[2]

[2]

У неділю вранці, двадцять третього червня, дві тисячі дев’яносто сьомого року.

Анджі Сіріус, головнокомандувач магічного підрозділу під прямим командуванням Об’єднаного комітету начальників штабів USNA, Зірки, справжнє ім’я якої Ангеліна Кудоу Шіелдс, знаходилась на борту невеликого VTOL.

Ангеліна, відома як Ліна, була оголошена зрадницею членами зараженими Паразитами й зазнала спроби вбивства на базі, що слугувала штаб-квартирою. Вона втекла до Японії, при підтримці полковника Баланс, яка мала таємний зв’язок з родиною Йотсуба, і до вчорашнього дня перебувала в сім’ї Куроба, гілці родини Йотсуба, але минулої ночі вона залишилась ночувати в квартирі Тацуї та Міюкі.

А зараз вона переїжджала до нової схованки. Острів Міякі знаходився приблизно за дев’яносто кілометрів на південь від півострова Босо і приблизно в п’ятдесяти кілометрах на схід від Міякі. Це був невеликий острів також відомий як «Новий острів двадцять першого століття», оскільки утворився нещодавно, в результаті діяльності підводних вулканів у перший рік двадцять першого століття. Незважаючи на те, що він мав незначну площу, зараз вона зросла до восьми квадратних кілометрів. Він приблизно того ж розміру що й місто Кунітачі в префектурі Токіо.

Цей острів був новою схованкою Ліни.

Весь острів Міякі є приватною власністю родини Йотсуба. Якщо бути точним, ця земля була у власності компанії з торгівлі нерухомості, під контролем родини Йотсуба, але реальності це не змінювало.

За придбанням цієї землі родиною Йотсуба стоїть особлива історія.

Спочатку на острові розташовувалась база постачання військово-морських сил. Однак через неодноразові виверження дві тисячі п’ятдесятих роках база була закинута, і після Третьої світової війни, також відомої як дванадцятилітня світова війна, він став таємною в’язницею для магів-злочинців, як військових, так і цивільних, а керування нею було доручено родині Йотсуба. Оскільки, окрім родини Йотсуба, ніхто не міг повністю контролювати магів-злочинців з великою силою.

Родина Йотсуба придбала острів Міякі, взявшись за обов’язки керування таємною в’язницею.

Однак після виверження, що сталося в січні дві тисячі дев’яносто третього року, на східній (з іншої, від в’язниці) стороні острова, було розглянуте питання про перенесення в’язниці і в дві тисячі дев’яносто п’ятому році рішення було прийнято. А в травні дві тисячі дев’яносто сьомого року, тобто минулого місяця, була завершена нова таємна в’язниця і переведено усіх в’язнів.

Приміщення в’язниці потребували ремонту, але будівля наглядачів була готова ля проживання. У східній частині острова, яка не використовувалась в’язницею, тривало будівництво об’єктів для магічних експериментів. Будівництво було розпочато лише у квітні, але було вирішено, що тут буде побудовано магічну енергетичну установку на термоядерному реакторі, на основі проєкту Тацуї, ESCAPES.

Тацуя та Міюкі також були на борту цього невеликого VLOT. Основною метою був супровід та нагляд за Ліною, але Тацуя також мав на меті перевірити запланований будівельний майданчик для заводу.

Рішення про реалізацію проєкту ESCAPES на острові Міякі. було прийнято наприкінці минулого місяця. Тацуя кілька разів відвідував острів Міякі й мав уявлення про місцевість та клімат, але ніколи не дивився на нього з погляду будівництва. Він був впевнений, що йому потрібно хоча б раз перевірити чи є природні умови, які можуть перешкодити його проєкту.

– Шановний Тацуя, шановна Міюкі, шановна Шіелдс, ми скоро сідатимемо.

Звернувся до Тацуї та інших Ханабіші Хійоґо, який пілотував VTOL. Цей VTOL вміщав шість людей, не включаючи пілотів, і між пілотами та пасажирами не було перегородки. Голос Хійоґо долинув до Тацуї та компанії напряму, як у легковому автомобілі.

– Він досить просторий. Схоже, що інфраструктура також напрочуд добре підготовлена.

Висловила своє враження, розглядаючи острів, Ліна, яка вперше побачила його.

– Вірно... Він сильно змінився.

Міюкі якось вже бувала тут, але не могла приховати свого здивування від картини, що відрізнялась від того, що вона бачила в той час.

– Міюкі ти вже бувала на цьому острові?

– Так, чотири роки тому.

Коли я тут була, більша частина острова була лавовим полем з чорного каміння та піску, на західному узбережжі була лише в’язниця.

Однак на Міякі, що розкинувся в низу, був аеропорт з короткою злітно-посадковою смугою, в північній частині острова, прилеглий до нього об’єкт опріснення, геотермальна електростанція, біля підніжжя гори в його центрі, на сході стояло більше десяти середніх за розміром будинків.

