Конференція глав кланів (частина друга)\Ілюстрації

Том 18. Розділ 1 - [6]

[6] Вівторок, п’ятого лютого, дві тисячі дев’яносто сьомого року, десята тридцять третя ранку. В готелі в Хаконе стався масштабний теракт з вибухом бомб. Цілю теракту став готель, де проводилася зустріч для виборів Десяти головних кланів, які проводиться раз на чотири роки. На момент теракту, обрання Десяти головних кланів вже закінчилося і вісімнадцять додаткових сімей вже полишили готель, але всі голови Десяти головних кланів залишалися всередині для обговорення різних проблем японського магічного світу. Тацуя, Міюкі, Мінамі, Такума, Касумі та Ідзумі, отримавши повідомлення під час занять, негайно вирушили на місце події й щойно прибули. Навколо лунали крики та паніка. Поранених та загиблих вивозили з палаючого готелю. Кричали люди, що сиділи на вулиці та отримували лікування. Час від часу, вибухали бомби, що залишилися під завалами. Це було настільки ж руйнівно, як інцидент в Йокогамі, восени минулого року. Тацуя поклав руку на плече Міюкі, коли вона спробувала підійти до готелю. – Старший брате?.. Коли вона повернулася до нього, він похитав головою. – Краще залиш це мені. Зупинив він Міюкі, що намагалася загасити полум’я. Пожежу вже збиралися ліквідувати. Це було небезпечно, оскільки не відомо, скільки вибухівки ще залишилося, але з вогнем боролися навчені пожежники. Оскільки могли бути якісь моменти, які їм невідомі, Тацуя вирішив, що краще нічого не робити. – Швидше, знайдімо тітку..., ні мою матір. Тацуя сказав «тітку», і згадав, що його супроводжують Такума та друзі. Це могло бути зайвим, але він вирішив, що слід уникати слів та дій, що могли викликати підозри в їх «історії». – Там. Розмовляючи з Міюкі, Тацуя помітив групу голів, раніше Такуми та Ідзумі, що різко оглядалися по боках. – Вражаюче побачити Десять головних кланів разом, але чому вони залишаються тут. Тацуя недовго покрутив головою, перш ніж помітив поруч фігури, які, здавалося, були групою детективів у цивільному. – Батьку! Кинулася Ідзумі, не задумуючись про це. – О, зачекай, Ідзумі! Касумі, яка взагалі ні про що не думала, прослідувала за нею. - Цей детектив?.. Можна сказати, що Такума був спокійнішим за тих двох, в психічному плані, навіть поспішаючи знайти батька, він оцінював ситуацію. Хоча результат був таким же. – Старший брате, що робитимемо? Міюкі, яка, схоже, зрозуміла, що у глав Десять головних кланів беруть свідчення, поцікавилася у Тацуї про їх подальші дії. На нього дивилася не лише Міюкі, але й Мінамі. – Ми не можемо залишати Ідзумі та решту. Усі шестеро раніше пішли зі школи та помчали сюди, як є. Звичайно, вони не встигли переодягтися і все ще були у формі Першої старшої школи. Тому, як старшокласник, він повинен був зупинити молодших, що збиралися розпалитися. Тацуя, поглядом, сказав Міюкі та Мінамі, що нічого не поробиш, і рушив до місця, де стояла Мая. – Чому поліція допитує батька?! Батько — жертва! Звичайно ж, Ідзумі накинулась на детектива. Всупереч звичайній, витонченій поведінці, в такий час, вона нічого не боялась. Можливо, через свою юнацьку нестриманість, вона не могла бачити перед собою чиновника. «Все ж... Чому ніхто не зупинив Ідзумі?» Ніхто не намагався зупинити Ідзумі, яка голосно протестувала. Всі просто спостерігали. Принаймні її батько, Саєгуса Коуічі, мав би насварити свою дочку, але замість того щоб її лаяти, він розважався. Хоча у нього було таємниче обличчя, око сміялося. Дратувалися лише детективи, але якщо Ідзумі продовжить, це може зашкодити ситуації. Це лише погіршить їх становище, для тітки й них самих. Оскільки дорослі не збиралися нічого робити, Тацуї нічого не залишалося, як діяти самому. – Ідзумі, припини. – Шіба-семпай, чому ти мене зупиняєш! Ідзумі спробувала скинути руку Тацуї на своєму плечі. Той схопив руку, якою вона хотіла скинути його і контролюючи центр ваги Ідзумі, відтягнув її. Не даючи часу на опір, Тацуя, безболісно, наче в танці, відтягнув Ідзумі від детектива. – Охолонь. Поліція просто робить свою роботу. Ці слова були не лише для Ідзумі. Це також стримувало Касумі та Такуму. – Чим більше заважатимете, тим довше затягнеться допит. ...Вибачте. Другу половину слів він адресував детективу у цивільному. Можливо, його охопило здивування, на не агресивне ставлення, детектив просто неодноразово кивнув головою і не сказав жодного слова, щоб звинуватити Ідзумі за втручання. Тацуя потягнув Ідзумі за руку і поглядом повів Касумі та Такуму, залишивши дорослих. Голови, кожної сім’ї, крім Маї, з цікавістю спостерігали за ситуацією. Зокрема, в очах Коуічі та Ґокі був сильний інтерес. Можливо, допит поліції тільки розпочався, це зайняло більше часу, ніж очікував Тацуя. Тепер їх оточили не лише детективи у штатському, але й офіцери поліції у формі. Наче вони стали підозрюваними. Але для Тацуї це було не важливо. Для нього була важлива лише безпека Маї. Зараз покинути Маю було б незручно. Зараз, коли Міюкі стала наступною головою родини Йотсуба, Тацуя та його супутниці більше не могли ховатися за анонімністю. Однак, вони ще не стали твердо на ноги. Єдина людина, яку він міг назвати своїм союзником — це Ушіяма з Третього Відділу Розробки FLT. Якумо і Казама не втручатимуться, без зайвої потреби. Мало того, він не міг зустрітися зі «спонсором». Кажуть, що Мая є однією з найсильніших магів у світі. Оцінка була правдивою. Мало хто може перемогти її у магічному бою. Майже немає магів, які могли б перемогти її «Метеоритний дощ». І Тацуя не був винятком. Проти «Метеоритного дощу» добре підходить «Розпад» Тацуї. «Розпад» міг знешкодити «Метеоритний дощ». Однак Мая не тільки в силі магії, але й в швидкості активації була чудовиськом. У неї також є різноманітність і багатство навичок, яких у Тацуї не має. Магія Маї не обмежувалася «Метеоритним дощем». А ініціатива не завжди була у Тацуї. Якщо «Метеоритний дощ» буде активований до «Розпаду», Тацуя не залишиться неушкодженим. Досі він міг перемогти Маю завдяки «Відновленню», і без подібної здібності, як у Тацуї, її не перемогти. Після активації, від «Метеоритного дощу» не ухилитися або захиститися жодною захисною магією або «Фалангою» родини Дзюмондзі. Але це лише сила