[7]

Том 2. Розділ 3 - [8]

[8] Тиждень набору (битв) закінчився, а з ним усі заходи пов’язані зі вступом. Навіть в класі Тацуї, повним ходом, проходили практичні заняття з магії. Хоча повноцінна магічна освіта починається в старшій школі, той факт що магічні навички включені до вступних екзаменів означало, що студенти набували деяких основних магічних навичок ще до зарахування. Класи теж формувалися на цій основі, навіть якщо основи всі засвоїли практично на однаковому рівні, студентам, які не дуже добре володіють практичними навичками, не дозволяють просуватися далі. Розподілення на перший і другий потік певною мірою здійснювалося саме для того, щоб запобігти цій не відповідності. Навіть якщо це приниження одного з них. ◇ ◇ ◇ – Дев’ятсот сорок мілісекунд. Чудово, пан Тацуя! – Ух... Нарешті, з третьої спроби. Стомлено посміхнувся Тацуя, Мідзукі, яка сяяла так, ніби це її власна перемога. Зараз, клас Тацуї, знаходився посеред магічного практикуму. Зміст сьогоднішнього практикуму, складання і виклик магічної послідовності за відведений час, парами учнів. Зчитати послідовність активації та на її основі, в зоні магічних операцій, в підсвідомості, побудувати магічний вираз та активувати його. Така система сучасної магії. У цій схемі відбувався процес перетворення послідовності активації, що могла бути записана, у вигляді машинного коду, в магічний вираз, що не міг бути відтворений машиною, використовуючи термін з інформаційної інженерії, його називали «компіляцією». В сучасній магії, процес перетворення необхідних для активації даних в послідовності активації в магічний вираз, на основі її схеми, забезпечувало точність, стабільність і різноманіття магії. Пожертвувавши швидкістю, яку вони мали, «паранормальні» отримали можливість змінювати подію лише однією думкою. Оскільки додатковий крок вже був включений в побудову магічного виразу, з цим уже нічого не поробиш. Однак, хоча швидкість побудови магічного виразу не можливо звести до нуля, вона може бути нескінченно близька до нього. На основі цієї установки, в сучасній магії робили акцент на швидкості виклику магії. Спочатку CAD був тільки запам’ятовувальним пристроєм для запису вхідних даних послідовності активації, але незабаром акцент змістився на прискорення магічної активації. У CAD, що використовувалися в сучасних школах, взагалі не було підтримки прискорення магії, оскільки вони не мали індивідуальних налаштувань. У цьому сенсі, метою практичного заняття стала практика прискорення компіляції на CAD з заводськими налаштуваннями. Якщо один з партнерів, в парі, не зможе впоратися, інший автоматично залишиться позаду. Мідзукі впоралась з першого пострілу і зітхнувши з полегшенням, поплескала Тацую по грудях, щоб заспокоїти. – Але це дивно. Пан Тацуя не такий вже й добрий в технічних навичках. Сьогоднішнім завданням була односистемна, однопроцесна магія, завершення розгортання послідовності активації за п’ятсот мілісекунд, від початку зчитування до виклику магії, для неї було прийнятним рівнем для хорошого мага. Тацую, якому знадобилося три спроби, щоб подолати межу в тисячу мілісекунд, ніяк не можна назвати «хорошим». – Дивно, гадаю я сам декілька разів про це згадував? – Я звісно чула, та гадала, що це скромність. Про людину з образом пана Тацуї важко подумати, що він в неладах з практичними навичками. У відповідь Мідзукі, що здивовано схилила голову, Тацуя гірко посміхнувся І більше жодного іншого виразу на обличчі. – Що я можу сказати, якби мої практичні навички були нарівні, я, напевно, не опинився б в цьому класі. Він був обережний з тоном, аби це не прозвучало як сарказм. Чи вдалося це, чи ні, але Мідзукі покірно кивнула. – Вірно. Якби пан Тацуя був гарний в практичних навичках... Він був би занадто досконалим, напевно, біля нього було б важко.. Однак, привітно посміхнулася Мідзукі. «Чи здатен я посміхатися як вона», дещо хвилювався Тацуя. – Але пан Тацуя... Ви не жалкуєте? – ...Про що? Вона трохи схилила голову, а з її виразу нічого не можна було зрозуміти, тому Тацуя не знав як реагувати на її запитання. – Мені здається, що зазвичай прикро, коли вас оцінюють так, ніби ви не маєте здібностей, хоча у вас вони є. Гадаю, я б цього не витримала. Якби у мене були здібності пана Тацуї, я не думаю, що б могла терпіти зверхнє ставлення до мене, як до «бур’яну»... Мені здається пан Тацуя не дуже цим переймається... На це було важко щось відповісти. Зважаючи на характер Мідзукі, вона не буде обговорювати це з кимось, або ж розпускати чутки, але якщо він не дасть відповідь, що її задовольнить, вона не перестане хвилюватися про це. – Швидкість обробки також талант. Вона також важлива. Не рідко бувають моменти де одна секунда визначає життя чи смерть. Так що оцінка моєї бездарності не помилкова. Зрештою, Тацуя обрав офіційну позицію. Якби Мідзукі була звичайним студентом другого потоку, цього б вистачило. Але, вона сказала: – Насправді, пан Тацуя, ви ж можете активувати її швидше? У неї особливі «очі». – ...