[6]

[6]

Кімната клубного комітету, час закриття.

– Даний інцидент стався через те, що клуб кендзюцу втрутився в презентацію клубу кендо.

Тацуя закінчив доповідь перед трьома дівчатами та одним хлопцем про інцидент, що розпочався зі сварки між Мібу Саякою і Кіріхара Такеакі, свідком якого став і навіть відчув на своїй шкірі, коли закінчив його бійкою з усім клубом кендзюцу.

– Попри те, на тобі жодної подряпини, незважаючи, що проти тебе було більше десятка людей...

Праворуч, перед ним сиділа президент студентської ради, Саєгуса Маюмі.

– Рівно чотирнадцять осіб. Як і варто було очікувати від учення Коконоє-сенсея.

В центрі, перед ним, сиділа його безпосередня керівниця, голова дисциплінарного комітету, Ватанабе Марі.

Сказане нею прозвучало радісно, не в сенсі, що вона «сміялася», «радість» в її словах була іронічною. Її обличчя виражало мало емоцій, але здається, вона насправді його хвалила.

Маюмі та Марі були вражені, після того, як він затримав Кіріхару, в бою з клубом кендзюцу він просто захищався без застосування сили. Але Тацуя не думав, що проявив достатньо майстерності, щоб когось вразити.

Він не знав наскільки високий рівень навичок в учнів старшої школи. Вони просто не знали що через зустріч біля воріт храму Якумо, що ранку, він здатен з легкістю впоратися з чотирнадцятьма опонентами одночасно вийшовши з бою без подряпин.

Щобільше, увага Тацуї була зосереджена на учні третього року, що сидів з лівого боку.

Ймовірно він був головою клубного комітету, Дзюмондзі Катсуто. В його прізвищі було число «десять», він був старшим сином сім’ї Дзюмондзі.

«Виглядає немов скеля».

Зростом той був близько ста вісімдесяти п’яти сантиметрів. Та не лише через це виникало враження, що на вас дивиться гігант.

У нього була потужна грудна клітина, широкі плечі і явно масивні м’язи, що навіть виступали з під форми

Справа не лише в його фізичних даних, кожен елемент його тіла був настільки виражений, що викликав незвичайно великий тиск.

«Дійсно людина, який годиться стояти поряд з Маюмі й Марі, як член «великої трійки першої старшої школи магії», розсудив Тацуя лише з його зовнішнього вигляду.

– Ти не бачив обставин, які могли привести до інциденту

Після питання Марі, вираз на обличчі якої змінився, Тацуя повернувся до реальності. Він ще раз відновив в пам’яті події інциденту, про який щойно доповів і відповів Марі.

– Так. Я не можу підтвердити ту позицію, чи Кіріхара-семпай спровокував клуб кендо, чи все ж клуб кендо раніше спровокував клуб Кендзюцу.

Він бачив суперечку Саяки та Кіріхари. Вони з Ерікою почули що щось вдувається, коли саме виходили з зали й не змогли охопити всю ситуацію. Коли він зміг розгледіти ситуацію через натовп на власні очі, то Саяка і Кіріхара стояли віч-на-віч.

– Тому ти відразу і не втручався?

Запитала Маюмі.

Катсуто від самого початку просто продовжував слухати.

– Я мав намір втрутитися, оцінивши небезпеку ситуації.

Якби все закінчилося простими обмінами ударами - це була б їх міжособистісна проблема.

Підтвердив припущення Маюмі, Тацуя. Як вона і сказала, Тацуя не увійшов в ситуацію і не розумів кого з них зупиняти. Можна було б сказати, що він повинен був зупинити їх обох, та це лишень прославило б його, як людину що просто придушує конфлікти й це не допомогло б жодній зі сторін.

Але це не єдина причина. Завдання Тацуї, як члена дисциплінарного комітету, зупинити насильство зі застосуванням магії. Навіть якщо бій між Саякою і Кіріхарою розпочався як дуель майстрів меча, без застосування магії. Якби Кіріхара не скористався магією - високочастотного клинка, Тацуя залишився б стороннім спостерігачем до самого кінця.

– …… Ну гаразд. Звісно ми не можемо втручатися в усі конфлікти, що виникають.

В принципі, під час проведення набору усі проблеми, що виникають, вирішуються між самим клубами. Зауваження Марі ґрунтувалося саме на цьому, Маюмі та Катсуто не заперечували.

– Тож, що ти зробив з Кіріхарою?

Кіріхара-семпай був відправлений до медпункту, оскільки в нього зламана ключиця.

Хоча це травма з розряду тих які можна вилікувати магією відразу на місці.

Оскільки в медчастині він визнав свою помилку, я вирішив, що в подальших діях нема потреби.

Насправді тріщина в ключиці, від удару сінаєм переросла в перелом в результаті того, що Тацуя повалив його на підлогу, та він не став цього уточнювати.

Марі, що не бачила травми відразу на місці, де вона була отримана, навряд чи зрозуміє обставини її виникнення.

– Гм... Чудово. Все ж покарання призначається на розсуд тих, хто спіймав порушника.

Ствердно кивнувши на слова Тацуї, Марі й поглянула на Катсуто.

– Ти все чув, Дзюмондзі.

Як глава дисциплінарного комітету я не збираюся брати цей інцидент під нашу юрисдикцію.

– Дякую за таке великодушне рішення.

Він використав таку небезпечну магію, як високочастотний клинок. Навіть попри те, що поранених не було, його відсторонення було неминуче. Він і сам це розуміє.

Ми теж провчимо його він це добре запам’ятає.

– Я залишу це на вас.

Катсуто злегка схилив голову і Марі відповіла тим же.

– Але чи погодиться з цим клуб кендо.

– На них також лежить частина провини, оскільки вони брали участь в бійці. Не легко буде скаржитися.

Марі різко відхилила зауваження Маюмі. Яка не заперечувала проти цього.

Голова дисциплінарного комітету прийняла рішення, голова клубного комітету з цим погодився, президент студентської ради не мала заперечень На цьому ситуація була вирішена.

Тацуя байдуже слухав цей обмін репліками. Гасіння невдоволення, що тліло, в його обов’язки не входило.

– Голова, чи можу я бути вільним.

Тацуя спробував непрямо отримати дозвіл залишити їх.

– О, ні я хочу ще в дечому переконатися.

Марі певне не мала наміру дозволяти Тацуї більше працювати (хоча лише сьогодні), тому її питання було коротким.

– Хіба лише Кіріхара використовував магію?

– Вірно.

