[1]

Том 20. Розділ 2 - [2]

[2] У грудні дві тисячі дев’яносто п’ятого року між Японією та Великим Азійським Союзом було підписано угоду про перемир’я. В кінці жовтня в Палаючий Хеллоуїн, коли випалили південну окраїну Корейського півострова, Великий Азійський Союз втратив одну військово-морську базу та багато кораблів. У відповідь на це, японський флот Сил Самооборони у середині листопада направив кораблі із Сасебо, щоб закріпити перемогу над Великим Азійським Союзом. Не сказати, що це був увесь флот, оскільки залишалася настороженість до Нового Радянського Союзу, але можна говорити що там були усі кораблі, які можна було мобілізувати. Флот, відправлений з Сасебо, супроводжував Томіцуку Іцуву, одного з Тринадцяти апостолів, стратегічного мага, офіційно визнаним Японією. Для Японії, це була фактична готовність до тотальної війни. На щастя флот не відкрив вогонь ні по Великому Азійському Союзу, ні по їх союзниках. Стратегічна магія «Безодня» не використовувалася, і Японія не втратила цінного стратегічного мага. Через Альянс Південо-Східної Азії, що виступив посередником, цього разу, про перемир’я попросив Великий Азійський Союз. Після чого, у березні дві тисячі дев’яносто шостого року був підписаний мирний договір, Великий Азійський Союз прийняв майже всі претензії Японії. Також зазначалося, що заради швидкого укладання миру, умови японської сторони були досить скромними. Але знову ж таки, основною причиною було те, що шкода, яку зазнав Великий Азійський Союз, була настільки значною. Однак усі погодилися на мир. Як і у будь-якій нації чи армії, завжди існуватимуть сили, що виступають проти миру. В Японії та Великому Азійському Союзі було не мало тих хто виступав проти миру. Мало того, були й ті, хто агресивно намагався порушити мир і відновити війну між ними. Двадцять перше березня. Окінава, аеропорт Наха. Це не був якийсь особливий день. Такий же самий як вчора чи будь-який інший з трьохсот шістдесяти п’яти. Літаки сідали та злітали, пасажири відбували й прибували відмінності між людьми обмежувалися лише допустимою «індивідуальністю». Навіть з великою м’язовою масою, зростом в два метри та вагою в сто кілограмів, можна пройти митницю, як і будь-який інший мандрівник, якщо є законний паспорт і немає незаконного багажу. У чоловіка не було великої валізи, як у будь-якого іншого мандрівника. Закинувши на плече спортивну сумку з його багажем і вийшовши з залу прибуття. Навколо нього чомусь не було інших постатей. З будівлі ніхто не виходив. Не було жодного припаркованого таксі. Чоловік, відчувши підозру, зупинився. З внутрішнього термінала прозвучали ознаки наближення однієї людини. Чоловік розвернув до джерела кроків Кинувши спортивну сумку на землю і трохи зігнувши коліна і лікті, він був у повній готовності. Особа була не такою великою, як чоловік, але все ж мускулистою і міцною. Тіло було настільки великим, що її також в пору назвати велетнем. Це можна було побачити лише з першого погляду на них. Ці двоє не лише мали великі тіла, але були вмілими в захисті. Їх тіла були підготовлені виключно для боротьби. – Капітан Люй... Звернувся чоловік, до особи що наближалася. Ні, він не свідомо пробурмотів це ім’я. Дезертир, лейтенант Бредлі Чіян З іншого боку, слова Люй Ґанху були чітким закликом до співрозмовника. – Можеш опиратися. На обличчі Люй Ґанху була посмішка тигра людожера. – Тсс, примарний крок! Чіян нарешті зрозумів, чому навколо нікого не було. Зараз це своєрідний ізольований простір Примарного кроку. Це, певно, були тенета аби його зловити. Чіян на десять сантиметрів вищий і двадцять кілограмів важчий. Однак це у Люй Ґанху був спокійний вираз обличчя, а от Бредлі Чіян схвильований. Чіян повернувся спиною до Люй Ґанху. Удаючи, що тікає, він замахнувся ударом назад, орієнтуючись на ознаки наближення позаду. Люй Ґанху не зупинився. Його тіло не зупинилося. Схопивши Бредлі Чіян за взуття однією рукою і відсунув в бік. Тіло Чіяна злетіло в повітря. З легкістю, яку не можна уявити, гігантське тіло з усією своєю вагою, застрибнуло на дах стоянки таксі. Усміхнене обличчя з піднятими у вех губами, Чана, що дивився в низ, одразу ж напружилось. Люй Ґанху на дорозі не виявилось. Бредлі Чіян підняв голову. Погляди Чіяна і Люй Ґанху зустрілися. Очі цих двох були на одному рівні. Чіян впав з даху. Він особисто вирішив впасти, щоб зійти з даху. Права рука Люй Ґанху, піднявши сильний вітер, вдарила в точку, де ще хвилину тому була голова Чіяна. Люй Ґанху, розвернувши своє горизонтально розташоване тіло в повітрі, лівою ногою відштовхнувся від краю даху і повернувся на землю. Вцілілий Чіян, що був на крок попереду, атакував Люй Ґанху, як тільки нога того торкнулася землі. Ніж Бредлі Чіяна, описавши вертикальну дугу, замахнувся на верхівку голови Люй Ґанху. Люй Ґанху прийняв ніж Чіяна долонею, піднятою знизу. Зривів звук, схожий на дзвін гонга. – Сталевий ціґун. – Це не виключно твоя техніка. Відповів Чіян на бурмотіння Люй Ґанху. Бурмотіння було досить радісним, а відповідь не звучала переможною. Люй Ґанху усміхнувся. З лютим оскалом. Він відштовхнувся від дороги. Залишивши гарячий слід на асфальтовому покриті дороги, він в мить ока стрибнув на Чіяна. Швидко викидаючи кулак, лікоть, долоню. Чіян відповів на це з рішучим виразом обличчя. Ініціатива в бою явно була за Люй Ґанху. Потім на нього замахнулися метальним ножем. Люй Ґанху з легкістю відбив його, але його натиск на мить зупинився. Чіян не скористався шансом, щоб відповісти, а відскочив від нього. Люй Ґанху поглянув у напрямку польоту кинджала, не рухаючи головою. Там стояв чоловік у сонце захисних окулярах, зростом близько ста вісімдесяти сантиметрів. Зловмисник проникнув в ізольовану зону Примарного кроку. Знайомий голос звернувся до Люй Ґанху. – Капітан Люй, достатньо. Залиште нас. Голос прозвучав не від ворога, що чекав в напружені. Також позаду не було союзника. Не було й пристроїв зв’язку, які б передали голос. – Так На «голос», що прозвучав з порожнечі, Люй Ґанху відвернувся від Чіяна. Чіян провів його спину, того, що ніби казала атакуй коли завгодно. Фігура Люй Ґанху зникла в будівлі. Тут же під’їхало таксі. Не дивно. Це була стоянка таксі. Бредлі Чіян підійшов до чоловіка в сонцезахисних окулярах і сів з ним в Таксі, що зупинилося. ◇ ◇ ◇ – Ви розпізнали особу супутника Бредлі Чіяна? Стоячи по діагоналі заду Фудзібаяші відповіла Казамі. – За паспортом це Джеймс Джексон. На перший погляд, турист з Австралії. – Австралії? Незвично. Після третьої світової війни Австралія проводила політику надзвичайно обмеженого обміну з іноземними