Безчинство в південно-китайському морі\Ілюстрації

Том 20. Розділ 1 - [1]

[1] База Дарвін, Австралія. Оскільки після світових війн Австралія фактично стала ізольованою, колишній міжнародний аеропорт був закритий. Натомість з підтримки Великобританії, тут був побудований центр дослідження магії. Загалом, політика ізоляції не означала, що країна відмовилася співпрацювати з іншими країнами. Навіть якщо держава блокує дипломатію, вона підтримує обмежені зовнішні зв’язки у формі приватної торгівлі або маскуючись під обмін приватним сектором. Мало того, у ситуації з Австралією ізоляція не була національною політикою, але заради запобігання вторгненню терористів, виїзд та виїзд людей, були надзвичайно контрольованими. Настільки, що імміграція практично неможлива. Тож, якщо уряд визнає когось необхідним, його таємно приймуть. Якщо є необхідність в переговорах, дипломатів надсилали конфіденційно. Австралія, якій вдалося зупинити опустелювання та обробляти пустельні землі, мала достатню кількість продовольчих та мінеральних ресурсів. Була повністю самодостатньою. Австралія потребує військової сили та мілітарних технологій, для захисту країни. Зокрема, магічні військові технології, з якими можна захиститися від партизанських військових сил, що проникли з узбережжя та вторгнулися в країну, з мінімальними втратами життів та майна громадян. З історично зумовлених причин країна покладалася на Великобританію, яка, наряду з USNA, вважається передовою країною, в магічних технологіях. На базі військово-повітряних сил Дарвін приземлився гіперзвуковий транспортний літак. Це була найсучасніша машина, що літає над верхніми шарами атмосфери, в шість разів перевищуючи швидкість звуку. Цим літаком скористалися, оскільки він доставляв VIP осіб Королівських військово-повітряних сил, також Королівські ВПС використовували цей літак як гіперзвуковий бомбардувальник. Не будучи ні високопоставленим офіцером, ні провідним політиком, хоча був приватним дослідником, він був однією з найважливіших фігур оборони Великобританії. – Сер Вільям Маклауд. Вітаємо. Британського VIPа привітав особисто командир бази Дарвін. Це був Вільям Маклауд, один з магів стратегічного класу, і Тринадцяти апостолів. Причиною того, що офіційно маги стратегічного класу залишалися Тринадцятьма апостолами, було те, що Великий Азійський Союз офіційно не визнав смерть Лю Юнде. – Зворушений вашою гостинністю. Маклауду вже шістдесят років. Це був високий старий джентльмен зі сріблястим, гладенько укладеним волоссям. Ввічливі манери, наскільки було видно, не поступалися британському прем’єр-міністру, або не можна було уявити, що це настільки добра гра. – Сер Вільям, будь ласка, сюди. Ад’ютант командира бази відчинив двері автомобіля на автопілоті та замість салютування, благоговійно вклонився. Маклауд витончено вклонився і сів в лімузин Роллс-ройс. Місцем призначення лімузина була лабораторія, захищена в глибинах підземного укриття ППО. Дослідницька та виробнича база модифікованих магів. Опинившись тут, Маклауд наставляв австралійську армію у виробництві магів. Розробки Маклауда використовувалися не лише для налагодження тіл, а й для зміцнення природних магів. Не буде перебільшенням сказати, що після воєнне підняття і розвиток, аж до тепер, магічного підрозділу австралійської армії — це його досягнення. – Давно не бачилися, сер. – Сер, маю честь бачити вас знову. В розкішній кімнаті, яка, здавалося, зовсім не знаходилася в підземеллі, Маклауда чекали біла дівчина, яка виглядала лише на дванадцять, тринадцять років і білий чоловік, років тридцяти. – Я радий знову тебе бачити, Джаз. Капітан Джонсон, схоже, також не змінився. – Я теж, сер. – Щиро дякую, сер. – Вільно. Наказав їм Маклауд, сідаючи на диван. І дівчина і капітан прийняли вільну стійку, але не сіли. – Це швидко, але ви вже чули? Дівчина та капітан одночасно відповіли «так сер». – Думаю для вас це не охоча стратегія, але, з огляду балансу, не бажано, щоб Японія розвивала свою силу. Ця операція має