Тацуя також був здивований, але з іншої причини, ніж Міюкі

«...Це завод з виробництва чутливого каменю?»

«А там великий аналітичний центр...»

Серед будівель Тацуя знайшов знайомі йому з лабораторії FLT ознаки.

І раптом він усвідомив.

На цьому острові будується новий головний дім родини Йотсуба.

Хіба не від Маї він почув цю ідею.

Побудувати установку для проєкту ESCAPES» на острові Міякі.

Однак проєкт не виключає можливості побудови другого головного будинку сім’я Йотсуба.

Мая, тобто родина Йотсуба, будує тут відкриту експериментальну установку, а поруч нею закритий дослідницький центр. І, можливо, вони думають про включення найвидатніших, серед дослідників, які зберуться на проєкті ESCAPES, до родини Йотсуба. Щоб досягти ще більшого рівня магічних технологій.

Невеликий VLOT приземлився на вертодромі. Тутешня злітно-посадкова смуга недостатня для злету та посадки великих літаків, але окрім VLOT, чи навіть STOVL, тут могли злітати та приземлятися невеликі літаки на п’ятдесят місць. Можна було побачити, що родина Йотсуба серйозно ставиться до розвитку острова Міякі.

Однак, як і очікувалося, тут не було залізниць чи монорейок. Четверо вирушили на західний берег острова, на машині з автопілотом, який підготувала родина Машиба, гілка родини Йотсуба, яка і керувала в’язницею, на водійське сидіння сів Хійоґо.

Проїхавши навколо вулкана, який досі проявляв невелику активність, вони приїхали до будинку резиденції співробітників адміністрації в’язниці. По дорозі, по боках, було видно лише лавові поля та скелясті пляжі. Розвиток острова, схоже, був зосереджений на східній стороні, навпроти в’язниці.

В’язнів уже не має, і близько половини керуючого персоналу залишили острів. Більшість з них охоронці, і вони переїхали до в’язниці разом з в’язнями.

Залишився весь персонал управління закладом. Житловий будинок також підтримували у стані, з яким можна негайно вселитися.

– Хм... Це радше кондомініум, а не готель.

Пробурмотіла Ліна, висловивши враження, що у неї склалося, ходячи по кімнатах у супроводі гіда. Тацуя та Міюкі мали схоже враження.

– Продукти в холодильнику та комірчині, і здається, поки що тобі не знадобиться нічого крім одягу.

– ...Вірно.

У Ліни було трохи зніяковіле обличчя, їй було важко говорити про те що їй одягати з Тацуєю, який був чоловіком. А може вона пригадала, що перед тим як вона залишила штати, її підлеглий, також чоловік, Мірфак, сказав щось подібне.

– Тут є не лише житло, а й продуктові магазини, тренувальна зала та кімната відпочинку. Якщо до того, щоб піти подивитись?

Запропонував Хійоґо, який раптово перехопив роботу гіда у співробітника в’язниці.

Тацуя поглядом поцікавився наміром Ліни. Ціль сьогоднішнього візиту особисто перевірити, чи можна використати в’язницю на острові Міякі, як схованку для Ліни. Ліна думала, що у неї немає вибору, але це лише її непорозуміння. Якби Ліна сказала «Мені це не підходить», родина Йотсуба підготує наступну схованку. Просто там буде менш безпечно, ніж тут

– ...Можете показати?

Знову ж, Ліна неправильно зрозуміла, думаючи що не має права сказати «Ні». Вона відповіла так Хійоґо, вважаючи це неминучою церемонією.

– Ей... Я справді можу жити тут?

Це були перші слова Ліни, коли вони обійшли заклад і повернулись до житлового комплексу.

– Схоже, тобі тут подобається.

Тацуї здалося дивним, що відповідає саме він, але Ліна запитувала саме його. Він відповів те, що першим прийшло йому на думку.

– Якщо я скажу, що мені це не подобається, мене покарають...

В голосі Ліни звучали нотки втоми. Це була не фізична, а психічна втома, вона втомилась дивуватися.

Зручності, які їй показали, аж ніяк не були розкішними.

Але нічого не бракувало.

Немає факторів, через які можна передбачати незручності у повсякденному житі.

Те саме стосувалося і цієї кімнати. Якщо не зважати на факт, що вона не може звідси поїхати, тут може бути навіть зручніше, ніж у гуртожитку Зірок. Це було далеко від того «нелегкого життя втікача», яке уявляла Ліна.

– Крім того, нормально, що ви показали мені усі ці речі?..

Запитала Ліна з тремтячими від тривоги очима.

Тюремні камери були не єдиним місцем, куди провели екскурсію головній гості. В неї також включалися лабораторії, що будувалися.