країнами. Японці загалом розуміли це, як «стан фактичної ізоляції». Однак зовнішню політику Австралії та політику ізоляції Японії, що була прийнята в період Едо, не можна ототожнювати. Хоча австралійський уряд проводив політику дипломатичної ізоляції, вона в принципі дозволяла в’їзд та виїзд і свободу торгівлі. Придбання основних засобів нерезидентами заборонялося, але не заборонялося не пряме володіння у вигляді права на частину прибутку. Тож чому поширене сприйняття «фактична ізоляція»? Це пояснювалося тим, що імміграційні та митні перевірки були надзвичайно суворими, і сувора позиція не дозволила іноземцям вчинити злочини, придушувала як людський, так і фізичний обмін, до такої міри, що вони були практично забороненими. Багато країн звинувачували Австралію в такому ставленні. Однак незаперечним був той факт, що в Третю світову війну, також відому як двадцятирічна світова війна, терористи маскувалися під туристів, та будували військові бази під виглядом інвестицій. Важко було сперечатися аргументу в лоб, «це для самозахисту». Сувора міграційна перевірка також застосовувалася, коли громадяни країни повторно в’їжджають на її територію. Навіть якщо це коротка поїздка, вона буде ретельно досліджена при поверненні до своєї країни. Це називали перевіркою, але фактична ситуація полягала в тому, що це розслідування. Наразі мало людей бажало так вже сильно поїхати за кордон, як результат, шанс побачити австралійців за межами Австралії рідкість. – Попросіть відділ інформації перевірити цю особистість. Якщо він оперативник, чи не ускладнить він собі ситуацію, використовуючи помітне австралійське громадянство? Виникало питання. Але якщо він наважився прикинутися австралійцем, тоді виникає питання, з якою цілю це зроблено. – Я зроблю це якомога швидше. Віддавши честь Казамі, Фудзібаяші, з терміналом-ноутбуком під пахвою, вийшла з кімнати. Їй на зміну у кімнату увійшов велетень. Після нещодавнього бою, до платної конференц-зали аеропорту повернувся Люй Ґанху. – Капітан Люй, гарна робота. Звернувся до Люя керівник спеціальних операцій Великого Азійського Союзу, полковник Сян Шень, що сидів навпроти Казами. Чень Сян Шень і Люй Ґанху були схоплені під час інциденту в Йокогамі і ув’язненні як військові злочинці, що здійснювали несанкціоновані диверсії, але були звільнені як військовополонені, завдяки миру між Японією та Великим Азійським Союзом. Точніше відбувся обмін військовими злочинцями. Хоча диверсійні агенти схоплені в момент приховування своєї особистості, спочатку не підлягали обміну як військовополонені, їх використали для порятунку японських оперативників, що були в полоні Великого Азійського Союзу. – Ні я його впустив. – Не хвилюйся. Це я наказав вам зупинитися. Якби він самознищився вибухнувши у такому місці, можливо, вони б досягли запланованої цілі. Продемонструвавши, що він це розуміє, Люй Ґанху став позаду Сян Шеня, наче його охоронець. Погляди Санади, що стояв позаду Казами та Люй Ґанху перетнулися. Люй Ґанху скривив губи у безстрашній посмішці, а Санада мовчки проігнорував її з холодним виразом. – За їх таксі стежать. Поки вони залишаються на острові їх не втратять з поля зору. – Вибачте що турбуємо вас. Чень Сян звернувся до групи Казами, вільно володіючи японською. – Ми хочемо захопити не лише лейтенанта Чіяна, а й інших дезертирів. Дякую що ви прислухались до мене. За тим, що Чіяну було дозволено втекти, стояв намір дозволити йому рухатися і вказати на своїх супутників. – Вірно. Ми те ж. Казама, ні, Сили Самооборони прагнули ліквідувати всіх диверсантів, які проникли до Японії. Завдяки такому співпадінню інтересів вони тимчасово об’єдналися. Після певних домовленостей щодо майбутніх дій, Чень Сян Шень і Люй Ґанху залишили аеропорт. Підлеглий Казами супроводив їх до підготовленого для них готелю. Водій також був їх наглядачем. На зміну Чень Сян Шень та його супутника у конференц-залу увійшов Янаґі. З ним також була Фудзібаяші, що перед цим вийшла. Казама, Санада, Янаґі, Фудзібаяші. На Окінаву прибуло усе керівництво Окремого магічного батальйону, крім Яманаки. – Янаґі, що думаєш? – Думаю Бредлі Чан бився на повну силу. Люй Ґанху, схоже, ще не був серйозним. Відразу відповів на запитання Казами Янаґі. Відповідь звучала як припущення, але в тоні не було жодних сумнівів. Попри накладений Примарний крок, Янаґі спостерігав за битвою між Люй Ґанху і Бредлі Чіяном зовні. – Хіба це не змова? – Дезертирство, здається, справжнє, а не маскування. Сказавши «Так», Казама кивнув і наказав усім сісти. – Мабуть, спеціальний лейтенант здивується. – Майор Санада. Цього разу він не «спеціальний лейтенант». Слова Фудзібаяші, що виправляли сказане Санадою, мабуть, були свого роду жартом. – Це так. Без будь-якої неприязні в голосі, Санада спокійно прийняв свою помилку. – Операція йде за планом, включаючи те, що стосується його. Зрозуміло, що під «його», Казама мав на увазі «спеціального лейтенанта», Тацую. Тацуя братиме участь у цій операції не як особливий офіцер Окремого магічного батальйону, а як маг родини Йотсуба. Ось що мала на увазі Фудзібаяші, кажучи «він не спеціальний лейтенант». Однак Казаму зараз більше хвилювала співпраця з солдатами Чень Сян Шеня. Саекі наказала Казамі діяти спільно з підрозділом Великого Азійського Союзу на початку цього місяця, до зустрічі з Тацуєю. Однак Казама не сказав про це Тацуї на зустрічі сімнадцятого числа. Дезертири планували саботаж в Японії, тому їм допомагали у їх захопленні. Немає нічого незвичного в тому, що сили Великого Азійського Союзу це запропонували. Це порушення мирного договору не від Японії, а збоку Великого Азійського Союзу. Для центрального уряду Великого Азійського Союзу, який завжди стоїть на межі поділу, контроль над армією є головним пріоритетом. Якщо дозволити дезертирам місцевої армії робити все, що вони забажають, існує ризик підняття повстання з ефектом доміно. Для вищих посадових осіб центральної влади, це не бажаний ризик. При цьому, не можна ігнорувати можливість того, що дезертирство це прикриття, а спільна операція є приводом для початку нової операції в Японії. Не насторожитися, це не просто доброзичливість, а недбальство в обов’язках, відмова від відповідальності та професійна непридатність. Звичайно, генерал-майор Саекі з бригади один нуль один розглядала таку можливість. З метою уникнення обману з боку Великого Азійського Союзу, вона призначила Казаму. Він це також розумів. Його обрали для цієї місії не просто тому, що він мав зв’язок з Чень Сян Шенєм. Не тому, що у нього була людина з родини Йотсуба. Вона очікувала