Восьме березня дві тисячі дев’яносто восьмого року.
До випускної церемонії залишився тиждень. Останнім часом у Першій старшій школі при Національному магічному університеті панувала неспокійна атмосфера.
Нинішні трирічки мали репутацію навіть видатніших людей ніж троє талановитих людей два роки тому, яких звали трьома великими главами.
Шіба Міюкі, колишній президент студентської ради, була прямим нащадком родини Йотсуба, в час свого вступу, продемонструвала свої видатні магічні здібності, до яких не могли наблизитися навіть тогочасні трирічки.
Шіба Тацуя, колишній секретар студентської ради, якому за чутками, вже обіцяний диплом Магічного Університету, в результаті вступу потрапив на другий потік, під час переходу на другий рік, влітку, на полі Турніру дев’яти шкіл, продемонстрував рівень магічної інженерії далекий від старшокласника, а на третьому семестрі другого року, була розкрита його справжня особистість «Тауруса Сілвера», та прямий кровний зв’язок з родиною Йотсуба.
Ці двоє сяяли настільки яскраво, що здавалося затьмарювали інших чудових пташенят магів, але навпаки, є багато юних магів, які високо цінують в певних галузях, за їх здатність конкурувати з передовими магами, навіть якщо вони старшокласники.
Наприклад, Ангеліна Кудоу Шіелдс, що була досить рідкісною в нинішній час іноземною ученицею за обміном, що не мала особливого досвіду шкільного життя, вважалася рівною з Шібою Міюкі, серед тих хто знає її здібності.
Як і Шіба Тацуя, Йошіда Мікіхіко, який на момент вступу був учнем другого потоку, з’явився на Турнірі дев’яти шкіл, став учнем першого потоку, коли перейшов на другий рік, і отримав посаду голови дисциплінарного комітету. Хоча був магом древньої магії, він також був знайомий з сучасною магією і, як очікувалося, молодим талантом, який впровадить іноваційні прийоми традиційної магії серед древніх магів.
Чіба Еріка, що стала рушійною силою перемоги Першої старшої в товариському турнірі з Коду моноліту, що проводився замість скасованого, у дві тисячі дев’яносто сьомому році, Турніру дев’яти шкіл, вона брала участь як одна з представників своєї школи, хоч була дівчиною. Хоч і не офіційно, є рекордсменом, вона нанесла найбільшу кількість поразок суперникам у товариській грі.
Крім того, Томіцука Хаґане, що мав прізвисько «Нульовий діапазон», попри те, що був старшокласником, опинився в четвірці найкращих на турнірі Маршал Магік Артс. Мітсуї Хонока, професорами Магічного Університету визнана однією з найкращих в Японії в магії маніпулювання світлом. Крім того, було багато учнів, які отримували високі оцінки у відповідних їм областях, як-то Кітаяма Шізуку, Ігараші Йосуке, Акечі Емі, Сатомі Субару, Морісакі Сюн.
Три роки, які навчалися ці третьокласники, були названі як справжній золотий вік Першої старшої, і деякі шкільні чиновники швидко почали хвилюватися про наступний рік після закінчення школи. І вчителі, і молодші учні високо цінували нинішніх трирічок і з легкими самотністю і тривогою, намагалися дати своє найкраще благословіння.
І саме тому, в Першій старшій зараз була неспокійна і хвилююча атмосфера.
◊ ◊ ◊
На шкільній дорозі, що вела від станції до шкільних воріт.
– О, Тацуя-кун. Коли ти повернувся до Токіо?
Високий голос донісся збоку від Тацуї, який вперше за довгий час відвідав школу. З Міюкі та Ліною поряд з ним, мало дівчат могли наважитися заговорити до нього.
– Еріка, зранку вітаються не так.
Відповіла нахмурившись, замість Тацуї, Міюкі.
– Вибач, вибач. Доброго ранку, Тацуя-кун, Міюкі, Ліна.
Еріка слухняно перезапустила зустріч з привітання. Серед старшокласниць було неписане правило, не йти проти Міюкі.
– Доброго ранку, Еріко.
Слідом за Тацуєю, Міюкі та Ліна відповіли «Доброго ранку».
Після обміну привітаннями, першим заговорив Тацуя.
– Минуло близько місяця, як ми бачились, Еріка.
– Що справді. ...А, ось у чому справа. Коли Тацуя днями показався в школі, в мене не було іспитів.
Еріка складала іспити не лише до Магічного Університету, ай до звичайного університету, відомого тим, що багато його випускників йдуть до поліції, звіти самі звернулися до неї зі словами, «чому б вам не вступити туди». Вкрай рідко буває, що старшокласника мага брали до загальноосвітнього університету.
– Вірно. Що ти вирішила?
Ліна поцікавилася в Еріки, куди та поступатиме.
– Зрештою піду до Магічного Університету.
– Правда?
Запитала Міюкі, тому що орієнтир Еріки постійно змінювався.
– Цей раз точно. Мені досі здається, що я не потягну Магічний університет.
Спочатку Еріка не збиралася продовжувати освіту.
Коли приблизно в травні минулого року сказала, «після закінчення старшої школи, я хочу відправитись в подорож воїна», вона не жартувала. До літніх канікул вона вже дуже серйозно думала про подорож. Вона також серйозно планувала маршрут і шукала хороший підробіток, щоб покрити витрати на подорож.
Однак, коли вона взяла участь в товариському турнірі з Коду моноліту, ситуація змінилася.
В поліції та Силах Самооборони вже давно знали про її здібності, через учнів додзьо Чіби. Однак чим солідніша була організація, тим більше там було людей, які вважали, що знайомі дивилися на неї «через рожеві окуляри», і що її слова лише на рівні чуток.