в магічному бою. Тіло Мамаї малосилу звичайної людини. Вона була слабкою жінкою, що не особливо займалася тренуваннями, хіба що для підтримання здоров’я та краси. Якщо її порізати чи підстрелити, їй буде боляче і потече кров. Для будь-якого високорівневого мага не можливо постійно підтримувати магічний бар’єр. Захисна магія постійної дії ще не розроблена. Не те що практичне застосування, вона навіть не на стадії експериментів. Тож Маю Йотсубу можна смертельно поранити однією кулею, якщо постріл буде несподіваним. У випадку надзвичайної ситуації, Тацуя був готовий використати «відновлення» публічно, для цього він і кинувся сюди, але зміг переконатися, що Мая була в безпеці. Здавалося, вони ще деякий час не зможуть поспілкуватися, навіть заговорити, Тацуя роздумував, чи не варто йому повернутися до школи, і у цей момент, помітив знайому фігуру в червоному. – Ічідзьо. Сказав він голосно, але не настільки, щоб бути різким. Однак Масакі відреагував доволі сухо. – Шіба. Можливо він шукав свого батька, Ґокі. Масакі, який поспішно рухався, приділяючи увагу усім сторонам, підійшов до Тацуї. – Пані Шіба, ви теж прийшли? Побачивши Міюкі поруч з Тацуєю, Масакі мав складний вираз радості, розчарування, примирення і тяги. Міюкі обняла руку Тацуї... Чи ні. Вони навіть близько один до одного не стояли. Відстань між Тацуєю та Міюкі була більшою, ніж раніше. Однак Масакі здалося, що це від того що від брата і сестри вони перетворилися на пару. – Так, справа серйозна. Міюкі було не важко прочитати почуття, з якими Масакі дивиться на неї. Навіть якщо відкинути надмірно пристрасний акт подання заявки на заручини з нею, про заручини якої щойно оголосили, вираз Масакі був складним, але зрозумілим. Насправді Міюкі було трохи незручно з Масакі. Навіть якщо Ічідзьо висловили протест, її позиція нареченої Тацуї непохитна. Але він не міг приховати хвилювання, коли побачив проблиск надії, що його думки можуть збутися. Однак Міюкі була достатньо дорослою, щоб не поставити Масакі в незручну ситуацію. Крім того, навіть якщо вона була роздратована його діями, все ж не мала до нього ненависті. Досить легко було привітно посміхнутися. Однак, на щастя, Масакі відступив раніше, ніж розгубився. Для Міюкі було вирішено, що Масакі краще швидко здатися. – Справді... Зібралися глави кожної родини. Насправді Міюкі посміхнулася і незважаючи нінащо Масакі був у гарному настрої. – Так. Здається поліція бере у них свідчення. – Беруть свідчення?! Перепрошую. Вибачте я ненадовго. Але не настільки, щоб припинити тверезо мислити. Можливо він відчув проблему в тому, що Десять головних кланів опитує поліція, Масакі пішов до батька. Замість нього, з поліцейського оточення вийшов Катсуто. Схоже, його відпустили, оскільки він був неповнолітній. «Раніше вік повнолітнього був зменшений до вісімнадцяти років, але у сімдесятих роках знову підняли до двадцяти років. Це результат загальносвітової тенденції, що відображала масову мобілізацію молодих солдатів через зменшення кількості повнолітніх за двадцять років війн. У деяких країнах вік повнолітніх, під час війни, був зменшений до шістнадцяти років, а після війни був підвищений одразу до двадцяти п’яти). Катсуто, який з’явився з натовпу, рушив прямо до Тацуї та його супутників. Схоже, він помітив, що він тут, коли той виводив Ідзумі, яка кинулася туди раніше. – Шіба. Причина того, що Катсуто назвав лише прізвище, нічого не додавши, певно була в тому, що він не знав з ким говорити, Тацуєю чи Міюкі. Принаймні, так подумав Тацуя. – Поліція вже закінчила збирати свідчення, Дзюмондзі-семпая? Перемкнув на себе увагу Катсуто Тацуя. І визначив свою позицію, як молодшого школяра, а не члена Десяти головних кланів. – Ні, я подумав, що повинен пояснити вам ситуацію. Схоже, Катсуто теж вирішив стояти на цих позиціях і незграбність зникла з його погляду. Катсуто поглянув на супутників Тацуї. Він вже давно був знайомий з Касумі та Ідзумі. Мінамі та Такуму ж він зустрів вперше, принаймні він ніколи не розмовляв з ними. – Ти вельмишановний Шіппо? Звернувся до Такуми Катсуто. – Так. Я Шіппо Такума. – Приємно познайомитись, пан Дзюмондзі. На відміну від Тацуї, Такума привітав його, як члена Десяти головних кланів, а не як молодший школяр. Хоча існує різниця між головою родини та сином голови «Десяти головних кланів», це імена їх родин, тому тут вони були рівні. – Дзюмондзі Катсуто. Приємно познайомитись. – З нетерпінням чекаю співпраці з вами. Однак, навіть якщо вони були рівними, це не означає, що їх статуси семпая і кохая зникли, тому природно, що відповідь була формальною. Такума не мав сміливості раптово, не ввічливо заговорити з Катсуто, з яким щойно зустрівся. – Цю дівчину звуть Сакурай Мінамі, вона учениця першого року, яка живе в нашому в домі. Скориставшись підходящим моментом, Тацуя представив Мінамі Катсуто. Якому Мінамі ввічливо вклонилась. Схоже, Катсуто, певною мірою зрозумів природу Мінамі, зокрема, що вона прислуга родини Йотсуба. Відповівши Мінамі, Катсуто повернувся до основної теми. – Ви прийшли, отримавши повідомлення про надзвичайну ситуацію? Як бачите, вельмишановна Йотсуба, вельмишановний Саєгуса і вельмишановний Шіппо в безпеці. Не має навіть незначних травм. Система повідомлення про катастрофу — це система мобільних інформаційних терміналів, що інформує родичів та знайомих про те, що ви зіткнулися з катастрофою, та мережеві служби про те, що термінал, отримав сигнал про пожежу або землетрус, через радіоканал короткого радіуса, надсилаючи геодані події. Поряд з інформацією, що місцева влада знає про катастрофу, до електронного листа додається журнал стану здоров’я власника, який контролюється терміналом за трьома параметрами «в безпеці», «в небезпеці» та «загинув». Однак це інформація на момент відправлення повідомлення та на момент початку катастрофи, і якщо не налаштоване безперервне відправлення, подальша зміна ситуації не відома. Ось чому Тацуя та Масакі поквапились сюди. – Схоже, на те. До речі, сем пай, можете сказати, що сталося? – Хм. Оскільки всі зібрались, пояснити буде легше, але. Почувши слова Катсуто, Тацуя озирнувся. Він помітив, що люди родини Йотсуба, зокрема підрозділу, що відповідав за грубі страви, під керівництвом дворецького Ханабіші, розосередилися в натовпі, але були деякі представники, що схоже, були частинами інших сімей. ...