Коротко відповів Тацуя.

Якщо точніше, то лише Кіріхарі вдалося застосувати магію, але Тацуя не мав бажання вдаватися в подробиці.

– Зрозуміло. Гарна робота.

Отримавши дозвіл, Тацуя залишив кімнату клубного комітету.

◇ ◇ ◇

Вийшовши з кімнати клубного комітету Тацуя повернув голову в бік студентської ради.

До заходу сонця залишилося не багато часу.

Не зважаючи на те, наскільки потужною магією вона володіє, молодій дівчині не гоже ходити в такий час одній, до того ж раніше, Міюкі просила його йди додому разом.

Однак він був змушений змінити свої плани на півдорозі.

Клубний комітет знаходився в іншій будівлі, а ніж кімната студентської ради.Тож для того щоб потрапити до кімнати студентської ради, необхідно було пройти через двір (при цьому перезуватися потреби не було. Нині майже не можливо побачити традицію перевзування), коли він підійшов до входу там були знайомі обличчя.

– О, хороша робота.

– Старший брат.

Еріка першою його окликнула, але підійшла першою Міюкі.

Від такої несподіваної спритності очі решти оточення округлились.

– Гарно попрацювали. Сьогодні ви себе проявили.

– Я не зробив нічого такого. Міюкі теж гарно постаралася.

Міюкі обома руками притисла до себе сумку, коли Тацуя тричі ніжно погладив її волосся.

Вона виглядала задоволеною, примружуючи очі, дивилася на брата не відводячи погляду.

– Я звісно знаю, що вони брат і сестра...

Підійшовши до цих двох, з незрозумілим виразом, прошепотів Лео.

– Так, це дуже мальовничо...

Почервоніла Мідзукі, глядячи на цих двох.

Еріка поглянула на Лео і Мідзукі.

– Ей, народ... чого ви очікуєте від цих двох?

Вона навмисно знизала плечима, і повільно похитала головою, ніби нічого дивного.

– Ви ж самі сказали, що вони брат і сестра?

Сказане Ерікою і її погляд повернули двох людей до реальності. У відповідь Лео і Мідзукі панічно заговорили.

– Н-н-не кажи дурниць! Нічого не очікували.

– В-в вірно, Еріка! Не кажи дивних речей!

– ...Так, так, залишимо усе як є.

Якби Еріка сама не перетворила усе в жарт, Лео і Мідзукі, певно, не знали б де зупинитися.

Тацуя нарешті відняв руку з волосся сестри та поглянув на цю трійку, не помітивши внутрішньої боротьби Еріки.

Міюкі неохоче пішла за старшим братом.

Безумовно її поведінка могла викликати дивні, помилкові судження.

Але на обличчі у Тацуї не було жодної емоції не те, що натяку на зніяковіння, він з цілком щирим поглядом вибачився перед друзями.

– Вибачте, що змусили вас чекати.

Напруга в повітрі миттєво зникла і Лео з посмішкою похитав головою.

– Все в порядку, Тацуя. Тут не має за що вибачатися.

– Я тільки-но закінчила з клубними зборами.

Я зовсім тебе не чекала?

Мідзукі також з м’якою ідеальною посмішкою заперечила, що Тацуя не повинен вибачатися.

– Клубна діяльність дійсно щойно закінчилась.

Вам не потрібно вибачатися.

У Еріки була її звичайна пустотлива посмішка, коли вона дала колючу відповідь.

Лео, Мідзукі та Еріка усі троє відповідали Тацуї з посмішкою.

Тацуя відразу помітив, що дійсність розбігається з їх словами, але не хотів, щоб їх зусилля виявилися даремними.

– Раз зараз настільки пізно, то чому б десь злегка не перекусити? Можу заплатити за всіх, якщо рахунок складе тисячу єн.

Курс валют у нинішній час був у двічі більший, у результаті деноміна́ції1 грошей.

Для учня старшої школи сума в тисячу єн була трохи зависокою, та залишалася в межах розумного.

Замість подальших вибачень він вирішив їх запросити.

Всі відразу зрозуміли що це значить і не стали соромитись.

◇ ◇ ◇

Як і за день після вступної церемонії, в цьому кафе вони обговорювали сьогоднішні події, хто до яких клубів приєднався, про нудні домашні клопоти, та хто до кого залицяється, та все ж розмова насправді розцвіла коли вони перейшли до найцікавішої теми, драматичних подій, що сталася з Тацуєю.

– ...Цей же другорічка, Кіріхара, скористався смертельною технікою «B» класу? І на тобі не подряпини?

– Навіть якщо цю магію називають смертельною, це всього лише магія вузького діапазону «високочастотний меч».

Крім того, до цього леза не можна лише доторкнутися, а в усьому іншому це той самий меч. Це не магія з якою важко впоратися.

Дещо розчаровано відповів Тацуя, на питання схвильованого Лео.

– Але ти дійсно зупинив його голими руками?

Хіба це не було небезпечно?

– Усе гаразд, Мідзукі. Це старший брат, не варто хвилюватися.

– Ти зовсім не хвилюєшся, Міюкі?

Еріка відразу помітила не природною поведінку Міюкі, яка заспокоювала Мідзукі, що сиділа з блідим обличчям.

– Звісно техніка рукопашного бою Тацуї-куна у битві з більше ніж десятком людей була чудовою, але і в рухах Кіріхари-семпая був зовсім не «тупий меч»2. Навпаки, присутнім здавалося, що він просто прослизнув крізь них. Міюкі, хіба ти не хвилюєшся?

На запитання Еріки, Міюкі відповіла.

– Так. Незважаючи нінащо, ніхто не зможе перемогти старшого брата.

Це було однозначне твердження, без жодної тіні сумніву.

– Ом...

Еріка не мала що сказати окрім цього.

В той момент, вона особисто спостерігала за технікою Тацуї.

Еріка на власні очі бачила, що «меч» Кіріхари був однозначно «гострим». Тацуя і сам повинен був бачити що гострота того меча серйозно не поступається. Крім того, в тілі Тацуї не було жодного зайвого напруження, що означало, що ні напруги, ні страху в нього не було навіть на підсвідомому рівні, коли Кіріхара замахнувся бамбуковим клинком, він спокійно скоротив відстань з супротивником, схопив його меч за гарду і схопивши його за зап’ястя, повалив на підлогу одним прийом Айкі-дзюцу3. Ні замість Айкі-дзюцу, його можна назвати якимось прийомом рукопашного бою.