Обійшовши житлові приміщення, Тацуя, Міюкі та Ліна скористались тюремним гелікоптером, щоб переміститися до східної частини острова. Пілотував його Хійоґо. Не те що він не довіряв персоналу в’язниці, Хійоґо, схоже, не хотів довіряти обов’язки «водія Тацуї» комусь іншому. Минуло лише близько двох місяців, як Хійоґо почав служити Тацуї, але він, схоже, знайшов в ньому щось гідне вірності.

Останнє місце яке показав Хійоґо, від якого у Тацуї склалася думка як про вірного слугу, це завод з виробництва Чутливого каменю, який Тацуя помітив з літака безпосередньо перед посадкою.

Чутливий камінь є серцем CAD. Базові методи його виробництва широко відомі. Технологія CAD розроблялася як військова, і хоч не була захищена патентами, опублікована вона теж не була. Однак виток технологій продовжувався через ліцензування між союзниками та в результаті шпигунських війн, і зараз тримати це в таємниці було безглуздо.

Однак мова йшла лише про базову технологію. Чутливі камені можна було виготовити загально відомими технологіями, але високоефективні камені з ними не виготовити.

Чутливий камінь — це компонент, який перетворює сайонові сигнали в електричні та навпаки. Однак не всі Чутливі камені однаково перетворюють сигнали мисленнєвих часток в електричні та електричні в сигнали мисленнєві частки. Продуктивність змінюється залежно від конструкції, а ефективність ще більше залежить від процесу обробки.

Деякі Чутливі камені дуже ефективні у перетворенні Сайонових сигналів в електричні, а чутливі камені «очищені» іншими методами обробки, дуже ефективні при перетворенні електричних сигналів в сайонові. Деякі камені вирізняються здатністю перетворювати слабкі сигнали, а інші вірно відтворювати сигнали.

Наприклад, німецька компанія Розен Магіккрафт, британська Мак-Грегор Вандс та американська Максимільян Девайс отримали високу оцінку за всебічні можливості Чутливого каменя і саме в такому порядку, що стосується точності відтворення сигналів, японська FLT вважається компанією номер один у світі. ...Ефективність Чутливих каменів, виготовлених безпосередньо військовими та національно науково-дослідними інститутами не відома.

Розробки в області Чутливих каменів є значним інтелектуальним надбанням кожної компанії та кожної країни. Показувати завод з виробництва Чутливого каменю стороннім, було абсурдом, з погляду здорового глузду магічної індустрії. Слова Ліни «усі ці речі» відображали цей «здоровий глузд»..

– Якщо ти це зрозуміла, не думаєш, що краще туди надто не наближатися?

– ...Я з самого початку не робила б нічого безглуздого.

Висловила своє невдоволення, на відповідь Тацуї, Ліна. Однак голосу бракувало сили.

На даному етапі, невідомо скільки їй доведеться ховатися на цьому острові.

Якщо вона затримається тут тривалий час, напруга і скромність повинні зникнути. Якби вона не зрозуміла важливості цієї області, могла б ненароком проникнути та мала б зайві проблеми з охоронцями.

Ліна сама не могла заперечувати такої можливості.

– Вірно.

Тацуя коротко відповів на слова Ліни та поглянув на Хійоґо.

Хоча це був лише зоровий сигнал, Хійоґо відразу усе зрозумів і передав Тацуї вишуканий конверт.

– Ліна, ключ від цієї кімнати.

– Д-дякую...

Ліна відкрила незапечатаний конверт і поглянула, що всередині.

З нього з’явилася смарткарта золотого кольору.

– За допомогою цієї картки ти зможеш вільно користуватися всіма зручностями на острові, включаючи харчування та покупки. Якщо втратиш, її можуть видати повторно, але тобі доведеться підтвердити свою особу, що викличе невеликі клопоти.

– Зрозуміла. Буду обережною.

Ліна взяла картку обома руками, як важливий предмет.

– Якщо щось станеться, зателефонуй мені зі стаціонарного термінала в кімнаті. Подзвонити можна не лише мені. Тут є зв’язок з Міюкі, Аяко та головного дому Йотсуба.

– Прийнято.

– Ще щось хочеш дізнатися?

– Поки ні. Якщо виникнуть проблеми я зателефоную..

– Так і зроби.

Тацуя поглянув на Міюкі.

Вона, що була позаду збоку від нього і вийшла на півкроку вперед.

– Тоді, Ліна. Відпочинь. Ми ще відвідаємо тебе.

– Так. Дуже, дякую.

Ліна трохи сором’язливо помахала рукою.

Міюкі незручно посміхнулась і помахала у відповідь.

◇ ◇ ◇

– Шановний Тацуя, я хотів би показати ще дещо.

Звернувся до Тацуї, що прямував на стоянку, Хійоґо, що йшов відразу за ним.

На сьогодні у них не було планів, крім відвідування цього острова. Тацуя відповів «добре» і поглядом сказав Хійоґо показати шлях.

Хійоґо відвів Тацую та Міюкі до гаража, збоку від злітно-посадкової смуги. І там був лише один біло-блакитний, чотирьох колісний автомобіль з коротким капотом.

