[2]

[2]

Субота, п’ятнадцятого серпня дві тисячі дев’яносто сьомого року.

Нарешті настав день випускної церемонії в Першій старшій школі при Національному магічному університеті.

І не лише в Першій старшій. Сьогодні випускні церемонії проводилися в інших афілійованих школах, крім Третьої та Шостої старшої.

Було підтверджено, що велика кількість військ Нового Радянського Союзу, котра накопичилася у Владивостоці, з десятого числа, поступово почала зменшуватися і тринадцятого повернулася до нормального стану, але надзвичайний стан в містах на узбережжі японського моря буде знятий шістнадцятого, тобто завтра. Третя старша школа в Канадзаві та Шоста старша в Ідзумо, опинилися в ситуації коли було не можливо провести випускні церемонії. Схоже, що відстрочка була розумним рішенням.

Вручення атестатів проходило урочисто, за ним спостерігало багато батьків та гостей. Подібні речі не надто змінилися з минулого століття

У дві тисячі дев’яносто сьомому році було сто сімдесят випускників. Це означало, що з моменту вступу вибуло тридцять осіб. Не можна сказати, що ця цифра вища або нижча звичайної. Очікувалося, що через створення кафедри магічної інженерії, кількість тих хто вибув зменшиться, але, схоже, що ефект від цього буде пізніше.

З іншого боку, що стосується майбутньої кар’єри випускників, то до Магічного університету вступають сто двадцять вісім осіб. П’ятнадцять, йдуть до Національної академії оборони. Відсоток тих, хто вступив до Магічного Університету, зріс приблизно на десять відсотків, а відсоток випускників, що обрали кар’єру через Національну академію оборони, дещо знизився. Можна сказати, що це ефект від новоствореної кафедри магічної інженерії.

Крім того, з факультету магічної інженерії не було виключено жодного учня, оскільки він був створений під час переходу на другий рік.

Можна сказати, що той факт, що всі двадцять п’ять осіб закінчили навчання, є найкращим результатом серед усіх класів.

Спочатку атестат отримав найкращий випускник, учень, визнаний найкращими не лише за оцінками, але й в позакласній роботі, а після цього вручення відбувалось потоком, починаючи від класу «A», незалежно від оцінок, так було до минулого року.

Але цього року була невелика різниця.

Першою покликали Міюкі. Цей результат був природнім та передбачуваним для всіх.

Але останнім був не випускник з класу «H».

Останнім, кого назвали, був Тацуя.

Перед Тацуєю, який піднявся на сцену, директор Момояма в черговий раз зачитав диплом.

– ...Це підтверджує закінчення курсу в рамках навчальної програми.

Написаний текст був шаблонним та не цікавим.

Але це було ще не все.

– Я також хотів би висловити вам нашу вдячність, за те, що ви зробили великий внесок в різні галузі та значно підвищили честь нашої школи, під час свого навчання. Я, директор Першої старшої при Національному магічному університеті, Момояма Хігасі.

Єдиним переданим листом був атестат. Проте це була безпрецедентна подія, на випускній церемонії, щоб директор висловив подяку випускнику, навіть якщо лише на словах.

Після короткої паузи, що виникла від несподіванки, пролунали рідкі оплески, що зірвались оваціями.

Тацуя, що вступив до школи як посередній учень, до моменту випуску подолав зверхність і неповноцінність.

◊ ◊ ◊

Випускний вечір, після випускної церемонії, до минулого року проходив в окремих приміщеннях для першого та другого потоку. Однак цього року місце проведення було спільним — це була вечірка де не було різниці між студентами першого та другого потоків та магічними інженерами.

Оскільки кількість людей зросла у двічі, то місця проведення (два малих спортзали), які використовувались до минулого року, були замалими, тому це була вечірка у дворі. У разі поганої погоди планувалося встановити великий намет на дахах головного, практичного та лабораторного шкільних корпусів. На щастя, сьогодні погода була спокійна та сонячна, тож вечірку на дворі під намет переносити не довелося.