Не було б перебільшенням сказати, що ця техніка була виконана на рівні майстра. У своєму віці Тацуя освоїв техніки на тому рівні, що його можна назвати майстром, або близьким до цього титулу.

Однак, Еріка не могла настільки впевнено сказати, що тут не має про що хвилюватися.

– ...Я не сумніваюсь в навичках Тацуї, але на відміну від звичайних мечів, «високочастотний меч» випускає ультразвукові хвилі, чи не так?

– О так, я про це чула. Також є оператори які використовують вухові затички, щоб запобігти впливу ультразвуку.

Постривайте, я не думаю, що він передбачив це з самого початку.

– Це не так.

Просто старший брат кращий в тайдзюцу.

На схвильовані зауваження Мідзукі та Лео, Міюкі відповіла з легкою посмішкою.

– Протидія магічним послідовностям улюблене заняття старшого брата.

Еріка миттєво відреагувала на слова Міюкі.

– Протидія магічним послідовностям? Не тільки інформаційне зміцнення чи зона придушення магії?

– Так.

Еріка пробурмотіла з сумішшю захоплення і здивування на обличчі, почергово дивлячись на Міюкі, що з гордістю кивнула і Тацую, що посміхався з виразом на обличчі - «нічого не поробиш».

– Думаю це досить рідкісна навичка.

– Вірно. Принаймні в школі такому не навчають. Бо якби навіть і навчали, це не те що кожен зможе повторити.

Еріка, ти не пам’ятаєш, не було враження що підлогу ніби похитувало, коли вийшов старший брат?

– Н-у-у, на мене це не мало значного впливу, але здається, були учні, у яких виникли значні симптоми морської хвороби.

До речі, подібне відбувалося не лише з самого початку, часто коливання відчувалися і під час самого бою?..

– Це старший брат.

Старший брат, ви скористалися «перешкодами»?

Дивлячись на задоволено усміхнене обличчя Міюкі, Тацуї залишилося лише здатися і зітхнути.

– Я нічого не можу приховати від Міюкі.

– Мало того.

Що стосується старшого брата, Міюкі знає абсолютно все.

– Ні-ні-ні-ні.

З гіркою посмішкою перервав обмін посмішками та легким сміхом між цими двома Лео.

– Хіба це вже не розмова між не родичами? Здається, це навіть перевищує рівень закоханих.

– Правда?

– Дійсно?

Почувши таку гармонічну відповідь від Тацуї та Міюкі, Лео через секунду безсило звалився на стіл.

– ...Важко пожартувати проти цієї закоханої парочки родичів. З самого початку в тебе не було шансу.

Зі співчуттям сказала йому Еріка.

– О-о, я помилився...

Піднімаючись зі столу, з каяттям сказав Лео.

– Я не можу з тобою погодитись.

Запротестував Тацуя, хоча його тон вказував, що він не те що проти.

– Це не проблема. Насправді я і старший брат пов’язані міцною родиною любов’ю.

М’яко заспокоїла свого брата Міюкі.

Відразу після цього, Лео та Еріка одночасно гепнулись на стіл.

– Угх!

Лео висловив свої почуття через звуки, що нагадували бризки крові.

– Це все тому, що я обожнюю свого старшого брата, більше ніж будь-хто на світі.

А все-таки Міюкі не зупинилась. На очах у друзів, вона підсунула свій стілець до брата і притиснувшись до нього поглянула йому в обличчя палкими очима..

– А, ну мені вже час додому.

Хоча лице Еріки лежало на столі, було помітно, що вона дується.

– ...Міюкі, це вже, певно, перебір?

Здається, є принаймні одна проблема, що не розуміє що це жарт.

– ...

– ...

– ...

Тацуя з гіркою посмішкою докорив Міюкі та Еріка з Лео перевели свій погляд на людину, що сиділа поряд

– …Е? Е? Жарт?

Мідзукі, обличчя якої розчервонілося від несподіваної тиші, почала кидати погляд то вліво то в право і потім прозвучало загальне звучання.

– ...Оскільки це Мідзукі, то це очікувано.

– Оу...

У відповідь на співчутливий шепіт Еріки, обличчя Мідзукі ще більше розчервонілося, але з іншої причини.

– ...То, ви щось говорили про магічні перешкоди?

Не в змозі витерпіти атмосферу, що виникла від такої колючої теми розмови, Лео вирішив насильно повернутися до попереднього обговорення.

– Раз ви вже почули, то гаразд.

Ця тема Тацуї теж була не зручною, та розвіяти цю не зручну атмосферу хотілося більше. Та він не міг знайти спосіб, тому вхопився за інтерес Лео.

– Перешкоди - це якісь радіо хвилі, що глушать магію?

– Це не радіо хвилі.

– Це просто вираз.

У відповідь на його жар, Еріка вдарила Лео, після чого перевила погляд на Тацую, ніби нічого не сталося.

Перешкоди - це тип магії, що створює перепони магічній послідовності, вплинути на інформаційне тіло, Ейдос, що описує подію. В загальному розумінні, це те саме що придушення магії.

Вона, подібно до «області контролю», змінює магію противника. Ця техніка не супроводжується значними змінами інформації в фіксованій області, центром якої є ви самі, вона вимикає зовнішній прояв магії опонента, вплив на магічну послідовність і визначається лише силою перешкод. З іншого боку, заклинання «перешкоди» це техніка, яка перешкоджає процесу, за допомогою якого магічний вираз впливає на Ейдос, розпилюючи велику кількість хаотичних хвиль сайонів.

В певному сенсі, зона контролю запобігає зовнішньому втручанню, зберігаючи магічну послідовність в цілісності, загалом необхідно щоб сила перешкод була більшою за магічну силу, яку задіяв опонент.

З іншого боку, «перешкоди» знижує швидкість завантаження послідовності в підсвідому аналітичну зону мага, шляхом завантаження області великою кількістю сторонніх даних, знижуючи пропускну спроможність, тож сила впливу не настільки важлива. Натомість виникає сайоновий шум, що заповнює усі канали по усім восьми типам, чотирьох систем, поширюючись абсолютно хаотично, постійно змінюючи частоту, по суті, виникає антена передачі, що огортає усі канали сприйняття.

– Ну хіба для цього не потрібен якийсь спеціальний камінь?

Анти... Анти якось.

На допомогу Еріці, яка ніяк не могла згадати правильне слово, прийшла Мідзукі, що вже змогла прийти до тями.

– Антиніт, Еріка-чан.

Пане Тацуя, у вас є Антиніт?

Я думала, це дуже дорога річ.

