Безумовно, в цьому була достойна причина для Тацуї ризикувати.

Після того, як Ліна повернеться до USNA і знову втече, приймаючою стороною все одно буде Йотсуба. Він не думав, що в Японії є інші сміливці, які можуть кинути виклик USNA, окрім родини Йотсуба.

Зараз вона вважається гостею, але якщо вона приїде в Японію в еміграцію і натуралізується, то можна буде використовувати Ліну, як власну силу.

Не як силу сім’ї Йотсуба, а як особисто Тацуї. Ліна сказала, що буде на боці Тацуї, і Тацуя не мав наміру віддавати її Маї.

– Зрозумів. Я не можу обіцяти, що це буде одразу, але складімо план порятунку майора Канопуса.

– Дійсно?! Дякую, Тацуя!

З сяючим обличчям схилилася Ліна. Без столу між ними, вона, мабуть, обійняла б Тацую.

– До речі, Ліна.

– Що?

– Онуків братів і сестер називають внучатими племінницями. Правильніше називатися «внучата племінниця Його Ясновельможності Кудо», а не «дочкою племінниці Його Ясновельможності Кудо». Добре запам’ятай, буде корисно при представленні.

Обличчя Ліни одразу скривилося. Навмисно чи ні, Тацуя остудив запальний настрій Ліни.

У всякому разі, немає жодних сумнівів, що своїми словами він, як кажуть «зламав прапор».

◇ ◇ ◇

Під час екзаменаційного періоду, навіть в старших школах магії уроки закінчуються рано, вдень. Тацуя повернувся до школи до п’ятнадцятої. Просто через те, що є членом студентської ради, вони не обов’язково затримувалися, але, на щастя, учениця, яку він шукав, готувалася до іспитів в кімнаті студентської ради.

– Шіїна.

– Т-так?!

Тацуя покликав ученицю першого року, з темно-каштановим волоссям, яка носила беруші у формі навушників. Міцую Шіїну, наймолодшу дочку родини Міцуя.

Вона помітила, що Тацуя увійшов до кімнати студентської ради, і піднявши обличчя, привіталась. Але вона, мабуть, і подумати не могла, що він з нею заговорить. Голос Шіїни, після того, як Тацуя покликав її на ім’я, звучав трохи тонкувато.

– Я хотів би дізнатися думку твого батька, шановного Міцуї Ґена або його старшого сина шановного Мотохару, в одній справі. Ти не могла б запитати, чи не могли вони приділити мені трохи часу.

– Ем... Ви хочете поговорити з татом?

– Саме так.

– Шіба-семпай, щоб ви хотіли запитати у батька Шіїни-чан?

Можливо, не в змозі бачити розгублену Шіїну. Вставила зі сторони слово Ідзумі.

– Мені треба знати рух американської армії.

Тацуя не залишив поза увагою втручання Ідзумі. Він відповів прямо, не шукаючи розумних відмовок.

– Американської армії, – пробурмотіла Хонока, поряд з Ідзумі, нащо Міюкі пошепки поділилась, – Родині Міцуя відома інформація про іноземні війська.

Ідзумі теж це знала. Те, що Тацуя хотів дізнатися про армію Штатів у родини Міцуя мало сенс. Ідзумі була змушена визнати, що її вручення було зайве.

– Ем, Шіба-семпай! Я запитаю у тата про його розклад!

Поспіхом відповіла Тацуї Шіїна, розуміючи почуття Ідзумі.

Завдяки цьому, Ідзумі не довелося вибачатися перед Тацуєю.

Однак вона сама не могла зрозуміти, що для неї краще вибачитись перед Тацуєю або скористатися захистом Шіїни.

– Ідзумі-чан. Може розглянемо завдання практичного іспиту, як домовлялись?

– Е-е? Міюкі-семпай, ви впевнені?

– Так, я не проти. Я ж добре розбираюсь в системі Коливань.

– Залюбки! Дякую!

Міюкі з Ідзумі, на обличчі якої було хвилювання, залишили кімнату студентської ради.

«Гарна підтримка», подумав Тацуя.