– ...Доволі не звичний дизайн. Середнє компонування двигуна... Схоже, це не так.

Як і сказав Тацуя, в центральній частині кузова автомобіля була секція для двигуна, але двигуна там не було. Якщо це водневий двигун або двигун на етанолі, середнє компонування двигуна можливе, але у випадку з електромобілем поширена конструкція, коли двигун розташовується в передньому і задньому мостах, або двигун вбудовується безпосередньо в колеса. І цей автопілотований транспортний засіб, явно мав ознаки приводу електродвигуна.

– Цей автомобіль - «аеромобіль».

– ...Маєте на увазі, що цей транспортний засіб використовує магію Польоту?

Тацуя злегка, але розширив очі. Він не зміг приховати свого здивування.

– Саме так. Сама розмова була розпочата два роки тому, паралельно з мотоциклом з функцією польоту «Увінглесс», але, схоже, остаточно його завершили після ідеї висловленої шановним Тацуєю, минулого місяця.

Дійсно, у квітні цього року, Тацуя розробив нову магічну схему польоту для польоту магічних об’єктів. Однак будучи зайнятий різними справами, він подав приблизний план головній родині й запхнув в куток своєї свідомості.

Це втілилось в несподіваний результат. Що здивував Тацую.

– Цей кузов автомобіля був зареєстрований, як самохідний автомобіль для доріг загального користування, тож ви можете користуватися ним щодня.

– Тобто це означає, що його можна використовувати, щоб дістатися до цього острова та назад?

– Звісно, якщо ви мене покличете, я відразу ж прибуду.

Відповів Хійоґо з покірним обличчям, але Тацуя від початку не збирався його ігнорувати.

– Старший брате, хочете перевірити?

Міюкі, поруч з ним, запропонувала тест-драйв.

– Ні на сьогодні зупинимось.

З невеликим ваганням на обличчі, Тацуя похитав головою. Проте він не був не зацікавлений у цьому «аероавтомобілі».

– Протестуємо завтра.

– Зрозумів. Я перекажу механікам.

Тацуї не подобалось, що йому доведеться залишити Міюкі під час тестування. Тацуя вирішив випробувати літаючий автомобіль, «Аеромобіль», поки Міюкі буде в школі.

◇ ◇ ◇

Поки Тацуя та його компанія відвідували острів Міякі.

Хоч це була неділя, в Міністерстві закордонних справ та Міністерстві оборони відбувалась деяка метушня.

Дипломатичним шляхом до Японії від USNA прийшов конфіденційний запит.

Прохання про співпрацю у пошуках майора Анджі Сіріус, яка зникла в Японії. Суть полягала в тому, її слід взяти під захист, як тільки вона буде знайдена, та передати до посольства.

Японський уряд вислав до USNA протест що до того, що вищі офіцери в’їхали до країни без попереднього попередження. Однак, коли повернулося твердження, що це візит у не військових цілях, навіть якщо це явна брехня, подальші звинувачення були не можливі.

Японський уряд пообіцяв USNA.

– Вимоги штатів нахабні, але водночас вони видаються виправданими. Але чому це доручили бригаді один-нуль-один

– Підполковник Казама, я теж втомилася. Може те перестати вдавати, що не розумієте.

– Вибачте.

Після докору Саекі, Казама зробив смиренний вираз обличчя.

Але лише м’язами обличчя, з очей випромінювалося іронічне ставлення.

Саекі поглянула на Казаму скривленим обличчям, як вона і сказала, на її обличчі були сліди розумової втоми.

Однак подальших вибачень від Казами не прозвучало.

Саме Саекі втратила терпіння.

– Я знаю, що майор Сиріус знаходиться під захистом родини Йотсуба.

– Ви отримали повідомлення родини Йотсуба?

– Це було швидше попередження, ніж повідомлення.

– Анджі Сіріус знаходиться під їх захистом. Силам Самооборони не втручатися... Вони так сказали?

– Вірно.

З гірким виразом кивнула Саекі. Цього разу Казама був у схожому з нею настрої.

– Ваша Ясновельможність, думаєте зв’язатися зі спеціальним лейтенантом О’Ґурорі?

Вірно, підполковник. Займіться цим.

І Саекі, і Казамі в загальних рисах знали, про контакт між спеціальним лейтенантом О’Ґурорі, тобто Тацуєю, та Анджі Сіріус, тобто Ліною, минулої зими.

Національно визнаний маг стратегічного класу USNA «Анджі Сіріус». Якщо шукати причину, чому Йотсуба захищає її, на думку спадає лише Тацуя. Так міркував Казама. ...Їх міркування були хибними, але для Казами та інших, хто не знає про таємну угоду між родиною Йотсуба та полковником Баланс, може бути неминуче так вважати.

– Спеціального лейтенанта О’Ґурорі... Ні, ви хочете попросити Тацую передати майора Сиріус?