На жаль, він не зміг помітити когось, хто б видався союзником смертників. – Прошу. Вклонився Тацуя, показуючи тому, що не проти простого пояснення, Катсуто кивнув і дав насправді просте пояснення того, що сталося. – Насправді навіть ми не знаємо подробиць. Катсуто додав, що під час зустрічі вони зазнали атаки вибухом, від теракту смертників і їм довелося евакуюватися через дах, а як смертники використовувались ходячі трупи – На цьому етапі навіть не відомо, чи були ми ціллю. Думаю, є велика ймовірність того, що Рада кланів була цілю, але, схоже, поліція ще не дійшла остаточного висновку. – Вибачте, пане Катсуто. Ні, Дзюмондзі-семпай. Касумі назвала Катсуто на ім›я й поспіхом поправилась, звертаючись до нього, як до старшого. Оскільки знали Катсуто ще до вступу до старшої школи, вони більше бачили в ньому друга сестри, ніж випускника їхньої школи. Тоді як Маюмі зверталася до Катсуто «Дзюмондзі-кун», Касумі називала його пан Катсуто, мабуть, тому що Касумі та Ідзумі не потрібно було замислюватися ні про що зайве. – Що таке Касумі? Для Катсуто, здається, було так само. – Батька, ні, про що вас усіх питала поліція? – Нас питали, що сталося. Тому що ми були на місці події та бачили факти. – Тож вас і нашого батька не розглядають як підозрюваних? Напружено запитала Ідзумі, поруч з Касумі. Якщо подумати, це нормально, але Тацую та Міюкі здивувала Ідзумі, яка, здавалося, серйозно хвилювалася про батька. Ось чому. В очах Катсуто, якими він поглянув на Ідзумі, з’явилося і зникло легке вагання. – Підозри у змові чи підбурювані відсутні. Однак, схоже, поліція підозрює, що до вибуху смертників міг призвести конфлікт між магами. Однак, він не став навмисно брехати. – Це... Приголомшено пробурмотіла Ідзумі, стискаючи свою маленьку ручку. Вона, мабуть, подумала, що це не розумно. Такий гнів відчувала не лише Ідзумі, але й Такума, який залишався тихим і уважно слухав, легко це зрозумів і стиснув зуби. – Здається вони розглядають це з логікою антимагів. Висловив своє враження, саркастичним тоном, Тацуя, подумки високо оцінивши першорічок, які контролювали свої почуття. – Старший брате, в поліції існує група антимагів, по типу «Гуманістів»?.. Після слів Міюкі, сестри Саєгуса, Такума та Мінамі похмурніли. – Ні, це не так. Якби це було так, допит був би більш жорстким. Заперечив занепокоєння Міюкі Тацуя, пригадавши невпинний допит, який він пережив від нетерпимого до Десяти головних кланів детектива, коли він відбився від секти древніх магів, які були під контролем Чжоу Гонґцзіня в Арашіямі, Кіото. Здається, Міюкі та першорічкам полегшило, але Катсуто залишився здивованим з піднятими бровами та розкритими очима. – Шіба, ви ж двоюрідні, а не рідні брат і сестра? Перш ніж Міюкі продемонструвала своє засмучення, Тацуя з посмішкою відповів на запитання. – О, ви про «Старший брате» Міюкі? Лише нещодавно ми думали, що ми рідні брат і сестра... Не можливо відразу переналаштуватися. – Так ось що. Мабуть, це правильно. Розвіяв свої сумніви Катсуто. Мабуть, тому, що голос і поведінка Тацуї були занадто природними, а не тому, що Катсуто легко обдурити. Це було щире ставлення, в якому не відчувалося провини чи фальші. – О, старший брат? Вигукнула Касумі, зручно привернувши увагу Катсуто. – Пан Томокадзу. Здається інша сторона також помітила Касумі та Ідзумі, побачивши як той молодий чоловік махає рукою, Касумі пробурмотів його ім’я. – Шіба, є ще якість питання? – Ні, жодних. – А у тебе, Шіппо? – Ні, немає. Запитавши у Тацуї й Такуми, Катсуто кивнув на їх відповіді. – Тоді прошу мене вибачити. Розвернувшись, Катсуто підійшов до молодого чоловіка. Міюкі-семпай, Шіба-семпай. Відразу після цього Ідзумі повернулася до Тацуї та інших. – Прийшов наш брат, тож перепрошуємо. Думаю, ми поїдемо додому з братом, тож, будь ласка, не хвилюйтесь. – Перепрошую, Шіба-семпай, президент. Пані Сакурай, до зустрічі. Слідом за Ідзумі, Касумі попрощалася з Тацуєю та іншими й помахала рукою Мінамі. Близнючки пішли за Катсуто і вирушили до молодого чоловіка, на ім’я Томокадзу. – Старший брате, то брат Ідзумі-чан? Запитала, у Тацуї, Міюкі, вдивляючись в спину молодого чоловіка, для підтвердження. – Так. Пан Саєгуса Томокадзу. Старший син родини Саєгуса. Зведений брат Ідзумі та інших. – Ось як... Голос Міюкі мав переконливий відтінок, бо Касумі назвала його «старшим братом», а Ідзумі «братом» і в голосах не чулося жодного дискомфорту. – До речі, старший брате, про нашу попередню розмову. – О, чи в поліції не розбурхані антимагічні настрої. Як я вже казав, не думаю, що варто турбуватися. Передбачаючи питання Міюкі, відповів Тацуя. – Швидше ситуація була м›якою. Додав він зітхаючи. – ...Думаю, якщо поліція буде забруднена будь-якою ідеологією, а не лише атимагічною, це буде серйозно? З питальним виразом поглянула на нього Міюкі. – Якщо хтось з працівників поліції опиниться під впливом антимагічної ідеології, його позбудуться. Відповів Тацуя споглядаючи серйозну картину майбутнього, яку склав у своєму розумі. – Зараз не має потреби щось робити. Якщо передати інформацію, поліція буде реагувати систематичніше. – Це малоймовірно, але... Що робити, якщо більшість поліцейських вороже ставитиметься до магів? – Тут нічого не поробиш. З гіркою посмішкою похитав головою Тацуя, у відповідь на запитання Міюкі. – Поки не розроблено технічно-наукові засоби протидії магії, поліція також потребує магів, для протидії магічним загрозам. Отже, перш ніж це станеться, уряд повинен зробити хід, але... – Чи можливо, що цього не станеться? Запитала Міюкі, Тацую що бурмотів голосом, який не міг приховати його тривоги. – Якщо детектив без ідеологічної упередженості, вважає що Десять головних кланів також відповідальні за теракти, це серйозніше. Тацуя не відповів на запитання Міюкі прямо, а повернув тему на кілька кроків назад. – Якщо ідеологічно нейтральний детектив так вважає, цілком ймовірно, що ідеологічно нейтральні громадяни будуть думати так само. Тацуя поглянув на Маю. Глави «Десяти головних кланів» залишались в оточенні