значення не лише для батьківщини, а й для Співдружності Націй. Через реорганізацію світового порядку після третьої світової війни, Співдружність Націй ніби зникла як за назвою, так і з реальності. Однак навіть якщо організація зникла, зв’язки залишилися. Щоб у будь-який момент можна було розпочати створення нової Співдружності Націй, продовжувалася таємна співпраця. Однак, як для Великобританії, так і для Австралії, Співдружність Націй — не єдиний варіант. Це правило було визнано, як Великобританією, так і Австралією, і обом було зрозуміло, що інша сторона так думає. – Ні, я не маю претензій до наказу. Зроблю все, що від мене залежне. Відповіла дівчина, на ім’я Джаз. Повне ім’я, капітан Жасмин Вільямс. Вона була однією з «сім’ї Вільямс», яку Маклауд підкорегував особисто. На відміну від її зовнішності, дванадцяти — тринадцяти років, вона була майстерним магом якому цього року виповнилося двадцять дев’ять. – Ось як. Маклауд задоволено кивнув і дістав з внутрішньої кишені носій даних у формі картки. – Думаю, досі ви чули лише загальну стратегію. «Так точно, сер», відповів капітан Джонсон, на слова Маклауда. – Ось деталі операції. Однак, як зазвичай, топоніми та особисті імена опускаються. Як сказав Маклауд, це була звичайна справа, тому ні Жасмин, ні Джонсон нічого особливого не сказали. – Ціль атаки відкрите море між островами Окінава та Куме. Штучний острів, побудований Японією для видобутку підводних ресурсів. Роз’яснив Маклауд двом, що чекали його пояснень. ◇ ◇ ◇ Неділя, десяте березня дві тисячі дев’яносто сьомого року. Зустрівшись з переведеним до Першої старшої, через пошук терориста, Ічідзьо Масакі, який повертався в Каназаву, Тацуя та Міюкі повернулися до приймальні Магічної асоціації відділення Канто. Там їх чекала Йотсуба Мая, голова родини Йотсуба та їх тітка. – Матінко, ми змусили вас чекати? Тацуя назвав її «матінкою», а не «тіткою», бо вони були не в їх будинку або базі сім’ї Йотсуба, а в Магічному товаристві. – Н-ні, пан Тацуя. Ви раніше Призначеного часу. Він поглянув на годинник. Хоча знав, що запланований час ще не настав. Але якщо Мая перебувала в очікувані, це не мало значення. Від відповіді Маї розслабився не Тацуя, а Міюкі. – Сідайте. Від м’якого, а не наказового тону пропозиції сісти, брат і сестра насторожились. Чи правильно передбачати, що буде щось клопітне? Однак, у цьому випадку, залишатися на місці було б не ввічливо. Спочатку сів Тацуя, а після нього з невеликою затримкою сіла і Міюкі. – Пан Тацуя, перепрошую, адже справа з Ґу Дзіе, тільки-но вирішилася. Тацуя відчув озноб у своїй душі. Інцидент, спричинений терористом з Дайкану, був вирішений у тому сенсі, що «закінчився». Однак не можна сказати, що він вирішений. Наприклад, поліція все ще проводила розслідування, і парламент активно обговорював заходи щодо запобігання ряду інцидентів, а не заходи щодо запобігання рецидивам. Він вже вибачився перед Маєю, за те що не зміг розібратися з терактом бажаним способом. Але до цього питання можуть повернутися і підняти знову. Хоча Тацуя нервував, не можна сказати що надто зосереджувався над цим. – Я хочу доручити тобі іншу роботу. – Ви прибули, заради цього прохання? Обережно уточнив Тацуя у Маї, що посміхнулася. – Не треба так сильно хвилюватися. У мене є тут й інші справи. Тацуя не поцікавився, її справами. Родина Йотсуба не була відлюдниками, що жили харчуючись гірським серпанком, ні самодостатнім гірським селищем. Спочатку все село було таємним військовим, науково-дослідним об’єктом. У випадку надзвичайної ситуації передбачалося, що вони могли бути само достатніми, щоб перервати контакти із зовнішнім світом і продовжувати захищати результати своїх досліджень, але навіть якщо вони могли бути самодостатніми в їжі, одязі та притулку, для власного споживання необхідні гроші. Оскільки у Йотсуби були пов’язані з ними компанії, ділові партнери та спонсори, іноді голові було дуже важливо привітати їх. – Я хочу, щоб ти поїхав на Окінаву. З Міюкі. – З Міюкі? Оскільки цього року буде