– Зрештою вона буде передана USNA

Саекі не дала прямої відповіді на запитання Казами. Однак вона цілком передала намір Казамі.

Зрештою.. Іншими словами, її передадуть не відразу.

Можливо вони мають намір використати Ліну для якогось обміну.

«Сиріус» - національно визнаний маг стратегічного класу. Один з козирів USNA.

Неможливо щоб в американських військових був лише Сиріус, але якщо козир потрапляє до рук суперника, він стає загрозою.

Можливо вони підуть на не малі поступки, щоб повернути (або ліквідувати) її.

– ...Все ж, чому Сиріус втекла?

Маг стратегічного класу це особа, що на самоті може становити загрозу державі. Певно, його повинні ретельно контролювати, принаймні настільки, щоб не виникало бунтарського настрою.

Питання Казами було природним.

– На жаль детальної інформації не має.

Сили Самооборони також мали шпигунів в Америці. Перебування в союзницьких стосунках не виключає шпигунства. Люди, які вважають союзи вічними та абсолютними не мають кваліфікації для військових чи політичних справ.

Однак через це можна очікувати й контррозвідки. Подібно до того, як Японія насторожено ставилась до шпигунства американців, або навіть більше, штати насторожено ставились до шпигунства японців. Інформацію про втечу національно визнаного мага стратегічного класу не можливо так легко роздобути.

– Чи не небезпечно втручатися, не знаючи обставин?

– Але ви можете запитати у неї самої.

Все що потрібно зробити, це захопити Сіріуса і запитати у неї безпосередньо. Здається, так вважала Саекі.

Казама відчув незвичну небезпеку в ідеї своєї начальниці, але він не міг пояснити причин.

– Попрошу Тацую зустрітися з Сиріус.

– Хіба є потреба запитувати?

Цього разу Казама не зміг зрозуміти, що хоче сказати Саекі.

Не зважаючи на його розгубленість Саекі віддала наказ.

– Підполковник Казама. Накажіть спеціальному лейтенанту О’Ґурорі передати майора Анджі Сіріус.

– Що робити, якщо Тацуя відмовить.

– Краще нічого не робити. Однак він повинен зрозуміти, що Сили Самооборони не готові залишити Сиріус в країні.

Іншими словами, навіть якщо уряд або іноземні держави намагатимуться забрати Сиріус, бригада один-нуль-один не допомагатиме Тацуї.

– Вас зрозумів.

Казама не думав, що Тацуя розраховував на них, з самого початку.

Він також розумів теорію, що іноземний офіцер, якому уряд не дав притулку, не може бути ними перехований як звичайний військовий.

Однак Казама не вважав, що це правильна відповідь.

◇ ◇ ◇

Був вже пізній день, але Тацуя та Міюкі, повернувшись з острова Міякі до Токіо, лише ненадовго зайшли додому й одразу відвідали Мінамі в лікарні.

Кілька разів, біля лікарні, вони зустріли хоч пересічних на вигляд та все ж, напевно, магів з родини Дзюмондзі та кількох людей з родини Йотсуба, в середині, Тацуя не став прикидатися, що не помітив їх. Якщо охорона Мінамі вважалася б важливішою, вигідно було б виділятися, але ефективніше бути непримітним — пріоритетом було захоплення Мінору. Тацуя не мав наміру втручатися в цей план.

– Я б хотіла, щоб вони уважніше стежили перед палатою.

Схоже, Міюкі була настільки невдоволеною, що озвучила скаргу.

Та її невдоволення випарувалось в той момент коли Тацуя постукав у двері палати.

– Мінамі, можна увійти?

– Так, будь ласка. – Заходьте. – Міюкі-семпай з вами?!

Тацуя і Міюкі переглянулися.

Усі три голоси, що прозвучали за дверей, були знайомі.

Отримавши згоду Мінамі, Тацуя відкрив двері.

Від ліжка на них дивилися обличчя з контрастними виразами.

Похмурий вираз, який демонстрував поганий настрій, Саєгуси Касумі.

І вираз з широкою посмішкою, що демонстрував радість Саєгуси Ідзумі.

Це були сестри-близнюки Саєгуса, що були їх кохаями з Першої старшої.

Ідзумі-чан, Касумі-чан, ви теж прийшли відвідати Мінамі-чан?

– Так. Я подумала, що моя однокласниця лежить в лікарні, а всі думають лише про охорону і що це трохи безжально.

Роль родини Саєгуса, визначена на Раді кланів — перехоплення і захоплення Кудо Мінору. Ні Касумі, ні Ідзумі не були призначені в охорону Мінамі.

– Он як, дякую.

Однак Міюкі відповіла Ідзумі з посмішкою.

Не було потреби вказувати на це тут, перед Мінамі. Крім того, ці двоє можуть відвідувати Мінамі, як однокласниці, окремо від ролі відведеної родині Саєгуса. Маючи це на увазі, у Міюкі природно виникло почуття «вдячності».

– Ох! Я не заслуговую таких слів...