Антиніт відомий, як матеріал, що виробляє сайоновий шум, який відповідає цим вимогам. Теоретично маг сам міг стати джерелом шуму, для створення перешкод, але також зазначається, що зробити це надзвичайно важко.

На відміну від області контролю, під впливом виклику перешкод навіть заклинання самого мага піддається впливу, так що навіть коли свідомість намагається згенерувати шум, його підсвідомість відмовляється це робити. (Область магічних операцій формується саме в підсвідомості, а несвідоме має пріоритет над свідомістю).

Тому, вважається, що для створення перешкод необхідно використовувати Антиніт, який генерує шум, який відповідає умові, коли крізь нього просто пропускають сайони... Але твердження Тацуї руйнували це загальноприйняте судження.

– Ні, у мене його не має. – Перш за все, Антиніт це військовий ресурс. Незалежно від ціни, жоден цивільний не зможе його отримати.

– Що? Але ж ти казав, що використовував перешкоди...

Фактично слова Еріки висловили, нерозуміння почутого Мідзукі та Лео

– О, я хотів би, щоб сказане далі залишилося між нами, добре?

Тацуя зробив паузу, схилився над столом і знизив голос, інші троє, з серйозним виразом, зробили теж саме.

– Якщо бути точним, це не зовсім перешкоди. Те що я використав було специфічною магією «перешкод» що ґрунтується на самій теорії перешкод.

Слухаючи Тацую, Мідзукі кілька разів моргнула повіками, стримуючи свої емоції.

– Ем... Хіба існує така магія?

– Я так не думаю.

Мимохідь відповіла на запитання Мідзукі Еріка.

– Хіба це не новостворена магія, розроблена теоретично?

В голосі Еріки, на цей раз, звучало не скільки захоплення чи здивування, скільки шок.

Багато хто з магів використовували оригінальну магію. Більшість магічних експертів використовують магію яку розробляли з самого дитинства. Проте, вони, природно, вигадували магію яка їх влаштовує, орієнтуючись на інстинкт чи інтуїцію мага і мало хто може теоретично створити нову магію.

Магія сильно залежить від області несвідомого.

Незважаючи, на те, що легко теоретично описати магію, яку використовує підсвідомість, але теоретично створити нову магію, це вже проблематично, навіть якщо це просто варіація вже існуючої магії, тому що потрібно повністю зрозуміти структуру магії та принцип її роботи.

Враховуючи, що магія була теоретично розроблена старшокласником, незважаючи як це не назви - це божевілля.

– Точніше сказати, що випадково виявив, а не винайшов.

Відповів з посмішкою Тацуя, на чесну реакцію Еріки.

– Ви ж знаєте, що якщо використовувати два CAD одночасно, виникають сайонові хвилі, що в більшості випадків роблять не можливим використання магії?

– О, у мене теж була подібна ситуація.

Сказав Лео, кивнувши Тацуї.

— Вау, як пишно сказано.

Шоковано сказала Лео Еріка.

– Що!

– Щоб одночасно використовувати дві «мітли» ти пробував паралельний виклик магії?

Я не знаю що сказати, невже ти справді думав, що здатен використовувати такі високі техніки.

– Замовкни. Я думав, що можу це зробити!

Колись, за відповідних умов, я зможу провести паралельну активацію.

– Вау, та не-в-же.

– ...Я вже зрозумів, що ти з мене дурня робиш, та припини говорити таким тоном.

Дратує.

Ви, двоє, дослухаймо роз’яснення пана Тацуї. А?

– ...

– ...Хм.

Еріка і Лео відвернулися один від одного.

Якщо Мідзукі нервово переводила погляд, то на одного, то на іншого, Тацуя лише знизав плечима.

– Я хотів на цьому завершити... Хочете продовжити? Ну, я не проти...

В результаті використання двох CAD виникають інтерференційні хвилі сайонів, що переходять в інформаційне поле, в обхід інформаційного тіла події, огортаючи тіло мага на зразок виклику перешкод. Розгортаєте формулу магічної активації перешкод яка виходить з одного CAD, а з іншого випускаєте протилежну послідовність активації, дві активаційні послідовності підсилять одна одну, не переходячи в магічний вираз і якщо ви вивільните цю хвилю сайонів, як зовнішню магію, дві магічні системи, кожна з яких буде випущена зі свого CAD, діятимуть як однорідна магічна система і, певною мірою, зможуть виступити як перешкода.

Навіть таку стійку магію, як «високочастотний клинок» ви не можете постійно підтримувати. У будь-якому випадку, вам доведеться повторно запустити послідовність активації.

Того разу мені вдалося підгадати час.

Лео пробурмотів тихим голосом, – ти серйозно... Інтонація його голосу вказувала на те, що шокований вираз не був вдаванням.

Мідзукі несподівано закашляла. Все тому, що вона продовжувала сьорбати через соломинку, коли напій скінчився, тому й захлинутися повітрям. Сильний припадок кашлю, повернув всіх шокованих до реальності.

Еріка насупила брови й мовчки над чимось задумалася. Судячи з виразу, вона замислилась над чимось не приємним, але було не схоже, що вона згадала щось погане.

– ...Точно не знаю як це зробити, але приблизно розумію теоретичний принцип.

Але, чому ти це приховуєш?

Якщо ти це запатентуєш, то отримаєш не малий прибуток.

Це було перше, про що, з виразом нерозуміння, запитав у Тацуї Лео, після того, як зміг впорядкувати думки.

Тацуя, схиливши голову, поглянув на нього і з гіркою посмішкою сказав.

– По перше, ця технологія не завершена.

До того ж її можна використовувати лише під час активації певних типів магії противником, та і я сам не можу користуватися всіма типами магії.

Це досить критично, та проблема полягає у можливості блокувати магію опонента без антиніту.

– ...В чому проблема?

Без тіні сумніву запитав Лео, за що відразу був вилаяний Ерікою.

– Дурень, це ж очевидно.

У сфері оборони та безпеки магія є просто незамінною.

Якщо легалізувати технологію блокування магії, що не потребує надзвичайної магічної сили або дорогого антиніту, це похитне самі підвалини суспільства.

– Я думаю, Еріка має рацію.

У світі немало екстремістів, що виступають проти магії, як основної причини дискримінації.

Видобуток антиніту не великий, тому він не може бути реальною загрозою.

Я не можу опублікувати це, поки не знайду протидію.

Нарешті погодившись, Лео інтенсивно закивав. Чомусь Мідзукі теж закивала зі схожим виразом «так, так».

