[7]

Том 18. Розділ 3 - [8]

[8] Неділя, десяте лютого. Майже третя година дня. Тацуя з Міюкі відвідали особняк родини Кітаяма. Чи, мабуть, вірніше буде сказати що це Міюкі взяла його з собою. Брат і сестра відвідали родину Кітаяма, бо вчора Шізуку запросила Міюкі, підійшовши в класі. Спочатку Міюкі вважала, що було б краще одягти фурісоде, оскільки її запросили на чайну церемонію, але, Шізуку почервоніла і сказала, «це запрошення просто випити чаю». Це була стильна кімната в західному стилі, куди вони могли входити не знімаючи взуття. Поглянувши на картину, на стіні та вазу, що стояло біля стіни, Тацуя задумався: «скільки це коштує?», але відразу відкинув ці думки. Ні Тацуя, ні Міюкі не маленькі діти, тому немає занепокоєння щодо того, щоб їх зламати або пошкодити, але враховуючи їх цінність, вони викликали дискомфорт. Коли вони увійшли до кімнати, там уже сиділа Шізуку. Шізуку була одягнена в сукню до колін з довгими рукавами й вузьким коміром і туфлі на підборах. Цей наряд недуже підходив як після обідній одяг, але вона, безумовно, усвідомлювала це. Насправді Міюкі одяглася подібним чином. Міюкі просила у Тацуї поради щодо того, одягтись їй в повсякденне чи офіційно, але він таємно відчув полегшення, він радів, що не помилився. Сам Тацуя був у звичайному темному костюмі. Він подумував, прийти у шкільній формі, але він обрав костюм, враховуючи відповідність з Міюкі. Побачивши Тацую і Міюкі, Шізуку відразу встала. – Будь ласка, проходьте, ласкаво просимо. Ввічливий уклін з ретельно складеними руками, відрізнявся від звичайного. – Дякуємо за запрошення. Також ввічливо відповів на ідеальне привітання Шізуку Тацуя, хоча йому бракувало елегантності. Відразу за братом, відповіла і Міюкі. Бездоганно та елегантно. – Прошу. Шізуку запросила Тацую та його супутницю сісти. Вона говорила як завжди коротко, але вдвічі ввічливіше, ніж зазвичай. Можливо, є якась причина, але сьогодні вона, здається, перебуває у «леді режимі». Шізуку подала сигнал служниці, що стояла біля неї. Це була покоївка за тридцять. Хоч вона виглядала привабливою, Тацуя та Міюкі, з першого погляду зрозуміли, що жінку обрали через навички, а не зовнішність. Стильним рухом вона увімкнула електромагнітну плитку і майже відразу вода закипіла. Можливо вони підігріли гарячу воду безпосередньо перед кипінням. Покоївка дістала заварник з термобокса. Насипала чай в добре розігрітий горщик. Відразу після того, як вода в чайнику майже закипіла, вона вимкнула електромагнітну плитку та елегантно налила гарячу воду в горщик. Швидко закривши чайник, покоївка опустила погляд і відступила. – Пане Тацуя, якщо ви надаєте перевагу каві, її негайно приготують. Сказала вона у звичайній манері. Але атмосфера відрізнялася. Шізуку здавалася трохи здивованою. – Ні, чай я теж люблю. Нарешті і Тацуя повернувся до звичайного тону і формулювання. Він не став запитувати, що її нервує. Він не відчував потреби поспішати, всеїдно скоро все стане зрозумілим. – До речі, Шізуку. Після Тацуї, звичним тоном заговорила і Міюкі. Хонока сьогодні не прийшла? – Хм... Ну, це... Шізуку туманно натякнула, що не варто запитувати причину. Але не могла знайти слів. Міюкі, яка мала найбільш елегантні манери, з усіх трьох, не стала продовжувати цю розмову. – Панна? Раптом порушила тишу покоївка, що стояла позаду. – Е, так, дякую! Вона хотіла попередити про переварювання чаю. Шізука відкрила кришку горщика, злегка розмішала ложкою, а потім знову накрила кришкою. Потім взяла керамічне ситечко для чаю, підняла горщик і рівномірно налила чай у три чашки, виливши все, до останньої краплі, вона поставила чашку перед Тацуєю, а потім перед Міюкі. – Прошу. – Дякую. Тацуя вголос, Міюкі мовчазним кивком подякували й взяли чашки. – Смачно. Кивнувши висловила своє враження Міюкі. Тацуя поряд з нею теж виразно кивнув. Шізуку ти гарно готуєш й чорний чай, а не лише зелений. – Нічого особливого... Засоромилася Шізуку і відвела погляд. – Міюкі, тобі доводилося коштувати чай Шізуку? – Так, старший брате. Чай, який робить Шізуку, дуже смачний. – ...У Міюкі кращий. Коротко відповіла Шізуку, мабуть, соромлячись, і раптово звернула погляд на Міюкі. – Міюкі, Старший брат? – Е-е? А-а... Міюкі на мить не зрозуміла про що говорить Шізуку. Але усвідомила, що та питає: «ти називаєш кузена старшим братом?». Але це питання було даремним. У школі Шізуку часто бачила і чула, як Міюкі називає Тацую «старший брат». – Називаючи його так з молодшої школи... Звички так швидко не зміниш. Все-таки ввічливо відповіла Міюкі. Можливо, відчуваючи певну провину вона вирішила дати додаткове пояснення. Це викликало нове питання. – З молодшої школи? – Так, багато чого сталося. Не однозначно відповіла Міюкі. Вона почала називати Тацую «Старший брат», незабаром після інциденту, з яким вони зіштовхнулися на Окінаві, влітку першого року початкової школи. До цього, дома матір забороняла їм поводитися, як брат і сестра. Попри те, що вона була дитиною, яка нічого не розуміла, дні, коли вона не поважала свого любого брата, були огидним спогадом, про який Міюкі не хотіла згадувати, а передісторія була таємницею, про яку нікому не можна було говорити. Знову повисла не зручна тиша. Однак цього разу переломний момент настав у потрібний час. Почувся стук у двері. Покоївка, не та що допомагала готувати чай, відреагувала на нього і відчинила двері. – Панна, господар прийшов. – Проведіть. Негайно відповіла Шізуку, не запитуючи дозволу Тацуї та його супутниці, як того вимагали манери. Тацуя відразу зрозумів, що сьогоднішнє запрошення було від батька Шізуку. – Вибачте, що перериваю вашу розмову. Батько Шізуку, Кітаяма Ушіо, став поруч з нею і привітався з Тацуєю та Міюкі, що вже підвелися. Ушіо був у сорочці на ґудзиках та грубій жилетці, але недбалого враження не було. – Ні, це ви вибачте за вторгнення. Якби Тацую і супутницю запросив сам Ушіо, доречно було сказати «дякуємо за запрошення», але Тацуя дотримувався позиції, що його запросила його донька Шізуку. Він подумав, що так співрозмовнику буде легше говорити. Яка мета чоловіка, який має значний вплив на діловий світ, що він скористався такими хитрощами. Тацуя був більш насторожений, ніж зацікавлений. Він не сприймав себе як простого старшокласника. Всі лідери ділового світу хотіли співпрацювати з родиною Йотсуба, або хоча б повідомити про це своїм ворогам. Раніше мати Шізуку демонструвала не приязнь у формі підозрілості, але це була емоційна реакція, матері, яка намагається позбутися невідомої особистості, щоб захистити свою дочку. Але він не думав, що Ушіо покликав їх з тією ж метою. – Ні, це я наважився зухвало втрутитися в розмову молоді. – Ні, в цьому нічого зухвалого. Мені шкода, що ми не мали можливості привітатися, як тільки прийшли. – Це Шізуку запросила вас. Не варто хвилюватися про це, до того ж у нас немає таких правил. До речі, чи можу я мати сміливість поговорити з вами про дещо. – Ми не проти. – Добре. Тоді сядемо і поговоримо. З урахуванням сказаного, Ушіо сів навпроти Тацуї. Через мить, одночасно сіли Тацуя, Міюкі та Шізуку. – Ну, розмова не про щось особливе. А про компанію пороти магів. Тема входила в категорії про які здогадувався Тацуя, але було трохи дивно, що вона стала основною. – Мої дружина і дочка — маги. Я не можу не хвилюватися. Як Десять головних кланів реагуватимуть на тенденції ставлення до магів у цій країні. – Я не можу вдаватися в подробиці, але лише після нового року мене визнали членом родини Йотсуба. Міюкі також виросла осторонь голови сім’ї. У нас ще немає можливостей дізнатися рішення Десяти головних кланів. На відповіді Тацуї Ушіо кивнув не показуючи жодних підозр. – Правда. Від своєї дружини я чув, що лідери японських магів, Десять головних кланів, мають різні не звичні звичаї та правила. Тацуя легко вклонився замість кивка. Що й сказати, розмова з Ушіо на цьому не закінчується. – Але хіба ви нічого не чули? Чи не можете ви мені сказати хоч щось, чи збираються вони втручатися? Тацуя міг розповісти лише про свою місію. Ніхто не говорив йому, що він не може розповідати деталей. – Як ви вже знаєте, Десять головних кланів розшукують натхненника нещодавнього теракту, як було оголошено. Врешті-решт його спіймає поліція, але я теж беру участь у пошуках. – Так ось що. Ви виконуєте заяву Японської магічної асоціації. Але цікаво, невже нічого не робитимуть зі ЗМІ. – Я нічого про це не чув. – Зрозуміло... Перед Ушіо, що зітхнув, покоївка, що стояла поруч поставила чашку чаю. Він подякував їй за відмінну роботу і зробив ковток освіжаючого чаю. – Як я раніше казав, я не можу ігнорувати антимагічні настрої, наче це чужа справа. Якщо Десять головних кланів бажають допомоги, я можу поговорити зі ЗМІ. Звичайно, фінансовий капітал Кітаями Ушіо може здійснити певний вплив на ЗМІ. Навіть якщо не вдасться змінити нинішню ворожу громадську думку щодо магів, він має бути в змозі збити цей імпульс. Тацуя мав бути вдячним за таку пропозицію. Він також не недооцінював силу громадської думки. Навіть родина Йотсуба не здатна вижити відокремлено від японського суспільства. У сучасному світі магам не залишилося місця для створення незалежної держави. – На жаль, я не можу представляти Десять головних кланів. Ні я, ні Міюкі не представляємо родину Йотсуба на Раді кланів. Однак відповів нейтрально. – Крім того, я не думаю, що, за нинішніх обставин, втручання пана Кітаями в ЗМІ, як прибічника магів, буде позитивним для Пані Шізуку. В погляді Ушіо промайнуло різке світло. Якщо досі він мав обличчя батька, то зараз, мабуть, це було обличчя величного японського бізнесмена. – Чому? – Антимагічний рух — форма анти суспільного руху. Маги це просто вихід для невдоволення суспільством. Пан Кітаяма — мільйонер, на якого легко націлити частину незадоволення, тому я думаю, що не варто надавати активістам привід. Такі хлопці нерозбірливі. Не тільки дружина та Шізуку, які є магами, але й Ватару ризикує стати їхньою жертвою. Ушіо підняв і підніс чашку до рота. Не через спрагу, а щоб обдумати зауваження Тацуї. – ...Думаю що небезпечно зводити усю критику магів до анархізму, але я розумію, що ти хвилюєшся про моїх дочку та сина. Але вас це влаштовує? – Якщо маг, ні, учень Першої старшої стане жертвою злочину, ми звернемося до вас за допомогою. – ...