[1]

[1]

Чотирнадцятого квітня дві тисячі дев’яносто сьомого року, зустріч, що відбулася у філіалі Магічної асоціації регіону Канто в Йокогамі, де зібралися молоді представники Десяти головних кланів та Двадцяти восьми сімей, як і планувалося, закінчилася опівдні.

Без жодних результатів.

Коли оголосили про завершення, Тацуя, який першим поквапився покинути конференц-зал.

– Шановний Йотсуба, будь ласка, зачекайте!

Зупинився на голос, що кликнув його заду й обернувся.

Прізвище Тацуї не «Йотсуба». Але він не став поводитися по дитячому, ігноруючи слова адресовані йому з цієї причини.

– Що, пан Саєгуса?

Однак замість того, щоб назвати його «вельмишановний Саєгуса», за стилем Десяти головних кланів, Тацуя відповів звичайним «пан Саєгуса».

На запитання Тацуї «що?» тоном та виразом обличчя, що не приховували його нетерплячість, Саєгуса Томокадзу, наздоганяючи, відповів.

– По завершенню ми приготували не велику трапезу для учасників. Прошу приєднуйтесь до нас, вельмишановний Йотсуба.

Звісно Тацуя знав розклад.

– Перепрошую. Як я вже говорив, після цього у мене є кілька справ, які не можливо відкласти.

Ось чому, коли він прийшов до конференц-зали, він навмисно заявив, що у нього ще є справи.

– Це не займе багато часу...

– Це чудова пропозиція, але на жаль, графік щільний.

Тацуя міг зрозуміти бажання Томокадзу залишити його. Але у нього були свої обставини. Тацуя аж ні як не мав наміру знущатися з Томокадзу.

– Пан Саєгуса, прошу вибачити.

– Шановний Шіба.

До Тацуї долетів голос молодої жінки, що поклонилася Томокадзу.

– Так, що таке?

Жінка була співробітницею Магічної асоціації. Впізнавши Томокадзу, вона продемонструвала нерішучість, але незабаром відновила свій робочий настрій.

На дах прибув VTOL, щоб вас забрати.

– На даху? Зрозумів.

Він не чув що його заберуть, але швидше було піти подивитися, ніж роздумувати про це.

Тацуя ще раз вклонився Томокадзу і пішов за співробітницею.

На даху був не великий VTOL з поворотними несучими гвинтами, вбудованими в несуче крило. Це не велика машина на шість місць, не рахуючи пілота.

Молодий чоловік у костюмі двійці, поруч з VTOL, шанобливо вклонився Тацуї.

– Шановний Тацуя, прошу сюди.

Його манера мови була цілком ввічливою. Звернення «шановний Тацуя» говорило проте, що він ймовірно з родини Йотсуба. Безперечно, він вперше з ним зустрівся, але Тацуя здогадувався хто цей молодик.

– Приємно познайомитись. Як ви вже знаєте, я Шіба Тацуя.

– О, пробачте, це справді грубо. Я Ханабіші Хійоґо. Радий знайомству.

Споглядаючи перебільшений жест вибачення молодого чоловіка, Тацуя подумки кивнув. Як він і здогадувався, цей чоловік був сином дворецького Ханабіші.

Дворецький Ханабіші, другий дворецький в родині Йотсуба, після Хаями. Він відповідав за особовий склад та оснащення незаконної діяльності, пов’язаної з бойовими операціями. Він чув, що його син проходить бойову підготовку в PMSC (приватній військовій кампанії)1 в Англії, але, здається, він вже повернувся до Японії.

– Сьогодні я відповідаю за доставку шановного Тацуї та шановної Міюкі. Для початку прошу до салону.

– Зрозумів. Дякую за турботу.

Тацуя розблокував задні двері VTOL за допомогою електронного ключа, наданого родиною Йотсуба, і увійшов на борт. Це була процедура ідентифікації особи. Тож він не продемонстрував жодного дискомфорту, що його запросили, а двері були зачинені, і Ханабіші Хійоґо ввічливо зачинив двері, які Тацуя відчинив зі звичним виразом.

VTOL пілотований Ханабіші Хійоґо, приземлився на аеродромі на даху новозбудованої десятиповерхової будівлі в Тьофу. До третього поверху, будівлю займали офіси, а з четвертого по десятий житлові приміщення, але ця будівля не була Тацуї знайома. Що й говорити, це не було місце їх призначення.

Одразу після того, як гвинти зупинилися і вітер стих, з пентхауса вийшли три фігури. Дві дівчини та одна жінка, років тридцяти. Тацуя вважав, що вони приземлилися на цій будівлі для зарядки (їх VTOL був електричним), очевидно що це було непорозуміння.

Тацуя відчинив двері з середини й допоміг високій дівчині піднятися на борт

– Дякую, шановний Тацуя.

Дівчатами були Міюкі та Мінамі. План полягав в тому, що вони дочекаються повернення Тацуї до дому, але, можливо за вказівкою з головного дому, їх забрали та привезли сюди.

– Не варто дякувати. Я змусив вас чекати?

– Близько п’ятнадцяти хвилин. В кімнаті очікування було зручно.

Схоже, той пентхаус був кімнатою очікування для користувачів вертодрому.

– Ось як.

– Пан Тацуя. Вибачте, що змусила чекати.

Сказала Мінамі, уклонившись Тацуї. Цими словами Мінамі, що піднялася на борт після Міюкі й зачинила двері, повідомила, що можна злітати у будь-який час.

– Пане Ханабіші, прошу!

– Як накажете.

Тацуя кивнув очима Мінамі та словом подав сигнал Ханабіші. Мінамі була здивована, бо навіть не знала Хійоґо в обличчя.

Що до Хійоґо, схоже, реакція подібно до Мінамі, останні кілька днів, після повернення до родини Йотсуба, була йому знайома. Він запустив літак не представившись Мінамі.

Не великий VTOL з Тацуєю та супутницями на борту не сів прямо в прихованому селі, де проживала родина Йотсуба, а на вертодромі біля станції Кобучізава, де підніжжя гори було стесано, а поверхня вирівняна.

Будь ласка, йдіть за мною..

Хійоґо повів Тацую та дівчат до будівлі управління. Тацуя думав, що біля будівлі вони пересядуть в машину і вирушать до головного дому. Сам прогноз не був помилковим, але шлях був іншим.

Замість того, щоб вийти з вертодрому через будівлю управління, вони сіли на ліфт для персоналу.

Збираючи підозрілі погляди, Хійоґо старомодним, перфорованим ключем2 відчинив аварійну панель управління.

В той же момент, двері ліфта зачинилися.

Хійоґо відчинив перед собою біометричну панель і приклав до неї праву руку. Після короткої затримки, кабіна ліфта з Тацуєю та супутниками почала спускатися.

– Довго спускаємось...

З невеликою тривогою сказала Тацуї Міюкі.

– Цільовий поверх вісімдесят метрів під землею.

Відповів на це Хійоґо. Майже після цих слів, ліфт почав пригальмовувати.

Кабіна зупинилася, і двері відчинилися.

Коли вони вийшли з ліфта, перед ними була простора автостоянка. Крім того, було видно освітлений штучним світлом підземний прохід.

На стоянці стояв великий седан, схожий на розкішний автомобіль. На водійському сидінні нікого не було.

Хійоґо відчинив задні двері й запросив Міюкі та Тацую в машину, саме в такому порядку. Сам же зайняв місце водія і, переконавшись, що Мінамі розмістилася на пасажирському сидінні, завів машину.

– Підземний прохід веде прямо до села. На жаль вид за вікном похмурий, але ми скоро прибудемо.

Під монотонним світлом світлових панелей великий чорний седан мчав з великою швидкістю, яку не можливо розвити на дорогах загально користування. Як і сказав Хійоґо, від вертодрому до головного дому знадобилося менше десяти хвилин.

◇ ◇ ◇

Головне додзьо сім’ї Чіба знаходилося біля кордону між Токіо та Кавасакі. Серед учнів є й працюючі люди, тому в додзьо жвавіше у неділю.

Разом з тим, після обіду в будній день, учнів майже не буває. Еріка, яка ходила до старшої школи магії, була рідким відвідувачем, і епізодично з’являлася вихідними.

З часу втрати старшого сина Тошікадзу, в Додзьо панував темний настрій. Це можна назвати смутком. З Ерікою це не змінювалося, але коли вона з’являлася на тренуваннях, виникала якась позитивна атмосфера, що штовхала в перед. Еріка однозначно мала талант створювати таку атмосферу.