– Це дивовижно... Я ніколи не задумувалася про подібне.

Вигук захоплення вирвався з вуст Мідзукі.

– На твоєму місці, я, не задумуючись потягнувся б за славою.

В продовження Лео лише зітхнув, нащо Міюкі скромно, м’яко посміхнулася.

– Я думаю, що старший брат занадто багато розмірковує про подібне, чи не так? По-перше, потрібно зрозуміти, що противник розгортає послідовність активації й ніхто не зможе здійснити інтерференцію хвиль з CAD.

Але цього не скажеш про мого старшого брата.

– Так ти натякаєш, що я не рішучий?

З нещадним виразом відреагував на слова сестри Тацуя.

– Хто знає?

А ти як думаєш, Еріка?

З грайливим відношенням, Міюкі перенаправила питання Еріці.

– Хто знає?

Мені хотілося б дізнатися думку Мідзукі.

Серйозним тоном Еріка перевела питання на Мідзукі.

– Щ-що?

Я, це, ну...

– Ніхто цього не заперечить...

Поглянув в її очі Тацуя, Міюкі відвела погляд з веселою посмішкою, Еріка приховала очі за меню, погляд Міюкі блукав, уникаючи очей Тацуї, та ніхто не простягнув їй руку допомоги.

◇ ◇ ◇

Сьогодні Тацуя знову бігав.

Це був четвертий день тижня набору новачків (так званого божевілля). Він все ще, а краще сказати досі... У будь-якому разі він був дуже зайнятий. Він втомлювався набагато більше ніж від занять і навіть думав, що далі так не витримає, та на жаль, якби він і пожалівся, не було нікого, хто б прийняв його скарги.

Прямуючи на виклик, до місця заворушення, він знаходився в зоні відпочинку, де відпочивали закликальники, коли починали боліти їх горла, а запрошували вони якомога голосніше, а не в шкільному дворі, де кипіла рекрутингова діяльність, оскільки уникав його (зрозумівши, що наступні дні не варто самому нариватися на неприємності).

По дорозі він відчув ознаки того що на нього з іншого боку двору, з лісу, що знаходився за наметом, ось-ось буде застосована магія.

Замість того, щоб вплинути на нього, ця магія мала вплинути на ґрунт під його ногами (якщо бути точним, вона мала перемістити землю під ним).

Тацуя знову подумав про те, як же йому це набридло.

Він, певно, занадто виділився в перший день. З того дня, його часто підсиджували подібним чином.

Завдяки чому, він навіть звик до цього. Тацуя з діловим видом без будь-якої паніки, активував перешкоди з урахуванням типу застосованої магії. Насправді в нього був ефективний спосіб відключити магію, та існувала велика ймовірність, того що для цього знадобиться багато сил. Він не мав багато часу для тривалого розв’язання проблем, цей цінний урок він отримав у своєму попередньому житті.

Мисленнєві частки поширились і магічне заклинання несподівано розсипалося.

Зупинившись лише на мить, Тацуя зрізав по гострому куту.

Не заподіювати шкоду, тим хто спричиняє неприємності, насправді не дуже добре. Через те що фактично шкоди не було і через те що він був один, кількість переслідувань до цього часу лише збільшувалась. Він досі продовжував виконувати обов’язки члена дисциплінарного комітету, але настав час віддати пріоритет праву на самооборону.

Однак, суперник, також виявився досить досвідченим. Водночас як Тацуя повернув, той, на неможливій для лише фізичних здібностей швидкості, вийшов з тіні, яку відкидали рослини. Можливо він заздалегідь підготував магію швидкого бігу, поєднуючи магію руху і магію нейтралізації інерції. Як правило, подібне поєднане приховувало пастку, за такою швидкістю могли не встигати ноги, проте, схоже, у зловмисника було досить міцне тіло.

Тацуя вирішив, що його буде важко швидко наздогнати, тому припинив погоню.

Єдине що він встиг помітити, спину високої стрункої людини та річ на його правій руці, на його зап’ясті був браслет, облямований4 червоною і синьою лініями.

◇ ◇ ◇

Минув тиждень.

Для Тацуї тиждень набору новачків проходив так, немов щодня штормило.

Він, мабуть, був найбільш заклопотаним, серед членів дисциплінарного комітету.

До того ж його обов’язки трохи змінились у порівняні з тими які у нього були з самого початку.

В перший День, Тацуя захопив Кіріхару Такеакі, чия магія була найбільш обіцяючою в цій школі. Була думка, що така легка перемога вдалась, тому що на момент зіткнення з Тацуєю противник отримав поранення в бою з Мібою Саякою, для студентів що не були в курсі деталей поєдинку, те що першокурсник, до того ж з другого потоку, переміг другокурсника було не дуже радісною новиною.

І як результат...

– Тацуя, ти знову в комітет?

Запитав Лео у Тацуї, який вже збирався повертатися до дому, і передав йому його сумку.

– Сьогодні я не працюю. Здається, нарешті можна відпочити.

– Це був великий успіх.

– Я не радий всьому цьому.

Розчаровано зітхну Тацуя, по виразу Лео було видно що він ледве стримує сміх.

– Тепер ти знаменитий, Тацуя.

Загадковий першорічка, що не застосовуючи магію поклав групу спортсменів-магів.

– Що ще за «загадковий»...

– Згідно з одними чутками, Тацуя-кун може бути одним з головорізів, якого прислали ті хто заперечує магію.

Несподівано всунула своє обличчя Еріка, що теж була готова йти до дому.

– Хто та людина, що поширює такі безглузді чутки...

– Я!

– Ей!

– Звісно, це жарт.

– Дай мені відпочити... Мені й так не весело.

– Але сам зміст чуток правда.

Почувши «зміст чуток» від Еріки, Тацуя знову зітхнув.

Не хотілося думати, що є люди які можуть повірити в таку містифікацію, але є така категорія, що завжди підхоплять якісь чутки й додасть щось від себе.

– Чому ти так сильно зітхаєш?

– Постійно займатися чужими проблемами... Таке враження, що за цей тиждень я помер тричі.

– Не позаздриш.

Сказав Лео, намагаючись стримати сміх, від цього Тацуї захотілося розбити свій кулак об його обличчя, але після трьох вдихів він зумів стриматись.

Наступний ас клубу кендзюцу, другорічка Кіріхара Такеакі, що був досить підготовлений і вправний, переможений першокурсником, заміною.

Як вже було згадано раніше, ця новина розізлила тих, хто вірив у не помилковість оцінки магії.