Однак завдяки успіху товариського турніру стало зрозуміло, що її здібності це не просто чутки. Зокрема, в столичному відділі поліції помітили, що безсистемна магія «Фантомний клинок» (рубаюча версія «Фантомного удару»), що знешкоджує супротивника, не завдаючи йому шкоди, а також безсистемна контрмагія «Розтин техніки», що, схоже, є варіантом «Переривання техніки» (техніка розрізання магічної послідовності сайоновим клинком), найкраще підходили для придушення магів-злочинців.
Є багато випадків, коли люди влаштовуються до поліції після магічного Університету. Одразу після завершення літніх канікул, Еріка була в стані перетягування каната, між випускником загальноосвітнього університету, що випускає багато поліцейських і випускником Магічного Університету, що пішов до поліції.
І перебувала в такому стані, аж до випускного, але, схоже, вона нарешті вирішила куди йти.
– От і добре. Тоді з квітня ми будемо разом.
– Угу...
Трохи сором’язливо, посміхнулась Еріка, після слів Міюкі. Можливо, вона насправді не думала, що зможе вступити до Магічного Університету.
– Я також. Подбай про мене.
– Ліна ти справді не повернешся до Америки. Приємно з тобою познайомитись.
Ліна вже давно заявляла, що продовжить навчатися в Магічному університеті, в Японії. Але Еріка знала, що Ліна була національно визнаним магом стратегічного класу USNA, «Анджі Сіріус». Тому вона не повірила тоді словам Ліни.
Тацуя навчався в класі «E», що спеціалізувався на магічній інженерії.
Міюкі та Ліна в класі «A».
А Еріка була з класу «F».
Тому на вході четвірка розділилася на пари Міюкі та Ліна, Тацуя та Еріка.
Класи «E» і «F» знаходилися поруч. Тацуя та Еріка пішли до своїх класів пліч-о-пліч.
– Між іншим. З приводу попередньої розмови, а як же ти, Тацуя-кун?
– Як я вже казав. Плани вступити до Магічного Університету залишаються незмінними.
Тацуя відповів на запитання Еріки, з обличчям:, що говорило: «чому ти зараз про це питаєш?»
– Про вступ до Магічного університету знаю, але у твоєму випадку, Тацуя-кун, це ще не все, вірно?
– О, ти про це.
Однак після пояснень Еріки, його вираз показав розуміння.
– Так, саме про це. Ти віддаси перевагу дослідженням Зоряного реактора чи військовій службі?
Еріка не знала, що Тацуя звільнився з Сил Самооборони. Хоча він не був звичайним офіцером, тому не можна сказати, що він пішов у відставку, але в результаті сильного враження від інциденту в Йокогамі, що стався восени першого навчального року, віру в те, що Тацуя є членом Сили Самооборони, не можна було стерти.
– Деякий час займуся дослідженнями. Ще забагато проблем не вирішено.
– Хм... Тоді може не варто ходити в університет?
– Хто знає. Є багато речей, яких я хотів би навчитися, і я хотів би ходити якомога більше.
– Який серйозний. Ні, жадібний.
– Найбільш нормальний.
Еріка була трохи розчарована, але ставлення Тацуї було не рідкісним для молодих людей цієї епохи. Технології розвиваються що дня. Швидкість соціальних змін також була високою, щоб пристосуватися до технічного прогресу. Студенти, не лише Магічного Університету, не могли дозволити собі виділити час нінащо інше.
...У ці дні, студенти університетів не мали вільного часу навіть для балачок.
– Йо, Тацуя. Давно не бачилися.
Коли вони підійшли до «F», у коридорі гукнув Лео, котрий розмовляв з іншою ученицею.
– Доброго ранку, Лео.
Коли Тацуя привітався з Лео, Еріка, що йшла поряд, прошепотіла «бувай» змахнувши рукою й увійшла до класу. Це можна було назвати великим покращенням, порівняно з тим, що колись вони гризлись, як тільки бачили один одного.
Учениця, яка розмовляла з Лео, також вклонилася Тацуї й пішла. Вона пішла до сходів, тож, можливо, була молодшою ученицею.
– Ми завадили?
– Що ти говориш? Я був тим, хто гукнув.
«І то вірно», подумав Тацуя. Його хвилював той факт, що це була учениця, але він чув, що Лео є досить популярним серед своїх кохаїв. Звичайно, це був шанс проявити свою сильну прихильність.
– Е-е, пройшло близько двох тижнів?
– Пройшло десять днів, якщо точно.
Виправив неточність Лео Тацуя. Не зі злого умислу. А спонтанно.
– Зрозуміло. Що сталося сьогодні? Знову викликав директор?
Запитав Лео, не турбуючись, що його поправили.
Від запитання Лео, Тацуя злегка нахмурився.
– Не до директора. Мене викликав секретаріат. Здається, їм неодмінно потрібен особистий підпис.
– От воно що... Ну, твоя ситуація дещо особлива.
Якщо говорити про особливу ситуацію, про яку згадав Лео, він і сам був з таких. Зрештою, він не став вступати до Магічного Університету.
Цілю, яку він обрав, був «Коледж запобіганням наслідкам стихійного лиха». Відомого як «Університет порятунку».
Після третьої світової війни, щоб Сили Самооборони могли зосередитись на завданні з оборони Японії, окремо від пожежників та поліцейських загонів, був організований рятувальний підрозділ, що спеціалізувався на рятувальних заходах у разі масштабної катастрофи, які раніше проводили військові. Його називали «Команда порятунку у випадку надзвичайних ситуацій». Також відома як «Японська асоціація порятунку». Або просто «Корпус порятунку».