Чому ви так думаєте? Запитавши так, він ніби погоджується з її зауваженням, це навіть могло бути схожим на визнання поразки, та помізкувавши, він не зміг придумати більш слушної відповіді. – Незважаючи, що це практикум, здавалося, ніби пан Тацуя взагалі не старається. Оскільки моя мама перекладач, я поясню це так: це начебто людині, що спілкується англійською, потрібно було перекласти спочатку на японську, а потім знову на англійську. Крім того, під час першої спроби, пан Тацуя, ви ж зупинив розгортання магічної послідовності та почав знову її будувати? Якщо пригадати, зчитування послідовності активації та побудова магічного виразу відбувалися паралельно. Бачачи це, я подумала. «Пан Тацуя, досяг такого рівня магії, що може активувати магію, не звертаючись до послідовності активації.» Застосування магії без використання послідовності активації, тобто без CAD. Ця технологія була суворо засекречена. Але її помітили на першому ж випробувані. Він заспокоївся. Пильність досягла максимуму, а хвилювання перейшло межу, це й призвело до нормалізації стану. Для Тацуї, що не часто нервує, це був рідкісний досвід. – Я не думав, що це можливо помітити. Як і очікувалося, у тебе неймовірні очі. Мідзукі зблідла. Все ж, вона хотіла приховати свої «очі». Сказавши дещо не приємне, Тацуя при підняв кутики губ. Однак, з реакції Мідзукі, було зрозуміло, що за порушення конфіденційності переживати не варто. Тацуя вирішив діяти інакше. Оскільки вона знає, що він здатен активувати магію без послідовності активації. Вона не повинна вважати, що це його особиста навичка, а частина системної магії. Це частково задовольнить її цікавість і проблем від неї більше не буде. – Звичайно, якщо мова йде про основи односистемої магії, є можливість активувати її трохи швидше, відразу будуючи магічне заклинання. Але цей прийом можна використовувати лише з магією всього з кількома процедурами. Моя межа - це п’ять процесів. У сучасній магії під «процесом» розумілося два поняття, самі процеси активації магії й комбінування магії для зміни явища цільового об’єкта. Говорячи «п’ять процесів магії», Тацуя мав на увазі техніку, що поєднує лише п’ять магічних процедур, щоб змінити одну подію. Наприклад, під час переміщені яйця з кухні на стіл необхідно виконати чотири процедури: прискорення, рух, уповільнення (зворотне прискорення) і зупинка (припинення руху). Магія руху - це магія що перезаписує швидкість і лінійні координати об’єкта, якщо пропустити процедуру прискорення, об’єкт прискориться, ігноруючи інерцію. Тоді яйце трісне. Якщо спробувати обійтися лише прискоренням і уповільненням без процесу руху, яйце летітиме по параболічній траєкторії й знадобиться надзвичайно точний контроль процесу уповільнення. Уповільнення можна контролювати лише до певної межі, тож навіть якщо кількість процесів збільшується, легше знижувати швидкість об’єкта до нуля, використовуючи магію руху. З іншого боку, для удару супротивника магією, в рукопашному бою можна обійтись лише одним процесом руху. Оскільки, першочерговою метою є завдати йому шкоди, немає потреби в процесі її зниження. – Думаю, що для бою «п’яти процесів» цілком достатньо, але... Загалом, цивільна магія потребувала більше процесів ніж бойова. Як і сказала Мідзукі, більшість видів бойової магії використовували від одного до п’яти процесів. – Ми вивчаємо магію не для бою. І тому, для освоєння магії з багато процедурним процесом, все ще доводиться користуватися послідовністю активації, і тому я впевнений, що отримав неминуче розумну оцінку, через низьку швидкість обробки. Сказавши це, він знову посміхнувся і помітив, що Мідзукі дивилася на нього очима, що розпливалися від сліз. Тацуя зрозумів, що це хвилювання було викликано прорахунком. І цей прорахунок негайно проявився. – Пан Тацуя дивовижний... Я вас поважаю. Зчепивши пальці перед грудьми, Мідзукі промовила, якусь дурницю (з погляду Тацуї), яку він не міг проігнорувати. – Ха? – Магами стають тому, що можуть використовувати магію... І хоча це нормально, пан Тацуя має належну мету і вивчає магію, щоб досягти її... – Ні, ну, так і є, але... – Я, усвідомила! – Ом... – Першочергово, я вивчала магію, щоб контролювати свої «очі», я ніколи глибоко не замислювалась про те, що хочу робити з магією в майбутньому, але відтепер, я однозначно думатиму. «Що? Хіба ця дівчина не збиралась приховувати свої «очі»»? Розмірковуючи над цим, Тацуя не зміг знайти способу вставити жарт, під впливом імпульсу Мідзукі. – Агов, пані Мідзукі? – Вірно, якщо у вас є тверда мета, ви не здастеся через незначні перепони. Якщо ви зможете досягти у своєму житті важливої цілі, шкільні оцінки не мають значення. Таке життя варте цього. Людям варто шукати власний життєвий шлях... – Ей, Мідзукі. Чому ти така схвильована? Не зважаючи на те, що вони досі були на заняттях, монолог Мідзукі тривав, доки, жартуючи, не втрутилась Еріка. Нарешті помітивши здивований погляд однокласниці, Мідзукі розчервонілася й опустила голову. Глядячи на таку Мідзукі, Тацуя став серйозним, аби приховати на своєму обличчі ознаки іронічних почуттів. «Варте того, щоб жити? Усе не так просто». У нього не було шансу на життя не пов’язане з магією. Він почав вивчати магію не тому, що міг нею користуватися, а зовсім навпаки, він вивчає магію, бо не може її використовувати. Магія, у момент його народження, стала його прокляттям. Навіть якби вона стала чимось прийнятним для нього, він все одно тікав би від неї. Але, якщо нормально, що магом стають, тому що можуть використовувати магію, не дивно, що низькорівневий маг обирає шлях без магії. «Можливо я в чомусь помиляюсь». Промайнуло в його думках. ◇ ◇ ◇ Час обідньої перерви. Тацуя, зрештою, залишився. На прохання Еріки та Лео. – Тисячу шістдесят мілісекунд... Ось, продовжуй. Вже краще. – І далеко... Я і не знав. що одна мілісекунда це настільки далеко... – Ти ідіот, про час не кажуть «далеко». Правильно говорити «довго». – Еріка-чан... Тисяча п’ятдесят дві мілісекунди. – А-а-а-а! Не кажи цього! Я саме розпалилась і думаю! – М-мені шкода... – Ні, усе добре, Мідзукі. Неважливо, наскільки вона сувора, та це реальність її треба зустрічати в лоб... – ...