Вони направили свої не обґрунтовані гнів і невдоволення на Тацую, були й ті, хто пробував його принизити.

Але прямі нападки загрожували покаранням.

Навіть якщо невідомі обставини, за Тацуєю стояли голова дисциплінарного комітету і президент студентської ради, неважко уявити, що вони заступляться за нього.

Що ж робити.

У такому випадку, є перевірений метод, видати все як нещасний випадок.

Вони так і вчинили.

Підстерігали Тацую під час патрулювання і навмисне спричиняли переполох.

Коли він втручався для вирішення ситуації, вони, ніби промахуючись, атакували його магією.

Загалом використовувалася саме ця модель.

Для Тацуї це було немов сніжний ком, оскільки заворушення спалахували безперервно.

Не зважаючи на це, як член дисциплінарного комітету, він не міг проігнорувати шум і пройти повз, а повинен намагатися виправити ситуацію.

Крім того, магія летіла в нього, щодня. Від більшості з них можна було ухилитися чи розсіяти до початку прояву магії, але були й ті, яких уникнути було не можливо.

Він точно знав, що упродовж дня він жива мішень, проте, він нічого не міг зробити без доказів, але отримати їх він міг лише в кінці тижня.

Іншими словами, в нього не було іншого вибору, окрім як ухилятися від усіх хитромудрих пасток.

Лише на четвертий день у нього випав шанс зловити зловмисника за руку, який зрештою втік. Воістину, методи учнів престижної першої школи були досить розумними. Звісно вони обрали не правильне місце і час, щоб демонструвати свою могутність.

– ...Якщо про це подумати, я був в безпеці, я...

– Відсьогодні відновлено заборону на носіння пристроїв, тобі ж більше не потрібно хвилюватися?

– Хотілося б.

Кивнув Тацуя на заспокійливі слова Мідзукі.

◇ ◇ ◇

Навіть, у ті дні, коли студентська рада не працює, хтось завжди залишається на чергуванні. Це не зв’язано з системою в першу чергу.

Сьогодні в кімнаті студентської ради чергувала Міюкі.

Для Тацуї і його сестри не існувало поняття ходити до дому по одинці. Об’єктивно це були двоє людей яких не можна було висміяти «комплексом братика» чи «комплексом сестрички».

Проте...

– Мені шкода, старший брат.

Я змусила вас довго чекати...

Відчуття вини, за те що змусила його чекати, цілком достатньо щоб реабілітувати себе в очах інших.

– Якщо я скажу що я не проти, це допоможе...

Посміхнувся Тацуя, злегка поплескавши сестру по голові.

Виглядало наче «поплескав», насправді було виконано у вигляді ніжного прогладжування, від чого Міюкі сором’язливо зажмурила очі, злегка засоромившись. Усе відбувалося під час руху по коридору на очах інших учнів.

Така дружня атмосфера, однозначно вела до непорозуміння, на шляху до кімнати студентської ради, на цих двох були спрямованні зловісні погляди. Однак ці погляди відрізнялися від тих, якими зазвичай дивилися на парочку, всі вони були спрямовані лише на Тацую.

За останній тиждень, при ходьбі поряд з Міюкі, злісні погляди завжди були спрямовані на нього, і в нього це вже почало викликати сміх.

Зараз це лише безглузда антипатія і тінь деякого страху.

Страх не сили, а не відомого.

Навіть студенти другого потоку, що вже знали про його «успіхи», відчували щось подібне.

Тому його в перше, на цьому тижні, окликнув хтось кого він знав.

– Шіба-кун.

Тацуя і Міюкі одночасно обернулися.

Тацуя явно фізично перевершував сестру.

Причиною того що вони озирнулися одночасно було те, що Міюкі озирнулась рефлекторно, а Тацуя мить не був певен, що звертались до нього

Хоча голос був трохи хриплий, та все ж він був жіночим.

– Привіт. Чи краще сказати, приємно з вами познайомитись?

Перед ними стояла досить приваблива дівчина з волоссям середньої довжини, заплетеним у хвостик.

Зачіска у неї була інша, але Тацуя впізнав її обличчя.

– І мені приємно з вами познайомитись.

Мібу-семпай, вірно?

Для Тацуї це була другокурсниця з клубу кендо, яка, можна сказати, відкрила завісу його бурхливого тижня.

Клуб кендо був однією зі сторін того проблемного інциденту.

Вона впевненим кроком підійшла до Тацуї, що стояв на місці.

Певно вона не зі сором’язливих осіб, чи просто не мала остраху, бо він на рік менший, або ж просто не замислювалась про це.

Якби там не було, це краще ніж триматися на відстані.

Коли старшокласниця зупинилась перед її братом, Міюкі відступила на півкроку назад.

Вона стала таким чином, щоб не закривати брату огляд, на випадок якщо йому необхідно зосередитись і щоб самій було усе видно.

– Я Мібу Саяка. Також з «Е» класу як і Шіба-кун.

Погляд Тацуї природно потягнувся на лівий бік грудної клітки Саяки.

На її зеленому блейзері була порожня зелена кишеня.

І зразу було зрозуміло, в якому сенсі вона сказала «також».

– Перш за все, дякую. Вибач, що не подякувала раніше, хоч ти й врятував мене.

Сказала вона, з привітною посмішкою, наскільки принадною, що хлопцям її віку було важко встояти. Подібні слова не слід легко використовувати в середовищі магів, адже сказане можна описати літературним виразом - «таємна магічна сила, що здатна захопити чиєсь серце». Хоч «літературним», це занадто гучно, скоріш розважальної літератури.

– Я б хотіла дещо обговорити й подякувати за нещодавнє...

Чи міг би ти скласти мені компанію на деякий час?

Вона добре розуміла вплив своєї посмішки на хлопців старшокласників, хотіла вона цього чи ні.

Проте, реакція Тацуї, біля якого завжди була дуже красива сестра, на подібне відрізнялася.

– Зараз це не можливо.

Саяка, якій так легко відмовили, була шокована.

– Хіба що за хвилин п’ятнадцять.

Подальші слова Тацуї ввігнали її в ступор, лише після кількох моргань з напруженим обличчям, вона схоже все ж зрозуміла що їй сказали.

– Добре, тоді, я буду чекати в кафе.

Хоча вона була здивована його несподіваною реакцією, Саяка все ж домоглася обіцянки, від Тацуї.

◇ ◇ ◇

Тацуя провів сестру, лише до дверей кімнати студентської ради.

