Вівторок, п’ятого лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року, десята тридцять третя ранку. В готелі в Хаконе стався масштабний теракт з вибухом бомб.
Цілю теракту став готель, де проводилася зустріч для виборів Десяти головних кланів, які проводиться раз на чотири роки. На момент теракту, обрання Десяти головних кланів вже закінчилося і вісімнадцять додаткових сімей вже полишили готель, але всі голови Десяти головних кланів залишалися всередині для обговорення різних проблем японського магічного світу.
Тацуя, Міюкі, Мінамі, Такума, Касумі та Ідзумі, отримавши повідомлення під час занять, негайно вирушили на місце події й щойно прибули. Навколо лунали крики та паніка.
Поранених та загиблих вивозили з палаючого готелю. Кричали люди, що сиділи на вулиці та отримували лікування. Час від часу, вибухали бомби, що залишилися під завалами. Це було настільки ж руйнівно, як інцидент в Йокогамі, восени минулого року.
Тацуя поклав руку на плече Міюкі, коли вона спробувала підійти до готелю.
– Старший брате?..
Коли вона повернулася до нього, він похитав головою.
– Краще залиш це мені.
Зупинив він Міюкі, що намагалася загасити полум’я.
Пожежу вже збиралися ліквідувати. Це було небезпечно, оскільки не відомо, скільки вибухівки ще залишилося, але з вогнем боролися навчені пожежники. Оскільки могли бути якісь моменти, які їм невідомі, Тацуя вирішив, що краще нічого не робити.
– Швидше, знайдімо тітку..., ні мою матір.
Тацуя сказав «тітку», і згадав, що його супроводжують Такума та друзі. Це могло бути зайвим, але він вирішив, що слід уникати слів та дій, що могли викликати підозри в їх «історії».
– Там.
Розмовляючи з Міюкі, Тацуя помітив групу голів, раніше Такуми та Ідзумі, що різко оглядалися по боках.
– Вражаюче побачити Десять головних кланів разом, але чому вони залишаються тут. Тацуя недовго покрутив головою, перш ніж помітив поруч фігури, які, здавалося, були групою детективів у цивільному.
– Батьку!
Кинулася Ідзумі, не задумуючись про це.
– О, зачекай, Ідзумі!
Касумі, яка взагалі ні про що не думала, прослідувала за нею.
- Цей детектив?..
Можна сказати, що Такума був спокійнішим за тих двох, в психічному плані, навіть поспішаючи знайти батька, він оцінював ситуацію.
Хоча результат був таким же.
– Старший брате, що робитимемо?
Міюкі, яка, схоже, зрозуміла, що у глав Десять головних кланів беруть свідчення, поцікавилася у Тацуї про їх подальші дії. На нього дивилася не лише Міюкі, але й Мінамі.
– Ми не можемо залишати Ідзумі та решту.
Усі шестеро раніше пішли зі школи та помчали сюди, як є. Звичайно, вони не встигли переодягтися і все ще були у формі Першої старшої школи.
Тому, як старшокласник, він повинен був зупинити молодших, що збиралися розпалитися. Тацуя, поглядом, сказав Міюкі та Мінамі, що нічого не поробиш, і рушив до місця, де стояла Мая.
– Чому поліція допитує батька?! Батько — жертва!
Звичайно ж, Ідзумі накинулась на детектива. Всупереч звичайній, витонченій поведінці, в такий час, вона нічого не боялась. Можливо, через свою юнацьку нестриманість, вона не могла бачити перед собою чиновника.
«Все ж... Чому ніхто не зупинив Ідзумі?»
Ніхто не намагався зупинити Ідзумі, яка голосно протестувала. Всі просто спостерігали. Принаймні її батько, Саєгуса Коуічі, мав би насварити свою дочку, але замість того щоб її лаяти, він розважався. Хоча у нього було таємниче обличчя, око сміялося.
Дратувалися лише детективи, але якщо Ідзумі продовжить, це може зашкодити ситуації. Це лише погіршить їх становище, для тітки й них самих. Оскільки дорослі не збиралися нічого робити, Тацуї нічого не залишалося, як діяти самому.
– Ідзумі, припини.
– Шіба-семпай, чому ти мене зупиняєш!
Ідзумі спробувала скинути руку Тацуї на своєму плечі.
Той схопив руку, якою вона хотіла скинути його і контролюючи центр ваги Ідзумі, відтягнув її.
Не даючи часу на опір, Тацуя, безболісно, наче в танці, відтягнув Ідзумі від детектива.
– Охолонь. Поліція просто робить свою роботу.
Ці слова були не лише для Ідзумі. Це також стримувало Касумі та Такуму.
– Чим більше заважатимете, тим довше затягнеться допит. ...Вибачте.
Другу половину слів він адресував детективу у цивільному. Можливо, його охопило здивування, на не агресивне ставлення, детектив просто неодноразово кивнув головою і не сказав жодного слова, щоб звинуватити Ідзумі за втручання.
Тацуя потягнув Ідзумі за руку і поглядом повів Касумі та Такуму, залишивши дорослих.
Голови, кожної сім’ї, крім Маї, з цікавістю спостерігали за ситуацією.
Зокрема, в очах Коуічі та Ґокі був сильний інтерес.
Можливо, допит поліції тільки розпочався, це зайняло більше часу, ніж очікував Тацуя. Тепер їх оточили не лише детективи у штатському, але й офіцери поліції у формі. Наче вони стали підозрюваними.
Але для Тацуї це було не важливо.
Для нього була важлива лише безпека Маї. Зараз покинути Маю було б незручно. Зараз, коли Міюкі стала наступною головою родини Йотсуба, Тацуя та його супутниці більше не могли ховатися за анонімністю.
Однак, вони ще не стали твердо на ноги. Єдина людина, яку він міг назвати своїм союзником — це Ушіяма з Третього Відділу Розробки FLT. Якумо і Казама не втручатимуться, без зайвої потреби. Мало того, він не міг зустрітися зі «спонсором».
Кажуть, що Мая є однією з найсильніших магів у світі. Оцінка була правдивою. Мало хто може перемогти її у магічному бою. Майже немає магів, які могли б перемогти її «Метеоритний дощ». І Тацуя не був винятком.
Проти «Метеоритного дощу» добре підходить «Розпад» Тацуї. «Розпад» міг знешкодити «Метеоритний дощ». Однак Мая не тільки в силі магії, але й в швидкості активації була чудовиськом. У неї також є різноманітність і багатство навичок, яких у Тацуї не має. Магія Маї не обмежувалася «Метеоритним дощем». А ініціатива не завжди була у Тацуї. Якщо «Метеоритний дощ» буде активований до «Розпаду», Тацуя не залишиться неушкодженим. Досі він міг перемогти Маю завдяки «Відновленню», і без подібної здібності, як у Тацуї, її не перемогти. Після активації, від «Метеоритного дощу» не ухилитися або захиститися жодною захисною магією або «Фалангою» родини Дзюмондзі.
Але це лише сила в магічному бою. Тіло Мамаї малосилу звичайної людини. Вона була слабкою жінкою, що не особливо займалася тренуваннями, хіба що для підтримання здоров’я та краси. Якщо її порізати чи підстрелити, їй буде боляче і потече кров.
Для будь-якого високорівневого мага не можливо постійно підтримувати магічний бар’єр. Захисна магія постійної дії ще не розроблена. Не те що практичне застосування, вона навіть не на стадії експериментів. Тож Маю Йотсубу можна смертельно поранити однією кулею, якщо постріл буде несподіваним.
У випадку надзвичайної ситуації, Тацуя був готовий використати «відновлення» публічно, для цього він і кинувся сюди, але зміг переконатися, що Мая була в безпеці. Здавалося, вони ще деякий час не зможуть поспілкуватися, навіть заговорити, Тацуя роздумував, чи не варто йому повернутися до школи, і у цей момент, помітив знайому фігуру в червоному.
– Ічідзьо.
Сказав він голосно, але не настільки, щоб бути різким.
Однак Масакі відреагував доволі сухо.
– Шіба.
Можливо він шукав свого батька, Ґокі. Масакі, який поспішно рухався, приділяючи увагу усім сторонам, підійшов до Тацуї.
– Пані Шіба, ви теж прийшли?
Побачивши Міюкі поруч з Тацуєю, Масакі мав складний вираз радості, розчарування, примирення і тяги.
Міюкі обняла руку Тацуї... Чи ні.
Вони навіть близько один до одного не стояли.
Відстань між Тацуєю та Міюкі була більшою, ніж раніше. Однак Масакі здалося, що це від того що від брата і сестри вони перетворилися на пару.
– Так, справа серйозна.
Міюкі було не важко прочитати почуття, з якими Масакі дивиться на неї. Навіть якщо відкинути надмірно пристрасний акт подання заявки на заручини з нею, про заручини якої щойно оголосили, вираз Масакі був складним, але зрозумілим.
Насправді Міюкі було трохи незручно з Масакі. Навіть якщо Ічідзьо висловили протест, її позиція нареченої Тацуї непохитна. Але він не міг приховати хвилювання, коли побачив проблиск надії, що його думки можуть збутися.
Однак Міюкі була достатньо дорослою, щоб не поставити Масакі в незручну ситуацію. Крім того, навіть якщо вона була роздратована його діями, все ж не мала до нього ненависті. Досить легко було привітно посміхнутися.
Однак, на щастя, Масакі відступив раніше, ніж розгубився. Для Міюкі було вирішено, що Масакі краще швидко здатися.
– Справді... Зібралися глави кожної родини.
Насправді Міюкі посміхнулася і незважаючи нінащо Масакі був у гарному настрої.
– Так. Здається поліція бере у них свідчення.
– Беруть свідчення?! Перепрошую. Вибачте я ненадовго.
Але не настільки, щоб припинити тверезо мислити. Можливо він відчув проблему в тому, що Десять головних кланів опитує поліція, Масакі пішов до батька.
Замість нього, з поліцейського оточення вийшов Катсуто. Схоже, його відпустили, оскільки він був неповнолітній. «Раніше вік повнолітнього був зменшений до вісімнадцяти років, але у сімдесятих роках знову підняли до двадцяти років. Це результат загальносвітової тенденції, що відображала масову мобілізацію молодих солдатів через зменшення кількості повнолітніх за двадцять років війн. У деяких країнах вік повнолітніх, під час війни, був зменшений до шістнадцяти років, а після війни був підвищений одразу до двадцяти п’яти).
Катсуто, який з’явився з натовпу, рушив прямо до Тацуї та його супутників. Схоже, він помітив, що він тут, коли той виводив Ідзумі, яка кинулася туди раніше.
– Шіба.
Причина того, що Катсуто назвав лише прізвище, нічого не додавши, певно була в тому, що він не знав з ким говорити, Тацуєю чи Міюкі. Принаймні, так подумав Тацуя.
– Поліція вже закінчила збирати свідчення, Дзюмондзі-семпая?
Перемкнув на себе увагу Катсуто Тацуя. І визначив свою позицію, як молодшого школяра, а не члена Десяти головних кланів.
– Ні, я подумав, що повинен пояснити вам ситуацію.
Схоже, Катсуто теж вирішив стояти на цих позиціях і незграбність зникла з його погляду.
Катсуто поглянув на супутників Тацуї. Він вже давно був знайомий з Касумі та Ідзумі. Мінамі та Такуму ж він зустрів вперше, принаймні він ніколи не розмовляв з ними.
– Ти вельмишановний Шіппо?
Звернувся до Такуми Катсуто.
– Так. Я Шіппо Такума. – Приємно познайомитись, пан Дзюмондзі.
На відміну від Тацуї, Такума привітав його, як члена Десяти головних кланів, а не як молодший школяр. Хоча існує різниця між головою родини та сином голови «Десяти головних кланів», це імена їх родин, тому тут вони були рівні.
– Дзюмондзі Катсуто. Приємно познайомитись.
– З нетерпінням чекаю співпраці з вами.
Однак, навіть якщо вони були рівними, це не означає, що їх статуси семпая і кохая зникли, тому природно, що відповідь була формальною. Такума не мав сміливості раптово, не ввічливо заговорити з Катсуто, з яким щойно зустрівся.
– Цю дівчину звуть Сакурай Мінамі, вона учениця першого року, яка живе в нашому в домі.
Скориставшись підходящим моментом, Тацуя представив Мінамі Катсуто. Якому Мінамі ввічливо вклонилась. Схоже, Катсуто, певною мірою зрозумів природу Мінамі, зокрема, що вона прислуга родини Йотсуба. Відповівши Мінамі, Катсуто повернувся до основної теми.
– Ви прийшли, отримавши повідомлення про надзвичайну ситуацію? Як бачите, вельмишановна Йотсуба, вельмишановний Саєгуса і вельмишановний Шіппо в безпеці. Не має навіть незначних травм.
Система повідомлення про катастрофу — це система мобільних інформаційних терміналів, що інформує родичів та знайомих про те, що ви зіткнулися з катастрофою, та мережеві служби про те, що термінал, отримав сигнал про пожежу або землетрус, через радіоканал короткого радіуса, надсилаючи геодані події. Поряд з інформацією, що місцева влада знає про катастрофу, до електронного листа додається журнал стану здоров’я власника, який контролюється терміналом за трьома параметрами «в безпеці», «в небезпеці» та «загинув».
Однак це інформація на момент відправлення повідомлення та на момент початку катастрофи, і якщо не налаштоване безперервне відправлення, подальша зміна ситуації не відома. Ось чому Тацуя та Масакі поквапились сюди.
– Схоже, на те. До речі, сем пай, можете сказати, що сталося?
– Хм. Оскільки всі зібрались, пояснити буде легше, але.
Почувши слова Катсуто, Тацуя озирнувся. Він помітив, що люди родини Йотсуба, зокрема підрозділу, що відповідав за грубі страви, під керівництвом дворецького Ханабіші, розосередилися в натовпі, але були деякі представники, що схоже, були частинами інших сімей. ...На жаль, він не зміг помітити когось, хто б видався союзником смертників.
– Прошу.
Вклонився Тацуя, показуючи тому, що не проти простого пояснення, Катсуто кивнув і дав насправді просте пояснення того, що сталося.
– Насправді навіть ми не знаємо подробиць.
Катсуто додав, що під час зустрічі вони зазнали атаки вибухом, від теракту смертників і їм довелося евакуюватися через дах, а як смертники використовувались ходячі трупи
– На цьому етапі навіть не відомо, чи були ми ціллю. Думаю, є велика ймовірність того, що Рада кланів була цілю, але, схоже, поліція ще не дійшла остаточного висновку.
– Вибачте, пане Катсуто. Ні, Дзюмондзі-семпай.
Касумі назвала Катсуто на ім›я й поспіхом поправилась, звертаючись до нього, як до старшого. Оскільки знали Катсуто ще до вступу до старшої школи, вони більше бачили в ньому друга сестри, ніж випускника їхньої школи. Тоді як Маюмі зверталася до Катсуто «Дзюмондзі-кун», Касумі називала його пан Катсуто, мабуть, тому що Касумі та Ідзумі не потрібно було замислюватися ні про що зайве.
– Що таке Касумі?
Для Катсуто, здається, було так само.
– Батька, ні, про що вас усіх питала поліція?
– Нас питали, що сталося. Тому що ми були на місці події та бачили факти.
– Тож вас і нашого батька не розглядають як підозрюваних?
Напружено запитала Ідзумі, поруч з Касумі. Якщо подумати, це нормально, але Тацую та Міюкі здивувала Ідзумі, яка, здавалося, серйозно хвилювалася про батька.
Ось чому. В очах Катсуто, якими він поглянув на Ідзумі, з’явилося і зникло легке вагання.
– Підозри у змові чи підбурювані відсутні. Однак, схоже, поліція підозрює, що до вибуху смертників міг призвести конфлікт між магами.
Однак, він не став навмисно брехати.
– Це...
Приголомшено пробурмотіла Ідзумі, стискаючи свою маленьку ручку.
Вона, мабуть, подумала, що це не розумно.
Такий гнів відчувала не лише Ідзумі, але й Такума, який залишався тихим і уважно слухав, легко це зрозумів і стиснув зуби.
– Здається вони розглядають це з логікою антимагів.
Висловив своє враження, саркастичним тоном, Тацуя, подумки високо оцінивши першорічок, які контролювали свої почуття.
– Старший брате, в поліції існує група антимагів, по типу «Гуманістів»?..
Після слів Міюкі, сестри Саєгуса, Такума та Мінамі похмурніли.
– Ні, це не так. Якби це було так, допит був би більш жорстким.
Заперечив занепокоєння Міюкі Тацуя, пригадавши невпинний допит, який він пережив від нетерпимого до Десяти головних кланів детектива, коли він відбився від секти древніх магів, які були під контролем Чжоу Гонґцзіня в Арашіямі, Кіото.
Здається, Міюкі та першорічкам полегшило, але Катсуто залишився здивованим з піднятими бровами та розкритими очима.
– Шіба, ви ж двоюрідні, а не рідні брат і сестра?
Перш ніж Міюкі продемонструвала своє засмучення, Тацуя з посмішкою відповів на запитання.
– О, ви про «Старший брате» Міюкі? Лише нещодавно ми думали, що ми рідні брат і сестра... Не можливо відразу переналаштуватися.
– Так ось що. Мабуть, це правильно.
Розвіяв свої сумніви Катсуто. Мабуть, тому, що голос і поведінка Тацуї були занадто природними, а не тому, що Катсуто легко обдурити. Це було щире ставлення, в якому не відчувалося провини чи фальші.
– О, старший брат?
Вигукнула Касумі, зручно привернувши увагу Катсуто.
– Пан Томокадзу.
Здається інша сторона також помітила Касумі та Ідзумі, побачивши як той молодий чоловік махає рукою, Касумі пробурмотів його ім’я.
– Шіба, є ще якість питання?
– Ні, жодних.
– А у тебе, Шіппо?
– Ні, немає.
Запитавши у Тацуї й Такуми, Катсуто кивнув на їх відповіді.
– Тоді прошу мене вибачити.
Розвернувшись, Катсуто підійшов до молодого чоловіка.
Міюкі-семпай, Шіба-семпай.
Відразу після цього Ідзумі повернулася до Тацуї та інших.
– Прийшов наш брат, тож перепрошуємо. Думаю, ми поїдемо додому з братом, тож, будь ласка, не хвилюйтесь.
– Перепрошую, Шіба-семпай, президент. Пані Сакурай, до зустрічі.
Слідом за Ідзумі, Касумі попрощалася з Тацуєю та іншими й помахала рукою Мінамі. Близнючки пішли за Катсуто і вирушили до молодого чоловіка, на ім’я Томокадзу.
– Старший брате, то брат Ідзумі-чан?
Запитала, у Тацуї, Міюкі, вдивляючись в спину молодого чоловіка, для підтвердження.
– Так. Пан Саєгуса Томокадзу. Старший син родини Саєгуса. Зведений брат Ідзумі та інших.
– Ось як...
Голос Міюкі мав переконливий відтінок, бо Касумі назвала його «старшим братом», а Ідзумі «братом» і в голосах не чулося жодного дискомфорту.
– До речі, старший брате, про нашу попередню розмову.
– О, чи в поліції не розбурхані антимагічні настрої. Як я вже казав, не думаю, що варто турбуватися.
Передбачаючи питання Міюкі, відповів Тацуя.
– Швидше ситуація була м›якою.
Додав він зітхаючи.