Впродовж багатьох років Корпус порятунку розширив свою сферу на порятунок на морі та в горах, а тепер виріс, щоб взяти на себе частину роботи пожежників та поліції.
Як виходило з назви, «Коледж запобіганню наслідків стихійного лиха» - це навчальний заклад, що був спрямований на виховання високо кваліфікаційних кадрів для «Корпусу порятунку», «Команди порятунку у випадку надзвичайних ситуацій». Розташований він був поблизу Національної академії оборони.
Однак, на відміну від Національної академії оборони, учні старших шкіл магії рідко вступали в нього. Маги також активно беруть участь у рятувальних заходах, у разі катастрофи, але в Університеті порятунку навчали рятувальним заходам, в яких не покладаються на магію, використовуючи механічні технології. Тільки тому, що можеш використовувати магію, при вступі переваг вона не дасть.
Спочатку Лео вважав що його кар’єра в гірській охороні. Він приєднався до клубу альпіністів, бо бажав цієї кар’єри. Він подумував піти прямо до поліції без подальшого навчання.
Однак, з того часу, як він задумався про складання вступних іспитів до Магічного Університету, він почав вивчати інші варіанти для вступу, крім Магічного Університету. В результаті, він вирішив зробити своїм першим вибором Університет порятунку.
Для Лео не мало значення, що для вступних іспитів магію використовувати не можливо. Він все ще погано володів магією, окрім магії зміцнення. Набагато вигіднішими для Лео були вступні іспити до Університету порятунку, такі як фізична підготовка та спортивні навички.
– Схоже, на відміну від нас, для тебе підготували ще якісь процедури.
Певно, Лео було цікаво у якій справі Тацую викликав секретаріат.
– Деталей не сказали.
Лаконічно відповів Тацуя.
– До того ж... останній раз мене викликав не директор. А замісник директора.
Потім додав він.
– Це мало чим відрізняється.
Хоч Лео так сказав, але виклик від директора, який приймав остаточне рішення, у виклик заступника директора зовсім інша річ. Зокрема, днями замісник директора викликав його, що б на прохання Магічного Університету, дізнатися у Тацуї що він збирається там вивчати. Характер досить відрізнявся від так званого «виклику».
Коли він вже збирався пояснити це Лео, вони підійшли до класу «F».
– Побачимось пізніше.
– Так.
А це було не настільки важливо, щоб затримувати когось. Тацуя попрощався з Лео й увійшов до кімнати класу «E».
Більше шістдесяти відсотків класу «E» вже були в класі.
– Пан Тацуя, доброго ранку.
Привітала його з сусіднього місця Мідзукі.
– Доброго ранку, Мідзукі. Бачу скоро всі зберуться.
Відповівши на привітання, Тацуя висловив питання що його зацікавило.
Трирічки вже деякий час мали вільне відвідування. На цей час навчальна програма вже закінчилася. Небагато учнів, як і сам Тацуя, залишалися до закінчення навчання. Такого як репетиція до випускного не було. Підготовка третьокласників — це лише перегляд відео, що пояснює організацію церемонії.
Тобто, хоча третьокласники не повинні були приходити до школи, не лише в класі «E», ай в інших класах чимало людей. Цьому і дивувався Тацуя.
– Є багато речей, які можна зробити тільки в школі. До того ж я турбуюсь про клуб.
«Зрозуміло», подумав Тацуя. Він не звернув увагу на таку можливість. Тепер коли вона сказала, він зрозумів, що так і є.
Про це легко забути, якщо живеш в такому віддаленому місці як острів Міякі, але використання магії в міських районах суворо обмежується. Острів Міякі практично контролювався родиною Йотсуба, тому, навіть якщо використати магію, проблем не буде. Швидше, щоденне використання магії було звичною справою. Однак зазвичай, якщо використати магію без дозволу, це призведе до дисциплінарного стягнення від поліції.
Територія Університету магії та афілійовані з ним старші школи, це місця де дозволено використовувати магію. Однак, на відміну від Міякі, якщо вийти за межі дозволеного діапазону, вас заарештує поліція.
І все ж використання магії на території школи, порівняно за межами, це незрівнянна свобода. Для багатьох учнів не має іншого вибору, як прийти до школи, щоб законно використовувати магію. Крім таких винятків як Тацуя, для інших, місцем, де можна практикувати магію є школа.
Однак, у випадку з Мідзукі, була ще одна причина, чому вона прийшла до школи, коли вже майже закінчила її. Вона була членом клубу мистецтв. Можливо вона мала незавершену роботу, за її власними словами, їй подобалося навчати кохаїв, схоже, серйозно вона зайнялася малюванням лише після вступу до старшої школи. ...Хоча серйозно, це лише на рівні клубної діяльності старшої школи. Але це підходило її характеру. Місце її подальшої освіти також пов’язане з живописом.
Вона не пішла до Магічного Університету. Мідзукі від початку вступила до Першої старшої, щоб навчитися контролювати свою надмірну чутливість до випромінювання духовних часток. Хоча вона володіла рідкісними магічними здібностями, сама Мідзукі не дуже приділяла увагу своїм магічним навичкам і мало думала про бажання стати магом.
Вона думала вступити до Магічного Університету, навіть якщо не зможе досягти задовільний результат у старшій школі, але понад її очікування вона майже повністю контролювала свій «зір». Вона все ще носила окуляри, але на рівні повсякденного життя, вона вже досягла рівня, коли навіть без окулярів не мала проблем. Що стосується надчутливості до випромінювання духовних часток, то, станом на вересень минулого року, не було сенсу йти до Магічного Університету.