Якби він увійшов, то ймовірно зіткнувся б з Хаторі. Від такого вони навряд чи відчували б щастя, тож Тацуя і не прагнув заходити до студентської ради, без зайвої необхідності після школи.

– Ну я чекатиму в бібліотеці.

До вчорашнього дня, Міюкі була змушена чекати на Тацую.

Сьогодні було вперше, коли Тацуя чекатиме Міюкі, але він вже обдумував подібні ситуації, ще до вступу.

Оскільки й не сумнівався, що вона вступить до шкільної ради.

Тому він не задумувався, як «вбити час».

Однією з причин, чому він вирішив вступити до цієї школи, був доступ до непублічної літератури, який можна було отримати, лише якщо мати стосунок до Національного Магічного Університету.

– В бібліотеці?

Однак, Міюкі, яка повинна була бути в курсі ситуації, все ж поставила уточнювальне питання, схиливши маленьку голівку на бік. Тацуя зрозумів, що в неї є якісь сумніви.

– ...Такий план, щось не так?

– Ні, просто у вас призначена зустріч з Мібу-семпай в кафетерії...

Погляд Міюкі був спрямований в район горла Тацуї.

– Міюкі?

Навіть після того, як Тацуя назвав її ім’я, вона не підняла очі.

Певно, вона намагалася не зустрічатися з ним поглядом.

Швидше, намагалась відвести погляд.

Тацуя не розумів, чому його сестра себе так поводить.

Якщо подумати, було зрозуміло, вона дується, але знаючи його сестру, було очевидно, що це не єдина причина.

Він міг її запитати, та стоячи перед кімнатою студентської ради, вони почали б привертати увагу.

– Це буде не така довга розмова. Певно, це буде запрошення до клубу.

Виникало відчуття, що говорячи це, він про щось промовчав.

Однак це дало можливість змінити ситуацію.

– ...Правда, лише це?

– Що?

– Лише запрошення до клубу. У мене відчуття, що це щось інше. Не знаю чому. Та все ж… Міюкі хвилюється. Дуже приємно, що старший брат прославився... Та все ж дізнавшись про реальну силу брата, багато хто захоче використати її на свою користь. Звісно, та особистість не виняток. Будьте обережні.

Над цим можна було б розсміятися.

Якби він не був Шібою Тацуєю.

І якби вона не була Шібою Міюкі.

– …Не хвилюйся. Щоб не трапилося, я буду в порядку.

– Саме тому! Ось про що я хвилююсь!

Хоча вона говорила туманно, Тацуя нарешті почав розуміти, про що думає сестра.

– ...Все гаразд. Я ніколи тебе не розчарую.

– ...Це обіцянка, старший брат.

– Зрозуміло.

...До речі, Міюкі, говорити, що я прославився завдяки своїй діяльності в комітеті, це перебільшення.

– ...Боже! Це аж ніяк не перебільшення. Я вважаю, що ім’я брата повинно бути прославленим!

Міюкі повернулась до зчитувача карток і провела по ньому карткою, щічки, приховані її довгим волоссям, схоже, злегка почервоніли.

◇ ◇ ◇

Незабаром він знайшов того, з ким мав зустрітись.

Оскільки Саяка стояла біля входу, очікуючи його.

– Думаю очікувати сидячи набагато зручніше.

– Шіба-кун міг би мене не помітити, вірно? Я запросила тебе, тому буде не добре, якщо ти мене шукатимеш.

Можливо вона хвилювалась про подібне, або дбала про нього, як старша, та Тацуя подумав, що вона, схоже, сама до кінця цього не розуміла. Стоячи віддалено від інших, вона була дуже помітною.

Слід було готуватися до чергових дратівливих чуток.

«Старшокласниця мене так захоплено зустрічає», промайнула думка і Тацуя подумки зітхнув.

Та все ж, безтурботність на його обличчі не була вдаваною.

Було б грубість змушувати жінку, з якою зустрічаєшся в перше, продовжувати чекати.

– У всякому разі, сядьмо. Потім поговоримо.

– Людей не багато, тому спершу візьмемо напої.

Це було не запитання чи пропозиція, а твердження.

Це дещо дивувало.

Однак він не заперечував.

Тацуя взяв каву, Саяка - сік і вони сіли на вільні місця навпроти один одного.

Сьорбаючи каву, тримаючи чашку в руці, Тацуя поглянув на співрозмовницю.

Саяка пила яскраву рожеву рідину через соломинку.

Відпивши третину напою, вона нарешті підвела погляд.

Їх погляди зустрілися.

Її погляд і вираз обличчя нічого не виражали, але щоки трохи почервоніли.

Наче барви соку перенеслися на її лице.

– ...Він вам так подобається?

Запитав Тацуя.

– Хм... А що поганого втому, що мені подобається солодке!

Це що, так по дитячому!

Раптово розгнівалась вона... Ні, надулася.

Тацуя подумав, що їй не варто було його замовляти, якщо це її так бентежить.

Він спробував розрядити ситуацію, щоб знизити напругу.

Але підбір слів був не зовсім вірним.

– Мені теж подобається солодке.

Хоч не зараз, та дома я часто його п’ю.

– Справді?

– Так.

– Зрозуміло...

Саяка, яка засоромившись опустила погляд собі на груди, зовсім не нагадувала старшу людину. «Зовсім інше враження, ніж минулому тижня».

– Ну, я повторюсь, але... Ще раз дякую, за минулий тиждень. Завдяки Шібі-куну, в мене не виникло серйозних поранень.

Поклавши руки на коліна, вона випрямилась і вклонилась.

«Красива дівчина» змінилася, тепер її можна було назвати «мечницею».

– Не потрібно дякувати. Я просто виконував свої обов’язки.

Ввічливо, напівавтоматично відповів Тацуя.

– Ні, не тільки за те, що зупинив Кіріхару.

Здається, настільки формальна відповідь не влаштовувала Саяку.

– Між нами була настільки запекла дуель, але не лише мене, клуби кендо і кендзюцу, а й Кіріхару не було покарано. Все ж закінчилося спокійно, тому що Шіба-кун не висунув звинувачень, хіба ні?

– Взагалі-то, воно не було варте, щоб здіймати шум. Крім Мібу-семпай і Кіріхари-семпая, ніхто не постраждав.

Оскільки наступна бійка була спровокована клубом кендзюцу, клуб кендо немає в чому звинувачувати.