поліції. – Те, як засоби масової інформації повідомлять про цю ситуацію, значною мірою вплине на суспільну думку. І, на жаль, багато хто з них повідомить це в руслі: «звичайних громадян принесли в жертву у справі магів»... Тацуя перевів погляд з натовпу поліції на колону швидких. Складалося враження, що важкопоранених вже відвезли, але було ще більше десятка поранених. Виходячи з цього, кількість смертей, здавалося, була не менше двадцяти. – За спричинення теракту несуть відповідальність терористи. Але навіть якщо зараз вони думають як і я, якщо їм неодноразово повідомлятимуть по телевізору та в Інтернеті, що «маги які втягнули громадян, також несуть відповідальність», багато людей повірять що це так. – Ми ж, маги, нічим не відрізняємось, ми такі ж громадяни Японії... Сумно відвела погляд Міюкі. – Але. Хоча вона виглядала тендітною, це не означає, що Міюкі слабка дівчина. – Не всі ЗМІ вороже ставляться до магів. У квітні минулого року були засоби масової інформації, які захищали права та позиції магів, хоч вони й були в меншості. Як і сказала Міюкі, коли у квітні, акцент був сконцентрований проти магів, від другої половини надходили повідомлення, які цьому протистояли. Однак цього разу багато жертв. Тацуя вважав, що цього разу ситуація складніше, ніж раніше. – Вірно. Рада кланів теж не має сидіти склавши руки. Але Тацуя не сказав нічого, що б занепокоїло Міюкі. Незалежно від того, чи песимістичні, чи оптимістичні ви, що до майбутнього, те що має статися, те станеться. На цьому етапі, ні Міюкі, ні Тацуя, нічого не могли зробити. Тому немає сенсу зараз турбуватися про погіршення ситуації. – Ми змогли переконатися, що моя мати в безпеці й повертаємось до школи. Розмова з Катсуто дала йому загальне уявлення про ситуацію, і він не думав, що зможе щось зробити, якщо залишиться тут. Краще залишити місце події поліції та пожежникам. На пропозицію Тацуї, Міюкі кивнула: «Так, старший брате», а Мінамі мовчки вклонилась і продемонструвала намір виконати розпорядження. – Що робитимеш, Шіппо. – Я... Я ще трохи залишусь. Відповів Такума на запитання Тацуї. – Ось як. Тацуя ні погодився, ні заперечив це рішення. Він не зобов’язаний піклуватися про Такуму і це нерозумно. Тацуя закликав Міюкі та Мінамі покинути це місце. – Ем, Шіба-семпай. Прозвучав невпевнений голос Такуми, за його спиною. – Що? – Що до попередньої розмови... Ні нічого. Однак Такума передумав говорити те що збирався. Було зрозуміло, що Такума чимось збентежений, але Тацуя знову повернувся до нього спиною, сказавши «он як». ◇ ◇ ◇ Згорілий готель, багато поранених та загиблих. Організатор жахливого терористичного акту, спостерігав за ситуацію з будинку в Одаварі, приблизно за двадцять кілометрів на схід, від місця події. Терористичний вибух був успішним, з мінімальними втратами в плані, розробленому Ґу Дзіе. Детектори розміщені в різних районах міста не виявили вибухівку. Зброя була застарілою, але дійсно офіційно прийнятою на озброєння армії USNA. Захист також був ефективний для виявлення активних вибухових речовин на відстані. Його магічна маніпуляція ляльками-трупами з плоті «Некромантія» також не була виявлена датчиками. В готелі їх не зупинили. Він не збирався сміятися, ніби це слабка безпека. Рівень безпеки міста аж ніяк не поступається USNA, де він жив до минулого місяця. Він майстерно впорався, зі своїми навичками. Думаючи про це, він був задоволений. Жодного з голів Десяти головних кланів не вдалося навіть подряпати, але це відповідало плану. Це був не провал і він з самого початку передбачав, що одна боєголовка ПЗРК, не нашкодить. Як і передбачалося, десять голів захистилися. Вони захищали лише себе, а інших покинули. Ґу Дзіе, як користувач магії контролю, помітив що загинуло понад двадцять людей. В тому числі було не менше п›ятдесяти поранених. Така кількість людей постраждала через Десять головних кланів. Таке повідомлення Ґу Дзіе хотів передати японцям. Десять головних кланів кинуть вас, японців, щоб вижити самим. Японці, вас вбили через Десять головних кланів. Японці ненавидітимуть Десять головних кланів, Йотсуба і вони втратять своє місце в Японії. Як і він втратив своє місце на батьківщині, Дайкані... Радісний та задоволений Ґу Дзіе, підвівся в темряві. Біля його ніг лежали тіла господаря будинку та його сім’ї. ◇ ◇ ◇ Номер два серед Зірок, майор Бенжамін Канопус, дивився пряму трансляцію з місця теракту в Хаконе, в кімнаті при посольстві USNA.. Його розумне і мужнє обличчя прикрашав гіркий вираз. Хоча вони громадяни іншої країни, він не міг не відчувати біль та невдоволення, від того, що жертвами теракту стали мирні жителі. Для Канопуса, що є гордим військовим, який дотримується класичних законів поля бою, які передбачають чітке розділення солдатів та мирних мешканців, на їх основі, місії Зірок часто вимагають приховувати його особистість солдата, що порушували його особисті переконання. І через це він завжди відчував конфлікт. Ось чому він твердо вирішив, якомога більше уникати зближення з учасниками бойових дій. Якби це було дозволено, Канопус хотів би зупинити теракт Хейґу (Ґу Дзіе). Насправді він хотів співпрацювати з японською владою, щоб запобігати теракту, ціною якого стали громадяни, навіть якщо йому було соромно за те, що його співвітчизники викрали зброю під утилізацією. Але цього йому не дозволили. Заборонялося розкривати факт викрадення зброї японській стороні. Щоб приховати цей факт, також було заборонено співпрацювати з японськими військовими та поліцією. Місія покладена на Канопуса, полягає у вбивстві Хейґу. І при цьому не залишити японській владі будь-які матеріали для звинувачення в порушенні суверенітету. Виманити Хейґу у відкрите море і вбити його. Це було визначено, як найкращий результат. Він був людиною з системою мислення «солдата до мозку і кісток». Однак, як військовий, він розумів, що мусить виконувати накази. Він знав, що у той момент, як відхилиться від наказів, стане дезертиром, що здійснює особисте насильство. Зараз Канопус вирішив, що він всеїдно буде солдатом, а не дезертиром. ◇ ◇ ◇ Десять голів кланів, яких нарешті відпустили після допиту поліції, на гелікоптері, на якому прилетів Масакі, направились до