З іншого боку, в другому семестрі третього року стало зрозуміло. що, мало ймовірно, що Мідзукі зможе вступити до Магічного Університету. В письмовому тесті вона, можливо, могла подолати прохідну межу, але її практичні навички не дотягували. Та все ж, це був рівень, з яким можна було б впоратися якби вона доклала зусиль, але її батьки виступили проти вступних іспитів до університету, а не сама Мідзукі.
У результаті, Мідзукі обрала професійне училище дизайну. Там вона обрала курс за спеціальністю CG4. У цю епоху, у свідомості людей не було переваги чи меншовартості між університетами та ПТУ. Збільшилася частка освіти, що безпосередньо пов’язана з професією, самі університети стають все більш спеціалізованими. Деякі компанії навіть стверджували, що не прийматимуть на роботу випускників університетів.
Однак Мідзукі не мала наміру повністю розривати зв’язок з магією. Вивчення магії можна було продовжувати не лише в університеті.
Сучасна магія має тенденцію робити більший акцент на техніках, заснованих на дії, ніж на техніках, заснованих на сприйняті. Відповідно до цієї тенденції, навчальний план Магічного університету організований навколо технік системи дії. Багато знань про техніки сприйняття, якими добре володіє Мідзукі, накопичено серед древніх магів, а не серед експертів з сучасної магії. Просто її теоретизація не розвивалася.
Мікіхіко, який вирішив вступити до Магічного університету, мав намір працювати над теоретизуванням і систематизацією древньої магії, окремо від навчання в університеті. Мідзукі мала допомогти в цьому. Вона обрала CG-дизайн замість малювання аквареллю або маслом, частково з метою запису символів, таких як заклинання та магічні знаки, що використовуються в древній магії, як малюнки, а не фотографії.
Можливо, Мідзукі продовжить тісно співпрацювати з Мікіхіко навіть після закінчення ПТУ...
– Ем, пан Тацуя… У мене щось на обличчі?..
Запитала Тацую Мідзукі, з хвилюванням на обличчі.
Схоже, вона помітила, що він дивиться на неї з усміхненим обличчям.
– Ні, я просто подумав, що ти дуже любиш своїх кохаїв, якщо йдеш до школи заради клубу, хоча вже закінчуєш школу.
– Н-нічого подібного! С-що ви таке кажете.
Розчервонівшись, замахала руками Мідзукі.
Від такої беззаперечної реакції, погляд Тацуї став ще теплішим.
◊ ◊ ◊
Очевидно, що студентська рада та дисциплінарний комітет вже змінили свій склад.
Міюкі та Хонока і звичайно Тацуя, більше не були членами студентської ради, а Мікіхіко і Шізуку членами дисциплінарного комітету.
Тацуя та його компанія насолоджувалися обідом в кафетерії, не турбуючись про роботу до обідньої перерви.
– Пане Тацуя, ви чули? Схоже, що випускні урочистості Третьої та Шостої старшої перенесли.
Винесла на обговорення тему за столом Хонока. Вона з квітня має вступати до Магічного університету. Звісно, Шізуку також.
– О, я теж це чув.
Підключився до розмови Мікіхіко. З наступного місяця він також буде студентом Магічного університету, але він з щасливим виразом поскаржився, що деякий час, в день ходитиме до університету, а по вечорах братиме участь в якійсь церемонії у батьківському домі. Схоже, це важливий ритуал, який позиціонується як перший етап для визначення дорослішання древнього мага.
– Через загрозу Нового Радянського Союзу?
Висловив припущення, у формі запитання, Тацуя на слова Хоноки та Мікіхіко.
– Вірно. Узбережжя Японського моря, як раніше, в режимі підвищеної готовності.
Як і сказала Хонока, в прибережних районах Японського моря на Хоккайдо і Тохоку, а також у прибережних містах Хокуріку та Сан’їн був оголошений надзвичайний стан. Це був захід у відповідь на те, що Новий Радянський Союз зібрав велику армію у Владивостоці.
Влада Нового Радянського Союзу наполягала на тому, що це «для навчань», але таке виправдання не можна було прийняти на віру. Звісно, буде добре, якщо це буде просто «демонстрація», але не можна виключити можливість що це підготовка до повномасштабного вторгнення.
Новий Радянський Союз, що в серпні, минулого року, отримав контратаку Тацуї, сидів тихо не проявляючи жодного наміру помститися. Але, мабуть, все-таки не хотів відступити. З початку року, вони повторювали масштабні навчання, які часто вважаються залякуванням на Далекому Сході. І, нарешті, п’ять днів тому розпочалася велика мобілізація армії та флоту.
Тацуя також знав про активність армії Нового Радянського Союзу. Напевно, детальніше, ніж будь-хто з присутніх. Він також мав інформацію, що метою армії Нового Радянського Союзу будо не вторгнення, а загроза. Інформація від секретаря міністра оборони USNA. Можливо вона була точніша ніж у керівників Сил Самооборони та Міністерства оборони.
Тож Тацуя не надто хвилювався що до цієї операції. Занепокоєння викликав лише вихід з-під контролю солдат передньої лінії Нового Радянського Союзу, але це могло статися в будь-який момент. Якщо це переросте в масштабну атаку на Японію, Тацуя без вагань втрутиться, на підставі таємного договору з Тодоу Аобаою.
– Схоже, що Третя та Шоста старші перенесуть церемонію випуску на двадцять четверте.
Додав більше інформації Мікіхіко.
– Відклали на цілих дев’ять днів... – Досить велика обережність.
Це було чесне враження Тацуї, який знав що неминучої кризи немає.
– Схоже, вони подумали відкласти на максимально можливий термін, замість того, щоб знову і знову відкладати, якщо небезпечна ситуація триватиме.