майстерності Казами Харунобу, «Великого Тенґу», що водив за ніс армію Великого Азійського Союзу на півострові Індокитай і очікувала, що його підлеглі можуть потягатися «Тигром людожером» Люй Ґанху. – Цього разу ставтесь до підрозділу Чень Сян Шеня, як до дружніх сил. Побачивши результати їх спільних дій і вислухавши доповідь Янаґі, Казама вирішив поки що довіряти Чень Сян Шеню. – Цього разу. Іронічно повторив Санада, однак ніхто і не думав, що ця співпраця триватиме довго. ◇ ◇ ◇ Двадцять третє березня, Субота. Після церемонії закриття, Тацуя з Міюкі та Мінамі відразу поспішили на Окінаву. Спочатку він хотів взяти сьогодні вихідний, але Міюкі — президент студентської ради. Вона не могла дозволити собі пропустити церемонію закриття. Було б краще виїхати завтра, але на початку полудня, двадцять четвертого числа, відбудеться церемонія на тижні рівнодення для жертв вторгнення на Окінаву. Було вирішено, що навіть якщо буде трохи важко на передодні, легше прибути на місце заздалегідь і не бути заклопотаними у цей день. До речі, Хонока і Шізуку прибудуть до Окінави післяобіднім рейсом двадцять п’ятого числа. Батько Шізуку, Кітаяма Ушіо, повинен вилетіти в день проведення вечірки в честь штучного острова і тим же рейсом прибудуть її матір Беніо та молодший брат. Також вчора на Окінаву мали прибути Азуса і випускники. У літаку п’ять років тому, у Тацуї було звичайне вузьке крісло. Але цього разу він сидів в такому ж капсульному сидінні, що й Міюкі. Крім того, відтоді як стала у них служницею, Мінамі більше не користувалася звичайними сидіннями. Самій Мінамі, здавалося Було не зручно в розкішному капсульному сидінні. Вони зупинилися у розкішному готелі біля аеропорту. Ту віллу, де вони проводили час з Хонамі, його мати Мія продала ще за життя. Навіть якби вона залишилася у володінні, на ім’я Шіба Тацуро, везти тули Мінамі не хотілося б. В той день, після того, як вони заселилися до готелю, нічого особливого не сталося. Наступного дня, Хаяма заздалегідь підготував усе для поминальної служби на тиждень рівнодення, як і сказав гід, Тацуя та Міюкі повинні були виступити представниками родини Йотсуба. Міюкі, що вбралася в класичну чорню сукню і зняла свої звичайні прикраси для волосся, була дуже помітною серед присутніх, але це також не заслуговувало уваги. Після закінчення церемонії вони повернулися до готелю, переодягнулися і знову вийшли, можна сказати далі буде фактична робота Тацуї та інших. Готель Тацуї був дуже близько до аеропорту Наха і їх ціль була поруч з аеропортом. Двоповерховий ресторан знаходився прямо перед летовищем Нага. Не окінавський ресторан. Це був стейк-хаус, керований так званою «Лівою кров’ю» нащадками колишнього американського військового резидента на Окінаві. Пунктом призначення Тацуї та супутниць був заброньований другий поверх. ◇ ◇ ◇ – О, Тацуя! Давно не бачилися, еге. Коли вони увійшли до закладу, до Тацуї підійшов чорношкірий велетень з поголеним волоссям. Гучний і веселий голос, відповідав статурі. – Джо. Голос Тацуї, який назвав прізвисько іншої сторони, містив радісне здивування. – Давно не бачилися. І все ж, чого ти так одягнутий? Пішов у відставку, так? Джозеф Хіґакі, маг-солдат, якого він зустрів п’ять років тому, носив кричущий кольоровий фартух з логотипом магазину. – Звичайно, я на службі. Мене підвищили до сержанта. – Вітаю. П’ять років тому Джозеф був рядовим першого класу. Хоч він показав себе під час вторгнення на Окінаву, здається, він не ухильно ріс в кар’єрі. Сьогодні я вихідний, і це вбрання — лише для допомоги. Оскільки це безоплатно, це не робота за сумісництвом. Це заклад мого друга, що пішов у відставку. – Ось воно як. П’ять років тому Джозеф та його товариші поводитися як хулігани й ходили з широкими плечима. Казали, що їх хоробрі дії у подальшому інциденті, що спричинив багато жертв, пом’якшили упередження що до лівої крові. Глядячи на це, можна було бачити, що це певною мірою відповідає дійсності. У тій ситуації, частина «лівої крові» допомагала ворогу. Сили Самооборони приховали цей факт, Тацуя та його супутники погодилися не поширюватись. Поглянувши зараз на Джозефа, Тацуя знову впевнився, що вони не помилились. Останнім часом, чисто звучить твоє ім’я Невже, Тацуя... – Джо. Голос Тацуї, що перебив слова Джозефа, аж ніяк не був сильним. – Ой, забули. Забалакався. Але Джозеф зрозумів, що обмовився. Вас чекають на другому поверсі. Сходи в тому боці. Тацуя кивнув Джозефу і з Міюкі та Мінамі піднявся на верх. Постукавши у двері, він сказав: «Це Шіба Тацуя». Одразу почувся звук відкриття і за ними показав своє обличчя Санада. – ...Вас багато прийшло. – Заходьте. Можливо, тому що вперше зустрів її, Санада кинув погляд на Мінамі. Однак, проте що Мінамі його супроводжуватиме, було попереджено заздалегідь. Не варто дивуватися, що замість двох їх було троє. Той хто був здивований присутніми, то це Тацуя. У кімнаті були Казама, Санада та несподівана особа. Тацуя стримав своє непокірне обличчя, а от Міюкі мусила прикрити рот рукою, щоб стримати крик. – Підполковник Казама, майор Санада, дякую за запрошення. – Це я повинен був дякувати. Казама підвівся і відповівши на привітання Тацуї, поглянув на Сян Шеня, що продовжував сидіти. – Ми співпрацюємо у цій ситуації. Сказав Казама, перш ніж запропонувати місце, бо розумів, чоловік у кімнаті, це людина, що за логікою не могла тут бути. Чень Сян тут, бо це місія, до якої не можна застосувати здоровий глузд. – Цього разу старший Чень з армії Великого Азійського Союзу, на нашому боці. Сподіваюсь на ваше розуміння, сідайте. – Добре. Міюкі. – Так. Я теж розумію. Відповідаючи Тацуї замість Казами, Міюкі сіла на стілець, який він відтягнув. Тацуя сказав Казамі «пробачте» і сів поряд з Міюкі. Мінамі досі стояла по діагоналі позаду Міюкі. Казама кинув на неї погляд. Однак не став наполягати, пропонуючи місце. – Відразу ж роз’ясню поточну ситуацію. – Прошу. Почав Казама, і Тацуя відповів. Чень Сян Шень мовчав. – Оперативники, що вторгались на головний острів Окінава, не проявляють активності. Одного ми спробували спровокувати за допомогою старшого Ченя, але поки що ми діємо обережно. Тацуя поглянув на Чень Сян Ченя. Однак Чень Сян Шень знову нічого не сказав. Тацуя повернув погляд на Казаму. – Які нині підтверджені сили ворога? – Шестеро на цьому головному острові Окінава. Включно два японці та один австралієць. – Австралієць? – Так вказано в його паспорті. Записи про точку вильоту вказують на аеропорт Сіднея. – Що відомо про австралійця. – Джеймс Джексон. Сорок років. Посада журналіст. Почувши що той