Враженим голосом сказала Ідзумі, болісно притиснувши роки до грудей. Можна було сказати, що вона була щаслива до болю. Це був награний жест, але вона була дуже серйозна.

Ні Тацуя, ні Міюкі, не посміялись над перебільшеним жестом Ідзумі. Просто дивились на це з посмішкою. Мінамі, на лікарняному ліжку, відвела погляд. Тільки Касумі, її сестра-близнючка, дивилась на Ідзумі холодним поглядом.

Коли Тацуя підійшов до Мінамі, Касумі відсунулась в бік, тримаючи дистанцію.

Міюкі підійшла за Тацуєю, а Ідзумі поступилася їй місцем.

В результаті, Тацуя з супутницею, помінялися місцями з Касумі та сестрою.

– Мінамі, як само почуття?

Запитав Тацуя, зупинившись біля ліжка. Біля ліжка був табурет, але вони з Міюкі не сіли, бо він був лише один.

– Так, потроху повертаюся до нормального стану.

Вона не дала чіткої відповіді, бо не зізналась про деталі свого стану здоров’я Касумі та Ідзумі.

Те, що її тіло вже відновлювало фізичну силу, було видно з того, що їй вже не потрібна допомога медичного екзоскелета (носимого пристрою силової підтримки медичного призначення). Однак порушення сприйняття зовні не побачити.

– Добре…

Почувши про покращення стану з її вуст, Міюкі з полегшенням зітхнула, приклавши праву руку до грудей.

– Зрозуміло.

Тацуя теж трохи розслабився.

Можливо не варто повторювати це знову, але не квапся одужувати.

– Так.

Невідомо, що вона думала насправді, але принаймні зовні, Мінамі, здавалося, не поспішала.

– Що каже лікар?

– Зможу вийти з лікарні приблизно через два тижні.

Спокійним тоном відповіла на питання Міюкі Мінамі.

– Це включає реабілітацію?

– Таких деталей я не знаю.

Разом з двома тижнями, перебування в лікарні становитиме близько двох місяців. Слухаючи розмову між Міюкі та Мінамі, Тацуя замислився, чи варто йому привезти додому Піксі, щоб допомогти Міюкі з реабілітацією.

– Справді? О, але якщо потрібна реабілітація дома, не хвилюйся.

Не було потреби поспішати, але Міюкі додала це трохи швидшим темпом..

– Ми допоможемо усім, чим зможемо.

– Це дуже милостиво!

Цього разу Мінамі заметушилась.

Можливо це не так, але почувши, що Мінамі може нормально говорити, Тацуя зрозумів, що вона справді одужує.

–– Не соромся...

– Але...

Мінамі трохи засумувала, від чого Міюкі ще більш розгубилась.

І пролунала несподівана пропозиція від Ідзумі

– Міюкі-семпай. Якщо ви не проти, я хотіла б допомогти з реабілітацією.

– Ти, Ідзумі-чан?

– Так. Якщо ви не проти.

«Зараз сумніватися в намірах Ідзумі не правильно». Докорив собі за це Тацуя.

Ідзумі піклується про Мінамі, як однокласниця, і не потрібно думати що це через її зле бажання проникнути в дім Міюкі.

– Ідзумі… Ти ж не збираєшся скористатися пані Сакурай, як приводом, щоб потрапити в дім президента?

Однак Касумі не вагаючись озвучила сумніви Тацуї.

– Н-немислимо! Я б і не подумала про щось таке безсоромне!

На жаль, в голосі та на обличчі Ідзумі було хвилювання.

Касумі примружила очі й продовжила дивитися на Ідзумі.

Ідзумі не відвела погляд від Касумі, але її очі продовжували бігати, намагаючись не зустрітися з її поглядом.

– … Президент. Коли Ідзумі потурбує ваш дім, я її супроводжуватиму.

Міюкі невиразно посміхнулась на слова Касумі й просто відповіла: «дякую вам обом».

Вони першими залишили палату, причому це виглядало так, наче Касумі силоміць тягнула Ідзумі

Тацуя та інші, що залишилися, провели близнючок поглядом і переглянулись з посмішками на обличчях.

Хоча це було здивування, але воно не було не приємним. Такими були посмішки.

Охайна і витончена красива дівчина, такий образ вона мала серед однокласників. Але для Тацуї та компанії, характер Ідзумі дещо відрізнявся від милого.

Тацуя приніс з кутка кімнати стілець та сів.

Міюкі сіла на табурет, який від початку стояв біля ліжка.

– Я все-таки вдячна, що вони прийшли провідати...

Пробурмотіла Міюкі, ніби, сама до себе.

Тацуя погоджувався у цьому моменті.

Для родини Саєгуса, Мінамі — це ніщо інше як приманка для захоплення Мінору.

І тут їх не має в чому звинувачувати. Родина Саєгуса працює відповідно до рішення Ради кланів, як частина Десяти головних кланів. Від початку, родина Саєгуса не мала до цієї справи жодного стосунку.

