Перше липня, дві тисячі дев’яносто сьомого року, вечір.
Сьогодні ввечері можна було побачити зірки, що рідкість у ці дні. Раніше ніж зазвичай, але наближається завершення сезону дощів.
На краю свідомості подумала Мінамі, відкривши вікно палати, в якій вимкнули світло, глядячи в небо.
Не так давно ця кімната була переповнена голосами молодих дівчат. Сама Мінамі теж молода дівчина, але вона не з тих хто зазвичай багато говорить. Саме розмова двох старших учениць, Міюкі та Еріки, які прийшли в гості, наповнила кімнату яскравим настроєм.
Міюкі провідувала Мінамі щодня, з моменту госпіталізації. Дозволяти своїй господині щоденно відвідувати її, викликає більше трепет, ніж жалкування, про що Мінамі неодноразово говорила, але Міюкі не слухала.
Мінамі не могла сказати «не приходь», тож терпіла ці не приємні відчуття, через свою вірність. З іншого боку була щаслива, що Міюкі турбується про неї.
Міюкі була її господинею і була залучена до інциденту, який спричинив госпіталізацію. Тож, втому що Міюкі провідує Мінамі немає нічого дивного. Але коли в лікарняній палаті з’явилася Еріка, Мінамі відверто розгубилася.
Об’єктивно кажучи, між Мінамі та Ерікою не було особливих близьких стосунків. Навіть порівнюючи зі старшокласниками які не працюють з нею в студентській раді, як Хонока, це не означає що у них було багато можливостей для зустрічей, як з Шізуку, яка часто відвідує кімнату студентської ради. На відміну від Лео, з яким у неї були стосунки кохая і семпая з, в клубній діяльності.
Мінамі взаємодіяла з Ерікою, практично, лише тоді, коли ходила зі школи разом з Міюкі. Навіть так, вони рідко спілкуються на шляху зі школи до станції, і обмінюються словами лише тоді, коли по дорозі зупиняються у кав’ярні.
Мінамі чомусь здогадувалася, чому Еріка прийшла в гості з Міюкі одна без зайвих учасників.
Можливо, вона прийшла для допомоги в охороні.
Сьогодні ввечері Тацуя не з’явився в палаті. «Я не зможу прийти завтра», сказав він учора. Він не пояснював, чому не зможе прийти, але діяв окремо від Міюкі. Можна бути впевненою, що він має виконати важливе завдання.
Мінамі нема потреби знати чим займається Тацуя. Нинішня ситуація пов’язана з тим, що якщо на лікарню буде здійснено напад, Тацуя не зможе прийти на допомогу.
Однак Мінамі не мала наміру звинувачувати Тацую. Перш за все вона і не повинна його захищати. Міюкі єдина, кого Мінамі має захищати, як маг родини Йотсуба, а Тацуя її наречений, тому Мінамі, яка захищає Тацую, це щось неймовірне. Принаймні так думала Мінамі.
«Можливо Тацуя звернувся до Еріки, тому що хвилювався, що не зможе прийти?»
Мінамі поспішно відмовилася від ідеї, що сяйнула в її голові. Ця лікарня повнісінька магів сім’ї Йотсуба, що діють як охорона. Тацуя, якого вона знає, ніколи б не став просити однокласницю стати вишибалою, якою хорошою вона не була. Мінамі соромилася своєї ідеї, як «занадто самовпевненої». ...А по факту, навіть якщо вона не вгадала, це не так далеко від дійсності.
Міюкі та Еріка не шуміли в грайливому настрої. Це було жваве навчання, в якому Еріка розпитувала у Міюкі те, чого не розуміла в підручнику.
З завтрашнього дня почнуться п’ять днів останнього іспиту першого семестру.
Взявши це до уваги, Мінамі впала в депресію. Запланована дата її виписки шосте липня. З іншого боку, іспити триватимуть до суботи, шостого липня. Зважаючи на обставини, їй доведеться пройти окремий тест і навіть якщо оцінка буде поганою (навіть якщо дорівнюватиме нулю, через відсутність на іспиті), вона не збирається продовжувати навчання, тож реальної шкоди не буде. Навіть якщо в найгіршому випадку їй доведеться кинути школу, з Мінамі все буде гаразд. Однак звучання словосполучення «повторне тестування» безпричинно викликало пригнічений настрій.
Мінамі злегка похитала головою. Вона спробувала подумати про щось інше, перш ніж її поглине бездонне болото.
Однак в результаті вона була вимушена потрапити в нове бездонне болото.
– Я не хочу, щоб ви померли! Я не хочу відбирати вашу магію! Будь ласка, станьте такою, як я!
Вдарив у вуха Мінамі крик Мінору. Не тільки зміст слів, але відчайдушний голос відтворювався реалістично, так ніби вона його щойно почула.
Мінору був серйозний. Мінамі здавалося, що його слова були щирими. Мінору став Паразитом, щоб допомогти їй, для Мінамі, як вона розуміла він це робить без причини
– Чому так?..
Вирвалося з вуст Мінамі. Поставлене питання, яке підхопив нічний вітерець, з того дня, повторювалося щоночі.
Тут не було нікого, щоб дати відповідь
Та знаючи це, вона не могла не запитати.
«...Чому ти робиш це для мене?»
Мінамі провела з Мінору лише три дні. Мало того, вони не бачилися більше пів року, поки днями це не сталося знову. Ні, які там зустрічі, вони ніколи не телефонували один одному і не обмінювалися електронними листами.
Вісім місяців тому, хоча це було всього три дні, Мінамі добре пам’ятала Мінору.
Провівши час з хлопцем того ж віку, що має красу, яка, здається не належить цьому світу.
Вона не могла забути той чудовий час.
Протилежна стать з «красою» порівнянною з Міюкі.
Навіть якщо в тому ж місці та в той самий час там перебувала Міюкі, однією з нею статі, не завадило викарбовуванню його в її свідомості. Хіба не природно, що Мінору, протилежної статі, залишає сильніше враження?
Не тільки вона, але й будь-яка інша дівчина не зможе забути час, який провела з настільки прекрасним хлопцем, як Мінору. Якщо це не особливий виняток, наприклад, Міюкі. «...Про мене не може й бути мови», наголосила в думках Мінамі.
Це був не простий самообман. Вона дійсно так думала.
Принаймні на поверхні свідомості.
Тож для Мінамі це видавалося ще більш дивним. Не дивно, що вона не змогла забути Мінору. Не дивно мати сильне враження від Мінору і вважати його кимось особливим для себе. Мінамі вважала, що це цілком природно для дівчини її віку.
Однак Мінамі ніколи не думала, що вона може бути «особливою» для Мінору.
Вона не блискуча красуня, яка справляє сильне враження на протилежну стать. У всякому разі, у неї звичайна зовнішність. Про неї можна сказати лише щось на кшталт «якщо придивитися, вона миленька», але вона далеко не Мінору. У кращому випадку, вона могла потрапити в куточок пам’яті, як додаток до Міюкі. ...Це були відверті думки Мінамі.
В її пам’яті спливли спогади про три дні проведені з Мінору, якщо рахувати по датах, чотири. Мінамі сфокусувала на них свою свідомість.
«Вперше я зустріла Мінору у ввечері в суботи, шостого жовтня минулого року. В головному домі родини Кудо...»
Мінамі була здивована, що так відразу пригадала дату.
Але незабаром подумала, що пам’ятати дати не так вже й дивно.
Настільки шокуючою була зустріч з Мінору.
Ні, це не просто «епітет». Щойно зустрівши Мінору, Мінамі була настільки вражена, що для неї це було «шоком». Її серце сповнилося потрясінням.
Це не просте здивування. Вона б не втратила дар мови, якби була просто вражена. Це правда, що Мінору має неймовірну красу, але якщо це просто краса, Мінамі щоденно контактує з красою, порівняною з ним.
«Тоді шок не був настільки простим, щоб його можна було класифікувати як один вид емоцій...»
Подумки пробурмотіла Мінамі.
Це не просто подив.
«Так що там ще було», запитала вона себе.
Мінамі не змогла відповісти на питання Тацуї.
Мінамі не могла відповісти на це запитання.
Вона не знає, які мала тоді почуття.
«...Наступного дня я побачила тебе».
