[2]

[2]

Субота, двадцять сьомого липня. Тацуя виписався з лікарні острова Міякі.

Лише тиждень тому, корабель берегової охорони врізався в судно з ним на борту і він отримав серйозні поранення. Він повинен був бути госпіталізований для лікування... Так було офіційно.

Хоча фактично все було не так, ця госпіталізація-прикриття мала на меті створити алібі Тацуї, тому він не міг перервати лікування до його завершення. Попри те, що до лікарні зовсім не пускали сторонніх, він навмисно прокрався на передодні ввечері й залишився в палаті, замінивши ляльку-підміну (делікатно виготовлену з того ж матеріалу, що й живе тіло), прокинувшись зранку, він вийшов з палати.

– Старший брате, вітаю з випискою.

Міюкі, з букетом, чекала у вестибюлі лікарні. Звісно ж Міюкі була в курсі, що госпіталізація Тацуї — це прикриття. Однак широка посмішка, з якою вона подарувала букет, здавалося, випромінювала щире задоволення не тим, що це прикриття завершене, а тим що Тацуя зміг покинути лікарню і вона має можливість залишитися з ним, не турбуючись про очі інших.

– Дякую, Міюкі.

З посмішкою прийняв букет Тацуя. Ця посмішка говорила «з тобою нічого не поробиш...», але замість гіркої посмішки, ця випромінювала глибоку любов до Міюкі.

Міюкі супроводжувала Ліна, але сьогодні вона не зітхнула і не показала здивованого обличчя.

– Вітаю, Тацуя. Тепер ти можеш вільно пересуватися.

– Ага. Я змусив тебе турбуватися.

– Нічого не поробиш. Я не могла не турбуватися за пораненого.

Слова Ліни були призначені для прикриття. Але це були не зовсім беззмістовні слова. У Ліни на меті також була одна справа, тому вона очікувала виписки Тацуї.

◊ ◊ ◊

Інформація про те, що Тацую виписали, того ж дня перетнула океан.

Стороннім було заборонено входити до лікарні, але не заборонялося прибувати та залишати острів. Завод на Зоряному реакторі на цьому острові мав важливе значення, як зразок не військового використання магії, і бажано, щоб про його успіх широко повідомляли світові. Ізоляція від ЗМІ була б не бажаною для Тацуї.

До того ж Тацуя, в першу чергу, розіграв виписку з лікарні на показ, для того, щоб закрити питання алібі перед Силами Самооборони та USNA минулого тижня. Якби співробітники розвідувальних агентств, що видавали себе за журналістів або репортерів, належним чином не повідомили це своїм роботодавцям, це б виявилося марним.

...Інформація про виписку Шіби Тацуї, Безобразов, у Хабаровську, отримав того ж дня, Кларк — через день в літаку на Гаваї.

◊ ◊ ◊

Житлова будівля для керуючого персоналу, часів коли острів Міякі був в’язницею для магів, досі використовувалася як гуртожиток для персоналу родини Йотсуба. Навіть коли Ліна ховалася на цьому острові, вона користувалася цією колишньою резиденцією керівництва. Шібата Кацушіґе, який нещодавно був призначений керівником острова Міякі, також мешкав на першому поверсі цього восьмиповерхового будинку зі своєю нареченою Цуцумі Котоною. ...Хоча головний дім рекомендував йому сьомий поверх, Кацушіґе вважав пріоритетом можливість негайно реагувати на надзвичайні ситуації, а не статус.

А на восьмому, верхньому, поверсі були підготовлені кімнати, як окрема квартира, для Маї, на час її перебування на острові та кімната, яку використовували Тацуя та Міюкі.

– Ласкаво просимо додому Шановний Тацуя, шановна Міюкі.

– Ми повернулися.

– Я повернулася, Мінамі-чан.

– Ласкаво прошу шановна Ліна.

– Вибач за вторгнення, Мінам.

На Тацую, та його супровід, в окремій квартирі, чекала Мінамі, яка повернулася три дні тому.

Вона повернулася до роботи покоївки Тацуї та Міюкі. Спочатку Міюкі порадила їй, що краще пройти ретельний огляд у лікарні. Однак Мінамі дуже сподівалася на повернення з першого дня, і нарешті Міюкі здалася.

Тацуя не втручався в їх дискусію.

При цьому, ні Тацуя, ні Міюкі не запитували Мінамі про час проведений з Мінору.

Здавалося, що у Мінамі іноді виникало бажання зізнатися, але щоразу Міюкі змінювала тему, а Тацуя доручав легке, але тривале завдання, вони намагалися не торкатися цієї теми.

Тацуя, Міюкі та Мінамі, здавалося, повернулися до того ж життя, що й раніше.

– Завтра я їду.

Повідомила Тацуї Ліна, під час спільного чаювання чотирьох людей після вечері.

– Як і планувалося. Зрозуміло.

Як і сказав Тацуя, зі вчорашнього дня планувалося, що Ліна завтра, двадцять восьмого липня, відправиться на атомний підводний авіаносець «Вірджинія», на якому переховувався Канопус.

– Коли вирушаєш?

– Збираюся вийти до світанку.

– Зрозумів. Я теж підготуюсь. Зможеш прийти в підземний порт о четвертій годині?

В глибинах Міякі був прихований порт, з виходом до моря. Коли Тацуя відправлявся на Північно-західні Гавайські острови, він також відбував звідти.

– ...Все ж не варто себе обтяжувати. Я навіть отримала Траст сюїт, і зможу впоратися сама.

Ліна показала сором’язливість, бо Тацуя пообіцяв підвести її на аеромобілі.

За планом Тацуї, він підвезе на повітряному автомобілі в небо над точкою зустрічі з «Вірджинією», а звідти Ліна одягнена в копію льотного бойового костюма американських військових «Траст сюїт» стрибне в море і перейде на човен.

– У мене є свої причини.

Як і сказав Тацуя, він хотів її підвести не лише просто через доброту. Мережа військових супутників спостереження могла помітити навіть невеликі об’єкти, такі як Траст сюїт та Мобільний костюм.

Посадку на «Вірджинію» під водою, камери супутників не побачать, але якщо вони зафіксують, як маг, що вилетів з острова Міякі, пірне у воду в західному напрямку Тихого океану, це може розкрити співпрацю Тацуї та «Вірджинії». Причиною використання повітряного автомобіля з розширеною функцією стелс, було збереження таємниці.

– Я не хочу спричиняти проблеми для сенатора Кертіса. – Ліна, тобі не потрібно хвилюватися.

– Вірно... Тоді дозволь скористатися твоєю обіцянкою.

Ліна також розуміла необхідність прихованого переміщення. Тому вона кивнула зі схваленням на обличчі.

◊ ◊ ◊

В день двадцять сьомого числа. В головному домі Йотсуба, під час чаювання приймали, як гостя, Куробу Міцуру.

– Отже, пан Міцуру, про що ви хотіли повідомити особисто.