Саєгуса Коуічі мав власні мотиви й сунув в неї свій ніс. І все-таки Мінамі — лише приманка для родини Саєгуса. З їх погляду, це було правильне ставлення.

– Можливо ці двоє не підходили для цього.

Тацуя чітко не сказав «для чого». Але не тільки Міюкі, а й Мінамі зрозуміла слова, які він не промовив.

Ні Касумі, ні Ідзумі не підходять для Десяти головних кланів. Їх старша сестра Маюмі може підходить, а може не підходить для цього, але вона як і раніше дотримується пріоритетності позиції та обов’язку. Однак, схоже, Касумі та Ідзумі віддають перевагу особистим стосункам перед становищем, і людяності, перед обов’язком.

Одним словом, вони «добропорядні».

– Я не думаю що це погано. Я навіть трохи заздрю.

Слова які вирвались у Міюкі, були доказом того, що вона думає так само як і Тацуя.

– До речі, Мінамі.

Раптово змінив тему Тацуя.

– Так, що?

Попри те, що її раптом покликали на ім’я, Мінамі не запанікувала.

– З того часу було щось незвичне?

– Маєте на увазі, чи не виходив на зв’язок шановний Мінору.

– Я говорю не лише про Мінору.

Я не бачила підозрілих відвідувачів.

Сказала Мінамі й додала, – Я могла щось пропустити поки спала.

– Я не думаю, що Мінору здався. Можливо він щось готує? Наприклад збирає підлеглих...

Міюкі з невеликою тривогою поглянула на обличчя Тацуї.

– Можливо.

Від останнього нападу минув тиждень. І навряд чи Мінору нічого не робив увесь цей час.

Хоча це точно не підтверджено, але Мінору успадкував знання Чжоу Гонґцзіня. Вони не обмежуються лише магічними знаннями.

Зібрати союзників буде важко, оскільки кожна з сімей, з «дев’яткою» в прізвищі, включаючи родину Кудо, не повинні зрадити рішення Ради кланів. Однак, можливо, він знайде спільників через агентурну мережу, побудовано Чжоу Гонґцзінем.

– Можливо мені варто попросити тітку навчити мене техніці запечатування Паразитів.

На обличчях Міюкі та Мінамі одночасно з’явилося хвилювання.

Почувши про техніку запечатування Паразита, Мінамі подумала, що її використають на Мінору.

Але у Міюкі було дещо інше занепокоєння.

– Старший брате... Як думаєте, Мінору-кун, збільшить кількість паразитів. Як «вампіри» минулої зими.

– Я не думою, що Мінору буде нападати на людей випадковим чином. Однак, думаю, є чимало людей, які хочуть сили, навіть якщо перестануть бути людьми. Знайти таких може бути не так складно.

Міюкі не спростувала припущення Тацуї. Не тільки Міюкі, але й Мінамі не висловила невпевненості в його словах, не тому, що це сказав Тацуя, а тому, що вони усвідомлювали цю людську слабкість.

– Старший брате, я щойно подумала... Чи не варто попередити Еріку та інших?

– ...Вірно. Це мій недогляд.

Кивнув Тацуя з порожнім виразом обличчя.

Еріка, Лео та Мікіхіко познайомились з Мінору восени минулого року. Не як вороги, а як союзники. Вони не ставитимуться до нього з побоюванням, якщо Мінору з’явиться перед ними.

Мінору може приховати ознаки паразита. Мікіхіко міг би помітити справжню особистість Мінору, але Еріка та Лео, швидше за все, будуть обмануті.

Безумовно, те що він не передбачив, що ці троє можуть бути використані, було недоглядом.

– Ні, я так само, не подумала про це, до цього моменту... Мені поговорити з Ерікою та іншими?

– Ні, я сам поговорю. Завтра в день, я планую протестувати аеромобіль, тому зачекайте мене після школи в «Ейнебрізе».

– ...Ви впевнені?

Міюкі запитала, бо боялася, чи буде нормально, якщо господар почує їх розмову.

– Я не проти. Ризик підслуховування менший, ніж при розмові в школі, і, можливо, нам знадобиться допомога господаря.

– Господаря.

Тацуя чітко не знав, що батько господаря «Ейнебрізе» досвідчений торговець інформацією, а сам господар також займається купівлею та продажем інформації.

Але Тацуя був впевнений, що господар не є законослухняною людиною. Тацуя нюхав у господаря запах злочинного світу, якого Міюкі не могла помітити.

– Ні, я зрозуміла.

Міюкі не цікавилась у Тацуї про особу господаря. Якщо їй потрібно буде знати, Тацуя розповість сам. Вона подумала, що Тацуя не пояснює, тому що зараз їй не потрібно цього знати.

– Чекатиму вас в Ейнебрізе з Ерікою та іншими. … Ем, старший брате. Чи припустима присутність Хоноки, Шізуку та Мідзукі?