◇ ◇ ◇

Провівши Міюкі, що пішла до будівлі практичних занять, Тацуя пішов до тренувального лісу.

– Вибач, що навіть під час екзаменів.

– Що ти говориш. Це важливіше за екзамени.

Відповів з усмішкою, наче почув поганий жарт, на щире вибачення Тацуї Мікіхіко. Він не насміхався, але злегка посміхався наче у нього не було іншого виразу обличчя.

– Крім того, я не з тих хто зубрить все в останню ніч.

«Ого», пробурмотів собі Тацуя.

Якщо він говорить серйозно, то вартий похвали, якщо ж прикидається, що все в порядку, його варто похвалити з іншого приводу.

– Тоді покладаюсь на тебе.

«У будь-якому разі, сьогодні підемо додому раніше». З цим на думці, Тацуя подав сигнал Мікіхіко про початок тренування.

Незалежне інформаційне тіло, що вийшло з-під контролю - «дух» був атакований з шести напрямків, зліва з права, згори спереду, заду і знизу, сайонами, що утворили навколо нього сайонову масу. За три дні тренувань стало зрозуміло, що це ефективніше, ніж поширювати навколо цілі хмару мисленнєвих часток, а потім її стискати.

Мікіхіко допомагав з тренуваннями ще до тижня іспитів, і сьогодні був вже шостий день. Наданий момент вдалося з’ясувати, що ефективніше не атакувати сайоновими потоками з однаковим тиском з шести напрямків, ефективніше здійснювати тиск сайонами з чотирьох напрямків, а зверху і знизу просто встановити обмежувачі, щоб ціль і мисленнєві частки не втекли.

Залишився завершальний етап.

Техніка фіксації стиснених сайонів.

Форма печаті куля, а не куб.

З погляду ефективності, замість того щоб просто стискати уявну сферу, слід здійснювати тиск, для створення трьох вимірної сфери. Натомість щоб просто стискати її, треба було наче катати в руках.

Замість того, щоб стиснути за один раз, потрібно багаторазово повторно стискати її й зрештою перетворити її у тверду маленьку кулю.

– ...Тацуя, це...

– ...Вийшло?

В п’ятдесяти сантиметрах перед Тацуєю плавала сайонова кулька високої щільності. У настільки стабільному стані, наче це справжня річ.

Тацуя обережно простягнув руку і схопив сайонову сферу. Невелика сайонова маса віддала відчуттям міцності. Воно взаємодіяло не з тілом Тацуї, а відштовхувалось від сайонового поля, але навіть так, якщо притиснути її трохи сильніше, відчуття, що воно зламається, не було.

– Це і є Сфера запечатування... Не системна магія, що захоплює Паразитів лише однією технікою...

Захоплено сказав Мікіхіко.

Запечатати духів виключно «технікою», не покладаючись на талісмани, заговори, ляльок, та інші допоміжні інструменти. Якщо вдалося запечатати духа, можна запечатати й «демонів», Ця техніка, на думку Мікіхіко, була чимось незвичайним.

Тацуя відпустив сайонову кульку. Маніпулюючи полем навколо тіла, щоб воно не впливало на сферу.

Зараз двоє людей спостерігали масу псевдо затверділих мисленнєвих часток.

Сайонова сфера зруйнувалась через сім хвилин.

Дух, що вийшов з-під контролю, захоплений в ній, припинив активність, зберігаючи форму духу.

У наступні дві години, у Тацуї повторювались успіхи та невдачі.

Сьогодні шанс успіху становив тридцять відсотків.

Але за останні чотири хвилини, йому вдавалося чотири рази поспіль.

– Мікіхіко, на сьогодні зупинимось на цьому. Ти більше не зможеш.

– Все гаразд, хотів би я сказати... Та як ти й сказав, Тацуя, сьогодні це моя межа.

Важко дихаючи посміхнувся Мікіхіко.

– Але ти вже ближчий до цілі.

– Так. Дякую, Мікіхіко.

– Не нема за що.