Ви не маєте наміру вживати заходи на випередження? – Не можливо встежити за діями усіх учнів поза школою. Ми попереджаємо, але нам важко зробити щось більше цього. – Звичайно. Погляд Ушіо оцінив Тацую. Однак погляд незабаром зник, будучи похований під спокійною посмішкою. – Я розумію вашу позицію. Поки зачекаю. Однак, якщо ситуація погіршиться, будь ласка, негайно обговоріть це зі мною. Можливо я і повторююсь, але для мене це не стороння справа. – Зрозумів. Дякую за довіру. Кивнувши Тацуї, який схилив голову, Ушіо підвівся. – Перепрошую, що потурбував вас. Будь ласка, насолоджуйтесь. Сказав Ушіо Тацуї та Міюкі, що підвелися і вклонилися та вийшов з кімнати. ◇ ◇ ◇ Тацуя відхилив пропозицію Кітаями Ушіо, тому що це не входило його задачу. Десять головних кланів не вважали втручання в засоби масової інформації зайвим. У вечір того ж дня, коли Тацуя з сестрою відвідали дім Кітаяма, Саєгуса Коуічі запросив члена парламенту Кодзуке у висококласний ресторан. Кодзуке — молодий політик з правлячої партії зі штабом в Токіо, відомий як член парламенту прихильний до магів. Донедавна говорили, що наступна міністерська посада визначена за ним, але недавня тенденція до боротьби з магами, спричинила збурення і зараз він знаходився в делікатному становищі. Однак зараз він не зміг перейти в табір незадоволених, і йому довелося мовчати останні кілька днів. Коуічі сказав гарсону3, який приніс каву після їжі, ненадовго не заходити й зачинив двері приватної кімнати. Потім знову звернувся до Кодзуке. – Вам сподобалася їжа? – Так чудові страви. – Добре. Я передам це кухарю. – Не варто, я сам скажу. Останнім часом, в Акасаці та Шімбаші забагато прослуховування та стеження, тож складно розслабитися. Такі заклади корисні. Коуічі та Кодзуке були приблизно одного віку. Тож розмова завжди була природною. – До речі, пан Саєгуса. Може розкажете для чого ви запросили мене? Кодзуке сам попросив закінчити з ввічливістю і перейти до основної теми. – Думаю, це заходи що до ЗМІ? – Як і слід було очікувати від Кодзуке-сенсея. Ви праві. Не вимушено лестив Кодзуке Коуічі. Але той просто гірко посміхнувся. У ситуації що склалося у Коуічі, не було б іншої справи, з якої він міг зв’язатися з Кодзуке. Здавалося він не вважав це поганим, але знав, що про це природно розуміти й усвідомлював, що похвала перебільшена. – Якщо це прохання пана Саєгуси. Я готовий на деякий ризик. Чинитимемо тиск на ЗМІ? Або ми повинні перевести ненависть на терористів, говорячи що маги також жертви? Усміхнувся Кодзуке. Він все ще молодий, як політик, але вже пізнав, що таке бути членом правлячої партії, яка бере участь у підкилимній боротьбі за владу. – Ні, я не збираюся робити нічого незвичайного. Однак Коуічі не погодився на застосування сили. Якби Коуічі погодився на пропозицію Кодзуке, це був би великий борг і родина Саєгуса була б змушена надавати різні послуги на його вимогу. Серед Десяти головних кланів, Коуічі був найбільш досвідченим у переговорах з впливовими людьми. Кодзуке все ще бракувало досвіду, щоб перехопити ініціативу у Коуічі. – Я хотів би, щоб Кодзуке-сенсей стежив за тим, щоб, якщо маг постраждає від антимагічної групи, це продовжували освітлювати. Прохання Коуічі було набагато скромнішим, за пропозицію Кодзуке. – Природно не прощати злочинців, але... Цього досить? Коуічі посміхнувся і похитав головою на підозри Кодзуке. – Кодзуке-семпай, доброзичливі громадяни бажають захищеного суспільства. До прикладу, якщо учнів Першої старшої школи поб’ють антимагічні демонстранти, і забудуть про допустимість самооборони, лише тому, що вони маги. – Ні, таке не можливо... – Невже? Штучне око Коуічі, за сонцезахисними окулярами, таємниче блиснуло. Така ілюзія, у цей момент, виникла у Кодзуке потрапив у цю ілюзію... – Якщо ви відчуваєте потенційну загрозу, заради якої можна застосувати магію для самозахисту, можна застосувати силу. Це законний захист... Чи справді можна сказати, що ЗМІ та опозиційні депутати не підтримуватимуть цю логіку? Від мовчазної усмішки Коуічі, Кодзуке осікся. – Якщо інша сторона буде непокірною, поки вони залякуватимуть і переслідуватимуть, то вони вдадуться до насильства за цією егоїстичною логікою. А політики та ЗМІ їх захищатимуть і загострять ситуацію. Думаєте цього дійсно не може статися? – Це... – Я думаю, що не рідко групу людей котрі збиралися скаржитися на брехню чи не законну діяльність, намагаються придушити агресією, залякуванням чи насильством. Однак це не прийнятно для сторони, що постраждала. Якщо маги скаржитимуться на утиски, їх не послухають. Я боюся, що наша країна дійде саме до такого сумного стану. – Пан Саєгуса, ви справді... Голос Кодзуке зрадливо тремтів. Не через те що боявся, що припущення Коуічі збудуться. – Ви думаєте пожертвувати учнями старшої школи магії та студентами магічного Університету, щоб змінити громадську думку?.. Коуічі прибрав посмішку і поглянув на обличчя Кодзуке. – Краще, якщо нічого не станеться. Однак не можливо запобігти будь-якому невиправданому насильству над магами. Глядячи Кодзуке прямо в очі, багатозначно посміхнувся Коуічі. Навіть якщо поліція зробить усе можливо, щоб це контролювати, вона не зможе нічого зробити, доки не виникне інцидентів. Тому потрібно буде бути в змозі розібратися з тим що станеться. – Пане Кодзуке, розраховую на вас. – ...Я розумію. Коуічі знову таємничо посміхнувся Кодзуке, що не зовсім впевнено висловив свою згоду. ◇ ◇ ◇ Понеділок, одинадцяте лютого. Тацуя, який як завжди прийшов до школи разом з Міюкі та Мінамі, на шляху до класу, відчув що в школі було на диво галасливо. Навіть на ранок після взяття відповідальності за теракт Ґу Дзіе, в школі було досить напружено. Однак атмосфера відрізнялася від тієї. Тривога однозначно залишилася, але, здавалася, головною складовою є допитливість. Якщо сконцентруватися лише на цьому, це нагадувало атмосферу того дня, коли прибула закордонна учениця Ліна. Другий E не став винятком. – Доброго ранку. – Доброго ранку, Мідзукі. Всі видаються не спокійними, але що сталося? Привітавшись з Мідзукі у відповідь, Тацуя запитав чи вона щось знає. – Я точно не знаю, але чула, що пан Ічідзьо з Третьої старшої перевівся до нашої школи. – Ічідзьо? Хоча він не став піднімати голосу, Тацуя не міг не здивуватися. Було б не дивно, якби Масакі просто приїхав до Токіо. Від Маї, Тацуя чув що той теж шукатиме терористів під командуванням Катсуто. З цієї причини, передбачалося що він пропустить школу і деякий час житиме тут. Однак йому не обов’язково було переводитися до Першої старшої. Перша старша, хоч теж знаходилася в старому Токіо, але далеко від резиденції родини Дзюмондзі. Магічний Університет, куди прийняли Катсуто, знаходився в Неримі, що теж аж ніяк не близько. Важко уявити, що він випадково прибув до Першої старшої. «Не думаю, що він перевівся до Першої старшої...» – Від кого ти це чула, Мідзукі? – Від мене. Відповідь надійшла з-за спини Тацуї. Еріка не заглянула через вікно, а натомість увійшла до класу E і стала за ним. – Доброго ранку, Еріко. То де ти бачила Ічідзьо? Озирнувшись, запитав Тацуя. Я не бачила його особисто. Полишивши спроби здивувати Тацую, нудним тоном відповіла Еріка. – Є люди, які бачили як замісник вів Ічідзьо до кабінету директора. Я поцікавилася у своїх знайомих, але немає сумнівів, що чимало людей говорили те саме. У Еріки було набагато ширше коло спілкування, ніж у Тацуї. Він більш відомий серед учнів Першої старшої, але значно відстає від Еріки за кількістю людей, яких знає в Першій старшій. Еріка розпитувала повсюди, тому інформація має бути точною. Тож Тацуя, подумав, що сумнівів в тому, що Масакі перевівся до Першої старшої, немає – Кабінет директора? І те, що замісник відвів його до кабінету директора теж правда. Тацуя подумав, що цього «аж ніяк» не може бути. Міюкі, на відміну від Тацуї, не любила приділяти багато уваги справам інших. – Як ви всі знаєте, Ічідзьо-кун з Третьої старшої, через особисті обставини, житиме в Токіо близько місяця... Перед учнями класу «A» стояв не викладач, а вчитель Яосака, і поруч Ічідзьо Масакі. Дивувало вже те, що Масакі був тут, а те що говорив замісник директора, шокувало настільки, що не одразу вкладалося в голові учнів. Не було учнів, які б почали перешіптуватися перед вчителем, але неспокійна атмосфера заповнила клас. Беззвучне гудіння посилилося, коли Яосака сказав: «Задля вирішення родинних справ». В класі «A» не було учнів, які не могли зрозуміти значення цього. «сімейні справи», тобто родини Ічідзьо. І хлопці, і дівчата вважали, що це, безумовно, пов’язано з недавнім терористичним актом. Однак хлопці та дівчата дивилися на Ічідзьо різними поглядами. – Замісник. Чи означає це, що пан Ічідзьо з Третьої старшої буде переведений до цього класу? Одна з дівчат підняла руку і запитала з інтересом і надією в голосі. Це вже було пояснено, але Яосака терпляче повторив. – Це не переведення. Як видно з форми, Ічідзьо досі навчається у Третій старшій. Однак, оскільки він не може відвідувати Третю старшу школу Каназави, проживаючи в Токіо, йому доведеться використовувати термінал цього класу, щоб проходити навчальну програму Третьої старшої, через мережу Магічного Університету та Старшої школи магії. На жаль, минулого місяця, одна людина з другого «A» покинула школу. Її стіл і стілець все ще були на місці. – Практичні заняття та експерименти не заліковуватимуться, але прошу вас навчатися разом. Це, безумовно, буде гарним стимулом для вас всіх. Я сподіваюся, що ви поладнаєте і наполегливо працюватимете разом. Тож, Ічідзьо-кун. Після заклику Яосаки, Масакі вийшов на пів кроку вперед. – Я Ічідзьо Масакі з Третьої старшої школи. Завдяки доброзичливості всіх у Першій старшій, я маю шанс навчатися разом з вами. Це триватиме лише місяць, але дякую. Одночасно з поклоном Масакі пролунали бурхливі оплески. Ще рік тому другий «A» клас приймав іноземну студентку Ліну, тож весь клас звик до таких раптових подій. Директор Момояма взяв це до уваги й направив Масакі до класу «A». Це не було результатом запиту сім’ї Ічідзьо чи Йотсуба. Однак Міюкі не могла піддатися демонічним сумнівам. Вона зітхнула і з посмішкою плескала у долоні. ◇ ◇ ◇ Під час обідньої перерви Масакі не потрапив за той же стіл, що і Міюкі Здається він надав пріоритет поглибленню дружби з хлопцями класу «A» і змішався з групою Морісакі. Спостерігаючи це з місця трохи подалі, Еріка пробурмотіла «несподівано». – Я думала, він підкотить до Міюкі... – Після такої раптовості, і хлопці і дівчата зненавидять його. Заперечив Мікіхіко, гірко посміхнувшись на чесне враження Еріки. – Оскільки Ліна — дівчина, здавалося природнім що вона була біля Міюкі, але пан Ічідзьо хлопець. Погодилася з ним Хонока і теж посміхнулася. – І це теж. Якщо в перший же день погнатися за дупою дівчини, образ Принца зруйнується. – Еріка-чан, що це за «дупа»... Сором’язливо зауважила Мідзукі, хоч і без особливої незгоди. Еріка посміхнулася Мідзукі. – А що тут дивного? – Але дупа... – Якщо це не підходить Як щодо сідниць. – Еріка-чан... – А що за людина Ліна? Залишивши осторонь Еріку та Мідзукі, що почали дуркувати між собою, хоч насправді Еріка односторонньо дражнила Мідзукі, запитала Шізуку у Хоноки. – До речі, ми мало говорили про Ліну з Шізуку. Ліна прибула до Першої старшої як студентка по обміну, а її відповідником була Шізуку. Шізуку не знайома з Ліною, оскільки вони не могли зустрітися, перебуваючи в різних країнах. – Я чула, що вона чарівна білявка. – Вірно... Золотисте волосся і блакитні очі дуже барвисті. Справді симпатична дівчина. Симпатичніша Міюкі? – Е-е? У жодному разі. Хонока рефлекторно зиркнула на Міюкі, яка посміхалась зі злегка засмученим обличчям. – Ні вони, певно різного типу. Хіба Міюкі не вродлива? Шізуку зиркнула на Міюкі, яка ще більше розгубилася, і кивнула. У кращих друзів дуже схожа модель поведінки. – Але я думаю, що Ліна симпатична. Обличчя у неї як у дорогої ляльки, але навколо досить приємна атмосфера... З нею легко зблизитися... Вона весела яскрава та жива. – Думаю, ці слова значать майже одне й те саме. – Угу... У всякому разі, вона те, що називають «Америка». – Це упередження щодо американців... – Загалом, вона хороша суперниця Міюкі! Після зауваження Шізуку, з імпульсом сказала Хонока. – До того ж у неї дивовижна магічна сила. У цьому, вона також була гарною суперницею Міюкі. Підсумувала вона. – Рівна Міюкі? Дивовижно? Здавалося, це зацікавило Шізуку, тому вона залишила свої жарти. – Все ж, у певному сенсі, Ліну відправили до Японії, як представника USNA. Еріка та Лео посміхнулися на слова Тацуї. Однак вони обидва добре розуміли, що особистість Ліни таємниця. Не можна робити недбалі зауваження, там, де невідомо хто слухає. Шізуку, яка не знала справжньої особистості Ліни, схилила голову, бо не змогла зрозуміти причину багатозначних посмішок, Еріки та інших. – Попри її магічну силу, вона досить весела дівчина. Шізуку, я впевнений, що вона тобі сподобається. ...