А два хлопці, яких вона привела, також допомогли створити безрозсудну атмосферу.

– Оря-а!

– Ух!

Підлога бурхливо загуділа. Зосередивши на джерелі погляди, всі бачили, що на спині лежав і стогнав хлопець з довгим волоссям. Перед ним, з важким диханням стояв рослий хлопець з великою статурою.

– Сабуро, хочеш зробити перерву?

– Я ще можу продовжувати!

Сабуро енергійно піднявся. Він мало не похитнувся, але приклав багато зусиль і прикинувся неушкодженим.

– Сайдзьо-семпай, будь ласка, давайте, ще раз!

«О», відповів Лео перед Сабуро, що схилився майже на дев’яносто градусів, щоб вирівняти коліна.

– Еріка, він сам це сказав. Можна я продовжу?

– Добре. Я маю на увазі, продовжуйте, поки можете стояти на ногах.

Стежачи за Сабуро, Лео гірко посміхнувся. Той з серйозним виразом дивився на Еріку.

Продовжуючи гірко посміхатися, Лео поглянув на Еріку.

– Встояти на ногах, мене це теж стосується?

– Спускатися до рівня молодшокласника, заборонено.

– Так, так.

Знизав плечима Лео, на слова та вираз обличчя Еріки, що не видавали жарту.

Потім усім тілом повернувся до Сабуро з шинаєм в одній руці.

Сабуро негайно відреагував.

Тією ж стійкою, але з контрастною зброєю.

Бамбуковий меч Лео був довшим за звичайний, відповідаючи характеристикам одачі3.

З іншого боку, шинай Сабуро мав довжину вакідзасі4.

Довжина знаряддя не зумовлює абсолютної переваги або недоліків. Однак однозначний і той факт, що для конкретного стилю необхідна придатна зброя. Загально прийнята думка, що довга зброя підходить для випереджувального удару. Короткий меч був стандартом для тактики ухилення чи парирування атаки суперника та зближення з опонентом з боку.

Однак, цього разу, коротко оглянувши ситуацію, першим виступив саме Сабуро.

Він пішов на зближення з Лео.

Звичайно, Лео не дозволив опоненту робити все що той забажає. Як тільки Сабуро увійшов у зону досяжності довгого шиная, він швидко замахнувся зброєю в правій руці.

Сабуро не міг ухилитися від заготовленого удару однією рукою. Не лише швидкість, але й силу можна було порівняти з людиною з дворучним мечем, а удар швидше перевершував це, тому він заблокував його, підсиливши вакідзасі іншою рукою, вперши в центр леза.

Одна рука проти двох. Мало того, хоч атака була заблокована, стійка Лео зовсім не порушилась. Саме Сабуро відштовхнуло під тиском меча.

Лео злегка замахнувся довгим і важким мечем, хоча це і був бамбуковий меч і замахнувся ним на неготового Сабуро.

Майже в той же час, з поясу Сабуро самостійно вискочив козука5, тренувальний. Сабуро його не кидав. Козука засунутий за пояс на попереку, злетів у повітря й атакував Лео в обличчя.

Лео зупинив натиск шинаєм і відбив козуку основним клинком.

Однак клинок, що був меншим за кинджал не впав на підлогу.

Голкоподібний, порівняно з великим бамбуковим одачі, козука оточив Лео з двох сторін.

Саме так. Кількість козуків в повітрі, непомітно зросла до двох.

Обличчя Лео напружилось.

Замість того, щоб перехопити козука, він наважився зробити крок в перед.

Дистанція стала занадто малою для одачі. Навіть з вивіреним замахом шиная, не отримати ефективного удару.

Але це не був меч кендо. Шинай це просто бамбукові мечі, і вони не зобов’язані використовувати їх як меч.

Тримаючи бамбуковий меч правою рукою, Лео поклав ліву руку на середину шиная.

Викинувши його як спис.

Сабуро крутнувся й ухилився від нього.

Козука, що висіли в повітрі, наче маріонетки з обрізаними нитками, впали на підлогу.

У спробі ухилитися, Сабуро вийшов із зони надто малої, для одачі, відстані.

Вихід з надто близької відстані.

Забезпечив підходящу дистанцію.

Войовничість Лео не проґавила цього моменту.

– Сейха!

Лео змахнув шинаєм в низ. Сабуро, неминуче, спробував перехопити довгий клинок, що атакувало в підходящий момент.

Вставши на одне коліно, обхопивши кінці короткого шиная обома руками, тримав його над головою.

Їх бойовий дух робив бамбукові мечі серйозними.

Одачі наближався прямо в центр вакадзасі.

Одачі Лео, своїм тілом, розчавив вакадзасі Сабуро.

Сабуро впав на спину. Хоч він миттєво заблокував шинаєм, він отримав удар бамбукового меча Лео по лобі. Шкода була не маленька.

Лео з винуватим виразом поглянув на Еріку. Однак Еріка пильно дивилася саме на Сабуро.

– Підлікуйте, будь ласка.

– Так, панна Еріка

Підбіг чоловік за тридцять. Став на коліна біля голови лежачого Сабуро та активував CAD.

Потім поклав руку на чоло Сабуро.

Активувалася магія зцілення.

Почервоніла шишка Сабуро миттєво зникла. Магія зцілення — це техніка, що обманює світ, кажучи що цільове людське тіло не травмоване. Підроблений результат проявився миттєво. Однак незабаром світ виявить обман. Тому перед тим, як дія «обману» закінчиться, потрібно повторити «брехню». Суть магії зцілення полягає в тому, щоб тримати травму вилікуваною, поки вона справді не заживе.

Однак, в той момент, коли магія діє, людина на яку вона накладена, може битися в ідеальному стані, до часу поки ефект цілющої магії залишається.

Сабуро відразу отямився і встав.

– Стій.

Він негайно спробував відновити поєдинок. Однак відреагувавши на голос Еріки, розслабив спину.

– Яґурума, на сьогодні все. Більше не можна ігнорувати ризик наслідків.

– ...Розумів.

Попри те, що Сабуро не мав достатньої магічної сили для охоронця одного з Десяти головних кланів, але завдяки навчанню, як помічника сім’ї Міцуя, він мав достатньо знань про магію. Також йому говорили про межі цілющої магії.

– ...Дякую.

Сабуро, встав і вклонився Лео.

Продовжуючи дякувати, він вклонився Еріці та відступив.

– Чекай! Чому ти йдеш? Ти надто поспішаєш

Еріка легко прочитала наміри Сабуро. Від докору Еріки ноги Сабуро приросли до дерева підлоги додзьо.

Еріка легенько тицьнула Сабуро по голові й жестом наказала сісти.

Щоб не заважати іншим учням, Сабуро відійшов до стіни та присів на коліна. Еріка сіла перед ним, а Лео сів збоку, схрестивши ноги.

Яґурума переміг би, якби послабив, психокінез, ухиляючись від останньої атаки.

– При одночасній атаці, була б нічия.

Заперечив Лео на раптовий висновок Еріки.

– Одночасній.

Еріка однозначно не заперечила його слова.

– Однак Яґурума прийняв твій удар вакадзасі. З іншого боку, ти не мав захисту від козуки Яґуруми. Ти той, хто напевно програв.

Лео не сперечався, але, схоже, він ще не зовсім переконаний. Однак не зважаючи на це, Еріка звернулася до Сабуро.

– Здається, Яґурума, ти не вважаєш психокінез вартісним, бо не можеш рухати предмети. Навіть маючи невелике лезо, вагою близько ста грамів, можна вбити людину, якщо вдарити в критичне місце. Мало магів можуть розгорнути магічний бар’єр у всіх напрямках, і ще менше магів, можуть використовувати тривалу захисну магію. Яґуруми, PK6 - це не лише ефективний засіб стримування. Це корисна зброя, що може зупинити ворога. Ось що ти повинен зрозуміти для початку.

– Зрозумів.

Без жодної затримки відповів Еріці Сабуро. Однак Лео, слухаючи збоку, помітив, що він відповів без впевненості, просто дав рефлекторну відповідь.

Що й казати, Еріку, що дивилася прямо на нього, обманути не можливо.

– Якщо, не можеш зрозуміти, тоді вір. У свою власну силу.

Цього разу він не міг посперечатися зі словами Еріки, і Сабуро стиснув задні зуби.

Що й сказати, Сабуро вірив у себе і свою силу. Він тренувався, вірячи, що має силу діяти як щит Шіїни.

Однак реальність, з якою він зіштовхнувся, це відсутність сили.

Вірити в те, що колись зрадило. Було не просто.