Після церемонії вручення атестатів, випускники потоком рушили з актової зали в місце проведення, на подвір’я. На шляху можна було побачити плачучих учениць, що зупиняли випускників і не хотіли прощатися і плачучих випускників від сліз кохаїв, ця картина нічим не відрізнялася від інших звичайних шкіл.

Тацуя з друзями зібралися однією групою і йшли до місця проведення в такий же теплій атмосфері, що й інші випускники.

– І все ж це було дивовижно. Щоб директор дякував комусь на церемонії вручення дипломів, це ж нечувано?

Зі схвальним обличчям вигукнув Лео.

– Думаю це була вимушена міра зі шкільного боку.

– Що ти маєш на увазі?

Еріка була не єдиною, хто з подивом глянув на Тацую, після його відповіді.

Моє звільнення від занять та екзаменів ґрунтувалось на моїй участі в проєкті Діона. Думаю, що їм потрібен був ще один привід, для зарахування закінчення навчання, тому що мені не вистачало днів відвідування та оцінок.

– ...Я не думаю, що це все.

– Саме так! Насправді пан Тацуя здобув стільки досягнень для школи, а йому лише подякували.

Підтримавши Еріку, Хонока з ентузіазмом намагалася пояснити Тацуї, що це його непорозуміння.

Прийшовши з таким галасом на подвір’я, де і розійшлись. Еріку і Лео покликали однокласники з класу «F» Хоноку і Шізуку покликали Емі та Субару, з якими вони разом змагалися в дивізіоні новачків Турніру дев’яти шкіл, а Мідзукі пішла до друзів з клубу мистецтв, Мікіхіко пішов з ними, за компанію.

До Тацуї, Міюкі та Ліни, що залишилися в трьох, а точніше до Міюкі, підійшла нинішній президент студентської ради Ідзумі. Її супроводжував учень у червоній формі.

– Пане Ічідзьо!?

Як і сказала Міюкі, не очікувано підвищеним голосом, хлопцем був Ічідзьо Масакі з Третьої старшої.

– ...Пані Шіба. Давно не бачилися.

Привітався з Міюкі Масакі, з сором’язливим обличчям. ...Тацую та Ліну, природно, проігнорували.

– Так. Давно не бачилися... – Але...

– Думаю це було надто самовпевнено, але його запросила я.

Звернулася збоку до Міюкі Ідзумі, доки вона встигла запитати «чому».

– Попри те, що був лише місяць, Ічідзьо-семпай також випускник, що навчався в нашій школі. Я запросила його, раз він вже приїхав до Токіо.

Власне кажучи, Масакі ще не випускник, тому що церемонія випуску Третьої старшої школи була перенесена.

– Он як. Ідзумі-чан, а ти досить уважна.

Однак Міюкі не вказала на такий незначний момент і похвалила уважність Ідзумі.

– Я не заслуговую таких слів.

Кивнувши з посмішкою, глибоко зворушеній Ідзумі, Міюкі повернулась до Масакі.

– Пан Ічідзьо, коли ви приїхали до Токіо?

– Позавчора. Оскільки розміщення армії Нового Радянського Союзу нормалізувалося, я вирішив переїхати до Токіо трохи раніше випускного.

Чомусь Масакі продемонстрував легку паніку.

– За вчорашній день, я привітався з родинами Саєгуса та Дзюмондзі.

Міюкі з підозрою поглянула на Масакі. Її обличчя наче говорило, для чого розповідати такі очевидні речі.

– Зрозуміло. Тому Ідзумі настільки швидко дізналася, що Ічідзьо приїхав до Токіо.

– Ось як.

Від простягнутої Тацуєю руки допомоги, Масакі відчув полегшення.

Нарешті Масакі звернув увагу на щось інше, крім Міюкі.

Особливо коли помітив Ліну, на яку подивився з підозрою.

– Пан Ічідзьо, це пані Ангеліна Кудоу Шіелдс. З певних причин, ми взяли її під опіку.

Помітивши куди спрямований його погляд, Міюкі представила Ліну.

– Я Ангеліна Кудоу Шіелдс. Будь ласка, зви мене Ліна.

Привіталася, з посмішкою на обличчі, Ліна, після її слів.