– Можливо, можна було б і зателефонувати, але іноді я хочу побачити ваше прекрасне обличчя безпосередньо.

Відповів Маї, Міцуру з, виразом обличчя наче вибачаючись.

– Якщо так, тоді добре.

На жаль Мая відреагувала байдужим тоном.

Міцуру вирішив, що це не до добра і змінив ставлення на серйозне.

– Вчора отримано звіт від лейтенанта Курачі з армії.

– Пані Курачі, це та дитина, що працює в Генеральному штабі армії, так?

– Так, вірно. Вона новачок, яка тільки вступила на посаду минулого року, але начальство, здається, високо цінує її.

Лейтенант Курачі, про яку вони говорили — це жінка-офіцер, відправлена родиною Куроба до Сил Самооборони через Національну академію оборони. Раптово бути призначеним до Генерального штабу, це незвично, але враховуючи що вона з дитинства отримувала підготовку елітного розвідника у родині Куроба і головному домі Йотсуба це може бути не так дивно.

– І що вона повідомила?

– Генерал-майор Саекі приїжджала зустрітися з начальником штабу Отомо. Вона наполягала на тому, щоб на острові Міякі був розміщений армійський підрозділ.

– Зрозуміло... Її ясновельможність Саекі, здається, хоче цей острів.

Міцуру з посмішкою кивнув на припущення Маї.

Можливо, під приводом потреб гарнізону, вона хоче реквізувати всі наші об’єкти.

Посмішка Міцуру була насмішкою над Саекі.

– Раніше вона сказала, що крім регулярної армії, існування інших військ не припускається, але я думаю, що це незадоволення тим, що цивільні позбавили військових заслуг.

– Пан Міцуру, не кажіть так. Існування постійних солдатів, які не підкоряються цивільному контролю не припустимо, тому це правильна офіційна позиція.

На обличчі Маї, що докорила Міцуру, також плавала підступна усмішка.

– ...Однак навіть цивільні особи мають право на самооборону.

Додала Мая і вишукано піднесла до рота чашку.

– Отже, що мені робити?

Мая була злегка здивована Міцуру, який стер усмішку і поставив своє питання серйозним тоном.

– Ого, незвично. Щоб ви, пан Міцуру були настільки вмотивовані у справі за участі пана Тацуї.

Міцуру злегка глянув на реакцію Маї, яка не дражнила його, а була серйозно здивована.

– Бізнес зі Зоряним реактором, це вже не тільки його справа. У разі успіху, це буде великий проєкт, який принесе величезний прибуток родині Йотсуба. Усі перешкоди мають бути усунені й тут не має місця для особистих почуттів.

– Так. Противник — Сили Самооборони. Це не ситуація внутрішніх розбіжностей. Я рада, що пан Міцуру це розуміє.

Губи Маї все ще завмерли в ледь помітній усмішці, але її пара очей сяяла силою ніби щось нагадували та попереджали, наче гострий цвях.

Уникаючи погляду Маї, Міцуру сидячи схилив голову, щоб показати своє розуміння.

– Який прогрес у вище згаданої справи?

Закривши очі, запитала Міцуру Мая.

– Доказів достатньо. Можна розпочинати в будь-який час.

Міцуру підняв голову і з впевненим виразом відповів на запитання Маї.

– Скажімо, побачимося наступного тижня, коли його ясновельможності Соґа буде зручно. Пан Хаяма, можете домовитися про зустріч з його ясновельможністю.

Цим «Його ясновельможність Соґа» був генеральний командувач, Сил Самооборони, генерал-полковник Соґа. Хаяма, що стояв по діагоналі заду неї відповів: – зрозумів. Я зараз же дізнаюсь, – і відразу ж вийшов через двері позаду.

◊ ◊ ◊

Перед світанком, двадцять восьмого числа, о третій тридцять ранку.

– Доброго ранку. Шановна Ліна.

– Га?! – С-що?!

Від несподіванки, викрикнула сонна Ліна, яка спала у своїй спальні, в кімнаті на восьмому поверсі (ця кімната була житловою зоною як квартира чи будинок), підскочила так, що ледь не впала з ліжка.

Балансуючи на краю ліжка, Ліна протерла і підняла соні очі та побачила перед собою Мінамі в білому фартуху, поверх чорної сукні з короткими рукавами, в настороженій позі.

– ...Мінамі. Це моя кімната.

З критикою в голосі сказала Ліна.

– Я в курсі.

Однак Мінамі не змінила свого спокійного ставлення.

– Чому ти в моїй кімнаті?

Голос Ліни став роздратованим. В цей момент вона помітила, що її руки стискають маленький будильник. Побачивши циферблат цифрового годинника, Ліна продемонструвала здивування.

До того ж зараз лише третя тридцять.

– Так. Час відповідно до ваших інструкцій.

– Інструкцій?...

Підозріло нахмурилася Ліна. Рівно через три секунди вона вигукнула: – Ой! – Я отримала ключ, з проханням о пів на четверту прийти перевірити ваш стан, можливо ви не прокинетесь. Якщо ви ще спите, розбудити вас.

– Справді...

Сором’язливо почервоніла Ліна і признала сказане Мінамі.

Під час вчорашньої вечері з Міюкі та рештою, Ліна справді попросила Мінамі це зробити. Але зробила вона це виключно як страховка.

У місіях Зірок вона часто вирушала посеред ночі або перед світанком. Тоді вона ніколи не просила допомоги інших, щоб прокинутися. В «інциденті з вампірами», минулої зими, її помічниця Сильвія, назвала її «сонею», але насправді вона заспала лише в той день, коли у неї не було планів, що до місії.

Вона була впевнена, що сьогодні зможе встати сама. Тому зовсім забула, що попросила «розбудити».

– ...Дякую, що розбудила мене. Я скоро буду готова.

– Мені вам допомогти?

– Дякую. Але непотрібно. Проте, ти не могла б передати Тацуї вибачення, за те, що я трохи запізнюся.

– Зрозуміла.

Ввічливо вклонившись, Мінамі вийшла зі спальні.

Ліна поставила будильник на столик, хлопнула по щоках обома руками й енергійно підвелася.

О, четвертій п’ятнадцять ранку.

Коли Ліна в Траст сюїт (копії) прибула до підземного порту, спізнившись на п’ятнадцять хвилин від запланованого часу, там на неї чекав не лише Тацуя, ай Міюкі та Мінамі.

Мінамі була в тому ж одязі покоївки, в якому приходила її розбудити, а Міюкі була в легкій літній сукні.

– …Міюкі, ти прийшла провести мене?

Ліна не подякувала Мінамі й не вибачилася перед Тацуєю, бо її увагу прикувала Міюкі. Її шифонова сукня мала поділ довжиною до щиколоток, верхня частина мала відкриті плечі та дуже кричущий виріз в області декольте.

Сьогодні вранці Міюкі випромінювала сексуальну привабливість, що виходила за межі можливостей юної дівчини. ...Ні, вираз «випромінювала» може бути занадто скромним. Увесь простір цього підземного приміщення вона заповнила чарівністю, як для дорослого чоловіка, так і дівчини.