◇ ◇ ◇

Близько через годину після відвідування філії магічної асоціації регіону Канто в Йокогамі. Тацуя прибув до головного дому Йотсуби, менше ніж за пів години запланованого часу.

Шановна Міюкі, шановний Тацуя, мадам чекає на вас. Будь ласка, сюди.

Тацую, який прибув до головного дому, зустрів особисто Хаяма. Хаяма займає найвищий щабель в ієрархії дворецьких Йотсуби та є довіреною особою глави, Маї. Його присутність, це спосіб показати, що статус наступної голови та її нареченого не просто титул.

Міюкі у супроводі Мінамі, прослідувала за Хаямою, а Хійоґо за Тацуєю. Не звернувши увагу на Мінамі, Тацуя здивувався, що Хаяма нічого не сказав Хійоґо. Схоже, Хійоґо виступав не лише візником.

Тацую провели до їдальні, без можливості запитати про це. Це була та кімната, де Міюкі була призначена наступною главою родини, через збори кандидатів.

Шібата Кацушіґе. Цукуба Юка. Близнюки Куроба Фумія та Аяко. Тут були присутні ті ж учасники, що й на новорічних зборах. Однак, на відміну від минулого разу, глава родини, Йотсуба Мая вже сиділа на місці.

– Вибачте, що змусили чекати.

– Не варто вибачатися, бо ви не спізнилися. Спершу сідайте.

З піднесеним настроєм, відповіла на вибачення Тацуї Мая

– Дуже дякую. Мої вибачення.

Схилив голову Тацуя, а Міюкі поряд з ним вклонилася.

Тацуя поглянув на місце Міюкі, думаючи відсунути її стілець, але там, в режимі готовності вже стояла Мінамі. Кивнувши на погляд Тацуї, Міюкі сіла першою.

Стілець Тацуї відсунув Хійоґо. Можливо, головний дім думає приставити Хійоґо до нього. Така думка виникла у Тацуї.

Але зараз не той випадок, коли можна було відволікати Хійоґо. Тацуя зосередив увагу на Маї.

Вона ж поглянула на Хаяму, що став позаду.

У відповідь, Хаяма подзвонив у дзвіночок, що невідомо коли з’явився у його руках.

Немов чекаючи цього, перш ніж дзвін стих, до кімнати, штовхаючи візок, увійшла покоївка.

Вже пізно для обіду, але, групу Тацуї привезли прямо до головного будинку і вони не встигли поїсти. Перед Тацуєю та Міюкі поставили такий собі легкий обід, який не був би не дивним доповненням до чаю.

Мінамі закуски не запропонували. Було шкода Мінамі, що так і залишалася стояти позаду Міюкі, але якби їй запропонували їсти тут, або відійти, це була б образа її професіоналізму. Зрозумівши це, Тацуя, з дозволу Маї, приступив до легких страв та чаю. Міюкі, наслідувала приклад брата.

Звичайно, жоден з них не зосередився виключно на їжі. Вони реагували на невелику розмову Маї, Юки та Аяко. Коли трапеза закінчилась, атмосфера навколо Маї змінилася.

Тацуя та Міюкі відразу ж вирівнялися.

– І так... Чи не розповісте нам про Сайкай Шінтоу.

– Так

Відповів на прохання Маї Тацуя. Він коротко і почергово пояснив, що сталося на головному острові Окінава, острові Куме, а також на штучному острові і у відкритому морі.

– Оперативники австралійської армії, капітан Джеймс Дж. Джонсон і капітан Жасмин Вільямс, схоже, були передані на острів Міякі.

– Про цих двох я також чула. Гарна робота.

Міякі — невеликий острів, що нещодавно утворився під підводною вулканічною діяльністю у дві тисячі першому році, році змії, за п’ятдесят кілометрів на схід від острова Міяке. Назва «Міякі» була утворена зміною складу «Ґо» назви «Ґокі», яка, як кажуть, є одним з витоків, імені сусіднього острова «Міяке, символом знаку зодіаку року утворення, «змія». Його також називають «Новий острів двадцять першого століття» оскільки він був утворений у перший рік двадцять першого століття.

В часи двадцятирічної світової війни він був перетворений на базу Сил Самооборони. Однак, через неодноразові виверження у дві тисячі п’ятдесятих, база була покинута і зараз там в’язниця для магів-злочинців.

Насправді за співпраці Тодоу Аоби, цей острів знаходився у приватній власності родини Йотсуба. На вивісці він належав компанії з управління нерухомості з Токіо, але компанія з управління нерухомістю, через ланцюжок організацій між ними, контролювалася родиною Йотсуба.

Іншими словами, в’язниця на острові Міякі — це установа, де Сили Самооборони таємно доручають родині Йотсуба ізолювати небезпечних магів. Мая могла вільно переглядати дані надісланих туди в’язнів. Тацуя згадав про Джонсона та Жасмин, бо через власну здібність мав можливість визначити куди вони прямують.

– Острів Міякі? Хіба його не планували перетворити на експериментальний заклад?

В цей момент, запитав Шібата Кацушіґе. Оскільки було вирішено, що наступною главою родини стане Міюкі, він брав участь у справах своєї гілки родини, допомагаючи голові сім’ї, і працював в Міністерстві Оборони на посаді помічника начальника. Він дещо знав про проєкти, над якими працювала родина Йотсуба,

– Не проблема. Найближчим часом, ми плануємо від них позбутися.

Від відповіді Маї, Кацушіґе злегка нахмурився. Це була найбільша реакція серед молоді, за цим столом. Ніхто не міг не зрозуміти зазначеного «позбутися» сказане Маєю. Попри це, не лише Тацуя та Юка, але й Міюкі та Фумія, слухали це з виразом «Ось як?» Аяко взагалі не відреагувала на це.

– Шановна глава. Якщо говорити про острів Міякі, хіба це не те місце, де сестра Міюкі практикувала «Ніфльгейм»? Якщо там буде експериментальна установа, чи буде це відкритим експериментальним майданчиком для масштабної магії?

Аяко зацікавилася новоствореним експериментальним майданчиком. Як вона і сказала, Міякі це земля, яку Міюкі використовувала як майданчик для практики «Ніфльгейма» в період середньої школи.

Тоді там вже існувала в’язниця для небезпечних магів. Але для цього використовувалася лише невелика частина західної частини острова. Через багаторазову підводну вулканічну діяльність, площа острова, що складався з лавових полів, сягала восьми квадратних кілометрів. Що приблизно відповідало місту Кунітачі в префектурі Токіо. Там було багато місць, де можна практикувати магію холоду широкої площі.

– Це ще не остаточне рішення... Ну, певно, можна вам розповісти.

Мая не робила паузи для помпезності, схоже, вона дійсно розгубилася.

– Тутешні приміщення дуже застаріли, чи не так?

Всі, в тому числі Тацуя, кивнули на слова Маї. Об’єкти, якими користувалася сім’я Йотсуба, в основному були побудовані під час війни, успадкованими від Четвертої науково-дослідної лабораторії. Хоча профілактика та ремонт проводилися належним чином, не можна заперечувати, що основна конструкція застаріла.

– Однак виникають різні незручності при розборі існуючого обладнання та заміні його на нове.

Цього разу кивнули лише Тацуя та Кацушіґе. Не мало об’єктів Третьої світової війни важко відновити. Повне оновлення може призвести до втрати безперервності досліджень у певних областях.

– Тому я думаю, буде краще побудувати новий експериментальний комплекс на остові Міякі.

– Сили Самооборони дали згоду на ліквідацію довіреної нам в’язниці?

Поцікавилась Юка. На відміну від Кацушіґе, вона не володіла даним питанням.

Вона деякий час нібито продовжить існувати. Новий об’єкт також матиме назву дослідного інституту Сил Самооборони.

– Хіба не буде проблемою, якщо об’єкт побудований як науково-дослідний інститут Сил Самооборони, буде власністю родини Йотсуба?

– Цей момент обговорюється.

Здається не збираючись пояснювати, про що саме йдеться у цих переговорах, Мая перевела погляд з Юки на Тацую.

– Тепер послухаємо продовження доповіді пана Тацуї. Здається, це був «Ґейткіпер». Магія нейтралізації мага, створена паном Тацуєю. Нею можуть користуватися інші маги, крім тебе?

– Магічна послідовність потребує вдосконалення, але маг зі схильністю до магії психічного втручання, в принципі, може її використовувати.

Юка та Фумія продемонстрували сильніший інтерес, ніж Мая. Серед нинішнього клану Йотсуба, ці двоє особливо придатні до магії психічного втручання. Технічно, вони все ще молодше покоління за своїх батьків, але з їх талантами, вони зможуть потягатися за перше та друге місце в клані.