Від Старого шляху Кацурагі в Нарі до святині Каширага, кургану Ішибутай в горах Аменокагу і парку Нара. Метою було знайти Чжоу Гонґцзіня, древнього мага з континенту, який здійснив численні саботажі, та місцеву організацію магів «Традиціоналістів», яка сприяла цьому. Крім того, вони з Мінору не були на самоті, Тацуя з Міюкі були поряд, але зрештою, це могло виглядати як подвійне побачення.
«...Ні, Тацуя і Міюкі фліртували, а ми, з шановним Мінору, ніколи не зробили б подібного».
Мінамі негайно заперечила фразу «подвійне побачення», яку вона допустила, махаючи головою.
Навіть якщо вона їздила Старим шляхом Кацурагі на роботизованому скутері разом з Мінору.
Навіть якщо вона йшла пліч-о-пліч з Мінору в парку Нара, подалі від Міюкі та інших.
«...Далі! Далі, ох!»
Мінамі, усвідомивши, що наступає на міну, поспіхом прокрутила цей момент у своїх спогадах.
Вона знову зустріла Мінору через два тижні, у суботу, двадцятого жовтня, дві тисячі дев’яносто шостого року. Знову вона пам’ятала не лише день тижня, а й дату.
Коли вони зустрілися на станції Кіото, вона деякий час не могла промовити слова, хоча це була не перша їх зустріч. Вона навіть не могла поглянути йому в очі. Її семпаї з Першої старшої також були під враженням від його зовнішності, тому вона не виділялась, якби вона була лише з Тацуєю та Міюкі, це могло б видатися дивним.
Вони відвідали Охару, монастирі Кійомідзу та Кінка́ку. Як і два тижні тому, вони шукали зачіпки у пошуках Чжоу Гонґцзіня, але якби вона сказала, що не було туристичного настрою, це було б брехнею. Можливо це тому, що, на відміну від минулого разу, коли вони шукали в Нарі, не виникло сутичок з ворогом. Насправді на групу Еріки з компанією, що діяли окремо, здійснили напад древні маги, які підтримували Чжоу Гонґцзіня, але група Мінамі ні з ким не билася.
Звичайно вони не програли. Вони виявили базу «школи Традиціоналістів», приховану біля підходу до монастиря Кійомідзу, і отримали велику підказку, щодо місцезнаходження Чжоу Гонґцзіня. Однак це досягнення було практично Тацуї, і хоча Міюкі та Мінору зробили свій внесок як помічники, сама Мінамі насправді лише слідувала за ними.
«...Юба-набе, у цьому закладі було дуже смачним...»
Цією думкою вона відігнала спогади проте, що була марною.
Мало того, вона була збентежена тим що зараз подумала про їжу. – Невже я така ненажера, – пробурмотіла вона.
Мінамі припинила поринати в спогади й сором’язливо опустила обличчя, прикривши його руками, що вже відновили свою моторику, після дисфункції..
Для того, щоб знову поринути у спогади їй знадобилося часу за який секундна стрілка зробила трохи більше другого кола.
«...Наступного дня у Мінору раптово піднялась температура...»
Вона була здивована, що Мінору так раптово стало погано. Вона чула про його хворобливість, але не була готова, тому що, здавалося, він хворів лише на передодні.
Однак, як тільки здивування затихло, у Мінамі виникло почуття обов’язку.
Покоївка — не медсестра, але турбота про хворих в сім’ї та гостей господаря входила в обов’язки покоївки.
Тепер подумавши про це, вона гадала що це тому, що вона була даремна на передодні.
Хоча вона дуже старалася, єдине що вона могла це лише дивитися на сплячого Мінору.
Коли Мінору вказав на те, що вона дивилась на нього, вона ледь не згоріла від сорому. Однак після того, як Мінору заснув і поки йому раптово не стало гірше, вона сиділа біля нього цілком спокійно.
Вона вже думала про це, але подумавши про це знову, було дещо дивне. За два тижні до цього Мінамі перетерпіла значне психологічне виснаження, відвідавши гарячі джерела з Міюкі. Це не можна порівнювати прямо, оскільки ситуація відрізнялася, але кажучи загалом, перебування наодинці з однією статтю повинно бути більш розслаблюючим, ніж бути наодинці з протилежною.
Мало того, Мінору мав красу, рівну красі Міюкі. Хоча він був першокласним магом, його характер був м’яким і він не вважав себе особливим. Красива зовнішність, м’яка особистість розум і мужність. Кудо Мінору був гарним і добрим хлопцем, дівчата не могли не помічати його.
Ось чому Мінамі була здивована, тим що відчувала себе більш розслабленою. Вона була схвильована, коли напередодні вони знову зустрілися, але хоча в той день вони були на самоті, її серце не палало і вона не відчувала задухи.
Вона звикла до нього за день? Безумовно було і це.
Але Мінамі здавалося, що це ще не все.
Почуття обов’язку покоївки? Якби так, вона б нервувала ще дужче.
Мінамі пригадала, що думала і відчувала в той момент.
Сидячи біля ліжка Мінору, вона...
«...Ні, не так. Тоді я не розслабилась.»
Озирнувшись на себе з того дня, Мінамі згадала, що почуття були дуже нестабільні.
Вона дивилася в обличчя Мінору, не підозрюючи про це, і коли Мінору вказав на це, і вона ледь не згоріла від сорому.
Після того як Мінору заснув, вона розслабилась знаходячись поряд з ним.
Але разом з тим, у неї виникло теж саме питання.
Чому вона змогла розслаблятися поруч з хлопцем її віку?
І Мінамі помітила свої почуття.
«Я відчуваю те саме, що й шановний Мінору до мене...»
Перше почуття, яке вона усвідомила, це почуття близькості.
«Ось чому?.. Мене привабив шановний Мінору»
Зрозумівши це почуття, Мінамі розхвилювалась і розчервонілась. Їй стало ніяково в іншому сенсі, ніж спочатку.
Чому ж вона про це забула?
«...Тому що шановному Мінору незабаром стало гірше»
Мінамі була настільки розгубленою, що забула про свої почуття та зніяковіння.
Вона могла думати лише про те, що робити та на кого покластися, щоб полегшити страждання Мінору.
Настільки, що забула про свої почуття.
«Можливо, у шановного Мінору так само?..»
Можливо, Мінору відчував «те саме», що і Мінамі.
Мінору, як і вона в той час, сповнений бажання вилікувати Мінамі.
«Але чому?..»
Мінамі вважала, що якщо Мінору відчуває те саме, що і вона та має ті ж почуття, вона може зрозуміти його дії.
Але тут, ця думка повернула до першого питання.
Вона не думала, що може бути «особливою» для Мінору.
Чому ж тоді Мінору намагався вилікувати її, навіть відмовившись від себе?..
Скільки б вона про це не думала, Мінамі не могла знайти відповіді.
◇ ◇ ◇
Коли Міюкі залишила лікарню, де лежала Мінамі, було більше двадцять першої години. Звичайно, час відвідування хворих був до двадцятої години, але вона була змушена залишитись в палаті, поки не вимкнули світло.
Тацуя, який здійснював наліт на американський військовий транспортний літак, що приземлився на базі Дзама, щоб запобігти вторгненню нових Паразитів, вже завершив місію І повернувся до квартири. Однією з причин, чому Міюкі завершила свій візит був електронний лист «давай я заберу тебе». Якби вона затрималась в лікарні, Тацуя прийшов би забрати її, навіть якби Міюкі відмовилась. «Я не можу дозволити старшому братові, що втомився від роботи, звалити на себе ці клопоти», думала Міюкі.
Але вже був пізній вечір. Міюкі не поїхала на одномісному роботаксі.
– Пані Юка, вибач за турботи.
– Усе добре. Я теж збираюсь їхати додому.
Як можна зрозуміти з розмови, одразу після того, як вона сіла в самохідну машину, Міюкі дозволили скористатися машиною Цукуби Юки, наступної глави родини Цукуба, однієї з гілок Йотсуба. Еріку забрав учень родини Чіба.
Наданий момент Юка була аспірантом магічного Університету. Вона закінчила бакалаврат в березні цього року, але в нинішній лабораторії вона працювала вже два роки. Оскільки магічні дослідження не могли розвиватися лише апаратурою, практика (експерименти) магів була незамінною, тому студенти з відмінним магічними навичками були прийняті з гостинністю. Лабораторія до якої належала Юка, мала підтримку родини Йотсуба, до того ж вона мала рідкісну, серед магів, магію психічного втручання, тому професор прийняв її з особливою люб’язністю.