журналіст, Тацуя, виглядав в чомусь переконаним. При відправлені оперативника, репортер гарне прикриття. – Мета в’їзду є туризм. З ним дванадцятирічна дочка. – Дочка справжня? – Ось світлина. Казама передав Тацуї планшетний термінал. Тацуя узяв Термінал так, щоб могла бачити Міюкі й поглянув на екран. Там було статичне зображення бородатого чоловіка та дівчини в солом’яному капелюсі приблизно дванадцяти, тринадцяти років. – Вони не схожі на батька та дочку. – Якщо вони справді батько і дитина. Відповів Казама з гіркою посмішкою на зауваження з сумнівом Тацуї. – Якщо це прикриття, я не розумію причини брати з собою таку дівчинку. Не думаю, що вона буде використана для атаки смертника. – Якщо вона справді дівчинка. Казама здивувався недбалим словам Тацуї. – Вона старше, ніж виглядає? – Лише з фото про це судити не можна. – Хм, таку можливість заперечувати не можна... Однак інформацію про австралійців роздобути важко. Нумо діяти з урахуванням зазначеної вами можливості. Казама говорив з Тацуєю як з цивільною особою, а не військовим службовцем. Він говорив з ним як з «Шібою Тацуєю з родини Йотсуба», а не з «О’Ґурорі Юя». Мабуть, тому, що тут присутній Чень Сян Шень. Той не знав, що Тацуя є стратегічним магом О’Ґурорі Юєю, разом з тим він бачив бойову силу Тацуї та Міюкі в Йокогамі. Однак Казама не приховував від Чень Сян Шеня, що «Шіба Тацуя» співпрацює з військовими й з інших причин. Маги іноземної держави здійснюють саботаж проти Японії. Тож не дуже недивно, навіть природно, що Десять головних кланів та родина Йотсуба діяла, щоб запобігти цьому. Оскільки Тацуя був оголошений членом родини Йотсуба, можна сказати, що єдиною причиною існування «О’Ґурорі Юї» було збереження в таємниці мага стратегічного класу. – На Куме руху ще немає. Однак, певно, що метою диверсантів є штучний острів біля західного узбережжя Кумедзіми. Пояснень підстав, чому це було певно, не було. Однак Тацуя у цьому не сумнівався. У наказі Маї також зазначалося, що цілю захисту був штучний острів «Сайкай Шінтоу». Тацуя припустив, що Казама визначив ціль противника як штучний острів, ймовірно, за інформацією наданою Чень Сян Шенєм. – Ми зв’яжемося з вами, якщо буде якийсь новий рух. Будьте напоготові. – Зрозумів. Тацуя розумів свою роль. Він та Міюкі, які, як відомо, є членами родини Йотсуба, занадто виділяються. Не лише краса Міюкі привернула увагу на сьогоднішній церемонії. Той факт, що люди, які не ввічливо розмовляли кидаючи на них погляди з усіх боків не включали засоби масової інформації, тож це є доказом того, що їх особистості добре відомі. – На цьому у мене все. Якісь питання? – Ні, жодних.. – Зрозуміло. Що робитимете далі? – Здається, Міюкі трохи втомилася на церемонії, тому ми хотіли б відпочити в готелі. Після цих слів Тацуї, Міюкі вибачаючись вклонилася Казамі. Це був привід не залишатися тут. Цього разу, Чень Сян Шень може і спільник Сил Самооборони, але він був не тим, з ким Тацуя та Міюкі хотіли вечеряти. – Ви лише вчора прибули з Токіо? Не дивно що втомилися. Втрутився Санада, що досі мовчав, мабуть, він зробив це, щоб згладити ситуацію. – Фудзібаяші також казала, що втомилася. – Вірно. – Тож лейтенант Фудзібаяші узяла вихідний? Ми бачили її на церемонії, але у нас не було можливості поговорити, тож ми планували привітатися тут. На мить у Санади був розгублений вираз, не лише тому, що Фудзібаяші тут не було. Причиною відсутності Фудзібаяші є те, що вона уникала зустрічей з Тацуєю. Але він не міг цього сказати. – О, вона відпочиває на базі. Вибачте. Відповів на запитання Тацуї Казама. – Ні. Тацуя більше не запитував про відсутність ад’ютанта поряд з командувачем. ◇ ◇ ◇ – Ей, справді добре, що я приїхав? Приблизно в той же час, як Тацуя зустрічався з Казамою. Раптово запитав дуже гарний юнак у групі, що гуляла по торговому району Наха. – Що, Савакі. Ти таке говориш? Перелякано відповів на питання Савакі Хаторі. – Вірно, Савакі. Ми ж тут вже три дні. – Воно то так, але без мене вийшло б три на три? Думаю, що не дуже вписуюсь. – Що?!. Са-Савакі-кун, про що ти говориш?! Ми з Хаторі-куном не настільки близькі! Позаду Хаторі, що на мить запнувся, поспішно, з червоним обличчям спохватилася Азуса. – ...Як і говорить Накайдзьо. Для нас самотніх добре мати ще когось, поряд з цими двома парочками. Хаторі поглянув на Ісорі та Канон і перемкнувся на Кіріхару та Саяку, поглядом, що казав «стримуйтесь трохи». Ісорі був вбраний кричущу парну сорочку з відкритим коміром і бежеві чінос3, а Канон парну сорочку з відкритим коміром тим же малюнком і бежеву спідницю довжиною вище колін. Кіріхара був у звичайній футболці з білими джинсами, а Саяка у футболці того ж кольору та білих джинсах довжиною три чверті, тож теж мали парний вигляд. Азуса і Хаторі не мали вигляд пари. Тоді як Хаторі носив тонкий піджак, Азуса обрала брутальний стиль толстовку і шорти. Звичайно, вони не хотіли виглядати парою. На слова та погляд Хаторі, дві пари засміялися. Це була група випускників та випускниць які щойно закінчили Першу старшу школу при Національному магічному університеті. Ісорі, Канон, Кіріхара та Саяка. Хаторі, Азуса та сьомий Савакі, що перебували у випускній поїздці. – Савакі-кун, ти так подумав, побачивши Шібу-куна та його дівчину. Озирнувшись, запитав Ісорі. На його ліву руку вчепилася Канон, але Ісорі, здавалося, не було спекотно. Про відкритість стосунків цих двох знали не лише однокласники. Здавалося, Савакі це теж неособливо хвилювало. – Сам я цього не помітив, але якщо задуматися, так. Глибоко кивнув, здавалося б, переконаний Савакі. «Та не вже», пожартував збоку Хаторі. – Але відчуваю, що я можу зрозуміти судження Савакі-куна. Можливо недобросовісно відчувати подібне на панахиді, але Шіба-кун і пані Міюкі справді підходять один одному. Голос Саяки містив трохи захоплення і трохи заздрості. – Коли мова йде про красуню Міюкі, навіть хлопець красунчик не зможе з нею зрівнятися, але присутність Шіби-куна ніхто не замінить. Захопилася Саяка. – Вони не були схожими на старшокласників. Подражнив Кіріхара. Над цим посміялася не лише Саяка, а й Канон, Ісорі й Хаторі. – О, вірно. Я була особливо вражена вражаючим виглядом Шіби-куна. Він був більше схожий на солдата, ніж на мага і члена родини Йотсуба. Лише Савакі кивнув з серйозним обличчям. – ...Все добре. Ти також схожий більше на солдата, точніше самурая. На жарт Канон над сказаним, Савакі відповів з прямим обличчям «справді». Говорячи про це група, блукала містом після спостереження за панахидою за жертвами вторгнення на Окінаву. Особливої мети не було. Якщо їм сподобався якийсь сувенір, вони могли його придбати. Тож Саяка лише випадково помітила дівчинку. – Що не так Мібу? Кіріхара, який помітив її погляд прослідкував за ним і підозріло насупився. – ...