– ...Думаю, якщо поліція буде забруднена будь-якою ідеологією, а не лише атимагічною, це буде серйозно?
З питальним виразом поглянула на нього Міюкі.
– Якщо хтось з працівників поліції опиниться під впливом антимагічної ідеології, його позбудуться.
Відповів Тацуя споглядаючи серйозну картину майбутнього, яку склав у своєму розумі.
– Зараз не має потреби щось робити. Якщо передати інформацію, поліція буде реагувати систематичніше.
– Це малоймовірно, але... Що робити, якщо більшість поліцейських вороже ставитиметься до магів?
– Тут нічого не поробиш.
З гіркою посмішкою похитав головою Тацуя, у відповідь на запитання Міюкі.
– Поки не розроблено технічно-наукові засоби протидії магії, поліція також потребує магів, для протидії магічним загрозам. Отже, перш ніж це станеться, уряд повинен зробити хід, але...
– Чи можливо, що цього не станеться?
Запитала Міюкі, Тацую що бурмотів голосом, який не міг приховати його тривоги.
– Якщо детектив без ідеологічної упередженості, вважає що Десять головних кланів також відповідальні за теракти, це серйозніше.
Тацуя не відповів на запитання Міюкі прямо, а повернув тему на кілька кроків назад.
– Якщо ідеологічно нейтральний детектив так вважає, цілком ймовірно, що ідеологічно нейтральні громадяни будуть думати так само.
Тацуя поглянув на Маю.
Глави «Десяти головних кланів» залишались в оточенні поліції.
– Те, як засоби масової інформації повідомлять про цю ситуацію, значною мірою вплине на суспільну думку. І, на жаль, багато хто з них повідомить це в руслі: «звичайних громадян принесли в жертву у справі магів»...
Тацуя перевів погляд з натовпу поліції на колону швидких. Складалося враження, що важкопоранених вже відвезли, але було ще більше десятка поранених. Виходячи з цього, кількість смертей, здавалося, була не менше двадцяти.
– За спричинення теракту несуть відповідальність терористи. Але навіть якщо зараз вони думають як і я, якщо їм неодноразово повідомлятимуть по телевізору та в Інтернеті, що «маги які втягнули громадян, також несуть відповідальність», багато людей повірять що це так.
– Ми ж, маги, нічим не відрізняємось, ми такі ж громадяни Японії...
Сумно відвела погляд Міюкі.
– Але.
Хоча вона виглядала тендітною, це не означає, що Міюкі слабка дівчина.
– Не всі ЗМІ вороже ставляться до магів. У квітні минулого року були засоби масової інформації, які захищали права та позиції магів, хоч вони й були в меншості.
Як і сказала Міюкі, коли у квітні, акцент був сконцентрований проти магів, від другої половини надходили повідомлення, які цьому протистояли.
Однак цього разу багато жертв. Тацуя вважав, що цього разу ситуація складніше, ніж раніше.
– Вірно. Рада кланів теж не має сидіти склавши руки.
Але Тацуя не сказав нічого, що б занепокоїло Міюкі. Незалежно від того, чи песимістичні, чи оптимістичні ви, що до майбутнього, те що має статися, те станеться. На цьому етапі, ні Міюкі, ні Тацуя, нічого не могли зробити. Тому немає сенсу зараз турбуватися про погіршення ситуації.
– Ми змогли переконатися, що моя мати в безпеці й повертаємось до школи.
Розмова з Катсуто дала йому загальне уявлення про ситуацію, і він не думав, що зможе щось зробити, якщо залишиться тут. Краще залишити місце події поліції та пожежникам. На пропозицію Тацуї, Міюкі кивнула: «Так, старший брате», а Мінамі мовчки вклонилась і продемонструвала намір виконати розпорядження.
– Що робитимеш, Шіппо.
– Я... Я ще трохи залишусь.
Відповів Такума на запитання Тацуї.
– Ось як.
Тацуя ні погодився, ні заперечив це рішення. Він не зобов’язаний піклуватися про Такуму і це нерозумно. Тацуя закликав Міюкі та Мінамі покинути це місце.
– Ем, Шіба-семпай.
Прозвучав невпевнений голос Такуми, за його спиною.
– Що?
– Що до попередньої розмови... Ні нічого.
Однак Такума передумав говорити те що збирався.
Було зрозуміло, що Такума чимось збентежений, але Тацуя знову повернувся до нього спиною, сказавши «он як».
◇ ◇ ◇
Згорілий готель, багато поранених та загиблих.
Організатор жахливого терористичного акту, спостерігав за ситуацію з будинку в Одаварі, приблизно за двадцять кілометрів на схід, від місця події.
Терористичний вибух був успішним, з мінімальними втратами в плані, розробленому Ґу Дзіе.
Детектори розміщені в різних районах міста не виявили вибухівку. Зброя була застарілою, але дійсно офіційно прийнятою на озброєння армії USNA. Захист також був ефективний для виявлення активних вибухових речовин на відстані.
Його магічна маніпуляція ляльками-трупами з плоті «Некромантія» також не була виявлена датчиками. В готелі їх не зупинили.
Він не збирався сміятися, ніби це слабка безпека. Рівень безпеки міста аж ніяк не поступається USNA, де він жив до минулого місяця. Він майстерно впорався, зі своїми навичками. Думаючи про це, він був задоволений.
Жодного з голів Десяти головних кланів не вдалося навіть подряпати, але це відповідало плану. Це був не провал і він з самого початку передбачав, що одна боєголовка ПЗРК, не нашкодить.
Як і передбачалося, десять голів захистилися. Вони захищали лише себе, а інших покинули. Ґу Дзіе, як користувач магії контролю, помітив що загинуло понад двадцять людей. В тому числі було не менше п›ятдесяти поранених.
Така кількість людей постраждала через Десять головних кланів.
Таке повідомлення Ґу Дзіе хотів передати японцям.
Десять головних кланів кинуть вас, японців, щоб вижити самим.
Японці, вас вбили через Десять головних кланів.
Японці ненавидітимуть Десять головних кланів, Йотсуба і вони втратять своє місце в Японії.
Як і він втратив своє місце на батьківщині, Дайкані...
Радісний та задоволений Ґу Дзіе, підвівся в темряві. Біля його ніг лежали тіла господаря будинку та його сім’ї.
◇ ◇ ◇
Номер два серед Зірок, майор Бенжамін Канопус, дивився пряму трансляцію з місця теракту в Хаконе, в кімнаті при посольстві USNA..
Його розумне і мужнє обличчя прикрашав гіркий вираз. Хоча вони громадяни іншої країни, він не міг не відчувати біль та невдоволення, від того, що жертвами теракту стали мирні жителі.
Для Канопуса, що є гордим військовим, який дотримується класичних законів поля бою, які передбачають чітке розділення солдатів та мирних мешканців, на їх основі, місії Зірок часто вимагають приховувати його особистість солдата, що порушували його особисті переконання. І через це він завжди відчував конфлікт. Ось чому він твердо вирішив, якомога більше уникати зближення з учасниками бойових дій.
Якби це було дозволено, Канопус хотів би зупинити теракт Хейґу (Ґу Дзіе). Насправді він хотів співпрацювати з японською владою, щоб запобігати теракту, ціною якого стали громадяни, навіть якщо йому було соромно за те, що його співвітчизники викрали зброю під утилізацією.
Але цього йому не дозволили. Заборонялося розкривати факт викрадення зброї японській стороні. Щоб приховати цей факт, також було заборонено співпрацювати з японськими військовими та поліцією.
Місія покладена на Канопуса, полягає у вбивстві Хейґу. І при цьому не залишити японській владі будь-які матеріали для звинувачення в порушенні суверенітету. Виманити Хейґу у відкрите море і вбити його. Це було визначено, як найкращий результат.
Він був людиною з системою мислення «солдата до мозку і кісток». Однак, як військовий, він розумів, що мусить виконувати накази. Він знав, що у той момент, як відхилиться від наказів, стане дезертиром, що здійснює особисте насильство.
Зараз Канопус вирішив, що він всеїдно буде солдатом, а не дезертиром.
◇ ◇ ◇
Десять голів кланів, яких нарешті відпустили після допиту поліції, на гелікоптері, на якому прилетів Масакі, направились до філіалу Магічної асоціації в Канто. Звичайно, Катсуто, котрий діяв окремо, був з ними. Природно, що там були й Масакі поряд з Ідзумі та Касумі, що були разом зі старшим сином Коуічі, Томокадзу, і Такума.
В Магічній асоціації, голови залишили Масакі, Касумі, Ідзумі, Томокадзу та Такума очікувати в окремій кімнаті та зібралися у залі засідань асоціації. Голови сімей сіли за круглий стіл, який, не зважаючи на раптовість, підготували в асоціації, і переглянувшись один з одним, поглянули на найстарших серед них, Футацуґі Маі.
– Не витрачатимемо час на безглузді передмови. Які у вас думки, що до того, як розібратися з цією надзвичайною ситуацією.
Маі, яка прикувала очі дев’ятьох людей, почергово поглянула в обличчя кожного за столом.
Її погляд, який обійшов круглий стіл, зупинився на Коуічі, який сидів перед нею.
– Взяти під контроль ЗМІ буде важко.
Повідомив песимістичні перспективи Коуічі, який був найбільш знайомий з поводженням із засобами масової інформації серед Десяти головних кланів.
– На цей момент, є шістнадцять загиблих. Включаючи невиявлених, кількість загиблих з часом перевищить двадцять. Щоб підняти істерику громадськості, жертв більше, ніж достатньо.
– Але ми не можемо сидіти склавши руки.
Висловив свою думку Іцува Ісамі, що сидів через одне місце від нього. Однак в голосі не було сили.
– Ні, я думаю, що поки краще почекати й поглянути. Якщо виконати контрдії занадто швидко, громадськість може це помітити. Якщо так станеться, це спричинить додатковий опір.
Висловив негативне припущення Міцуя Ґен..
– Згоден. В першу чергу, ми також є жертвами й нам не має у чому виправдовуватись. Не можна назвати мудрим, поспішно діяти й довести до межі, яку вже не назвати безболісним.
Висловив згоду Яшшіро Раідзо.
– Однак просте мовчання в односторонньому порядку, можуть розглядати, як однобічного лиходія. На нас справа не зупиниться. Це може накрити усіх магів.
– Я згідна з вельмишановним Ічідзьо. Не може бути й мови, щоб перестаратися і викликати роздратування, але й не має нічого хорошого, якщо мовчати. Якщо не чинити опір, противник просто зажене нас у кут.
Ґокі та Муцудзука Ацуко наполягали, що їм слід робити активні кроки. Зустріч щойно почалася, але атмосфера почала дрейфувати до незлагодженості. Нахмурившись на це, Маі закликала висловитись тих, хто ще не висловив свої думки.
– Що ви думаєте вельмишановний Дзюмондзі? Будь ласка, не соромтесь висловлюватись.
Тоді Катсуто легенько вклонився присутнім за столом.
– Тиск на засоби масової інформації буде марним. У цьому питанні я погоджуюсь з вельмишановним Саєгуса.
Він сказав це несподівано чітким тоном.
– То що нам робити?
Запитав Раідзо, який виглядав здивованим, але зацікавленим.
– Ні.
Не хитаючи головою, не відводячи очей від Раідзо, відповів Катсуто.
– Я думаю нам слід відкрито відстоювати свою позицію, не застосовуючи жодних хитрощів. Зокрема, нехай «Магічна асоціація» виступить із заявою, в якій засудить тероризм.
– Зрозуміло.
Кивнув Раідзо зі здивованим виразом на обличчі. Здавалося, він не помітив прямого ходу, бо був зосереджений на тому, що у них на руках.
Я думаю, що слід розглядати пропозицію вельмишановного Дзюмондзі, як реалістичний контрзахід.
Підтримав пропозицію Катсуто Шіппо Такумі.
– О, я думаю, що випустити заяву через Магічну асоціацію, це гарна ідея.
Сказав Раідзо, припіднявши руку.
– Вельмишановний Яшшіро, здається, ви намагаєтеся уникнути відповідальності.
Подражнила його Ацуко.
З виразу Ґокі, здавалося, що ця ремарка була недоречна, а Раідзо, якому вона була адресована, посміхнувся і засміявся.
– Що ви думаєте, вельмишановна Йотсуба?
Ацуко не стала турбуватися душевним станом Раідзо. Вона відразу ж обернулася до Маї й поцікавилася її думкою.
Замість Аяко, Мая поглянула на Коуічі, який сидів поруч зі співрозмовницею і повільно заворушила червоними вустами.
– Я не думаю, що нам потрібно обирати один варіант. Я права, вельмишановний Саєгуса?
– Вірно.
Зі спокійним обличчям кивнув Коуічі, на, здавалося б, провокаційні слова Маї.
– Звичайно слід подати заяву через Магічну асоціацію. Думаю, нам слід не лише засудити тероризм, але й додатково заявити про те, що ми будемо повноцінно співпрацювати в арешті злочинців.
Оглянувши усіх за круглим столом і переконавшись, що немає протестів, Коуічі продовжив.
Звичайно, я думаю, що роботу зі ЗМІ також потрібно продовжувати.
– Однак узяти ЗМІ під контроль буде важко. Чи не ви це говорили, вельмишановний Саєгуса?
На зауваження Ґена, Коуічі дружньо посміхнувся.
– Так. Неминуче буде збільшуватися кількість голосів, які будуть говорити про відповідальність. Але нічого не робити, також погана ідея. Попри те, що маги несуть певну відповідальність, вважаю за необхідне спрямувати тон ЗМІ в напрямку, що поганими є терористи.
Ця відповідь не переконала Ґена.
– Чи піде все так гладко? Після того, яка громадська думка буде налаштована проти магів, її не легко буде змінити.
Тенденція ворожості до магів буде довгостроковою. Однак у міру того, як громадськість стане більш ворожою до тероризму, відносна опозиція до магів зменшиться. Якщо ми своїми руками схопимо терористів і покажемо, що «взяли на себе відповідальність», перенаправлення ворожості пройде гладко.
– Схопити терористів власноруч? Але ж це ризиковано.
Втрутився в дискусію між Коуічі та Геном Ґокі.
– Для того, щоб ми, Десять головних кланів, відкрито діяли, потрібна згода Оперативного командування. Хоча наша домовленість неформальна, з неформальними правилами, не передбаченими національним законодавством, цю процедуру не можливо ігнорувати, щоб не зіпсувати стосунки між нами та урядом.
– Вельмишановний Ічідзьо вважає, що ми навряд чи отримаємо згоду Оперативного командування, вірно?
Похитавши головою на запитання Коуічі, Ґокі продемонстрував, що «це ще не все».
– Якщо ми вдамося до захоплення організаторів і допустимо другий та третій терористичний акт, авторитет Десяти головних кланів, впаде до землі. Ні, не лише наш. Настрої поти магів посиляться.
– Але ми не можемо дозволити собі залишити терористів у спокої.
Цю репліку Маї група зустріла з подивом. Їх вразило те, що вона заговорила з Ґокі так прямолінійно.
– Думаю, Десятьом головним кланам потрібно показати свої справжні обличчя і спіймати натхненника, щоб запобігти постійним терористичним атакам та переслідуванню.
Ніхто з присутніх, не очікував, що Мая скаже щось в підтримку Коуічі.
– Але я розумію стурбованість Ічідзьо.
– ...Що ви маєте на увазі?
Не тільки Ґокі дивився на Маю з підозрою. Коуічі також відповів подібним поглядом, з того боку кольорової лінзи.
– Брати безпосередню участь у пошуку винуватця, для нас не є гарною ідеєю. З репутацією буде проблема, якщо ми не спіймаємо їх, але думаю, важливіше стежити за тим, щоб запобігти повторенню терористичного акту.
– Значить, слід спробувати запобігти новим терактам?
Запитала Маі, на що Мая кивнула: «Так».
– То кого нам слід відправити на пошуки терористів?
Слова Ацуко були спрямовані не лише Маї, ай на те, що робити, Раді кланів.
– Я відправлю Тацую, від нашого дому.
Однак, розуміючи це, Мая наважилася повідомити наміри родини Йотсуба.
– Ми довіримо це Масакі.
Ґокі назвав ім’я Масакі так, ніби змагався з нею.
– Вельмишановна Йотсуба, вельмишановний Ічідзьо, будь-ласка, зачекайте.
Однак почувши імена родичів, яких намагалися надіслати ці родини, щоб не відстати, Маі нахмурилась.
Хіба вельмишановний Тацуя, з родини Йотсуба, та вельмишановний Масакі, з родини Ічідзьо, не старшокласники? Для того, щоб знайти прихованого злочинця, потрібен час. Хоч це обов’язок Десяти головних кланів, як довго вони можуть жертвувати своїми шкільними обов’язками, як старшокласники.
Ґокі не знайшов аргументів логічній думці Маі.
– Дякую за вашу турботу, вельмишановна Футацуґі. Та не хвилюйтесь.
Однак Мая не засмутилася і посміхнулася Маі.
– Щоб знайти когось, хто тікає та переховується, потрібно знайти набагато більше часу, ніж щоб відбити явного ворога. Це точно? Однак, навіть так, Тацуї, з підтримкою родини Йотсуба, знадобиться менше місяця, щоб знищити терористів. Це не стане перешкодою для його навчання.
Маі була збентежена настільки впевненими словами Маї, наче вона передбачала майбутнє.
– ...Але.
Однак вона була головою з тих же Десяти головних кланів. Таке потрясіння не призвело до втрати мови.
– Той факт що вельмишановний Тацуя ще старшокласник, незмінний. Яким би талановитим не був ваш син, дуже погана ідея, дозволити йому переслідувати терористів користуючись шкільним часом.
Мая відповіла на слова Маі ледь помітною посмішкою. Посмішкою, що говорила «тільки зараз».
Деталі теракту в Першій старшій школі, що стався у квітні дві тисячі шостого року, трималися в таємниці більше року, але зараз, загальна історія була відкрита для Десяти головних кланів.
Деталі магії, яку використовував Тацуя поки не розкриті. Однак проте, що вони з Катсуто взяли на себе ініціативу в перемозі над терористами, було повідомлено родиною Дзюмондзі, тобто самим Катсуто, кожному з Десяти головних кланів, після то, як було повідомлено, що Тацуя був членом родини Йотсуба.
Крім того, хоча виконавця вбивства Безголового дракона тримали в таємниці, з того часу було відомо, що міжнародний конференц-зал був в епіцентрі інциденту в Йокогамі. Деталі що до справ «паразитів» приховувалися, але сама причетність була відома. Про вбивство Чжоу Гонґцзіня восени минулого року, також було повідомлено учора з вуст самої Маї. Логічна думка (здоровий глузд), що старшокласник не повинен піддаватися небезпеці, до нього не застосовувалася.
– Прошу, дозволити Томокадзу, з нашої родини, взяти на себе керівництво переслідуванням терористів.
Саме Коуічі змінив атмосферу у конференц-залі, який знаходився в легкому тупику.
– Старший син вже закінчив навчання, а про час на роботі можна домовитись. Крім того, незалежно від того, де переховуються терористи, в Хаконе можуть знайтися якісь підказки. Район Канто-Ідзо — це територія відповідальності родини Дзюмондзі та моєї родини Саєгуса.
Коуічі простежив за реакцією учасників круглого столу.
– Якщо ви не можете нам довіряти, тому що я був у таємних стосунках з Чжоу Гонґцзінем, ми можемо призначити вельмишановного Дзюмондзі відповідальною особою, а Томокадзу помічником.