філіалу Магічної асоціації в Канто. Звичайно, Катсуто, котрий діяв окремо, був з ними. Природно, що там були й Масакі поряд з Ідзумі та Касумі, що були разом зі старшим сином Коуічі, Томокадзу, і Такума. В Магічній асоціації, голови залишили Масакі, Касумі, Ідзумі, Томокадзу та Такума очікувати в окремій кімнаті та зібралися у залі засідань асоціації. Голови сімей сіли за круглий стіл, який, не зважаючи на раптовість, підготували в асоціації, і переглянувшись один з одним, поглянули на найстарших серед них, Футацуґі Маі. – Не витрачатимемо час на безглузді передмови. Які у вас думки, що до того, як розібратися з цією надзвичайною ситуацією. Маі, яка прикувала очі дев’ятьох людей, почергово поглянула в обличчя кожного за столом. Її погляд, який обійшов круглий стіл, зупинився на Коуічі, який сидів перед нею. – Взяти під контроль ЗМІ буде важко. Повідомив песимістичні перспективи Коуічі, який був найбільш знайомий з поводженням із засобами масової інформації серед Десяти головних кланів. – На цей момент, є шістнадцять загиблих. Включаючи невиявлених, кількість загиблих з часом перевищить двадцять. Щоб підняти істерику громадськості, жертв більше, ніж достатньо. – Але ми не можемо сидіти склавши руки. Висловив свою думку Іцува Ісамі, що сидів через одне місце від нього. Однак в голосі не було сили. – Ні, я думаю, що поки краще почекати й поглянути. Якщо виконати контрдії занадто швидко, громадськість може це помітити. Якщо так станеться, це спричинить додатковий опір. Висловив негативне припущення Міцуя Ґен.. – Згоден. В першу чергу, ми також є жертвами й нам не має у чому виправдовуватись. Не можна назвати мудрим, поспішно діяти й довести до межі, яку вже не назвати безболісним. Висловив згоду Яшшіро Раідзо. – Однак просте мовчання в односторонньому порядку, можуть розглядати, як однобічного лиходія. На нас справа не зупиниться. Це може накрити усіх магів. – Я згідна з вельмишановним Ічідзьо. Не може бути й мови, щоб перестаратися і викликати роздратування, але й не має нічого хорошого, якщо мовчати. Якщо не чинити опір, противник просто зажене нас у кут. Ґокі та Муцудзука Ацуко наполягали, що їм слід робити активні кроки. Зустріч щойно почалася, але атмосфера почала дрейфувати до незлагодженості. Нахмурившись на це, Маі закликала висловитись тих, хто ще не висловив свої думки. – Що ви думаєте вельмишановний Дзюмондзі? Будь ласка, не соромтесь висловлюватись. Тоді Катсуто легенько вклонився присутнім за столом. – Тиск на засоби масової інформації буде марним. У цьому питанні я погоджуюсь з вельмишановним Саєгуса. Він сказав це несподівано чітким тоном. – То що нам робити? Запитав Раідзо, який виглядав здивованим, але зацікавленим. – Ні. Не хитаючи головою, не відводячи очей від Раідзо, відповів Катсуто. – Я думаю нам слід відкрито відстоювати свою позицію, не застосовуючи жодних хитрощів. Зокрема, нехай «Магічна асоціація» виступить із заявою, в якій засудить тероризм. – Зрозуміло. Кивнув Раідзо зі здивованим виразом на обличчі. Здавалося, він не помітив прямого ходу, бо був зосереджений на тому, що у них на руках. Я думаю, що слід розглядати пропозицію вельмишановного Дзюмондзі, як реалістичний контрзахід. Підтримав пропозицію Катсуто Шіппо Такумі. – О, я думаю, що випустити заяву через Магічну асоціацію, це гарна ідея. Сказав Раідзо, припіднявши руку. – Вельмишановний Яшшіро, здається, ви намагаєтеся уникнути відповідальності. Подражнила його Ацуко. З виразу Ґокі, здавалося, що ця ремарка була недоречна, а Раідзо, якому вона була адресована, посміхнувся і засміявся. – Що ви думаєте, вельмишановна Йотсуба? Ацуко не стала турбуватися душевним станом Раідзо. Вона відразу ж обернулася до Маї й поцікавилася її думкою. Замість Аяко, Мая поглянула на Коуічі, який сидів поруч зі співрозмовницею і повільно заворушила червоними вустами. – Я не думаю, що нам потрібно обирати один варіант. Я права, вельмишановний Саєгуса? – Вірно. Зі спокійним обличчям кивнув Коуічі, на, здавалося б, провокаційні слова Маї. – Звичайно слід подати заяву через Магічну асоціацію. Думаю, нам слід не лише засудити тероризм, але й додатково заявити про те, що ми будемо повноцінно співпрацювати в арешті злочинців. Оглянувши усіх за круглим столом і переконавшись, що немає протестів, Коуічі продовжив. Звичайно, я думаю, що роботу зі ЗМІ також потрібно продовжувати. – Однак узяти ЗМІ під контроль буде важко. Чи не ви це говорили, вельмишановний Саєгуса? На зауваження Ґена, Коуічі дружньо посміхнувся. – Так. Неминуче буде збільшуватися кількість голосів, які будуть говорити про відповідальність. Але нічого не робити, також погана ідея. Попри те, що маги несуть певну відповідальність, вважаю за необхідне спрямувати тон ЗМІ в напрямку, що поганими є терористи. Ця відповідь не переконала Ґена. – Чи піде все так гладко? Після того, яка громадська думка буде налаштована проти магів, її не легко буде змінити. Тенденція ворожості до магів буде довгостроковою. Однак у міру того, як громадськість стане більш ворожою до тероризму, відносна опозиція до магів зменшиться. Якщо ми своїми руками схопимо терористів і покажемо, що «взяли на себе відповідальність», перенаправлення ворожості пройде гладко. – Схопити терористів власноруч? Але ж це ризиковано. Втрутився в дискусію між Коуічі та Геном Ґокі. – Для того, щоб ми, Десять головних кланів, відкрито діяли, потрібна згода Оперативного командування. Хоча наша домовленість неформальна, з неформальними правилами, не передбаченими національним законодавством, цю процедуру не можливо ігнорувати, щоб не зіпсувати стосунки між нами та урядом. – Вельмишановний Ічідзьо вважає, що ми навряд чи отримаємо згоду Оперативного командування, вірно? Похитавши головою на запитання Коуічі, Ґокі продемонстрував, що «це ще не все». – Якщо ми вдамося до захоплення організаторів і допустимо другий та третій терористичний акт, авторитет Десяти головних кланів, впаде до землі. Ні, не лише наш. Настрої поти магів посиляться. – Але ми не можемо дозволити собі залишити терористів у спокої. Цю репліку Маї група зустріла з подивом. Їх вразило те, що вона заговорила з Ґокі так прямолінійно. – Думаю, Десятьом головним кланам потрібно показати свої справжні обличчя і спіймати натхненника, щоб запобігти постійним терористичним атакам та переслідуванню. Ніхто з присутніх, не очікував, що Мая скаже щось в підтримку Коуічі. – Але я розумію стурбованість Ічідзьо. – ...