– Вона вже переведена в код?

– Я приніс його з собою.

Кодуванням називається опис магії в послідовності активації. Маги часто створюють нову магію на основі власного сприйняття. Щоб логічно передати її у формі Послідовності активації, потрібні спеціальні навички, і зараз це вузьке місце в обміні навичками.

Однак у випадку з Тацуєю він іноді розробляє нову магію з Послідовністю активації, тому не має труднощів з кодуванням. Мая це знала, тому наполягала надати її в завершеній Послідовності активації.

– Он як. Пізніше передаси його пану Хаямі?

– Зрозумів.

– Пані Юка. Будь ласка, візьміть копію Послідовності активації від пана Хаями.

– Зрозуміла.

Я хотіла б доручити подальше доопрацювання «Ґейткіпер» родині Цукуба. – Пан Тацуя, ти не проти?

– Так, без проблем.

Тацуя від самого початку не мав наміру тримати «Ґейткіпер» в таємниці. Оскільки знав, що вона не зможе нашкодити ні йому самому, ні магу, що має надзвичайно велику кількість мисленнєвих часток, як Міюкі. Він не мав наміру розкривати її кому завгодно, але збирався поділитися нею з родиною Йотсуба.

Однак Тацуя не мав схильності до системи психічного втручання. Він використовував Ґейткіпер через інші свої вміння. Тож не підходив для доопрацювання магії психічного втручання. Через це відношення, розумно залишити відшліфовування техніки родині Цукуба, що має багато операторів магії психічного втручання. Думаючи так, Тацуя кивнув.

Фумія виглядав трохи розчарованим, але ніхто, крім Тацуї, нічого не сказав.

Певно, на цьому розпитування про справу на Окінаві завершили.

– І так...

Повільно зробивши ковток чаю, змінила тему Мая.

Тож чи можеш розповісти нам про сьогоднішню зустріч.

– Так

Коли Тацуя згадав, що там намагалися використати Міюкі як рекламне обличчя, щоб підняти репутацію магів в суспільстві, Фумія та Аяко почали нагнітати обурення.

– Ми з ними й так досить дружні. Чи не краще показати свою серйозність світові, хоч і фрагментарно?

З іронією сказала Юка. Слово «Світ» яке вона використала, означало так званий «магічний світ», «світ» спільноти магів.

– Ми не повинні турбуватися про їх настороженість. Нема потреби це приймати.

Недбало відгукнувся на слова Юки Кацушіґе. Він думав у протилежному напрямку, але також образився.

– Пан Тацуя, родина Йотсуба підтримує твоє судження. Можеш ігнорувати всі плани використання пані Міюкі в майбутньому.

В голосі Маї гне було роздратування чи гніву. Однак її слова не можна було зрозуміти не правильно.

– Чи нормально вступати в конфронтацію з іншими Двадцятьма сімома сім’ями?

На нагадування Тацуї.

– Так.

Відразу не вагаючись відповіла Мая. Можливо, Мая заздалегідь знала наміри Саєгуси Томокадзу і сім’ї Саєгуса.

– Чи можемо ми просто ігнорувати це?

Заінтриговано запитав Фумія. Це означало, чи потрібно відповідати на їх випади силою.

– Не треба мовчати, якщо вас атакують.

Відповідь, Маї, забороняла атакувати першими. Однак сьогоднішня поведінка Тацуї на зустрічі порушувала заборону Маї, бо його відмову можна було розглядати як провокацію. Насправді можна сказати, що застосування сили було терпимим.

– Але не послабляйте пильність. Як вам відомо, ми не непереможні. Маг родини Йотсуба не може абсолютно перевершити магів інших сімей..

Хоча цього не відобразилося на обличчі, не важко було уявити, що всі подумали «не має потреби зараз це говорити». Однак не можна стверджувати, що в них на думці не було присяги «ми не можемо програти».

– Особливо будьте пильними до сім’ї Дзюмондзі та Тояма. А також з Кудо Мінору.

Не всі зрозуміли її справжні наміри. Тільки Тацуя та Кацушіґе не кинули підозрілі погляди на слова Маї.

– Кудо Мінору... Учень другого року Другої старшої школи. Він настільки суворий противник?

– Восени минулого року він допомагав вбити Чжоу Гонґцзіня, але він, безумовно, супротивник, що потребує уваги.

Відповів на питання Юки Тацуя. І саме Кацушіґе, а не Юка, продемонстрував своє сильне здивування.

Він читав звіт про справу Чжоу Гонґцзіня і знав про співпрацю Мінору. Звичайно він оцінював його як мага з високими бойовими здібностями.

Можливо, рівень його загрози на рівні Юки та Фумії.

Але Кацушіґе не думав, що Тацуя буде обманювати, кажучи, що «потрібно бути пильним».

Однак він не показав жодних сумнівів. Оскільки сумніватися у здібностях Мінору, сумніватися в словах Маї. Один раз пробачать, а другий раз пощади не чекай. Кацушіґе не міг цього не знати.

Але саме тому, нерозв’язане питання досі тліло в його розумі.

– Я бачила здібності родини Дзюмондзі під час інциденту в Йокогамі, але хіба у родини Тояма такі ж здібності?

Можливо, щоб зупинити Кацушіґе, який збирався сказати зайве, Міюкі змінила тему.

– Офіційно мета досліджень Десятої лабораторії, магія широкої площі для створення віртуальних структур, але справжньою метою було створити магів, що стали б останньою лінією оборони для центрального уряду. Її «продукти» Дзюмондзі та Тояма, володіють бойовою силою, яка відрізняє їх від решти двадцяти п’яти сімей.

Коли Мая сказала двадцять п’ять сімей, вона не прорахувалася. Серед Двадцяти восьми сімей, родини Дзюмондзі, Тояма та Йотсуба, ті кого природно виділяли, як виняток.

– Центрального уряду. Хіба не остання лінія оборони для столиці?

Під час опису результатів досліджень Десятої науково-дослідної лабораторії, часто використовують фразу: «у разі надзвичайної ситуації маги родини Дзюмондзі стануть останнім щитом столиці». Це означає, що з магами родини Дзюмондзі, на сторожі, можна буде запобігти атаці на столицю. На цьому ґрунтувалося питання Міюкі.

Магія багатошарового бар’єра родини Дзюмондзі демонструє свою справжню потужність у роботі з мобільними військами, авіацією та ракетами, а не проти піхоти. Не тільки великокаліберні гармати та великі бомби, а й гіперзвукові важкі ракети й, хоча вона фактично заборонена, існує потужний магічний бар’єр, який може похвалитися здатністю нейтралізувати навіть тактичну ядерну зброю.

Нема потреби охоплювати бар’єром усю столицю. Достатньо встановити бар’єри на лінії пострілу. Якщо це бомба, її можна огорнути бар’єром, щоб стримати вибух. І такими точністю, швидкістю та потужністю володіють маги родини Дзюмондзі.

Їх здатність «запобігти атаці на місто» гідне назви «остання стіна столиці». Однак Мая сказала, що справжньою метою Десятої лабораторії було «остання лінія оборони центральної влади». І якщо це не просто гра слів, магія, родини Тояма, відрізняється від магії родини Дзюмондзі.

– Так. Певно, пані Міюкі цього не знала. Магія родини Тояма захищає людей.

– Я також цього не знала. Значить магія Тоями для індивідуального захисту.

На запитання Юки, Мая злегка похитала головою.

– Індивідуальні бар’єри формуються для кількох людей, а не для індивідуального використання. Така місія сім’ї Тояма.

Одночасне прицілювання. Або це множинний виклик?

– Таких деталей я не знаю.

На, здавалося, поспішне питання Фумії, Мая відповіла з посмішкою.

Однак слухаючи збоку, Тацуя відчував, що буде небезпечно продовжувати зловживати доброзичливістю Маї.

– Зрозумів. Звернемо особливу увагу на Дзюмондзі, Тояму та Кудо Мінору.

Відчуваючи хід розмови, він слухняно схилив голову.

Можливо відчуваючи ту ж небезпеку, що й Тацуя, Кацушіґе не повернувся до розмови про магію Тоями.

– Однак чи правильно ставати в односторонню опозицію на зборах? Я не можу прийняти використання пані Міюкі як рекламного обличчя, але я не думаю, що відмовлятися від співпраці з іншими сім’ями проти руху антимагів — це гарна ідея.

Натомість він висловив занепокоєння, щодо обраної політики не примирення.