– Ах, так. – Е-е, я Ічідзьо Масакі. Приємно познайомитись, Ліно.

Трохи нервуючи, зібрався Масакі, щоб представитися. Йому подобалася Міюкі, але від краси Ліни, він, схоже, не міг нічого не відчути

Проте Масакі стурбувало не лише це. Він не був слабким до жінок. Винятком була лише Міюкі.

– ...Перепрошую, але чи можливо, що ви Кудо?..

Ліна не здивувалась, такій проникливості Масакі.

– Так. Ти правильно зрозумів, мій дід — молодший брат його ясновельможності Кудо, котрий помер днями.

Адже вона вже говорила про це з Тацуєю. Він також при першій зустрічі запитав чи вона не родичка його ясновельможності Кудо. Ліна вважала, що ім’я «шьоґуна Кудо» досить відоме серед японських магів.

– Ось як. ...Тоді чи можна запитати, якщо ти родичка Патріарха, чому ти живеш в родині Йотсуба, а не Кудо?

Після запитання Масакі, на мить над Ліною наче з’явився знак питання, тому що вона не відразу зрозуміла, що «Патріарх», це Кудо Рецу.

– Пан Ічідзьо, Ліна не живе з родиною Йотсуба.

Взяла на себе право відповісти Міюкі, поки Ліна перебувала в розгубленості.

– За Ліною наглядаємо ми з шановним Тацуєю, за вказівкою однієї людини.

– Певної людини?.. Ні, вибачте.

Далі Масакі не пішов. Не тому, що співрозмовниця Міюкі. Він уникав торкатися таємничого запаху в розмитих словах «певна особа». Зіграло природне відчуття ризику нащадка Десяти головних кланів.

Разом з тим, Масакі відчув дивне відчуття поразки від Тацуї. З погляду бойової сили, Масакі вважав, що він не настільки поступався Тацуї, навіть якщо він був супротивником, що став загрозою для «світу». ...Ні, він все ще так думав. З того часу, коли він вперше застосував нову магію стратегічного класу, за цей короткий період, Масакі освоїв і вивчив «Океанічний вибух» до рівня який можна охарактеризувати як «розвинутий».

Однак дані зв’язки Тацуї, на які натякала Міюкі вказували на глибоку безодню та жахливу силу, якій не можливо протистояти чистою силою. На фоні Тацуї, який був його ровесником, що настільки глибоко занурився в суспільство, Масакі відчув комплекс, який нагадував, щось подібне, до того, що відчуває дитина перед дорослим.

– ...Шіба. Можеш приділити мені трохи часу, після церемонії.

Поспішно сказав він, через нетерплячість зумовлену юнацьким спротивом до цього відчуття поразки.

◊ ◊ ◊

Після короткого виступу Міюкі з подяками від імені старшокласників, а також після вільного часу, який був не занадто довгим і не надто коротким, почалась розважальна програма, підготовлена учнями добровольцями. Більшість поглядів було спрямовано на встановлену в центрі двору сцену, що нагадувала поміст для танців святкових ліхтарів. Це був якраз слушний час, щоб відійти.

Тацуя переглянувся з Масакі й рушив на порожню ділянку за малим спортзалом, з іншого боку актової зали.

– То, що ти хотів?

Після запитання Тацуї, Масакі міцно стиснув губи й руки, які тримав по швах, і вклав свою силу в спину живіт та очі.

– Шіба, мені подобається пані Міюкі... Пані Шіба Міюкі.

Здавалося, що голос Масакі ледве тремтів..

– Я знаю. І що?

Голос Тацуї у відповідь не звучав ні знервовано, ні напружено..

Масакі не показав спробу продовжити.

– І що?

Тацуя повернувся спиною до Масакі, який продовжував мовчати.

– Зачекай!

Поспішно зупинив Тацую Масакі.

Повернувшись на половину зі стомленим виразом обличчя, Тацуя озирнувся на Масакі.

– Ох, ну що ще.

– Шіба, ти... Вона тобі подобається?

– Якщо ти про Міюкі, однозначно вона мені подобається.