Вона також любителька жартів. Випадково додав Тацуя, перш ніж розмова пішла у дивному напрямку. – Пан Тацуя я не люблю жартувати. – Старший брате.. Я думаю, що це грубо, щодо Шізуку та Ліни. Після миттєвого протесту Шізуку та Міюкі, Тацуя посміхнувся і вибачився словами «вибачте». – Однак, я не уявляв, що Ічідзьо-кун прийде в Першу старшу. Причину переведення пояснили? Побачивши, що тема Ліни вичерпана, Мікіхіко запитав те, що хвилює всіх з самого ранку, звернувшись до трьох учениць класу «A». Говорячи ввічливо, бо однією з них була Міюкі. – Це не переведення. – Оскільки він деякий час житиме в Токіо, через сімейні обставини, як ми чули, він буде проходити теоретичний курс Третьої старшої за допомогою наших терміналів. Ось чому він все ще носить форму Третьої старшої школи, а не нашої школи. – Сімейні обставини родини Ічідзьо? Почувши пояснення Хоноки, Мікіхіко нахмурившись повернувся до Тацуї. – У цей час року, думаю, це пов’язано з терористичним інцидентом... Тацуя ти щось знаєш? Отримавши пряме питання, Тацуя не став брехати й не скористався правом промовчати. – Ти чув про заяву зроблену Магічною асоціацією? – Ем, це що до пошуку натхненника теракту? – З цією цілю Ічідзьо і приїхав до Токіо. Також в пошуку братимуть участь Саєгуса-семпай, Дзюмондзі-семпай, приєднаюсь і я. Ця операція також мала ціль показати світові, що Десять головних кланів не терплять тероризму. Частково це пов’язано з тим, що Магічна асоціація, випустила заяву для ЗМІ. Тацуя це розумів, тому не було причин мовчати. – Хм... До речі, Тацуя. – Що? – Ем, я можу тобі допомогти? Однак така реакція була несподіваною для Тацуї. Десять головних кланів шукали сірого Кардинала, Ґу Дзіе, щоб помститися за теракт. Крім того, розслідування поранень, вбивств, та вибухів це справа поліції, а розслідування Десяти головних кланів, приватних осіб, це перевищення повноважень. Десять головних кланів співпрацювали з поліцією для покращення громадської думки. В цьому не буде сенсу, якщо звернутися за допомогою до когось, хто не є членом Десяти головних кланів. – Мікіхіко, я б хотів, щоб ти звернув увагу на групу антимагів. Тацуя направив ініціативу Мікіхіко в іншому напрямку. Це не означає, що він хотів змінити тему, це також була проблема, яку не можна залишити поза увагою. – Група антимагів. – Ти ж сам казав, що наші учні страждають від переслідування та образ. – А, Так. Ти про цю справу. Саме про це він говорив у понеділок другого тижня цього семестру, як доповнення до звіту Дисциплінарного комітету. – ...Ти пам’ятаєш про це. – Скоріше я думав, що ти про це забув. Мікіхіко декілька разів мовчки моргнув на несподівано різкі слова Тацуї. – Це траплялося ще до теракту. Зараз коли громадськість критикує магів, ті, хто незадоволені магами, включаючи гуманістів, більше не можуть ігнорувати можливість прямого насильства над нашим студентами. Напористі слова Тацуї викликали у Мікіхіко відчуття небезпеки. Опустивши голову і задумавшись, він дістав свій мобільний термінал і почав перевіряти якісь данні. – Повідомлень про напади поки не має... Але кількість переслідувань поза школою явно збільшилася... Дані які перевіряв Мікіхіко це повідомлення про шкоду нанесену студентам, зібрані дисциплінарним комітетом. – Пробач, Тацуя. Схоже, я був дурнем. До тепер, поки ти мені не сказав, я звертав увагу лише на територію школи. Сказав Мікіхіко, звинувачуючи себе, але були обставини, через які йому не можна було співчувати. З минулої середи, коли терористи виступили з заявою, студенти були охоплені тривогою та роздратування. В школі було нестабільно, виникало багато сварок, і в ряді деяких випадків, вони переростали в сутички. Як голова дисциплінарного комітету, Мікіхіко мав стежити за проблемами в школі. – Можеш передати данні студентській раді? Ми збирали данні до минулого тижня, тому я хотіла б співставити їх. Однак, студенти хвилювалися, тож принаймні мені потрібно було повідомити про це у вчительську. Тацуя мав на увазі, що студентська рада готує звіт зі зверненнями окремо від Дисциплінарного комітету. – Зрозуміло. Зроблю все можливе, щоб ти зміг зосередитись на своїй місії. – Ми розраховуємо на вас, голова дисциплінарного комітету! Підбадьорила Еріка, Мікіхіко, який кивнув. Тон був наполовину театральним, але Мікіхіко розумів, що вона підбадьорює його. ◇ ◇ ◇ Після занять того дня, Тацуя відвідав клас другого «A». – Старший брате, ви прийшли за мною? Міюкі, яка миттєво відчула приближення Тацуї, вийшла в коридор і привітала його. Тацуя рідко приходив, щоб забрати Міюкі до кімнати студентської ради. – Так. – Також, я хотів переговорити з Ічідзьо. Але Міюкі трохи розчарувала відповідь Тацуї. – Паном Ічідзьо? Зрозуміла. Я його по кличу. Але вона не показала цього у своєму ставленні. Міюкі з посмішкою обернулась і повернулась до класу. Посмішка не викликала у Тацуї дискомфорт. Це вже не вперше. Цього року він часто бачив її, вона відрізнялася від минулорічної. Тацуя відчув дискомфорт лише вперше, після повернення з Новорічного святкування. У внутрішньому світі Міюкі відбулися не бажані зміни. Інтуїція Тацуї підказувала, що якщо залишити її на самоті, наслідки будуть поганими. Але він не міг копатися в цьому. – Дякую пані Шіба... Ти чогось хотів Шіба? Зараз в пріоритеті має знаходитися справа з Масакі. – Ічідзьо, ти знаєш, що Дзюмондзі-семпай проводить зустрічі стосовно нашої місії? Тацуї не було потреби пояснювати, про яку місію йде мова. Вони обидва знали, що їм, як членам Десяти головних кланів, доручено розшукати натхненника терористів. – Ні, не чув... Однак Масакі, який щойно прибув до Токіо, не знав таких подробиць. – Хоча це зустрічі лише для обміну інформації зі Дзюмондзі-семпаєм та Саєгусою-семпай, ти прийдеш? – Вірно... Масакі замислився над запрошенням Тацуї. Однак менше ніж на десять секунд. – Якщо ви не проти, дозвольте мені взяти участь. Масакі знав, що під час пошуку необхідно спілкуватися та ділитися інформацією. Він переживав, що якщо до зустрічі учня та випускників Першої старшої приєднається учень Третьої старшої, то порушиться атмосфера. Однак відразу зрозумів, що зараз це не те, про що варто думати. – У такому випадку. Сьогоднішня зустріч відбудеться о вісімнадцятій. Я передам маршрут, активуй термінал. – А, ага. Трохи здивувавсь Масакі дістав невеликий кишеньковий мобільний інформаційний термінал. Оскільки він був учнем Третьої старшої, цілком логічним продовженням розмови була б фраза «підемо разом». Чесно кажучи, він хотів утриматися від прогулянок зі своїм суперником в коханні, але почувши несподівану пропозицію Тацуї, трохи розгубився. Водночас зрозумівши що він не в Третій старшій, Масакі відчув деяку самотність. – Дані отримані без помилок? Тацуя не пропустив зміни у виразі Масакі. Однак його не цікавили думки та почуття того. Він в діловому стилі запитав Масакі підтвердити данні. – ...Жодних проблем. – Тоді о вісімнадцятій на місці. Замість відповіді Масакі кивнув, після чого Тацуя повернувся до сестри. – Міюкі, ходімо. Тацуя не займався справами в студентській раді, позаяк мав займатися розшуком, але, оскільки він прийшов до класу «A», то подумав сьогодні провести Міюкі до кімнати студентської ради. – Так. Міюкі з посмішкою кивнула Тацуї, а потім повернулася і вклонилася Масакі. – Прошу вибачення, пан Ічідзьо. – Будь ласка, постарайтеся в студентській раді. Відповів Масакі зі смиренним обличчям. Він деякий час дивився на Тацую та Міюкі, які попрямували до кімнати студентської ради. Тацуя дивився в протилежний бік, але помітив його погляд. Цього разу, він не міг ігнорувати думок і почуттів Масакі. ◇ ◇ ◇ Тацуя увійшов до ресторану, де чекав Катсуто, рівно о вісімнадцятій і вийшов звідти о дев›ятнадцятій годині. Сьогодні Катсуто, Маюмі та Тацуя не мали звіту про прогрес. Інформацію про справу в Камакурі вже було повідомлено протягом дня. Звісно, наскільки про це можна говорити. Тож сьогоднішнє засідання закінчилося простим роз’ясненням Масакі, щодо ситуації, яка склалася на сьогодні. Тому вони розійшлися не через багато, ні мало часу. Після цього, Катсуто, Маюмі та Масакі вирішили разом поїсти, але Тацуя відмовився і пішов додому. Його запросили, але як тільки він відмовився, його не тримали. Здається, і Катсуто і Маюмі розглядали це як протистояння Тацуї та Масакі, через Міюкі. Повертаючись додому в індивідуальній кабінці, Тацуя думав про Міюкі. Вираз з вимушеною посмішкою, який він побачив, коли прийшов її забрати біля класу другого «A», весь час спливав в його свідомості. Він вже не вперше його помічав. Відтоді як вони повернулися з Новорічного святкування Йотсуби, він часто бачив його і щоразу хвилювався. Здавалося, що Міюкі не хотіла, щоб він помітив його, тож Тацуя ніколи ні про що не питав. Однак побачивши його сьогодні, він не міг мовчати. Було легко зрозуміти, що вона змушує себе. Він відчув, що перед тим, як це викличе проблеми для Міюкі, потрібно поговорити на одинці. Їдучи в кабінці громадського транспорту, Тацуя розмірковував, як почати розмову. Примушувати було не правильно. Змішуючи говорити, він зробив боляче Міюкі, тож це призведе ускладнення. Він не думав, що вона захоче поговорити. Зрештою навідні питання, це те саме що і примус Вона ж не на допиті, його мета просто почути причину її хвилювання. Зрештою, Тацуя стояв перед своїм будинком, так і не вирішивши, що робити. Він підійшов і простягнув руку до воріт, трохи повільніше, ніж зазвичай. – З поверненням, старший брате. ...Щось сталося? Невже погано почуваєтесь!? Зблідла Міюкі, побачивши Тацую, який все ще тримав руку на брамі, хоча вже стояв перед домом. – Ні я лише задумався. Я дома, Міюкі. «Що ти робиш, змушуєш Міюкі так хвилюватися», докорив собі Тацуя. Не те що він втратив мотивацію, але вони вже завершили пізню вечерю, а він так нічого і не запитав у Міюкі. Тацуя відмовився від чаю і прийняв ванну, а коли відчув бадьорість, знову вирішив поговорити з Міюкі. Коли він, замість того, щоб піти до своєї кімнати, повернувся до вітальні, на нього чекала Міюкі в класичній сукні до колін з безліччю рюш. Вона вже зняла білий фартух, який носила до цього. – Старший брат, я швиденько заварю кави, тож, будь ласка, зачекайте. Перш ніж Тацуя встиг щось сказати, встала і заговорила Міюкі. Можливо, вона уникала його? Тацуя швидко відкинув подібні думки. Тацуя навіть не допускав думки, що його уникають. Міюкі розуміла, про що він хоче запитати і їй це не подобалося. Тацуя це відчув Тацуя. Міюкі також усвідомлювала, що хвилює Тацую. На відміну від Тацуї, який лише здогадувався що її щось хвилює, Міюкі чітко усвідомлювала, що у нього не думці. «Що турбує Міюкі?..» – Вибачте за очікування. З кавою на таці Міюкі зайшла у вітальню, де Тацуя потрапив у паску безрезультатних міркувань. Тацуя який, глибоко замислившись, втратив відчуття часу, підняв обличчя і поглянув на годинник. Міюкі поставила блюдце з чашкою кави на ньому на стіл і турботливо поглянула на обличчя Тацуї. – Ем, старший брате... Ви справді не втомилися? Сьогодні ви здаєтеся розсіяним. Тацуї хотілося цокнути на себе язиком, через свою незграбність. Він знову змусив Міюкі хвилюватися. «Зараз не час губитися в думках», лаяв він себе. – Міюкі, можеш присісти? – Так?.. Але це була можливість. Це може бути трохи боягузливо, але в цій ситуації, якщо змінити тему розмови, Міюкі не зможе втекти. – Міюкі, я хвилююся за тебе? Ще минулого року Міюкі була б щасливою. Але зараз Міюкі відводила очі, уникаючи погляду Тацуї. – Що тебе так хвилює? Міюкі відмовлялася дивитися йому в очі. Однак, незалежно від цього, Тацуя не відступив. – Я зовсім не схвильована... Відповідь була абсолютно непереконливою. Здається, вона це розуміла, бо не лише відвела погляд, але й відвернула обличчя. – Міюкі. Поговориш зі мною? Не повертаючи обличчя, Міюкі закліпала. Погляд Маюмі все ще плавав від сумніву. Їй було дуже важко зберігати таємниці від Тацуї. Якби Тацуя дивився на неї ще десять секунд, Міюкі розповіла б про всі свої турботи. Але в цей момент, химерна доля стала на її бік. ...