Перебивати людей для забави, час припинити, твоя дешева досить груба драма, безвідповідальна. Навіть в класі Еріка і Лео, не могли зберігати дружні відносини більше секунди. Тож вони попросили Тацую виступити тренером. – Лео, ти витрачаєш багато часу на прицілювання. Немає потреби визначати координати. – Я знаю, але... На безжиттєву тиху, відповідь Лео, Тацуя співчутливо кивнув. – Ну, я розумію... Нічого не поробиш. Як що до однієї хитрості, чому б тобі спочатку не прицілюватись, а потім завантажувати послідовність активації. – Що? Хіба так можна робити? – Тому це і хитрість. Я не хотів би про це розповідати, бо, врешті решт, це не принесе практичного досвіду... – Так? Розповідай, Тацуя! Зараз і хитрість згодиться, тож розказуй як це можна провернути? Бачачи. як Лео, просячи його, схилився і склав руки над головою, Тацуя глибоко зітхнув. – Не треба говорити так, ніби це погано. Крім того, це не якийсь обман... Ну, також. я вже казав, що я слабкий в практичних навичках. Якщо ви хочете щось дізнатися, чому б не поговорити з більш підходящою людиною. – Хоч ти кажеш, що слабкий, та все ж кращий ніж я. До того ж ти єдиний хто розуміє механізм компіляції й можеш вказати на помилки. – Я і так тобі все скажу, не треба лестощів... А потім Еріці. – Що, що? Навіть якщо це не справедливо, трюк чи обман, скажи це! Я дуже зголодніла. – Ну ось, тепер ви разом кажете ніби я зробив щось погане. Ох, Еріка, я навіть не знаю, в чому твоя помилка. – Еееее? Точніше кажучи, я не розумію чому в тебе не виходить. Мені здавалося, ти маєш бути кращою, за мене в компіляції. – Та не вже! Тацуя не залишай мене! Він глянув на Еріку, що в сльозах, щільно склала долоні в молитві, без награвання тут не минулося, і знову зітхнув. «Вони немов близнюки», подумав Тацуя, але в слух не промовив. – Ось воно. Еріка, коли зчитуватимеш послідовність активації, поклади праву руку на ліву. – Що? Почувши це, не тільки Еріка, алей Мідзукі здивувалася. – ...І це все? – Я не впевнений. Тому поясню, якщо спрацюю. – Ну, хм... Я спробую. Відкинувши сумніви, Еріка попрямувала до термінала CAD. Побачивши це, Тацуя почав роз’яснення Лео. Після спалаху надлишку мисленнєвих часток, на маленькому круглому об’єкті висвітилися цифри. Це датчик, що вимірює максимальний тиск, спричинений однопроцесною магією ваги. Час активації фіксується, коли шкала зважування реєструє тиск, більший певного значення. – Одна тисяча десять мілісекунд. Еріка-чан, ти прискорилася на сорок мілісекунд, вже на першій спробі! Дійсно, ще один ривок! – Йоу, чудово! Я відчуваю, що в мене це якось вийде! – Одна тисяча сімнадцять. Не хвилюйся, Лео. Ти вже знаєш де ціль, зроби це. Не потрібно дивитися на неї кожного разу. – ...Ух, знаю. Добре, наступного разу! Тацуя і Мідзукі пішли скидати свої вимірювачі прилади, а Еріка та Лео закрили очі й розминалися, розмахуючи руками й піднімаючи свій бойовий дух. В цей момент, за спиною Тацуя почув невпевнений голос. – Старший брат, можна вас потурбувати?.. Тацуї навіть не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, що це голос його сестри. Еріка обернулася, почувши кроки більше ніж одної людини. – Міюкі... І пані Мітсуї з пані Кітаямою? – Еріка, не відволікайся. Вибач, Міюкі. Ми майже закінчили, зачекай трохи, будь ласка. – Е? – Розумію. Вибачте, старший брат. Тацуя обернувся і перепросив, на що Міюкі ніжно посміхнулася і поклонилася. Відчувши напружену атмосферу, Лео нахмурився. Міюкі подала сигнал двом іншим і зникла в тіні дверей. Глядячи на них, Тацуя непомітно кивнув. – Добре, ви, двоє, готуйтесь. Він ніби не підвищував голос, але заперечень тон не передбачав. – Зробимо! – Угу! Покінчимо з цим! Двоє вмотивованих підійшли до термінала CAD. – Нарешті закінчили. Радісний голос Еріки був сигналом про закінчення завдання. – Фух... Данке, Тацуя. Відповідаючи на вітання Лео, Тацуя підняв руку, після чого помахав Міюкі. Вона підійшла з яскравою посмішкою. Її дві однокласниці, Мітсуї Хонока і Кітаяма Шізуку, були більш стримані та підійшли з легкими посмішками. – Ви двоє, гарно впоралися. Старший брат, я принесла, що ви просили... Цього вистачить? Звернувшись до Еріки та Лео, запитала вона Тацую, на що він похитав головою. – Ні, цього не достатньо, але часу мало. Хороша робота, Міюкі. Дякую, пані Мітсуї, пані Кітаяма. Вибачте, що попрохав допомогти. Хоч вони спілкуються не вперше, Тацуя говорив формально, оскільки вони були друзями Міюкі, він же до їхнього друга не дотягував. Це було зрозуміло, але трохи не приємно. – Ні, у цьому немає нічого такого! – Все добре. Я доволі сильна. Доволі серйозно, відповіла Хонока, а відповідь Шізуку можна було сприйняти як жарт. Тацуя знову подякував їм і отримав, від усіх трьох, пластикові пакети. – Ось. Простягнув він щось Еріці та Лео. – Що це таке? – Сандвічі?.. В пакетах були бутерброди та напої зі шкільного кафетерію. – Ми вже не встигнемо до їдальні, оскільки починаються після обідні уроки. Говорячи це, Тацуя отримав бенто від Міюкі. – Дякую ~ Мій шлунок вже не витримає! – Тацуя, ти найкращий. Гірко посміхаючись від реакції друзів, Тацуя сів на найближчий стілець, коли почув невпевнений голос Мідзукі. – ...