Ґокі поглянув на Маі, Ісамі — на Ацуко, а Такумі — на Раідзо. Вони не могли зрозуміти справжні наміри Коуічі.
– ...Можливо, ви хочете загладити свою провину?
Запитав про справжні наміри Коуічі Ґен, не в змозі встановити зорового контакту, як з Маі, так і з Маєю, щоб перевірити чи мають вони здогадки.
Коуічі зі смиренним виразом кивнув.
– Звичайно, я не думаю, що лише це поверне вашу довіру, але хотів би, щоб це стало першим кроком.
– Чи не чудово?
Підтримала його намір Мая, не глядячи на обличчя Коуічі.
– Канто — територія вельмишановного Саєгуси та вельмишановного Дзюмондзі. Якщо вельмишановний Саєгуса, виступає гарантом, думаю ми можемо залишити це йому.
Сказавши це, Мая посміхнулася Маі.
– Якщо ви не проти, я хотів би взяти на себе і цю роль.
Відповів на посмішку Катсуто, замість Маі.
– Якщо вам знадобиться, Тацуя вам допоможе, тому, будь ласка, запитуйте.
– Буду вдячний. Сподіваюся, вельмишановний Ічідзьо також допоможе.
– Звичайно наша сім’я не шкодуватиме сил. Використовуйте Масакі, як завгодно.
Поклонившись Маї та Ґокі, Катсуто звернувся до Коуічі.
– Вельмишановний Саєгуса. Номінально керувати буду я, але я хотів би залишити фактичне командування на вельмишановного Томокадзу.
– Щиро дякую.
Коуічі ввічливо вклонився Коуічі, різниця за віком з яким була як у сина з батьком.
– Однак.
Однак, Катсуто ще не закінчив.
– Вельмишановний Тацуя з родини Йотсуба і вельмишановний Масакі з родини Ічідзьо будуть довірені мені.
Коуічі на якусь мить трохи різко примружив очі. Однак він був у захисних окулярах, для носіння в приміщенні, цього ніхто не зміг побачити.
– Я не впевнений, для чого це вам, але я не проти.
Коуічі кивнув Катсуто.
Цього разу, Катсуто спокійно вклонився Коуічі.
– Зараз ми, через Магічну асоціацію, випустимо заяву, яка засуджуватиме тероризм. А вельмишановний Дзюмондзі, як відповідальний, і вельмишановний Саєгуса, як головна сила пошуку, керуватимуть пошуком терористів.
Підсумувала загальний план Маі.
І у відповідь, Раідзо злегка підняв руку.
– Я не проти самого плану, але головний натхненник в Японії?
Він зазначив, що можливо, трупами маніпулювали із закордону.
– Тут немає сумнівів.
Впевнено заперечив це Ґокі.
– Магія маніпулювання трупами не з тих технік, що програмують заздалегідь визначені рухи. Принаймні для такого чіткого дистанційного контролю. Необхідно бути досить близько, щоб відправляти команди такій кількості людських тіл.
– Наскільки близько?
Після запитання Ісамі, Ґокі трохи задумався, а потім заговорив.
– Максимальний радіус кілометрів десять, залежно від навичок оператора.
І подумавши, додав.
Якщо припустити, що наш опонент не має більше магічних навичок, ніж ми очікували.
– Навіть якщо задуматися, тут не допомогти.
Прокоментував Катсуто, поруч з Ґокі.
– Якщо опонент оператор магії, яка перевищує наші очікування, його не зловити, навіть якщо він знаходиться в країні.
– Це теж правда. Думаю, попередній план підходить.
Ще раз висловив свою підтримку плану Маі Раідзо.
За цим пусковим механізмом, один за одним, почали лунати слова підтримки.
◇ ◇ ◇
План дій було затверджено, і позапланова (на місці) Рада кланів закінчилася.
Кожен з голів негайно повернулися до своїх будинків. Для того, щоб підвищити засоби безпеки аби запобігти повторним терактам в рідних місцях, та в районах, якими керують.
Наприклад, сім’я Ічідзьо не могла повністю контролювати Хокуріку та Сан’їн, а Муцудзука не здатна заздалегідь запобігти магічним злочинам, що відбуваються в регіоні Тохоку. На доручених їм територіях, Десять головних кланів відповідали за фактичне подолання наслідків.
Запобігання тероризму це роль поліції. Десять головних кланів лише співпрацюють з нею. Однак для побудови та підтримки безперебійної системи співпраці, голова має бути на місці. ...Вони могли б допомогти непомітно, оскільки це робить родина Йотсуба, що ви навіть не зрозумієте цього (чи вам взагалі потрібна допомога?) Навіть у цьому випадку, відсутність глави буде такою ж перепоною.
Саме тому всі глави повернулися додому.
Ічідзьо Ґокі, також, разом з Масакі, повертався на вертольоті до Канадзави.
– Масакі.
Заговорив зі своїм сином Ґокі, коли вертоліт злетів з вертодрому Магічної асоціації й повернув на північний-захід.
– Так.
З його голосу Масакі зрозумів, що це розмова не між батьком і сином, а голови родини і його сина, тож відповів відповідно.
– На Раді кланів прийняли план протидії тероризму
– Так.
– Через «Магічну асоціацію», Десять головних кланів виступлять із заявою, в якій засудять тероризм, розшукають і затримають організатора. За розшук відповідає вельмишановний Дзюмондзі. Вельмишановний Саєгуса Томокадзу, старший син вельмишановного Саєгуси, допоможе йому.
– Яка роль у нашої родини Ічідзьо?
– Десяти головних кланів, окрім Дзюмондзі, відповідатимуть за протидію повторним терактам. Масакі, ти допомагатимеш вельми шановному Дзюмондзі в переслідуванні терористів.
– Так.
Ще більше витягнувся Масакі. На його обличчі було хвилювання, а не напруження. Він вважав честю місію пошуку та захоплення організатора терактів.
– На деякий час будеш відсутнім у школі. Я поговорю з директором, щоб це вважали офіційними канікулами.
– Зрозумів.
Масакі дуже прив›язаний до шкільного життя. Він не дуже хотів пропускати школу. Але обов’язки Десяти головних кланів для нього ще важливіші.
Вже і так напружене обличчя Масакі, стало ще більш напруженим, з наступними словами Ґокі.
– Вельмишановний Шіба Тацуя з сім’ї Йотсуба, як і ти приєднаєшся до пошуків, під командуванням вельмишановного Дзюмондзі. Масакі, покажи нашу гордість.
– Так!
Масакі кивнув, сповнений бойовим духом.
◇ ◇ ◇
Бурхливе п’яте лютого, дві тисячі дев’яностого року, підходило до завершення.
Тацуя з Міюкі (та Мінамі), що кинулися на місце теракту в Хакогне, відпочивали в дома.
Тацуя відчув полегшення від того, що Мая наразі була в безпеці, але він відчував, що з завтрашнього, дня на магів обвалиться сильна критика. І все-таки не можна було заперечувати, що у нього було відчуття, що це його не стосується.
Звичайно, він також відчував гнів на терористів.
Як і всі, він відчував скорботу щодо поранених і співчуття до їх сімей у траурі та поранених.
Але також було і полегшення від того, що Міюкі не була цілю.
Тацуя не збирався, щось робити, щоб вирішити цю справу. Для нього важливою залишалася лише Міюкі. Він думав про Маю лише тому, що для Міюкі було б краще мати її поряд, на цьому етапі.
Хоча пріоритет нижчий, ніж у Міюкі, Тацуя не буде ігнорувати атаку на Першу старшу.
Однак з інших причин, таких як атака Ради кланів, Тацуя не стане діяти самостійно.
Якщо не буде розпорядження.
Тацуя, викинувши з голови все, що стосується теракту і допомагав сестрі у вивчені предмета «прикладна магія», в кімнаті Міюкі, підняв голову почувши дзвінок телефону. Але, перш ніж Міюкі натиснула кнопку прийому виклику, на екрані з’явився напис, зайнято. Ймовірно, Мінамі взяла слухавку. Схоже, поточний дзвінок був не на прямий номер Міюкі, а на загальний домашній номер.
Коли Тацуя спробував повернути свою розсіяну увагу на завдання, телефон знову задзвонив. Це був сигнал переведення дзвінка.
– Так.
Натиснувши кнопку прийому, промовила Міюкі.
– Пані Міюкі, голова телефонує шановному Тацуї.
Пролунав голос Мінамі з динаміків.
– Зрозумів. Переведи у вітальню.
Даючи вказівку Мінамі, Тацуя підвівся і забувши те, чим займався, відразу попрямував на перший поверх. Звичайно, Міюкі прослідувала за ним.
– Дякую за очікування, тіточко.
Сказав Тацуя, вклонившись перед екраном відео фону, попри те що Мінамі була поряд. В присутності сторонніх, Тацуя вирішив називати Маю матір’ю, але в колі сім’ї продовжував називати її тіткою. Мінамі не була проінформована про те, що Мая і Тацуя були не матір›ю і дитиною, а тіткою і племінником, але до неї ставилися як до родича, через довіру, що вона не скаже нічого зайвого третім особам.
– Перепрошую, що потурбувала у такий пізній час.
– Ні, я все ще займаюся.
Чесно відповів Тацуя, викликавши усмішку Маї.
– Пан Тацуя також вчиться.
Це була не фальшива посмішка. Схоже, Мая справді раділа.
– Я все ще старшокласник, тому навчатися важливо.
Серйозно відповів Тацуя і чекав, щоб Мая перейшла до основної теми.
– ...Звичайно, навчання це основне заняття для учня. І мені шкода, що не можу дати тобі сконцентруватися на цьому.
Тацуя по той бік екрана простежив, як вираз Маї зі щирою, радісною посмішкою змінився на звичну посмішку.
Він звично виправив спину і сконцентрувався, в готовності приймати накази.
– Пан Тацуя, я дам тобі завдання захопити натхненника сьогоднішнього теракту.
– Захопити? Не вбити?
– О, я неправильно висловилася. Не має значення, живий чи мертвий терорист. Знайди та знешкодь.
– Зрозумів, тітко.
Звів каблуки й вклонився Тацуя. Він не віддав рефлекторно честь у військовому стилі, бо усвідомлював, що відповідав цивільній особі. – Хоча він сказав «зрозумів», а не «так точно» вплив Окремого магічного батальйону не зовсім вийшов з нього.
Однак Мая не звернула б увагу, навіть якби він відповів у військовому стилі.
– Пошук є рішенням Ради кланів. Відповідальним буде вельмишановний Дзюмондзі, але основними силами буде сім’я Саєгуса.
– Отже, я також підпорядковуватимусь родині Саєгуса.
– Ні. На прохання вельмишановного Дзюмондзі, пан Тацуя перейде під його керівництво.
Тож Мая продовжила шокувати.
– Під вельмишановним Дзюмондзі, я маю на увазі пана Катсуто. На цій раді кланів, родина Дзюмондзі зробила заміну.
Але це стало близьким до не розірваної бомби.
– Ось як.
– О, ти не здивований.
– Поза минулого року, в окремому магічному батальйоні, я чув, що Дзюмондзі-семпай, ні, пан Дзюмондзі Катсуто, був фактичним головою родини Дзюмондзі.
– Боже... З Силами Самооборони треба бути напоготові. Чи справа в силі тієї панночки.
Під «тією панночкою» Мая мала на увазі Фудзібаяші Кійоко. Вона точно знала, що означає прізвисько Кійоко «Електронна чарівниця».
І без будь-яких перед мов, Мая знову повідомила шокуючу новину.
– Під керівництвом вельмишановного Дзюмондзі пошуком терористів займуться пан Тацуя та Ічідзьо Масакі.
– Пан Ічідзьо?
Ця шокуючи новина стала холостим патроном для Тацуї, але вона мала великий вплив на Міюкі, що стояла поряд з ним.
– Вибачте.
Червоніючи від того, що закричала, сором’язливо вибачилась Міюкі.
– Не зважай. Не дивно, що ти здивована.
Прийняла вибачення Мая на екрані.
Це не означає, що вона прийшла в себе, але Міюкі поставила питання, що спало їй на думку.
– Як вже згадувалося, як що до нашого навчання? Той факт, що цим керуватиме шановний Дзюмондзі означає, пошук відбуватиметься в Канто, чи не так? Не думаю, що це вирішиться за тиждень чи близько того.
Мая з того боку екрана посміхнулася Міюкі.
– Я не збираюся витрачати багато часу. Ми знаємо ім’я та особистість безпорадного опонента.
Це навіть Тацую здивувало. Не вже Мая вже знала ім’я натхненника. Хоча він знав, хто став причиною теракту, Тацуя був здивований, що його наздогнали.
– Ім’я головного натхненника Ґу Дзіе. Англомовне ім’я Дзідо Хейґу. Офіційно, він біженець без громадянства з Дайкану і належав до колишнього інституту Куньлу́нь. Здається, він врятувався до знищення Куньлу́нь. Йому за п’ятдесят, темна шкіра та сиве волосся. Ну, зовнішність завжди можна змінити.
Портрет описаний Маєю, відповідає інформації, наданій Ліною. Тацуя, відчував що джерело інформації теж саме.
– Ви знаєте його обличчя?
– Так, багато мені не відомо.
Тацуя подумав, що це не дасть ніякої підказки. Мая сказала, що знає його ім’я та особистість, але той може змінювати своє ім’я скільки завгодно. Чи не досить оптимістично думати, що пошук завершиться за короткий час?
Тацуя не проявив своїх думок, але замість цього розгубилася Міюкі.
– Не треба так хвилюватися, пані Міюкі. Я повідомлю про місце перебування з ворожіння.
Очевидно, деякі маги родини Йотсуба володіють магією сприйняття, такою як магією відмотки часу (пострілювання) або відстеження залишкових думок (психометрія), яких Тацуя не знав. Так Тацуя трактував слово «ворожіння». Якщо припустити, що така магія існує, можна бути певним, що це секретні паранормальні здібності родини Куроба. Тацуя вкотре зрозумів, він досить мало знає про родину Йотсуба.
Але зараз був не час думати про це.
– Після цього настане час пана Тацуї. Як тільки ти побачиш його на власні очі, ти ж вже не відпустиш його?
– Чжоу Гонґцзіню це майже вдалося, але... Я зроблю все можливе.
Зосередивши свою увагу на наказі Маї, ввічливо вклонився перед екраном Тацуя.
◇ ◇ ◇
Закінчивши телефонну розмову з Тацуєю, Мая, зі спокійним виразом, поглянула на телефон.
Як завжди, позаду неї стояв Хаяма.
Мая обернулася і поглянула на свого довіреного старого дворецького, суворим поглядом, що раптово з’явився.
– Пан Хаяма, ви знайшли якісь підказки?
– Ще ні, мадам.
– Справді.
Злегка роздратованим тоном, відповіла на ввічливу відповідь Хаями Мая. Навіть під час дзвінка Тацуї та перед Десятьма главами кланів, вона не показувала його.
Хаяма не сказав «не поспішайте», на сталення його панні. Бо Мая розуміла, що пам’ять про загиблих не зникне за кілька днів.
– Мадам, ви шкодуєте, що не змогли скористатися інформацією, отриманою від полковника Баланс?
Замість того щоб докоряти хазяйці за нетерплячість, Хаяма назвав істину причину її поведінки.
З довгим зітханням, Мая рефлекторно буркнула.
– Від вас нічого не приховати, пан Хаяма.
Замість роздратування, Мая продемонструвала втомлену посмішку.
– Я шкодую, що ворог мене дістав, хоча я була попереджена заздалегідь.
Не дивно, що вона втомилася. Евакуація після теракту смертників на другий день Ради кланів. Зустріч, для обговорення контрзаходів, а до цього розпитування поліції.
Мая — видатний маг, але фізично нічим не відрізняється від звичайної людини. Вона молода не тільки зовні. Внутрішньо, тіло теж відповідало зовнішності. Однак, не зважаючи на це, навіть у справжніх тридцятирічних жінок існує обмежена фізична витривалість.
– Мадам. Я розумію ваші почуття, але впевнений, що не варто переживати через те, що це сталося. Навіть Йотсуба не всесильна.
Фізична втома знижує психічну активність, це сигнал від тіла, що потрібно відпочити. Якщо вона цього не усвідомлює, потрібен хтось, хто вкаже на це.
– ...Вірно. Я не збираюся гаяти час, але це не та справа, яку можна вирішити вже завтра, чи після завтра, тож сьогодні я візьму перерву.
На щастя, психічний стан Маї був не настільки поганим, щоб вона не змогла відчути необхідність відпочинку.
– Якщо щось трапиться, повідомте про це завтра вранці.
– Залиште це мені, Мадам.
Відповів Хаяма, елегантно вклонившись і вийшов з кімнати.