У наш час діти європіоїди не рідкість, вірно. Там, куди давилися Саяка, на самоті стояла дівчинка з темно-бордовим волоссям, років дванадцяти-тринадцяти. Колір шкіри та риси обличчя свідчили, що вона європейка. – Ні. Ти не зрозумів? – Хм? Після слів Саяки, Кіріхара знову повернув погляд на дівчинку, цього разу різко примруживши очі. – Що не так, Кіріхара? – ...Не до вподоби мені. Ця атмосфера. Хаторі окликнув Кіріхару, а Савакі відчувши атмосферу приховав свій голос. До дівчинки, яка стояла на місці, чогось чекаючи, можливо, своїх батьків, приглядалися дорослі чоловіки. Їх було четверо. Мало того, вони потроху наближалися, щоб оточити її. – Це викрадення? Сказав Хаторі зневажливим тоном і рушив, щоб зупинити викрадення людини та непристойності. – Зачекай, Хаторі. Краще, підемо ми з Кіріхарою. Схопив його за плече і зупинив Савакі. Я і Кіріхара маємо навички рукопашного бою, а для дистанційного вони не підходять. Ісорі — не воїн. Ти єдиний хто може застосувати магію підтримки, у разі надзвичайної ситуації, при захисті дівчинки. Савакі роз’яснив Хаторі, що спантеличено обернувся, і направився до дівчинки. Кіріхара збирався одразу прослідувати за ним. Цього разу його кликнула Саяка. – Кіріхара-кун, я теж піду. Однак вона не намагалася зупинити Кіріхару. Вона хотіла піти з ним. – Ні, не варто... Як не дивись, у них не мирні цілі. «Але», запротестувала Саяка, Кіріхарі, який непрямо сказав «Не йди за мною, бо це небезпечно». – Якщо до дитини підійде те лише ви з Савакі, не лише дитина, але й інші дивитимуться на вас дивно.. Кіріхара скривився. На вигляд, дівчинка є ученицею молодшої школи, або цього року перейшла до середньої. Вони ж незабаром стануть студентами вузу. Кіріхара вступає до Національної академії оборони, тож незабаром стане державним службовцем. Звичайно, якщо вони з Савакі заговорять з цією дівчинкою, це може вести оману. Кіріхара повинен був визнати, що зауваження Саяки було справедливим. – ...Зрозумів. Але не відходь від мене. – Я знаю. Саяка говорила, що її руки привчені до меча. Але вона не збиралася безглуздо ризикувати. Кіріхара озирнувся. Хаторі, який з Ісорі стримував Канон, кивнув йому. І він та Саяка поспішно наздогнали Савакі. Кіріхара та Савакі підійшли до дівчинки й зрозуміли, що не подумали, що робитимуть далі. Обидва думали, що їм слід щось сказати. Але вони не знали, що саме. До цього моменту, з погляду дівчинки, вони були незнайомими дорослими. Вони боялися, що якщо вони раптово заговорять з нею, на них відреагують як на підозрілих осіб. – Привіт. Я Саяка. – Хай... Здрастуйте. Я Джаз. Зрештою, до дівчинки звернулась Саяка. «Слід говорити англійською ...Я не знаю французької чи італійської», роздумувала вона, але спочатку заговорила японською, на щастя дівчинка розуміла японську. – Джаз, ти когось чекаєш? – Деді... Я чекаю тата. Тільки зараз Саяка була потай шокована тим, що японська дівчинка набагато вільніше володіє англійською. – Он як. Він сказав тобі почекати тут? Тому що в тіні зручніше? – Старша сестричка, ти з поліції? – Е-е? Ні це не так. – Он як. Ви не могли б супроводити мене до поліції? Схоже, татко загубився. Загубилась вона, а не її тато, Вона точно не хотіла визнавати, що загубилася. Думаючи так, Саяка посміхнулася. Тим часом, краєм ока, вона помітила що Кіріхара та Савакі стали так, щоб тримати її та дівчинку між ними. Люди навколо зникли ще до того, як це помітили. Чотири чоловіки в сонце захисних окулярах наближалися, оточуючи їх. Четвірка була у різному вбрані та в окулярах різного стилю. Але їх аура була настільки подібною, що це не могло обманути. Подібними були рухи, а не риси обличчя та тіла. – Четверо... Пробурмотів Кіріхара, ніби клацнувши язиком. Їх же було більше. Навіть якщо враховувати лише чоловіків, їх було чотири на чотири. «Однак Накайдзьо, всеїдно не вдасться змусити скористатися своїми магічними навичками. Магією Чійоди зараз скористатися не можна. Зачепить і нас. Сила Ісорі теж чимось схожа, хоча краща тим, що не зачіпає союзників...» Ефективні троє проти чотирьох. Несвідомо виключаючи Саяку з бойового складу, нервово розмірковував Кіріхара – Кіріхара, Мібу, забираємось. Раптом сказав Савакі, голосом, що Саяка та Кіріхара ледве розчули. І це не порада. Це було рішуче спонукання. – Кіріхара, Мібу, ідіть! – Серйозно! Мібу! Гримаючи закликав Саяку, Кіріхара. – Джаз, ходи зі мною! Саяка схопила дівчину за руку. – Добре. Дивно, але дівчинка, що назвалася Джаз, не вагаючись і без жодних клопотів послухалася Саяку. Кіріхара взяв на себе ініціативу і побіг до Хаторі та інших, відразу за ним Саяка і Джаз. Савакі прикривав. Чоловіки у сонцезахисних окулярах стали зліва та справа, попереду Кіріхари. – З дороги! Не очікуючи на питання чи пояснення, Кіріхара кинувся між ними. В руках чоловіків в сонце захисних окулярах нічого не було. Вони атакували Кіріхару голими руками. Один чоловік злегка підстрибнув і замахнувся ударом в польоті. Кіріхара зігнувся та ухилився. На нього, що зупинився від раптового нападу, інший замахнувся правим кулаком. Кіріхара вдарив кулак правим рубаючим ударом. Чоловік, кулак якого відбили вертикально, зігнув праву руку і замахнувся на Кіріхару ліктем. Кіріхара відбив правий лікоть противника своїм лівим ліктем і збільшив розрив. Відразу після того, як чоловік перестав рухатися, він відступив і замахнувся ребром правої руки в чоло чоловіка. Супротивник заблокував удар Кіріхари лівою рукою. Відчуття було таке, наче вдарив по гумовій шині. Кіріхара відступив і зупинив іншого опонента, що намагався атакувати Саяку боковим ударом. Інший чоловік неминуче заблокував удар Кіріхари. Не лише заблокував, але й відбив удар. Через несподівано сильний поштовх, Кіріхара втратив рівновагу. Але це не виявилося фатальним. Одночасно з ударом Кіріхари, Саяка зняла з джинсів тонкий ремінь. Пояс, який здавалося був непрактичним модним аксесуаром, одним помахом перетворився на рівний меч. Це засіб самозахисту, виготовлений Ісорі на основі «Усуба Каґеро» родини Чіба. Він не має гостроти та магічного загартовування Усуби Каґеро, але мав серйозну силу атаки з гострим краєм. Будучи в руках когось, хто добре володіє техніками меча, як Саяка, ця зброя виходить за рамки самозахисту. Саяка носила таку кричущу річ не тому, що передбачила напад. Це просто випадковість. Ісорі намагався розробити приховану зброю, імітуючи тонкий Усубу Каґеро, але ні він, ні Канон