Все гаразд? На тренувальному майданчику не заборонено їсти й пити? – Харчування і вживання напоїв забороняється лише в місцях розташування інформаційних терміналів. В класі, їжа і напої, шкільними правилами не заборонена. – Е, дійсно? – Так. Це можна зрозуміти, якщо уважно прочитати шкільні правила. Я теж так думав, тому був дещо здивований. Спокійно відповів Тацуя, дістаючи палички для їжі, – тоді, – Мідзукі теж простягнула руку до бутерброда. – Вау... Якщо так не стримуватимуся. Лео розпакував бутерброд і розмашисто відкусив його. – Тебе з самого початку це не стримувало. Зробила йому зауваження Еріка, елегантно смакуючи бутерброд. Затишно, хоч і без столу... Оскільки в класі їх не було, Тацуя разом з усіма, розпочав запізнілий обід. Міюкі з компанією теж приєдналися, хоч лише з напоями. – Пані Міюкі ви вже пообідали? – Так. Оскільки брат сказав спочатку поїсти. Відповіла Міюкі стурбованій Мідзукі. – Хе, дивно. Я думала, ти скажеш: «я не їстиму, поки старший брат не візьме палички», чи щось подібне. Замість тихого «ха-ха», сказане Ерікою, під час ковтка чаю, викликало повноцінний сміх. Глядячи на її обличчя, було зрозуміло, що вона не серйозно. Навіть, ті хто просто почув, зрозуміли це. За винятком однієї людини. – О, ти все правильно зрозуміла, Еріка. Зазвичай так і є, але сьогодні, це було розпорядженням брата. Я не настільки егоїстична, щоб не послухати старшого брата. – ...«Зазвичай», ось як... – Так. – ...«Зазвичай», так і є?... – Так, вірно? Посмішка Еріки сіпнулася, коли вона побачила абсолютно серйозне лице Міюкі, що схилила голову в непорозумінні. Щоб розвіяти незручну атмосферу, Мідзукі привернула увагу не звично гучним тоном. – Клас пані Міюкі теж приступив до практичних занять? І які вони у вас? Хонока і Шізуку поглянули одна на одну. З незручністю і настороженістю. Не зважаючи на реакцію однокласниць, Міюкі не придала цьому великого значення, випустивши соломинку з рота, вона сказала. – Думаю, таке саме, як у вашому, Мідзукі. Використання повільної машини, нудна практика, що навряд чи знадобиться, окрім тесту. Всі п’ятеро, окрім Тацуї, не приховували свого здивування. Її отруйний, холодний тон не відповідав образу елегантної леді. – Ти не задоволена. – Звісно не задоволена. Подібні вправи, корисні лише в особистих тренуваннях. Хоч на слова брата вона відповіла зі сміхом, та в голосі відчувалося певне роздратування, стороні люди могли подумати, що Міюкі трохи розпещена. – Ух... Здається в цьому є і хороші, і погані моменти. – Я визнаю, що нас тренують краще. Я шкодую, що можливо когось образила, вибачте. – Та ні, нічого страшного. Усміхнена Еріка злегка махнула Міюкі, котра опустила голову у вибаченні. – Природно, що вони дбають про студентів з потенціалом. Навіть в наше домашнє додзьо11 не потрапляють випадкові люди. – У дома в Еріки-чан є додзьо? – Трохи старомодного стилю фехтування, хоч це й побічна робота. – Ох, тоді... Кивнула Мідзукі, ніби щось зрозуміла. Мабуть, вона пригадала, телескопічний жезл, яким Еріка вибила CAD Морісакі. – Пані Чіба вважає що це природно? Дещо боязко вставила своє слово Хонока. – Просто Еріка. Краще зви мене так. – Чому ти завжди змінюєш тему... Зауваження хитрого голосу, дало Хоноці «шанс». – Тоді, Еріка, клич мене Хонока. – Гаразд, гаразд. Ти питаєш, чому я вважаю природним, що студенти першого потоку мають радника, а другого - ні? – ...Так, вірно. Не рішуче кивнула Хонока. – Ну, це природно. Без вагань підтвердила Еріка. Оскільки це звичайна справа, Міюкі та Хоноці не потрібно хвилюватися. – ...Тебе це взагалі не турбує? Запитав, явно щасливу Еріку, Лео. – Що? Можливо, Лео чимось не задоволений. – Ні, я думаю, що у нас немає іншого вибору... Практично нерозбірливо пробурмотів він. – Зрозуміло. Однак, я думаю що це не «вибір», а просто природно. Весело сказала Еріка. – …Чи можу запитати, чому? На запитання Ходоки, Еріка схилила голову. Після мовчання, котре вона взяла на обдумування, вона заговорила, підперти пальцем голову. – Ум... я думала над цим питанням, але поки що важко пояснити... Наприклад, в нашому додзьо технікам новачків починають навчати через шість місяців, після вступу. – Ого. Зацікавлено кивнув Тацуя. Хонока, Шізуку, Мідзукі здавалися здивованими. – Спочатку їх вчать крокам і змахам меча. Після однієї демонстрації, пильно спостерігають за практичними повтореннями. Далі навчатимуть тих, хто вірно зрозумів техніку змахів. – ...Тоді, а якщо з’являються учні, що не зможуть зрозуміти техніку змахів, скільки б не тренувалися?... – Такесеньке, буває. Кивнула Еріка Хоноці. – Таким людям потрібно прикласти ще більше зусиль. До того ж поки ваше тіло не звикне до меча, ви не зможете засвоїти жодної техніки. – Ах... Тихо зойкнула Мідзукі. Глянувши на неї, Еріка продовжила. – Тому, потрібно просто розмахувати мечем. Щоб це в’їлося у твою пам’ять. Спостерігати як це робить оточення. Якщо ви чекаєте, що вам хтось все роз’яснюватиме, про це не може бути й мови. З самого початку, багато чого залежить від способу мислення. Майстри та наставники, активні практики. Навіть ці люди тренуються самостійно. Тим хто не може засвоїти це і просто очікує пояснень, нам немає чого сказати. Слухаючи емоційну лекцію Еріки, Тацуя виглядав все більше зацікавленим. – ...