Здивовано відповів на запитання Масакі Тацуя.

Для Тацуї це питання було досить очевидним, що б не задумуватися перед відповіддю.

– В якому сенсі подобається?!

Але, схоже, для Масакі ця відповідь не була очевидною і не зрозумілою.

Тацуя нахмурився і задумався на три секунди, проте що відповісти Масакі.

– ...Я люблю Міюкі.

Масакі впав духом від такої відповіді, з серйозним обличчям.

Проте на цьому не відступив.

– Любиш саме як жінку?!

– ...Міюкі і є жінка.

Масакі, не пропустив той момент, коли Тацуя забарився з відповіддю.

– Не виляй. Хіба ти не любиш її просто як молодшу сестру, а не як жінку?!

– ...

У Тацуї на мить перехопило дихання.

Тацуя усім серцем любив Міюкі. Обману в цьому не було.

...Але чи любить він Міюкі, саме як жінку.

...Чи любить він її просто як молодшу сестру.

Тацуя вже сам запитував про це себе, але так не зміг дати відповідь.

Це був шип, що застряг в його серці з того дня, коли він став нареченим Міюкі.

Фраза Масакі несподівано вдарила по Ахіллесовій п’яті Тацуї.

– У тебе не має підстав про це запитувати!

Отримавши удар в болюче місце, Тацуя в перше підвищив голос.

– Ічідзьо, тебе ж просто приваблює зовнішність Міюкі!

– Ух... Що з того, що це зовнішність!

Масакі також зазнав великий удар, від аргументу Тацуї.

Ці двоє зазнали сильний удар по самовладанню, через слова один одного.

– Хіба можна повірити, що ти закохався лише побачивши її?!

– Це не лише зовнішність! Я впевнений, що зможу полюбити її всю!

– Яка ще любов, ти не достатньо знаєш Міюкі! Хіба це не швидкоплинна закоханість?!

Голос, підігрітого Масакі, Тацуї, неухильно нагрівався.

– Що поганого в кохані з першого погляду! Побачивши її вперше, я відчув що це доля!

– Доля?! І це твоя причина!

– Тебе обрали в наречені лише випадково, тому що ти маєш з нею кровний зв’язок!

– У нас з Міюкі вже більше десяти років спільного часу!

– Тому я й кажу, що тобі просто пощастило!

– Проведений час — це факт. А доля — це лише віра! Те, що я наречений Міюкі, це вже вирішений факт!

– Я не визнаю фактів, визначених заради зручності дорослих!

Перейшов на високий крик Масакі.

Ні Тацуя, ні схвильований Масакі не помітили, що наче сприйнявши це за сигнал, музика що грала у дворі, затихла. ...В цей момент прокляття, яке обмежувало емоції Тацуї не спрацювало. Емоції пов’язані з Міюкі не потрапили під реконструкцію розуму. У цій ситуації, коли двоє чоловіків билися через Міюкі, нічого не стримувало емоції Тацуї.

– Я більше підходжу для пані Міюкі!

Масакі замахнувся правою рукою і вдарив Тацую.

Це був розмашистий удар, в пориві емоцій. Від нього було легко ухилитися.

Проте Тацуя не ухилився. Він прийняв удар Масакі в обличчя.

– Не називай Міюкі на ім’я!

Тацуя вдарив Масакі у відповідь.

Це був неймовірно невмілий і грубий удар, для його бойових навичок.

Проте Масакі також спіймав його обличчям.

– Називатиму на ім’я!

Ударив у відповідь Масакі.

– Мені здається я більше підходжу!

Тацуя вдарив у відповідь.

Масакі похитнувся.

– Не будь дурним!

Цього разу Тацуя не вдарив. Він кричав на Масакі, дивлячись на нього гнівними очима.

– Схоже, що я жартую?!

Відновивши стійку, Масакі знову вдарив Тацую.

...Я повинен перемогти хлопця перед собою не ухиляючись, не прикриваючись, без жодних виправдань і звинувачень.

...Треба показати сильні почуття своєму опоненту!

Такі думки зараз були й у Тацуї, і у Масакі.