Автомобіль на автопілоті, з Міюкі та Юкою припаркувався в кондомініумі, куди Міюкі щойно переїхала у травні. На підземній стоянці з машини вийшла не тільки Міюкі, а і Юка та Сакуразакі Чіхо, Страж Юки, що була водієм. Вони нещодавно переїхали до кондомініуму близько місяця тому слід за Міюкі.
Ця будівля побудована як штаб-квартира родини Йотсуба в Токіо. Наступні глави гілок родини з Токіо переїдуть сюди відповідно до розпорядження головної родини. Шібата Кацушіґе, наступний голова гілки родини також переїде сюди після звільнення з Міністерства оборони та ретельної перевірки його нинішнього житла.
– Дуже дякую.
Вийшовши з автомобіля, Міюкі легко вклонилася Юці та Чіхо.
– Не варто дякувати. Може наступного разу поїмо разом?
Чіхо відповіла мовчазним кивком, а Юка лестощами та посмішкою.
– Так, якщо наші розклади співпадуть, неодмінно.
Сказавши це, Міюкі розлучилася з Юкою біля ліфтів. В прямий ліфт на останній поверх Міюкі зайшла на самоті. Коли кабіна зупинилася і двері відчинилися, там, відчинивши двері, стояв Тацуя.
– З поверненням.
– ...Я дома.
Хоч і шкодуючи що змусила Тацую чекати її, Міюкі все ж увійшла у двері з більш розслабленим обличчям.
Обоє пройшли прямо до вітальні. Однак сів лише Тацуя.
Лише поклавши сумочку на диван, Міюкі попрямувала на кухню. Як завжди, перш ніж мати змогу розслабитися, вона пішла приготувати напій Тацуї.
Міюкі не продемонструвала жодних ознак втоми та поставила перед Тацуєю, як завжди ретельно заварену в ручну каву. І сіла навпроти нього. Причина, чому вона утрималася від того, щоб сісти поряд, ймовірно полягала в тому, що все ще носила фартух.
І тут Тацуя повівся інакше, ніж за звичай. Він підвівся з чашкою і рушив у бік Міюкі.
Міюкі розгублено поглянула на Тацую. Але незабаром перевела погляд на свою чашку. Посмішка на її обличчі демонструвала радість і ревнощі водночас.
Вона ніжно посміхнулася і напруживши обличчя яке, як їй здавалося, занадто розслабилося і поглянула на Тацую.
– Старший брате, дякую за вашу важку працю.
Міюкі не запитувала чи успішною була його робота.
Не тому, що сліпо вірила у перемогу Тацуї.
Звісно, Міюкі не сумнівається, що Тацуя переможе і досягне успіху, але вона природно, вважала, що це сцена, де вона подарує своєму братові хвилинку спокою, незалежно від того, переміг він чи програв.
– Дякую за важку роботу, Міюкі. Як там Мінамі?
– На рівні повсякденної роботи вона ніби повністю відновилася.
– Дійсно. Вчора вона виглядала якоюсь невпевненою.
– Так. Цього також абсолютно не помітно.
Тацуя кивнув з полегшенням, сказавши «зрозуміло».
Міюкі злегка зітхнула.
Продемонструвавши не велику напругу.
Лише це дозволило Тацуї усвідомити, що намагалася сказати Міюкі.
– Мінору так і не з’явився.
– Він нещодавно бився з Фумією та Його ясновельможністю Кудо. Навіть якщо травми зникли завдяки лікувальним властивостям Паразита, втома повинна залишитися.
Вона хвилювалася, що Мінору в будь-який момент може наблизитися до Мінамі. Тацуя заспокоїв її й злегка напружена посмішка зникла з обличчя Міюкі.
– Крім того, смерть Його Ясновельможності, ще більше ускладнила пересування Мінору. До цього часу йому доводилося мати справу лише з Десятьма головними кланами, але в майбутньому до пошуків Мінору приєднаються Сили Самооборони.
– Сили Самооборони?
Навіть після того, як пішов у відставку, Його Ясновельможність Кудо мав великий вплив серед Сил Самооборони. Навіть після інциденту з Ляльками-паразитами минулого року, залишилося багато військовослужбовців, які підтримували Його Ясновельможність. Лояльність та вірність які вироблялися протягом тривалого часу, не можуть зникнути в один день.
По-перше, розробка Ляльок-паразитів була лише поганою ідеєю, а якщо слідувати армійській логіці, концепція не помилкова. Використовувати як зброю демонів, що здатні нашкодити людям, небезпечно. Однак на відомому прикладі Піксі було доведено, що співіснування з Паразитом не є не можливим. Принаймні для Тацуї це був незаперечний факт.
Однак, Паразити, що паразитують у людях, небезпечні. Існує той самий ризик, що і від носіїв смертельних і не виліковних патогенів. Тацуя був ворожим до Мінору, тому що той намагався заразити Паразитом Мінамі.
Військові, що знали ситуацію, повинні були розглядати Ляльок-паразитів та Паразитів окремо. Офіцери не з тих людей, що спочатку діють, а потім думають. Військовому командуванню знадобиться більш серйозна розвідка, ніж просте спостереження.
З іншого боку, якщо не відомі деталі, немає причин втрачати пошану до Кудо Рецу. Схоже, що є багато людей, які вважають, що Кудо Рецу став жертвою боротьби за владу в Силах Самооборони. За оцінками, є чимало симпатиків Кудо Рецу, ядром яких є піхотний взвод, що належить до Першої дивізії Сил Самооборони, загально відомий як «Загін мечників».
– Старший брат, як думаєте, Мінору-куну буде важко проникнути до столичного регіону?
– Якби не обставини, було б важко. Але зараз, на жаль...
– ...Старший брате, маєте на увазі, що щось має статися? Ми маємо бути пильними?
Міюкі трохи завагалась, перш ніж запитати Тацую, що не наважувався продовжувати. Але, зрештою, вона не могла не запитати. Тому що це стосувалося Мінамі — дорогоцінної сім’ї.
– Нинішнє військове зіткнення між Великим Азійським Союзом та Новим Радянським Союзом. Якщо там стануться серйозні зміни, очі Сил Самооборони спрямуються на північ.
Можливо, Тацуя зрозумів почуття вкладені в запитання Міюкі. Він перестав говорити ухильно.
– Мінору-кун, прокрадеться, скориставшись плутаниною?
– Думаю, що є така ймовірність. Конкретніше, одразу після розгрому Великого Азійського Союзу. Думаю, це буде підходящий момент.
Тацуя поглинув Міюкі в очі. Однак Міюкі відчула, що його очі дивляться прямо в майбутнє.
◇ ◇ ◇
Курсанти Національної академії оборони, як і раніше, як правило жили в гуртожитках. Однак курсанти спеціального курсу Академії Сил Самооборони, на якому готували офіцерів-магів, були звільнені від обов’язкового заселення до гуртожитку. Чіба Наоцуґу, нині студент четвертого курсу, їздив на навчання з дому, а Ватанабе Марі, курсантка другого курсу, винаймала квартиру біля Академії оборони.
Однак, незважаючи на пізній вечір, двадцять першу годину, зараз вони знаходились ні в будинку Наоцуґу, ні в квартирі Марі.
Зараз вони перебували в одному з приміщень бази Сил Самооборони Асака, в одній із кімнат оперативних нарад.
В кімнаті було зібрано близько сорока солдатів.. Тринадцять з них були членами взводу піхоти, загально відомого як «Загін месників». Решта були капітанами та молодшими офіцерами розвідки, постачання, обслуговування та зв’язку з Першої дивізії.
Наоцуґу та Марі брали участь в нараді, як тимчасово призначені до взводу ударної піхоти.
– ...Це не наш особистий бій.
Вперед виступив командир «Загону месників». Саме він скликав цю зустріч. Однак організатором зустрічі була людина вища за статусом. Про це красномовно свідчило те, що він сказав.
На початку зустрічі командувач взводу сказав, що причиною смерті Кудо Рецу стало вбивство, а винуватцем був його онук Кудо Мінору. Потім впевнившись, що голоси стихли, оголосив, що взвод піхоти буде направлений для захоплення Мінору.