Що ви маєте на увазі? Не тільки Ґокі дивився на Маю з підозрою. Коуічі також відповів подібним поглядом, з того боку кольорової лінзи. – Брати безпосередню участь у пошуку винуватця, для нас не є гарною ідеєю. З репутацією буде проблема, якщо ми не спіймаємо їх, але думаю, важливіше стежити за тим, щоб запобігти повторенню терористичного акту. – Значить, слід спробувати запобігти новим терактам? Запитала Маі, на що Мая кивнула: «Так». – То кого нам слід відправити на пошуки терористів? Слова Ацуко були спрямовані не лише Маї, ай на те, що робити, Раді кланів. – Я відправлю Тацую, від нашого дому. Однак, розуміючи це, Мая наважилася повідомити наміри родини Йотсуба. – Ми довіримо це Масакі. Ґокі назвав ім’я Масакі так, ніби змагався з нею. – Вельмишановна Йотсуба, вельмишановний Ічідзьо, будь-ласка, зачекайте. Однак почувши імена родичів, яких намагалися надіслати ці родини, щоб не відстати, Маі нахмурилась. Хіба вельмишановний Тацуя, з родини Йотсуба, та вельмишановний Масакі, з родини Ічідзьо, не старшокласники? Для того, щоб знайти прихованого злочинця, потрібен час. Хоч це обов’язок Десяти головних кланів, як довго вони можуть жертвувати своїми шкільними обов’язками, як старшокласники. Ґокі не знайшов аргументів логічній думці Маі. – Дякую за вашу турботу, вельмишановна Футацуґі. Та не хвилюйтесь. Однак Мая не засмутилася і посміхнулася Маі. – Щоб знайти когось, хто тікає та переховується, потрібно знайти набагато більше часу, ніж щоб відбити явного ворога. Це точно? Однак, навіть так, Тацуї, з підтримкою родини Йотсуба, знадобиться менше місяця, щоб знищити терористів. Це не стане перешкодою для його навчання. Маі була збентежена настільки впевненими словами Маї, наче вона передбачала майбутнє. – ...Але. Однак вона була головою з тих же Десяти головних кланів. Таке потрясіння не призвело до втрати мови. – Той факт що вельмишановний Тацуя ще старшокласник, незмінний. Яким би талановитим не був ваш син, дуже погана ідея, дозволити йому переслідувати терористів користуючись шкільним часом. Мая відповіла на слова Маі ледь помітною посмішкою. Посмішкою, що говорила «тільки зараз». Деталі теракту в Першій старшій школі, що стався у квітні дві тисячі шостого року, трималися в таємниці більше року, але зараз, загальна історія була відкрита для Десяти головних кланів. Деталі магії, яку використовував Тацуя поки не розкриті. Однак проте, що вони з Катсуто взяли на себе ініціативу в перемозі над терористами, було повідомлено родиною Дзюмондзі, тобто самим Катсуто, кожному з Десяти головних кланів, після то, як було повідомлено, що Тацуя був членом родини Йотсуба. Крім того, хоча виконавця вбивства Безголового дракона тримали в таємниці, з того часу було відомо, що міжнародний конференц-зал був в епіцентрі інциденту в Йокогамі. Деталі що до справ «паразитів» приховувалися, але сама причетність була відома. Про вбивство Чжоу Гонґцзіня восени минулого року, також було повідомлено учора з вуст самої Маї. Логічна думка (здоровий глузд), що старшокласник не повинен піддаватися небезпеці, до нього не застосовувалася. – Прошу, дозволити Томокадзу, з нашої родини, взяти на себе керівництво переслідуванням терористів. Саме Коуічі змінив атмосферу у конференц-залі, який знаходився в легкому тупику. – Старший син вже закінчив навчання, а про час на роботі можна домовитись. Крім того, незалежно від того, де переховуються терористи, в Хаконе можуть знайтися якісь підказки. Район Канто-Ідзо — це територія відповідальності родини Дзюмондзі та моєї родини Саєгуса. Коуічі простежив за реакцією учасників круглого столу. – Якщо ви не можете нам довіряти, тому що я був у таємних стосунках з Чжоу Гонґцзінем, ми можемо призначити вельмишановного Дзюмондзі відповідальною особою, а Томокадзу помічником. Ґокі поглянув на Маі, Ісамі — на Ацуко, а Такумі — на Раідзо. Вони не могли зрозуміти справжні наміри Коуічі. – ...Можливо, ви хочете загладити свою провину? Запитав про справжні наміри Коуічі Ґен, не в змозі встановити зорового контакту, як з Маі, так і з Маєю, щоб перевірити чи мають вони здогадки. Коуічі зі смиренним виразом кивнув. – Звичайно, я не думаю, що лише це поверне вашу довіру, але хотів би, щоб це стало першим кроком. – Чи не чудово? Підтримала його намір Мая, не глядячи на обличчя Коуічі. – Канто — територія вельмишановного Саєгуси та вельмишановного Дзюмондзі. Якщо вельмишановний Саєгуса, виступає гарантом, думаю ми можемо залишити це йому. Сказавши це, Мая посміхнулася Маі. – Якщо ви не проти, я хотів би взяти на себе і цю роль. Відповів на посмішку Катсуто, замість Маі. – Якщо вам знадобиться, Тацуя вам допоможе, тому, будь ласка, запитуйте. – Буду вдячний. Сподіваюся, вельмишановний Ічідзьо також допоможе. – Звичайно наша сім’я не шкодуватиме сил. Використовуйте Масакі, як завгодно. Поклонившись Маї та Ґокі, Катсуто звернувся до Коуічі. – Вельмишановний Саєгуса. Номінально керувати буду я, але я хотів би залишити фактичне командування на вельмишановного Томокадзу. – Щиро дякую. Коуічі ввічливо вклонився Коуічі, різниця за віком з яким була як у сина з батьком. – Однак. Однак, Катсуто ще не закінчив. – Вельмишановний Тацуя з родини Йотсуба і вельмишановний Масакі з родини Ічідзьо будуть довірені мені. Коуічі на якусь мить трохи різко примружив очі. Однак він був у захисних окулярах, для носіння в приміщенні, цього ніхто не зміг побачити. – Я не впевнений, для чого це вам, але я не проти. Коуічі кивнув Катсуто. Цього разу, Катсуто спокійно вклонився Коуічі. – Зараз ми, через Магічну асоціацію, випустимо заяву, яка засуджуватиме тероризм. А вельмишановний Дзюмондзі, як відповідальний, і вельмишановний Саєгуса, як головна сила пошуку, керуватимуть пошуком терористів. Підсумувала загальний план Маі. І у відповідь, Раідзо злегка підняв руку. – Я не проти самого плану, але головний натхненник в Японії? Він зазначив, що можливо, трупами маніпулювали із закордону. – Тут немає сумнівів. Впевнено