А можливо, це позбавило її можливості позбутися тягаря. Від раптового телефонного дзвінка Міюкі підскочила. Вона могла підняти слухавку за допомогою бездротової консолі під столом, але підстрибнула до настінної панелі, хоч була в спідниці. Побачивши ім’я абонента, що висвітлилося на дисплеї, Міюкі викрикнула. Старший брат, це тітонька! – Будь ласка, відповідай. В той момент, коли вона відповіла, Тацуя вже підвівся і став перед камерою. Міюкі натиснула на кнопку на панелі. На екрані відеофону з’явилося зображення Маї. – Доброго вечора, пан Тацуя. Цікаво, я не завадила. Було не так легко зрозуміти що вона має на увазі, Мая спрямувала погляд дна дві чашки кави, що стояли на столі. – Ні, все добре. Тітко, яка у вас справа сьогодні? Тацуя відповів недопустимим тоном, але Мая не відреагувала на це. – Минулої суботи Ґу Дзіе вдалося втекти. Ми дізналися причину, тож я повідомлю тобі. Почувши це, Тацуя подумав: «чи повинна про це повідомляти голова родини Йотсуба?». Однак, враження було передчасним. – Очевидно наше спілкування було перехоплене. – ...Шифрування комунікація сім’ї Йотсуба повинне бути досить надійним. – Ми використовуємо той самий код, що і Сили Самооборони, що оновлюється протягом години, але, схоже, він був зламаний. Як і сказала Мая, загальний ключ, який використовується для шифрування спілкування родини Йотсуба, що години змінювався. З цієї причини, Тацуя їздив до Магічної асоціації та отримував від посланця носій що містив ключі шифрування, на шістдесят днів, (додаткові дні були на випадок резерву). Шифрувальна машина, яку Аяко передала Баланс, містила сорок три тисячі двісті криптографічних ключі. З найвищим рівнем технічних можливостей для забезпечення заходів проти викрадення даних з шифрувальної машини. Важко було повірити, що такі заходи безпеки були марними. – То чи повинні ми вважати, що цей дзвінок теж буде перехоплений. Однак, навіть якщо це неймовірно, це слід сприймати як факт, якщо немає підстав, щоб це заперечити. – Так. Тому про підказку, я повідомлю листом у майбутньому. – Зрозумів. Хоча Мая і сказала про лист, Тацуя не думав, що вона скористається звичайною поштою. І ще. Він зрозумів, що сьогоднішній дзвінок означав, що підказка знайдена сьогодні й завтра про це повідомлять. – На цьому все... О так, пан Тацуя, у вас усе добре з вельмишановним Дзюмондзі та дочкою родини Саєгуса? Відсьогодні, до вас повинен був приєднатися син родини Ічідзьо. – Якщо ви говорите про зустрічі, усе проходить добре. Тацуя подумав, чому вона раптово заговорила про це, але відповів, глибоко про це не замислювалась. – Так? Будь ласка, постарайся. Не варто надто ладнати. Тацуя спантеличено поглянув на Маю, на екрані. Можливо вираз його обличчя виглядав смішним, і Мая голосно засміялась. – О, ти не помітив? Щоб дочка родини Саєгуса брала участь в зустрічах було ініціативою голови родини Саєгуса, а не бажанням вельмишановного Дзюмондзі. Він хоче використати ці зустрічі, для побачень дочки з тобою. «Що вона говорить перед Міюкі». Відчув неспокій Тацуя, але ніяк нього не показав. – От що за цим ховається? Буду обережним. Насупившись, демонструючи своє невдоволення, відповів він. – Так, постарайся. До зустрічі. Пані Міюкі, Доброї ночі. – Дуже дякую. – Доброї ночі, тітонько. Телефонна розмова завершилась. Перед великим темним екраном, Тацуя повернувся до Міюкі. Як він і очікував, Міюкі була роздратована. Однак вона не показувала свого невдоволення. Тацую охопила сильна тривога. Водночас він відчув, що знає причину. Він не відчув радості, що його ревнують. Він не хотів, щоб Міюкі сумувала і злилася через нього. З іншого боку, він ніколи не вважав ревнощі Міюкі проблемою. Тацуя вважав, що Міюкі не повинна себе стримувати. Але він також думав, що це може бути ознакою того, що сестра подорослішала, або дорослішає. Дехто каже, що глибокі ревнощі це ознака глибокої прихильності. Однак, принаймні ревнощі, не є чеснотою. Його інтуїція говорила, що зміна в Міюкі була неприємною, але загальний здоровий глузд говорив, що ця зміна прийнятна для жінки. «Тобі слід проявляти ревнощі як і раніше», Тацуя все ще не міг сказати цих слів. ◇ ◇ ◇ Наступного дня, дванадцятого лютого, с самого ранку йшов невеликий сніг. Через густі хмари все ще було темно, навіть якщо сонце майже зійшло. По дорозі додому, з храму Якумо, Тацуя біг по схилу зі швидкістю майже шістдесят кілометрів на годину. У цій темряві, та на такій швидкості, було важко розпізнати обличчя людей, що проходили повз. Але її не помітив би кожен, навіть якби це був не Тацуя. Оскільки у неї була дуже характерна зовнішність. Точніше кажучи, Тацуя не впізнав її в обличчя. Тому що жінка ховала своє обличчя під глибоко опущеним кашкетом, сонцезахисними окулярами та шарфом, що закривав ніс. Попри спуск, Тацуя пригальмував за два кроки й зупинився безпосередньо перед Йошімі. – Доброго ранку, пані Йошімі. На привітання Тацуї, Йошімі вклонилась. Потім дістала з кишені пальто довгий конверт і протягнула його Тацуї. Вона і була посланцем Маї. – Отримав. Отримавши лист, сказав Тацуя і Йошімі ледь помітно кивнула у відповідь. З огляду на сонце захисні окуляри, він навіть не знав, чи дивиться вона на нього. Тацуя, який не розпізнав виразу її обличчя, знову поглянув на вбрання Йошімі. І воно виглядало недоречним. Було очевидно, що вона намагається приховати своє обличчя і від того виглядала підозрілою людиною. Не так і дивно прикривати обличчя шарфом в цю зимову пору. Кашкет також міг бути данню моді. Поєднання шарфа і кашкету не було дивним. Але проблема була в... – Пане Йошімі, ваша зовнішність навпаки помітна. Чи не краще зняти сонцезахисні окуляри? Розуміючи, що це зайве, Тацуя дав пораду Йошімі. Йошімі двічі покрутила головою. Повернувшись додому і прийнявши душ, Тацуя, у вітальні, відкрив лист, отриманий від Йошімі, перед сніданком. – ...Старший брате, їжа готова. Покликала його Міюкі, що прийшла з їдальні. Вона відразу зрозуміла автора листа, який розгорнув Тацуя. – Це те, про що казала тітонька, вчора ввечері?.. – Точно. Кивнув Тацуя і підвівшись, передав прочитаний лист Міюкі. Очі Міюкі, що висловлювали вагання, коли вона приймала лист, широко відкрилися, коли вона прочитала написані рядки. Її очі, на піднятому обличчі, були вражені. У листі висловлювалося припущення, що до втечі Ґу Дзіе могли бути причетні Сили Самооборони. – Здається, жодна організація не уникнула корупції. Сили Самооборони не є винятком. Хочеться вірити, що хоча б частина їх гідна. Тацуя забрав лист з рук Міюкі й поклав його в конверт, який тримав в руці. – Однак час припинити звертати увагу помилки минулого. Якщо хтось завдає шкоди, не варто стримуватися, хочуть вони цього, чи ні. – Старший брате... Міюкі, з побоюванням, поглянула на вираз обличчя Тацуї. Тацуя посміхнувся та легенько погладив сестру по голові, і попрямував до їдальні, щоб поснідати. ◇ ◇ ◇ Першим уроком другого «A» класу було практичне заняття. Сьогоднішнє завдання, «визначення умов припинення магії». Постійної магії не існує. Магія завжди має обмежений час ефекту. Однак, разом з тим, існує магія яка не має чітко визначених умов припинення і залишається активною, невідомо, коли вона закінчиться. Магічному виразу не можливо перешкодити магічним виразом. Якщо не використовувати спеціальну магію, таку як Переривання техніки або Розпад техніки, не можливо стерти магію, що активується. Її можна лише перезаписати. Для того, щоб переписати магію іншою магією, необхідно мати потужність втручання, що перевищує активовану магію. Теж справедливо, якщо повернути подію, модифіковану магією, до первісної природи. Магія з невизначеними умовами припинення, створює додаткове навантаження, коли змінює подію. Тому визначення кінцевої умови магічної послідовності розглядається як важливий фактор, при оцінці майстерності мага. Існує принаймні два способи визначення умов припинення магії. Один з них — встановити час активації. Корисність цього методу була високо оцінена магією Тауруса Сілвера. А другий — визначити результат магії. Цей метод робить магічний вираз неефективним, коли модифікована подія повертається до природної норми. Саме він, як правило, найчастіше використовується на практиці. Сьогоднішній урок — практика визначення часу дії, як змінної. Зміст полягає у виконанні десяти наборів магії, яка, за тридцять секунд, змінює колір білої пластикової кульки у наступному порядку: червоний, зелений синій. Час і кількість змін варіювалося від практики до практики, але в середньому, це відбувалося кожну секунду. Якщо самовільно встановити час, його або не вистачить, або він залишиться. Не рідкісні випадки, коли активуючи наступну магію до кінця попередньої, збільшується необхідна потужність перешкод, і не вдається виконати задану кількість активацій. Не потрібно досконало підбирати час активації кожної магії, щоб кожну секунду змінювати колір, але неточностей буде досить багато, не вдасться звести кінці з кінцями. Сьогоднішнє завдання не було оцінюючим, а лише практичним, тому учні активували магію почергово у парах. Поки не настане ваша черга, ви слідкуєте за часом. Поки один з пари безперервно активує магію, інший слідкує за аналоговим секундоміром, що відображався на його мобільному терміналі, щоб не втратити відчуття часу принаймні такі сцени наповнювали тренувальну кімнату минулі рази. Зараз, основною проблемою була не парна кількість учнів другого «A». На попередньому практичному занятті, замість формування групи з трьох, один учень займався самостійно. До речі, цим учнем була Міюкі. Насправді всі в класі, незалежно від статі, хотіли запросити Міюкі у свою пару. Однак ніхто так і не подав заявку на формування з нею пари, оскільки їх пари вже давно були сформовані. В результаті, Міюкі залишилася одна. Вчора були лекції та експерименти, тож проблем з парою не виникало, але сьогодні, мала повторитися не стандартна, для другого «A», сцена. ...Якби не «переведення» Масакі. – Пані Шіба, не могли б ви об’єднатися зі мною? Підійшов до Міюкі Масакі, отримавши пояснення щодо змісту тренувань від викладача. І на щастя, ніхто не покликав Міюкі і не подав заявку на утворення пари. В тренувальній кімнаті піднявся ґвалт. Всі висловлювали слова жалю та прокляття, особливо серед хлопців. В основному звучало «Я спізнився». – Так, з радістю. З нетерпінням чекаю нашої співпраці, пане Ічідзьо. Напевно насправді навіть Міюкі не хотіла займатися на самоті. Погодившись, посміхнулася вона до Масакі, посмішкою, що значно перевищувала звичайну. Коли почувши зміст тренування від вчителя, Масакі, подумки, пробурмотів, «чи не занадто це легко». Вправа, яку зараз практикували другорічки Третьої старшої, це активація магії на цілі, розміщеної з іншого боку стіни. Само собою зрозуміло, що це тренування техніки магічної атаки ворога, який ховається за щитом. Порівняно з навчанням Третьої старшої, яке передбачає реальні бої, для Масакі, навчання в Першій старшій видавалося змаганням в спритності рук. Побачивши, демонстрацію Міюкі, його враження тільки посилилося. Міюкі повністю перефарбовувала кульки з інтервалом в одну секунду, закінчивши десять комбінацій за тридцять секунд. Масакі більше був вражений насиченістю та яскравістю кольорів кульок, ніж точністю часу. Це демонструвало її силу втручання в подію. – Всього за тридцять секунд. Як і очікувалося від пані Шіби. – Дуже дякую. Пан Ічідзьо, будь ласка, починайте, коли будете готові. Масакі лиш для ввічливості висловив захоплення демонстрацією Міюкі, але почувши заклик від коханої дівчини, він відчув піднесення. Сторонні думки повністю зникли й він зосередився на магії, наче це справжня битва. – Як встановити таймер? Хочете, щоб кожні десять секунд лунав сигнал? Масакі хотів відповісти «що цього не потрібно», але передумав. – ...