– А. Ні, Ліна.

Побачивши, що Міюкі, злегка здивувавшись, дала негативну відповідь, Ліна подумки кивнула: «Вірно».

«Так чи інакше, той кого проводжаєш, це Тацуя»

Ліна цього й не помітила, але її внутрішній голос пролунав ображено.

– Я не проводжу тебе, а підвезу.

– Е!?

Останнє непорозуміння посилило здивування Ліни.

Міюкі ти теж поїдеш на повітряному автомобілі?

– Система польоту і стелс-система самостійні. Завдяки тому, що Міюкі займеться стелс-системою, маскування буде більш надійним, а я зможу зосередитися на польоті.

Враховуючи емоції, які стояли за запитанням Ліни, відповідь Тацуї була недоречною. Втім, ця відповідь співпала з непорозумінням в поведінці Ліни, розвіявши його, і їй стало ніяково. Можливо Тацуя свідомо змінив тему.

– Тоді, ходімо?

Яким би не був його намір, перед їх виїздом не виникло ніякого зайвого переполоху.

Під поглядом Мінамі, аерокар з Тацуєю, Міюкі та Ліною занурився в море. Море перед світанком зовсім темне, буквально непроглядне. А Тацуя здав задом в цю темряву.

Рухома сила повітряного автомобіля — це магія контролю гравітації, навіть під водою. Напрямок сили земного тяжіння, що діє на кузов автомобіля змінюється, щоб він рухався в потрібному напрямку руху. В повітрі, він знаходиться в стані вільного падіння і в середині автомобіля не буде відчуття гравітації, як під час перебування на штучному супутнику. Однак під водою, не можна ігнорувати опір води, пасажири неминуче відчували силу тяжіння, яка постійно тягнула їх у напрямку руху.

Тацуя переміщував повітряний автомобіль задом, бо думав, що Міюкі та ще одній супутниці буде легше витримати навантаження опираючись на спинку, і не будучи стримуваними ременями безпеки.

Звісно фізичне навантаження при цьому русі було меншим. Якби вони рухалися в перед, відчували б наче машина постійно гальмує. Зараз коли вони рухалися задом, навіть не притиснулися до спинки, а всього лише відчували легку вагу на своїх спинах.

За десять хвилин Ліна повністю втратила орієнтацію. На кузов і в машині діяла магія нейтралізації енергії, а за вікном була абсолютна темрява. Вона не розуміла, в якому напрямку вони рухаються.

Вона не знала, пливе вона чи сидить у тьмяній машині, рухається в перед чи назад. Ліну, яка сиділа на задньому сидінні сама, охопила наростаюча тривога.

– Слухай, Тацуя. Може треба увімкнути світло?

Нарешті Ліна не витримала навантаження і заговорила з Тацуєю, на водійському сидінні.

– Краще не вмикати. Під морем воно не надто корисне. Це лише збільшить ризик бути розкритими.

Але чи не має ризику врізатися в підводну скелю чи кита?

Тут не має підводних гір, з якими можна зіштовхнутися, на даній глибині. До того ж навіть якщо не вмикати світло, я можу «бачити» зовнішню ситуацію.

– ...Що, це не чесно.

На диво, по дитячому поскаржилась Ліна.

До Ліни з переднього сидіння, з усмішкою на вустах повернулася Міюкі

– Ліна тобі страшно?

Не с-страшно мені!

Тон Міюкі не містив насмішки, але Ліна почервоніла і протараторила відповідь.

– ...Я просто трохи хвилююся, бо не знаю, що відбувається назовні.

Ліна відразу ж знизила тон голосу, бо, мабуть, подумала, що це виглядало, наче вона визнала сказане Міюкі, оскільки голос зрадив її. Але ідеального покерного обличчя зробити вона вже не могла, тому, з невеликим збентеженням, додала..

– Ти відчуваєш наче не знаєш, де ховається ворог?

– Так, саме так.

– Ліна, ти майор американської армії. Я не зрозумію такий рівень сприйняття.

Сказавши це тоном, з якого було не можливо зрозуміти серйозно вона чи дражнить її, Міюкі перевела погляд на Тацую.

– Старший брате. Думаю я можу зрозуміти почуття Ліни. Може нам пора вже злітати в гору?

– Так. Трохи раніше, ніж планувалося, але нумо спливати.

Легко кивнув Тацуя.

Кажеш раніше ніж планувалося, а нормально, що ми не достатньо відійдемо від острова Міякі?

Саме Ліна насторожилася від прохання Міюкі.

– Ми вже поруч з Японським жолобом. Для прикриття достатньо.

Японський жолоб... Пройшло лише хвилин тридцять?!

Здивувалася Ліна, почувши про їх нинішню позицію від Тацуї.

– Яка його швидкість?

– Максимальна швидкість — чотириста кілометрів на годину.

– Чотириста кілометрів на годину — це ж... Понад двісті вузлів під водою?!

Крик Ліни продзвенів всередині герметичного повітряного автомобіля.

Міюкі неприємно нахмурилась, але Тацуя був спокійним і бровою не повів.

– Тут не має чому так перебільшено дивуватись. Суперкавітаційні1 торпеди минулого століття також досягали двісті вузлів. Цей повітряний автомобіль, як і мобільний костюм Сил Самооборони, і ваш Траст сюїт, утворює навколо себе повітряний кокон, щоб зменшити опір під час польоту. Під водою цей повітряний кокон має ефект суперкавітації.

– ...Правда?

– Немає сенсу заперечувати реальність.

Це звучало не зовсім переконливо, але Ліна більше не питала й не сперечалася.

Повітряний автомобіль піднявся до поверхні води, задерши ніс вгору. Повітряний автомобіль, що пірнув у воду задом, розвернувся передом до напрямку руху і горизонтально піднявся на великий кут, але ні Ліна, ні Міюкі не відчули цих змін. У той момент, коли вони спливли з моря, то зрозуміли, що ширяють в небі під кутом понад сорок п’ять градусів.

Над морем, у двох сотнях кілометрах на схід від острова Міякі тільки но сяяло сонце. Морська гладь, що виблискувала на ранковому сонці, дала їм зрозуміти позицію автомобіля на якому вони їхали.

Повітряний автомобіль стрімголов влився в небо, де ще трохи залишалося кольору ночі. …Зовні він різко піднімався під кутом шістдесят градусів, але Міюкі та Ліна відчували, що він «падає».

– Міюкі займись стелс-системою.

– Т-так.

Поспішно відреагувала на вказівку Тацуї Міюкі, що розглядала пейзаж. Тацуя передав Міюкі контроль над магією маскування електромагнітних хвиль. Магічний екран, який випромінює лише інфрачервоні промені з тією ж довжиною хвиль, що й зовнішня температура. Звільнений від магії маскування, Тацуя зосередив свою силу на магії польоту.