– Розшук та арешт злочинців — обов’язок поліції. Це не робота військових. Це не робота військових, однак цілком можливо, що Кудо Мінору використовується іноземними агентами, або вступив в змову. Країна приналежності агентів не відома, але ця операція позиціонується як превентивні заходи проти саботажу.
Цього разу гомону не було. Усі напружено дивились на взводного, не було навіть звуку тертя одягу.
– Однак навіть якщо у нас не було такої причини, ми не можемо залишити поза увагою Кудо Мінору, який підняв руку на Його Ясновельможність — на свого родича.
В голосі взводного, який досі був стриманий, прозвучали сильні емоції.
– Мало того, злочинець, Кудо Мінору став Паразитом. Це інформація з надійного джерела.
Де-не-де почулися крики затримки подиху. Взвод ударної піхоти був направлений на захоплення Паразитів у лютому минулого року. Кілька солдатів оглянулись на Наоцуґу в останньому ряду, ймовірно, тому, що вони пам’ятали той напружений момент який був у їхнього взводу з ним.
– Ворог Його Ясновельможності — демон, що загрожує всьому людству. У нас дві причини не залишати Кудо Мінору в спокої. Хіба не так!
Точно! Відразу пролунало у відповідь. І озвалися не лише члени взводу ударної піхоти.
– У розшуку будемо співпрацювати з підрозділами Кансаю та центрального регіону і департаментом громадської безпеки. Взвод ударної піхоти знаходитиметься на тренувальному полігоні Східного Фудзі і помчить на місце, як тільки буде виявлено сховок Кудо Мінору. Вилітаємо з цієї бази — після завтра, третього липня, о дев’ятій нуль-нуль. На цьому все.
Наоцуґу та Марі підвелися одночасно з членами загону мечників і відповіли командиру взводу, віддавши честь.
◇ ◇ ◇
Зараз Тацуя та Міюкі знову жили на одинці. У будинку не було очей, що стежили за ними та стримували їх дії.
Тацуя та Міюкі — брат і сестра, але вони повинні бути двоюрідними, а також нареченими. Наречених обрала родина, але принаймні Міюкі любила Тацую, як представника протилежної статі.
Тацуя стверджував, що може розглядати Міюкі лише як молодше сестру, але він від початку мав слабке уявлення про мораль. Або це також може бути наслідком експерименту зі створення штучного мага.
Якщо Міюкі дійсно так хоче, Тацуя не відмовить їй. Можна бути впевненим, що він не стримуватиметься навіть щоб перетнути останню межу. Здавалося, що Тацуя погодиться в будь-який момент, розділити з нею ліжко у буквальному сенсі.
Міюкі повинна була задовольнитися вже цим. До того ж у неї не було причин боятися припуститися помилки. Але навіть зараз вони спали в окремих спальнях. Міюкі не стала просити розділити одну спальню, не кажучи вже про одне ліжко.
Безумовно, існував страх втрати емоційного контролю. Але більше її зупинив саме поточний стан Мінамі.
Мінамі опинилась на межі смерті, захищаючи її. Це була не лише думка Міюкі. Це також був об’єктивний факт.
В результаті, Мінамі зараз в лікарні, через наслідки. Зараз не час бути безтурботним. Вона відчувала провину, за бажання поринути в щастя. Це почуття зупиняло Міюкі.
Тож, хоча була трохи збитою з пантелику, Міюкі намагалася заснути, перебуваючи одна у своїй кімнаті.
Сівши в ліжко і вимкнувши світло голосовою командою.
Міюкі раптово згадала попередню розмову з Тацуєю.
Мінору опинився в набагато складнішій ситуації. Проте він не відмовився від Мінамі. Так сказав Тацуя, і Міюкі погодилась.
Мінору, певно, серйозний щодо Мінамі. Думка Тацуї не мала підтвердження, але Міюкі вважала саме так.
Їй не знадобилося багато часу, щоб розгледіти в цьому кохання.
Міюкі знала це з власного досвіду.
Але не розуміла причин чому так сталося.
Вона усвідомила свої почуття, переживши свій найдраматичніший досвід на Окінаві п’ять років тому. Можливо зміна думки була цілком доцільна.
Але, Мінору? Здавалося, між Мінамі та Мінору не сталося нічого особливого. Або щось трапилось того дня, коли Мінамі залишилась наглядати за Мінору?
Того дня Мінору раптово стало гірше і Мінамі зателефонувала Тацуї, щоб дізнатися, що їй робити. Взагалі-то, Мінамі не могла ні поліпшити, ні полегшити стан Мінору.
Вона просто була поряд з ним.
«Але... Можливо це стало чимось особливим для Мінору.»
Подія, яка для інших була нічим, для нього стала незабутнім спогадом. Навіть у Міюкі траплялось таке. Можливо, Мінамі подарувала Мінору незабутній і дорогоцінний спогад, який ніхто інший не зрозуміє.
І Міюкі не знала, що це було. Вона досі не мала жодної здогадки.
Але щоб не спонукало Мінору, вона не могла дозволити йому робити те, що він хоче.
Безумовно, кінцевою метою Мінору є вилікувати Мінамі.
Але засобом для цього він обрав перетворенням Мінамі в нелюдську істоту.
Життя особини, на ім’я Сакурай Мінамі може бути збережено. Однак людина, на ім’я Сакурай Мінамі зникне. Невідомо навіть, як довго зберігатиметься свідомість.
Чи можна буде сказати, що вона не померла?
Хіба вона не помре як людина?
Хіба не все що залишиться це лише привид Мінамі?
Це не припустимо.
Абсолютно.
«Але… Що про це думає сама Мінамі-чан?»
Тацуя сказав, що якщо магія запечатана, безпеки життю не має. Міюкі в це вірила.
Але що думає Мінамі? На кону її власне життя. Мінамі не можливо змусити не сумніватися в словах Тацуї. Навіть певне майбутнє, безперечне для Міюкі, є лише невизначеним прогнозом для інших людей.
Завдяки переконанням Тацуї, Мінамі погодилася з методом лікування «відмова від магії».
Проте в глибині душі, вона може думати, що не хоче відмовлятися від магії. Мінору нарікав, що він не має права відбирати магію Мінамі. Навіть Міюкі, що абсолютно підтримувала Тацую, не могла заперечувати, в той момент, зауваження Мінору викликало у неї сумніви. Магія, для магів, все одно що кінцівки. Певно, що не існує того, хто б не хвилювався, навіть знаючи, що помре, якщо не позбудеться однієї з рук.
Можливо, Мінамі насправді думає, так само як Мінору
...Замість того, щоб втратити магію, вона обере стати Паразитом.
«А якщо це буде справжній намір Мінамі-чан?..»
Міюкі похитала головою, сидячи в ліжку. Довге волосся, перевалившись через плече, закрило опущене в темряві обличчя Міюкі.
Вона сказала собі, що це неможливо.
Безумовно страшно втрачати кінцівки. Однак втратити серце, ще страшніше. Відмовитися «бути людиною», щоб захистити магію, хіба це не те саме, що відмовитися від серця в обмін на одну руку.
Як правило, вона б не зробила такого вибору. Єдиний варіант прийняти таке рішення, це якщо ви отримаєте як бонус щось цінне, варте серця...
«Що робити, якщо Мінору є вартою заміною для Мінамі?..»
Наприклад, що б вона зробила, якби була на місці Мінамі, а на місці Мінору був Тацуя?
«Я оберу відмовитись від свого я і послідую за старшим братом.»
Міюкі не забарилася з відповіддю. Це було природне рішення для неї.
Не розв’язане питання Міюкі було в тому, чи міг Мінору стати настільки важливим для Мінамі.
Мабуть, не знайшлося жодної дівчини, яка б не була вражена зовнішністю Мінору. Коли Міюкі вперше зустріла його, навіть вона була зачарована. Якби в її серці не було людини, на ім’я Тацуя, вона б могла відчути легку закоханість.
Однак зовнішність — це ще не все в кохані. Вона не знала, що до хлопців, але Міюкі вважала, що дівчата не такі прості. Принаймні, якби не існувало Тацуї, вона б не обирала кохання лише виходячи із зовнішності. Мабуть, у Мінамі так само. Вона не хотіла заперечувати кохання з першого погляду, але вона впевнена, що це не було кохання викликане лише зовнішністю. Міюкі думала, що можна закохатися у загальне враження, яке разом із зовнішністю демонструвало внутрішній світ.