Тоді, будь ласка, зробіть зворотний відлік на останні десять секунд. Той факт, що Міюкі відраховуватиме для нього, дуже захоплював. – Добре. Почувши прохолодний голос Міюкі, Масакі ледве не посміхнувся. Але поспішно напружив обличчя. – Будь ласка, дайте сигнал. Масакі перевів свою увагу на магію. Його бойовий дух відразу запалав. – Ну, тоді три, два, один, старт! Масакі одну за одною активував магію, встановивши час завершення відповідно до свого внутрішнього годинника. Червоний... Зелений.. Синій. Червоний... Зелений.. Синій. Яскравість і насиченість нітрохи не поступалася Міюкі. Масакі був задоволений, що його магічна сила не поступається потужності Міюкі. Червоний... Зелений.. Синій. Червоний - - Зелений - - - Синій. Ритм був порушений, можливо, через зайві думки. Він спробував виправити помилку. Червоний — Зелений — Синій. Його відчуття часу говорило, що похибка зникла. Червоний - - Зелений — Синій. Але цього разу він поквапився. Червоний - - - Зелений - - - Синій. Масакі наважився повернутися до попереднього, трохи квапливого, ритму. Червоний... Зелений.. Синій. Потім відновив інтервал. Він вирішив налаштувати його під час відліку останніх десяти секунд. – Десять, дев’ять, вісім... Почувся зворотний відлік Міюкі. Похибка менше секунди. Масакі вирішив відкоригувати її на останніх секундах. – Три, два. Червоний — Зелений. – Один. Синій. Колір пластикової кулі повернувся до білого. – Кінець. Трохи пізніше, Міюкі оголосила про завершення часу. – Залишилось сімдесятих секунди. Пан Ічідзьо, з таким результатом, важко повірити, що ви робите це вперше. Посміхнулася Міюкі до Масакі. Масакі посміхнувся у відповідь, приховуючи, що його обличчя сіпнулося. Допустима похибка цієї вправи становила плюс-мінус одна секунда, без допомоги зворотного відліку. Він вписався, але це був результат зворотного відліку. Враховуючи, що Міюкі впоралася без допомоги, Масакі похмурнів – Всього тридцять секунд. Ти впоралась, Хонока. – Ехе, це моя спеціалізація. Почувши голоси по сусідству, Масакі став ще більш схвильований. Скориставшись часом, що залишився для практики, Масакі нарешті досяг необхідного результату. ◇ ◇ ◇ Ранкові заняття закінчилося. – Пане Ічідзьо. Через два уроки, Масакі нарешті оговтався від того, що йому довелося докладати зусиль на першому занятті. І коли почув голос дівчини, що звернулася до нього. Масакі повернув обличчя на голос. Як і всі маги, він мав добру пам’ять. Тож майже без затримки згадав ім’я Хоноки. – Гм, пані Мітсуї? Він пам’ятав її ім’я не через те, що їх вчора познайомили, або чув як хтось її так називав. Він пам’ятав її як переможницю «Ілюзорної битви» минуло річного Турніру дев’яти шкіл. – Мак, я Мітсуї Хонока. Кивнувши, щасливо посміхнулась Хонока. Це не означає, що вона зацікавлена в Масакі. Те що вони знають імена один одного, полегшить спілкування. Це була природна реакція. Масакі також інтерпретував посмішку Хоноки, як просту ввічливість. – Пан Ічідзьо, чому б нам не пройти до їдальні разом? – Е, разом? Тож це раптове запрошення стало сюрпризом. – Так, з нами. Сказала Хонока, озирнувшись через плече. Там стояли Шізуку та Міюкі. Коли погляди Шізуку і Масакі зустрілися, вона злегка кивнула, не змінивши виразу обличчя. Ні, можливо це був уклін. Таким неоднозначним рухом відреагувала Шізуку. А Міюкі приховала свої думки за посмішкою. Принаймні, Масакі не знав, чи вітають його, чи роздратовані. – ...Чи можу я піти з вами? Тон Масакі мимоволі став ввічливим. Гірка посмішка Міюкі, яка точно знала, що його погляд спрямований на неї, стала м’якшою. Фальшива посмішка змінилася живою. – Так, звісно. Відповіла Міюкі. – Ходімо! Енергійно підвівся Масакі. – Що? Підняла голос Еріка, побачивши Міюкі та її компанію, які злегка спізнилися. Вчора вона була здивована поведінкою Міюкі, сказавши: «я думала, що він залицятиметься до Міюкі». Однак коли він повівся саме так, як вона очікувала, у неї виникли підозри. Це не обмежувалося Ерікою, Лео та Мікіхіко також з підозрою поглянула на Масакі. – Ем, старший брат, чи можу я запросити пана Ічідзьо? – Звісно. Однак Тацуя відповів наче це цілком природно. Ця відповідь була миттєвою. Скоріше, Масакі був здивований. До незворушно стоячого Масакі, Тацуя звернувся недбалим, можна сказати, доброзичливим тоном. – Ічідзьо, ти знаєш, як робити замовлення? В нашій їдальні стандартна система. – А, Так. Без проблем. – Ходімо, пан Ічідзьо. Поквапила його Міюкі, і пішла разом з ним до машини, щоб зробити замовлення. Хонока та Шізуку прослідкували позаду неї. Отримавши своє замовлення, Міюкі сіла поруч з Тацуєю. Масакі сів перед нею. Хонока зайняла місце поряд з Масакі навпроти Тацуї. Еріка, яка досі сиділа перед Тацуєю, поступилася місцем і пересіла на місце збоку від Міюкі. Обходячи стіл, Еріка раптово заговорила з Масакі, по діагоналі перед собою. – Ічідзьо-кун, як проходить розслідування? Масакі, що тримав у руках миску з супом, ледь не подавився. Він вже познайомився з Ерікою в Кіото, тому його не здивувало фамільярне ставлення. Він був здивований, що його запитали про місію, яку можна вважати порушенням закону, в місці, де невідомо хто слухає. Еріка, Ічідзьо щойно прибув до Токіо. Яким би хорошим не був маг, не можливо за день досягти видимих результатів. Дивно, але саме Тацуя прийшов на допомогу Масакі, який розмірковував як відповісти на питання в жартівливому тоні. – Що ж, це так. – Так і є, Еріка. Не варто говорити про це в такому тоні. – Пан Ічідзьо, вибачте за раптовість. Докоривши Еріці, Міюкі вклонилася Масакі. – Ні, не варто вибачатися. Не вино посміхнулася Міюкі нервово метушливому Масакі перед собою, Можливо невинна реакція Масакі була для неї в новинку. – Якби там не було, я заздрю пану Ічідзьо. – Ха? Чому? Від сліпучої посмішки Міюкі, Масакі ставав дедалі знервованим. – Старший брат, назвав вас «видатним магом». А він напрочуд прискіпливий. Посміхаючись, Міюкі кинула докірливий погляд на Масакі. Ні це була заздрість, а не докір. Звичайно це був жарт, але Масакі настільки розчарувався, що ледве зміг зберегти спокій. Підозра, що Міюкі використовувала «старший брат», також вилетіла з його свідомості. Тацуя втрутився. «Це не так», певно, намагаючись відвести увагу Міюкі від Масакі чи докоряючи їй, що настільки прямо знущається з нього, але безумовно він намагався допомогти Міюкі. – Пан Тацуя, зрештою, ви визнаєте пана Ічідзьо. Але його перервала Хонока, що хотіла освітити це. Це чудово. Відчуваю, це суперництво між чоловіками. – Попри суперництво, магічна сила Ічідзьо набагато вища. В такій напористій розмові, Тацуя не міг віддавати пріоритет Міюкі Очі Тацуї не встигали фіксуватися на сусідах поруч і бігали туди-сюди. – Але хіба сьогоднішнє завдання не входить в спеціалізацію пана Тацуї? – Ну, там проблема полягає більше в точності, ніж в швидкості та силі. Скромно, але не принижуючи себе, Тацуя визнав зауваження Хоноки. – Пан Тацуя, з самого початку ідеально використовує кожну секунду. Можливо вона розслабилась, але Мідзукі говорила так гордо, наче про себе. – Правда?! Пан Тацуя, це дивовижно. Сказане Мідзукі та Хонокою вдарило по Масакі. Міюкі, що сиділа перед ним, не могла цього не помітити й сказала, щоб втішити його. – Я можу вписатися у відведений час, але всередині, поспішаю або відстаю. Однак Хонока, що сиділа поруч, а значить знаходилася ближче за Міюкі, не бачила Масакі. – Пан Тацуя, ви маєте якусь пораду? Вона зраділа, що Міюкі зацікавилася Масакі, і з захопленням захотіла привернути увагу Тацуї. Для Хоноки усе йшло, як задумано. Саме вона запропонувала запросити Масакі до їхнього столу. Вона спробувала підштовхнути Міюкі до Масакі й скористатися цим, щоб зблизитися з Тацуєю. Шкода говорити, що це підло. У коханні та на війні, усі засоби доречні — відома фраза з трагікомедії, опублікованої в Англії в сімнадцятому столітті. Однак в сучасні часи, засоби, які не допускались на війні, були обговорені міжнародними договорами, тому ці слова не є однозначно правильними. У кохані також не можна визнати жодних заходів. Наприклад, трюк прикинутися вагітною, щоб розлучити з коханою, повинен бути визнаний шахрайством, що не включає вимогу грошей і не повинен бути прийнятним, з погляду моралі. Але витівка Хоноки — це навіть не обман, це звичайна любовна інтрига. Можливо так не поводяться з друзями, але це лише доказ того, що Хонока наполегливо прагне свого кохання. ◇ ◇ ◇ Залишивши Міюкі в школі та повернувшись додому, Тацуя, на своєму мотоциклі, відправився до Цутіури. Само собою зрозуміло, пунктом призначення була база бригади один-нуль-один сил Самооборони. Це був корпус штабу Окремого магічного батальйону. В бузоні та просторих штанях з матеріалу, що нагадував штучну шкіру, він мав досить грубу зовнішність, але біля воріт бази важливим було посвідчення особи, а не вбрання. Тацуя без проблем увійшов на базу, просто знявши шолом. Припаркувавши мотоцикл перед штабом бригади, він поглянув на будівлю з трьома наземними й трьома підземними поверхами. Похмурість його виразу була зумовлена не необхідністю подати звіт чи отримати пораду, а важкістю майбутньої розмови. І все-таки він не міг залишити це просто так. Десять головних кланів переслідують натхненника теракту в Хаконе, Ґу Дзіе. Однак з погляду на хитрощі Ґу Дзіе в Камакурі, Тацуя вирішив, що йому потрібно якомога швидше вбити цього оператора древньої магії з континенту. Не через наказ Маї, а через його власну волю. Підхід Ґу Дзіе з використанням магів буквально як інструмент, безпосередньо суперечить прагненню Тацуї, який хоче забезпечити їм життя, в якому вони не є інструментом війни. Вони не можуть жити під одним небом. Існування Ґу Дзіе, що відштовхував передбачене ним майбутнє, було неприйнятними. Вбити Ґу Дзіе. І з цією метою неминуче відмежувати жертв, які використовуються як інструмент. Злегка похитавши головою, щоб заспокоїтись, він увійшов до будівлі й звернувся до чергового. Однак, чи зручно зустрітися Казамі вже було підтверджено телефоном. Йому дуже хотілося уникнути телефонного дзвінка, але він не міг раптово заявитися. До призначеного часу зустрічі залишалося більше п’яти хвилин, але Тацуя відразу попрямував до кабінету. Можливо тому, що тут все ще бракувало робочих рук, на шляху до кабінету командуючого він нікого не зустрів. – Це Спеціальний лейтенант О’Ґурорі. Сказав він, постукавши у двері кабінету. Насправді прямо через двері звук не проходив, але його голос передав мікрофон, що реагував на голос, встановлений у дверях, але відвідувач про це не знав. – Проходьте. Насправді цей голос відтворював динамік у дверях. Продукти передових технологій можуть залишатися непомітними для користувача. Почувши звук замка, Тацуя відчинив двері кабінету командувача. Казама сидів за письмовим столом в глибині кімнати. Сьогодні він був один. На столі був розгорнутий термінал з сенсорним екраном. Здається, очікуючи зустріч з Тацуєю, він переглядав звіти про виконання планів. Можливо через підвищення звання, зросла кількість роботи, яка потребувала його підтвердження. Тацуя встав перед столом і відсалютував Казамі. Казама підвівся і відповів тим же, але відразу повернувся на своє місце. Тацуя, якому не запропонували сісти, залишився стояти. – Спеціальний лейтенант, вільно. Отже, що привело вас сьогодні? Це не означало що Казама злиться. Тон також був спокійним. – Оскільки наше спілкування могло бути перехоплене, я подумав, що мені потрібно повідомити про це при особистій зустрічі. – Хм... Є ризик, що зашифрований зв’язок нашого батальйону був зламаний? – Так точно. Насправді мене попередили, що кодований зв’язок родини Йотсуба, ймовірно, був перехоплений і зламаний. Тацуя раптово розкрив одну зі своїх карт. Брови Казами злегка піднялися. – ...