Далі
Том 18. Розділ 2 - [7]
[7] Шосте лютого, пройшла ніч після теракту. Здавалося до світанку пройшов легкий дощ, але Тацуя, як завжди, прямував до Коконоє. Як завжди отримав грубий прийом від усіх учнів. Однак перед Якумо Тацуя поводився інакше, ніж завжди. – Я хотів би, щоб ви навчили мене, як протистояти Примарному кроку... Якумо навчав Тацую, але насправді Тацуя не є його учнем. Він навіть нічого не платив Якумо. В основному, Якумо лише партнер для тренування Тацуї, спочатку про це попросив Казама, але зараз Тацуя настільки розвинув свої здібності, що став прекрасним спаринг-партнером для практики Якумо. На момент справи про Паразитів вони співпрацювали у розробці «Сайонової кулі», оскільки Якумо не міг залишити цю справу, у справі «Ляльок-паразитів», вони співпрацювали з тієї ж причини й в тих же інтересах. Іноді вони співпрацювали в розслідуваннях, оскільки для Якумо це хобі, тож він розважався. Він орендував підземне приміщення храму, оскільки воно не було цінністю для Якумо. – Тацуя-кун. Я багато з чим допомагав тобі, але ніколи не навчав технікам. Я думаю, ти знаєш чому? – Я розумію. Тому що я не учень храму Кіючійодзі. Попри холодний погляд Якумо, погляд Тацуї залишився незворушним. Він знав які у нього з Якумо стосунки. Само собою розумів, що не має права просити його навчати якійсь техніці. І не зважаючи на це, він наважився попросити навчити способам протидії Примарному кроку, бо це було необхідно. «Тацуя ніколи не пропустить побачене» Якось сказала Мая, але Тацуя розумів, що вона переоцінює його. Насправді він не міг повністю протистояти Примарному кроку Чжоу Гонґцзіня. Якби Чжоу Гонґцзінь не бився з Накурою Сабуро, Тацуя впустив би його. Без кров›яного відбитка, який Накура Сабуро залишив в обмін на власне життя, Тацуя не зміг би перемогти Примарний крок Чжоу Гонґцзіня. Ні Ліна, ні Мая, цього не сказали, але неважко зрозуміти, що за Чжоу Гонґцзінем стояв Ґу Дзіе. Від «Семи Мудреців» Реймонда Ес. Кларка, він чув, що той був сірим Кардиналом що стояв за «Бланш» та «Безглавим драконом», хоча це був лише відео запис. Значить він контролював і Чжоу Гонґцзіня, що допомагав обом організаціям. Вчителі не завжди кращі за своїх учнів. Не рідкість, коли навички учня перевершують його майстра. Однак надто самовпевнено, надто позитивно, думати, що наставник не володіє тим чим володів Чжоу Гонґцзінь. Тацуя вважав, що слід принаймні вжити всіх можливих заходів. Не залежно від того, чи розумів він хвилювання Тацуї, Якумо відповів надзвичайно відверто. – Вірно. Ти не аскет і не шінобі. Для мене, як шінобі, ти просто сторонній. Я не можу розповідати свої секрети стороннім. – Вважатиметься він конфіденційним, якщо буде не магічним? «Конфіденційним, яке сучасне слово», посміхнувся Якумо. Але практично відразу стер посмішку з обличчя. – Якщо я не торкатимуся таємних технік, то не порушу заборони... Одним словом, Тацуя-кун, ти хочеш знати, як подолати цю техніку не покладаючись на магію? Тацуя непохитно прийняв погляд Якумо, що заглядав глибоко в душу. – Як майстер знає, мій талант до магії суттєво обмежений. На жаль, навіть якщо ви навчите мене вдосконаленій магії протидії, я не зможу її опанувати. – Я так не думаю. Звичайно ти дуже не зграбний, коли справа стосується дотримання принципів сучасної магії. Однак коли справа стосується маніпулювання «духом», у твоєму віці, тебе вже можна вважати майстром. Я думаю, ти більше підходиш для класичних прихованих технік. – Я думав, що принцип дії древньої магії такий же, як і сучасної. – Що стосується перезапису події, у своїй суті, класична та сучасна магії однакові. Однак, з нашого погляду, перезапис події — не єдина «техніка». У бойових мистецтвах, більшість таємничих технік не переписують подію, вони контролюють, маніпулюють, відділяють та знищують «хвилі» та «потоки» за допомогою «духу». – …Під «духом», про який говорить майстер, ви маєте на увазі мисленнєві частки? «Хвиля» - хвилі сайонів... «Потік» - це направлена передача сайонів? – Хм, ти наполегливо вчився. Майже так. В примружених очах Якумо промайнуло таємниче світло. У цей момент, Тацуя відчув ілюзію, наче його кинули в хаотичний простір, який відрізнявся від простору нульової гравітації й не мав ні верху, ні низу. – Для нас техніка маніпулювання «духом», теж належить до таємних технік. А спосіб протидії Примарному кроку однозначно заснована на ньому. Голос Якумо стискав тіло Тацуї з усіх боків. Якщо не буде опори для відштовхування не вдасться ні атакувати, ні відступити. Якщо ви не знаєте де ваш противник, ви не зможете ухилитися чи захиститися. Він бачив Якумо. Але якщо він не може довіряти своїм п’яти почуттям, не зможе чинити суттєвого опору. Довіра до Якумо немала зараз жодного значення. Щоб протистояти противнику, що вирішує жити вам чи померти. Тацуя зосередився на своєму тілі, внутрішньому «я». Кров циркулює як завжди. Відчуття відрізнялися від стану вільного падіння, який відчувається під час магію Польоту. Голова зверху, а стопи знизу, відповідно до гравітації. Тацуя просканував все тіло не нервовими імпульсами, а мисленнєвими частками й зруйнував ілюзію хаотичного простору. Відчуття сили тяжіння, що діє на тіло, повернулося. Ноги торкалися землі, а голова була в горі. – Майстре, що це щойно... – Я тобі нічого не говорив. Ні, я не очікував, що ти зможеш вирватися з ілюзії власними силами. Відвернув обличчя з невинним виразом Якумо, здавалося що він збирався посвистувати. Навіть Казама-кун не зміг вибратися з першого разу. – Це техніка Примарний крок? Здавалося Якумо хотів відволікти його, щоб змінити тему розмови на щось не значне, але коли Тацуя запитав настільки прямо, той лиш відповів: «Ні». – Примарний крок — це техніка впливу на «натовп». А це лише індивідуальна ілюзія. Сказавши це, Якумо пустотливо посміхнувся. – Однак мені важко спіймати тебе в ілюзію, тому я вдався до маленького трюку. Якумо не сказав, що це за трюк. Тацуя намагався запитати, що це було. Але його увага повністю сконцентрувалася на наступних словах Якумо. – У певному сенсі можна сказати, що це примітивна, незавершена техніка Примарного кроку. Слова які промовив Якумо, Тацуя інтерпретував, як випадкову відповідь на його прохання: «Я хочу, щоб ви навчили мене, як протистояти Примарному кроку». Тацуя не знав, як на нього вплинула ця ілюзія, але якщо це була примітивна форма Примарного кроку, спосіб його подолання не повинен сильно відрізнятися від щойно застосованого способу. Тоді йому залишається лише тренуватися. – ...Дякую, Майстре. – Та, я нічому тебе не вчив. Натомість почнемо спаринг. Якумо запропонував перейти до звичних фізичних вправ. – Буду вдячний. Подякував Тацуя і зайняв звичну позицію. ◇ ◇ ◇ Попри не передбачений випадок, Тацуя повернувся додому, закінчивши усі заплановані тренування з Якумо. Після цього, звично пішов до школи. Він прийняв наказ Маї про відстеження натхненника теракту, але зараз був в очікуванні інформації. Однак його звичне життя тривало лише до обідньої перерви. Після того як холодна війна між Міюкі та Хонокою була завершена, Тацуя та його друзі знову обідали в їдальні. Решта зібралася за столом, де місце зайняли Міюкі, Хонока та Шізуку. І як тільки вони почали їсти, великий дисплей у їдальні почав транслювати надзвичайні новини. – Заява терористів? Хмуро пробурмотів Мікіхіко. Тим часом диктор продекламував заяву. «Це ми здійснили вчорашню терористичну атаку на готель в Хаконе. Ми ведемо священну війну, щоб знищити диявольську силу магії на цій землі. Вчорашня атака націлена на Десять головних кланів, лідерів магів цієї країни. Однак десять головних кланів втекли, підступно скориставшись громадянами, як щитом. Ми будемо продовжувати боротьбу за звільнення людства від мутантів, що проголосили себе магами. Якщо японці не виженуть магів, кількість жертв буде продовжувати зростати». Суть слів під пишномовством був зрозумілим А диктор повідомив про втрати під час вчорашнього терористичного вибуху. З вісімдесяти дев›яти гостей готелю, двадцять два загинули, тридцять чотири отримали серйозні або легкі поранення. З тридцяти трьох вцілілих гостей, двадцять сім були магами. Диктор додав, що серед загиблих і поранених магів не було, і зробив висновок, що шкода була б додатково зменшеною, якби вони надали пріоритет людському життю, а не власній втечі... – Чому я повинна надавати пріоритет життю інших, перед своїм. Накинулася на ведучого на екрані, який цитував коментар політика, Еріка. Не було сенсу скаржитися телевізору, екран, в їдальні, не мав функції двостороннього зв’язку, але, напевно, це були емоції, які не можливо було не висловити. – Іноді доводиться віддавати пріоритет життю інших людей, через становище чи професійні обов’язки. І, безумовно, не приємно, коли говорять що це беззастережно і природно. Незвично сильний тон Мікіхіко демонстрував його несприйняття, бо він не міг прийняти нерозумні аргументи ведучого. – Там же було майже п›ятдесят терористів смертників, вірно? І як би вони запобігли шкоді від такої кількості людей? Вони помилково вважають Десять головних кланів, якимись суперлюдьми, чи що? Лео був вражений короткими коментарями ведучого. Потрібно допомагати один одному у разі надзвичайної ситуації, але пріоритетність інших, перед собою, це нав’язування гарної історії. Виходячи з попередніх слів, життя мага не входить до пріоритету людського життя. Гірким тоном, що виходив за межі звичайної іронії, прокоментував Тацуя. Схоже, більше ніхто не хотів щось додати. Вони продовжили слухати новини. У своїх коментарях політики звинувачували лише терористів. Якби вони зараз сказали щось на зразок нападу на Десять головних кланів, вони б стали діяти відповідно до вимог терористів. Здавалося, навіть політикам, які зазвичай критикують магів, сьогодні доводилося переводити увагу на них, після вчорашнього теракту. Однак викривлене почуття справедливості, на зразок того про яке говорив диктор, у майбутньому буде посилюватися. Коли це станеться, можна бути впевненим, що політики які виступають проти магів, цим скористаються. Тацуя не єдиний хто відчував пригнічення, думаючи проте, що повториться щось подібне, як у квітні минулого року. ◇ ◇ ◇ Увечері того ж дня, Тацую запросили до резиденції родини Дзюмондзі Навіть якщо це називалося особняком, це була не дуже велика сучасна будівля. Він був більший за будинок Тацуї, але з будинком Шізуку не порівняти. Однак сад був настільки великим, що не можна було уявити що ви знаходитесь в Токіо. – Приїхав. Заходь.. Після того як Тацуя натиснув на дзвінок на колоні воріт, з них з’явився особисто Катсуто. Він вже чув від Маї, що той став наступним головою родини Дзюмондзі. Тацуя не знав чи до нього ставляться як до важливої особи, чи тут мало співробітників. Однак він відразу подумав, що це не важливо і відклав питання. – Перепрошую. Вхід був не особливо виразним, за винятком розмірів. Його розмір був приблизно у двічі більший від розміру середнього особняка. Обстановка не виділялась. Єдине, що привернуло увагу Тацуї — це акуратно поставлені туфлі човники, які видавалися жіночими. Якщо вірити публічним даним, окрім Катсуто, родина Дзюмондзі мала складатися з другого сина, другокласника середньої школи, третього сина, першорічки середньої школи та старшої дочки, п’ятикласниці початкової школи. Тацуя подумав, що крім нього є інший гість. Йому здалося, що він знає хто це, але він не став озвучувати це міркування Катсуто. Жінка, як і очікував Тацуя, сиділа у вітальні, куди його привів за собою, а не йшов позаду, Катсуто. – Добрий вечір, Тацуя-кун! Ти вчасно. Обернулася і помахала Тацуї Маюмі, що сиділа на диванні попереду. – Давно не бачилися, семпай. З кінця жовтня. – Ти правий. Пройшло три місяці? Це багато чи мало. – Стоячи розмовляти незручно. Шіба, просто сядь, для початку. На запрошення, Тацуя сів поруч з Маюмі. До речі, вони сиділи на тримісному диванні, і між Тацуєю та Маюмі був проміжок приблизно в одну людину. Катсуто сів навпроти Тацуї, а не Маюмі. Коли троє вмостилися і дивилися один на одного, в очікувані хто заговорить, у двері вітальні постукали. За дверей з’явилася стара жінка, на вигляд, близько шістдесяти років. – Ваш чай. Вона налила гарячу воду в чашку й акуратно поставила блюдце перед Тацуєю. Поновила чай Маюмі та Катсуто і вклонившись залишила кімнату. – Елегантна дама. Висловив своє глибоке враження Тацуя. Їй не перемогти його сестру красою, але гідність, яка набута після десятків років практики, це те що Міюкі не зможе повторити. – Шіба, Саєгуса, перепрошую, що змусив вас сьогодні подолати такий шлях Катсуто не відреагував на бурчання Тацуї. Та якщо придивитися, він трохи засоромився. Тацуя відчув, що Маюмі, поруч, ось-ось зірветься. – Нічого, це не настільки далеко. Насправді по прямій лінії від будинку Тацуї до будинку Катсуто більше тридцяти кілометрів, але якщо Маюмі зірветься на сміх, виникне незручна атмосфера. Тож він намагався створити серйозну атмосферу. Здавалося, від цього Маюмі змінила свій настрій. – Тацуя-кун вже приїхав, Дзюмондзі-кун, можеш сказати, що тобі потрібно? Питання Маюмі змінило атмосферу навколо Катсуто. Тацуя вперше побачив напружений вираз на його обличчі. Я хочу попросити вашої допомоги у справі вчорашнього теракту. Прохання Катсуто було таким, як очікував Тацуя. Але водночас викликало здивування – Голова родини Йотсуба також наказала розібратися у цій справі, тому, звично, я співпрацюватиму. Тацуя кинув погляд на обличчя Маюмі. Вона загадково дивилася на Катсуто, з виразом, який не давав прочитати її серце. – Але чому тут Саєгуса-семпай. Я чув що, терористів шукатиме старший син родини Саєгуса. – Шіба. Нажаль, я не можу відповісти на це питання. Сказавши це, Катсуто звернувся до Маюмі. – Саєгуса. Це не прохання до дочки родини Саєгуса, від сина родини Дзюмондзі. Це прохання друга. Тому не треба думати про обставини твоєї родини. Якщо тобі це не сподобається, можеш відмовитися. Маюмі злегка видихнула. Схоже, це викликало її здивування. – Дзюмондзі-кун. Це має зворотний ефект. Ти просиш «як друг», я не можу відмовитись. – Ммм, справді... Вибач. – Здається, тобі зовсім не шкода... – Ні, я ніколи... Здригнувся Катсуто, під підозрілим поглядом Маюмі. Тацуя, який ніколи не бачив таких доброзичливих стосунків між цими двома, почав дивитися на них у новому світлі. Помітивши погляд Тацуї, Катсуто і Маюмі одночасно кашлянули. – То що Дзюмондзі-кун хочеш, щоб я зробила? Без цього, я не можу сказати чи «хочу допомогти». Я не можу погодитись на те, що не в моїх силах. – Це теж вірно. Начебто для того, щоб виграти час, щоб подумати як пояснити, Катсуто підніс до рота свій гарячий напій. – Цей пошук терористів проводитиметься у дещо незвичний спосіб. – Це я знаю. Дзюмондзі-кун буде керувати операцією, а головними силами пошуку керуватиме старший брат, вірно? Це неефективно. Не думаю, що зараз час для такого розділення, заради обличчя сімей. Очевидно, Маюмі розуміла, що така незвична система була створена для того, щоб зберегти обличчя родин Саєгуса та Дзюмондзі, які разом контролювали район Канто. Була ще одна справжня причина, але Катсуто не збирався заперечувати слова Маюмі. Навіть якби співрозмовником була не Маюмі, він не міг сказати: «це зроблено, щоб загладити зраду твого батька». – Вірно. Якщо ми з вельмишановним Томокадзу діятимемо незалежно, подвійної роботи не уникнути. Тому я хотів би, щоб Саєгуса виступила зв’язковим, для передачі прогресу сторін одна одній. Катсуто не прокоментував недоречне припущення Маюмі, а лише повідомив прохання до неї. – Я не збираюся приховувати від вельмишановного Томокадзу хід розслідування. Вельмишановний Томокадзу теж не повинен мати такого наміру. Однак, в процесі розслідування, завжди можуть випадки використання конфіденційних технік, та конфіденційної інформації. Інформацію, отриману із застосуванням таких речей, важко донести до сторонньої людини. Оскільки з природи отриманої інформації можна буде зробити висновок про самі засоби. – Так ось що. Тож ти просиш, щоб я виступила посередником. Щоб передавати повідомлення, які не можна поширювати. – Вірно. Ви можете приховувати таємниці своєї родини на ваш розсуд. Будь ласка, повідомляйте мені лише ту інформацію, яку вважатимете необхідною для вирішення інциденту з терористами. – Це буде важко... На її обличчі була крива посмішка, але слова були досить серйозними. Катсуто казав, що Маюмі може фільтрувати інформацію на власний розсуд, але, в результаті, ймовірність того, що необхідна інформація не буде обмінена і важливий злочинець буде пропущений, не дорівнює нулю. Погодитися було не легко. – ...Зрозуміла. Я візьмуся. Я впевнена, що я найбільш підходяща людина. – Це допоможе. – Не хвилюйся. Це проблема і мого дому. Поправді кажучи, дозволити виконувати Маюмі цю роль, це прохання Коуічі. Коуічі не назвав причини, але Катсуто трохи здогадувався, що це для того, щоб збільшити шанси Тацуї та Маюмі побути разом. Це правда, що потрібен координатор для зв’язку. Однак Катсуто не подобалося, що його втягнули, як співучасника в обман й виграшні спекуляції Коуічі. З цієї причини, він поводився стриманіше, ніж необхідно, але Маюмі, схоже, не помітила цієї закулісної гри. – То що мені конкретно робити? Чи потрібно брати академічні канікули. – Зараз я хотів поговорити про це. Сказавши це, Катсуто поглянув на Тацую, який залишався поза увагою. – Ви можете вільно діяти, доки не знайдемо вагомої підказки, але я хочу бути на зв’язку. Я хотів би зустрічатися особисто якомога частіше, але якщо це зручно. Якщо це можливо, я хотів би перевіряти прогрес щодня. Ці «якомога частіші зустрічі» і доручити зв’язок Маюмі також наполегливе прохання Коуічі. Але, це було раціонально само по собі. – Я не проти. Можливо через це, Тацуя не помітив цієї тривіальної гри. – Ось як. Відразу ж відповівши, Катсуто перевів погляд з Тацуї на Маюмі. – А як що до тебе, Саєгуса? – Я не можу пообіцяти щодня, але, в принципі, я не проти. – Цього достатньо. Де зустрічатимемось? – Якби, йшлося про мене і Дзюмондзі-куна, думаю, що зручніше щоб це було поруч з Магічним Університетом. Сказавши це, Маюмі краєм ока поглянула на обличчя Тацуї. – Жодних проблем. Знову негайно відповів Тацуя. Він не піддався впливу старших, просто для нього, біля Магічного Університету було зручніше. – Але чи є біля Магічного Університету підходяще місце? Заходи проти підслуховування були потрібні, навіть не зважаючи на комунікацію через особисті зустрічі, а не за допомогою пристроїв зв’язку. У звичайному приватному житлі, цього не забезпечити. – Я все влаштую. Хотілося б розпочати обмін інформації з після завтра. – Прийнято. – Зрозумів. О котрій годині, де? – ...