Досить розумне роз’яснення, тоді чому ми нещодавно консультувалися з Тацуєю?.. – Ой! Не бий по болючому. Хоча висловлювання Лео її зачепило, та її веселий тон не змінився. – І взагалі, то різні речі, ніби живіт і спина, звісно і таке буває... Але навчання у майстра, з рівнем, що значно перевищує ваш, нічого корисного не дасть. Ще гірше, коли майстер не встигає за рівнем свого учня. Тут вона грайливо підморгнула. Тацуя підступно посміхнувся. – На жаль, як і сьогоднішні результати. В останній спробі, ти перевершила мене на сто мілісекунд. На чолі Еріки виступив холодний піт. – О, ні я кажу, що... Говорячи про це, я не зрозуміла в чому прикол! Чому результати так покращилися, просто перехрестивши руки? Різка зміна теми розмови. Для кожного було очевидно, що вона намагалася відвернути увагу від цієї історії, але оскільки продовжуючи ворушити цю тему можна опинитися з шишкою, Тацуя вирішив бути зрілим. – Що ж, усе просто. Еріка звикла тримати CAD однією рукою. Тацуя лише почав «розкривати секрет трюку», як Еріка, що попросила пояснити, озвалась, вигукнувши – Е? Вираз її обличчя так і кричав: «Звідки ти це знаєш?» Але для Тацуї, що бачив це лише раз, було відразу очевидно, що для неї це природно. Виходячи з рухів, під час сутички з Морісакі, і форми самого CAD, можна було легко здогадатися про стиль його використання. Проігнорувавши досить перебільшену реакцію Еріки, Тацуя продовжив «розкривати трюк». – Тож, я лише подумав, що поклавши обидві руки на панель CAD в класі їй важко з ним поводитись. – Тож, ви сказали їй покласти одну руку поверх іншої і вона керувала однією рукою... Захоплено закивала Мідзукі. Однак вона була не єдина, хто так відреагував. – У неї була краща взаємодія однією рукою, бо коли вона поклала руку на руку, виникло враження, що вона ніби в бою, чи не так? Коротко кажучи, це питання настрою. – ...Зрозуміло Тацуя-кун бачить мене наскрізь. Криво посміхнувшись, казала Еріка. Розгледівши в цьому сцену з манги, усі не стримались і розсміялись. – Так відчуття, що я без сил... До речі. На заняттях, клас «А» використовує такий же CAD? – Так. Поцікавилась Еріка у Міюкі, а та, не приховуючи, відразу кивнула. – Ей, для довідки, скільки в тебе це займає? – Що, Я? Здивовано вказала на себе Міюкі, на що Еріка навмисне кивнула. Міюкі поглянула на Тацую. – Чому б ні. Киваючи з гіркою посмішкою відповів, старший брат. – Якщо старший брат так сказав... Трохи вагаючись, погодилась Міюкі. Мідзукі, що знаходилась найближче до машини, налаштувала вимірювальні прилади. Міюкі торкнулася пальцями до панелі так, ніби вона грає на фортепіано. Почалось вимірювання. Спалахнув надлишок мисленнєвих часток, обличчя Мідзукі закам’яніло. Не терпляче, Еріка закликала подружку оголосити результати, які вона не називала, навіть коли вони прийшли. – ...Двісті тридцять п’ять мілісекунд... – Що?... – Дивовижа... Обличчя присутніх одномоментно скам’яніли. – Не важливо, скільки разів я це чую, це неймовірне число... – Технічні можливості Міюкі, досягли межі людської реакції. Навіть учні класу «А» не стримали зітхання. Однак, тільки її старший брат не здивувався. А, судячи з його брів, навіть розчарувався. – Ця навчальна машина застаріла. Ти нічого не вдієш, Міюкі. – Він повен сторонніх шумів і я повинна запустити на ньому не відрегульовану послідовність активації... Це дійсно огидно. Зрештою, якщо CAD не налаштований старшим братом, Міюкі не може використовувати його на повну. – Не говори так. Я попрошу президента або голову звернутися до школи, щоб програмне забезпечення змінили на більш пристойне. Міюкі вперлась в його груди головою немов вередлива дитина і Тацуя ніжно погладив її. Усі хто спостерігав за цим видовищем. не стали з цього жартувати. Сила продемонстрована нею і розмова між братом і сестрою Проявляти ревнощі, з такою різницею між ними могли лише дурні. ◇ ◇ ◇ Сидячи в кафе, після занять, Тацуя без інтересу спостерігав за учнями, які проходили повз. Схоже, через велику кількість нових учнів, тут панувала трохи незручна, дратівлива атмосфера. Зі слів Марі, схоже, що з дня вступу, найчастіше відвідують кафе в кампусі. Звикнувши до умов, вони знаходили компанію, наприклад в клубних кімнатах чи порожніх класах і поступово розбрідалися по кампусу. Ну, оскільки цей заклад працював не заради прибутку, те що кількість відвідувачів зменшувалося не викликало проблем. Кава на столі вже остигла. Порівняно з минулим разом, ситуація була протилежною. Тільки одне залишилося не змінним, запросила його таж особа, що й минулого разу. Тацуя чекав на Саяку, щоб почути відповідь з «домашнього завдання». Погляд що за ним спостерігав, дратував його, однак, Тацуя не реагував на нього. Він був упевнений, що зможе виявити винуватця, незалежно від того, наскільки той спритний і розумів, що здійснить перехоплення цілі у відкритому кафе буде нерозумно. Аби не розкривати всіх карт, не потрібно застосовувати силу, розумніше було продовжувати чекати, прикидаючись, що нічого не помітив. Після п’ятнадцяти хвилин, від призначеного терміну. Вона нарешті з’явилася. – Вибач! Ти чекав? – Все добре. Я отримав повідомлення. Він не намагався бути ввічливим. На термінал Тацуї прийшло повідомлення, що вона запізниться на хвилин двадцять. Хоча повідомлення прийшло за п’ять хвилин до призначеного часу зустрічі й вже не було можливості змінити плани, залишалося лише чекати, десять хвилин чи двадцять, різниця невелика, Тацуя був доволі терплячим. – Ах так, тоді добре... Я думала, що робити, якщо ти розгніваєшся. Перебільшено зітхнула Саяка. Очевидно, сьогодні вона була в режимі «Чарівна Дівчина». «Чим же я заслужив честі, побачити