Напевно, у Мінамі не було достатньо часу, щоб детально познайомитись з характером Мінору. Мінору також не демонстрував ознак того, що закохався в Мінамі з першого погляду.
Після того, як вони останнього разу розлучилися в Кіото, Мінамі ніколи не говорила про Мінору перед Міюкі.
Мінамі не дуже балакуча, але й не дуже вміє тримати таємниці. Навіть якщо вона прикидатиметься незворушною, якщо знаходитися поруч, це легко зрозуміти. Наприклад, коли Мінамі втомлювалася від відчуття надмірної близькості між Мінамі та Тацуєю, це помічала не лише вона, а й Тацуя. Насправді Міюкі й Тацуя удавали, що не розуміють цього.
До тих пір поки вони днями знову не зустрілися, Міюкі не відчувала прихильності Мінамі до Мінору.
Невідомо, як в підсвідомості, але свідомо Мінамі не була закохана в Мінору. Міюкі може стверджувати, що впевнена в цьому.
«Але якби я помітила почуття, про яке раніше не знала, це було б те саме почуття, яке я відчуваю до старшого брата...»
Не хотілося про це багато думати, але можливо, у майбутньому Мінамі обере Мінору.
Міюкі трохи здригнулася і сковзнула під літній футон.
Далі
Том 27. Розділ 2 - [2]
[2] Перше липня, сімнадцята година за місцевим часом, восьма година другого липня, за японським. Майор Ной Капела, капітан П’ятої дивізії, повернувся на базу штабу «Зірок» в передмісті Розуелла, штат Ню-Мексіко, USNA. – Майор Канопус та ще двоє конвойованих і «Хорсехеад1» доставлені на базу на Гаваях. – Гарна робота. Відпочиньте сьогодні. Подякував за роботу Капелі, що прийшов доповісти, командир бази Пол Уокер. Однак Капела навіть не намагався рухатися за столу. – Майоре, у вас є що сказати? Слова Уокера заохочували висловитись. З першого погляду було очевидно, що Капела хоче щось сказати. – Полковнику. На мою скромну думку, не слід випускати «Іллігал2 MAP». Не забувайте, наскільки великі втрати були завдані коли вини вийшли з-під контролю. Іллігал MAP. Незаконний взвод магів-вбивць (illegal Mystic Assassin Platoon). Магічний підрозділ, що спеціалізувався на місіях з ліквідації, які не повинні були випірнути на поверхню, це взвод, що складався з трьох загонів «Колдуелл3», «Коннебула4», «Хорсехеад». Іллігал MAP група що спеціалізується лише на вбивствах, має дуже високий рівень бойових здібностей в міжособистісного бою. Але як і сказав Капела, у минулому вони не одноразово виходили з-під контролю, коли звичайних солдатів звинувачували б в порушеннях виконання наказів. Тільки тому, що вони не були одиницею, яку відправляли на основі звичайних наказів, їх вчинки не підпадали під категорію порушення наказів. Не раз або два, Зірки були змушені йти на великі жертви, щоб усунути наслідки їх діяльності. Вважається, що одним з пускових механізмів «прихованої війни в Арктиці», в якій було втрачено попереднього Сіріуса, стала битва яку вони вели з такими ж секретними силами Нового Радянського Союзу. Якими хорошими вони не були у своїй роботі, жертва «Сіріуса» не могла бути не поміченою. Мало того, у цій війні був втрачений не лише Сиріус, але й багато членів зіркового класу. Після того, як після воєнні процеси з Новим Радянським Союзом були влагоджені, вищі посадовці вирішили ув’язнити всіх Іллігал MAP на Мідвей. Це було сім років тому. – Але їхня здатність виконувати свої місії певна. – Я б не назвав надмірну різанину правильним виконанням задачі. Уокер зітхнув глядячи на Капелу, що не показував наміру відступати. Уокер був полковником, а Капела — майором, але Капела був старший за віком та з більшим військовим досвідом. Уокер не зміг незграбно повестися з Капелою, найстаршим представником Зірок, зіркового класу. Якби Уокер був одержимий Паразитом, він би не звернув на це уваги. Але він все ще був людиною, і навіть серед членів Зірок, паразитовано було менше третини, включаючи нещодавно заражених Вега, Спіка та Денеб, з Четвертого підрозділу. Більшості співробітників штаб-квартири Зірок, нижче Уокера лише злегка підкоригували свідомість. Їх просто змусили терпіти існування Паразитів та співпрацювати в їх діях, використовуючи їх побоювання японського неофіційного Стратегічного мага, тобто Тацуї. Що ще більш важливо, вся армія USNA не знаходилася під контролем Паразита. Вданий час, Міністерство оборони поділялися на тих, хто намагався знищити Тацую, і тих, хто намагався використати силу Тацуї в глобальній стратегії Америки. Паразитовані дезертири Зірок залишилися поза увагою через підтримку та прикриття перших. З цих обставин Уокер, який від початку мав контроль над базою, не міг ігнорувати думку Капели, найстаршого з дванадцяти командувачів Зірок. – ...На звичайних місіях, так і було б. Але цього разу противник зовсім інша справа. Не вдасться досягти мети, якщо турбуватимемось про надмірність. – Для чого ви збираєтесь їх використовувати? Уокер не наважився відповісти. З погляду повноважень, не має необхідності розповідати Капелі, яку місію доручили Хорсехеад. Однак Уокер не наважувався залишити його без коментарів. – Їх ціль майор Анджі Сиріус? – Це не так. Уокер рефлекторно спростував припущення Капели. – Ціль Шіба Тацуя, маг стратегічного класу Японії. І все ще трохи вагаючись, дав відповідь на попереднє вагання. Капела не був настільки близький з Ліною, як Канопус. Навіть у цьому заколоті, його ставлення було нейтральним. Однак Капела був типовим серйозним солдатом, ні хорошим, ні злим, а проявляв велику відразу до дій які порушували статут і запеклу відразу до дій що завдають шкоди товаришам. Хоча він і зберігав нейтралітет, було зрозуміло, що він не підтримує повстання Паразитів Арктура. Однак відчуття симпатії та антипатії стримувалися лише дисципліною військовослужбовця. Наразі, Капела зберігав нейтралітет, щоб не поширювати смуту. Тому Уокер намагався не допустити нових дратуючих факторів для Капели. – Крім того, вони діятимуть наче прийняли роботу китайської мафії. З початком операції, всі зв’язки, що вказують на стосунки між нами будуть відрізані. Загін «Хорсехеад» складається з представників східноазійського та середньоазійського походження. Вони всі мали азійську зовнішність. Оскільки цей загін від початку був призначений для незаконних підривних місій у Східному Сибіру та на території Великого Азійського Союзу, його особовий склад мав відповідну зовнішність. Якщо лише з погляду на зовнішність, то видати себе за члена китайської мафії не так і складно. Однак Капела вважав, таке прикриття не надійним. Скільки б ви не робили підроблених паспортів і не маскували спорядження, у бою між магами завжди існує ймовірність використання системної магії Читання думок або використання позасистемної магії Контролю маріонетки. – Зрозумів. Але хто з ними розбереться, якщо вони вийдуть з-під контролю. Але Капела на це не вказав. Тому що це і так повинно було бути зрозуміло. Натомість він запитав про додаткові проблеми. – Розглядається. Але Уокер не дав чіткої відповіді на це питання. Капела злегка примружився. Він несвідомо продемонстрував на обличчі емоцію, «я вже втомився від цього». – ...