заперечив це Ґокі. – Магія маніпулювання трупами не з тих технік, що програмують заздалегідь визначені рухи. Принаймні для такого чіткого дистанційного контролю. Необхідно бути досить близько, щоб відправляти команди такій кількості людських тіл. – Наскільки близько? Після запитання Ісамі, Ґокі трохи задумався, а потім заговорив. – Максимальний радіус кілометрів десять, залежно від навичок оператора. І подумавши, додав. Якщо припустити, що наш опонент не має більше магічних навичок, ніж ми очікували. – Навіть якщо задуматися, тут не допомогти. Прокоментував Катсуто, поруч з Ґокі. – Якщо опонент оператор магії, яка перевищує наші очікування, його не зловити, навіть якщо він знаходиться в країні. – Це теж правда. Думаю, попередній план підходить. Ще раз висловив свою підтримку плану Маі Раідзо. За цим пусковим механізмом, один за одним, почали лунати слова підтримки. ◇ ◇ ◇ План дій було затверджено, і позапланова (на місці) Рада кланів закінчилася. Кожен з голів негайно повернулися до своїх будинків. Для того, щоб підвищити засоби безпеки аби запобігти повторним терактам в рідних місцях, та в районах, якими керують. Наприклад, сім’я Ічідзьо не могла повністю контролювати Хокуріку та Сан’їн, а Муцудзука не здатна заздалегідь запобігти магічним злочинам, що відбуваються в регіоні Тохоку. На доручених їм територіях, Десять головних кланів відповідали за фактичне подолання наслідків. Запобігання тероризму це роль поліції. Десять головних кланів лише співпрацюють з нею. Однак для побудови та підтримки безперебійної системи співпраці, голова має бути на місці. ...Вони могли б допомогти непомітно, оскільки це робить родина Йотсуба, що ви навіть не зрозумієте цього (чи вам взагалі потрібна допомога?) Навіть у цьому випадку, відсутність глави буде такою ж перепоною. Саме тому всі глави повернулися додому. Ічідзьо Ґокі, також, разом з Масакі, повертався на вертольоті до Канадзави. – Масакі. Заговорив зі своїм сином Ґокі, коли вертоліт злетів з вертодрому Магічної асоціації й повернув на північний-захід. – Так. З його голосу Масакі зрозумів, що це розмова не між батьком і сином, а голови родини і його сина, тож відповів відповідно. – На Раді кланів прийняли план протидії тероризму – Так. – Через «Магічну асоціацію», Десять головних кланів виступлять із заявою, в якій засудять тероризм, розшукають і затримають організатора. За розшук відповідає вельмишановний Дзюмондзі. Вельмишановний Саєгуса Томокадзу, старший син вельмишановного Саєгуси, допоможе йому. – Яка роль у нашої родини Ічідзьо? – Десяти головних кланів, окрім Дзюмондзі, відповідатимуть за протидію повторним терактам. Масакі, ти допомагатимеш вельми шановному Дзюмондзі в переслідуванні терористів. – Так. Ще більше витягнувся Масакі. На його обличчі було хвилювання, а не напруження. Він вважав честю місію пошуку та захоплення організатора терактів. – На деякий час будеш відсутнім у школі. Я поговорю з директором, щоб це вважали офіційними канікулами. – Зрозумів. Масакі дуже прив›язаний до шкільного життя. Він не дуже хотів пропускати школу. Але обов’язки Десяти головних кланів для нього ще важливіші. Вже і так напружене обличчя Масакі, стало ще більш напруженим, з наступними словами Ґокі. – Вельмишановний Шіба Тацуя з сім’ї Йотсуба, як і ти приєднаєшся до пошуків, під командуванням вельмишановного Дзюмондзі. Масакі, покажи нашу гордість. – Так! Масакі кивнув, сповнений бойовим духом. ◇ ◇ ◇ Бурхливе п’яте лютого, дві тисячі дев’яностого року, підходило до завершення. Тацуя з Міюкі (та Мінамі), що кинулися на місце теракту в Хакогне, відпочивали в дома. Тацуя відчув полегшення від того, що Мая наразі була в безпеці, але він відчував, що з завтрашнього, дня на магів обвалиться сильна критика. І все-таки не можна було заперечувати, що у нього було відчуття, що це його не стосується. Звичайно, він також відчував гнів на терористів. Як і всі, він відчував скорботу щодо поранених і співчуття до їх сімей у траурі та поранених. Але також було і полегшення від того, що Міюкі не була цілю. Тацуя не збирався, щось робити, щоб вирішити цю справу. Для нього важливою залишалася лише Міюкі. Він думав про Маю лише тому, що для Міюкі було б краще мати її поряд, на цьому етапі. Хоча пріоритет нижчий, ніж у Міюкі, Тацуя не буде ігнорувати атаку на Першу старшу. Однак з інших причин, таких як атака Ради кланів, Тацуя не стане діяти самостійно. Якщо не буде розпорядження. Тацуя, викинувши з голови все, що стосується теракту і допомагав сестрі у вивчені предмета «прикладна магія», в кімнаті Міюкі, підняв голову почувши дзвінок телефону. Але, перш ніж Міюкі натиснула кнопку прийому виклику, на екрані з’явився напис, зайнято. Ймовірно, Мінамі взяла слухавку. Схоже, поточний дзвінок був не на прямий номер Міюкі, а на загальний домашній номер. Коли Тацуя спробував повернути свою розсіяну увагу на завдання, телефон знову задзвонив. Це був сигнал переведення дзвінка. – Так. Натиснувши кнопку прийому, промовила Міюкі. – Пані Міюкі, голова телефонує шановному Тацуї. Пролунав голос Мінамі з динаміків. – Зрозумів. Переведи у вітальню. Даючи вказівку Мінамі, Тацуя підвівся і забувши те, чим займався, відразу попрямував на перший поверх. Звичайно, Міюкі прослідувала за ним. – Дякую за очікування, тіточко. Сказав Тацуя, вклонившись перед екраном відео фону, попри те що Мінамі була поряд. В присутності сторонніх, Тацуя вирішив називати Маю матір’ю, але в колі сім’ї продовжував називати її тіткою. Мінамі не була проінформована про те, що Мая і Тацуя були не матір›ю і дитиною, а тіткою і племінником, але до неї ставилися як до родича, через довіру, що вона не скаже нічого зайвого третім особам. – Перепрошую, що потурбувала у такий пізній час. – Ні, я все ще займаюся. Чесно відповів Тацуя, викликавши усмішку Маї. – Пан Тацуя також вчиться. Це була не фальшива посмішка. Схоже, Мая справді раділа. – Я все ще старшокласник, тому навчатися важливо. Серйозно відповів Тацуя і чекав, щоб Мая перейшла до основної теми. – ...