Тоді о вісімнадцятій годині, післязавтра, підходьте до парадних воріт Магічного Університету. Назвав час і місце Катсуто, трохи обміркувавши час і місце. О, вісімнадцятій, якщо зроблю перерву в роботі в студентській раді, можу повернутися додому і вчасно вийти. – Зрозумів. Швидко провівши подумки підрахунки, кивнув Тацуя. ◇ ◇ ◇ В той час, як Тацуя, Маюмі та Катсуто обговорювали майбутню співпрацю в резиденції Дзюмондзі, в Токіо, Ічідзьо відвідав престижний місцевий ресторан. Не лише смак страв, але й підготовка працівників були на висоті, це був заклад який місцеві політики часто використовували для таємних переговорів. Ґокі також використовував цей заклад чотири, п’ять разів на рік для розваги політиків. Це була сфера, в якій він був невмілим, але, з обов’язками Десяти головних кланів, цього було не уникнути. Однак людина, яку він сьогодні запросив, не була політиком. Жінка, що сиділа перед Ґокі, була директором Третьої старшої школи, Маеда Чідзуру. – Маеда-сенсей, я відволік вас від справ... – Ох, припиніть ці формальні привітання. Ми ж не чужі? ...Якби це формулювання почув сторонній, він би не подумав, що це вчителька, не кажучи вже про директора, але ця жінка, безумовно, була директором Третьої старшої школи при Національному магічному університеті, де навчався Масакі. – ...Чідзуру-семпай, хіба це личить директору. Старша школа магії — це заклад національного значення. – Дурниці, Ґокі. Я завжди повинна носити котячу маску. Відповіла директор на невдоволення Ґокі. – Крім того, старші школи магії — це школи. Національні, але не військові заклади. І продовжила говорити зі злою посмішкою. Ґокі не збирався ототожнювати Старшу школу магії з академією оборони, але не став сперечатися. Він мав намір зрозуміти змішані почуття Маеди щодо армії. До двадцяти років, директор Маеда служила на флоті Сил Самооборони. Дослужившись до лейтенанта. Через виникнення неприємностей зі своїм начальником (як повідомлялося, це був інцидент з багаторазовими сексуальними домаганнями), вона в молодому віці звільнилася з армії. Після цього вона стала вчителем і зробила унікальну кар’єру, коли її призначили директором Третьої старшої школи у віці сорока років. І ця жінка була на рік старша від Ґокі, в Третій старшій. Навчаючись в школі, вона була героїнею, що сяяла на вершині практичних навичок, скинувши купу суворих чоловіків зі списку, Ґокі також мав досвід розбитого носа. Для нього, Маеда була недосяжним семпаєм. – Ну, Ґокі. Послухаймо, що ти хотів. Ти рідко кличеш мене в такі місця. Хіба це не важлива справа? – Це особиста справа. Не злякавшись удару на випередження Маеди, досить відкрито, гідно, відповів Ґокі. – Хм... Сподіваюся, що це не пов’язано з підвищенням успішності твого сина. – Це, мабуть, щось схоже. Гострий погляд Маеди спонукав його продовжити. – Ти чула про терористичну атаку в Хаконе учора, так. – Чула. Це була катастрофа. – А про заяву Магічної асоціації стосовно цього випадку. – Звичайно, знаю. Хіба це не дуже ефективно. Природно звинувачувати терористів і, ті, хто не любить магів, можуть сприйняти як перекидання відповідальності. Сказала Маеда і: – Твердження про відповідальність атакованих магів, ось що є перекиданням відповідальності, – додала вона. – Ми не будемо лише звинувачувати. – Пригадую, у заяві було доповнення про докладання усіх зусиль для співпраці в арешті злочинця. Хіба це не були порожні слова. – Масакі приєднається до пошукової групи родини Ічідзьо. Після мовчазного кивка сказав Ґокі. Маеда не сказала «це нерозумно». – І що? Натомість вона поцікавилася у Ґокі, з виразом, що ніби здогадувалася, про що Ґокі скаже далі. Очікується, що пошуки розпочнуться з околиць Хаконе на місці інциденту, під керівництвом вельмишановного Дзюмондзі й триватимуть від пари тижнів до місяця або більше. Тому Масакі має намір зупинитися на деякий час в окремому будинку в Токіо. Також, протягом тривалого часу, буде відсутнім у школі. – Ти хочеш, щоб це трактувалося як канікули, а не прогул? – Так. Робота Десять головних кланів не є офіційною. Це просто приватна справа, я розумію, що це неправильно. Але я покірно прошу про це, щоб мій син міг виконати свої обов’язки, не хвилюючись про інші справи. Схилив голову Ґокі. – Безумовно, неправильно. Холодно відповіла Маеда. – Навіть член Десяти головних кланів не може зробити таке, для своєї зручності. Швидше, моя робота полягає у недопущені таких такої шахрайської, особистої поведінки. – ...Я розумію. Ґокі більше нічого не просив. Маеда не була прихильником абсолютних правил. Ґокі знав, що вона досить співчутлива жінка. Однак також він знав, що її вже не вмовити, якщо вона прийняла рішення. – Я сказав дурницю. Будь ласка, забудьте про це. – Ні, я можу зрозуміти твоє становище. Також розумію необхідність відправити вашого сина до Токіо. Я не можу особливо ставитися до прогулів, але можу поговорити з вчителем Момоямою. – Ха? Вчителем Момоямою, маєте на увазі директора Першої старшої школи? Ґокі не міг зрозуміти, чому прозвучало ім’я Момоями й здивовано поглянув на Маеду. – Вірно. – Про що ти поговориш. – Щоб він короткочасно прийняв твого сина. Маеда не збиралася переривати пояснення. Здається, Ґокі завчасно перейшов до питань, і вона не встигла детально пояснити. – Почекай. Якщо вони продовжать діалог питань та відповідей, таким чином, це займе багато часу, тому Маеда жестом і словами стримала Ґокі, який збирався відкрити рот. – Це не означає переведення. Я зроблю так, щоб він зміг вивчати теоретичний курс магії, він однаковий в старших школах. Не обмежуючись особливостями старших шкіл магії, аудиторні лекції з використання, термінологія мають ту ж основу. Старші школи магії можуть обмінюватися інформацією через Магічний університет, тож ми можемо давати уроки Третьої старшої школи магії, використовуючи засоби Першої школи. Практичні навички та фізичні тренування забезпечити не можливо, але в Ічідзьо-куна не повинно виникнути проблем з пропуском в місяць. – Іншими словами, ви пропонуєте відправити мого сина до Першої старшої на час місії. Як вільного слухача? – Це ж не те розслідування, коли він буде зайнятий постійно? Побачивши що Ґокі кивнув, Маеда продовжила говорити. Насправді можна було б і навчатися вдома, це не дуже складно, але шкільний канал передачі повинен бути підключений лише до Магічного Університету. Можливо йому доведеться звикнути до зміни в оточені та спілкуванні з людьми, але якщо він обере гуманітарні та теоретичні дисципліни в Першій старшій, це можна вважати за відвідування. Нарешті на обличчі Ґокі з’явилося розуміння.. – Ти підготував житло? Думаю організувати все між школами до цих вихідних, щоб з наступного понеділка він зміг ходити до Першої старшої школи. Якщо місяць, це до дев›ятого березня, вірно? Звичайно, якщо справа буде вирішена до цього, він завжди зможе повернутися. – Дякую, Чідзуру-семпай. Дякуємо за вашу допомогу. Як для батька, така ситуація була більш підходящою, ніж його ідея з канікулами. Ґокі не мав жодних заперечень, і він глибоко вклонився Маеді. Після цього Маеда затримала його до півночі й напилася. ◇ ◇ ◇ Вимога Хейґу про відповідальність, як і боялося багато магів. змінило громадську думку. ЗМІ вже почали звинувачувати магів. Ні, можливо, все стало більш жарко з вчорашнього дня, звинувачення не викликало оптимізму, що ЗМІ охолоне з цим так само швидко, як розігрілося. Хвилювання учнів Першої старшої, явно зросло. Під час перерв по всій школі можна було побачити людей, що перевіряли новини, розуміючи, що вони нічого не можуть змінити. Учні були розчарованими або ставали тихими, обмінюючись враженнями про упереджений тон ЗМІ. Серед старшокласників було приблизно три різновиди реакції на пресу. Найпоширенішими були ті, хто проявляв гнів до засобів масової інформації, які висвітлювали поганими хлопцями магів, а не терористів. Частіше це стосувалося хлопців. Більшість дівчат боялося, що тенденція ворожості до магів посилиться. А решта були в меншості, вихідці зі ста сімей, з числами у прізвищах, висловлювали своє незадоволення. Навіть в кімнаті студентської ради, після занять, обговорювали новини. Зазвичай вони навіть не вмикали фонову музику, бо це заважало роботі, оскільки у всіх різні смаки, але сьогодні всі були напружені. ...В результаті це також знизило ефективність роботи. З завтрашнього дня, Тацуя тимчасово не зможе виконувати роботу в студентській раді, але йому не було кому передати свою роботу. Тож він просто мовчки розбирав купу незавершеної роботи. Без цього, робота студентської ради могла б затриматися на добу. Працюючи, Тацуя зупинив руки, бо йому у вухо полетіла нечувана репліка. Джерелом сказаного була Канон, яка прийшла разом з Ісорі, колишнім скарбником студради, якого запросили на засідання, з приводу випускної вечірки, яка була запланована на наступний місяць. – Чійода-семпай, кажете ми не праві? Коли Тацуя повернув обличчя, Ідзумі, яка брала участь як заступник президента Міюкі, опротестувала слова Канон. Вона говорила звичним для неї стриманим і ввічливим тоном, але він не повністю приховував її дискомфорт. Тацуя був просто старшим учнем для Ідзумі, і хоча вони були членами однієї студентської ради, вони не були такі близькі. Він не міг докорити Ідзумі, але Тацуя нічого не сказав би, навіть якби те саме зробила Міюкі. Сказаного Канон було достатньо, щоб образити Ідзумі. Канон сказала. «О... Якби там не було, завдяки помилці Десяти головних кланів, вони добре за нас взялися». Канон сказала це у спілкуванні після закінчення зустрічі, особливо не задумавшись, після того, як почула особливо жорстокий коментар проти магів у програмі новин на задньому фоні. Але це була не лише її думка, ця скарга була поширена серед ста сімей, що пишалися своїм іменем, як маги. – Ну, тероризм це звісно погано, але також правда, що реакція Десяти головних кланів була помилковою. Скарга Канон не її власна. Канон чула одні ті самі слова від знайомих сім’ї та своїх однокласників. Той факт, що вона не єдина, хто незадоволений, додавав її словам ваги. На додаток до цього, Канон розуміла, що її слова були несправедливими, тому її відчуття провини зробило її впертою. – Що ж не так? Ідзумі була не настільки палкою, як тоді, коли розмовляла з детективом в Хаконе. У неї вийшли холодне і ввічливе запитання і вираз обличчя. Схвильованою була Канон. Вона точно знала, Ідзумі поставилася зневажливо. – Не можна не звинувачувати в тому, що вони не допомогли звичайним громадянам, які опинилися на місці трагедії! Але Канон була не надто палкою. У найкращому випадку, вона лише підвищила свій тон. Але можливо було правильно сказати, що вона стала більш емоційною, з високим духом протесту. Як результат, якби вона прийняла позицію старшої учениці, як захист, це закінчилося б без сварок. – Звичайні громадяни це хто? Що ви маєте на увазі, під звичайними громадянами? – Що маю на увазі... Канон не змогла відразу відповісти на уїдливе запитання Ідзумі. – Ви маєте на увазі цивільних? Або це означає чиновників? Якщо це так, серед глав Десяти головних кланів немає військовослужбовців та державних службовців, тож вони підпадають під категорію «звичайні громадяни»?.. – Що ти хочеш сказати. – Нічого, мені цікаво, чому «звичайні громадяни» повинні надавати пріоритет евакуації інших «звичайних громадян» перед власною... Ідзумі прикрила рот лівою рукою. Канон відчула, що з неї знущаються. – Ей ти! Підскочила Канон стукнувши рукою по столу, а ніжки стільця скрипнули. – Канон, заспокойся! Обняв її за плечі Ісорі, що підвівся на мить пізніше. – Ідзумі-чан, вибач, не купиш для всіх теплих напоїв. Скористайся цими грошима. З іншого боку, Міюкі, яка мовчки слухала сварку між Канон та Ідзумі, зробити це, попросила передаючи грошову картку студентської ради. Автомат для обідів в кімнаті студентської ради також мав функцію подачі гарячих напоїв. У кімнаті студентської ради було чайне листя, кавові зерна, чайник та кавоварка. Зазвичай, ніхто не виходив купувати напої. Тож це означало, що її голові треба охолонути. – Зрозуміла... З мовчазним обличчям підвелася Ідзумі. Від того що її сварила люба Міюкі, її голова відразу охолола. – Я допоможу. Мінамі підвелася і запропонувала Міюкі супроводити Ідзумі. – Так, будь ласка. – Так... Пані Саєгуса, ходімо. Мінамі вклонилася Міюкі, і підійшовши до Ідзумі взяла її за руку. Фігури Ідзумі та Мінамі зникли за дверима. Переконавшись в цьому, Ісорі звернувся до Канон. – ...Канон, зараз ти була неправа. Навіть якщо Десять головних кланів могли дозволити собі допомогти жертвам, це не було обов’язком. Не правильно нав’язувати добрі наміри. – Але... Невдоволено промовила Канон, але Ісорі поглядом перервав її слова. – Думаю, що аморально пройти поз і не допомогти людині, що лежить перед тобою. Але якщо доводиться евакуюватися, коли загрожує небезпека, ти не можеш бути впевненим, що здатен знайти й врятувати того, чиє місцезнаходження навіть не відоме. Навіть Десять головних кланів не безсмертні. – Це... Можливо й... – Не природно, щоб пожежники поспішали стрибнути у вогонь, якщо це загрожує життю. Добровільно піти на порятунок жертв, ризикуючи життям, це сміливий і благородний вчинок. Але ніхто їм не скаже, «Я не можу гарантувати вашу безпеку, але стрибайте. Це ваш обов’язок», я вважаю, що примушувати їх не розумно і підло. Це може наказати лише командуючий, який бере на себе відповідальність за життя підлеглих і розділяє з ними цей ризик. Канон відвела очі від Ісорі й опустила погляд в низ. – Навіть більше, після того, як справа закінчена, я не думаю, що слід звинувачувати сторони накладаючи на них неіснуючі зобов’язання, ніби це само особою зрозуміло. Я не хочу, щоб Канон так чинила. Ти ж сама б розсердилася, якби у цьому звинуватили твого тата? – ...Так. Кивнула Канон, опустивши голову після, ніжного запитання Ісорі. – Я радий, що ти зрозуміла. Ти повинна вибачитися, коли пані Саєгуса повернеться. Канон знову кивнула на слова Ісорі. ◇ ◇ ◇ Канон вибачилася перед Ідзумі, яка повернулася до кімнати студентської ради, а Ідзумі також вибачилася перед Канон за своє погане ставлення. Примирення між ними було успішно досягнуто, можливо тому, що вони спілкувались віч-на-віч і за підтримки раціонального посередництва Ісорі. Не багато не магів мають стосунки з магами. У світі не існувало посередників між магами та не магами. Через те що велика кількість жертв була лише серед людей, що не були магами, негативне сприйняття магів лише загострилося. Були й ті, хто б захищав магів. Але їх голос був надто тихим. Якою б обґрунтованою не була претензія, вона не допоможе, якщо не дійде до вух інших. Зараз, здавалося, що магам нічого не залишалося, як терпіти. Таке визнання було неприйнятним для енергійної молоді. Шіппо Такума, старший син родини Шіппо, яка нещодавно приєдналася до Десяти головних кланів, також був одним з молодих людей, який вважав, що така ситуація є не прийнятною. Йому було лише шістнадцять. Яке б не незадоволення суспільством не було, у цьому віці, не можливо протистояти йому, і разом з тим, вони могли зробити усе можливе, щоб вивільнити накопичений гнів та жаль через спорт, музику, літературу і мистецтво. Деякі навіть вибухають не законними бурхливими імпульсами. Однак у Такуми була ідея хто надасть йому «засоби опиратися». На його жаль, він повинен сказати «була» у минулому часі, але зараз вона була єдиною, на кого він міг покластися. До весни минулого року, він мав намір мати рівні стосунки. Тому, навіть якщо вони були на одному рівні, це не нашкодило б їх самоповазі. Але зараз, його маленька гордість була другорядною. Позиція Десяти головних кланів, якої він так прагнув, полягала у захисті прав магів. Так думав Такума. Якщо він хотів діяти відповідально до того, як він думав про Десять головних кланів, він міг навіть впасти в ноги цієї жінки. Тож Такума відвідав квартиру де жила актриса Савамурою Макі. Такума заздалегідь був готовий до гіршого, але всупереч його розрахункам, Макі з легкістю запросила його. – Доброго вечора. Давно не бачилися, Такума. – А, Так. – Макі, давно не бачилися. Зараз було ще дев’ять вечора, але Макі вже була одягнена абсолютно по домашньому. Зокрема вона була в нічній сорочці довжиною до литок. З-під неї було видно окантовку подолу спідньої білизни. – Вибач. Ти відпочиваєш? – Тоді, повернуся іншим разом. Сказавши це, Такума розвернувся, щоб піти. – Чекай, Такума! Я не проти, сідай. Зупинила його Макі, сидячи на дивані. На запрошення, Такума сів по інший бік столу, навпроти Макі. Відстань між ними двома, була більшою, ніж коли Такума відвідав цю квартиру на весні. – Що питимеш, Такума? – Ні, не турбуйся. Відмовився Такума, не бажаючи створювати клопоти, оскільки він прийшов без попередньої домовленості. Макі здивувалася, почувши його відповідь. – ...Кава підійде? – Так, вибачте. Макі натиснула приховану кнопку на внутрішній стороні підлокітника і сказала: «будь ласка, подайте каву». Такума який слідкував за цим попереду, не помітив мікрофон, можливо він десь захованим. – Такума ти знав, що я сьогодні вихідна. – Ні, я не знав. Якби тебе не було, я б залишив повідомлення на домофоні й збирався повернутися пізніше. – Так ось що. Здивовано сказала Макі. Досі не було не природного виразу чи тону голосу, як зазвичай, Такума навіть не здогадувався справжнє це обличчя, чи маска. – Тоді ти повинен був заздалегідь подзвонити. На слова Макі, Такума трохи сумно посміхнувся. – Якось... Важко було зателефонувати. Чесно кажучи, я не раз ледь не повернув назад, поки не прийшов сюди. Чому було важко зателефонувати? Макі не запитала. Вони з Такумою мирно розійшлись. Саме так це сприйняла Макі. Однак їй було легко уявити, що гордому хлопцеві буде важко зателефонувати жінку, яка його залишила. – Тож ти подумав, що візит не буде даремним? Натомість запитала вона. – Оскільки я прошу про послугу, я сприймаю як даність, що мені слід неодноразово прийти перш ніж зможу зустрітися. Макі поглянула в обличчя Такуми. В цей момент, двері вітальні відчинилися. Жінка трохи старша за Макі, з тацею, підійшла до Такуми, поставила блюдце на стіл і поставила в неї чашку з кавою. – Дякую. Жінка вклонилася на подяку Макі й вийшла з вітальні. – ...