Повітряний автомобіль в одну мить розігнався до ста кілометрів на годину.

Місце зустрічі з атомним підводним авіаносцем «Вірджинія» знаходилося в тисячі кілометрах на схід від Японії та на глибині двісті метрів під водою. Вірджинія з минулої ночі мала чекати в морі.

Проте звичайним шляхом неможливо було дізнатися, чи справді він чекає в обіцяному місці.

Серія дій Вірджинії, включаючи допомогу в атаці та битві за Мідвей і базу Перл і Гермес, не ґрунтуються на офіційних наказах. Лише деякі командуючі Тихоокеанського флоту знали поточне місце знаходження. Не можливо відправити сигнали або повідомлення, які б не можливо було перехопити.

Однак це було не можливо лише звичайними засобами. «Погляд» Тацуї зафіксував позицію атомного підводного човна ще за сто кілометрів.

– Ліна ми прибули.

Повернувся до Ліни Тацуя, зупинивши повітряний автомобіль над «Вірджинією», на висоті десяти метрів над поверхнею води.

– Знаєш, як увійти?

Підводні човни зазвичай не передбачають що на них сідатимуть та виходитимуть під водою. Однак підводні човни, оснащені офіційно забороненим ядерним реактором, для підвищення конфіденційності, мали спеціальний шлюз, яким можна було скористатися під водою.

– Усе гаразд. Я вперше побуваю на Вірджинії, але маю досвід поїздки на човнах такого ж типу.

Кивнула у відповідь Ліна, Тацуя відчинив двері заднього сидіння.

– Тацуя, дякую тобі за все. Я зв’яжуся з тобою, коли щось вирішиться.

Ліна злегка помахала рукою і стрибнула в море з десятиметрової висоти.

◊ ◊ ◊

Пасивний гідролокатор атомного підводного човна «Вірджинія» вловив звук стрибка Ліни у море.

– З точністю майже у хвилину. Схоже, що японці дійсно досить пунктуальні.

Отримавши доповідь від оператора сонара, пробурмотів капітан Майкл Кертіс, тоном, з якого було незрозуміло здивований він чи вражений.

– Відповідальним особам підготуватися до прийому гостя. Ми давно не користувались підводним люком. Не облажайтесь, на зразок затоплення відсіку.

Поки лунали відповіді «Ай-ай-сер», на бойовому інформаційному посту з’явився офіцер середини віку. І підійшов до капітанського місця.

– Капітан.

– Майор Канопус. Схоже, незабаром прибуде дівчина, що називає себе Майор Сіріус. Їй потрібно просто пірнути прямо, тож вона не повинна заблукати.

Сказав капітан Кертіс, випередивши його запитання.

Адже у Канопуса не було жодної іншої причини, крім Ліни, щоб з’являтися тут.

– Ось як.

Наче підтверджуючи це, висловив своє враження Канопус.

– Тоді я теж хотів би її зустріти.

Після чого висловив прохання заради якого з’явився в CIC.

– Добре. Дозволяю.

Якщо Ліна і Канопус об’єднаються і будуть лютувати, навіть цей гігантський підводний човен може легко затонути. Канопус міг стати заручником Ліни й навпаки. Враховуючи безпеку корабля, їх не можна було так легковажно зводити, але Кертіс, який не мав таких занепокоєнь, з готовністю дав дозвіл на прохання Канопуса.

Канопус — Бенжамін Лоуес — онук тітки Майкла Кертіса, це був не такий вже далекий кровний зв’язок, для людей з вищого суспільства. До того ж ця робота виконувалась за наполегливого прохання сенатора Ваєтта Кертіса, впливової людини в їх сім’ї. Через це, у нього не було підстав сумніватися в Канопусі.

– Дуже дякую, капітан.

Відсалютував Кертісу Канопус і той відповів тим же сидячи.

◊ ◊ ◊

На шляху назад, після того, як вони висадили Ліну, салон повітряного автомобіля перетворився на закриту кімнату, в якій Тацуя та Міюкі були наодинці.

Хоча це виглядало, наче вони на побачені в повітрі, де їх ніхто не потурбує, Міюкі виглядала пригніченою.

– Що таке, Міюкі.

Побачивши, що Міюкі не наважується щось сказати, Тацуя заговорив сам.

– ...Хочеш про щось запитати? Ми одні. Можеш не хвилюватися, що нас хтось почує.

Коли він ще раз наполіг, Міюкі вагаючись почала говорити. Навіть знаходячись в ситуації, коли не варто турбуватися, що їх почують сторонні, Міюкі не була впевнена, чи варто говорити причини тривоги, що була в її серці.

– Справа в Мінамі-чан.

– Так.

Тацуя підтримав розмову тоном наче очікував, що темою стане Мінамі.

– Старший брате, ви ж не використовуєте на Мінамі-чан магію Ґейткіпер... Вірно?

«Ґейткіпер» це техніка, що стежить за «Воротами», через які магічна послідовність проєктується з розуму мага на цільову подію, і відразу після виявлення проходження магічної послідовності, скасовує магічну навичку, знищуючи послідовність.

– Не використовую. Проти симптомів Мінамі, Ґейткіпер не має сенсу.

Як було сказано вище, «Ґейткіпер» - це магія, що руйнує магічну послідовність в процесі активації. Вона не обмежує активність Області магічних операцій, що створює магічну послідовність. Вона не має жодного ефекту, проти «перегріву Області магічних операцій» що загрожує розуму та тілу Мінамі.

– Чому ти питаєш?

– Це...

В очах Міюкі була розгубленість.

– Тому що ти не відчуваєш магічну силу Мінамі?

Відповів Тацуя замість Міюкі, що не змогла озвучити свої слова. Міюкі з широкими очима поглянула на Тацую.

– Значить це не моя уява?

– Це не уява. Можливість використовувати магію Мінамі повністю заблокована. Сприйняття наче активне, але... Можливо, воно теж сильно обмежене.

– Навіть сприйняття... Це Мінору-кун, щось зробив?

Запитала Міюкі з тривогою на обличчі.

Не було потреби підтверджувати, чого вона боїться.

– Поки що не знайдено жодних слідів Паразита.

На обличчі Тацуї був гіркий вираз, через відчуття зніяковіння, від того, що він не може повністю позбавити Міюкі занепокоєння.

– Я теж. Але якщо ми заговорили про Паразитів...

– Мінору, який сам став Паразитом і зберіг своє его, володіє більшими знаннями та секретами про Паразитів, ніж ми. Не думаю, що він зробив би Мінамі Паразитом без її згоди, ні я цього не хотів би, але ми не можемо заперечувати, що він використав невідому нам техніку, пов’язану з Паразитами, щоб дезактивувати Область магічних операцій.

– Старший брате, навіть ви своїм «поглядом» не можете цього помітити?

На жаль, мій «погляд не доходить до області Розуму.

– Так, вірно... Вибачте.