Звичайно, навчання це основне заняття для учня. І мені шкода, що не можу дати тобі сконцентруватися на цьому. Тацуя по той бік екрана простежив, як вираз Маї зі щирою, радісною посмішкою змінився на звичну посмішку. Він звично виправив спину і сконцентрувався, в готовності приймати накази. – Пан Тацуя, я дам тобі завдання захопити натхненника сьогоднішнього теракту. – Захопити? Не вбити? – О, я неправильно висловилася. Не має значення, живий чи мертвий терорист. Знайди та знешкодь. – Зрозумів, тітко. Звів каблуки й вклонився Тацуя. Він не віддав рефлекторно честь у військовому стилі, бо усвідомлював, що відповідав цивільній особі. – Хоча він сказав «зрозумів», а не «так точно» вплив Окремого магічного батальйону не зовсім вийшов з нього. Однак Мая не звернула б увагу, навіть якби він відповів у військовому стилі. – Пошук є рішенням Ради кланів. Відповідальним буде вельмишановний Дзюмондзі, але основними силами буде сім’я Саєгуса. – Отже, я також підпорядковуватимусь родині Саєгуса. – Ні. На прохання вельмишановного Дзюмондзі, пан Тацуя перейде під його керівництво. Тож Мая продовжила шокувати. – Під вельмишановним Дзюмондзі, я маю на увазі пана Катсуто. На цій раді кланів, родина Дзюмондзі зробила заміну. Але це стало близьким до не розірваної бомби. – Ось як. – О, ти не здивований. – Поза минулого року, в окремому магічному батальйоні, я чув, що Дзюмондзі-семпай, ні, пан Дзюмондзі Катсуто, був фактичним головою родини Дзюмондзі. – Боже... З Силами Самооборони треба бути напоготові. Чи справа в силі тієї панночки. Під «тією панночкою» Мая мала на увазі Фудзібаяші Кійоко. Вона точно знала, що означає прізвисько Кійоко «Електронна чарівниця». І без будь-яких перед мов, Мая знову повідомила шокуючу новину. – Під керівництвом вельмишановного Дзюмондзі пошуком терористів займуться пан Тацуя та Ічідзьо Масакі. – Пан Ічідзьо? Ця шокуючи новина стала холостим патроном для Тацуї, але вона мала великий вплив на Міюкі, що стояла поряд з ним. – Вибачте. Червоніючи від того, що закричала, сором’язливо вибачилась Міюкі. – Не зважай. Не дивно, що ти здивована. Прийняла вибачення Мая на екрані. Це не означає, що вона прийшла в себе, але Міюкі поставила питання, що спало їй на думку. – Як вже згадувалося, як що до нашого навчання? Той факт, що цим керуватиме шановний Дзюмондзі означає, пошук відбуватиметься в Канто, чи не так? Не думаю, що це вирішиться за тиждень чи близько того. Мая з того боку екрана посміхнулася Міюкі. – Я не збираюся витрачати багато часу. Ми знаємо ім’я та особистість безпорадного опонента. Це навіть Тацую здивувало. Не вже Мая вже знала ім’я натхненника. Хоча він знав, хто став причиною теракту, Тацуя був здивований, що його наздогнали. – Ім’я головного натхненника Ґу Дзіе. Англомовне ім’я Дзідо Хейґу. Офіційно, він біженець без громадянства з Дайкану і належав до колишнього інституту Куньлу́нь. Здається, він врятувався до знищення Куньлу́нь. Йому за п’ятдесят, темна шкіра та сиве волосся. Ну, зовнішність завжди можна змінити. Портрет описаний Маєю, відповідає інформації, наданій Ліною. Тацуя, відчував що джерело інформації теж саме. – Ви знаєте його обличчя? – Так, багато мені не відомо. Тацуя подумав, що це не дасть ніякої підказки. Мая сказала, що знає його ім’я та особистість, але той може змінювати своє ім’я скільки завгодно. Чи не досить оптимістично думати, що пошук завершиться за короткий час? Тацуя не проявив своїх думок, але замість цього розгубилася Міюкі. – Не треба так хвилюватися, пані Міюкі. Я повідомлю про місце перебування з ворожіння. Очевидно, деякі маги родини Йотсуба володіють магією сприйняття, такою як магією відмотки часу (пострілювання) або відстеження залишкових думок (психометрія), яких Тацуя не знав. Так Тацуя трактував слово «ворожіння». Якщо припустити, що така магія існує, можна бути певним, що це секретні паранормальні здібності родини Куроба. Тацуя вкотре зрозумів, він досить мало знає про родину Йотсуба. Але зараз був не час думати про це. – Після цього настане час пана Тацуї. Як тільки ти побачиш його на власні очі, ти ж вже не відпустиш його? – Чжоу Гонґцзіню це майже вдалося, але... Я зроблю все можливе. Зосередивши свою увагу на наказі Маї, ввічливо вклонився перед екраном Тацуя. ◇ ◇ ◇ Закінчивши телефонну розмову з Тацуєю, Мая, зі спокійним виразом, поглянула на телефон. Як завжди, позаду неї стояв Хаяма. Мая обернулася і поглянула на свого довіреного старого дворецького, суворим поглядом, що раптово з’явився. – Пан Хаяма, ви знайшли якісь підказки? – Ще ні, мадам. – Справді. Злегка роздратованим тоном, відповіла на ввічливу відповідь Хаями Мая. Навіть під час дзвінка Тацуї та перед Десятьма главами кланів, вона не показувала його. Хаяма не сказав «не поспішайте», на сталення його панні. Бо Мая розуміла, що пам’ять про загиблих не зникне за кілька днів. – Мадам, ви шкодуєте, що не змогли скористатися інформацією, отриманою від полковника Баланс? Замість того щоб докоряти хазяйці за нетерплячість, Хаяма назвав істину причину її поведінки. З довгим зітханням, Мая рефлекторно буркнула. – Від вас нічого не приховати, пан Хаяма. Замість роздратування, Мая продемонструвала втомлену посмішку. – Я шкодую, що ворог мене дістав, хоча я була попереджена заздалегідь. Не дивно, що вона втомилася. Евакуація після теракту смертників на другий день Ради кланів. Зустріч, для обговорення контрзаходів, а до цього розпитування поліції. Мая — видатний маг, але фізично нічим не відрізняється від звичайної людини. Вона молода не тільки зовні. Внутрішньо, тіло теж відповідало зовнішності. Однак, не зважаючи на це, навіть у справжніх тридцятирічних жінок існує обмежена фізична витривалість. – Мадам. Я розумію ваші почуття, але впевнений, що не варто переживати через те, що це сталося. Навіть Йотсуба не всесильна. Фізична втома знижує психічну активність, це сигнал від тіла, що потрібно відпочити. Якщо вона цього не усвідомлює, потрібен хтось, хто вкаже на це. – ...Вірно. Я не збираюся гаяти час, але це не та справа, яку можна вирішити вже завтра, чи після завтра, тож сьогодні я візьму перерву. На щастя, психічний стан Маї був не настільки поганим, щоб вона не змогла відчути необхідність відпочинку. – Якщо щось трапиться, повідомте про це завтра вранці. – Залиште це мені, Мадам. Відповів Хаяма, елегантно вклонившись і вийшов з кімнати.

Читати