– Якщо вони більше нічого не зроблять, я не думаю, що буде конфронтація... Водночас якщо не схилити голову зі свого боку, чи можна говорити про співпрацю? Інша сторона намагалася використати наступну главу родини. Такою буде умова.

Зараз обличчя Кацушіґе виражало його враження рядками Юки.

– Пані Юка... Чому ви така войовнича? Добре ставити умови, але якщо ми потрапимо в ізоляцію, баланс буде не на нашу користь.

– Невже?

Зі зрілою думкою Кацушіґе не погодилася не Юка, а Фумія.

– Гадаю, що ізоляція від всього суспільства буде фатальною, але хіба шкідливо для нас, якщо ми будемо ізольовані від магічної спільноти? Мало того, проблема зараз з Двадцяти восьми сім’ями, мова йде про невелику частину магічного суспільства. Не має потреби боятися ізоляції.

Аргументи Фумії були по суті. Це може бути той випадок, коли недосвідченість молодих людей, допомагає відкинути тривіальні деталі, які навпаки плутають думки.

«Суспільство», що забезпечує продукти цивілізованого суспільства, є незамінним для Йотсуби, а магічних навичок, що забезпечують їх існування, як магів, у них і самих достатньо. Родина Йотсуба мала здатність захиститися самостійно, навіть якщо вони зіштовхнуться із Зірками USNA, що визнавали себе найсильнішим магічним підрозділом у світі.

– У разі надзвичайної ситуації, навіть якщо мова йде про повномасштабну війну з іншими Намберс, пан Тацуя та пані Міюкі повинні бути підтримані повною силою головної та дочірніх сімей.

– Мої вказівки залишаються не змінними. Ігноруйте всі спроби зробити наступну главу родини Йотсуба святим мечем. Якщо на вас нападуть, можете дати відсіч на власний розсуд.

Не відомо, чи було це через те, що вона підтримала думку Фумії, але Мая сказала це, і закінчила дискусію з цього питання.

◇ ◇ ◇

Піднімаючи та опускаючи плечі, бурхливо дихаючи. Ноги що впиралися об підлогу, вже майже не відчувалися. І все-таки Сабуро стояв лицем до Еріки, з лише не згасаючим світлом бойового духу, що жевріло в його очах.

Його очі більше, ніж дивилися на Еріку.

Губи Еріки вигнулися в усмішці.

Наступної миті вона зникла.

З поясу Сабуро в злетів козука.

З лівого боку Сабуро пролунало два глухих звуки.

Рухаючись праворуч, Сабуро повернув тіло ліворуч.

Правою рукою, перед обличчям, він тримав дерев’яний меч довжиною з вакідзасі.

Дерев’яний меч Еріки торкнувся до його правого зап’ястя.

– Вже досить добре.

Коли Еріка опустила дерев’яний меч, Сабуро також розслабив свою стійку.

Болю в тілі не було. Продовження тренування Еріки, після матчу з Лео, завершилося лише зараз.

Можна сказати, це було своєрідне додаткове тренування. Еріка починала атакувати на рівні Сабуро, лише трохи перевершуючи його навички, а він використовував PK, щоб сповільнити її рух, для захисту та створення можливостей для контратак. І це неодноразово повторювалось.

Його не били не по справжньому, тому він не отримав травм, щоб потребували магії зцілення. Однак, оскільки йому доводилося постійно рухатися, у м’язах усього тіла Сабуро починалися судоми.

– Ну тоді, на сьогодні точно все. Не смій зрізати кутів.

– … Дуже вам дякую!

Схоже, від втоми, його язик заплутувався і його подяка прозвучала як «дякую!».

Еріка зникла з Додзьо. Схоже, пішла прийняти душ.

Тіло Сабуро впало на підлогу, ніби він сів. Глядячи на Сабуро, який зголодніло поглинав кисень, Лео думав про Еріку.

Тренування Еріки для Сабуро були не в її стилі. Лео не міг сказати чим саме, але принаймні воно якось відрізнялося від тренувань, які він пройшов, коли його навчали «Усуба Каґеро».

Еріка серйозно намагалася зміцнити Сабуро. Вона намагалася дати йому силу, а не навички.

Принаймні, так здалося Лео.

Йому здалося, що це не схоже на звичну Еріку.

Лео прийшов до Додзьо Чіба, бо його попросили потренуватися з Сабуро. Сам Лео подумав, що його більше змусили, а не попросили. Хай там що, після закінчення тренування Сабуро, для нього не було сенсу тут залишатися. Лео покликав Сабуро, який ще не міг встати, і направився до душової, якою користувалися тутешні учні.

Раніше Лео був обдурений і відправлений у ванну кімнату, якою користувалася Еріка. В той час, ціна, щоб побачити Еріку в рушнику, була такою, що котел в пеклі здався б теплим горщиком. Він думав, що йому ще пощастило, але йому було ще більш ніяково і він пообіцяв собі, «це більше ніколи не повториться».

За старих часів було правило, «спітнів омийся холодною водою», у нинішній час в додзьо кендзюцу був душ з гарячою водою. У великому додзьо Чіба була душова з десятьма повністю закритими кабінками. Проблема полягала в тому, що не було розподілення між чоловіками та жінками, (оскільки переважна більшість учнів чоловічої статі) душові кабінки були закритого типу, з мінімальною можливістю для підглядання, тому не було можливості турбуватися про це чи приставання. Крім того, душова в додзьо була практично призначеною для чоловіків, оскільки жінки, за бажанням, могли скористатися ванною кімнатою в головному домі.

Зайнятою була лише одна кабінка. Не звертаючи особливої уваги, Лео з сумкою зі змінним одягом зайшов до першої кабінки.

Без особливої ретельності, з автоматичним душем, вся процедура зайняла три хвилини. Якщо просто стояти, мило, шампунь і струмінь душу, одночасно, з усіх боків змиють бруд і піт. Протерши шкіру голови пальцями, а обличчя долонями, Лео завершив приймати душ і вийшов з машини.

Як і слід було очікувати, щоб витертись та одягнутися, вам доведеться робити усе самостійно. З урахуванням цих дій, він вийшов з кабінки за п’ять хвилин.

Перед душовою кабінкою було настінне дзеркало та простенький комод. Зазвичай, Лео обмежувався простим витиранням волосся, але сьогодні, за примхою, він взяв фен.

Зараз він був одягнений у майку та шорти. Куртку він залишив в шафці перед Додзьо. Зараз, в середині квітня, було холодно ходити в такому вигляді, але в душовій кабіні, з кондиціонером, було досить тепло.

Можливо, його спокусив диявол. Лео напружив біцепс перед Дзеркалом. Товщини та міцності надпліччя достатньо, щоб задовольнити гордість хлопця.

Задовольнившись видом лише правої руки, Лео напружив біцепси обох рук. Випнувши груди, піднявши руки на ширині плечей та зітнувши їх в ліктях, він прийняв найпопулярнішу позу під назвою «Фронт Доубел бицепс».

Продовжуючи, він поклав руки на талію і розправив спину зводячи плечі спереду, прийняв позу «Фронт лат спреад». Розвинені широкі м’язи спини утворили приголомшливий перевернутий трикутник (форму V).

Зігнувши лікті, витягнув руки перед собою і надувши м’язи шиї (Трапецієподібний м’яз) трохи схилившись в перед, прийнявши позу «Мост москуляр».

Лео повернувся в положення з напруженим біцепсом лише правої руки, поглянув на руку і задоволено видихнув.

– ...Чим ти займаєшся?

– У-е-е?!

До речі, Лео не помітив Еріку в дзеркалі, поки його не покликали.

– Ще й фен забрав.

Почервонілий Лео відвів погляд.

Крім зніяковілих думок, було ще дещо...

– О боже, що ти одягнула.

Лео не міг прямо дивитися на солодкий вигляд Еріки в дзеркалі.

Довжини майки ледве вистачало, щоб прикрити бюст.

Шорти, що спускалися лише до основи стегон, настільки обтягуючі, що їх можна прийняти за лосини.

Її тонка фігурна талія, стрункі руки та ноги та навіть відкрита рожева зона декольте підтягнутих грудей, були виставлені на показ.

– Ха? Я щойно прийняла душ, тож це нормально. Уся спідня білизна на місці.

– Я-я не про те! Чому ти тут!..

– А що не так. Йти до головного дому було клопітно.

Кажучи це стомленим голосом, Еріка сіла на стілець поруч з Лео і взяла фен.

– Не хочеш швидко висушити волосся? Я промовчу про твою попередню поведінку.