Думаю, що код, який ми використовуємо, надійніший, ніж у родини Йотсуба. – Я теж так думаю. Але все-таки, я думаю, що потрібно бути обережним. Тацуя не надав жодного аргументу, але Казама не став заперечувати. – … Ну гаразд. Спеціальний лейтенант, то що ви хотіли сказати мені. – Центр підготовки спеціальних військ на базі Дзама, може переховувати ворожих іноземців. Центр підготовки спеціальних військ, це центр підготовки тактичних військ, де тренували так званих «спецпризначенців», жаргонний термін, що позначає солдат, які пройшли заходи зміцнення, включаючи магію. Хоча його називають навчальним центром насправді це один з військових об’єктів, де розміщують об’єкти досліджень під час експерименту над людьми. Сили Самооборони приховують такі об›єкти під різними назвами. Якщо інформація просочиться назовні, лише це призведе до скандалу в міністерстві оборони, але у Центра підготовки спеціальних військ на базі Дзама, був ще більш кричущий секрет. На цьому об’єкті проводилися спільні дослідження з USNA. Хоча це відбувалося в умовах напруженої міжнародної обстановки напередодні початку Світової війни, це безумовно підрив довіри, оскільки вони використовують японців в експериментах іноземців. Це була таємна сторона Сил Самооборони, яка ніколи не повинна бути розкрита і негативна спадщина, успадкована ще з довоєнної ери. А Тацуя сказав, що настільки контрольований об’єкт був частково захоплений іноземцями, ворожими до Японії. – ...Що сталося? Казама не здивувався і не запитав чи це правда. І не запитав які для цього підстави. Він просто запитав, що таке сталося, що Тацуя дійшов такого висновку. На світанку минулої суботи, переслідуючи натхненника теракту в Хаконе, я зіштовхнувся з магами, які спеціалізуються на «горінні». Вони були підсиленими солдатами, які мали перебувати в режимі очікування на базі Дзама. В центрі підготовки спецвійськ на базі Дзама працюють над психічним підсиленням магів, які пов’язані з «горінням» та вибухом, що вважаються особливо корисними в бою. Після того, як Тацуя вбив їх в Камакурі в суботу, Йошімі забрала їх додому та, після перевірки, виявила, що вони маги з центру підготовки спецвійськ Дзама, перетворені на Генераторів. – Кажеш, що терористи дотягнулися до бази Дзама? – Так точно. Казама простогнав, склав руки на грудях і насупився. Те, що Чжоу Гонґцзінь переховувався на базі Уджі, було серйозним проступком, але у випадку з базою Дзама, в географічному плані та з погляду важливості, це серйозніше. Вона знаходилася за декілька кроків від Токіо. Як фактор приховування експериментів над людьми від світу. Комфортна клітка, що утримує солдат, силу кожного з яких можна порівняти з потужністю вогнепальної зброї. Лише тому, що втекли експериментальні зразки, які ніколи не повинні потрапити зовні, це вже велика проблема. Якби той факт, що експериментальний корпус став прислужником антияпонських сил, просочиться назовні, це було б відповідальністю лише Сил Самооборони. – Хто про це знає Запитав у Тацуї Казама із закритими очима. – Все обмежується родиною Йотсуба. Іншими словами, це не просочилося до Десяти головних кланів. Судячи з виразу обличчя, Казама трохи розслабився. Але його брови все ще були насуплені, а руки складеними. – Спеціальний лейтенант, ви збираєтеся атакувати базу Дзама? – Ніяк ні, підполковник. Тон Тацуї трохи змінився. – Я не думаю, що Ґу Дзіе зачаївся на базі Дзама, на зразок Чжоу Гонґцзіня, який переховувався на базі Уджі. – Ґу Дзіе — це ім’я сірого Кардинала? Пробурмотів ім’я Казама, наче випалюючи його в пам’яті й розчепивши руки, підняв погляд на обличчя Тацуї. – Однак, хіба експериментальні тіла на базі Дзама не стали пішаками Ґу Дзіе? – У цьому немає сумнівів. Однак, від того що підсилені маги центру підготовки спецвійськ були використані як тіла «Генераторів», передчасно вважати що Ґу Дзіе був на її території. – Ви думаєте, що на базі у Ґу Дзіе є спільник і ця людина вивезла матеріали бази? – Так точно. – Хм.. Чи не реалістичніше це, ніж думати, що невстановленому іноземцю дозволили увійти на базу. Але як це допустили? – Можливо, співробітники Центру підготовки спецвійськ перетворені на маріонетку. Можливо, існує магія, яка позбавляє волі, без необхідності настільки великої модифікації, як «Генератори». Казама сперся ліктями на стіл, сплів пальці рук і задумався. – ...Ви знаєте особи тих, хто став Генератором? – Усе тут. Тацуя передав Казамі незапечатаний конверт. Казама витягнув з середини три аркуші складеного паперу. На них були світлини, зріст, вага та інші фізичні характеристики трьох чоловіків, перетворених на Генератори. – Якщо повідомити це базі Дзама, люди що стали маріонетками, стануть відомі за день-два. Але, спеціальний лейтенант, ви просите мене допомогти. Казама, продовжуючи сидіти, поглянув на Тацую. Сила його прямого погляду була такою, що навіть сказати, що він втупився не буде перебільшенням. І тут Тацуя дістав другу карту. – Насправді мені відома схованка Ґу Дзіе. Але це місце знаходиться безпосередньо біля бази Дзама. – Вас турбує бій за участі бази? На питання Казами, низьким і важким голосом, Тацуя дав просту ствердну відповідь. – Це не малоймовірною. Зокрема, зміцненні солдати, які утримуються в ізоляторах, таких як Центр підготовки спеціальних військ, мають сильну ворожість до Десяти головних кланів, якщо їх хтось розгніває, вони будуть готові дати відсіч. Казама не зміг заперечити прогноз Тацуї. Установи, в яких розміщуються об’єкти експериментів з підсилення, призначені для того, щоб з них не вибрались. З огляду на їх природу, з них не так легко втекти. Однак, власне кажучи, випадки втечі трапляються майже щороку, і кожного разу, коли з ними розбираються, з цим допомагають Десять головних кланів. Це звучить не гуманно, але для Сил Силах Самооборони дешевше і безпечніше розібратися з тими хто втік, ніж тримати їх під вартою. Поки експериментальне тіло живе, потрібно докладати багато зусиль, щоб зберегти таємницю. З іншого боку, якщо воно помре, жодних доказів не залишиться. З силою державної влади не важко зберегти все в тіні. Принаймні, це дешевше, ніж підтримувати їх в живих. Якщо поблизу бази Дзама відбудеться несанкціонований бій і командування бази дізнається, що це родина Йотсуба з Десяти головних кланів. Цілком можливо, що командування бази навмисно допустять вихід піддослідних і нав’яжуть їх утилізацію родині Йотсуба. – Щоб гарантувати не втручання бази Дзама, необхідне втручання бригадного генерала – На це немає часу. Ґу Дзіе втече. – ...Спеціальний лейтенант, хочете, щоб ми провели зачистку? – Я буду уникати бою з Силами Самооборони, наскільки це можливо. Але якщо випадкового бою не уникнути, я зітру усі сліди. Тацуя сказав, що він застосовуватиме «Туманне розсіювання» навіть на союзних силах. – Нічого не поробиш. Казама нахмурився, але без сумніву дозволив використовувати Туманне розсіювання на повну. ◇ ◇ ◇ Коли Тацуя, виконуючи різні справи на шляху, від бази Цутіура бази Дзама, прибув на місце, була восьма вечора. Він не сказав Катсуто чи Маюмі про приїзд сюди. Звісно ж, Масакі також. Він пропустив сьогоднішню зустріч. Його супроводжував загін родини Йотсуба. Здається, учасники операції вже на місці. Залишивши мотоцикл на стоянці в парку, він підійшов до фургона на тій же стоянці. – Фумія, Аяко, добре, що ви прийшли, хоча сьогодні будній день. Тацуя підійшов на відстань, достатню навіть для шепотіння і звернувся до троюрідних брата і сестри, що зачаїлися біля фургона. – Пан брат Тацуя! Знизивши голос, як і Тацуя, відповів Фумія, не маючи сил приховати свого хвилювання. – Я взагалі не помітив вас. Ваша техніка приховування стає дедалі досконалою. – Доброго вечора, пан Тацуя. Я розумію, що в цій ситуації нічого не поробиш, але можна було бути трохи помітнішим, моє серце ледь не зупинилося. Фумія похвалив, тоді як Аяко докорила. Відтоді як було оголошено про заручини Тацуї та Міюкі, ставлення Аяко до нього дещо змінилося. Вона була менш стриманою, здавалося, що відстань між ними була меншою, ніж раніше. Але це було знаком того, що Аяко намагається прийняти реальність. – Пані Йошімі, здається, втратила свідомість від шоку. Йошімі, що стояла поруч з Аяко, одягнута у своєму прихованому стилі, кілька разів похитала головою. – Пані Йошімі, вам не слід з цим миритися. Пан Тацуя, позбавлений здорового глузду, якщо ви йому про це не скажете прямо, це не принесене жодної користі. Це були досить грубі слова, але з більшою повагою до Йошімі, ніж до Тацуї. – Все добре. Мене таким не налякати. – Е?.. Ти ж була дуже здивована. – Нічого подібного. Я ж доросла. До того ж Йошімі була більш балакучою поряд з Аяко. Оскільки були двоюрідними сестрами, вони були менш настороженими. З позицій брата і сестри, для Аяко та Фумії, Тацуя брат по батьковій лінії. З іншого боку, Йошімі дочка брата матері Аяко. Іншими словами, вона була сестрою по лінії матері. Повне ім’я Йошімі — Шіноному Йошімі. Зараз їй двадцять один рік, але вона не ходила до школи. Навіть в старшій школі вона навчалася дистанційно та пройшла магічну школу сім’ї, і у звільнений від навчання час виконувала завдання з пошуку. У цьому сенсі вона повинна була бути семпаєм та старшою сестрою Аяко, але, судячи з усього, ініціатива йшла від Аяко. І не від того, що вона дочка голови родини Куроба, а, певно, через особистість. Принаймні, так здавалося з погляду Тацуї. – Пане брат Тацуя, можете переодягнутися? Залишивши сестру та двоюрідну сестру, що жартували між собою, Фумія звернувся до Тацуї. У фургоні було підготовлено екіпірування для ближнього бою. До речі, вбрання Фумії — звичайний костюм для операцій. І зовнішність стала більш привабливою, певно, через більшу кількість макіяжу. – Так і зроблю. Не згадавши про образ прекрасної дівчини Фумії, Тацуя увійшов у фургон. Бойовий костюм, підготовлений родиною Йотсуба, був дуже схожий на одяг який вже був на Тацуї. Єдина різниця полягала в тому, що під бузоном був комбінезон. Однак за показником продуктивності він був близьким до Мобільного костюму Окремого магічного батальйону. Сьогодні Тацуя носив Сілвер Хорн не у формі пістолетів, а у формі браслетів, що експериментально працює з мисленнєвим контролем. Під бузоном був не CAD, а пістолет та ніж. Якщо їх знайде поліція, питаннями справа не обмежиться. Це також було причиною того, що йому довелося переодягатися тут. Тацуя, який підняв забрало шолома, що одночасно слугував протигазом і Фумія, який захоплено спостерігав за ним, у мінісукні, обшитій декоративними ґудзиками (насправді кожен ґудзик це спалах чи газова капсула) покликали Аяко. – Час вирушати. Фумія, який з самого початку стежив за Тацуєю, кивнув. До того як він це усвідомив, Аяко з Йошімі, які досі чомусь затіяли суперечку «чиє вбрання підходить для місії», повернулися до Тацуї й злегка вклонилися. Тацуя вийшов у перед. Фумія та Аяко послідували за ним. І декілька людей в чорному. Йошімі, яку раптово оточила велика кількість людей, провела їх поглядом. – Спостереження надто пильне. Стурбованим голосом сказала Тацуї Аяко, відірвавши очі від чогось на зразок бінокля — інструменту для візуалізації електромагнітних хвиль, включаючи інфрачервоні промені, що використовується в датчиках. Зараз Тацуя, Аяко та Фумія спостерігали за цільовою спорудою під прикриттям