Міюкі також знала, що зір Тацуї не може розпізнати структуру псіонового інформаційного тіла. Однак, якщо це магія, навіть якщо вона впливає на розум, це відбувається через сайонове інформаційне тіло. Бачачи його, Тацуя також бачив, аналізував та розкладав магію психічного впливу.

Тому Міюкі вважала, що Тацуя зможе побачити магію Мінору.

– Ні, Я добре розумію твої почуття. Мене також хвилює стан Мінамі.

– Що ж потрібно робити...

З похмурим обличчям, Міюкі опустила погляд вниз. З першого погляду можна було помітити, що вона напружено розмірковує, чи можна щось зробити. Слід сказати, що впродовж усього цього часу стелс-система, що покривала автомобіль, стійко зберігала стабільність

Після перебування в такому стані приблизно п’яти хвилин, з рота Міюкі вирвалося бурмотіння, – Точно..

Можливо, Якумо-сенсей може знати, що зробив Мінору.

– Так... Хочеш запитати?

Якщо мова йшла про фахівців в магії психологічного впливу, їх можна було, знайти в родині Йотсуба. Ні, у сім’ї Йотсуба найбільше магів, здатних до магії психічного впливу, як за кількісними, так і за якісними показниками.

Однак той факт, що тут не прозвучало прізвище родини Цукуба, не був доказом того, що вони довіряли Якумо більше ніж родині Йотсуба, вони скоріше зовсім не довіряли родині Йотсуба.

◊ ◊ ◊

Пірнувши в море і занурившись з поверхні прямо до дна, Ліна, не розгубившись, попрямувала прямо до «Вірджинії». Як військова, вона була здатна не оступитися у важливій справі.

Ліна схопила кінчик дротової антени, що стирчала з корпусу корабля, і встановила дротовий зв’язок, з внутрішньою частиною корпусу.

– Вірджинія, на зв’язку Майор Анджі Сіріус, з магічного підрозділу спеціальних операцій Зірки. Прошу дозвіл на посадку на борт.

Всупереч очікуванням Ліни, відповідь прийшла негайно.

– Говорить полковник Майкл Кертіс, капітан Вірджинії з Тихоокеанського флоту. Посадку на борт дозволяю. Прохання прийти зі справжнім обличчям.

Те, що їй відповів безпосередньо капітан, вже було для неї несподіванкою, але те що їй доручили зняти маскувальну магію й увійти, було дивним.

– Справа і в тому, що Анджі Сіріус не може з’явитися тут, як вважається. Не хвилюйтесь, команді повідомлено, що прийде агент родини Йотсуба, який стверджуватиме, що він головнокомандувач Зірок.

Проте вона все зрозуміла після пояснення.

– Так точно.

Ліна відпустила антену, відключилась, розвернулась і попрямувала до задньої частини корпусу.

Всередину вона потрапила через шлюз висадки-посадки, перероблений із заднього торпедного апарату.

– Бен! Ти в порядку!..

Пройшовши через подвійний люк, що слугував своєрідною повітряною камерою, вигукнула Ліна, помітивши в рядах зустрічаючих Канопуса, забувши привітатися з екіпажем і зняти шолом.

– Ліна і ти теж.

Канопус не назвав її головнокомандувачем, тому що дотримувався «установок» які оголосив капітан. Звісно в цьому не було нічого не природного, не лише через те, що у нього були певні акторські навички (дорослі щодня грають різні «ролі», відповідно до ситуації), але, тому що звик ставитися до Ліни, як до дівчинки-підлітка, а не як до головнокомандувача.

Він мав доньку на два роки молодшу від Ліни. Тому не зміг залишити Ліну, що страждала від місій вбивств, покладених на «Сіріуса», і він дбав про неї.

Ліна також була психічно залежною від такого ставлення Канопуса. Тому її особливо хвилювало становище в якому опинився Канопус.

Екіпаж підводного човна, що спостерігав за зворушливою зустріччю, не здогадувався про ці обставини, але погляди були дружелюбними.

Відчувши на собі теплі погляди, Ліна випростувалася і віддала честь, лише з піднятим забралом шолома. Після салюту екіпажу у відповідь, вона зняла шолом.

Довге волосся, складене під шоломом, розсипалося, і серед екіпажу вирвалися зітхання захоплення. Навіть якщо її відносили до так званих білявок, волосся, що сяяло, так само як чисте золото, як у Ліни, зустрічалося рідко. Обличчя осяяне цим блиском, теж було рідкісної краси. Свисту не було, ймовірно, лише, тому що усі були достатньо стриманими.

Ліні (не яка Анджі Сіріусу, а як Ангеліні Кудоу Шіелдс) реакція екіпажу була звичною. Вона її проігнорувала і звернулась до Канопуса, – Я хотіла б привітатися з капітаном.

– Ліна, йди за мною.

Не особливо ввічливо відповів Канопус і повів Ліну до CIC.

Після зустрічі з капітаном, зараз Ліна була перед Канопусом у чудовій кімнаті, про яку не скажеш, що вона знаходиться на підводному човні. Капітан Кертіс позичив їм свою кімнату.

У капітанській були не лише письмовий стіл та ліжко, ай комплект диванів. На запрошення Канопуса, Ліна сіла на правий край тримісного дивану.

– Бене, розкажи, що сталося після того, як я втекла.

Чекаючи, поки Канопус сяде навпроти, запитала вона.

– Мене відправили на Мідвей відразу після того, як ви втекли, головнокомандувач, тому, я не можу вам сказати нічого особливого...

Сказав Канопус в як передмову, і розповів, як його відправили до в’язниці Мідвей.

– ...То Майор Капела не піддався Паразитам?

Майор Ной Капела, командувач п’ятого підрозділу Зірок. Був найстаршим магом класу зірок і найдовше перебував на військовій службі. Навіть полковник Уокер, командувач бази-штабу Зірок, не міг ігнорувати слова Капели, незалежно від повноважень, за впливом, він значно перевищував Ліну та Канопуса. Почувши новину про те, що Капела не приєднався до Паразитів, Ліна полегшено зітхнула.

– Майор Капела зайняв нейтральну позицію. Він не наш союзник.

– Досить того, що він не буде ворогом. Яка позиція інших капітанів?

Зірки складалися з дванадцяти підрозділів, під командуванням Сіріуса. Хоча командувачі не мали абсолютної влади у своїх підрозділах, їх позиція впливала на поведінку підрозділу більше ніж, розпорядження командування. Думаю, що Харді зможе тобі про це розповісти.

«Харді» про якого згадав Канопус, це лейтенант Ральф Харді Мірфак, член Першого підрозділу, командувачем якого він був. Лейтенант Мірфак допоміг Ліні втекти, під час повстання паразитів на базі штабу Зірок і доставив її в аеропорт Альбукерке, де вона і зникла.

– Майор Арктур з третього підрозділу, майор Регул з шостого підрозділу та майор Антарес з одинадцятого стали Паразитами. Капітан Вега з четвертого підрозділу, ймовірно також стала Паразитом.