– Щоб використовувати її в реальних боях, успішність потрібно збільшити до ста відсотків. Вибач, але ти не міг би приєднатися до мене і завтра?

– Звичайно.

Продовжуючи посміхатися і навіть ширше, ніж раніше, кивнув Мікіхіко.

Він міг допомогти з таким тренуваннями.

Однак посмішка Мікіхіко була сповнена задоволення самим собою.

◇ ◇ ◇

У вечір вівторка, другого липня.

У будинку Саєгуса, Касумі та Ідзумі готувались до іспитів.

Чергування для захоплення Мінору тривало і сьогодні. Однак вони віддавали пріоритет навчанню, а не виконанню обов’язків.

Не лише вони, в особняку сьогодні, в режимі очікування, залишилась і Маюмі.

До того ж її відвідав несподіваний гість.

– Марі?!. Так раптово, щось сталося?

– Хочу трохи поговорити. Не заважатиму?

– Не скільки не заважатимеш! Заходь.

Маюмі потягнула, незвично невпевнену Марі в середину особняка.

Вона повела Марі до своєї кімнати. Маюмі власноруч приготувала напої, наказала слугам не заходити й забезпечила конфіденційність для розмови з подругою.

Кімната Маюмі була у західному стилі, але, окрім письмового столу та ліжка, в ній був лише маленький столик.

Маюмі поставила на столик склянки холодного чаю, принесла з кутка кімнати подушки та сіла навпроти Марі.

– Було б краще повідомити, що хочеш прийти. Я випадково сьогодні вдома.

Для Маюмі це була пуста балаканина з близькою подругою, слова без глибокого сенсу.

– Зайнята захопленням Кудо Мінору?

Однак почувши абсолютно несподівані слова з вуст Марі, Маюмі затамувала подих.

– Звідки знаєш про Мінору-куна...

– Десять головних кланів все ж залучені. Дзюмондзі також бере участь?

То це була перевірка. Подумавши про це, Маюмі зосереджено поглянула на Марі.

Однак у Марі не було на меті спіймати Маюмі. Це була проста здогадка.

Як прелюдія до теми, яку збиралась підняти.

– Власне, я приєдналась до переслідування Кудо Мінору.

– Е-е, ти? Чому?

– Перша дивізія направила загін переслідування, ядром якої є Взвод ударної піхоти. Мені також наказали долучитися як активному учаснику.

– Ти ж ще курсант...

Позиція курсанта відрізняється від позиції студента Магічного Університету. Як тобі відомо, курсанти стають солдатами Сил Самооборони в момент вступу до Національної академії оборони.

В тоні Марі не було іронії. Здавалося, вона не була незадоволена призначенням на це завдання.

– Якщо говорити про взвод ударної піхоти... Це «Загін мечників», вірно? Загін магів ближнього бою, що складається з палких послідовників Патріарха.

– Ага, саме так. Якщо ти знаєш так багато, розмова пройде швидко. Взвод ударної піхоти виступив заради помсти за Патріарха. Я вважаю, що піднімати армію заради особистої помсти не правильно, але наскільки я чула, Кудо Мінору не можна залишити поза увагою.

– Помсти... Патріарха вбив Мінору-кун?..

– Здається це достовірна інформація.

– Це...

Шоковано промовила Маюмі.

Марі потроху попивала чай з льодом, і чекала поки Маюмі прийде до тями.

– ...Сили Самооборони розгорнули пошукову мережу на захід від Хаконе, тому не думаю, що ми перетнемося, але про всяк випадок. Я подумала, що тебе, з рештою, треба попередити, Маюмі.

Продовжила говорити Марі, побачивши, що колір обличчя Маюмі трохи покращав. Мабуть, це було основне, що вона хотіла сказати.

– ...Марі, будь обережною. Мінору сильний.

– Він переміг Патріарха. Я розумію, що в бою один-на-один, я не рівня. Я не буду діяти безрозсудно.

З безтурботним виразом, відповіла схвильованій Маюмі Марі.

Побачивши це, Маюмі подумала, «вона відрізняється від часу навчання в старшій школі».