поля невидимості Аяко. Новий сховок Ґу Дзіе зберігся в «пам’яті», яку Йошімі зчитала з тіла Генератора. Це була трьох поверхова приватна лікарня, але насправді, неофіційна науково дослідна установа, яка приймає незаконні запити військових. Сувора безпека була очікуваною. – Проникнути в будівлю не важко, але при цій всій безпеці, з таким рівнем спостереження, вони до цього готові. – Аяко, вважаєш, що потрапимо в засідку. – Так. Тацуя власним поглядом перевірив ситуацію з безпеки. Через характер роботи, яку вони виконують для військових слід очікувати ретельне спостереження. Власника лікарні вже переробили. Можливо, його вже вбили. До таких висновків міг дійти будь-хто і Тацуя теж так думав. І виходячи з цього, він вирішив обстежити усе зовні та з середини. Охоронне обладнання безумовно суворе, але воно не перевищує цивільний рівень. Воно сильно поступається мережі датчиків розтягнутих навколо поля Кросу з перешкодами Турніру дев’яти шкіл. В будівлі було дев’ять фігур. П’ятеро людей мали структуру інформації звичайної людини. Орієнтовано, це лікар і чергові медсестри. Одна людина має шум у структурній інформації голови. Ймовірно, перетворений на ляльку керівник лікарні. У двох знайомі спотворення структури інформації. Безсумнівно, це Генератори. І одна людина мала дивну структурну інформацію. Вона набагато звичніша, ніж у генератора, але дані про вік точно не були правдивими. Навіть у людей, фізичний вік, яких, як кажуть молодший за фактичний, існують лише одні дані про вік. Опис лише фактичного віку. Фізичний вік описується інформацією про стан здоров’я. Однак інформаційне тіло, яке Тацуя розглядає зараз, має подвійні данні, що свідчать про старіння організму. «Я пам’ятаю, що бачив інформаційне тіло, подібне до цього... Коли та де я його бачив». Тацуя копався в пам’яті з великої кількості даних. «І справді, Чжоу Гонґцзінь...» Тоді він не помітив жодної аномалії в структурі інформації, оскільки зосередився на визначені інформації про місце знаходження, прихованій Примарним кроком. Однак, Тацуя, який не міг щось забути, все ще відчував від цього дискомфорт. – Знайшов. Можливо, це сам Ґу Дзіе. Прошепотів Тацуя Фумії та Аяко. Хребти Фумії та Аяко напружились. – Негайно виступаємо. Пошепки відповів Фумія. Аяко, схоже, не заперечувала. Троє попрямували до лікарні. Завдяки ілюзії людей в чорному, на вулиці їх не бачили. Їм наказано уникати бойових дій, навряд чи вдасться уникати Сил Самооборони, коли це станеться. Однак сусіди цього не побачать. – Пан Тацуя. Кивнувши на слова Аяко, Тацуя натиснув кнопку на передавачі, який тримав в руці. Світло, яке освітлювало ворота лікарні, згасло. Люди в чорному перерізали дроти, що вели до цієї будівлі. З використанням магії, вам не потрібно лізти під землю, щоб перерізати закопані дроти. Однак хоча і приватна, це все ж лікарня. Яка належним чином обладнана автономним електрогенератором. Тацуя переконався що система безпеки відключена і рукою подав сигнал Аяко. Троє дісталися на дах лікарні магією Аяко «Модельований моментальний рух». Світло ще не відновилося. – Діємо за планом. Згідно з планом, Аяко забезпечує відхід. Фумія прикриває Аяко. Тацуя піде, щоб схопити Ґу Дзіе, самостійно. Фумія та Аяко противилися цьому задуму, але вони не вчинили дурниці, щоб створювати різні незручності коли план вже приведений в дію. – Будьте обережні. Дружньо побажали Тацуї брат з сестрою, що зараз були схожі на миленьких сестричок-близнючок. Відразу після того, як Тацуя вдерся в приміщення з даху, світло відновилося. Він не запанікував. Все трапилося майже в той же час, як він і розраховував і не можна сказати, що це було в останню хвилину. Однак і розслабленим залишатися він не міг. Схоже, через відключення електроенергії, інформаційне тіло, яке він вважав Ґу Дзіе, зрозумівши, що відбувається, вийшло з палати на третьому поверсі і спускалося аварійними сходами. Для Тацуї вихід на аварійні сходи був зручним. Знижується ризик втягнути чергових лікарів та медсестер. Він кинувся до аварійного виходу і різко зупинився перед найбільш віддаленою палатою. Двері пробила куля і залишила отвір в стіні навпроти. Тацуя перевів свій «Зір» з аварійних сходів в палату, зосередившись на пістолетах засідки. Застосувавши «Розпад» на зброї. Магічна послідовність Горіння втратила силу через Переривання техніки. Таким же чином, пістолет іншого Генератора, що наближався ззаду, розпався на частини. Двері енергійно відчинилися і посилені маги, перетворенні на Генераторів, кинулися в атаку. Піддослідні об›єкти Сил Самооборони, перетворені на Генераторів мали не лише підсилені магічні навички, але й відповідні тіла. Використовуючи в повному обсязі силу і швидкість, недоступну звичайним людям, Генератор замахнувся на Тацую ножем. Однак Тацуя також є бойовим магом, який навчався не тільки магічним навичкам колишньої четвертої лабораторії, але й техніці ближнього бою. Тренування було спрямоване на зміцнення фізичних здібностей, а не магії. Пріоритетними техніками було маніпулювання тілом перед магією, його досконало навчили техніці безпосереднього контролю тіла за допомогою мисленнєвих часток. Крім того, хоча Тацуя не отримав жодного біохімічного зміцнення, але зберігаючи структурну інформацію тіла, він досягав того, щоб тіло не постраждало, навіть якщо зазнавало навантаження, що перевищує межі м’язів і кісток. Генератор задіяв «Горіння людського тіла» на Тацуї. Без використання CAD, що свідчить, що вони колишні екстрасенси. Тацуя знову знешкодив магічну послідовність, спрямовану на нього, технікою Розпаду. Паралельно з цим, блокуючи удар Генератора ножем, що дістав з-під куртки. Протистояння завершилося за мить. Тацуя ослабив наступ, наче поступається, і разом з тим Генератор відскочив. Тацуя не зміг повалити суперника. Натомість між ним і ворогом виник розрив, через який не можна дотягнутися ножем. Повернувшись до суперника спиною. В розвороті, він метнув ножа в Генератора, що наближався позаду. Можливо, шокований його діями, ворог зупинився і відбив летючий ніж своїм ножем. Він на мить відвів погляд від Тацуї. Коли Генератор знову поглянув на Тацую, той вже націлив на нього пістолет. Постріл був заглушений глушником. Генератор, який очікував, що Тацуя знову застосує магію, прийняв кулю прямо в живіт. Куля з низькою швидкістю, але великого калібру, що пробила живіт, відштовхнула Генератора, практично тієї ж статури, як у Тацуї. Коли він розкинувся на підлозі коридору крові не було. Що свідчило, що на ньому досить ефективний бронежилет. Тацуя знову розвернувся. Схопивши лівою рукою, зап›ястя правої руки, прицілившись у шию і замахнувся ножем збоку. Його область магічних операцій згенерувала магію, яка зруйнувала техніку «стрільби» та «горіння», яку розгорнув Генератор. Магія Генератора така ж швидка як в екстрасенса. Пожертвувавши різноманітністю модифікації події, він досягав швидкості модифікації події, що порівняна з думкою. Ставши генератором, він став ще швидшим, вивільнивши свободу волі, що звільнило ресурсів для розумової діяльності. Але «Розпад» Тацуї все ж відбувався швидше. Швидкість, з якою Тацуя розбирає магію, вища, ніж та з якою Генератор завершує її. Тацуя викрутив праву руку Генератора, в якій той тримав ножа, та зігнув його тіло. І вистрілив в нього в упор. Навіть якщо він не відчуває болю, погіршення фізичних функцій стає шумом, що перешкоджає активації магії. Генератор, якого він переміг першим вже підвівся, але швидкість активації магії не відновилася повністю. Стерши всі магічні послідовності ворога, Область магічних операцій Тацуї виділила додаткову силу для контратаки. Він активував «Частковий розпад». У двох генераторів одночасно. У грудях виникла дірка. Навіть втративши серце, генератори продовжили слабко чинити опір, але незабаром, їх ноги зупинилися. Тацуя переконався, що активність мисленнєвих часток повністю припинилася, і рушив до аварійних сходів. Інформаційне тіло, яке видавалося Ґу Дзіе, уже спустилося на перший поверх. Тацуя зістрибнув з аварійних сходів. Мінімізувавши травми мінімальною магією контролю інерції, він націлився на машину швидкої допомоги, в яку намагався сісти Ґу Дзіе. Тацуя відклав питання, чому тут швидка, хоча її ніхто не викликав і чому вона куленепробивна та жаростійка. Від швидкої допомоги йшли перешкоди сайонового шуму, але вони не заважали йому. Єдиною перешкодою для Тацуї була куля, що вилетіла зі швидкісної гвинтівки підвищеної потужності. ◇ ◇ ◇ Того дня до бази Дзама прилетів великий літак з вертикальним злетом і посадкою, що належав USNA. Оскільки Дзама визнана спільною базою Японії та Штатів, поява тут військового літака не було нічим особливим. Про існування Центру підготовки спец військ, який мав остерігатися витоку конфіденційної інформації, USNA було відоме з історичних причин. Тож підстав відмовити в посадці не було. Після посадки транспортного літака командуючий бази отримав рапорт від капітана літака. Це теж не було незвично. Командуючий запитав про причину візиту, тим самим зменшуючи свої проблеми. Капітан армії USNA представився Бенжаміном Лоуесом. У командувача бази склалося враження, що це безстрашний, але інтелектуальний і розумний високопоставлений офіцер. Не тільки тому, що він союзний військовий офіцер, але й з погляду особистості, він навряд чи буде поводитися грубо. Однак, командуючий зовсім не міг розслабитися. З моменту входу в будівлю штабу, він знав, що перед ним маг високого рівня. Через природу бази, яка має можливості утримування посилених магів, тут було безліч обладнання для вимірювання магічної сили. А те що на результати вплинули, лиш довело велику магічну силу майора Лоуеса. Після низки дипломатичних церемоній, майор Лоуес добрим тоном сказав дещо неймовірне. – Мені дійсно ніяково, але мене прислали для захоплення дезертирів. – Дезертирів? У командувача бази ледь не вирвалося «знову?». Він був одним з небагатьох офіцерів Сил Самооборони, якому було відомо, що минулорічні негаразди з вампірами спричинили американські військові дезертири. Це також пов’язано з характером бази, яка керувала Центром підготовки спецвійськ. – Як вам, можливо, відомо, солдати, які втекли з нашої армії в грудні минулого року, переховувалися у вашій країні. Смерть більшості з них була підтверджена, але не всіх. Майор Лоуес – перший віцекомандир Зірок, Бенжамін Канопус, вигадав цю історію, помітивши сумніви командувача бази. Командувач ні в чому не сумнівався, бо мав не повні данні. – Нам не відома їхня мета, але виявляється, що дезертири-втікачі планують викрасти лікаря, який лікує магів цієї бази. Штурм сьогодні вечорі. – ...Дякую за інформацію, майоре. – Командуючий, ви ж здогадуєтеся, про що я хочу вас попросити. Командуючий бази збирався сказати, що вони самі розберуться з нападом. Це не дивно, оскільки цивільні особи, які співпрацюють з ними, збираються прямо з підноса викрасти працівника їхньої бази. Але Канопус розвіяв ці наміри своїми наступними словами. – Я чув, що Десять головних кланів, вашої країни, також переслідують дезертирів нашої армії. Я думаю, що і для вас, і для нашої армії буде не дуже корисно, якщо хтось активує магів, що очікують на цій базі. Командир бази з розчарованим обличчям проковтнув слова які мав сказати. – Чи не міг би командуючий бази, на власний розсуд, проігнорувати оперативні дії моєї команди. – ...Це поза моїми повноваженнями. Потрібне схвалення Генерального командування. – Командувач. Це терміново. Дезертири здійснять свій план нападу, вже за кілька годин. Якщо ви не можете просто залишити це нам, нормально буде співпрацювати з вашими підлеглими, що будуть протистояти атаці. Дістав інший козир Канопус. – Ну якби ви могли позичити мені солдат з Центру підготовки спецвійськ. Думаю, номери нуль двадцять чотири, нуль двадцять шість, нуль двадцять дев’ять, нуль тридцять сім, нуль сорок один підійдуть. Це були номери підсилених магів, викрадених Ґу Дзіе. – ...