не володіли мечем. Ним могла б користуватися Еріка, але навіть такий любитель у фехтуванні, як Ісорі, розумів, що це не для неї. Він не міг просити Кіріхару випробувати його, не особливо задумуючись, він розробив його для жінок. Тож він попросив не чужу для нього Саяку. Те, що вона сьогодні носила цей пояс, було зручним збігом обставин, тож вона не могла не скористатися ним. Ремінним мечем, який, магією гравіювання, набув сили та еластичність кованого заліза, Саяка вдарила по тілу супротивника, що атакував. Хоча перемогти його одним ударом не вдалося, чоловік відступив та віддалився від Саяки та Кіріхари. Відразу після цього, чоловіка вдарив вибух холодного повітря. Магія Хаторі створила низькотемпературний стан шляхом адіабатичного4 розширення під час вибуху повітря, поціливши повітряною кулею, стиснуту при кімнатній температурі й розклавши її. Раптові удар та низька температура знерухомили чоловіка. З іншого боку чоловік, що заблокував рубаючий удар Кіріхари рукою, пішовши в атаку, втратив рівновагу. Азуса перелякано дивилася на ноги чоловіка. Саме її магія, змусила чоловіка підсковзнутися. Дорога з пористого бетону, мала високі дренажні властивості. Завдяки незліченній кількості маленьких отворів, через які могла проходити вода. Подушка була створена шляхом подачі в них стисненого повітря та викидання його з дорожнього покриття. Кіріхара, що раніше втратив рівновагу, швидше відновив стійку. Він одним кроком скоротив дистанцію і вдавив пальцем чоловікові в горло, ні він торкнувся до нього пальцем. Чоловік намагався прибрати праву руку Кіріхари. Однак його рух зупинився на півдорозі, і чоловік в сонцезахисних окулярах впав, наче маріонетка, з обірваними нитками. Особливою технікою Кіріхари є високочастотний клинок, що є простою магією, яка викликає вібрацією паличкоподібного предмета, з яким він контактує, з високою швидкістю. Викликаючи вібрацію того, до чого торкається. Цілі не обмежувалися не живими істотами. Кіріхара використав шию супротивника як руків’я, а голову як лезо, щоб скористатися магією вібрації, внаслідок чого ворог зазнав важкого струсу мозку. Впевнившись, що опонент точно втратив свідомість, Кіріхара обернувся. Він хвилювався, як б’ється Савакі, якому довелося битися одному проти двох. Але, його побоювання не виправдалися. Один вже лежав на дорозі. І Савакі якраз збирався перемогти останнього. Сімка Ісорі та дівчинка, на ім’я Джаз увійшли до ресторану швидкого харчування торгового кварталу. Були пропозиції зачекати прибуття поліції, але в результаті обрали варіант, на якому наполягав Савакі, щоб залишити місце події. Дівчата сказали, що батько Джаз хвилюватиметься, якщо вона зникне нічого не сказавши, але вирішальним фактом стало те, що сама Джаз скасувала цю проблему, сказавши: «У мене мобільний телефон з GPS, тож нічого страшного». Її перші слова: «мій батько загубився, відведете мене до поліції», певно, були перевіркою Кіріхари та його друзів. – Вибачте, що змусила чекати. – Вибачте. – Стільки вистачить. Хаторі старанно вибачився перед Канон та Ісорі, що купили на всіх напої й коли усі зібралися за столом, Саяка заговорила з Джаз. – Джаз, все добре? Злякалася? – Так нормально. Дякую, старша сестро. Як і рівень володіння японською, так і спокійне ставлення, здавалося, не належить дитині. Кажуть, що учні старшої школи магії є зрілішими для свого віку, але Джаз була ще зрілішою. Однак вони не наважувалися запитати «скільки вам років», того кого тільки зустріли й нав’язали себе. – Ти маєш уявлення, що за люди були раніше? Натомість запитала Канон. – Ем. Ні? Здавалося, що Джаз нічого не приховувала. Тут ніхто не думав, що така маленька дитина має акторські навички не показати, що вона щось приховує. – Так... Не думаю, що в такому жвавому місці атакуватимуть, але не хвилюйся, ми побудемо з тобою, поки не прийде тато. Як тільки Канон це сказала, ніби за сигналом її слів. – Джаз! Почувся хриплий чоловічий голос. – Привіт, татусю. Голос дівчинки був рівним, тоді як чоловік говорив затиснено. Принаймні, не виникало враження, що він хвилювався. – Я хвилювався, ти так раптово зникла. ...Ох, а що це за люди? Чоловік, що схоже, був батьком Джаз, звернув свій погляд на Ісорі та інших, які не могли приховати свої підозри ти пильності. – Ви батько Джаз? Я Хаторі Ґьобу. Підвівся і представився чоловікові Хаторі. Щоб не допустити незручності, адже сам Хаторі вважав, що вони виглядають підозріло. Ми випадково помітили, як четверо чоловіків намагалися викрасти пані Джаз. Ми не могли удати, що нічого не помітили, тож відвели її в людне місце. – Ось як... Це я спізнився. Я, батько Джаз Джеймс Джексон, ось. Підозри, здавалося ще не були повністю розвіяні, але погляд батька Джаз був трохи м’якшим. Його японська мова була гіршою ніж у дочки, але розмові це не заважало. Хаторі був не єдиним, хто відчував, що це було навмисно, але ніхто не наважився ставити це під сумнів. – Викрадачів було відбито, але, враховуючи можливість спільників, в пріоритеті було залишити місце події. Якщо хочете повідомить про це в поліцію, ми вас супроводимо. – Ні, не варто. – Ось як... Не знаю що відбувається, але гадаю, що краще уникати малолюдних місць. – Так. Я думаю повернутися до готелю. Дякую, що допомогли моїй дочці. – Ні, ми вчинили правильно. – Дякую. Бай-бай. Обернулась і помахала рукою Джаз, яку потягнув батько. Саяка, Канон, а Азуса помахали у відповідь. Коли вони зникли, Хаторі приховав свій голос і заговорив з Савакі. – Савакі, чому не здав їх поліції. Здається, Хаторі не був впевнений, чи можна було просто перемогти ту четвірку і залишити їх так. Хоча не настільки близько як близького друга, Хаторі знав характер Савакі вже три роки. Також він розумів, що Савакі не міг злякатися якихось там викрадачів, але всеїдно сумнівався. – Хлопці, з якими ми мали справу, розмовляли китайською. – Що?! – Тцс! Шикнула Кіріхарі Саяка, що сиділа поряд. – Ой йой, вибач. Вибачився перед усіма за столом Кіріхара, відвертаючись від поглядів, які чомусь зібралися. Але це не означало, що він замовк. – Не може бути... Так само як два роки тому? Тут не було нікого, хто не міг би зрозуміти питання Кіріхари, без згадування Великого Азійського Союзу. – Не можна приймати рішення, просто від того, що вони розмовляють китайською, вірно. Це може бути злочинна організація, не пов’язана з урядом. Контраргумент Хаторі був справедливий. – Правда, але їхні навички попахували військовими єдиноборствами. Однак не було причин, що заперечили б слова Савакі. – Невже, щось подібне повториться?.. На жаль не було того, хто б засміявся над зловісними очікуваннями, які прошепотіла Саяка. ◇ ◇ ◇ Слова Джеймса Джексона про повернення в готель не були брехнею. З його слів це була єдина правда. – Капітан Джексон, для чого такий дивний японець. Незабаром після повернення до готелю та перевірки, чи не було в кімнаті пристроїв для прослуховування, Джаз, капітан Жасмин Вільямс, член магічного підрозділу Австралії, щільно насіла на свого батька. – Хіба я не був схожий на іноземця, який не звик до Японії? Джеймс Джексон — псевдонім. Справжнє ім’я цього чоловіка Джеймс Дж. Джонсон. Як і Жасмин, він капітан магічного австралійського підрозділу. – На третьосортного комедіанта. Це просто привертає непотрібну увагу. Насправді здається, у хлопців з’явилася підозра. – Серйозно? На відсутність серйозності у реакції Джеймса, Жасмин зітхнула. – ...