п’ять років з дня тієї події, необхідно відвідати засідання що до панахиди, що відбудеться цього року. Не потрібно щось робити, просто слухати інших. Уряд, в знак поваги, дасть сім’ям жертв висловитись. Також будете присутні на панахиду на тижні рівнодення1. «Тією подією» було вторгнення на Окінаву Великого Азійського Союзу, що сталося в серпні дві тисячі дев’яносто другого року. У битві, в ті часи, Тацуя та його сестра та справжня матір втратили наче члена сім’ї, Сакурай Хонамі, стража Маї. – Але, шановна тітонько. Ми не сім’я загиблого. Втрутилася Міюкі, бо не хотіла, щоб Тацуя занурювався у болісні спогади, а не тому, що не хотіла їхати. Тацуя ще не повернув свої справжні емоції. Можливо, так залишиться до смерті. Але якщо він насправді не сумував, він міг відчувати легкий сум. – Сім’я загиблого? Це також один з обов’язків Десяти головних кланів. Ви єдині з «Десяти головних кланів», хто безпосередньо пов’язані з інцидентом. Але таке виправдання не могло спрацювати для Маї. – ...Так, розумію. Я сказала дурницю. – Не треба хвилюватися. Посміхнулася у відповідь Мая, прийнявши вибачення Міюкі та повернулася до Тацуї. – Тож, ось яка справжня робота, що стоїть за моїм проханням. Хаяма, який чекав за Маєю, рушив, без погляду господині, і передав Тацуї великий конверт. – Можна відкрити? – Так поглянь тут. Ножем для паперу, приготовленим на столику в приймальні, Тацуя відкрив печатку і дістав десять аркушів паперу з обкладинкою з чистого тонкого паперу. Тацуя, зазирнувши в документи, завершив вивчення, повернув папери в конверт, щоб віддати його Хаямі. Хаяма вдячно вклонився Тацуї та передав конверт Маї. – Пан Тацуя, можеш з ним розібратися? «Так», відповів Тацуя і знову прийняв конверт з рук Маї. Опинившись в його руках, конверт одразу зник, разом з документами в середині. Тацуя його розклав. – Матінко, чи можна розповісти вміст Міюкі. – Так, звісно. Я хотіла б, щоб ви разом працювали над цією проблемою, але спосіб залишу на тебе, пан Тацуя. «Однак цього разу провалу не терпітиму». Мая не потрудилася це сказати, і Тацуя зрозумів, що нема потреби промовляти це питання. – Вас зрозумів. Мая кивнула Тацуї, який вклонився, і встала. – Перепрошую, що не пропоную чай. У мене щільний розклад. – Ні, не хвилюйтесь. Тацуя і Міюкі, з не великою затримкою підвелися. Залишивши двох людей, що вклонилися на сорок п’ять градусів, Мая залишила кімнату. ◇ ◇ ◇ В понеділок повернулися робочі будні. У коридорі, прямуючи в аудиторію практики, з Міюкі заговорила Шізуку. – Міюкі, чому ти їдеш на Окінаву? Почувши про поїздку на Окінаву, Міюкі злегка здригнулась. Тацуя пояснив «справжній наказ Маї» учора ввечері. Шізуку не могла знати про це, але це могло бути пов’язано з часовим періодом. – На Окінаву? – Так. – Чула, що між Куме та Окінавою буде штучний острів? Замість Шізуку, якій бракувало слів, наче пояснюючи, заговорила Хонока. – Так, знаю. Глибоко кивнула Міюкі, зберігаючи абсолютно спокійний погляд. – Як і очікувалося від Міюкі... Раптово висловила захоплення нею Хонока, бо не знала про штучний острів, поки Шізуку про нього не запитала. Це нормально, бо Шізуку не знала про це, поки не почула від батька. – ...Так і є. Схоже, компанія батька вклала гроші у будівництво штучного острова. Міюкі не була надто здивованою. Батько Шізуку був генеральним директором одного з провідних холдингів Японії й штучний острів, побудований біля узбережжя Куме, має надзвичайно важливе значення для ресурсної політики Японії. Було б більш дивно, якби уряд не звернувся за інвестиціями. – Штучний острів завершили минулого місяця. І. Хонока поглянула на Шізуку. Ймовірно, вона вважала, що наступні слова повинна промовити Шізуку. – Буде вечірка з нагоди завершення робіт. – Міюкі прийдеш? Запросила Міюкі Шізуку, у відповідь на передачу естафети Хонокою. – Коли. Двадцять восьме березня. Виїжджаємо двадцять п’ятого, скориставшись канікулами, повертаємося тридцять першого. – ...