Ще питання? Уокер, усвідомлюючи, що його відповідь не була відповіддю, не став докоряти йому за таке ставлення. Натомість він натякнув, що відмовляється від подальших питань. – Ні, полковнику. – Тоді, ви вільні, майор. Капела мовчки вийшов з кабінету командувача бази. В очах Уокера, що проводжав його поглядом, було роздратування про яке він не підозрював. ◇ ◇ ◇ В Першій старшій відсьогодні починались регулярні іспити, однак Тацуя просто прийшов до школи, супроводжуючи Міюкі та відразу ж покинув будівлю школи. Як вже згадували раніше, його звільнили від іспитів. Тацуя не мав захоплення складати іспити, які він не повинен складати. В цьому питанні, його думка співпадала з більшістю. Зараз він знаходився в кімнаті дослідницького центру на острові Міякі. Йому дуже хотілося провести розробку нової магії, яка використовувала «Ланцюжковий виклик», у лабораторію FLT, але продовжив роботу тут. Бо боявся залишати без нагляду Ліну. Однак, оскільки дослідницька будівля на острові Міякі позиціонується як нова дослідницька база FLT, можна вважати що це і була «лабораторія FLT». Тацуя не підозрював Ліну. Він виключав з думок можливість того, що вона диверсант, під прикриттям біженки зі своєї країни. Тацуя в певному сенсі вірив у Ліну. Вона не підходила для місій з проникнення. Він вже переконався у нестачі в неї таланту для цього. Кредит довіри з’явився в результаті негативної оцінки можливості негативних для нього наслідків. Він хвилювався, що якщо за нею довгий час не наглядати, Ліна, яка має багато вільного часу, щось накоїть. Хоча вона не повинна бути настільки нерозумною, оскільки вона ж не мала дитина, у цьому плані Тацуя зовсім не довіряв їй. Він прибув на острів о дев’ятій тридцять ранку. Транспортом був не аеромобіль, а невеликий VLOT, яким керував Хійоґо. З того часу Тацуя залишався у своїй особистій лабораторії. Зараз вже була одинадцята година, п’ятдесят хвилин. Тацуя покинув лабораторію, подумавши: «час пообідати». – Тацуя! Покликали його у фоє дослідницької будівлі. – Ліна, ти щось хочеш? Його зупинила Ліна. – Ти на обід вірно? Можна з тобою? Житловий будинок, де мешкала Ліна, та ця дослідницька будівля знаходились на заході та сході острова відповідно. Хоча сам острів Міякі вузький, між двома точками було більше двох кілометрів, дістатись сюди було клопітно. Поснідати разам — це привід, і у неї, мабуть, є про що поговорити. Тацуя відразу це зрозумів.. – Я не проти, але це ж не займе багато часу? Ці слова не були проявом ворожості до Ліни. На додачу до розробки нової магії на основі «Ланцюжкового виклику», Тацуї потрібен час на тренування, щоб отримати системну магію запечатування Паразитів. – Якщо у тебе мало часу, ходімо швидше. Ліну, здавалося не хвилювали невимушені слова Тацуї, і вона просто пішла до їдальні. Логістика острова Міякі все ще була на стадії розвитку, і різноманіття товарів було невелике. Поки доставлялись товари першої потреби, і не було ніяких життєвих незручностей. Однак їжа була смачною. Їдальні тут також активно зосереджувались на приготуванні їжі, тому не можна було сказати, що тут подавали звичайні буфетні страви. Можливо їжа здавалася смачнішою, бо тут не було іншого задоволення. Дослідницька будівля вже працювала і в ній були інші дослідники. Щоб не виділятися наявністю дворецького, Тацуя наказав Хійоґо йти окремо, а сам пішов з Ліною лише у двох. Ліна закінчила з основною стравою, і зробила перерву на каву після їжі. – Тацуя, я хотіла б дещо тебе запитати. – Це довга розмова. На питання Тацуї Ліна похитала головою «ні». – Давай якомога коротше. Поставивши чашку на стіл, Тацуя поглянув на Ліну. Ліна, яка сприйняла це за згоду, почала зі слова «дякую». – Як я вже говорила, на базі «Зірок» відбулося повстання. Я змогла втекти зі штатів завдяки Бену. – Бен, це майор Бенжамін Канопус, так? – Так. – А хіба не прапорщик Ральф Харді Мірфак відправив тебе до аеропорту? Також, напевно, це полковник Вірджинія Баланс організувала можливість для виїзду. – Так, вірно. Але саме Бен попросив полковника про допомогу, і саме він підготував втечу. – Я розумію, що Ліна в боргу перед майором Канопусом. І що? – Я думаю, що Бен, ймовірно, здався після того, як я втекла. З його здібностями можна прорвати облогу і втекти, але він не той, хто втече сам. – Я думаю, що якби він доклав усіх сил, то міг би придушити повстання. Ліна поглянула на Тацую з широко відкритими очима. Тацуя не демонстрував ні найменшої ознаки насмішки. – ...Він не з тих, хто здатен націлити зброю на своїх. – Я не думаю, що Паразитів можна вважати своїми, але їх не так легко розпізнати? І що? – Бен має зв’язки не лише серед Зірок, але й в інших підрозділах, Пентагоні та Держдепартаменті. Навіть у Паразитів не повинно бути можливостей стратити його. Напевно, його посадили до військової в’язниці. Можливо вже перевезли. – Але чи існує в’язниця, здатна утримати першокласного члена Зірок? Навіть якщо позбавити CAD, це не означає що не можливо користуватися магією.. Чи USNA впровадила технологію запечатування магії у практичне русло? – Такої технології існувати не повинно. Я ніколи не чула подібного від Еббі. – Еббі, розробниця тактичної магічної зброї «Бріонак». – Так, вірно. Доктор Ебіґейл Стюарт, головний інженер Зірок. – У неї немає військового звання. Не очікуючи, що повне ім’я розробника Бріонака вирветься з вуст Ліни, Тацуя заговорив на віддалену тему. Ліна ненароком розкрила ім’я доктора Стюарт. Це ознака позиції, нічого не приховувати. ...Можливо. – То де Майор Канопус? Тацуя, усвідомлюючи що відхилився від теми, повернувся до неї, до того як Ліна теж відійде від основного питання. – Напевно... Я думаю, що він опинився у пастці в’язниці Мідвей. – Навіть якщо він втече з в’язниці, навколо все ще море. – Чи не будували цю в’язницю з урахуванням цього? Навіть ми не здатні подолати більше ста кілометрів без допоміжних пристроїв. – Ну і? Якщо майор Канопус опинився в пастці на острові Мідвей, що ти хочеш? Коли її запитали про головне, обличчя Ліни напружилося. – ...Те, що Бена відправили на Мідвей, це не просто припущення. Бен говорив, що якщо його захочуть усунути з політичних причин, він торгуватиметься, щоб його відправили на острів Мідвей. Я збиралася зробити так само. – Чи не занадто кардинально... – Бен говорив, що боротьба за владу не логічна, а справедливість корисна лише тоді, коли перемагає. Незалежно від того, наскільки ви праві чи не праві, невдасі не залишається нічого іншого, як підкорятися сильним. Однак навіть при поразці, є місце для торгу, тому навіть якщо збираєтеся програти, не варто здаватися. Якщо поразка вже вирішена, потрібно програвати на якомога сприятливіших умовах... Багато разів говорив Бен. – Ця історія не обмежена боротьбою за владу, а скоріше вчення шляху припинення війни. Майор Канопус — солдат, який виділяється не лише як бойовий маг, а і як стратег. – Він випускник Військової академії USNA. – Зрозуміло. Слова, що слідували за цим: «Так би мовити, він став магом випадково», звучали лише в голові Тацуї. Тацую та Канопуса практично нічого не пов’язувало. Окрім неприємного спогаду, як перед ним був потоплений корабель, на якому був Ґу Дзіе. Після цього інциденту Тацуя досліджував Канопуса, як людину, яка могла стати перешкодою в майбутньому. На жаль, вдалося довідатися лише поверхневі данні, але він знав, що йому приблизно сорок років. Якщо він не служив з підліткового віку, то став солдатом після закінчення Третьої світової війни, також відомої як Двадцятирічна світова війна. Відомо, що він вступив у Вест-Пойнт відразу після закінчення війни. Магів часто використовували як звичайних солдатів, в ті часи командир маг був рідкістю. Якби маг хотів стати солдатом, яким би гарним нього не був розум, він не міг би вступити до елітної школи підготовки офіцерів. Можливо, його навички бойового мага виявили під час відвідування Вест-Пойнта або після закінчення навчання. Так думав Тацуя. Якщо все так, то Майор Канопус, напевно, стримує свої почуття стосовно самого себе. Цілком можливо, що спочатку