Це був не «3H»? – Не правильно. Макі посміхнулася на бурмотіння Такуми. – Щойно найнята покоївка. Такума, ти ж в курсі, що я ненавиджу «3H»? – Я пам’ятаю. Тому і здивувався. То було під час випадкової короткої розмови, але Такума пригадав, що Макі сказала щось на зразок, «в них є камера, тому коли я бачу 3H, в мене таке враження, що за мною стежать» Колишній Такума навіть не звернув би увагу на таку дрібницю. Пам’ять у нього все така ж, як і раніше, але раніше йому було байдуже що подобалося і не подобалося іншій людині, якщо це не викликало невдоволення. Цього разу Макі знову поглянула на Такуму. Йому стало незручно від погляду і він відвернувся. Тож він не помітив з яким обличчям Макі це сказала. – Такума... Ти справді змінився. У голосі Макі звучала похвала, від чого Такума сором’язливо почервонів. – Ну, трохи. Він багато разів повторював собі, ця жінка актриса, вона як завгодно може змінювати свій голос і все ж, відводячи погляд, сказав. – Ні, це не важливо. Однак, навіть якщо він відвернувся, голос Макі збив Такуму з пантелику. – Хлопчики в тому віці швидко ростуть... Ти ще не став дорослим, але це приємно... Макі незворушно сиділа на протилежному диванні. Однак Такума відчув приближення солодкого запаху її шкіри. – Що ж мені робити. Мені сказали не наближатися... хіба разочок. Попри таку дистанцію її солодке зітхання долетіло до його вуха. – Макі, у мене є прохання! Енергійно вклонився Такума, щоб позбутися своєї ілюзії. – Прохання?.. Такума, який дивився у підлогу, звичайно, не бачив, але у Макі був здивований вираз, ніби побачила щось неймовірне. Уся грайливість зникла. У минулому, відносини між ними були однобічними, Макі виконувала різні бажання Такуми. Тож не дивно, що Такума звертався до неї з проханням.. Макі була здивована, що Такума глибоко вклонився. Він не сприймав допомогу Макі, як благодійність, а визнавав як послугу з відплатою. Так Макі зрозуміла справжній намір Такуми. З цієї причини, Такума вклонився перш ніж попросити про послугу. Також було припущення, що як молода людина він не хоче ще більше демонструвати свою слабкість, оскільки залежить від неї в односторонньому порядку. Зараз він не вагаючись, схилився вперед поки його тіло не стало паралельним підлозі. Це настільки відрізнялося від звичного Такуми, що вона навіть на мить сприйняла це за розтяжку чи щось подібне. – Такума, просто підійми голову. Макі не забула погроз, які отримала від Тацуї. Сьогодні вона знову запросила Такуму, але планувала належно з ним поводитися і гарантувати повернення до дому. Вона прагнула уникнути скандалу, але подумала, що Шіба Тацуя, та ті хто за ним стоять нічого не скажуть, якщо вона буде трішки грайливою. Однак побачивши зміну Такуми, вона передумала. – Що я повинна зробити? Це не відповідало і його поведінці, вражати духом нехтувати прибутком та збитком. Макі хотіла допомогти, Такумі, який виріс, і усього за пів року, наче перетворився на іншу людину. Вона поводилася з ним з любов’ю сестри, що сумує за братом, оскільки бачить, що її молодший братик намагається стати повноцінною людиною. Такума, здавалося, був вражений несподіваною позитивною реакцією і ніжною посмішкою Макі. Він оговтався і відповів на запитання Макі тоном, сповненим емоцій або смутку. Думаю тобі відомо про теракт, що стався позавчора. – Що стався в Хаконе? Здається, там було багато постраждалих. – Так. Маги зіштовхнулися з великим спротивом громадської думки, попри те що були цілю і жертвами. – Але чи була причина для націлювання? Думаю не минуче, що люди звинувачують в тому, що в це були втягнені люди непов›язані з цим. Макі не була противником магів. Навпаки, вона хотіла налагодити хороші стосунки з магами. Те, що вона щойно сказала — це підсумок того, що думали люди. Такума не розгнівався на коментар Макі, розуміючи це, або просто змирився. – Як ти й сказала, це, мабуть, природно. Це може бути в людській природі. Але ми також не можемо змиритися бути негідниками. Якщо не вдасться це якось зупинити, не вийде захистити права магів. Мають з’явитися ті, хто почнуть полювання на магів в ім’я справедливості. Макі не заперечила, що він забагато думає. Вона подумала, що це буде цілком природнім розвитком подій. – Зрозуміла. Ти хочеш отримати допомогу мого батька, а не мою, вірно? Батько Макі — президент холдингової компанії, що володіла багатьма медіакомпаніями, у тому числі телевізійними станціями. – ...Е! Такума злякався, що його наміри розкрили. Але не менше ніж на секунду. – Думаю це нахабство з мого боку. Твій батько не матиме переваг, навіть якщо перейде на бік магів. У нинішній ситуації, це, мабуть, матиме лише недоліки. Однак, запитай! Знову енергійно вклонився Такума. Якби це була кімната з татамі, він, мабуть, потер би чолом об підлогу. – Макі, ти єдина, про кого я можу думати, як про надійну людину!.. Для Макі було перевагою, що вони не могли бачити обличчя один одного. Вона несвідомо згадала захоплення хлопцем, що був майже на десять років молодшим. Однак вона була першокласною акторкою. І зробила це непомітним награним кашлем та обманула. – Такума, ти відплатиш мені. – Макі!.. Підняв радісне обличчя Такума. – Я обов’язково невдовзі відплачу. – О, я зроблю все, що зможу. Найближчим часом, а саме через три роки, Такума пошкодує про свої слова. В останній рік двадцять першого століття, у дві тисячі сотому році, будучи ще студентом Магічного університету, він блискуче дебютує на великому екрані, як партнер зіркової акторки, Савамури Макі ◇ ◇ ◇ Опівночі цього дня, двоє людей відвідали поліцейський морг (центр зберігання тіл), де зберігалися тіла, винуватців масштабного інциденту в готелі в Хаконе. Одним з них був чоловік середнього віку у фетровому капелюсі натягнутому на очі, в пальто і хаорі, якого найбільш підходяще описати як детектива. Інша невідома людина, що носила кашкет у великих, сонце захисних окулярах, приховувала нижню частину обличчя за шарфом. Зависока для жінки й занизька для чоловіка. Не лише обличчя, але і тіло було приховане занадто широким вовняним пальто, тому форми тіла були незрозумілими. Із зовнішності не можна було сказати, що це була молода жінка років двадцяти. Запросив їх сюди коронер, що відразу залишив їх. Він вийшов з моргу, залишивши цих двох. Ним не маніпулювали та не погрожували. Йому заплатив чоловік у фетровому капелюсі, Куроба Міцуру. Міцуру заглянув у мішки для трупів на столі та оглянув тіла в середині. Тут були зібрані лише зловмисники — ті кого визнали трупами терористів самогубців. Через специфіку техніки підривників-смертників мало трупів залишилося у первісному вигляді, але деякі були відносно не ушкодженими. Тільки такі тіла були розкладені на столах. Для цілі Міцуру, це не проблема, поки залишається цілою голова. Неважливо, чи це щойно відрубана голова, і навіть якщо це зірваний мозок, не говорячи про більш екстремальні випадки — це не проблема. У будь-якому випадку, все що можна визнати як людська голова, може слугувати ключем. – Йошімі Звернувся Міцуру до жінки, що супроводжувала його. На прізвище, ім’я чи псевдонім. – «Йошімі» кивнула, і з прихованим обличчям під кашкетом, сонцезахисними окулярами та шарфом, рукою в шкіряних рукавицях торкнулася чола трупів. На поверхні контакту руки з лобом виникло слабке світло. Воно було схоже на світло, що виникає при активації CAD. Суть того, що насправді відбувалося була однаковою. Вона ввела однорідну й однозначну хвилю мисленнєвих часток без будь-якого наміру і зчитала зворотну хвилю. Можна сказати, що в цьому процесі роль CAD виконував труп, а послідовність активації замінювалася сайоновим інформаційним тілом думки, що зберігалася в тілі. Жінка, яку називали Йошімі, проводила читання залишкових думок. Вона психометрист, яка добре читає сліди сайонового інформаційного тіла, що залишалися в людському тілі.. У сучасній магії мисленнєві частки визначаються частками, які формуються намірами та думками, а духовні частки формуються, як вважається, емоціями, що виникають в результаті намірів і думок. Це лише гіпотеза. Про природу духовних часток відомо мало. Проте, вже було помічено, що сайонове інформаційне тіло змінювалося залежно від намірів і думок. Магічна послідовність — це також інформаційне сайонове тіло. Отже, навіть якщо людське тіло отримувало магічне втручання зовні, магічна послідовність яка виконала свою роль, негайно трансформується і розсіюється активною та пасивною розумовою діяльністю людини. Але мертві нічого не відчувають. Мертві не думають. Отже, залишкове інформаційне тіло мисленнєвих часток мертвих і магічна послідовність, яка записана в мертвих, зберігається в стабільному стані з невеликими дефектами, набагато довше, ніж у випадку живих. Розроблена сім’єю Йотсуба використовувана сім’єю Куроба, що виконувала роль розвідки, техніка читання пам’яті мертвих, інформаційного тіла мисленнєвих часток, вписане в тіло мертвих. – Йошімі – Все добре. Пробурмотіла за шарфа Йошімі. Потім потягнула руку до наступного трупа. – Не заглиблюйся надто. Ти можеш не повернутися. Не зважаючи на турботу проявлену Міцуру, Йошімі почергово прочитала інформацію з трупів. Потім відійшовши від шостого столу, полегшено зітхнула. – Знайшла. – Правда. Ходімо звідси. Зняв рукавички з рук Йошімі Міцуру. Йошімі дістала з кишені пальто нові рукавички й одягла їх. Міцуру і Йошімі залишили морг. Рукавички зникли з рук Йошімі, до того як це хтось зрозумів. ◇ ◇ ◇ Зайве говорити, що Десять головних кланів не єдині, хто шукає терористів. Масові теракти, що відбуваються на очах та підносом столиці, зачепили гордість поліції й були достатніми, щоб допікати керівництву. Це справа місцевої поліції Канаґави (загальновідомої як «Поліція префектури Канаґава»). Замість місцевої поліції та колишньої поліції префектури, до розслідування була залучена спеціальна слідча група місцевої поліції (широко відома як «японська версія ФБР»). Детективи спеціальної слідчої групи, які зазвичай відправлялися до місцевої поліції по всій країні, були зібрані в регіоні Південного Канто, і розслідування розпочато з імпульсом, щоб присвятити цій справі усі сили. Чіба Тошікадзу, який випадково чекав у міністерстві, був першим кого направили на це розслідування не чекаючи, поки зберуться детективи відправлені по регіонах. Він також був злий на цей випадок і бігав з незвичною мотивацією. Однак слідство застопорилося з самого початку. – Що означає, що всі винні загинули? З розчаруванням скаржився Тошікадзу в патрульній машинні прикриття. – Оскільки це терористи-смертники, таке можливе. Заспокійливо сказав виконуючий роль водія, помічник інспектора Інаґакі. Хоча йому теж це видавалося дивним. І це прозвучало непереконливо. – Я розумію, що смертники мертві. Але хіба це не дивно, що мертві навіть ті, хто не мав вибухнути? Були трупи майже без пошкоджень. Мало того, в результаті розтину, прогнозований час смерті за добу до дня теракту. Є ймовірність того, що тіла були збережені, до прикладу в холодильному сховищі, і передбачена дата і час смерті в такому випадку сягатиме приблизно десять днів... Труп ходив і ніс бомбу. – Це що якийсь другосортний фільм жахів? ...Було б простіше, якби можна було посміятися. З відчайдушною посмішкою сказав Тошікадзу. – Інспектор, гадаєте, що справа в магії маніпуляції трупами? Тошікадзу неохоче кивнув на запитання Інаґакі. Потім зрозумівши, що Інаґакі, за кермом, не міг помітити цей жест, ніби додавши, пробурмотів «так». – Це найбільш раціональний хід думок, у цьому випадку. ...Як же це дратує. Лише у минулому столітті магія, як вигадка, не включалася в розслідування. В сучасних поліцейських розслідуваннях, магія це фактор, який не можна ігнорувати, а сам Тошікадзу є магом. Заперечення існування магії рівносильне самозреченню. Однак для нього, як сучасного мага, магія маніпулювання трупом видається смішною. – Зрештою, чи неєдиний спосіб проконсультуватися з експертом? – Є фахівець у магії мертвих? Звичайно, ми повні аматори. Було б корисно, якби хтось нас просвітлить. Тошікадзу нахмурився на зауваження Інаґакі. Навіть якщо є маг знайомий з магією маніпуляції трупами, певно, існує етична проблема. Не думаю, що хтось зізнається у цих знаннях. – У базі даних департаменту поліції на запит «Некромантія» видає лише «ворожба на трупах» Здавалося, Інаґакі знав, що знайти таких людей буде важко, хоча сам це запропонував. – Правильно... Але не має жодної підказки. Нумо слідувати цьому плану. Зітхнувши пробурмотів, підлеглому, Тошікадзу. – Інаґакі-кун. Поїхали до Ротер Вальду – В той магазин інформації?.. Зрозумів. З виразом нічого не поробиш, Інаґакі повів машину до Йокогами. Ротер Вальд, кав’ярня в стилі гірської хатини посеред пагорбів Яманаки в Йокогамі. Коли він увійшов до закладу із затишною атмосферою, Тошікадзу не очікувано забігав очима, когось шукаючи. Він усвідомлював, кого шукає. Безпосередньо перед «інцидентом в Йокогамі», який сколихнув Японію, ні потряс світ, восени дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Відвідавши цей заклад, щоб, як і зараз, отримати підказки, розслідуючи справу контрабандистів, він зустрів жінку, Фудзібаяші Кійоко, яку і пригадав. Відтоді, як вони розлучилися перед станцією Сакурагічьо під час інциденту в Йокогамі, Тошікадзу більше її не зустрічав. На той момент, вони не зустрічалися як чоловік і жінка, а просто співпрацювали виконуючи рішення один одного. ...Хоча почуття Тошікадзу цим не обмежувалися. Після інциденту в Йокогамі, він зайнявся контрабандистами, які продовжували переховуватися, і не зміг знайти часу зв’язатися з Фудзібаяші. Коли він подумав, що проблеми з цим інцидентом врегульовані, сталася «справа вампірів», і його поглинуло розслідування. З минулої весни він на деякий час залишив Канто. Через це не мав можливості навіть згадати Фудзібаяші. Тошікадзу згадав її, бо саме тут вони вперше зустрілися. Романтика, чи сентиментальність, або просто жаль. Глузуючи над собою, що на нього це зовсім не схоже, Тошікадзу сів перед стійкою. Піймавши краєм ока, що Інаґакі сів поруч, Тошікадзу замовив два «купажі». Господар цього закладу не любив поспішати. Чекаючи каву, Тошікадзу розсіяно озирнувся по закладу. Відвідувачів все ще було багато, але він не був переповнений. Щоб його погляд не викликав дискомфорту, Тошікадзу відразу ж перестав озиратися. Але почувши звук дверного дзвіночка, що повідомляв про відкриття дверей, він обернувся, щоб побачити нову людину, але не від настороженості. Оскільки йому не було чим зайнятися, він дозволив собі діяти рефлекторно. Відразу після цього, він майже рефлекторно підвівся. Однак Тошікадзу більше не відволікався. – О, пан Інспектор. Красива жінка, його віку, як і він, впізнала обличчя Тошікадзу і злегка здивовано розширила очі. – Пані Фудзібаяші... Людиною, яка увійшла у двері закладу, була Фудзібаяші Кійоко, жінка яку він пригадував. – Давно не бачились, інспектор Чіба. Дозволите, сісти? На ній був не помітний макіяж, і все-таки якщо придивитися, вона виглядала привабливою. Фудзібаяші запитала так само як він пам’ятав. – О, так, будь ласка. Кивнув на її слова Тошікадзу, не помітивши, що Інаґакі насупився, і він не прикинувся, а справді цього не помітив. Фудзібаяші з посмішкою на обличчі сіла поряд з Тошікадзу. Тошікадзу усвідомлював, що безпричинно нервує. Він розумів, що це справді «нерозумно». – Господарю, купаж, будь ласка. Замовивши той же напій, що і Тошікадзу, Фудзібаяші поклала пальто на вільний стілець поряд. – Пан Інспектор, виглядаєте по іншому. – Так, лише став міцнішим. Голос Тошікадзу прозвучав зніяковіло і невпевнено. – Хм, як скромно. Ввічливо сказала Фудзібаяші з дружньою посмішкою. Щока Тошікадзу здригнулися. – До речі, пані Фудзібаяші, ви сьогодні вихідна? Лише те, що вона не в уніформі, не означає що вона не на службі. Він це знав, але так він міг запитати «це місія», в ситуації коли не відомо хто слухає. – Так. Кава господаря дуже смачна. Після цих слів, господар, який просто дивився на них, злегка вклонився їй. Якби Тошікадзу сказав теж саме, господар не відреагував би. Очевидно, Фудзібаяші частий гість в у цьому закладі, попри те, що він далеко від її будинку. Інспектор, у вас перерва? – Так, вірно... До речі, пані Фудзібаяші, ви знаєте про древню магію, чи не так? Хоч і відчував себе ніяково, Тошікадзу не забув про розслідування. Він згадав про її особистість не тому, що був чоловіком, а, тому що був детективом. – Так, більш-менш. – Якщо у вас є час, я хотів би трохи поцікавитися. Фудзібаяші поглянула Тошікадзу в очі. – Дякую за очікування. Раптово прозвучав голос господаря. Перед Тошікадзу та Інаґакі з’явилися чашки з кавою. – Не заперечую. Але пане інспекторе, ви ж хотіли поговорити про це з господарем? Після припущення Фудзібаяші, Тошікадзу згадав про початкову мету відвідання цього закладу. На жаль, він не міг нехтувати своєю роботою. Господар написав відповідь на зворотній стороні листка блокнота, на якому Тошікадзу, написав прохання познайомити його з експертом в магії маніпулювання трупами. Тошікадзу запам’ятав вміст, і повернув листок господарю. Коли він побачив слабку посмішку господаря, зрозумів, що його рішення було правильним. Здавалося, Фудзібаяші справді прийшла сьогодні випити каву, і просто поспілкувалася з господарем. Як тільки вона залишила своє місце, Тошікадзу також встав. – Господарю, рахунок, будь ласка. І цієї дами також. Здача не потрібна. Перш ніж Фудзібаяші щось сказала, Тошікадзу передав господарю картку з великою сумою грошей. Інаґакі, який трохи підвівся пізніше Тошікадзу, здивовано підняв брову, побачивши суму на картці. Навіть якщо він включив плату за інформацію, вона була більшою за ринкову ціну. – Здається, це забагато. Нахмурившись, сказав господар. Тоді, будь ласка, врахуйте це коли ми прийдемо наступного разу. Відповів Тошікадзу. З нетерпінням чекатиму вас знову. Господар не став більше питати й заперечувати, а лише легенько вклонився з цими словами. Покинувши Ротер Вальд, Фудзібаяші запросила Тошікадзу до своєї машини. Інаґакі, на патрульній машині без розпізнавальних знаків, прослідував за машиною Фудзібаяші. – Отже, пане інспекторе, ви хотіли запитати про терористичний акт в Хаконе? Як тільки вони рушили, Фудзібаяші, раптово, перейшла до ключової теми. – ...