– Ні, ні, я піду!

Лео кинув фен і, ледь не падаючи, кинувся з душової кімнати.

Еріка, проводжаючи спину поглядом, знизила плечима і ретельно висушивши волосся, накинула халат поверх маячки та шортиків і пішла до своєї кімнати.

◇ ◇ ◇

Тема доповіді Тацуї на зустрічі, що перетекла в чаювання, перейшла до агресивної магії, яка, здавалося, була «Туман-бомбою».

– Тож навіть Тацуя-кун не зміг розпізнати оператора, вірно?

– Так.

Ствердно відповів на здогадку Кацушіґе Тацуя.

– Якщо ця магія — Туман-бомба...

Кацушіґе зробив паузу.

– Гадаю, зрештою, Новий Радянський Союз застосував, Систему підтримки ультра дальнього прицілювання на практиці,

А потім висловив свої міркування.

– Систему підтримки ультра дальнього прицілювання... Це щось на зразок системи Третє око для Матеріал бурсту?

Кацушіґе кивнув на питання Юки.

– Через передбачувану природу магії, такої точності прицілювання, як у Третього ока, не потрібно. З іншого боку, встановлення змінних, що копіюють незліченну кількість магічних послідовностей і їх одночасної активації, схоже, не охопити обчислювальними можливостями одного мага. Можливо, вони використовують комплексну систему, що включає великий комп’ютер, який має функцію допомоги в обчислені.

За винятком перших рядків, решту він говорив адресуючи Маї.

– Згодна. Що думаєш, пан Тацуя?

– Гадаю, це обґрунтоване припущення. Крім того, маючи CAD, що інтегрує всі функції, думаю, можна зменшити навантаження на мага, створивши послідовність активації, що охоплює навіть змінні, які зазвичай вводяться магом.

– Це означає, що маг може активувати магію, лише прочитавши послідовність активації?

– Навіть завантаження послідовності активації може бути автоматизовано.

Це справді зменшить навантаження на оператора?

Запитала Юка, слухаючи обговорення Маї та Тацуї.

– Навіть якщо завантаження послідовності активації та магія активована, існує ймовірність того, що маг буде змушений здійснити магію за межами його можливостей, так?

Магія, що перевищує можливості обчислення, не буде активована. Якщо використати «Бустер», може й вийде.

Без жодної затримки відповів на питання Юки Тацуя.

– Говорячи про «Бустер», ти маєш на увазі Сорсері Бустер, які постачає гонконгівська мафія? Хіба організація, що його виробляла, не була знищена?

– Не схоже, що спосіб виготовлення втрачено. Ну, це все лише здогадки.

– Вірно.

Юка все ще щось хотіла сказати, але тон підтакування Маї, змусив відступити.

Мене також цікавить механізм магії, але нагальніше...

Мая перервала слова і перевела погляд на Міюкі, наче запитуючи «ти розумієш?».

Можливо тут був навчальний сенс наступної глави родини.

– Думаю нагальне питання в тому, як запобігти магії, яка, здається, є Туман-бомбою.

На щастя у Міюкі не виникло труднощів з відповіддю, бо щойно говорили про те, що і Тацуя вчора ввечері.

Мая задоволено кивнула. Вона не знала, що відповідь Міюкі, підслухана у Тацуї, або навіть її відповідь була отримана обманним шляхом, її це не хвилювало.

Давайте поки відкладемо питання чи магія, що генерує і підриває гримучий газ, є Туман-бомба. Пані Міюкі, як би ти захистилася від цієї магії?

Тацуя і про це прочитав їй лекцію, що правда на борту VTOL, який привіз їх сюди, а не вчора увечері.

Якщо підгадати час активації, гадаю, вдасться запобігти цьому за допомогою «Заморожування полум’я». Однак, схоже, досить важко підгадати критичний момент...

Заморожування полум’я — це магія що стримує кількість тепла, яке виділяє цільовий об’єкт, нижче певного рівня, щоб запобігти горінню. Навіть якщо Туман-бомба це магія, що підриває поєднаний водень і кисень без подачі тепла, до тих пір, поки в результаті утворюється тепло, логічно що його можна зупинити Заморожуванням полум’я, що забороняє збільшення кількості тепла.

– Зрозуміло. Як що до вас пан Кацушіґе?

– Я згоден... Це залежить від масштабу атаки, але гадаю, що якщо розділити вогонь і кисень після генерації за допомогою «Маніпуляції густиною», спричинивши помилку в генерації, магія не завершиться.

– Що ти думаєш, пан Фумія?

Гадаю, що зможу лише поставити бар’єр і витримати його, але припускаю, що «Абсолютна чистота» моєї сестри може запобігти активації магії.

В обговорені, один за одним, заходів протидії, почав формуватися оптимістичний настрій.

– Хоча теоретично можливо провести нейтралізацію за допомогою Маніпуляції густиною та запобігти активації Абсолютною чистотою.

Вставив, в цей момент попередження Тацуя.

– Як і сказала Міюкі, питання в тому, чи можна підгадати момент активації магії противника. Ланцюжкова магія копіювання, яку я для зручності називаю ланцюговим викликом, досить швидка, здається, досить складно завершити контрмагію, раніше ніж вона буде завершеною.

– Однак для цієї ж магії, що має бути Туман-бомбою, необхідна вода на всій площі атаки? На морі чи озері нехай, а на суші доведеться заздалегідь створити туман чи калюжі. Думаю, певною мірою, можна це спрогнозувати.

В тоні Юки були нотки, які вказували, що вона говорить з абсолютною серйозністю. Однак Тацуя спростував цю думку, без зайвих слів.

– Якби я був носієм цієї магії, то дочекався б дощового дня. Ми в Японії, а не в пустельному регіоні Близького сходу. Пошук можливості не викличе труднощів.

Юка відповіла Тацуї знизивши плечима.

Тацуя не знав чи висловлювала вона цим якісь думки, чи взагалі ні про що не думає.

Він вмить занепокоївся і вирішив не турбуватися про це.

– Знову ж таки, Ланцюжковий виклик надзвичайно швидкий. Якщо не має можливості підгадати точний момент, краще, якомога надійніше захиститися магічним бар’єром.

Фраза «магічний бар’єр» змусила присутніх, крім Тацуї та Міюкі, перевести погляди за спину Міюкі.

Мінамі, що мовчки стояла за нею, стиснулася під поглядами п’ятьох людей.

◇ ◇ ◇

Повернувшись додому, тільки-но увійшовши до своєї кімнати, Лео підійшов до відеофону. По дорозі додому, в кабінці, він не зміг дійти висновку, що до свого хвилювання, і стримати бажання з кимось поговорити.

Після тривалого очікування, екран відеофону засвітився. Показавши інтер’єр в японському стилі. Враховуючи, що власник школяр, може доречно описати це як «навчальна кімната», але вислів «робочий кабінет» найбільш підходив для цього зображення, книжкова полиця, що сягала стелі, була заповнена рідкісними паперовими книгами.

– Лео, дзвінок від тебе, досить не звично.

Сказав Мікіхіко, з’явившись на екрані відеофону.

– Йоу, Мікіхіко. Не зайнятий?

– ...Що сталося?

Помітивши рідкісне для Лео напруження на обличчі, Мікіхіко також змінив вираз.

– Просто хотів почути твою думку...

Через екран збиралася утворитися атмосфера серйозності.

Однак у цей момент сталося несподіване.

– Йошіда-кун, ванна... Ой вибач.

Мікрофон на стороні Мікіхіко захопив голос дівчини, що звала його здалеку, можливо з дверей кабінету.

І це ще не все. На краю свого екрана, Лео помітив фігуру Мідзукі.

– Вибач! Я не завадив!

– Зачекай! Лео, ти не правильно зрозумів! Це не порозуміння!

Лео, який поспішав перервати дзвінок, квапливо зупинив Мікіхіко.

– ...Тут же не має що приховувати, так? Не думаю, що ти запросив її додому, для чогось підозрілого.

– Ч-чо-чось пі-підозрілого?!

– Ну, те, се. Між чоловіком і жінкою...

– Я не зробив би чогось подібного! Чогось грубого щодо пані Шібати!

– Тож я і не думаю, що ти це зробив би!

– Йошіда-кун, що я?..

Коли зніяковіння між Мікіхіко та Лео вже мало досягти піку, зникла Мідзукі, з’явилася знову.

Однак, на відміну від минулого разу, на екрані з’явилася не лише Мідзукі.

– Мідзукі, скільки часу це займе?