Але, разом з тим, це звучало розумно. Зміна планів, через неточність прогнозу, це завжди неприємно для пов’язаних з ними людьми.
– Зрозуміло. Ічідзьо з іншими не просто.
Мова йшла про Третю старшу, зрештою там було двоє знайомих — Ічідзьо Масакі та Кічідзьодзі Шінкуро.
Вони також йдуть до Магічного Університету. Влітку Масакі схилявся в бік Національної академії оборони, але врешті вирішив вступати до Магічного Університету. Він також радився з Тацуєю з цього привиду, але невідомо чи вплинула його порада на вибір Масакі.
У Кічідзьодзі, в якого, здавалося не було потреби турбуватися про вибір, виникли деякі труднощі.
Він відкривач «Кардинального коду» і дослідник «Інституту магічних наук Канадзави», який був побудований на місці колишньої Першої Науково дослідної лабораторії і деякий час були люди, котрі говорили, що йому краще не йти до Магічного Університету, а продовжувати дослідження в інституті, але вони представляли меншість.
Проте з появою магії стратегічного класу «Оушін Бурст», їх голоси стали настільки настирливими та самовпевненими, що їх не можна було ігнорувати. З’явилося багато людей, що задавались цим егоїстично-справедливим питанням: чи добре у цій складній міжнародній ситуації, відпускати гратися в університет, людину здатну розробити стратегічну магію.
Перш за все, Магічний університет — це не місце для ігор, та Кічідзьодзі не мав підстав жертвувати своєю академічною свободою. Йому слід було б проігнорувати таке безвідповідальне почуття справедливості, що виникло у нього в голові, але серйозний Кічідзьодзі думав про те, що це національна криза, і хвилювався з цього приводу.
Вирішальним фактором для розгубленого Кічідзьодзі, в рішенні піти до вищого навчального закладу, стали слова Масакі: «Я йду до магічного університету». І Масакі і Кічідзьодзі, як і раніше, разом благополучно з квітня ходитимуть до того ж навчального закладу.
Якщо збираєшся відвідувати університет магії в Токіо з наступного місяця, природно доведеться знайти місце для проживання в Токіо або поблизу нього. Також необхідні приготування до нового життя. Чим пізніше відбудеться випускний, тим менше часу можна витратити на підготовку. Та це ж нащадок родини Ічідзьо і його друг. Пошук нового житла може і не складний, але неминуче скорочення часу, щоб заздалегідь поїхати до Токіо і звикнути до нового середовища існування.
Міюкі, схоже, подумала про те саме.
– Пан Ічідзьо з другом, можливо приїде до свого випускного.
Висловила вона своє припущення.
Звичайно, враховуючи відстань між Токіо та Канадзавою, варіант почати нове життя в Токіо і повернутися до Канадзави лише на церемонію випуску цілком реальний.
– Ага можливо.
Тож Тацуя погодився з Міюкі. Серед друзів також не було заперечень.
Далі
Том 32. Розділ 11 - [2]
[2] Субота, п’ятнадцятого серпня дві тисячі дев’яносто сьомого року. Нарешті настав день випускної церемонії в Першій старшій школі при Національному магічному університеті. І не лише в Першій старшій. Сьогодні випускні церемонії проводилися в інших афілійованих школах, крім Третьої та Шостої старшої. Було підтверджено, що велика кількість військ Нового Радянського Союзу, котра накопичилася у Владивостоці, з десятого числа, поступово почала зменшуватися і тринадцятого повернулася до нормального стану, але надзвичайний стан в містах на узбережжі японського моря буде знятий шістнадцятого, тобто завтра. Третя старша школа в Канадзаві та Шоста старша в Ідзумо, опинилися в ситуації коли було не можливо провести випускні церемонії. Схоже, що відстрочка була розумним рішенням. Вручення атестатів проходило урочисто, за ним спостерігало багато батьків та гостей. Подібні речі не надто змінилися з минулого століття У дві тисячі дев’яносто сьомому році було сто сімдесят випускників. Це означало, що з моменту вступу вибуло тридцять осіб. Не можна сказати, що ця цифра вища або нижча звичайної. Очікувалося, що через створення кафедри магічної інженерії, кількість тих хто вибув зменшиться, але, схоже, що ефект від цього буде пізніше. З іншого боку, що стосується майбутньої кар’єри випускників, то до Магічного університету вступають сто двадцять вісім осіб. П’ятнадцять, йдуть до Національної академії оборони. Відсоток тих, хто вступив до Магічного Університету, зріс приблизно на десять відсотків, а відсоток випускників, що обрали кар’єру через Національну академію оборони, дещо знизився. Можна сказати, що це ефект від новоствореної кафедри магічної інженерії. Крім того, з факультету магічної інженерії не було виключено жодного учня, оскільки він був створений під час переходу на другий рік. Можна сказати, що той факт, що всі двадцять п’ять осіб закінчили навчання, є найкращим результатом серед усіх класів. Спочатку атестат отримав найкращий випускник, учень, визнаний найкращими не лише за оцінками, але й в позакласній роботі, а після цього вручення відбувалось потоком, починаючи від класу «A», незалежно від оцінок, так було до минулого року. Але цього року була невелика різниця. Першою покликали Міюкі. Цей результат був природнім та передбачуваним для всіх. Але останнім був не випускник з класу «H». Останнім, кого назвали, був Тацуя. Перед Тацуєю, який піднявся на сцену, директор Момояма в черговий раз зачитав диплом. – ...