Наступного разу, зміню напарника. – Думаю, що це не можливо. Жасмин зітхнула ще глибше. Як і сказав Джеймс, їх співпраця почалася не сьогодні і не вчора. До того ж ролі батька і дитини обираються для кожної місії. Капітан Жасмин Вільямс модифікований оператор магії. Вона народилася з магічними навичками, майже, як планувалося, але мала генетичну аномалію, що вважалася побічним ефектом модифікації. Тіло не дорослішало. Зараз вона виглядала на дванадцять років, тоді як їй було двадцять дев’ять років. І протягом наступних дев’яти років зростання не спостерігалося. Це зворотна картина синдрому Прогерія (передчасного старіння.) Австралійська армія не намагалася вилікувати її генетичне відхилення. Добре навчений маг із зовнішністю дівчинки. На їх думку, має більшу корисну цінність, на відміну від таємничої краси. Щоб скористатися її особливістю, австралійська армія зробила з неї експерта в місіях проникнення. Однак, на противагу зовнішності, що не викликає настороженості, статус дванадцятирічної дитини, обмежує спектр дій в різних ситуаціях. Саме для таких ситуацій, Джеймс виконує роль «батька». Як «батько та дитина» вони брали участь у різних місіях. Звичайно, якщо просто грати роль батька, не обов’язково це повинен бути Джеймс. Зріст капітана Джеймса Дж. Джонсона сто вісімдесят сантиметрів, вага сімдесят п’ять кілограмів, волосся каштанове, очі карі. Як європеоїд він виглядав найменш примітно. Однак, існує декілька австралійських військових, які не менш непомітні. Джеймса обрали напарником Жасмин завдяки його магічним бойовим навичкам. Жасмин маг, що спеціалізується на дальніх атаках широкого діапазону. У поєднані з низькими фізичними здібностями, що зумовлені її статурою, вона не вміє вести ближній бій. З іншого боку, Джеймс маг ближнього бою, який спеціалізувався на магії Самоприскорення. Він мав фізичну силу, що перевищує його тіло і з легкістю міг, до прикладу, взяти Жасмин на руки і відірватися від ворога. Одним словом, ці двоє та їх здібності добре поєднуються. Вони формували свою групу протягом багатьох років, тому добре знали один одного. Вище керівництво вже не могло схвалити розпад їх групи. – Ти знаєш ким вони були? Припинивши непродуктивні скарги, Жасмин переключилася на тих, хто намагався її викрасти. – Оперативний загін, Великого Азійського Союзу. Як ми. – Група переслідування? Як вони дізналися, хто ми? Кивнувши з переконаним обличчям, Жасмин задумливо схилила голову. – Ну, дізналися через розвідку японської армії? Прямо відповів на її запитання Джеймс. – Чи означає це, що армія Великого Азійського Союзу та японські війська працюють разом? – Інакше вони не могли б працювати настільки відкрито. – Вони щойно підписали мирний договір, хіба це не дивно. Міркування Джеймса звучали не надто продумано, але Жасмин була переконаною. Можливо вона думала про те саме. – Вони повинні були продемонструвати примирення, щоб не стати жертвами Нового Радянського Союзу чи USNA. – Попри те, що це не офіційна операція, навряд чи представники кожної країни легко співпрацюватимуть. – Не лише це. У день, коли вони допустять антимирну диверсію, Японія і Великий Азійський Союз зазнають поразки. Великий Азійський Союз хотів би позбутися дезертирів самостійно, а Японія не може більше дозволити здійснення терактів на своїй території. Вони змушені бути гнучкішими. – Це абсолютно не відповідає нашим інтересам. – Звісно ж. Тому ми й намагаємося зіпсувати церемонію запуску великого національного проєкту. Вони говорили не лише про нинішній стан подій. Але й, обмінюючись думками та збирали речі. – Я закінчив. Джаз? – Я теж. Ходімо. Те, що націлилися на Жасмин, означає що і цей готель теж розкрили. Що й казати, Жасмин і Джеймс думали так само. Вони вирішили, що за ними все ще спостерігають. Не важливо, вийдуть вони через чорний хід чи виїдуть відкрито, результат буде однаковим. Щоб скинути хвіст, вони вирішили зробити кілька грубих кроків. ◇ ◇ ◇ Місія, яку Мая доручила Тацуї, полягає у запобіганні терористичній атаці, спрямовано на добудову штучного острова. Цього разу пошук диверсантів до задачі не входив. Схоже, це передали бригаді один нуль один і на зустрічі з Казамою дійшли до рішення, що з ним зв’яжуться, якщо диверсантів виявлять. Або ж Казама або генерал-майор Саекі, можливо, вирішили, що не бажано в цій спільній операції, світити Тацую, таємного мага стратегічного класу перед Великим Азійським Союзом. Недоліком було те, що він не міг користуватися спеціальним обладнанням, таким як мобільний костюм, оскільки не міг діяти як спеціальний лейтенант окремого магічного батальйону «О’Ґурорі Юя», але Тацуя був вдячний, що йому непотрібно було діяти окремо від Міюкі. – Хочеш повернутися до готелю. За кілька хвилин ходьби від стейкхаусу, де він зустрівся з Казамою, заговорив з Міюкі. – Так. Я трохи втомилася. – Візьмемо таксі? Тож він не збрехав Казамі, що збирається повернутися до готелю. Мінамі, що почула, що Тацуя підтвердив наміри Міюкі, негайно дістала мобільний термінал і запитала чи не хочуть вони викликати безпілотне таксі. Хоч це було поруч, пішки йти до готелю досить довго. – Так, будь ласка. – Зрозуміла. Мінамі дістала з сумочки свій мобільний термінал і підключилася до диспетчерського центру безпілотного таксі. Після чого серйозно нахмурилася. – Щось не так Мінамі? Запитав Тацуя, прочитавши її вираз. – Ну... Центр таксі не відповідає. – Центр таксі? Мінамі кивнула. Тацуя дістав термінал і провів пальцем. – Не зв’язатися лише з частиною транспорту. Не відриваючи погляду від термінала, досить голосно пробурмотів він, мабуть, щоб почули Міюкі та Мінамі. – Це не помилка софту. Помилка обладнання... Ні, саботаж. Міюкі змінилася в лиці. Мінамі також похмурніла. – Маєте на увазі, що терористи випередили