Цього разу позаду Мідзукі, що не лише показала обличчя, а повністю увійшла до кімнати, з’явилася ще одна дівчина.

Лео знав її обличчя. Вона була його однокласницею і, мабуть, належала до клубу мистецтв.

– О. Йошіда-кун, розмовляє телефоном. Тоді відкладемо крижану скульптуру і приступимо до іншої роботи. Часу мало.

Ця учениця схопила Мідзукі за руку і потягнула за собою.

– ...Можливо, приїхали й інші учасники клубу мистецтв?

Дочекавшись, поки Мідзукі та її подруга зникне з екрана, неохоче запитав Лео.

– Вірно. Ми з пані Шібатою не на самоті. Нічого дивного бути не може.

«Чи означає це, що якби ви були на самоті, такий розвиток подій можливий?» Подумав Лео.

Але він відчував, що якщо він це скаже, буде надзвичайно грубим.

– Мені шкода.

– ...Гаразд вже. То про що ти хотів почути від мене?

Чесно кажучи, він не хотів би просити поради, після того, як викликав незручність, через непорозуміння. Але стримавши це в собі, він зміг згадати для чого взагалі телефонував.

– Ага. Це не значна справа...

– Так.

– Ти не помітив щось дивного за Ерікою, в останні дні?

– Ерікою? Щось сталося?

– Це не схоже на те, що щось сталося... Власне, сьогодні вона покликала мене в Додзьо своєї родини

– У Додзьо?

– Ага. Вона сказала: «допоможи потренувати першорічку». Еріка навчила мене Усуба Каґеро, і мене зацікавив першорічка, що привернув її увагу.

– Першорічка, що привернув увагу Еріки... Може Яґурума-кун?

– Мікіхіко, ти знаєш Сабуро?

– Бачив трохи після церемонії... То чутка, що Еріка тренує Яґуруму-куна, була правдивою. І що?

Еріка... Здається, надто ретельно його тренує.

– ...Незвично, так.

Знаючи підхід Еріки, не засвоїш техніку, якщо тобі допомагати, трохи здивувався словам Лео Мікіхіко.

Здається, мій випадок також називали винятком. Та спосіб тренування Сабуро принципово інший. Вона не намагається навчити його техніці, мені здалося, що вона намагається зробити його сильнішим.

– Це звісно... Це не схоже на Еріку.

Обличчя Мікіхіко, на екрані, стало серйозним. Через їх довгі стосунки, Лео знав, що це через те, що той нервує.

– ...Після цього я зустрів її в душовій.

– ...І тоді?

Слова які він сказав після тривалої паузи вагань, повертали назад.

І Лео, і Мікіхіко, мали неприродно серйозний вираз обличчя.

– Навіть якщо це душова в додзьо. Та якою зазвичай користуються його учні.

– ...А-а, так. І що?

– Її одяг після того, як вона вийшла з душу, коротка майка та шорти. Пупок оголений, майже як купальник.

– Лео, це цілком безпечно...

Тіло Мікіхіко затремтіло, мабуть, це не було тремтіння від хвилювання.

– Мікіхіко, ти теж так думаєш?

– Про що саме?

Під серйозним поглядом Лео перед камерою, очі Мікіхіко несподівано округлились, а повіки помітно піднялись.

Я не бачив її голою чи в спідній білизні, сьогодні. Але хіба не дивно, що вона зовсім не соромиться, коли чоловік побачив, тут і там, виставлені місця? Чи не прикидалася вона, що їй все одно, чи їй насправді було все одно?

– Хіба це не... Твоє непорозуміння Лео? Для Еріки це було цілком нормально, чи не так?

– Я теж так думаю. Ось чому це й дивно, хіба ні.

– …

Мікіхіко не зміг відповісти на припущення Лео. Оскільки усвідомив, що справа може бути більш серйозною, ніж він очікував.

– Хіба вона насправді не пригнічена? Після смерті брата, вона виглядала нормально, але хіба їй не було боляче.

– Думаю, що так... Кажеш, що це якось пов’язано з дивною зовнішністю Еріки?

– Це лише здогадка... Чи не намагається вона помститися.

– Перепрошую... За Тошікадзу?

На питання Мікіхіко, Лео мовчки кивнув.

– Але кому? Пана Тошікадзу вбили злочинці, відповідальні за теракт в «Хаконе», але ж злочинець мертвий?

Місце знаходження натхненника, громадськості ще не повідомили. Однак родині Чіба, що втратила сина, про це повідомили, в межах, що не викличе проблем. Лео та Мікіхіко також знають певні моменти інформації, за умови не поширення.

– Тацуї... Хіба ні?

– Е!?

Втратив дар мови Мікіхіко, від несподіваного припущення. Але лише на мить і він відразу ж заперечив.

– Хіба Тацуя винен? Можливо, Тацуя і був тим, хто зупинив пана Тошікадзу. Він звільнив його від темного заклинання. Сім’я Чіба повинна бути вдячною Тацуї.

– Мікіхіко, в тому і припущення. Емоції не завжди йдуть у напрямку раціональності?

Мікіхіко знову не знайшов, що сказати.

– Але я навіть не припускаю, що Еріка намагається вбити Тацую.

– Не кажи таких обурливих слів!..

– Вибач. Я хотів би запитати, тебе чи буде Еріка робити щось таке свавільне. Як гадаєш? Зрештою, у вас з нею найдовші стосунки, так?

– Свавільне?..

– Я не знаю як сказати... Вона хоче перемогти Тацую... Навіть відкинути свою жіночність, щоб обвести його навколо носу.

– ...Чи не багато ти надумав?

З переляканим обличчям пробурмотів Мікіхіко. Але незабаром після цього, він злегка похитав головою в заперечені.

– Не думаю, що це настільки радикальне... Але це не можна залишити без уваги.

Цього разу Лео мовчки поглянув на Мікіхіко через камеру.

– Поспостерігаємо за Ерікою деякий час.

– Так, вірно.

Сказав Лео і недбало злегка посміхнувся і несвідомо знизив плечима.

– Ну гадаю, що Еріка буде часто мене використовувати, тому не думаю, що у мене є вибір.

Мікіхіко на екрані розлився у ніжній посмішці.

– Так, ви підходяща пара, люде.

– Припини.

Нахмурившись, опустив голову Лео.

◇ ◇ ◇

Запрошеного в гості до Сім’ї Саєгуса Мінору, на додачу до пізнього обіду, запросили на вечерю.

– Я зв’язалась з твоїм братом.

– Дякую, пані Маюмі.

– Я організую вертоліт, щоб доправити тебе додому.

– Дякую, пані Касумі. Дозволю собі скористатися твоїми словами.

Сказавши це, Мінору з невеликим занепокоєнням заблукав поглядом.

– Що таке, Мінору-кун. Не треба так хвилюватися.

Ні, нічого такого... Пані Ідзумі, а як що до вашого батька?

Сервірування стола вже завершили. На чотирьох людей, Мінору, Маюмі, Касумі та Ідзумі. Не вистачало місця для Коуічі.

Коуічі навіть не було за обіднім столом. Мінору не хотілося з ним розмовляти, але він хотів належним чином привітатися.

– Здається, він кудись поїхав, нікому нічого не сказавши.

На запитання Мінору, відповіла не Ідзумі, яку він запитав, а Маюмі, яка попередньо уточнила у прислуги.

Схоже, вони з братом вечерятимуть не дома. Вибач, привітатися не вийде.

– Ні, це я повинен вибачатися. Я мав би привітатися, як тільки переступив поріг.

– Як і сказала Ідзумі-чан, не треба так хвилюватися. Мінору-кун, ти наш гість.

– Ха-ха... Дякую за запрошення.

Розслабившись, просочив сміх Мінору. Такий сміх був для нього незвичний, він не звик так розслаблятися.

Зазвичай Мінору живе з обмеженнями.

Його видатна магічна сила та хворе тіло, що швидко стомлюється, спричиняло Мінору біль з яким не можливо впоратися.

Навіть надзвичайний розум і неймовірна краса, що приклеює погляди інших, чинили на нього важкий тиском.

Він мав талант.

Здібності.

Оскільки у нього не було здорового тіла, він не міг виконувати свої обов’язки. Цим заганяв себе Мінору.

Не в змозі зіграти роль, яку повинен виконувати.

Відчуваючи свою провину, він обрав життя відсторонення від інших.

Причиною того, що він міг розслабитися з сестрами Саєгуса, була в тому, що, по-перше, вони були байдужими до краси Мінору.

Він був здивований і вдячний, що в ньому бачать звичайного знайомого, з яким давно не бачились.