Ви праві. Відмовилася від підготовлених передмов Тошікадзу. Сказавши собі, що не потрібно створювати зайвих клопотів. – У цьому теракті ж щось дивне. – Дивне? Фудзібаяші тримала руку на важелі коробки передач, але в реальності, автомобіль їхав в автоматичному режимі. Не було небезпеки в погляді на Тошікадзу на пасажирському сидінні. Однак оскільки він пройшов належну поліцейську підготовку, ця дія викликала страх, навіть якщо розуміло що це безпечно. Можливо це напруження з’явилося у нього на обличчі. Фудзібаяші відразу повернула обличчя в перед. – Так, серед злочинців не має тих, хто б вижив. – ...Вони втекли? Логічно припустила Фудзібаяші. – Ні, це не так.. Заперечив припущення Тошікадзу – Теракт був зосереджений лише на готелі. Вуличні камери працювали навіть після теракту. На вуличних камерах не показало винуватців, які втекли з місця теракту? – Вірно. Камери зафіксували усіх зловмисників, що проникли до готелю. Всі особи розпізнані. Деякі тіла ще не знайшли, але я можу запевнити вас, що ніхто не вижив і не втік. – Злочинці були помічені на вуличних камерах, але їх не змогли зупинити? Тошікадзу забарився з відповіддю. Але він не розгубився і відразу виправився. – Детектори не помітили вибухівки. Вони мали звичайну зовнішність, і не було причин зупиняти їх на вході. – ...Чи означає це, що теракту не сталося б, якби Десять головних кланів скористалися конференц-залом Магічної асоціації або зарезервували готель? – Не беручи до уваги сам теракт, можна було б уникнути такої кількості жертв. Фудзібаяші перебували у родинних стосунках з Кудо, що до дня ради кланів входили до Десяти головних кланів. Хоча те що сказав Тошікадзу було правдою, неминуче повисла незручна атмосфера. Ніби бажаючи розвіяти її, Тошікадзу перейшов до основної теми. – Насправді є й інші загадкові моменти. У підсумку, думаю, що злочинці в момент смерті вже були мертві. – То ось воно що... Тому ви шукаєте «лялькаря», щоб отримати інформацію. – Лялькаря? Тошікадзу збирався вирушити до дослідника магії, спеціаліста, що вивчає техніку «керування трупами», представленого в Ротер Вальді. Він не збирався відвідувати лялькаря чи ляльковода. – Той, кого збирається відвідати пан інспектор, це не просто дослідник магії, а оператор древньої магії, якого називають «Лялькар». Це маг, який, за чутками, використовує заборонену магію, що перетворює труп на маріонетку і відзначений, як людина, за якою слід слідкувати магічній асоціації. – Це... – Звичайно, він більше розповість вам про те, як маніпулювати трупами. Це щось на зразок дослідників. Фудзібаяші знову повернула погляд на Тошікадзу. – Але будьте обережні, інспектор. Кажуть, що «Лялькар» Оумі Кадзукійо має близькі стосунки з магами Дайкану. Почувши пораду Фудзібаяші, Тошікадзу підняв обличчя і кивнув. ◇ ◇ ◇ П’ятниця, восьмого лютого, сімнадцять п›ятдесят сім. Згідно з домовленістю, Тацуя стояв перед головними воротами Магічного Університету. Тацуя, який спочатку повернувся додому і дістався сюди громадським транспортом, вирізнявся, оскільки поверх куртки одяг півпальто, в якому легко було рухатися. Він здавався значно старшим за свій фактичний вік, навіть у формі старшої школи магії. Поширена думка, що студенти Магічного Університету зріліші за студентів інших вищих навчальних закладів, але навіть так, він виглядав ще зрілішим. – Тацуя-кун. Звернулася до нього Маюмі, яка вийшла трохи менше ніж за п’яти хвилин, після призначеного часу зустрічі, з головних воріт університету. Вона носила повсякденний одяг: пухове пальто, спідницю до колін, щільні панчохи й довгі чоботи. У поєднанні зі стильною сумкою на плечі, вона була справжньою студенткою. Якщо згадати про це перед Маюмі, можна бути впевненим, що вона розгнівається, але стоячи поряд з нею в такому вбрані, Тацуя виглядав старшим. – Вибач, чекав? – В межах очікуваної похибки. Не хвилюйтесь. Чесно відповів Тацуя, після того, як його запитала з посмішкою Маюмі, що запихалася. Однак, схоже, ця відповідь Маюмі не сподобалась. – Боже... Ти мав відповісти «ні, я теж щойно підійшов». Маюмі, здавалося, очікувала, що він відповість класично. На жаль, Тацуя не міг зрозуміти, що означає її прохання, але він не вагаючись услужливо виправився. – Я щойно прийшов. Однак, схоже, Маюмі не була задоволена і такою відповіддю, тож гнівно поглянула в обличчя Тацуї. – До речі, Дзюмондзі-семпай не з вами? Чого Тацуя не запанікував не злякався. Маюмі перебільшено зітхнула. – ...Дзюмондзі-кун збирався туди, де зможемо поговорити. Я знаю місце, тому йди за мною. Поквапила вона Тацую, пішовши в перед, задовольнившись чи мирившись результатом. Тацуя одразу пішов поряд з нею. Маюмі перевісила сумочку з лівого на праве плече. Її права рука кілька разів піднялася та опустилась, але врешті-решт ні обнявши руку, ні взявши за руку, вона пішла далі. Маюмі відвела Тацую до звичайного, на перший погляд, трохи стильного окремого будинку, за декілька хвилин ходьби від Магічного Університету. На критій терасі можна навіть було побачити один круглий стіл і чотири стільці. Однак, коли вони зайшли в середину, на першому поверсі виявився невеликий ресторан. Вивіски на вході не було, бо Катсуто його зарезервував, чи через політику закладів, не мати справи з клієнтами, яких не привів існуючий клієнт. – У цей заклад не потрапити без рекомендацій, тому дивні люди сюди не приходять. Крім того, Дзюмондзі-кун, здається, зарезервував його на деякий час, тому не доведеться турбуватися про очі та вуха інших клієнтів. Саме в той момент, як Тацуя подумав про це, вчасно розказала Маюмі. Очевидно, він двічі виявився правим. Незалежно від зовнішнього вигляду, на першому поверсі був ресторанчик, тож, мабуть, природно, що вони залишилися у взуті. Під час ходьби підбори чобіт Маюмі легенько стукали по підлозі. – Дзюмондзі-кун, вибач, що змусили чекати. – Ні, я щойно прийшов. Тацуя не показав цього на обличчі, він був вражений реакцією Катсуто. Це були слова, яких очікувала Маюмі. Звідки Катсуто знав правильну відповідь? Тому що вони давно знайомі? – Сідайте. Послідувавши пропозиції Катсуто, Тацуя, з безвиразним обличчям сів навпроти нього, не розкриваючи своїх думок. Маюмі обрала місце по діагоналі від Катсуто, поруч з Тацуєю. В цьому не було нічого особливого. Тацуя розсудив, оскільки вони з Маюмі прийшли разом, тож і розмістилися таким же чином. Зустріч і розмова з Марі, все ще були свіжі в його пам’яті. Якби він сказав всім, що не підозрює, що він подобається Маюмі, це буде брехня. Однак, чи можна сказати, що він розглядає Маюмі в такому ключі, відповідь ні. Тацуя зрозумів почуття Міюкі й став її нареченим. Однак він не прийняв її почуттів. Для нього, вона все ще була молодшою сестрою. У нього не було почуття закоханості. Попри те, що він вирішив, як реагувати на почуття Міюкі, його серце ще до цього не дійшло. Здавалося, що здатність любові Тацуї була спрямована лише до Міюкі. Якщо він піклуватиметься про Маюмі, це перешкоджатиме роботі. Тому він намагався не думати про партнера такого роду. У цьому відношенні, чесно кажучи, Тацуї було корисно, що Маюмі поводилася як раніше. З тодішніх слів Марі, вона, схоже, вже розохотила Маюмі Навіть якщо ви насправді нічого не думаєте, якщо друзі наполегливо говоритимуть, ви теж неминуче задумаєтесь про це. Чим ближча людина наполягає на словах, тим більший ефект. Тацуя не знав про техніку примусу і примирення, а ні про любовний зв›язок, але психологічний механізм був схожий. Тацуя був насторожений з цього приводу, але, на щастя, Маюмі не виявляла ознак, що на неї це настільки вплинуло. Він не знав про що вона думає, але й вона так само не знала про що думає Тацуя. В цій ситуації, вони в однаковому положенні. – Раптово, але є якісь новини? Після, здавалось, поспішного питання Катсуто, Тацуя і Маюмі переглянулися. Після зорового контакту, Маюмі заговорила першою. – На жаль, поки що не має підходящих підказок. Ми маємо інформацію, що терористи прибули до Японії морем з Америки й висадилися в Йокосуці. Це лише здогадка. – Ми отримали інформацію з USNA. Слова Тацуї збентежили Маюмі, а Катсуто проявив здивованість. – З Америки? Хто ваш інформатор? Виїзд магів високого рівня з країни суворо контролюється. Тому магам, які не мають відношення до державного апарату, складно побудувати інформаційну мережу за кордоном. З Десяти головних кланів, лише родина Міцуя отримувала інформацію з закордону через партнерів по торгівлі зброєю, але, як пам’ятали Катсуто та Міцуя, чуток, що родина Йотсуба має джерела інформації за кордоном не було. – Ну, це складно. – ...Ми не повинні запитувати. Вибач. Сором’язливо вибачилася, перед розгубленим Тацуєю, Маюмі. Навіть якщо співрозмовник не є рівним Десяти головним кланам, не ввічливо просити розкривати чужі секрети. Тацуя коротко відповів на вибачення Маюмі й не став заглиблюватися. – За отриманою інформацією, натхненником теракту є колишній маг Дайкану, якого називають Ґу Дзіе. Англомовне ім’я Дзідо Хейґу. На вигляд за п›ятдесят, темна шкіра та сиве волосся. Надійність, на жаль, не відома. Мая знала що він поділиться інформацією про Ґу Дзіе з Катсуто та іншими. Тацуя не просив дозволу, натомість це був наказ Маї, розкрити цю інформацію, що дасть родині Саєгуса розпочати розслідування. – Навіть якщо немає підтвердження, в ситуації коли не має жодних підказок, це потужна інформація. Саєгуса. – Так. Ми відсіємо іноземців, які в’їхали до Японії протягом останніх двох тижнів і відповідають цьому опису. Відповіла Маюмі на очікування Катсуто. – Думаю, є велика ймовірність, що він проникнув нелегально. – Так, я теж так думаю. Але якщо людина рухається, сліди завжди будуть. Якщо обмежити пошук зоною від Йокосуки до району Хаконе, безумовно, знайдуться якісь підказки. Заручімось підтримкою поліції. Найбільший вплив на поліцію мала родина Чіба, в якій, як кажуть, в один час навчалася половина співробітників поліції, що є магами, переважно спецпризначенці, але сім’я Саєгуса має вищі зв’язки у відділі розслідування регіоні Канто. І навіть якби і ні, це дуже значущий інцидент. Поліція повинна відчайдушно шукати злочинця і без стороннього спонукання. Можна бути впевненим, що вони вчепляться в будь-яку тривіальну підказку. Катсуто це розумів без пояснень. – Вірно. Тож Саєгуса діятимуть у цьому напрямку. Шіба продовжуватимуть збирати інформацію. – Так, погоджуюсь. – Зрозумів. Троє переглянулися і кивнули. – Маєте якісь пропозиції? Можете запитувати будь-що. На запитання Катсуто Тацуя та Маюмі показали що нічого не мають. Катсуто кивнув. – Хочете, щось поїсти? Якщо є бажання, вам щось приготують. Запитав він їх. – Перепрошую. Я поїв дома. Відмовився Тацуя. – ...Я також відмовлюся сьогодні. Може пригостиш мене завтра? Вибачаючись перед Катсуто, Маюмі кинула погляд на Тацую. – Зрозумів. Нормально зустрітися завтра в цей же час? – Так можна. – Зрозумів. Я повідомлю, якщо це стане незручно. Під зручністю, Тацуя мав на увазі, те, що пошук тривав і в ночі. Розуміючи це, чи просто утримався від розмов про особисте життя, Катсуто не поцікавився подробицями. – Хм. У мене наступна зустріч. Шіба, проведеш Саєгусу. Сказав Катсуто, хоча навряд чи пропонував себе зупинити. – А?! Все гаразд. Зі знервованим обличчям, Маюмі спробувала відхилити пропозицію Катсуто. Це заклад знаходиться на протилежному боці від станції, яку видно з Магічного Університету. Якщо знайомі з університету побачать їх з Тацуєю, в такий момент, підуть чутки. – Надворі вже темно. Я не сумніваюся в силі Саєгуси, але ми не знаємо де зараз терористи. Я не можу відпустити дівчину одну, в час коли на неї можуть напасти. Однак важко було сперечатися, що окремо вона може стати потенційною цілю для терористів. До того ж впертіша відмова, здавалося, приверне увагу Тацуї і їй стане більш ніяково. – Саєгуса-семпай. Я проведу вас. Сказав Тацуя, ще менше знизивши можливості Маюмі до контраргументації. – ...Тоді буду вдячна. Дзюмондзі-кун, побачимося завтра. – Так. Будьте обережні на шляху додому. Після цих прощальних слів від Катсуто, Маюмі вийшла з ресторану, разом з Тацуєю. Від ресторану до Магічного Університету було близько десяти хвилин. І приблизно десять хвилин від Магічного Університету до станції кабінок. Небо було зовсім темним, не було ні місяця, ні зір, але завдяки вуличному освітленню, можна було бачити куди ступаєш. Попри це, видимість була гіршою, ніж в день, що природно сповільнило кроки Маюмі. Для Тацуї, такий рівень темряви не викликав труднощів. Однак, він не міг піти сам у перед або поспішаючи тягнути її за руку, і йшов поруч, підтримуючи її темп. Вони не розмовляли. Було зрозуміло, що Маюмі незручно поряд з ним, але Тацуя не міг вигадати тему для розмови. – О. Раптом промовила Маюмі, після того, як вони дійшли до місця навпроти університету. – Сніг... Вона зупинилася і поглянула в небо. Ніби сприйнявши її слова за сигнал, з хмар на нічному небі, під сяйвом слабо освітлених вулиць почав падати сніг. Тацуя дістав з-під пальта тонку складну парасольку і його ручку (ту частину, яку потрібно було тримати в руках). Внаслідок розвитку нових матеріалів, були розроблені тонкі та легкі парасольки, які не заважали навіть під пальто, але так, через занадто тонку вісь, її буде складно тримати у руках, тому відкриваючи її, до неї кріпилася ручка (у багатьох складних парасольках кріплення ручки було перемикачем, що відкривало парасольку). Розкривши парасольку, Тацуя поглянув на Маюмі поруч, що все ще дивилася в небо, на падаючий сніг. – Саєгуса-семпай, думаю, що краще скористатися парасолькою. Почувши Тацую, Маюмі обернулась і пустотливо посміхнулась. – ...У тебе є парасолька? Маюмі з посмішкою відвела погляд. Тацуя стримав бажання зітхнути. У сучасному світі, де прогноз погоди був настільки точним, малоймовірно, що хтось ігнорував ймовірність опадів. – Ви не перевірили прогноз погоди, виходячи з дому?.. – Я квапилася сьогодні з ранку... Відповіла Маюмі з виразом наче стукнула себе по голові. Тацуя протягнув їй свою парасольку. – Будь ласка, скористайтесь моєю. – Ні, усе добре. Це могла бути природна реакція, але Маюмі поспішно заметушилася. – Це сніг, а не дощ і до того ж не великий... – Так. Він не великий, тому парасолька мені не потрібна. Будь ласка, скористайтеся нею, семпай. – Е, але. – Саєгуса-семпай, якщо ви застудитеся, Дзюмондзі-семпай мене приб’є. Маюмі посміхнулася від того, наскільки серйозним був Тацуя, коли це сказав. – Не думаю, що Дзюмондзі-кун вдасться до насильства, через це... Після цих слів, Маюмі не узяла парасольку у Тацуї, а поклала ліву руку на його праву руку, якою він тримав парасольку. Наблизившись до Тацуї, поки їх плечі не доторкнулися. – Тоді, скористаймося разом? З лівого боку від Тацуї йшов зустрічний транспорт. Тротуар був досить широкий, тому це не було небезпечним. У той момент, фари машин вихопили радісну посмішку Маюмі. Її посмішка була невинною, як у дитини. – ...Зрозуміло. Продовжуючи посміхатися, вона зняла ліву руку з правої руки Тацуї. Той нахилив парасольку праворуч до Маюмі. ◇ ◇ ◇ Тацуя провів Маюмі до місця, де зміг посадити в приватну кабінку. Він мав намір провести її до дому, але вона запитала «не хочеш зайти? Дома тебе привітають», і від такої пропозиції чи погрози він був змушений відступити. Коли Тацуя повернувся додому, Міюкі, як завжди привітала його біля входу. Коли допомагала Тацуї зняти його напівпальто, вона трохи нахмурилась, бо відчула аромат духів Маюмі, але нічого не сказала. Навіть не стала жартувати. Після нового року, вона стала, дещо полохливою, стосовно Тацуї. Хоча вона не вважала, що в чомусь змінилася, але не могла поводитися так, як колись, коли була просто сестрою. Коли вона була просто його сестрою, то не хотіла, щоб він її зненавидів. Однак усвідомила, що ніколи раніше не відчувала справжнього жаху. Від того, що він зненавидить її. Тільки від однієї думки про це, у неї починало боліти в грудях. Від думки, що він розсердиться на її ревнощі чи розгнівається, почне відчувати огиду, в неї виникало відчуття, що вся її кров застигає. Якщо вона молодша сестра, то він не може відмовитися від неї, якби не гнівався. Зв’язок між братом і сестрою не розривний. Однак стосунки наречених зруйнуються, якщо викликати невдоволення. Вона втратить отриману позицію нареченої Тацуї. Для Міюкі це був жахливий кошмар. Це нестерпно. Вона знала, що не витримає. Вона думала, що ніколи не зможе повернути його, тому не могла відпустити. Міюкі серйозно думала що якби Тацуя відмовився від неї, то вона не змогла б жити. – Чи сталося щось, поки мене не було? Стоячи до неї спиною, щоб зняти пальто, повернувся і запитав Міюкі Тацуя. – Прийшло повідомлення від пана Хаями. Можна обговорити це за вечерею, ви не проти? Відповіла вона з посмішкою, в якій не було і натяку на хвилювання, що було у неї на серці. За вечерею трьох людей, разом з Мінамі, Міюкі пояснила Тацуї зміст телефонного дзвінка від Хаями. Камакура? – Так. Здається, на західних пагорбах Камакури, є таємне сховище придбане Чжоу Гонґцзінем, під вигаданим ім›ям. Сказали, що там ховається Ґу Дзіе. – Вже настільки багато довідалися... Також йому було цікаво, як вони визначили його місце розташування. Але більше хвилювало те, що якщо вони довідалися так багато, то чому не розпочинають захоплення. – Старший брате, вас щось хвилює? Запитала Міюкі, читаючи найменші зміни виразу Тацуї. – Ні, я лиш задумався, як з цим розібратися. Але він не сказав про свої сумніви. Якщо сказати про них Міюкі, вона може подумати, що він звинувачує її втому, що вона не розпитала подробиць. В нього не було подібних намірів, але Міюкі почуватиметься саме так. Тацуя помітив, що вона дуже чутлива до кожного його слова і кожної незвичної зміни в його виразі. Він розумів, чого так боїться його сестра. Однак зараз він нічого не може зробити. Він все ще не може прошепотіти їй на вухо те, що насправді хоче почути Міюкі. – Пізніше я розпитаю подробиці у пана Хаями. Сказав Тацуя і розмова закінчилася. ◇ ◇ ◇ Приблизно в той же час, Ґу Дзіе збирався покинути сховок в Камакурі. Приблизно годину тому, Глідск›яльв знайшов повідомлення про те, що натхненник терористичного акту в Хаконе, переховується в Камакурі. В даних була неправильна адреса, але зазначений район був вірним. Якщо він залишатиметься тут ще на деякий час, його оточать і втеча буде не можлива. Ґу Дзіе знав, що у нього мало часу, але він не збирався вчиняти самогубства. Навіть Глідск›яльв не міг сказати, як звузили діапазон до його нинішнього місця перебування. Оскільки його адреси не було в даних, що проходили