вас? На питання Міюкі, Тацуя похитав головою. Не кивнув, а похитав. Навіть якщо локальна мережа зв’язку буде відключена, вона перемкнеться на альтернативну лінію. Це не буде корисним для терористичної діяльності, якщо це не частина інших диверсій, таких як підпал або збройне повстання. – О, я підключилася. Слова, що вирвалися у Мінамі, підтвердили слова Тацуї. – Можливо, це втеча. Я не знаю сплановано це чи випадковість, але я думаю, що вони знищили деякі базові ретрансляційні станції, щоб позбутися своїх переслідувачів. Військові ретрансляційні станції, які таємно встановлені поряд зі звичайною мережею мобільного зв’язку, призначена для полегшення зв’язку в міських районах з безліччю перешкод для обміну даними великого об’єму. Навіть якщо базова станція знищена разом з цивільним ретранслятором, вона перемкнеться лише на іншу ретрансляційну точку, і навіть якщо немає відповідного ретранслятора, лінія стратосферних платформ та супутників, може використовуватися безпосередньо для військового зв’язку. Навіть якщо ви знищите реле базової станції, можна лише отримати ефект тимчасового порушення співпраці між підрозділами. Лише на хвилину, чи менше. Однак, якщо втікачі мають засоби для нейтралізації команди стеження, навіть менше ніж на хвилину, це також створює шанс врятуватися через невеликий отвір в облозі. Це означає, що цей ворог настільки вмілий, що здатний скористатися навіть цим найменшим шансом. Припустив Тацуя. – ...Може диверсант знаходиться в безпосередній близькості від нас? – Слід сказати, що був в безпосередній близькості. Здається, жодної нової диверсійної діяльності не помітно, і дуже можливо, що вони вже втекли. На запитання Міюкі Тацуя знову відповів «ні». – Мінамі, виклич таксі. Пункт призначення — готель. – Зрозуміла, Пане Тацуя. Навіть завдяки Елементальному зору Тацуї не можливо досягти злочинця, лише посилаючись на те, що вони є виконавцями саботажу. На цьому етапі, він нічого не може зробити. І цього разу, Тацуя не повинен захоплюватися. Реакція людей на «теракт в Хаконе», різна. Коли мова заходить про роботу мережі, Санада та Фудзібаяші знайдуть якісь підказки. Можливо, вони вже відслідковують місце перебування ворога. Описавши поточну ситуацію словами «потрібна людина в потрібному місці», Тацуя разом з Міюкі та Мінамі, сів у безпілотне таксі, що під’їхало. ◇ ◇ ◇ Прогноз Тацуї був частково правильним, а частково помилковим. – Сили захоплення, які переслідували австралійського агента, що всилилися з готелю, були знищені. Смертність нульова, але всі не дієздатні. У приміщенні на базі Сил Самооборони, прозвучав голос, позбавлений будь-яких емоцій. У приміщенні, яке здається було тимчасовим командним центром, Фудзібаяші повідомила Казамі про провал операції. – Знищено значить... У ворогів підкріплення? – Ні. Можливо через магічну атаку цілі захоплення. Казама та його колеги, безумовно сіли на хвіст диверсантів. Однак затримати не змогли. – Що це була за атака? – Гостре отруєння через високу концентрацію озону. У них симптоми паралічу. Присутній при звіті Фудзібаяші, монотонним тоном, глядячи у свій термінал, втрутився Санада. – «Озонове коло»? – Санада? – Так. – Мої вибачення. Коли Казама назвав його ім’я, Санада усвідомив, що знаходився перед начальством. Тож поспіхом підвівся і вибачився перед Казамою. – Не важливо. Чому саме «Озонове коло»? – Так. Існують й інші магії, які генерують озоновий газ, але коли справа доходить до перемоги над підготовленим контртерористичним загоном, отруєним газом, на відкритому повітрі, думаю, є велика ймовірність, що це «Озонове коло». – ...Звісно. Війська, направлені для захоплення, є частиною персоналу, що проходили, підготовку з антитерористичної боротьби, вони освоїли поводження з хімічною, вогнепальною зброєю та вибухівкою. Якщо вдасться виявити ознаки, газова атака вам не зашкодить. Тому потрібно вважати, що магія противника охоплює висококонцентрованим озоном, не даючи часу відреагувати. Якщо це магія, яка здатна так швидко утворювати велику кількість озону, як каже Санада, першим вибором буде Озонове коло. – Австралійські маги володіють Озоновим колом? – Це не дуже дивно. Санада заперечив сумніви, висловлені Фудзібаяші. Озонове коло відоме як стратегічна магія, якою володіли Вільям Маклауд з Англії та Карла Шмідт з Німеччини, але спочатку воно було розроблене, як контрзахід проти озонових дір в Європейському Союзі, до його розпаду. Згідно з угодою до поділу, інформація про магічну послідовність Озонового кола, була розділена між колишніми країнами Європейського Союзу. Не дивно, армійські військові чини, що колись були членами Співдружності Націй, були проінформовані про них. Але це одночасно означало, що або чоловік, який називає себе Джеймс Джексон, або дівчинка, яка повинна бути його дочкою, або обидва, є австралійськими магми. – Фудзібаяші, ти з’ясувала про них ще щось? – Ні, ще ні. Однак зважаючи на записи датчиків сайонів, підраховано, що користувачем магії, якою перемогли загін захоплення, є Жасмин Джексон. – Це дівчинка? – Або маг, схожий на дівчинку. Після слів Фудзібаяші, Казама показав підозрілий вираз. – Вона старше, ніж виглядає? Тацуя казав щось подібне. Почувши це ім’я, вираз обличчя Фудзібаяші трохи здригнувся. Казама не зовсім розумів, які почуття вона продемонструвала. – Думаю, командувачу відомі приклади того, як агентам розвідки давали препарат, який придушує вторинні статеві ознаки. Тому вважаю, що не можна заперечувати, що можуть бути оперативники, які вживали заходів, щоб стримувати своє зростання. Казама не коментував нелюдські припущення, які висловила Фудзібаяші. – Ви дізналися особистість осіб, які завадили загону Великого Азійського Союзу? Натомість він запитав це. – Так. Цього разу, вираз Фудзібаяші чітко демонстрував гірку посмішку. Випускники Першої Старшої Школи при Магічному університеті. Це семпаї Тацуї, які днями відсвяткували свою випускну церемонію. Здається, вони приїхали на Окінаву у випускну поїздку. – До речі, старшого сина родини Ісорі запросили на святкування, щоб відзначити завершення будівництва штучного острова. Тоді це була випадковість, ні, пустощі. Казама продемонстрував стриману імітацію зітхання та сміху. Тут більше не згадували випускників Першої старшої. – Фудзібаяші, ти повинна продовжувати розслідувати особистість оперативників. Санада, розшукай головні сили ворога. – Зрозумів. – Фігури Джеймс Джексона та Жасмин Джексон були зафіксовані стратосферними камерами. Я їх не втрачу. – Добре. Санада та Фудзібаяші одночасно підвелися, віддали честь Казамі та вийшли з кімнати.