Вибачте. На цей час у нас запланована сімейна справа. Хонока округлила очі на слова Міюкі, вибачення було не грою, а щирим. – Сімейні, родини Йотсуба? Сказавши це, Хонока відразу прикрила рот рукою. – Нічого особливого. Гірко посміхнулася на її засмучення Міюкі. Вона розуміла, що родину Йотсуба бояться, але всеїдно відчувала, що це надмірна реакція. – З моменту інциденту на Окінаві минуло п’ять років, вірно? Інцидент на Окінаві за період з кількох років стосувався вторгнення Великого Азійського Союзу на Окінаву, що сталося в серпні дві тисячі дев’яносто другому році. Хонока це розуміла. – Це знаковий рік, тому цього літа планується провести масштабну панахиду. Я маю бути присутньою на організаційній зустрічі. Якщо говорити про визначну дату, це має бути сьома річниця2 наступного року і Міюкі додала, що це не має значення. Можливо читаючи атмосферу, Хонока і Шізуку не прокоментували відповідь. – Я повинна взяти участь в панахиді на тиждень рівнодення, що проводитиметься в той самий час. Ось чому ми з братом повинні виїхати до Окінави одразу після церемонії закриття, двадцять третього числа. Ось чому я не можу супроводжувати вас, під час подорожі... Але ви також їдете на Окінаву. Коли Хонока почула, що Тацуя їде на Окінаву, її очі блиснули. Якби це була робота для Десяти головних кланів, Йотсуби, вона б відмовилася від подорожі, але почувши, що пунктом призначення також була Окінава, очікування Хоноки сильно зросли. – Якщо буде час, погуляємо разом? Хонока наполягала не лише інтонаційно, але й усім тілом нахилилася у перед. – Саме так. Я не буду зайнята увесь час, тому зв’яжусь з вами, коли звільнюся. Ніжно усміхнувшись, зі згодою кивнула Міюкі. – Так. Хоча вона як завжди була малослівною, Шізуку, поряд з Хонокою, почувши відповідь Міюкі, здавалося, була не менш нетерплячою. ◇ ◇ ◇ П’ятнадцяте березня. День церемонії випуску Старшої школи магії. Не лише в Першій старшій школі, а у всіх дев’яти магічних школах загалом. Щойно в Першій старшій закінчилась прощальна вечірка випускників, і школа була охоплена метушнею радості та самотності. Торік Тацуя все ще був членом Дисциплінарного комітету, тож він не брав участі в церемонії вручення дипломів, тай в самій вечірці. Він просто тримався неподалік, на випадок непередбаченої ситуації. Але цього року, будучи членом студентської ради, він бігав за лаштунками, підтримуючи президента, Міюкі. Тацуя щойно повернувся до кімнати студентської ради, завершивши прибирання після вечірок першого та другого потоку, що цього року проводилися окремо. Міюкі, яка була заклопотана в оточені великої кількості гостей, повернулася раніше за нього. – О, ні, шановний Тацуя Вона не могла звертатися до нього «старший брат» на публіці. Однак звернення «пан Тацуя» їй не подобалося. Нещодавно Міюкі звикла до такої міри, що змогла вчасно перефразовувати звернення перш ніж вимовити «старший брат», але їй все ще було незвично називати його «пан Тацуя». Чомусь ілюзія того, що вона з Тацуєю на рівних, змушувала почуватися незручно. Тому Міюкі, як компроміс, прийняла звернення «шановний Тацуя». Здається, вона подумала про це, почувши як Мінамі називає його «шановний брат Тацуя». Воно найкраще підходило «нареченому» Міюкі, краса якої наче зійшла зі сторінок казки, і навіть оточуючі прийняли звернення «шановний Тацуя» без дискомфорту. – Дякую за ваші старання. – Дякую за старанну працю Міюкі. Тацуї, який сів перед терміналом, можна сказати, на його зарезервоване місце, Мінамі подала чашку кави. Їсти та пити перед терміналом було заборонено, але ніхто не вказав на це Тацуї. Ідзумі, яка була недоброзичлива до нього, не могла поскаржитися на Тацую, який сам обслуговував практично все інформаційне обладнання в кімнаті студентської ради. ...