– Я не хотів би збільшувати кількість залучених людей але... Залишити їх в невіданні. Зрозуміло. Запроси всіх.

– Як скажете.

Тацуя та Міюкі кивнули один, одному. І одночасно повернулися до Мінамі.

– ...Що?

З тривогою, а не з нетерпінням запитала Мінамі, Тацую та Міюкі, що мовчки дивились на неї.

– Можливо зараз...

На питання Мінамі, відповіла Міюкі.

– Мінамі-чан, що ти думаєш про Мінору-куна..

– Ну, як?..

На обличчі Мінамі виникла розгубленість.

Несподіване запитання тимчасово паралізувало її думки.

– Здається, Мінамі-чан подобається Мінору-куну.

– Подобається...

Мисленнєві навички не працювали належним чином і Мінамі могла повторювати лише сказані слова.

– Чи подобається тобі Мінору-кун?

– Мені, подобається?!

Здивовано вигукнула Мінамі. Схвильованим тоном промовила вона, ніби повернувшись до тями.

– Я ніколи не думала, що шановний Мінору мені подобається.

– Ти просто про це ніколи не думала?

Скориставшись її словами, Тацуя виправив непорозуміння Мінамі.

– Ти ж просто не усвідомлювала, подобається він тобі або ненавидиш, або ж він тобі не цікавий?

Ми питаємо не просто заради цікавості.

– ...

Мінамі не могла зрозуміти, що хотіли сказати Тацуя та Міюкі.

І вона навіть не знала, що сказати.

– Я б не сказала, що він тобі не подобається, але якщо Мінору-кун тобі подобається...

– Мінамі ти повинна бути готова.

– Приготуватись... Бути готовою битися з Мінору.

Сама Мінамі цього не усвідомлювала, але зараз вона мала сумний вигляд.

– Битимемось будемо ми.

Заперечення Тацуї прозвучало досить жорстко.

– Я хочу максимально уникнути загибелі Мінору. Але я не єдиний, хто йому протистоятиме.

Мінамі мовчки злегка кивнула.

Їй не розповідали, що, крім родини Йотсуба, на Мінору чекають родина Дзюмондзі та родина Саєгуса. Однак вона розуміла, що принаймні родина Саєгуса бере участь в операції з захоплення Мінору.

Вона не пропустила слів про охорону, яке вирвалося в Ідзумі, тай без цього вона не виросла у нормальному середовищі, щоб вважати візит Касумі простим співчуттям до однокласниці.

– Крім того, Мінору сильний. Наївна ідея, спіймати його не вбиваючи, може не спрацювати.

– Гадаю нічого не переробиш.

– Розумом ти можеш це розуміти. Сумнівів не має. Але що з серцем?

– ...

Мінамі не змогла відповісти на питання Тацуї.

– Ось що означає бути готовою. Мінамі, Мінору відмовився від людяності, щоб врятувати тебе. Але, це Мінору зробив сам. У цьому не було твоєї волі.

– ...

Але все не так просто. Тобі відомі почуття Мінору.

– ...Так

Мінамі погодилась з Тацуєю, опустивши голову, щоб сховати обличчя.

– Мінамі-чан, природно що ти розгубилась. Не треба відчувати себе в чомусь винною.

Міюкі взяла Мінамі за руку.

– ...Так

Мінамі підняла голову і ледь помітно посміхнулась Міюкі.

– Але Мінамі-чан, якщо ти не маєш особливих почуттів до Мінору-куна, я хочу, щоб ти була готова.

– Навіть якщо Мінору вбиватимуть на твоїх очах, будь готова не втрачатися.

Вирішальні слова узяв на себе Тацуя.

Він не дозволив Міюкі промовити слово «вбивство».

– Якщо я... Скажу, що кохаю шановного Мінору...

– Подумаємо, як уникнути вбивства Мінору.

Перш ніж продовжити, Тацуя трохи завагався.

– У цьому випадку зростає ймовірність збільшення кількості жертв.

Мінамі змінилася на лиці.

– Мені шкода! Я сказала дурницю!

– Мінамі-чан, заспокойся.

Міюкі, збоку підтримала Мінамі, що похитнулась, намагаючись підвестися з ліжка.

Можливо вона спробувала сісти на ліжко і вибачитись. Схоже, вона не одужала настільки, щоб впоратися з різкими рухами.

– Я не думаю, що твої слова дурниця. Це цілком природно, що ти не можеш відразу зрозуміти свої почуття, про які досі не задумувалась.

– Ні.

Мінамі, в обіймах Міюкі, з силою волі в очах поглянула на Тацую.

– Я не маю особливих почуттів до шановного Мінору.

Було зрозуміло, що Мінамі говорить це через миттєвий імпульс, не задумуючись.

Але якщо вказати це зараз, Мінамі цього не визнає.

– Зрозумів.

Тож Тацуя прийняв відповідь Мінамі.