Так було вже давно, але не так природно. Мінору не розумів чому. Він не розумів, що вони звикли бачити більш видатну красу Міюкі.

З цим нічого не поробиш. Міюкі справила на Мінору враження як «видатний маг», краса була вторинною. Крім того, справа не лише в тому, що люди, близькі до Міюкі, не виявляли сильної цікавості до його обличчя.

Під час такого спілкування Мінору згадав «дівчину поряд з Міюкі, яка дивилася на його обличчя».

І мимоволі посміхнувся. Згадавши, як Мінамі втікала з червоним лицем, після спостереженням за його обличчям, коли він спав. Пригадавши її, він не відчув жодного дискомфорту.

Пильні погляди протилежної статі тиснуть і часом навіть дратують Мінору. Так було завжди, але коли він згадував Мінамі, йому ставало тепло.

Він почувався добре.

Це було вперше для Мінору.

– ...Мінору-кун, що сталося? Схоже, тобі весело.

– Ох, вибачте. Просто згадав дещо і посміхнувся...

Щоки Мінору трохи почервоніли. Йому ще більш стало ніяково, що Ідзумі та її сестри бачили як він посміхається, коли згадував Мінамі.

– В такі моменти, Мінору звичайний хлопець.

З посмішкою сказала Касумі. Почути від сестер, що він «звичайний», було свіжим ковтком затишку для Мінору.

– ...Тож, постраждалі учні вже вилікувалися?

Вечеря розпочалася з легких тем, але, на жаль, незначними розмовами не обмежилася. Це давно хвилювало, тож потрібно було переконатися. Маюмі запитала про стан учнів Другої старшої, які були серйозно поранені після нападу гуманістів, під час повернення до дому, в лютому.

– На щастя, всі були повністю вилікувані, без жодних ускладнень.

– Добре…

Глибоко зітхнула Ідзумі. На неї також напали антимаги фанатики, хоча вона не постраждала. Травми учнів Другої старшої не були для неї чужими.

– А як щодо Гуманістів? Звинувачень же не висунули?

На питання Касумі, Мінору стримано посміхнувся.

– Все нормально. Зважаючи на ступінь травм, вирішили, що використання магії було правомірним.

– Ну, це цілком природно. Отже, самих винуватців спіймали?

Якщо самозахист учнів Другої старшої визнали правомірним, то гуманістам мали винести суворий вирок. Перед пильним поглядом Касумі, що так думала, вираз обличчя Мінору продемонстрував вибачення.

– Нападникам... Діагностували стан слабоумства через наркотики, і зрештою не висунули звинувачень.

– Як це! Життя учнів Другої старшої, було б в небезпеці, якби їм все вдалося! Хіба виправдання через розумову відсталість застосовується до насильницьких злочинів?!

– ...Також, з деяких розмов, я чув, що, позаяк, учні Другої старшої є магами, навіть якщо на них нападуть звичайні люди, серйозних травм вони не отримають. Ніяких наслідків насправді не було, це не серйозний злочин... Вірно ж.

– Оскільки жертва — маг, то злочинець не винуватий?!

– Чи означає це, що закон застосовується не однаково до магів і звичайних громадян?

Слідом за обуренням Касумі, іронічно зауважила Ідзумі.

Не тільки Касумі, але і Маюмі не звинувачувала сестру за настільки радикальні слова.

– Згоден.

Погодився Мінору. Ні, він злився більше за Ідзумі з цього приводу.

– Якщо таке станеться, можливо, люди та маги не зможуть співіснувати.

Його бубніння не досягло вух сестер Саєгуса.

Якби вони довідалися про його відчай, можливо, в майбутньому щось змінилося.

◇ ◇ ◇

Тацуя та його супутники повернулися до Токіо близько восьмої вечора. Вони повернулися на теж місце, дах будівлі в Тьофу, з якого виїхали. Загалом шість людей, а саме Тацуя, Міюкі, Мінамі, Кацушіґе, Котона, Каната, вийшли з невеликого ВЛОТ на вертолітний майданчик..

– Шановний Тацуя, дозвольте відкланятися на сьогодні.

– Дякую, Пане Ханабіші.

– Не варто дякувати. Будь ласка, кличте мене Хійоґо, чекатиму нашої наступної зустрічі.

Трохи хвилювало яку зустріч він має на увазі, але Тацуя не запитав цього, проводжаючи поглядом злітаючий ВЛОТ.

– Тацуя-кун, пані Міюкі.

Тацуя озирнувся на голос Кацушіґе. Міюкі поглянула на групу Кацушіґе з настороженістю.

– Ви чули про цю будівлю?

Кацушіґе, Котона та Каната, схоже, не хвилювалися через підозрілість Міюкі. Кацушіґе запитав Тацую та його супутницю з діловою ввічливістю.

– Здається, це власність родини Йотсуба.

На відповідь Тацуї, Кацушіґе, кивнув з виразом «це правда лише на половину».

– Вона була побудована як штаб-квартира родини Йотсуба в Токіо.

– Раніше, я чув, що таке планувалося. Так це правда.

– Уся житлова зона буде зайнята людьми пов’язаними з Йотсубою. Також виступатиме гуртожитком для учасників операцій.

– Зрозуміло. Значить вона побудована, як фортеця?

Будівля розташовувалася в центрі великої пустої ділянки. Неважко уявити, що замість рову було багато охоронних пристроїв.

В офісах до третього поверху не було вікон, а світло спрямовувалося оптичним волокном. У житловій зоні, вище четвертого поверху, майже повсюди були балкони, через що важко розгледіти інтер’єр. Огорожа запобігання падінням, що повністю з’єднана з верхнім поверхом, призначені не для того, щоб перешкодити вильоту людей назовні, а запобіганню вторгненню звідти. Між вікнами передбачені міцні броньовані пластини.

– Незабаром ми переїдемо сюди.

– Ось як.

Слова Кацушіґе не дуже дивували. Побудувавши щось настільки масштабне. Можна сказати, що дуже раціонально, щоб наступний глава побічної гілки родини оселився тут

– Пан Тацуя та інші також переїдуть сюди.

Однак слова Котони від імені Кацушіґе були несподіваними.

– Не потрібно турбуватися про особисту дослідницьку лабораторію, оскільки вже підготовлена новіша.

– Так сказала Тітонька?

Замість здивованого Тацуї, запитала Котону Міюкі.

– Так

– А я вам передав.

Слідом за Котоною сказав Кацушіґе і троє, включаючи Канату, увійшли до будівлі.

Тацуя та Міюкі, що сіли у своїй вітальні, для початку заговорили про переїзд, про який розповіли Кацушіґе та його супутники.

– Старший брат, ви знали про це?

Це була очікувана реакція. Міюкі без вагань назвала Тацую «старший брат» і запитала про переїзд. ...Здається, щоб Тацуя став для Міюкі «Шановним Тацуєю», знадобиться трохи часу.

– Пам’ятаю, як чув, що родині Йотсуба доведеться переїхати на базу в Токіо. Але я думав, що до цього ще далеко.

На запитання Міюкі Тацуя зізнався, що для нього це було несподівано.

– Можливо, тітка відчуває потребу захистити нас.

– Це означає, що на нас хтось націлився?

Обличчя Мінамі, яка щойно принесла чай, напружилося.

Можливо, так і є. Але, швидше за все, хочуть бути готовими до ризику заподіяння шкоди людям, причетним до родини Йотсуба, в майбутньому.

– Тітка планує ворогувати з Двадцятьма сімома сім’ями?

– Не лише з Двадцятьма сімома сім’ями.

– Це означає.. Мати справу з Урядом?

Голос Міюкі вказував на втрачання самовладання.

– Ні. Оскільки уряд не є монолітним, навряд чи буде конфлікт з усією державою. Якщо таке станеться, то спричиню його я, а не тітка.

– Старший брат...

Тацуя ніжно погладив Міюкі, яка шепотіла з тривогою.

Відчувши руку Тацуї, пальці Міюкі трохи розслабилися.

– Не думаю, що тітка має намір протистояти японському уряду. Але шанси на конфлікт з Силами Самооборони не нульові.

Пальці Міюкі знову напружилися.

Тацуя посміхнувся, ніби кажучи, «все добре» і ніжно погладив волосся Міюкі кінчиками пальців.

– Будь впевнена, я не дозволю дорости цьому до повномасштабного збройного конфлікту.

– ...Почувши це, Міюкі полегшило.

Міюкі, як завжди прихилилося до Тацуї.

Побачивши це, Мінамі, не прагнула, як завжди втекти, а відчула, що її тривога залишилася.