Це підтверджує закінчення курсу в рамках навчальної програми. Написаний текст був шаблонним та не цікавим. Але це було ще не все. – Я також хотів би висловити вам нашу вдячність, за те, що ви зробили великий внесок в різні галузі та значно підвищили честь нашої школи, під час свого навчання. Я, директор Першої старшої при Національному магічному університеті, Момояма Хігасі. Єдиним переданим листом був атестат. Проте це була безпрецедентна подія, на випускній церемонії, щоб директор висловив подяку випускнику, навіть якщо лише на словах. Після короткої паузи, що виникла від несподіванки, пролунали рідкі оплески, що зірвались оваціями. Тацуя, що вступив до школи як посередній учень, до моменту випуску подолав зверхність і неповноцінність. ◊ ◊ ◊ Випускний вечір, після випускної церемонії, до минулого року проходив в окремих приміщеннях для першого та другого потоку. Однак цього року місце проведення було спільним — це була вечірка де не було різниці між студентами першого та другого потоків та магічними інженерами. Оскільки кількість людей зросла у двічі, то місця проведення (два малих спортзали), які використовувались до минулого року, були замалими, тому це була вечірка у дворі. У разі поганої погоди планувалося встановити великий намет на дахах головного, практичного та лабораторного шкільних корпусів. На щастя, сьогодні погода була спокійна та сонячна, тож вечірку на дворі під намет переносити не довелося. Після церемонії вручення атестатів, випускники потоком рушили з актової зали в місце проведення, на подвір’я. На шляху можна було побачити плачучих учениць, що зупиняли випускників і не хотіли прощатися і плачучих випускників від сліз кохаїв, ця картина нічим не відрізнялася від інших звичайних шкіл. Тацуя з друзями зібралися однією групою і йшли до місця проведення в такий же теплій атмосфері, що й інші випускники. – І все ж це було дивовижно. Щоб директор дякував комусь на церемонії вручення дипломів, це ж нечувано? Зі схвальним обличчям вигукнув Лео. – Думаю це була вимушена міра зі шкільного боку. – Що ти маєш на увазі? Еріка була не єдиною, хто з подивом глянув на Тацую, після його відповіді. Моє звільнення від занять та екзаменів ґрунтувалось на моїй участі в проєкті Діона. Думаю, що їм потрібен був ще один привід, для зарахування закінчення навчання, тому що мені не вистачало днів відвідування та оцінок. – ...Я не думаю, що це все. – Саме так! Насправді пан Тацуя здобув стільки досягнень для школи, а йому лише подякували. Підтримавши Еріку, Хонока з ентузіазмом намагалася пояснити Тацуї, що це його непорозуміння. Прийшовши з таким галасом на подвір’я, де і розійшлись. Еріку і Лео покликали однокласники з класу «F» Хоноку і Шізуку покликали Емі та Субару, з якими вони разом змагалися в дивізіоні новачків Турніру дев’яти шкіл, а Мідзукі пішла до друзів з клубу мистецтв, Мікіхіко пішов з ними, за компанію. До Тацуї, Міюкі та Ліни, що залишилися в трьох, а точніше до Міюкі, підійшла нинішній президент студентської ради Ідзумі. Її супроводжував учень у червоній формі. – Пане Ічідзьо!? Як і сказала Міюкі, не очікувано підвищеним голосом, хлопцем був Ічідзьо Масакі з Третьої старшої. – ...Пані Шіба. Давно не бачилися. Привітався з Міюкі Масакі, з сором’язливим обличчям. ...Тацую та Ліну, природно, проігнорували. – Так. Давно не бачилися... – Але... – Думаю це було надто самовпевнено, але його запросила я. Звернулася збоку до Міюкі Ідзумі, доки вона встигла запитати «чому». – Попри те, що був лише місяць, Ічідзьо-семпай також випускник, що навчався в нашій школі. Я запросила його, раз він вже приїхав до Токіо. Власне кажучи, Масакі ще не випускник, тому що церемонія випуску Третьої старшої школи була перенесена. – Он як. Ідзумі-чан, а ти досить уважна. Однак Міюкі не вказала на такий незначний момент і похвалила уважність Ідзумі. – Я не заслуговую таких слів. Кивнувши з посмішкою, глибоко зворушеній Ідзумі, Міюкі повернулась до Масакі. – Пан Ічідзьо, коли ви приїхали до Токіо? – Позавчора. Оскільки розміщення армії Нового Радянського Союзу нормалізувалося, я вирішив переїхати до Токіо трохи раніше випускного. Чомусь Масакі продемонстрував легку паніку. – За вчорашній день, я привітався з родинами Саєгуса та Дзюмондзі. Міюкі з підозрою поглянула на Масакі. Її обличчя наче говорило, для чого розповідати такі очевидні речі. – Зрозуміло. Тому Ідзумі настільки швидко дізналася, що Ічідзьо приїхав до Токіо. – Ось як. Від простягнутої Тацуєю руки допомоги, Масакі відчув полегшення. Нарешті Масакі звернув увагу на щось інше, крім Міюкі. Особливо коли помітив Ліну, на яку подивився з підозрою. – Пан Ічідзьо, це пані Ангеліна Кудоу Шіелдс. З певних причин, ми взяли її під опіку. Помітивши куди спрямований його погляд, Міюкі представила Ліну. – Я Ангеліна Кудоу Шіелдс. Будь ласка, зви мене Ліна. Привіталася, з посмішкою на обличчі, Ліна, після її слів. – Ах, так. – Е-е, я Ічідзьо Масакі. Приємно познайомитись, Ліно. Трохи нервуючи, зібрався Масакі, щоб представитися. Йому подобалася Міюкі, але від краси Ліни, він, схоже, не міг нічого не відчути Проте Масакі стурбувало не лише це. Він не був слабким до жінок. Винятком була лише Міюкі. – ...