– Великих проблем не виникло, бо там був Шіба-кун. Ніхто б не зміг запобігти пораненням випадкових очевидців. Можливо б інші змогли їх втихомирити не завдавши великої шкоди, але я не можу повірити, що ти зродив це самостійно, ще й без жодної подряпини. Думаю клуб кендзюцу має бути вдячним, що ти стримувався. Хоча я і поранила Кіріхару і це звучить як виправдання, та і ти можеш подумати, що я «лише дівчина»... Та і якби я знала бойові мистецтва в тій же мірі, мабуть, думала так само. Кажуть же, що під час тренувань, завжди виникає бажання продемонструвати свою силу. Шіба-кун, ти розумієш?

– Так. Розумію.

Хоча це і була не правда.

Принаймні на половину.

Він не думав, що вивчає бойові мистецтва.

Те що він вивчав, це техніка ведення бою. Він сприймав це як спосіб покращення виконання своїх обов’язків, але аж ніяк не імпульсивне бажання демонструвати свою силу.

– Дійсно?

Але Саяка, що зустрілася з ним сьогодні вперше, ніяк не могла цього зрозуміти.

– Немає потреби підіймати великого шуму. Якби в бійці постраждало багато людей, виникли б неминучі проблеми, а так травмувався лише Кіріхара. Оскільки я і Кіріхара були готові постраждати, перехрестивши сінаї, непотрібно зайве хвилюватися.

«Це не так», думав Тацуя. Проблема була в тому, що Кіріхара порушив правила і скористався небезпечною магією. В принципі, під час проведення набору усі проблеми, що виникають, вирішуються між самими клубами. Якби Саяка і Кіріхара зупинилися лише на сінаях, Тацуя не втручався б, Марі теж не реагувала.

Та він не сказав те що думав.

– Не зважаючи на це, є багато людей що хотіли б роздути цю проблему. Цього разу було залучено багато студентів. Дисциплінарний комітет, напевне, намагався заробити дивіденди.

– ...Я теж, член комітету... Вибач.

– Ой, вибач! Я не це мала на увазі, чесно!

Побачивши що Тацуя опустив голову, прикидаючись, що засмутився, Саяка почала панічно виправдовуватися.

– Я хотіла сказати, що ти відрізняєшся від тих людей, оскільки врятував мене і я б не хотіла щось погане говорити про дисциплінарний комітет, мені не подобаються ті люди, ем, ну, як то?

Тацуя незворушно спостерігав за розривом ґештальту5 Саяки... А поглядам посміхався.

Хаотичний потік слів нарешті стих, Саяка безмовно то відкривала, то закривала рота, коли нарешті помітила його усміхнені очі, засоромившись опустила голову.

– ...Ей, ти насправді хуліган?..

Десь він це чув.

– Я не маю таких схильностей.

Трошки брехні. І повернення до розмови, обмежуючи можливість спростування.

– Тож, про що ви хотіли зі мною поговорити.

– ...Скажу відразу.

Її губи формували розрізнені звуки, але вона все ж змогла взяти себе в руки.

– Шіба-кун, не бажаєш вступити до клубу кендо?

Нарешті вона висловила суть питання.

Як очікувалося, це його трохи втомило, та відповідь вже була на готові. Якби вона сказала це з самого початку, вони б швидко з цим закінчили, тому у відповіді звучало певне розчарування.

– Мені шкода, та я відмовлюся.

– ...Чи можна запитати, чому?

Саяка не змогла приховати здивування, від такої швидкої відповіді, без краплини сумнівів.

– Навпаки, це я хотів би запитати, чому ви мене запрошуєте. Мої навички це рукопашний бій, що немає нічого спільного з кендо. Думаю, досвідчена Мібу-семпай це розуміє, чи не так.

Його тон був спокійним без примусу і провокації, хоч дещо різкий без будь-якої елегантності.

Погляд Саяки блукав у просторі.

Це були ознаки відчайдушного пошуку.

Адже він абсолютно правий.

Зітхнувши вона все ж сказала.

– В школі магії пріоритет надається продуктивності магії... я звичайно розуміла це ще до вступу, та тобі не здається що це не зовсім правильно?

– Продовжуйте.

– Наші класи дискримінують. Тому що у нас недостатньо здібностей.

Але подібного не має бути в шкільному житті.

Навіть в клубній діяльності пріоритет має магія, хіба це правильно.

За весь попередній тиждень Тацуя не помітив фактів того, що клуби не магічного напрямку зазнають утисків збоку школи.

Звичайно магічні клуби отримають від школи певну підтримку.

Однак, з погляду керівництва школи, це робиться з метою підтримання репутації як школи магії.

Він припустив, що палаюча бойовим духом дівчина не бачить різниці між «преференціями» і «зневагою».

Однак, здається, цей висновок був поспішним.

– Я не можу дивитися, як сміються з мого меча, лиш тому, що в мене недостатньо магічних здібностей. Я не можу змиритися що мене ігнорують. Я не терпітиму що мене відштовхують лише через відсутність магії.

Вона несподівано підвищила голос.

В її словах відчувалися глибокі переконання, що межували з одержимістю. Тацуя чітко вловив це.

Від серйозного погляду Тацуї їй стало не зручно, вона прочистила горло і понизила тон.

– Ми шукаємо однодумців серед не магічних клубів. Крім того, в клубі кендо зібралося багато прихильників.

Цього року, ми плануємо створити організацію по за клубною діяльністю і донести свої ідеї до керівництва.

Магія, це не все що ми маємо.

Тому ми хотіли б, щоб ти з нами співпрацював.

– Зрозуміло...

Спочатку він сприймав її як ідола, а вона відважний лицар.

Тацуя розсміявся над своєю сліпотою.

– Ти смієшся з мене.

Здається вона не вірно все зрозуміла.

Якби він все так і залишив, у нього було б набагато менше проблем, та він ненавмисно сказав зайвого.

– Я не мав на увазі нічого такого. Я сміюся над своїм нерозумінням. Я вважав, що семпай красуня-мечниця, я був сліпим...

Останню частину він промовив про себе.

Після вступу, він постійно зустрічав красунь, і одна норовливіша за іншу та очікував, що ця буде звичайною, от і сміявся з себе.

– Красуня...

Остільки Тацуя заглибився в роздуми, то не помітив, що Саяка почервоніла і почала мимрити.

– Мібу-семпай.

– А, що?

Стримуючи бажання розсміятися, він змінив вираз обличчя.

Саяка щось відповіла, та Тацуя проігнорував це.

І сказав ще дещо зайве.

– Висловивши свої ідеї школі, що ви збираєтеся робити?

– …Е?