І вони були дуже тверді у цих переконаннях.

Вигукуючи почергово свої аргументи, двоє наносили по удару.

У обох були розбиті губи та опухлі щоки. Однак жоден з них не отримав серйозних травм, таких як зламані зуби. Можливо, тому що вони міцно стиснули зуби та не використовували технік бойових мистецтв. Двоє не наважувалися використовувати прийоми, а просто били один одного голими руками.

– Я люблю Міюкі найбільше!

Кулак Тацуї вдарив Масакі.

– Я люблю її сильніше.

Кулак Масакі вдарив Тацую.

– Я сильніше

Удар.

– Я.

Удар.

– Я.

Удар.

– Я.

Удар.

Однак такий обмін повторювався знову і знову.

Ні кулак Тацуї, ні кулак Масакі не мали початкового імпульсу, і їх ноги не стояли твердо.

Схоже, у них вже не залишилося сили обмінюватися словами, тому Тацуя і Масакі, продовжували обмінюватися ударами мовчки.

Однак, двоє не зупинялися.

Не припиняли махати руками.

Обидва били один одного виключно на своїй силі волі.

Однак у сили є межа. Ні, можливо, сила почуттів не має меж, але фізичне тіло не встигало за ним.

І в цьому бою, на фізичну силу та витривалість, перевагу отримав Тацуя.

Слабкий удар Тацуї влетів Масакі в щоку і той повільно впав на землю.

З останніх сил втримавши тіло, що вже збиралось впасти, на ногах, Тацуя важко віддихався.

– Не віддам Міюкі. Нікому!

Переможно проревів він.

Відразу після цього.

На Тацую обрушився грім оплесків.

Здивувавшись він озирнувся.

Перш ніж вони це помітили, Пустир, де Тацуя і Масакі були лише у двох, оточили випускники та інші учні, що повинні були бути на випускному вечері.

Міюкі, що стояла в передніх рядах, штовхнули в спину, і вона вийшла в перед.

Тою хто штовхнув її була Хонока, що посміхалася крізь сльози.

Міюкі, з яскраво червоними щоками, підійшла до Тацуї.

Вона була червоної не лише від сорому.

– Шановний Тацуя……

Тацуя не знав що сказати. Він був схвильований як ніколи.

– Я також.

– ...

Нікому не віддам шановного Тацую.

Пролунали вигуки захоплення.

І вигуки схвалення.

Подивившись по сторонах, Тацуя посміхнувся своїми закривавленими вустами, ніби щось вигадав.

– Міюкі.

Ніжно назвавши ім’я коханої жінки, він міцно стиснув її руку.

– Нумо втечемо.

І гордо озвучив сороміцьку пропозицію.

– Так!

Тацуя побіг, потягнувши Міюкі за руку.

Міюкі, зі щасливою квітучою посмішкою, побігла за ним.

Люди перед ними розступилися, сформувавши коридор.

Під оплески, ці двоє побігли утвореним з людей коридором.

У натовпі було видно Ліну. Коли вони на неї поглянули, Ліна посміхнулась і показала піднятий в гору великий палець.

У натовпі можна було побачити Хоноку та Шізуку. Хонока вткнулася обличчям в плече Шізуку, а та ніжно гладила її по голові.

Також у натовпі було видно Еріку та Лео. У обох були дражнячи, але не на смішливі посмішки.

У натовпі можна було побачити Мідзукі та Мікіхіко. Мідзукі лише плескала в долоні, а Мікіхіко, ще й гірко посміхався.

Також там можна було побачити Ідзумі та Касумі. Ідзумі дивилася на Тацую роздратованим поглядом, а Касумі махала їм рукою, з посмішкою й полегшенням, не звертаючи увагу на Ідзумі.

Коридор з людей закінчився.

Перед ними була алея квітучих сакур, що тягнулася до шкільних воріт.

Сакура цього року зацвіла рано, і цвіт вже почав опадати.

Тацуя та Міюкі побігли під падаючими пелюстками сакури.

Двоє бігли крізь заметіль, міцно тримаючись за руки.

(Кінець)