Перепрошую, але чи можливо, що ви Кудо?.. Ліна не здивувалась, такій проникливості Масакі. – Так. Ти правильно зрозумів, мій дід — молодший брат його ясновельможності Кудо, котрий помер днями. Адже вона вже говорила про це з Тацуєю. Він також при першій зустрічі запитав чи вона не родичка його ясновельможності Кудо. Ліна вважала, що ім’я «шьоґуна Кудо» досить відоме серед японських магів. – Ось як. ...Тоді чи можна запитати, якщо ти родичка Патріарха, чому ти живеш в родині Йотсуба, а не Кудо? Після запитання Масакі, на мить над Ліною наче з’явився знак питання, тому що вона не відразу зрозуміла, що «Патріарх», це Кудо Рецу. – Пан Ічідзьо, Ліна не живе з родиною Йотсуба. Взяла на себе право відповісти Міюкі, поки Ліна перебувала в розгубленості. – За Ліною наглядаємо ми з шановним Тацуєю, за вказівкою однієї людини. – Певної людини?.. Ні, вибачте. Далі Масакі не пішов. Не тому, що співрозмовниця Міюкі. Він уникав торкатися таємничого запаху в розмитих словах «певна особа». Зіграло природне відчуття ризику нащадка Десяти головних кланів. Разом з тим, Масакі відчув дивне відчуття поразки від Тацуї. З погляду бойової сили, Масакі вважав, що він не настільки поступався Тацуї, навіть якщо він був супротивником, що став загрозою для «світу». ...Ні, він все ще так думав. З того часу, коли він вперше застосував нову магію стратегічного класу, за цей короткий період, Масакі освоїв і вивчив «Океанічний вибух» до рівня який можна охарактеризувати як «розвинутий». Однак дані зв’язки Тацуї, на які натякала Міюкі вказували на глибоку безодню та жахливу силу, якій не можливо протистояти чистою силою. На фоні Тацуї, який був його ровесником, що настільки глибоко занурився в суспільство, Масакі відчув комплекс, який нагадував, щось подібне, до того, що відчуває дитина перед дорослим. – ...Шіба. Можеш приділити мені трохи часу, після церемонії. Поспішно сказав він, через нетерплячість зумовлену юнацьким спротивом до цього відчуття поразки. ◊ ◊ ◊ Після короткого виступу Міюкі з подяками від імені старшокласників, а також після вільного часу, який був не занадто довгим і не надто коротким, почалась розважальна програма, підготовлена учнями добровольцями. Більшість поглядів було спрямовано на встановлену в центрі двору сцену, що нагадувала поміст для танців святкових ліхтарів. Це був якраз слушний час, щоб відійти. Тацуя переглянувся з Масакі й рушив на порожню ділянку за малим спортзалом, з іншого боку актової зали. – То, що ти хотів? Після запитання Тацуї, Масакі міцно стиснув губи й руки, які тримав по швах, і вклав свою силу в спину живіт та очі. – Шіба, мені подобається пані Міюкі... Пані Шіба Міюкі. Здавалося, що голос Масакі ледве тремтів.. – Я знаю. І що? Голос Тацуї у відповідь не звучав ні знервовано, ні напружено.. Масакі не показав спробу продовжити. – І що? Тацуя повернувся спиною до Масакі, який продовжував мовчати. – Зачекай! Поспішно зупинив Тацую Масакі. Повернувшись на половину зі стомленим виразом обличчя, Тацуя озирнувся на Масакі. – Ох, ну що ще. – Шіба, ти... Вона тобі подобається? – Якщо ти про Міюкі, однозначно вона мені подобається. Здивовано відповів на запитання Масакі Тацуя. Для Тацуї це питання було досить очевидним, що б не задумуватися перед відповіддю. – В якому сенсі подобається?! Але, схоже, для Масакі ця відповідь не була очевидною і не зрозумілою. Тацуя нахмурився і задумався на три секунди, проте що відповісти Масакі. – ...Я люблю Міюкі. Масакі впав духом від такої відповіді, з серйозним обличчям. Проте на цьому не відступив. – Любиш саме як жінку?! – ...Міюкі і є жінка. Масакі, не пропустив той момент, коли Тацуя забарився з відповіддю. – Не виляй. Хіба ти не любиш її просто як молодшу сестру, а не як жінку?! – ... У Тацуї на мить перехопило дихання. Тацуя усім серцем любив Міюкі. Обману в цьому не було. ...Але чи любить він Міюкі, саме як жінку. ...Чи любить він її просто як молодшу сестру. Тацуя вже сам запитував про це себе, але так не зміг дати відповідь. Це був шип, що застряг в його серці з того дня, коли він став нареченим Міюкі. Фраза Масакі несподівано вдарила по Ахіллесовій п’яті Тацуї. – У тебе не має підстав про це запитувати! Отримавши удар в болюче місце, Тацуя в перше підвищив голос. – Ічідзьо, тебе ж просто приваблює зовнішність Міюкі! – Ух... Що з того, що це зовнішність! Масакі також зазнав великий удар, від аргументу Тацуї. Ці двоє зазнали сильний удар по самовладанню, через слова один одного. – Хіба можна повірити, що ти закохався лише побачивши її?! – Це не лише зовнішність! Я впевнений, що зможу полюбити її всю! – Яка ще любов, ти не достатньо знаєш Міюкі! Хіба це не швидкоплинна закоханість?! Голос, підігрітого Масакі, Тацуї, неухильно нагрівався. – Що поганого в кохані з першого погляду! Побачивши її вперше, я відчув що це доля! – Доля?! І це твоя причина! – Тебе обрали в наречені лише випадково, тому що ти маєш з нею кровний зв’язок! – У нас з Міюкі вже більше десяти років спільного часу! – Тому я й кажу, що тобі просто пощастило! – Проведений час — це факт. А доля — це лише віра! Те, що я наречений Міюкі, це вже вирішений факт! – Я не визнаю фактів, визначених заради зручності дорослих! Перейшов на високий крик Масакі. Ні Тацуя, ні схвильований Масакі не помітили, що наче сприйнявши це за сигнал, музика що грала у дворі, затихла. ...