це її амплуа», подумав Тацуя. – Що таке? Здивовано запитала вона. Очевидно, щось відобразилося на його обличчі. – Нічого серйозного. Коли семпай перетворюється на «чарівну дівчину», зовсім інше відчуття, ніж коли вона тримає меч. – Ой... ні, не смійся з мене. Вона панічно відвела погляд. Це була природна реакція чи навмисний жест. Цього він сказати не міг. На жаль, розвідка, здається, не вдалася – Вибач. Посміхаючись, вибачився він. Це була гра. Хоч він і не мав великої впевненості. – Невже... Шіба-кун справжній майстер пікапу? – Та не маг принаймні поки що. Відсьорбнувши холодну каву, Тацуя поглянув собі за спину. Він не уникав Саяки, а розглядав силует, що ховався в тіні листя. – Ватанабе-семпай... Прослідкувавши за його поглядом, видихнула Саяка, пізнавши ту людину. Але її голос був занадто тихим, щоб досягти вух того кого назвали. – Ей, Тацуя. Подала голос Марі. Але було очевидно, що вона гнівається на нього, якби він не дивився так відверто, вона б залишилася непоміченою. Приховавши свою присутність. – Я не байдикую. На відповідь Тацуї, Марі відповіла гіркою посмішкою. Не було зрозуміло, чи це лише жарт, чи він просто хотів сказати «я сьогодні вихідний». – Не хвилюйся, я тут не як голова. Це збіг, я просто проходила повз. Як і натякав Тацуя, поява Марі була не природною. Марі намагалася приховати це великою ввічливістю. – Пробачте, що потурбувала вас. Вибачте Мібу. – Ні, не хвилюйтеся... Відповідаючи Марі, голос Саяки став жорсткішим від напруження, напевне тому, що вона говорила з семпаєм. Чи це через антипатію до дисциплінарного комітету? Та Тацуї здалося, що це щось інше. Її палкий погляд в спину Марі, зробив це враження ще сильнішим. – Щодо попередньої розмови... Як тільки Марі покинула кафе, Саяка перейшла до головного питання. «Вона ж казала, що залишить все на мене... Чи вона просто турбувалася... або ж це щось інше», розмірковував Тацуя, але промовчав. – Спочатку, я думала, що буде достатньо повідомити свої ідеї керівництву школи. Її передпліччя сіпнулося, схоже, під столом, вона стиснула кулак. – Але, зрештою, я зрозуміла, що в цьому немає сенсу. Я вважаю, ми повинні вимагати від школи поліпшення умов. У Тацуї склалося враження, що вона глибоко бере. Вона серйозно, або вона просто зацікавлює його? Якщо це ідеалізм, то це не продуктивно. – Що стосується покращення, чого конкретного ви хочете? – Це... Наших загальних умов. – Загальних, до прикладу, проведення занять? – ...Ну це теж. – Основна відмінність між першим і другим потоком, наявність або відсутність академічного радника, семпай пропонує збільшити кількість викладачів? Це було не можливо. Для початку, нинішня система старшої школи виникла через нестачу дорослих що ефективно використовують магію. До того ж несправедливість існування другого потоку урівноважується гарантуванням постачання, як магів, так і магічних інженерів. – Я не задумувалася так далеко... Звісно, відповідь була невпевнена. – Отже, клубна діяльність? Передбачається, що клуби кендо та кендзюцу рівноправно користуються спортивним майданчиком школи. Вчора він перевірив і був здивований, клуби кендо і кендзюцу користуються спортзалом однакові відрізки часу. – Чи це питання бюджету? Звісно магічним клубам, що беруть участь в змаганнях, виділяють більші бюджети, але це не рідкість і у звичайних школах, коли бюджети розподіляються через досягнення. – Це... Може бути... Але, Шіба-кун, тебе це влаштовує? Хоча в магічній майстерності, теорії магії, загальних предметах, фізичних параметрах, бойових навичках ти перевершуєш студента першого потоку, тебе все одно називаю «від» бо ти не дуже вправний в практичних навичках, хіба тебе анітрохи це не хвилює? Бачачи як Саяка відчайдушно борсається, намагаючись вибратися з розкинутої ним павутини, Тацуя відчув певне роздратування. ЇЇ незадоволення і жаль були пов’язані лише з її думками. Якщо вона хоче змінити себе, то навіщо використовувати свої думки, для переконання інших. – Звісно, я не задоволений. Так що він, – Тоді! – Однак, у мене немає бажання змінювати школу. Він має озвучити власні думки. – Що? – Я не чекаю від школи, як навчального закладу, чогось особливого. Це всього не велика частка, але це власні думки. – Якщо я зможу отримати доступ до спеціалізованої літератури, яку можливо переглянути лише в Магічному університеті, до того ж можливість отримати свідоцтво про закінчення старшої школи, більш мені нічого не треба. Від такої вичерпної позиції Тацуї, Саяка окаменіла. – До того ж я не збираюся звинувачувати школу, за грубі ярлики, що навішують на мене мої інфантильні однолітки. Здавалося, він критикує елітарну систему, при якій студенти першого потоку дивляться на студентів другого, як на «бур’ян», та насправді він звинувачує тих хто, усвідомлюючи свої слабкості, намагаються звинувачувати інших в неповазі до іншого, ось що відчула Саяка. – На жаль, я не можу поділяти позицію семпая. Говорячи це, Тацуя підвівся. – Зачекай... зачекай! Озирнувшись він поглянув на сидячу, скоріше, вона просто не змогла підвестися, Саяку, що дивилася в гору з повністю блідим обличчям. Вона ще ніколи не дивилася на нього таким серйозним, чи скоріше відчайдушним поглядом. – Чому... Можеш поділитися? Шіба-кун, що тебе підтримує? – Я хочу реалізувати гравітаційний контроль термоядерної реакції. Вивчення магії, це лише один зі способів зробити це. Обличчя Саяки закам’яніло. Можливо, вона не могла зрозуміти, що їй