Шар... Капітана Вегу я зустрічала в Японії. Вона, лейтенант Денеб і лейтенант Регул були вбиті магом з родини Йотсуба, а Паразити, що ними керували, були запечатані.

– Ось воно як? Маг Йотсуби…

Канопус перервав слова і задумався.

«Можливо, він насторожився що до бойової сили родини Йотсуба.» Побачивши його задумливий вираз обличчя, подумала Ліна.

Канопус зберігав мовчання не довго.

– ...На момент, коли мене відправили до в’язниці Мідвей, точно було чотири командувачі на боці Паразитів. Це лише моє припущення, і воно досі не змінилося. Не думаю, що серед класу Зірок, включаючи командувачів, є нові Паразити. Однак безперечно, що Паразити можуть поширюватися серед Супутників та Стар Дуст.

– Так. Про клас Супутник не знаю, а от Стар Дуст може паразитуватися, щоб подовжити своє життя... Якщо вони захотіли стати Паразитами, з цієї причини, я не можу їх звинувачувати.

Опустивши погляд, сумно пробурмотіла Ліна, коли вона знову підняла погляд на Канопуса, її звичайний вираз вже повернувся.

У всякому разі, виходить, що єдині Паразити Зоряного класу, що залишилися на базі, це шостий підрозділ.

Канопус дивився на Ліну, очікуючи пояснень її слів.

– Родина Йотсуба... Ні, вже не має сенсу цього приховувати. Тацуя сказав, що капітан Арктур, майор Антарес і лейтенант Саргас вже вбиті.

Арктур — це супротивник з яким Тацуя бився в транспортному літаку, а потім з його астральним тілом над горою Такао, на початку місяця, точніше він був запечатаний, а не вбитий.

З майором Антаресом і лейтенантом Саргасом Тацуя зіштовхнувся на палубі есмінця «Шевальє» на шляху до бази Перл і Гермес і знищив своїм «Астрал Демолішін»

– Тацуя, про якого ти говориш, це Шіба Тацуя маг стратегічного класу з магією перетворення маси в енергію.

– Вірно.

– Він же витягнув мене з Мідвей?

Під час бою на Мідвей, Тацуя не представився Канопусу. Він навіть обличчя не показав. Однак Канопус, пам’ятаючи інформацію про Тацую, що став мішенню Зірок минулої зими, здогадався про особу мага, що звільнив його.

– Так.

Кивнула Ліна, особливо не задумуючись про те, що Тацуя приховував свою особистість. Можливо, вона навіть не усвідомлювала, що Тацуя ховав своє обличчя.

Ліна швидко змінила тему, не підозрюючи про свій недбалий вчинок.

– Я не знаю де лейтенант Спіка, але думаю що про неї не варто хвилюватися.

...Ні, повернемося до теми.

– Лейтенант Спіка була на кораблі що атакував острів Міякі, разом з капітаном Вегою.

– Острів Міякі — це база родини Йотсуба, де головнокомандувач перебувала під захистом?

– Так. – Кивнула на запитання Канопуса Ліна

Лейтенант Спіка має сильне відчуття обов’язку. Вона не повернеться до штабу, не помстившись за капітана Вегу та лейтенанта Денеб.

– Так. Вірно, в ній дійсно було щось подібне.

Погодився з припущенням Ліни Канопус.

– ...Головнокомандувач, ви збираєтесь повернутися до штаб-квартири?

Тоді висловив припущення, про наміри Ліни, виходячи з її слів.

– Збираюся. Я не хочу бігати вічно, Бен, ти ж теж не збираєшся задовольнитися клеймом ув’язненого, що втік з в’язниці, вірно?

– ...Так, правильно.

В очах Канопуса горіло войовниче світло. Ліна не мала наміру його провокувати, але в результаті ця відповідь, здається, запалила його.

– Крім того, я більше не можу дозволити Зіркам дружити з Паразитами. На щастя, Тацуя ліквідував самих сильних Паразитів. Думаю, що зараз настав час знищити їх вплив.

Бен, допоможи мені, будь ласка.

– Звичайно, головнокомандувач.

Енергійно кивнув, на прохання Ліни, Канопус.

◊ ◊ ◊

Екстрасенсорна сила Тацуї мала назву Погляд духів, але вона не фіксує образи, як от ясновидіння та віддалений погляд. «Погляд духів» - це здатність розпізнавати всю фізичну інформацію, включаючи візуальну та магічну яка складається з сайонового інформаційного тіла. Він не міг читати думки, але він міг зрозуміти значення озвучених слів, наче чуючи їх.

Фізична відстань тут не мала значення. Для магії перешкодою була не фізична, а інформаційна відстань. Якщо інформацію про місцезнаходження цілі можна сприйняти, як справжнє відчуття, а не ряд абстрактних чисел, або якщо вдасться сприймати це як, вона он там, без будь-яких проблем можна використовувати магію.

«Погляд духів» передає користувачеві всю фізичну і магічну інформацію, з більшою достовірністю ніж її сприймають п’ять органів чуттів разом. Вона також містить інформацію про місцезнаходження шуканої цілі. Визнати існування цілі, прочитавши інформацію про місцезнаходження та підтвердивши інформацію про позицію, фактично сприйнявши ціль, видається, це якесь коло сприйняття, але насправді ці два сприйняття не відбуваються одночасно.

Тацуя знаходив інформацію про місцезнаходження, використовуючи спостережену та записану індивідуальну інформацію (інформацію, яка ідентифікує людину від інших), а потім звертав «погляд» на координати, щоб виявити індивідуальну інформацію, підтверджуючи той факт, що інша сторона «там». Його «Погляд духів» не був настільки універсальним, щоб він зміг знайти когось, знаючи лише його ім’я. Крім того, якщо інформація про місцезнаходження замаскована на рівні Ейдосу, як при «Костюмованому параді», то не можливо отримати координати, на які має бути спрямований «погляд» і визначити позицію не вдасться.

В такому випадку, шукана людина була знайомою, і час виходу на зв’язок був визначений заздалегідь, тому Тацуя легко впіймав її в «поле зору», не отримавши магічного опору.

О, шістнадцятій, двадцять восьмого липня, за японським часом.

– Ліна, ти мене чуєш?

Сказав Тацуя в порожнечу, у своїй кімнаті на острові Міякі.

«Добре чую, Тацуя.»

Слова, які Ліна вимовила на атомному авіаносці «Вірджинія» в Тихому океані, ставали змістовними й вливалися в свідомість Тацуї.

Ліна сприймала його голос, відтворений його магією. Тацуя передавав свій голос, викликаючи вібрацію повітря біля вуха Ліни, за допомогою магії Коливання. Він насправді говорив в слух, тому шо легше відтворити звук, який фізично колихає повітря, ніж синтезувати голос магією. А Тацуя зчитував відповідь Ліни «Поглядом духів».

Таким чином, ці двоє змогли встановити зв’язок між островом Міякі та «Вірджинією», що блокувала зв’язок.

– Змогла нормально поговорити з Майором Канопусом?