В цей момент прокляття, яке обмежувало емоції Тацуї не спрацювало. Емоції пов’язані з Міюкі не потрапили під реконструкцію розуму. У цій ситуації, коли двоє чоловіків билися через Міюкі, нічого не стримувало емоції Тацуї. – Я більше підходжу для пані Міюкі! Масакі замахнувся правою рукою і вдарив Тацую. Це був розмашистий удар, в пориві емоцій. Від нього було легко ухилитися. Проте Тацуя не ухилився. Він прийняв удар Масакі в обличчя. – Не називай Міюкі на ім’я! Тацуя вдарив Масакі у відповідь. Це був неймовірно невмілий і грубий удар, для його бойових навичок. Проте Масакі також спіймав його обличчям. – Називатиму на ім’я! Ударив у відповідь Масакі. – Мені здається я більше підходжу! Тацуя вдарив у відповідь. Масакі похитнувся. – Не будь дурним! Цього разу Тацуя не вдарив. Він кричав на Масакі, дивлячись на нього гнівними очима. – Схоже, що я жартую?! Відновивши стійку, Масакі знову вдарив Тацую. ...Я повинен перемогти хлопця перед собою не ухиляючись, не прикриваючись, без жодних виправдань і звинувачень. ...Треба показати сильні почуття своєму опоненту! Такі думки зараз були й у Тацуї, і у Масакі. І вони були дуже тверді у цих переконаннях. Вигукуючи почергово свої аргументи, двоє наносили по удару. У обох були розбиті губи та опухлі щоки. Однак жоден з них не отримав серйозних травм, таких як зламані зуби. Можливо, тому що вони міцно стиснули зуби та не використовували технік бойових мистецтв. Двоє не наважувалися використовувати прийоми, а просто били один одного голими руками. – Я люблю Міюкі найбільше! Кулак Тацуї вдарив Масакі. – Я люблю її сильніше. Кулак Масакі вдарив Тацую. – Я сильніше Удар. – Я. Удар. – Я. Удар. – Я. Удар. Однак такий обмін повторювався знову і знову. Ні кулак Тацуї, ні кулак Масакі не мали початкового імпульсу, і їх ноги не стояли твердо. Схоже, у них вже не залишилося сили обмінюватися словами, тому Тацуя і Масакі, продовжували обмінюватися ударами мовчки. Однак, двоє не зупинялися. Не припиняли махати руками. Обидва били один одного виключно на своїй силі волі. Однак у сили є межа. Ні, можливо, сила почуттів не має меж, але фізичне тіло не встигало за ним. І в цьому бою, на фізичну силу та витривалість, перевагу отримав Тацуя. Слабкий удар Тацуї влетів Масакі в щоку і той повільно впав на землю. З останніх сил втримавши тіло, що вже збиралось впасти, на ногах, Тацуя важко віддихався. – Не віддам Міюкі. Нікому! Переможно проревів він. Відразу після цього. На Тацую обрушився грім оплесків. Здивувавшись він озирнувся. Перш ніж вони це помітили, Пустир, де Тацуя і Масакі були лише у двох, оточили випускники та інші учні, що повинні були бути на випускному вечері. Міюкі, що стояла в передніх рядах, штовхнули в спину, і вона вийшла в перед. Тою хто штовхнув її була Хонока, що посміхалася крізь сльози. Міюкі, з яскраво червоними щоками, підійшла до Тацуї. Вона була червоної не лише від сорому. – Шановний Тацуя…… Тацуя не знав що сказати. Він був схвильований як ніколи. – Я також. – ... Нікому не віддам шановного Тацую. Пролунали вигуки захоплення. І вигуки схвалення. Подивившись по сторонах, Тацуя посміхнувся своїми закривавленими вустами, ніби щось вигадав. – Міюкі. Ніжно назвавши ім’я коханої жінки, він міцно стиснув її руку. – Нумо втечемо. І гордо озвучив сороміцьку пропозицію. – Так! Тацуя побіг, потягнувши Міюкі за руку. Міюкі, зі щасливою квітучою посмішкою, побігла за ним. Люди перед ними розступилися, сформувавши коридор. Під оплески, ці двоє побігли утвореним з людей коридором. У натовпі було видно Ліну. Коли вони на неї поглянули, Ліна посміхнулась і показала піднятий в гору великий палець. У натовпі можна було побачити Хоноку та Шізуку. Хонока вткнулася обличчям в плече Шізуку, а та ніжно гладила її по голові. Також у натовпі було видно Еріку та Лео. У обох були дражнячи, але не на смішливі посмішки. У натовпі можна було побачити Мідзукі та Мікіхіко. Мідзукі лише плескала в долоні, а Мікіхіко, ще й гірко посміхався. Також там можна було побачити Ідзумі та Касумі. Ідзумі дивилася на Тацую роздратованим поглядом, а Касумі махала їм рукою, з посмішкою й полегшенням, не звертаючи увагу на Ідзумі. Коридор з людей закінчився. Перед ними була алея квітучих сакур, що тягнулася до шкільних воріт. Сакура цього року зацвіла рано, і цвіт вже почав опадати. Тацуя та Міюкі побігли під падаючими пелюстками сакури. Двоє бігли крізь заметіль, міцно тримаючись за руки. (Кінець)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!