він міг стати високопоставленим офіцером, який переміщав би великі армії як командувач, планував би самі війни в цілому. Тим часом після того, як його змусили стати на шлях бойового мага, він повинен мати справу з безпосереднім вбивством терористів і піддаватися дружньому вогню своїх колег, яких захопив Паразит... – Тацуя? – Так, вибач. Тацуя подумки всміхнувся на те, що так серйозно заглибився в фантазії. Він не з тих, хто здатен зрозуміти інших. Крім того, як він не міг сміятися над собою, оскільки й сам живе не настільки добре, щоб співчувати життю інших. – Одним словом, можна сказати, що майор Канопус перебуває у в’язниці на острові Мідвей? – Так. Бен мав вчинити саме так. З острова Мідвей важко втекти, але також важко послати вбивць. – Думаю, є спосіб атаки інших в’язнів. – Можливість не нульова, але... Структура там дещо особлива. Камери ув’язнених повністю звукоізольовані, а зсередини їх можна побачити лише за допомогою відео спостереження. Приготування їжі та прибирання повністю автоматизовані. В камері повністю обладнані не тільки туалет, але й душ. Лише одна людина може вийти на двір і скористатися спортивними снарядами. Це механізм, який повністю виключає взаємодію між ув’язненими. – Для того, щоб запобігти змові в’язнів? – Так. Також Бен говорив, що це для запобігання втрати дорогоцінних бойових майстрів у в’язниці. Хоч під контролем, але проживання не погане. Напевно, для того, щоб не знижувати якість сили? – Я теж так думаю... Тацуя сказав це байдуже, а вираз Ліни демонстрував неспокій в її серці. Визнання того факту, що ними керують як зброєю, у в’язницях могло викликати емоційну реакцію. – Тож ти хочеш, щоб майора Канопуса врятували з острова Мідвей? Тацуя запитував не серйозно. Він не очікував, що Ліна висловить настільки нахабне прохання. – ...Так. Тож коли Ліна кивнула, Тацуя засумнівався в тому, що бачить і чує. – …Ти серйозно? – Я розумію, що це надто нахабне прохання. Але те, що зараз відбувається в Штатах — це не звична боротьба людей за владу. Навіть у в’язниці Мідвей, яка вважається безпечною і такою, де немає загрози вбивства, в гіршому випадку Бен може бути змушений потрапити до Паразитів. Тацуя не міг ігнорувати можливість того, що Канопус стане Паразитом. Як згадувалося раніше, між Тацуєю та Канопусом існував лише не приємний зв’язок. Якби мова йшла про допомогу Канопусу, щоб залучити на свою сторону, Тацуя, мабуть, не погодився б. Навіть якщо Канопус стане союзником, це лише на цей раз. Це не варто проникненню до американської військової в’язниці та викраденню в’язня. Однак Тацуя вважав, що це можна розглянути, якщо мета — зменшення кількості ворогів. Тацуя вже відчув на собі здібності Канопуса, як ворога. Навіть одного разу було достатньо, щоб оцінити його майстерність. – ...На жаль не має жодних достоїнств вартих таких ризиків. Але все ж висновок Тацуї був тим самим. – Якщо хочеш просто знизити ризик паразитизації, легше всього підірвати в’язницю на острові Мідвей моїм Матеріал бурстом. Боротьбою з пандемією Паразитів також можна відвернути критику міжнародного співтовариства. – Стривай! Якщо оголосити таке, Штати будуть!.. Якщо буде відомо, що розповсюдження не людських монстрів було проігнороване, авторитет USNA, буде втоптаний в землю. Розвал держави також не стане простим кошмаром. – Але якщо ваша країна намагається змусити майора Канопуса стати Паразитом та використовувати його, ви не можете не оприлюднити загрозу Паразитів усьому світу. Схоже слова Тацуї були не просто загрозою. – ...Тобто, якщо буде вигода, то все гаразд? Запитала у Тацуї Ліна з твердим поглядом. – Ну це так. Я також не хотів би вчиняти таку грубість, як підрив цілого остова. Якщо виділиться така кількість тепла, це може мати деякий негативний влив на клімат всього світу. Коли Тацуя сказав це з прямолінійним обличчям, по спині Ліни пробіг холодок. Магія, яка одним ударом порушує світовий кліматичний баланс. Вона розуміла, що це не яке-небудь перебільшення. До напруженого виразу додалася знервованість. – Я стану на твій бік, Тацуя. Тацуя не міг зрозуміти, що хотіла сказати Ліна. Він підозріло поглянув на неї. – Повернувшись до Зірок, я припиню військові дії проти Тацуї. Під цим поглядом, похапцем відповіла Ліна. – Я не думаю, що це справа твого власного вибору... – Якщо до моєї думки не прислухаються, я покину армію і натуралізуюся в Японії. Я дочка племінниці сьоґуна Кудо, тому маю право на натуралізацію. – Ти можеш натуралізуватися незалежно від кровної спорідненості... Але чи дозволить це USNA? – Не має значення, чи схвалять це військові. До того часу просто повідомлю про демобілізацію і втечу зі Штатів. «Невже це буде так легко», подумав Тацуя і через цю підозру не міг підтримати рішучість Ліни. Безумовно, в цьому була достойна причина для Тацуї ризикувати. Після того, як Ліна повернеться до USNA і знову втече, приймаючою стороною все одно буде Йотсуба. Він не думав, що в Японії є інші сміливці, які можуть кинути виклик USNA, окрім родини Йотсуба. Зараз вона вважається гостею, але якщо вона приїде в Японію в еміграцію і натуралізується, то можна буде використовувати Ліну, як власну силу. Не як силу сім’ї Йотсуба, а як особисто Тацуї. Ліна сказала, що буде на боці Тацуї, і Тацуя не мав наміру віддавати її Маї. – Зрозумів. Я не можу обіцяти, що це буде одразу, але складімо план порятунку майора Канопуса. – Дійсно?! Дякую, Тацуя! З сяючим обличчям схилилася Ліна. Без столу між ними, вона, мабуть, обійняла б Тацую. – До речі, Ліна. – Що? – Онуків братів і сестер називають внучатими племінницями. Правильніше називатися «внучата племінниця Його Ясновельможності Кудо», а не «дочкою племінниці Його Ясновельможності Кудо». Добре запам’ятай, буде корисно при представленні. Обличчя Ліни одразу скривилося. Навмисно чи ні, Тацуя остудив запальний настрій Ліни. У всякому разі, немає жодних сумнівів, що своїми словами він, як кажуть «зламав прапор». ◇ ◇ ◇ Під час екзаменаційного періоду, навіть в старших школах магії уроки закінчуються рано, вдень. Тацуя повернувся до школи до п’ятнадцятої. Просто через те, що є членом студентської ради, вони не обов’язково затримувалися, але, на щастя, учениця, яку він шукав, готувалася до іспитів в кімнаті студентської ради. – Шіїна. – Т-так?! Тацуя покликав ученицю першого року, з темно-каштановим волоссям, яка носила беруші у формі навушників. Міцую Шіїну, наймолодшу дочку родини Міцуя. Вона помітила, що Тацуя увійшов до кімнати студентської ради, і піднявши обличчя, привіталась. Але вона, мабуть, і подумати не могла, що він з нею заговорить. Голос Шіїни, після того, як Тацуя покликав її на ім’я, звучав трохи тонкувато. – Я хотів би дізнатися думку твого батька, шановного Міцуї Ґена або його старшого сина шановного Мотохару, в одній справі. Ти не могла б запитати, чи не могли вони приділити мені трохи часу. – Ем... Ви хочете поговорити з татом? – Саме так. – Шіба-семпай, щоб ви хотіли запитати у батька Шіїни-чан? Можливо, не в змозі бачити розгублену Шіїну. Вставила зі сторони слово Ідзумі. – Мені треба знати рух американської армії. Тацуя не залишив поза увагою втручання Ідзумі. Він відповів прямо, не шукаючи розумних відмовок. – Американської армії, – пробурмотіла Хонока, поряд з Ідзумі, нащо Міюкі пошепки поділилась, – Родині Міцуя відома інформація про іноземні війська. Ідзумі теж це знала. Те, що Тацуя хотів дізнатися про армію Штатів у родини Міцуя мало сенс. Ідзумі була змушена визнати, що її вручення було зайве. – Ем, Шіба-семпай! Я