сказали. Гравітаційний контроль термоядерної реакції, одна з «трьох великих загадок магії Ваги», поряд з магією польоту загального призначення і вічним двигуном на основі концепції нескінченної інерції. Це була занадто неосяжна тема, як для мети студента другого потоку. Крім того, Тацуя не прагнув, щоб його зрозуміли й не збирався роз’яснювати. Не звертаючи більше уваги на Саяку, він розвернувся і пішов. ◇ ◇ ◇ Пройшов тиждень, не сталося нічого значного. Навіть під час патрулювання в дисциплінарному не відбувалося нічого подібного, як на жахливому тижні набору, як і передбачала Мідзукі, все проходило спокійно. Здавалося, що Тацуя нарешті дочекався мирного шкільного життя. Зрештою, це було штилем перед ураганом. Усе почалося після школи, відразу після уроків. Коли учасники клубів прямували в роздягальні, щоб переодягтися, а інші прибирали парти та складали записники до сумок, збираючись додому. «Всім студентам цієї школи!» Пролунав гучний голос з динаміків. – Що це таке відбувається! – Ей, заспокойся, тут це і ще ти галасуєш. ...Думаю, краще буде, якщо ти теж заспокоїшся, Еріка. Багато хто запанікував. «Мені дуже шкода! Студенти цієї школи!» Знову пролунав той же голос, на цей раз дещо тихіше. – Мабуть, вони щось наплутали з гучністю. – Ай, зараз не час в це заглиблюватись. Буркотіння Тацуї досягли Еріки й вона не прогадала моменту, щоб прохопитися зауваженням з натяком на жарт. «Це ж стосується і тебе Еріка», промайнуло в голові у Мідзукі, та в голос вона цього не сказала. «Ми союз добровольців, що прагне ліквідувати дискримінацію у цій школі». – Добровольців... Цинічно пробурмотів Тацуя, слухаючи енергійну промову хлопця, що звучала з динаміків. З розмови в кафе, минулого тижня, він зрозумів, те, що лунало в ефірі було, «проханням про поліпшення умов» Саяки. Проте замислився над тим, як часто в історії, члени політичних груп стають «добровольцями». «Ми вимагаємо переговорів на рівні студентської ради та клубного комітету». – Ей, тобі не потрібно йти? Хоча вона не почула його бурмотіння, та Еріка накотила на Тацую, що все ще сидів і дивився на динаміки, голосну хвилю з очікуванням голосі. – Вірно. Тацуя не сприйняв це за грубість і нічого не сказав. Те, що сказала Еріка, було правильним. – Безсумнівно, це незаконне користування кімнатою радіомовлення. Чи буде виклик з комітету? Як тільки, Тацуя це промовив. Прийшло повідомлення, але не на закріплений за ним термінал, а на мобільний термінал у його внутрішній кишені – Ох, а ось і повідомлення. Ну, я пішов. – Ах, так, будьте обережні. Відповіла йому, вставши зі стільця Мідзукі з хвилюванням в голосі. У Тацуї виникла раптова цікавість і він озирнувся на клас. Серед учнів були ті, хто також підвівся з місця, але мало хто з них збирався покинути клас. Було кілька однокласників, що проявляли цікавість і ті кому було весело, як Еріці. У більшості однокласників на обличчі був не спокій і вони не могли вирішити чи варто їм іти, чи залишитися. ◇ ◇ ◇ – О, старший брат. – Міюкі, тебе також викликали? – Так, президент сказала йти до кімнати радіомовлення. По дорозі він зустрів Міюкі й попрямував до кімнати мовлення. Однак не дуже швидко. – Це робота «Бланш»? – Їх причетність довести не можливо, але методи схожі. Продовжуючи розмову, ці двоє підійшли до кімнати мовлення. Перед нею стояли Марі, Катсуто, Сузуне, дисциплінарний комітет і представники клубного комітету. – Ви спізнилися. – Вибачте. Коли обмін доганами та вибаченнями лишився позаду, Тацуя почав з’ясовувати поточну ситуацію. Скоріш за все кімнату мовлення відключили від живлення, щоб зупинити трансляцію. А якщо вони не увійшли, значить двері зачинені. Якимось чином, заворушники дістали майстер-ключ. – Хіба це не явний злочинний акт. Мета виправдовує засоби, мислення типових «активістів». – Так і є. Ось чому ми маємо проявити обережність, щоб не ускладнити ситуацію. Тацуя говорив сам до себе, але Сузуне відповіла йому. – Навіть якщо ми будемо обережнішими, не думаю, що це нам чимось допоможе. Ми повинні вирішити це як найшвидше, навіть якщо доведеться бути трохи агресивнішими. Митю втрутилася Марі. Очевидно, що різниця підходів призведе до безвиході. Це найгірше при розв’язанні надзвичайних ситуацій. – Що ви думаєте, голова Дзюмондзі? За питання Тацуї викликало загальне здивування. Тацуя і сам думав, що може трохи перегнув. Хоча він відчував, що це краще ніж залишатися у безвиході. Крім того, він не хотів видатися дорослим. Тим більше долучати дорослих до вирішення цієї ситуації. – Я вважаю, ми маємо погодитися на переговори, про які вони просять. Це лише пусті звинувачення. Ми, як завжди, маємо знизити рівень напруги. – Отже, ми сидітимемо і чекатимемо? – Я не можу таке вирішувати. Ми неповинні закривати очі на їх злочини, але руйнування шкільних будівель це теж злочинна діяльність, крім окремих випадків. Ми запитували у керівництва школи, чи можна перезаписати систему безпеки та відкрити двері, але нам відмовили. Це означало, що вони не бажають силового рішення. Позиція Катсуто нагадувала позицію Сузуне. Тоді у них не залишилося нічого крім чекати. Тацуя, що кивнув і відійшов, попав під невдоволений погляд Марі. Не звертаючи на нього уваги він дістав мобільний термінал і активував голосовий зв’язок. Хоч очікування було неминучим, воно не могло тривати вічно. З’єднання відбулося після п’яти гудків. – Мібу-семпай? – Це Шіба. На нього кинули декілька поглядів. – ...