Нумо співпрацювати разом. Однак, я доповім по факту! На слова командувача бази, Канопус відсалютував з холодним виразом. Минуло три години, перш ніж Тацуя та його колеги почали діяти. ◇ ◇ ◇ Тацуя інтуїтивно захистив життєво важливі точки, але повністю захиститися не міг. Перша куля влучила в ліву руку, а друга була розкладена, коли він перекотився по землі. До того як він ступив на землю, рана лівого плеча була «відновлена» в повітрі. Снайпер спустився з неба так, щоб блокувати контакт Тацуї та Ґу Дзіе. Ні доречніше описати це як «упав». Не було видно навіть тіні вертольота чи літака. Ним вистрілили, наче людським снарядом? «Чому тут військові штатів?!» Тацуя не міг не здивуватися інформації, яку зчитав Елементальним зором. Дзама — спільна японсько-американська база. Не дивно, що навколо є американські солдати. Але чому американські військові допомагають Ґу Дзіе втекти? Попри подібні сумніви в його серці, як тренований бойовий маг, він напівавтоматично знешкоджував своїх ворогів. Розібравши силову гвинтівку та примусово роззброївши, включаючи бронежилет. Коли противником були Сили Самооборони, Тацуя мав намір стерти усі трупи, щоб знищити докази. Однак американські війська в супротивниках, були несподіванкою, і він не вирішив, як з ними боротися. «Стерти його... небезпечно». Такого висновку дійшов Тацуя, знешкодивши солдата USNA. Також це не законно. Було б складно уникнути звинувачення у викраденні солдата американської армії. Тацуя ще раз поцілив в американського солдата, який закляк, не розуміючи, як його роззброїли, розібраний і стертий бронежилет, та розібрана гвинтівка великої потужності була знову зібрана шляхом «Відновлення» і залишала його. Це було заходом, щоб не дати можливості розпізнати магію, якою він щойно скористався. І знову почав переслідувати Ґу Дзіе. Машина швидкої допомоги, в яку він сів, вже від›їхала. Тацуя намагався розширити свій «погляд» і з’ясувати поточну позицію Ґу Дзіе. Але не міг знайти його. «Погляд» Тацуї помітив ситуацію, яка мала вищий пріоритет і не могла залишитися без уваги. Фумія та Аяко билися на межі своїх сил. Він кинувся до будівлі. Реакція Фумії на солдата, який раптово десантувався на дах, була безумовно швидкою. Магія «Дейрект пеінт», яка змушує відчувати біль, безпосередньо позбавила сили обоє рук, які тримали гвинтівку великої потужності. Однак цього було не достатньо, щоб зреагувати на гранату, яка з’явилася позаду. Аяко поспіхом встановила об’єктний бар’єр. Який розвіяв уламки від вибуху. Але граната виявилася не осколковою, а димовою. Швидко розповсюджувана димова завіса посилила і без того погану, в темряві, видимість. Фумія міг націлювати магію не покладаючись на очі, але він все ще не такий здібний, як Тацуя. «Дейрект пеінт» Фумії — це магія, спрямована на дух. Навіть якщо він не може бачити опонента, здається, це не мало мати значного ефекту. Але в реальності все було не так. Дух існує в нематеріальному світі. Навіть якщо шукати його, ви не дізнаєтеся де він. Тому для магічного націлювання потрібні ознаки, які пов’язують цей світ з духом. З-за димової завіси Фумія та його сестра почули шум наче хтось шкрябає по склу. – Перешкоди? – Ні, не зовсім вони. – Але що це?.. Заперечила підозри Фумії Аяко. Але, здається не відчувала полегшення, бо не стала фокусуватися на цьому. Вона напружила погляд, шукаючи справжню природу шуму. З іншого боку, Фумія вирішив, якби сайоновий шум не заважав магії, було б добре відкласти це на потім. У будь-якому разі, першим рішенням має бути вбивство невідомих ворогів. Фумія маніпулював CAD на лівій руці, намагаючись активувати послідовність, яка створює потік повітря, щоб розвіяти димову завісу. Однак CAD не спрацював належним чином. Послідовність активації була покрита шумом і була марною... Портативний термінал CAD загального призначення, який він щойно використовував, був таким же звичним, як і спеціалізований у формі кастета. Сам Фумія не допустив жодних помилок. Потужні кулі, одна за одною почали влучати в об’єктний бар’єр з димової завіси. – Ямі-чан, збільш кількість мисленнєвих часток, що вливаєш в CAD! Після крику Аяко, Фумія влив велику кількість сайонів для повторного посилення об’єктного бар’єра. Він знову задіяв CAD. Вливши приблизно вдвічі більше мисленнєвих часток, ніж зазвичай, як і сказала Аяко. Сила сигналу, що повертав CAD, майже пропорційна кількості влитих у послідовність активації мисленнєвих часток. Послідовність активації все ще містила шум, але Фумія самостійно фільтрував його і примусово активував магічну послідовність, викликавши потік повітря. Димова завіса розвіялася. Кількість ворогів зросла до п’яти. Троє тримали гвинтівки високої потужності, а двоє, включаючи солдата, руки якого тремтіли внаслідок атаки Фумії, тримали щось на зразок ліхтарика з наконечником у формі трубки, націленими на нього та Аяко. Фумія та Аяко інтуїтивно зрозуміли. Саме цей трубчастий інструмент збиває налаштування CAD. Перепона CAD «Каст джампер», вперше розроблена в USNA. Обидва не знали про їх існування, але здогад про те, що вони заважали роботі CAD був абсолютно вірним. – Старша сестра, йди. Сказав Фумія до Аяко. – Я зв’яжусь з тобою, повернешся за мною пізніше. – ...Зрозуміла! Аяко якусь мить хотіла сперечатися, але тут же передумала і кивнула на його слова. Вона усвідомлювала, що не підходить для прямого бою. Але рішення було повільним. Фумія раптово розвернувся перед ворогом. Він підскочив, не зважаючи на довгу спідницю і вдарив ногою. Солдата, що намагався атакувати Аяко з повітря позаду. – Ямі-чан, ти поранена?! Однак Фумія і сам не залишився не ушкодженим. Товсті колготки порвалися, а з ноги капала кров. Напевно, відкинутий солдат поранив його ножем. Одяг Фумії був не з простої тканини. Куленепроникність та лезонепроникність була на високому рівні, якщо не настільки відмінна, як бойовий костюм Тацуї. Схоже, ножі, які використовували американські солдати, також виготовлені не зі звичайного металу. – Все добре! Фумія вперся на здорову ногу і заспокоїв сестру. Однак пошкодження не було легким, раз він не став опиратися на пошкоджену ногу. Крім того, він не мав можливості закрити рану, оскільки на нього неслася нова рука, що спускалася з повітря. Аяко відірвала один з декоративних ґудзиків і кинула його за Фумію. Спалахнув потужний спалах і ворог, що спробував атакувати Фумію, на мить завмер. Магія Фумії відкинула ворожих солдатів. Разом з тим в них полетіли кулі. Аяко вже не могла покинути це місце. Їй довелося утримувати щит, щоб захистити Фумії від гвинтівок підвищеної потужності. Без втручання Каст джампера, вона б легко втекла між пострілами, активувавши Модельований моментальний рух. Так, як і Фумія, ту кількість людей, що він міг легко знешкодити одночасно, за допомогою Дейрект пеінта, зараз доводилося перемагати по черзі. Жоден з них не міг собі дозволити дивуватися не природнім можливостям ворогів. Ворог навмисно поповнив стільки ж солдат, скільки вони знищили. Якби ця кількість з’явилася одразу, битва була б ще важчою. Ні Фумія, ні Аяко цього не помічали. Зокрема, Фумія з усіх сил стримував зміцнених солдатів. Аяко не могла відступити, бо їй доводилося захищатися від куль гвинтівок підвищеної потужності. «По-перше, нам потрібно позбутися гвинтівок». Ситуація змінилася, коли Фумія подумав так і спробував вчинити щось безрозсудне. Два постріли. Шум, який заважав роботі CAD, раптом зник. – Пан Тацуя! Мимоволі вирвалося в Аяко. Біля входу на дах стояв Тацуя, обличчя якого приховував шолом. Він націлив пістолет на солдатів, які націлили Каст джампер. Тацуя не піднявся на дах, а стрибнув у будівлю, головним чином, щоб запобігти пострілам з повітря, але це не єдина причина. Також він хотів поширити снодійний газ на першому та другому поверсі. Їм не вдалося уникнути від повного приховування сум’яття, але слід було уникнути втягування не причетних лікарів та медсестер. Тому він затратив зайвий час, щоб розкидати капсули, які викидали снодійний газ, по коридору кожного поверху і запустити їх, тож встиг, можна сказати в останню секунду. Принаймні, щоб зупинити необдуману атаку Фумії. Після пострілів Каст джампер втратив свій ефект. Постріли були фіктивними. Тацуя знищив хвилі Каст джамперів магією Розпаду, яка була активована в той же момент. Гвинтівка підвищеної потужності націлилася на Тацую. Тацуя не став її розбирати. Вилетіла потужна куля. Прорахувавши траєкторію руху кулі, він підняв руку. Це був трюк, який він продемонстрував під час Конкурс дисертацій дві тисячі дев’яносто п’ятого року, але ефект був чудовий. Солдат, якому здалося, що той спіймав кулю голими руками, закляк. Тацуя не проґавив цю мить. Магією розпаду, він зробив отвір в животі разом з бронежилетом. П’ятеро солдатів, що тримали гвинтівки та солдати що тримали Каст джампер, покотилися по землі з кров’ю, що сочилася з їх шлунків. З іншого боку Фумія розбирався з ворожими солдатами Дейрект пеінтом. – Ви двоє, поранені?.. Нахмурився по той бік забрала Тацуя. Навівши ліву руку на поранені ногу Фумії. Подряпина від ножа миттю зникла. Також розріз на товстих колготках. Коли Тацуя підтвердив, що на них більше немає подряпин, він один за одним поцілив в отвори бронежилетів п’яти переможених ним людей. – Що це, чорт забирай... З блідим обличчям запитала Аяко про цю жорстокість. – Хочу удати, наче їх поранили вогнепальною зброєю. Хоча якщо побачать, вони все зрозуміють... Сказав Тацуя з гіркою посмішкою, цього разу проштрикнув ножем ворожого солдата, якого переміг Фумія. – Я не вбиватиму. Було б добре, якби їм як найшвидше надали допомогу. Без особливого ентузіазму заспокійливо виправдався він, по той бік забрала. Він не виправдовувався, а лише переконував Фумію та Аяко. – ...Ми так їх і залишимо? Фумія не звинувачував Тацую. Натомість він сумнівався, чи варто залишати тут ворожих солдатів. – Це солдати американської армії. Забрати їх не дуже гарна думка, до того ж від них ми нічого не довідаємося. – Зрозумів. Попри свою відповідь, Фумія не був повністю переконаним. Він вважав, що вони можуть мати деякі підказки, оскільки втрутилися в їх місію, навіть якщо вони були американськими військовими. Однак розумів, що протистояти армії USNA було не розумно. – Заберемо переможених ворогів у лікарню. Два трупи генераторів лежать в коридорі на третьому поверсі. Я проведу. Кивнувши на пропозицію Фумії, Тацуя повернувся з ними до будівлі. ◇ ◇ ◇ – Майор Канопус. Диверсійна група знищена. – Зачекайте поки люди Йотсуби не відступлять, перш ніж вирушати на порятунок. – Зрозумів, сер. Розмова відбувалася приблизно в той же час, в літаку що приземлився на базі Дзама. – Автомобіль, в якому знаходився Хейґу, безпечно втік? – Ніхто їх не переслідував. – Добре. Продовжуйте спостереження з супутника. – Так, сер. На цю мить, Канопус випереджав Йотсубу в переслідувані Ґу Дзіе. Все завдяки тому, що Розвідувальне агентство USNA, в межах забезпечення запобіжних заходів протидії іноземним та національним магам, отримали відбиток мисленнєвих часток Ґу Дзіе. І радару конкретного радіуса дії, який відстежує конкретний відбиток сайонів. Це технологія, якої в Японії не було. Армія USNA в такій гарній ситуації, що могли хоч зараз схопити Ґу Дзіе. Але Канопус не намагався спіймати його. Він виконував наказ полковника Баланс. Направити Ґу Дзіе у відкрите море, перешкоджаючи переслідуванню японських магів. Канопус весь час думав про це.