«Так, Тацуя. Капітан теж добре до мене ставиться... Дякуючи тобі. Дуже тобі дякую.»

– Відношення капітана Кертіса не моя заслуга. Тож які твої майбутні дії?

«Теє...»

Пробурмотіла Ліна. Екстрасенсорні здібності Тацуї точно передавали такі тонкі нюанси, як інформація.

– Ти вирішила повернутися додому?

«Т-так. Зрештою, думаю, я повернуся. Думаю якщо залишити нинішню ситуацію в нестабільному становищі, це спричинить тобі незручності.»

– Це не спричиняє проблем, але якщо думаєш, що це потрібно, так і зроби.

«Дякую, Тацуя. Я зв’яжусь з тобою, коли закінчу. Зможеш передати це Міюкі?»

Добре передам. Гаразд, бережи себе.

Відправивши це повідомлення, Тацуя перервав зв’язок.

◊ ◊ ◊

– Так, ти теж... Ти вже відключився?

Розмова будувалася на його магічних навичках, тому була однобічною. Не було жодного індикатора, щоб було легко зрозуміти про наявність зв’язку, як в комунікативних пристроях.

Однак вона якось відчула, що спрямований на неї погляд зник. Ліна дійшла висновку, що Тацуя скасував магію, що з’єднувала це місце та острів Міякі.

– ...Ти ж не підглядаєш?

Наважилася вона пробурмотіти в голос, для тесту.

Протестуючого голосу Тацуї у відповідь не прозвучало.

– ...Тацуя сісконщик2.

На ці образливі слова, сказані з обережністю, знову не було жодної реакції.

«Схоже, я не помилилася.»

Переконавшись, що зв’язок дійсно розірваний, Ліна розслабилась. Вона не знала подробиць про «Погляд духів» Тацуї. Проте вона розуміла, що це надзвичайно просунуте дистанційне сприйняття, що включає зір та слух.

Зараз коли голос не повинен передаватися. Розуміння того, що за тобою можуть підглядати, в односторонньому порядку, страшно стомлювало. Можливо, для будь-кого, не лише для Ліни. Тим більше якщо той, хто дивиться приблизно того ж віку та ще й протилежної статі.

Ліна розуміла, що за нею могли спостерігати протягом тривалого часу, просто Тацуя не відповідав. Але вона намагалася про це не думати. Якщо не думати, що за тобою спостерігають, ви не будете нервувати й психічно виснажуватись. Вона мусила кілька разів повторити собі: «Все добре, Тацуя поводиться як джентльмен».

Вона встала зі стільця і лягла на ліжко. Ще було рано лягати спати, але це була окрема кімната для старших офіцерів, яку влаштував капітан Кертіс. Навіть якщо вона буде трохи незграбною, їй ніхто не докорить.

Ліна лягла і зняла взуття, без використання рук. Тобто просто скинула черевики й вони впали на підлогу. У квартирі Міюкі, на верхньому поверсі, вона чомусь не могла зробити такий незграбний вчинок, хоча знала, що її не бачать.

Розслабившись, Ліна почала думати про майбутнє.

«Перш за все, потрібно позбутися брехливих звинувачень, від яких постраждав Бен.»

Ліна чула від Канопуса, що коли його ув’язнили в Мідвей, було домовлено, що якби він тихо просидів у в’язниці рік, запис про ув’язнення було б стерто.

Але Канопус втік з в’язниці. Крім того, Ліна більше не могла залишити все Уокеру, який потурав Паразитам. Ліна скептично ставилася до того, шо його виправдали, якби Канопус мовчав протягом року, як і обіцяли.

«Сенатор Кертіс повинен мені допомогти.»

Витягнути Канопуса з в’язниці, Тацуї доручив саме сенатор Ваєтт Кертіс, двоюрідний дід (молодший брат бабусі). Незважаючи ні нащо, він не повинен просто витягнути його з в’язниці й дати спокій.

Відновлення репутації Канопуса також в інтересах Ваєтта Кертіса. Підкорення Генерального штабу допоможе продемонструвати його політичну владу. Але питання в тому, чи буде сенатор Кертіс, на її боці, в планах Ліни на майбутнє. Можливо, сенатор не погодиться з намірами Ліни.

«Усьому свій час і місце.»

«Я ніколи не піддамся ні залякуванням, ні лестощам.»

«Навіть якщо скажуть, що це егоїзм, навіть якщо скажуть, що це тиранія, дійду до кінця.»

«Тому що я вирішила повернутися додому.»

Коли вона потягнулася до стелі, наче щось хапаючи, в голові Ліни з’явилися обличчя Міюкі та Тацуї.

◊ ◊ ◊

Одразу після сеансу зв’язку з Ліною, Тацуя покликав Міюкі, що насправді сиділа поруч, і встав перед настінним дисплеєм, який слугував приймачем для відеофону.

Абонентом для дзвінка був головний дім Йотсуби. Хаяму, який з’явився на екрані, на прохання Тацуї, негайно змінила Мая.

– Пан Тацуя, доброго дня.

Першою заговорила Мая. Час ще був до четвертої. Тож «Добрий день» було більш доречним, ніж «добрий вечір».

Тацуя не мав про це турбуватися.

– Перепрошую, тітонько. Можете приділити мені зараз час?

– Усе гаразд. Це ж було заплановано. Ти з приводу пані Ліни? Їй вдалося безпечно зустрітися з майором Канопусом?

– Так принаймні так вона сказала.

Звісно, відправлення Ліни на «Вірджинію», було обговорено з Маєю заздалегідь. Було заплановано, що Маї буде повідомлено результат розмови з Ліною, і сама Ліна погодилась з цим.

– То ж, що робитиме пані Ліна відтепер?

– Вона сказала, що повернеться на батьківщину, щоб розібратися з особистими справами.

– Ось воно як.

Почувши доповідь Тацуї, Мая не виглядала здивованою.

Як і Міюкі. Вона зрозуміла більшу частину змісту, зі слів Тацуї, коли той розмовляв з Ліною, але не засмутилася, коли дізналася, що та повертається додому.

Вони обидві... Всі троє, включаючи Тацую, очікували, що Ліна вирішить повернутися додому.

– До речі, пан Тацуя, чи потрібна заміна пані Ліні?

Цими словами Мая, запитала, чи потрібно відправити людину для супроводу Міюкі. Вона знала, що Мінамі більше не може бути Стражем. До вчорашнього дня, охоронцем, тієї ж статі, замість Мінамі була Ліна.

– Ні, непотрібно.

Негайно відповів Тацуя. Він відмовився від додаткової охорони через почуття Мінамі, можливо, тому що вважав, що так швидко покликати заміну, буде безжально стосовно Ліни, або ж з іншої причини.

Мая, по той бік камери, примружила очі, щоб зрозуміти його справжній намір.

– ...Зрозуміла. Коли виникне потреба, зв’яжіться зі мною.

– Дякую.

– Ти хочеш ще про щось поговорити?