То ж, де ви зараз? Кількість поглядів кинутих на Тацую значно збільшилося. – Так ви в кімнаті радіомовлення. Ось як... Шкода. Відразу після цього він скривив обличчя, мабуть, через те, що не встиг вчасно зменшити гучність, коли з динаміків донісся надто гучний звук. Це повністю заглушило співрозмовника, тому можна було лиш здогадатися що вони говорять. – Ні, це не дурість. Семпаї, тихіше... Так вибач. Тож я хотіла перейти до справи. Марі з Сузуне і ще декілька людей прислухалися. Інакше вони не могли, оскільки хотіли чути кожне слово, що збирався сказати Тацуя. – Голова Дзюмондзі говорить, що готовий до переговорів. Треба ще дізнатися позицію студентської ради, але... Ні, президент студентської ради теж погоджується. Після жесту Сузуне, відразу виправився Тацуя. – Отже, ми хотіли б обговорити місце, дату і форму перемовин... Так, зараз. Керівництво школи поки не втручається... Ні, я гарантую семпаю свободу. Ми не поліцейські, тому не маємо повноваження когось ув’язнювати... Тож. Вийнявши навушники з вух і сховавши термінал до кишені, Тацуя повернувся до Марі. – Здається вони зараз вийдуть. – Зараз ти спілкувався з Мібу Саякою. – Так. Ми обмінялися номерами, щоб домовитися про зустріч і це, несподівано, знадобилося. Стоячи позаду Тацуї Міюкі схилила голову. Хоча це було зроблено так, що не виглядало чимось не природним, та Тацуя відразу зрозумів що дівчина, цим жестом намагається приховати за довгим волоссям вираз свого обличчя. – А ти спритний, приятелю... – Ви помиляєтеся. Почувши слова Марі, Тацуя не міг сказати точно, на горе це, чи на біду. Принаймні, Міюкі, не та дівчина, що буде необдумано з опалу атакувати спину Тацуї. – Якби там не було, гадаю нам краще приготуватися. Він не став оглядатися назад (на Міюкі), а натомість закликав Марі, Сузуне та Катсуто до наступних дій. – Приготуватись? «Про що він говорить?» Було написано на обличчі Марі, з яким вона поглянула на Тацую. «Чому ви питаєте?» Говорив вираз обличчя Тацуї у відповідь. – Захопити тих хлопців в кімнаті Вони змогли викрасти ключ. Був застосований CAD, до того ж вони, можуть мати іншу зброю. – ...Хоча, як ми виразно чули, мить тому ви гарантували безпеку? – Я гарантував безпеку лише Мібу-семпай. Крім того, я ні разу не згадував, що веду переговори від імені дисциплінарного комітету. Не тільки у Марі, але й у Сузуне і Катсуто на обличчі з’явилося здивування. Був лише один виняток слабого засудження. – Старший брат злий. – Занадто пізно таке говорити, Міюкі. – Хе-хе, то це правда.. Однак ці слова прозвучали веселим тоном. – Але, старший брат? Що стосується приватного номера Мібу-семпай, якщо зараз не час, чи могли б ви пояснити обставини пізніше? Міюкі яскраво посміхалась, коли казала це радісним тоном. ◇ ◇ ◇ – Що це значить! Чи було це очікувано, чи справедливо - Саяка почала пресингувати Тацую. Кімнату захопило п’ятеро людей, включаючи її. Як і очікувалося у них були CAD, але жодної іншої вогнепальної чи холодної зброї в них не було. З погляду Тацуї, зважаючи на те що вони були погано підготовлені й ніхто з них не припустив, що їх можуть обманути, результат був передбаченим. Четверо з них були затримані дисциплінарним комітетом, однак з Саякою обмежились лише конфіскацією CAD. Через те, що Марі зважала на честь Тацуї. Сам Тацуя думав, що не було необхідності в її захисті. Саяка потягнула руку до грудей Тацуї, та її зап’ястя схопила його рука. Обережно схопивши руку, що замахнулась на його лацкан, Тацуя спостерігав, як безглуздо лютує Саяка. – Ти нас обманув! Тацуя відпустив руку яку Саяка намагалася вивільнити. За спиною Саяки, яка намагалась ще щось сказати, прозвучав голос. – Шіба не обманював вас. Від потужного звучання цього голосу, тіло Саяки затремтіло. – Голова Дзюмондзі... – Що ви скажете. Ми також згодні на переговори. Але вислухати ваші вимоги та миритися з вашими діями, це різні речі. Бойовий дух Саяки зник. Перед силою Катсуто, який відповідав за всі клубні заходи, гнів Саяки був нічим. – Чому б нам не відпустити їх. В цей момент між Тацуєю і Саякою з’явилась маленька фігурка. Стала спиною до Тацуї, намагаючись захистити його. – Саєгуса? Промовив голос Катсуто. – Але, Маюмі. Не погодилась Марі. Однак, Маюмі перервала її. – Я розумію, що ти хочеш сказати, Марі. Але ми не можемо домовлятися лише з пані Мібу, це не будуть переговори. Вони учні нашої школи, тож не зможуть втекти. – Ми не тікатимемо! Рефлекторно відреагувала, слова Маюмі, Саяка. Однак Маюмі не відповіла прямо на її зауваження. – Я переговорила з вчителями. Студентська рада бере на себе усю відповідальність, за крадіжку ключа і несанкціоноване використання кімнати радіомовлення. Пояснюючи обставини свого спізнення, вона ненароком пояснила їх поточну ситуацію. Перед викладеними фактами у Саяки досі не з’явилося ознак страху, та Тацуя думав про те, що варто глибше в ній покопатися. – Пані Мібу. Я б хотіла обговорити з вами переговори між вами та студентською радою, чи могли б ви пройти зі мною. – ...Так, я не проти. Дзюмондзі-кун, я піду, якщо ти не проти? – Гаразд. – Вибач, Марі. Я поцупила твою славу. – Я і не думаю так, та й в нинішніх умовах немає жодних заслуг. Тож я не проти. – От і добре. Ну що ж, Тацуя, пані Міюкі, на сьогодні можете бути вільними. – ...Тоді, президент, ми вас залишаємо. Несподіваний інцидент викликав певне збентеження. Першою, хто прийшов до тями була Міюкі. В слід за сестрою, що глибоко поклонилася, Тацуя тихо поклонився і покинув це місце.