через мережу. Він дуже хвилювався з цього приводу. Якщо ви не знаєте що робить інша сторона, ви не зможете вжити контрзаходів. Якщо звузити запити даними передач Куроби Міцуру, він зміг би знайти мінімальні дані, де про це згадувалося. Але якщо він занадто звузить свій пошук, може розкрити себе, як оператора Глідск›яльва. Ні, Ґу Дзіе подумав ще раз. Якщо інші оператори дізнаються, що він використовує Глідск›яльв, це не надто нашкодить. Йому вже недовго залишилося. Крім того, Ґу Дзіе ще раз обдумав те, що увага спецслужб до інших операторів, зможе нашкодити Йотсубі. Але зараз у нього не було часу. Перш за все, треба піти звідси непоміченим. Ґу Дзіе максимально стер свої сліди, на випадок обшуку сховку. Крім того, він розставив перешкоди на шляху, щоб завадити переслідуванню і з мінімальним багажем вийшов на нічну дорогу, де танцював легкий сніг. Він оглянувся навколо з повним оборотом своїх п’яти почуттів та інтуїції, але не зміг виявити спостереження. – Приготуєш гостям гостинець. Віддавши наказ ляльці, яку щойно зробив, Ґу Дзіе пішов до наступного сховку. ◇ ◇ ◇ Восьмого лютого, о сьомій годині ранку, за місцевим часом, західного узбережжя Америки. Реймонд Кларк, снідаючи, вивчав терористичний акт в Хаконе, Японія, через термінал Глідск›яльва. Навіть якщо це названо розслідуванням, він знав «істину справ» у звичайному розумінні з самого початку, ні з етапу підготовки справи. Він хотів дізнатися про успіхи героя у вирішені справи. Якщо не трапиться жодних інцидентів, герой не вступить в гру. Тому він і не надав інформацію, яка б заздалегідь запобігла інциденту. Не цікаво спостерігати за тим що лиходій утік, а справа не розв’язана. Тому коли розслідування застрягало, він підтримував героя, надаючи інформацію та маніпулюючи ним. Даючи натяки для вирішення справи, безпосередньо перед втечею злочинця, йому здавалося, що він ставав великим гравцем. Це була улюблена забава Реймонда. Перевіряючи прогрес вчорашнього дня через Глідск›яльв, Реймонд насупився. Справа йшла у напрямку, який йому не сподобалася. Те, що злочинець уникав переслідування героя, використовуючи інформацію отриману від Глідск›яльва, з погляду Реймонда, було нечесною грою. Звичайно, він знав, що Дзідо Хейґу скористався Глідск›яльвом, щоб дізнатися що Йотсуба знає його місце перебування. І в результаті, поки не відомо чи втік той зі свого сховку. Однак для Реймонда було непростимо, що Хейґу використав Глідск›яльв для отримання інформації, якої він не повинен був знати. Реймонд вважав, що Глідск›яльв — це інструмент для «режисерів» та «сценаристів». Його використовували люди за кадром, які створювали сцену, а при використанні його персонажем історії виникає значний інформаційний дисбаланс з іншими персонажами й історія руйнується. Порушення правил, це те що ні аудиторія, ні персонал не можуть пробачити. Поки Хейґу залишався за чорними кулісами, у використані Глідск›яльву не було проблем. Але тепер, коли він вийшов на сцену, Хейґу не повинен більше використовувати цей інструмент, щоб не зруйнувати сцену. Як і говорив псевдонім Реймонда, «Сім Мудреців», у «Глідск›яльва» було сім операторів. Однак Реймонд єдиний серед семи операторів називав себе «Сем Мудреців». Єдиний «Сім Мудреців» вирішив звернутися до адміністратора Глідск›яльва, якого знав лише він, щоб видалити обліковий запис Хейґу. ◇ ◇ ◇ Субота, ранній ранок дев’ятого лютого. У темряві, що протримається ще дві години до світанку, Тацуя на електромотоциклі виїхав до Камакури. Акуратно керуючи своїм улюбленим транспортним засобом, до п’ятої години, він прибув на пагорб схилів в західній частині Камакури, райони вілл, де переховувався Ґу Дзіе. Там стояла фігура зависока для жінки й занизька для чоловіка, у великих, сонцезахисних окулярах, хоча ще не зійшло сонце, кашкетом на очах і шарфом, що закривав ніс. Через просторий одяг фігури не можна було судити чоловік це чи жінка. Але для Тацуї її стать не мала значення. Він зняв праву рукавичку і поклав її в кишеню бузону, лівою рукою дістав інформаційний термінал і повернув до неї екран. Та, так само оголила праву руку і розвернула до нього інформаційний термінал. Вони одночасно притиснули вказівні пальці правих рук до інформаційних терміналів один одного. Спрацювали вбудовані в екран сканери, і термінали зчитали відбитки пальців. Приблизно одномоментно кивнувши, поклали термінали у кишені верхнього одягу та знову одягнули рукавички на праві руки. – Будь ласка, проведіть. – Сюди. Кивнувши на слова Тацуї, Йошімі показала шлях і рушила в перед. Тацуя прослідував за її спиною, залишивши мотоцикл позаду. Йошімі зупинилася перед віллою. Навколо не було жодних ознак присутності людей, але він знав, що насправді її оточували польові сили Йотсуби. Цей спосіб приховування ознак не належав членам сім’ї Куроба. Він не зміг визначити кому, але це, певно, була інша родина. Не можна було відчути «існування» Цукуби Юки та Шібати Кацушіґе, тому можливо, це родина Машиба, Шиіба, Мугура або Шідзука. Ну, зараз це не мало значення. І це розв›язало питання, яке мучило його з вчорашнього вечора. Цей сховок знайшла родина Куроба. Однак, з якихось причин, облогу під час атаки взяла на себе інша гілка. На їх зміну знадобився час. Так інтерпретував це Тацуя. Схоже, Ґу Дзіе використовував магію маніпулювання трупами. І до того ж технікою безпосередньо маніпулювання тілом після смерті, а не маніпулювання ним через підселення SB. Магія системи психічного втручання не спрацює на мертвих тілах без душі й «отруйна бджола», на який спеціалізувався Куроба Міцуру та його підлеглі на мертвих, що не відчувають болі, не спрацює. Тож раціонально виключити родину Куроба з боєвого етапу. Вважалося, що єдина причина того, що залишилася лише один член родини Куроба в тому, щоб Йошімі знайшла підказку, якщо вони когось пропустять. – Це тут? – Здається, адреса інша. – Моя помилка. Пробурмотіла Йошімі з-під шарфа. Навмисно використавши мало слів. Він чув, що вона так діяла, бо повинна залишати по собі, якомога менше слідів. Не відомо, чи це менталітет, як агента розвідки, чи табу, що покладається на когось, кого навчають особливій магії. Вони не були близькими друзями й Тацуя вирішив не турбуватися про це. Він обома руками дістав Трайдент і направив Елементальний зір на схованку. Там було три людські фігури. Не мертві. Живі люди. Однак це не просто люди. – Усі, активуйте термостійкий, анти магічний захист! Закричав Тацуя і натиснув на курок CAD у формі пістолета, Трайдент. Розгорнулась магічна послідовність націлена на Тацую та Йошімі. У той же момент, сховок запалав. Тацуя активував техніку «стрибок» і з силою відскочив назад. Не озираючись, звернувся до Йошімі, що стрибнула сильніше й опинилася позаду нього. – Ґу Дзіе не має. В середині три генератори. Це була засідка посилених магів - «генераторів». Це означає, що їх план атаки розкрили. Однак ні Тацуя, ні Йошімі, не стали говорити про марні речі, такі як, підозри та шляхи витоку інформації. – Будь ласка, залиш три трупи. Попросила Тацую Йошімі. Якщо він зітре їх Туманним розсіюванням, вона не отримає жодних підказок своєю магією. Водночас це не означає, що вони повинні бути живими. Складність бою значно зменшувалася. Тацуя, який рідко мав бажання вбивати, був вдячний за таке прохання. – Відходьте. Я сам впораюсь. Йошімі кивнула і знову відступила. Водночас бійці бічної гілки сім’ї, що стискали облогу, припинили рух в перед. Від палаючого сховку вивільнилася магія. Техніка «займання». Розгортання послідовності активації не було. «Психокінез, що характерний для потужних генераторів?» Гадаючи про особистість противника, Тацуя розклав магічну послідовність «Займання», націлену на кущі та будинки, де ховалися союзники. Попри те, що зараз малолюдний час, якщо станеться така велика пожежа, вогонь помітять. Пощастило, що в селищі було багато порожніх будинків, але попри це, можуть з’явитися сусіди, які прийдуть, щоб перевірити ситуацію. Не можна було витрачати багато часу. Тацуя націлив срібний CAD Трайдент на оточений вогнем будинок і активував Туманне розсіювання. Його Розпадом вогонь не загасити. Якщо розкласти будівлю горючі компоненти спалахнуть одномоментно і це лише викличе вибух. Можливо, пожежу можна ліквідувати виснаженням навколишнього кисню швидким горінням, але якщо щось не вдасться, може виникнути ударна хвиля, яка нашкодить навколишньому пейзажу. Через брак кисню може постраждати навіть Тацуя. Тож він націлився не на всю будівлю. Цілю розпаду були стовпи, що підтримували дах. Палаючий сховок розвалився так, наче його роздавили зверху. Вогонь заваленого будинку раптово згас. Не дивно. Якщо володієш магією займання, як правило вмієш і гасити вогонь. Оскільки вони кидали магію з палаючого сховку, вони, мабуть, носили жаростійке спорядження, але, певно, воно не могло довго протистояти тепловому випроміненню1, конвергенції тепла та конвенційній теплопередачі2. Розсовуючи завали, підвелося три фігури. Одягнені у вогнетривкий одяг Генератори, одночасно кинули на Тацую «Займання». Перед очима Тацуї розгорталася направлена на нього магічна послідовність. Перш ніж вона розгорнулася, Тацуя усім тілом вивільнив мисленнєві частки Хоча стиснення було недостатнім, активовані мисленнєві частки, під час, бою легко здувають магічну послідовність за тим же принципом що і Переривання техніки. Це був грубий прийом придатний для об’єму мисленнєвих часток Тацуї. Тацуя відразу ж активував потрійну магію розкладання «Трайдент». «Поле» сильних перешкод події, що розгорнули Генератори, зруйнувалося. Броня Зміцнення інформації, яка захищала їх тіла зникла. І в грудях Генераторів з’явився отвір, розміром з кулак. Кров що витікала з отвору, не мала тиску. Тацуя вдруге натиснув на курок. Три Генератори втратили серця і впали на спини. З CAD в руках, Тацуя підійшов до завалів і зупинився за крок до них. Йошімі кинулася за Тацуєю, що підійшов до трупів. Її рухи були досить спритними, з огляду на досить громіздкий одяг, що приховував обриси її тіла. Підійшла не лише вона. Люди гілок родини, що до цього часу ховалися, також повиходили зі своїх укриттів. В діленні звучала сирена пожежної машини. Пожежу вже вдалося ліквідувати. Але це не означає, що пожежна машина розвернеться. Настав час відступати. Наздогнавши Тацую, Йошімі підійшла до тіла, ступаючи по завалах, які не лише згасли, але й охололи. Бійці стали колом, охороняючи периметр. На трьох Генераторах засвітилося світло мисленнєвих часток. Відкладена активація магічної послідовності. Можливо ключем активації виступала смерть об’єкта. Тацуя швидко підняв CAD у правій руці. Генератори, які втратили серця, підскочили й атакували людей, що наблизилися. Однією з цілей була Йошімі. Магія перетворення мертвих не маріонеток. Йошімі рефлекторно спробувала відійти назад, стопа зачепилася за завали й вона ледь не впала. Не встигши активувати магію для ухилення. Націливши CAD на труп що атакував Йошімі, Тацуя натиснув на курок. Магія розпаду інформаційного тіла розчепила техніку. Світло мисленнєвих часток в Генераторі зникло Три Генератори, що впали на завали залишилися з піднятими руками. Маріонетка знову стала трупом. – Дякую... Дуже дякую. Обличчя Йошімі за сонцезахисними окулярами та шарфом видно не було, але голос був сповнений хвилювання, полегшення та вдячності. – Тепер все в порядку. Йошімі кивнула на слова Тацуї. Потім наказала бійцям «несіть». Залишивши Йошімі та інших робити свою роботу, Тацуя відбув на своєму улюбленому мотоциклі. ◇ ◇ ◇ Ґу Дзіе все ж вдалося втекти, але Тацуя всеїдно знаходиться в лідерах, серед тих хто переслідує натхненника теракту в Хаконе. Чіба Тошікадзу, який також займався пошуками терористів, навіть не зміг знайти слідів сірого Кардинала і бігав навкруги в пошуках підказок. Слідуючи принципу «розслідування ведеться з місця події», Тошікадзу повернувся до Хаконе, коли йому зателефонувала неочікувана особа. – Алло, Інспектор Чіба? Це Фудзібаяші. Голос, що звучав з динаміка, безумовно, належав Фудзібаяші. Можливість втручання в комунікаційну інфраструктуру та видати себе за іншу людину майже не мислима, але дзвінок був настільки неочікуваний, що змушував задуматися. – Вибачте, що відволікаю від роботи. – Все гаразд. Пані Фудзібаяші може телефонувати у будь-який час. Тож, яка у вас справа? Махнувши рукою, щоб зупинити наближення Інаґакі, сам Тошікадзу відійшов від натовпу слідчих. – Ні, я не по справі... Я хвилююся через вчорашнє. – Тож завдяки цьому ви зателефонували мені? Попри несприятливу ситуацію, Тошікадзу відчув піднесення настрою. – Так. Чи є якісь зміни після зустрічі з «Лялькарем»? – Чи змінилося щось?... Я трохи втомився від нескінчених історій про психологічні відхилення маніяків, які не дуже корисні для розслідування. – Ні, можливо… у вас болить голова, чи ви погано виспалися? – Нічого такого. Подумки сміючись: «я ж не молодшокласник і навіть не старшокласник», Тошікадзу відповів звичайним тоном. – Правда?.. По той бік слухавки почулося полегшення. Тошікадзу не помітив, що на його обличчі з’явилася посмішка. Він навіть не почув бурмотіння Інаґакі, – що це з ним. – Ви хвилювались про мене? – ...Хвилювалася. Однак, схоже, даремно. Голос Фудзібаяші звучав дещо сором’язливо, а губи Тошікадзу все більше розтягувалися. – Тоді, пане Інспектор, я сподіваюся, що натхненник теракту буде схоплений якомога швидше. – Дуже дякую. Вам теж успіхів в роботі, пані Фудзібаяші. Закінчивши розмову, Тошікадзу, з широкою посмішкою на обличчі, повернувся до місця розслідування. Інаґакі зустрів його з томленим виразом. – Інаґакі, щось не так? Чому ти зблід. – Я просто втомився. Не хвилюйтесь. Мабуть, в Інаґакі боліла голова, бо він потер пальцями скроні. – Не перенапружуйтесь. Тошікадзу сприйняв це за звичний показний жест і відійшов від Інаґакі. ◇ ◇ ◇ Перед Фудзібаяші, що завершила розмову з Тошікадзу, сиділа жінка-сержант, що стежила за моніторами. – Ознаки психологічного втручання відсутні. Піднявши обличчя, сержант повідомила результати аналізу Казамі. Вона технік (солдат зі спеціалізованими навичками), який спеціалізується на психоаналізі, та є експертом з виявлення промивання мозку. Наявність або відсутність наслідків можна визначити за висотою та інтонацією голосу, швидкістю мовлення, інтервалом дихання, рухами очей, зміною серцебиття та температури тіла, ставлячи певні питання. Навіть спілкуючись лише в аудіо режимі, як сьогодні, використовуючи військовий акустичний аналізатор, можна зчитати серцебиття. Професіонал міг виявити, чи перебуває об’єкт під психічним впливом. – Оумі Кадзукійо чистий? Кивнув Казама і сказав техніку, – дякую за старання. Вона підвелася, вклонилася і штовхаючи візок з обладнанням, вийшла з кімнати. – Вибач, Фудзібаяші, тобі довелося грати неприємну роль. Ні... Але командувач, чи це небезпечно? Хоча сім’я Чіба є авторитетом сучасної магії, ця техніка дуже нагадує маніпулювання тілом. Стійкість до психологічних втручань невідома. Насправді саме вказівка адмірала Саекі, керівника бригади, направила Тошікадзу до «Лялькаря». Ні вона не збиралася шкодити йому. Коли поліція, розслідуючи теракт в Хаконе, почала шукати експерта з маніпуляції трупами, між кількома інформаторами були розподілені списки тих магів, яких підозрювали у зв’язку з залишками Куньлу́нь, так щоб ніхто цього не зрозумів. Ротер Вальд — один з них, але факту співпраці з Казамою та іншими не було. Той, кому інформатор повідомить цю інформацію, залишили справою випадку. Фудзібаяші протягом останніх кількох днів відвідувала Ротер Вальд, щоб стежити за витівкою, господар випадково повідомив про Оумі Кадзукійо. Тож не можна сказати, що Фудзібаяші використала Тошікадзу як приманку, але вона все ще хвилювалася. – Якщо ви хочете скористатися обхідним маневром, таким як розкриття спільників, чи не краще для нас взяти участь у розслідувані терористичного інциденту. – Лейтенант. Наш корпус, ні наша бригада, не будуть причетні до інциденту в Хаконе. Це рішення Її Ясновельможності Саекі. – Так... Слід уникати всього, чим бригада один-нуль-один, може підтримати Десять головних кланів. – Так, я розумію. Бригада один-нуль-один, створена адміралом Саекі і діяла як протидія цивільним силам магів з Десятьма головними кланами на вершині. Саекі вважали головним політичним суперником відставного адмірала Кудо, старійшини Десяти головних кланів, і навіть якщо вона сама так не вважала, те що військові з «Анти-Десяти головних кланів» та «Анти-Кудо Рецу», стали ядром підтримки Саекі в Силах Самооборони, є не заперечним фактом. Однак, за лаштунками, «Бригада один-нуль-один» співпрацювала з родиною Йотсуба, лідерами Десяти головних кланів. Якщо це викриють, ще залишаться можливості для виправдання, але не тоді, коли вони почнуть співпрацювати з Десятьма головними кланами. – Гарна робота, лейтенант. – Так. Перепрошую. Фудзібаяші віддала честь Казамі й вийшла з кімнати. Як ад’ютант командуючого батальйону, Фудзібаяші має власний, хоч і не великий, офіс. Це її власна кімната, поряд з кімнатою командуючого, тобто кабінетом Казами. Фудзібаяші сиділа за столом і думала про телефонну розмову. Батальйон не контролював розподілення інформації інформаторами, а якщо говорити про господаря Ротер Вальда, то він міг легко ігнорувати тиск Сил Самооборони. Тошікадзу пішов би до «Лялькаря» і без її втручання. Однак це було не так легко розділити. Якщо спокійно задуматися про обставини, можна сказати, що Фудзібаяші прикривала Тошікадзу, який ризикував промиванням мізків. Однак той факт, що батальйон прослуховував телефон Тошікадзу і використав його, є непорушним. Почуття провини не можна було так легко розвіяти. Згадуючи, обмін репліками під час розмови, Фудзібаяші посміхнулася. Тошікадзу назвав її «лейтенант Фудзібаяші». Було зрозуміло, що він не чув про її підвищення. Хоча організація військових та поліції трохи відрізняється, про підвищення повідомляється в офіційному бюлетені. Якби Тошікадзу був зацікавлений Фудзібаяші, не було дивним, якби він знав про це. Все, що потрібно зробити, — це написати запит в пошуковій системі. «Восени минулого року, було відчуття, що він досить захоплений, але... Це була лише примха. В той час я заплутала його своїм ставленням... Цікаво, ми грали в одну і ту саму гру». Подумала Фудзібаяші й розсміялася. Вона вирішила, що самотність, що виникла в її серці, це лише ілюзія.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!