– Ні, ні про що.

– Он як. Пан Тацуя, дякую за твою роботу сьогодні.

Тацуя вклонився на похвалу, за старання, Маї.

Коли він підняв голову, дисплей вже був темним.

◊ ◊ ◊

Гаваї, острів Оаху, двадцять восьме липня о дев’ятій ранку за місцевим часом. Четверта ранку двадцять дев’ятого числа за японським часом.

Едвард Кларк, який прибув до Гонолулу прямим рейсом з Бразилії, відразу ж відправився до військово морської бази Пер-Харбор.

Він був страшенно нетерплячим. Причиною стала новина про виписку Шіби Тацуї, яку він отримав на рейсі в Гонолулу.

Він не був шокований тим, що травми Тацуї були вилікувані. З самого початку, Кларк був переконаний, що госпіталізація Тацуї — це прикриття.

Виписка говорила про те, що в прикритті не має потреби. Іншими словами, він вже готовий до контратаки... Саме це нетерпіння охопило Кларка.

З логічного погляду, його хвилювання не мало підстав. Проєкт Діона, який він очолював, повністю втратив оберти. Світ зараз більше цікавився установкою на Зоряному реакторі, що мала більш конкретні переваги.

Навіть якби розробка Венери почалася відповідно проєкту Діона, більше не можливо було змусити Тацую взяти участь. Проєкт Діона можна було реалізувати без Тацуї, але завод на Зоряному реакторі без нього був би не можливим.

Іншими словами, об’єктивно, Кларк більше не становив загрози для Тацуї. ...Якщо Кларк більше нічого не зробить.

Його нетерпимість могла бути пов’язана з тим, що він не зміг прийняти поразку. Можливо він розумів, що йому «шах і мат», тому він й поспішав зробити ставку, щоб перемогти в грі.

І тут, на Перл-Харбор, має бути підготовлений хід у відповідь. Кларк хотів якнайшвидше побачити це на власні очі. На щастя для нього, втомленого довгою подорожжю, аеропорт і база, можна сказати, знаходяться поруч. Навіть відсутність відпочинку не була для нього тягарем.

Імовірно, про нього повідомити з Пентагону. Він відразу зміг увійти на базу. І це ще не все. Зараз Кларка запросили в середину найсучаснішого корабля.

– Ласкаво просимо, докторе.

Так до Кларка звернулася жінка-офіцер, що встала з командирського місця.

Я полковник Енні Маркіз, капітан цього десантного корабля Ґуам.

У відповідь на салют полковника Маркіз, Кларк ввічливо вклонився.

– Приємно познайомитись, капітане Маркіз. Я Едвард Кларк з Національного наукового бюро. Дякую за співпрацю.

Кларк спробував підійти, щоб потиснути руку, і зупинився, перш ніж зробити перший крок. Жінки-капітани були рідкістю навіть у цю епоху. Чесно кажучи, Кларк був збентежений, як поводити себе з Маркіз.

Схоже, Маркіз звикла до ставлення, як у Кларка. Не турбуючись про це, вона запропонувала Кларку місце напроти та відкинулася на місці капітана.

– Поспішно, але докторе. Оперативний штаб прямо наказав мені сприяти вашим намірам. І те, що про ціль відправлення я дізнаюсь від вас.

Сказала Маркіз різко глядячи на Кларка.

– Для оперативного штабу незвично, давати наказ безпосередньо капітану, минаючи штаб флоту. Докторе, що ви хочете, щоб зробив цей корабель?

На запитання Маркіз, Кларк відповів, – Усунути велику загрозу.

Звичайно, тільки це не повинно переконати капітана.

– Будь ласка, будьте конкретніші. Перш за все, яке наше місце призначення?

Маркіз видавалася терплячою. Вона запитала не піднявши голос.

– …Пункт призначення знаходиться приблизно в ста вісімдесяти кілометрах на півдні-південному сході від Токіо. Це острів, який місцеві називають «Міякі».

Кларк трохи вагався, але врешті відповів чесно. Він боявся, що дізнавшись, що буде атакувати територію союзної країни, капітан Маркіз бойкотуватиме свою місію, але незабаром зрозумів, що має повідомити пункт призначення під час відправлення.

– Отже, «загроза» про яку ви говорите, це Шіба Тацуя?

Маркіз не знадобилося часу, щоб знайти правильну відповідь, тому що, з повідомлень в засобах масової інформації, вона знала, що Кларк вчепився до Тацуї. Він начебто шукав людські ресурси, необхідні для освоєння Венери, але ті, хто мали військовий погляд на справи, могли побачити намір Кларка, поставити Тацую під контроль USNA.

Коли його таємницю озвучили, Кларк на мить напружив обличчя. Однак розгубився він менше ніж на секунду.

– Шіба Тацуя — оператор магії перетворення маси в енергію, що спричинив масове знищення на південному краю Корейського півострова на при кінці минулого року.

Капітан Маркіз округлила очі. Тепер була її черга відкрито дивуватися. Інформації про «Матеріал бурст» у неї не було.

– Магія перетворення маси в енергію... «Палаючий Хеллоуїн»? Це достовірна інформація?

– Безсумнівно. Мало того, японський уряд не контролює Шібу Тацую. Лише його існування викликає політичну нестабільність і надто небезпечне. Ми вже пропустили момент, коли він став справжньою загрозою. Ми маємо ліквідувати його зараз.

Перетворившись на гаряче чорне полум’я пристрасті, одержимість Кларка накрила Маркіз.

– ...Докторе, я розумію ваші думки.

Не витримавши його тиску, погодилась капітан Маркіз.

– Але чи не було б краще, замість десантного корабля, як цей, відправити ракетний катер, що володіє можливістю атаки дальньої відстані або підтримки артилерійського човна, з можливістю інтенсивного обстрілу суходолу.

Артилерійський човен про який говорила капітан — це лінкор озброєний пусковою установкою Флемінга, що з’явилися в останній світовій війні (Третій світовій війні). Пускова установка Флемінга, це палубна зброя, різновид рейлгану, у якого замість швидкості польоту снаряда, пріоритет віддано швидкострільності. Вона здатна безперервно стріляти великими бомбами зі швидкістю, швидкострільних гармат і в основному використовується для атак по нерухомих наземних цілях.

Якщо ціль не захоплення бази, а її знищення або ліквідація людей, як і сказала капітан, ракетні та артилерійські кораблі більш підходящі, ніж десантний корабель, завдання якого десантні операції. ...Якщо це звичайний противник.

– Велика ймовірність, що бомбардування буде недостатньо. Ми повинні ліквідувати його гарантовано.

– Противник настільки складний?..

З переляканим виразом, пробурмотіла капітан Маркіз.

– Групу десанту залиште на мене. Капітане, ви повинні бути готові негайно покинути порт.

– Вас зрозуміла. Розпочну підготовку негайно, сподіваюся, ми зможемо покинути порт завтра опівдні.

Маркіз більше не сперечалася і нічого не запитувала.