запитаю у тата про його розклад! Поспіхом відповіла Тацуї Шіїна, розуміючи почуття Ідзумі. Завдяки цьому, Ідзумі не довелося вибачатися перед Тацуєю. Однак вона сама не могла зрозуміти, що для неї краще вибачитись перед Тацуєю або скористатися захистом Шіїни. – Ідзумі-чан. Може розглянемо завдання практичного іспиту, як домовлялись? – Е-е? Міюкі-семпай, ви впевнені? – Так, я не проти. Я ж добре розбираюсь в системі Коливань. – Залюбки! Дякую! Міюкі з Ідзумі, на обличчі якої було хвилювання, залишили кімнату студентської ради. «Гарна підтримка», подумав Тацуя. ◇ ◇ ◇ Провівши Міюкі, що пішла до будівлі практичних занять, Тацуя пішов до тренувального лісу. – Вибач, що навіть під час екзаменів. – Що ти говориш. Це важливіше за екзамени. Відповів з усмішкою, наче почув поганий жарт, на щире вибачення Тацуї Мікіхіко. Він не насміхався, але злегка посміхався наче у нього не було іншого виразу обличчя. – Крім того, я не з тих хто зубрить все в останню ніч. «Ого», пробурмотів собі Тацуя. Якщо він говорить серйозно, то вартий похвали, якщо ж прикидається, що все в порядку, його варто похвалити з іншого приводу. – Тоді покладаюсь на тебе. «У будь-якому разі, сьогодні підемо додому раніше». З цим на думці, Тацуя подав сигнал Мікіхіко про початок тренування. Незалежне інформаційне тіло, що вийшло з-під контролю - «дух» був атакований з шести напрямків, зліва з права, згори спереду, заду і знизу, сайонами, що утворили навколо нього сайонову масу. За три дні тренувань стало зрозуміло, що це ефективніше, ніж поширювати навколо цілі хмару мисленнєвих часток, а потім її стискати. Мікіхіко допомагав з тренуваннями ще до тижня іспитів, і сьогодні був вже шостий день. Наданий момент вдалося з’ясувати, що ефективніше не атакувати сайоновими потоками з однаковим тиском з шести напрямків, ефективніше здійснювати тиск сайонами з чотирьох напрямків, а зверху і знизу просто встановити обмежувачі, щоб ціль і мисленнєві частки не втекли. Залишився завершальний етап. Техніка фіксації стиснених сайонів. Форма печаті куля, а не куб. З погляду ефективності, замість того щоб просто стискати уявну сферу, слід здійснювати тиск, для створення трьох вимірної сфери. Натомість щоб просто стискати її, треба було наче катати в руках. Замість того, щоб стиснути за один раз, потрібно багаторазово повторно стискати її й зрештою перетворити її у тверду маленьку кулю. – ...Тацуя, це... – ...Вийшло? В п’ятдесяти сантиметрах перед Тацуєю плавала сайонова кулька високої щільності. У настільки стабільному стані, наче це справжня річ. Тацуя обережно простягнув руку і схопив сайонову сферу. Невелика сайонова маса віддала відчуттям міцності. Воно взаємодіяло не з тілом Тацуї, а відштовхувалось від сайонового поля, але навіть так, якщо притиснути її трохи сильніше, відчуття, що воно зламається, не було. – Це і є Сфера запечатування... Не системна магія, що захоплює Паразитів лише однією технікою... Захоплено сказав Мікіхіко. Запечатати духів виключно «технікою», не покладаючись на талісмани, заговори, ляльок, та інші допоміжні інструменти. Якщо вдалося запечатати духа, можна запечатати й «демонів», Ця техніка, на думку Мікіхіко, була чимось незвичайним. Тацуя відпустив сайонову кульку. Маніпулюючи полем навколо тіла, щоб воно не впливало на сферу. Зараз двоє людей спостерігали масу псевдо затверділих мисленнєвих часток. Сайонова сфера зруйнувалась через сім хвилин. Дух, що вийшов з-під контролю, захоплений в ній, припинив активність, зберігаючи форму духу. У наступні дві години, у Тацуї повторювались успіхи та невдачі. Сьогодні шанс успіху становив тридцять відсотків. Але за останні чотири хвилини, йому вдавалося чотири рази поспіль. – Мікіхіко, на сьогодні зупинимось на цьому. Ти більше не зможеш. – Все гаразд, хотів би я сказати... Та як ти й сказав, Тацуя, сьогодні це моя межа. Важко дихаючи посміхнувся Мікіхіко. – Але ти вже ближчий до цілі. – Так. Дякую, Мікіхіко. – Не нема за що. – Щоб використовувати її в реальних боях, успішність потрібно збільшити до ста відсотків. Вибач, але ти не міг би приєднатися до мене і завтра? – Звичайно. Продовжуючи посміхатися і навіть ширше, ніж раніше, кивнув Мікіхіко. Він міг допомогти з таким тренуваннями. Однак посмішка Мікіхіко була сповнена задоволення самим собою. ◇ ◇ ◇ У вечір вівторка, другого липня. У будинку Саєгуса, Касумі та Ідзумі готувались до іспитів. Чергування для захоплення Мінору тривало і сьогодні. Однак вони віддавали пріоритет навчанню, а не виконанню обов’язків. Не лише вони, в особняку сьогодні, в режимі очікування, залишилась і Маюмі. До того ж її відвідав несподіваний гість. – Марі?!. Так раптово, щось сталося? – Хочу трохи поговорити. Не заважатиму? – Не скільки не заважатимеш! Заходь. Маюмі потягнула, незвично невпевнену Марі в середину особняка. Вона повела Марі до своєї кімнати. Маюмі власноруч приготувала напої, наказала слугам не заходити й забезпечила конфіденційність для розмови з подругою. Кімната Маюмі була у західному стилі, але, окрім письмового столу та ліжка, в ній був лише маленький столик. Маюмі поставила на столик склянки холодного чаю, принесла з кутка кімнати подушки та сіла навпроти Марі. – Було б краще повідомити, що хочеш прийти. Я випадково сьогодні вдома. Для Маюмі це була пуста балаканина з близькою подругою, слова без глибокого сенсу. – Зайнята захопленням Кудо Мінору? Однак почувши абсолютно несподівані слова з вуст Марі, Маюмі затамувала подих. – Звідки знаєш про Мінору-куна... – Десять головних кланів все ж залучені. Дзюмондзі також бере участь? То це була перевірка. Подумавши про це, Маюмі зосереджено поглянула на Марі. Однак у Марі не було на меті спіймати Маюмі. Це була проста здогадка. Як прелюдія до теми, яку збиралась підняти. – Власне, я приєдналась до переслідування Кудо Мінору. – Е-е, ти? Чому? – Перша дивізія направила загін переслідування, ядром якої є Взвод ударної піхоти. Мені також наказали долучитися як активному учаснику. – Ти ж ще курсант... Позиція курсанта відрізняється від позиції студента Магічного Університету. Як тобі відомо, курсанти стають солдатами Сил Самооборони в момент вступу до Національної академії оборони. В тоні Марі не було іронії. Здавалося, вона не була незадоволена призначенням на це завдання. – Якщо говорити про взвод ударної піхоти... Це «Загін мечників», вірно? Загін магів ближнього бою, що складається з палких послідовників Патріарха. – Ага, саме так. Якщо ти знаєш так багато, розмова пройде швидко. Взвод ударної піхоти виступив заради помсти за Патріарха. Я вважаю, що піднімати армію заради особистої помсти не правильно, але наскільки я чула, Кудо Мінору не можна залишити поза увагою. – Помсти... Патріарха вбив Мінору-кун?.. – Здається це достовірна інформація. – Це... Шоковано промовила Маюмі. Марі потроху попивала чай з льодом, і чекала поки Маюмі прийде до тями. – ...Сили Самооборони розгорнули пошукову мережу на захід від Хаконе, тому не думаю, що ми перетнемося, але про всяк випадок. Я подумала, що тебе, з рештою, треба попередити, Маюмі. Продовжила говорити Марі, побачивши, що колір обличчя Маюмі трохи покращав. Мабуть, це було основне, що вона хотіла сказати. – ...Марі, будь обережною. Мінору сильний. – Він переміг Патріарха. Я розумію, що в бою один-на-один, я не рівня. Я не буду діяти безрозсудно. З безтурботним виразом, відповіла схвильованій Маюмі Марі. Побачивши це, Маюмі подумала, «вона відрізняється від часу навчання в старшій школі».
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!