Тут також має значення харизма Міюкі, не можна заперечувати, що нинішній студентській раді Першої старшої демократичні засади значно похитнулися. Однак у того що Тацуя сів перед терміналом, а не за стіл де міг їсти та пити, була поважна причина. Стіл для конференцій (як його називали) був зайнятий випускниками Азусою, Ісорі, Канон, Хаторі, Кіріхарою та Саякою. – Шіба-кун, дякую за старанну працю. Сидячі за столом, подякував йому Ісорі. Тацуя відповів кивком, також продовжуючи сидіти. Вітання з випуском вже неодноразово повторювались, тож він не наважився висловити їх тут. Випускники, в тому числі Канон, не скаржилися на ставлення Тацуї. Незабаром Ісорі повернувся до кола їх розмови. – Чи є заперечення, по цьому розкладу? Нагадуючи, сказала Азуса. Заперечень не прозвучало. – Навчаючись на першому році, я ніколи не думала, що поїду у випускну поїздку у такому складі. – Мібу, більше не турбуйся про це. – Хаторі, має рацію, Мібу. – Вірно. Пані Мібу не товариш. Я була б рада, якби ми з Кеєм були наодинці. – Канон. Не кажи так. – Та-ак. Поки Тацуя попивав каву, слухаючи розмову Хаторі та компанії, підійшла Хонока. – Накайдзьо-семпай, збираєтесь у випускну поїздку на Окінаву. – Семпаї також їдуть на Окінаву? Тацуя вже чув від Міюкі, що Хонока і Шізуку їдуть на Окінаву. – Так. Родина Ісорі наддала технічну підтримку в будівництві штучного острова, яке фінансувалося родиною Шізуку, і їх запросили на святкову вечірку, на честь завершення. – Зрозуміло. Родина Ісорі мала авторитет в магії гравіювання. Магія гравіювання особливо цінувалася в галузі готовності до стихійних лих. Якщо заздалегідь награвіювати вогне- та ударостійкість, будівельні матеріали можна значно покращити, за дуже короткий час, хоча і тимчасово. Розумно, як застосування магії, використовувати магію гравіювання на штучних островах, що мають національне значення, як підводні бази видобутку ресурсів. Логічно, що співпрацювали з родиною Ісорі. По правді кажучи, не випадково що його місія припала на цей час. Робота про яку говорила Мая, також була пов’язана з вечіркою на честь завершення будівництва штучного острова «Сайкай Шінтоу», про який говорила Хонока. За звичайних обставин, Тацуя, мабуть, попередив би принаймні Хоноку та Шізуку. Але він віддав пріоритет секретності. У будь-якому випадку, у Тацуї була велика внутрішня боротьба, що до втягування в цю ситуацію Міюкі та друзів. Однак це стосувалося місії з таємною інформацією із залученням Сил Самооборони. Він хотів попередити, але не міг пояснити. ◇ ◇ ◇ Навіть після випускної церемонії до весняних канікул продовжились заняття третього триместру. Хоча церемонія закриття, через календарну зручність, була проведена на два дні раніше, ворог атакуватиме незалежно від їх зручності. Наказом Маї Тацуї було запобігти саботажу на вечірці присвяченій завершенню штучного острова біля Куме, двадцять восьмого числа. Тож, якщо він хоче просто виконати це завдання, не пізно буде почати діяти навіть після настання весняних канікул. Однак чим більше часу дати ворогу, тим складніше буде місія. Крім того, мета ворога не обмежується лише святкуванням. Якщо маг родини Йотсуба буде поблизу місця події та допустить диверсію ворожої країни, навіть якщо місія буде виконана, первісна мета не буде досягнута. Однак, якщо це станеться, буде проблемою не лише для родини Йотсуба. Це не лише розчавить образ Десяти головних кланів, але й стане великою ганьбою для Сил Самооборони. Інтереси родини Йотсуба і військових співали, після інформації про те, що іноземні агенти планують саботаж в Японії. Сімнадцяте березня, неділя. Звичайно було природно відвідати штаб-квартиру Окремого магічного батальйону, до якого належав Тацуя, маг родини Йотсуба та спеціальний офіцер Сил Самооборони. Однак у цій місії необхідно підтримувати співпрацю з армією з позиції майстра родини Йотсуба, а не як член Сил Самооборони. Перше, що доведеться вирішити на сьогоднішній зустрічі — це коли Тацуї слід приєднатися до загону Казами. – Ми відправимося на Окінаву першими. Ви повинні приєднатися до нас під час панахиди на тижні рівнодення, двадцять четвертого. Негайно відповів Казама, коли Тацуя про це заговорив. Зараз Казаму було легко зрозуміти. Схоже, він шкодував, що не діяв, коли атакували Ґу Дзіе. Ну, якою б не була причина, Тацуя був вдячний за ці слова. – Я прийму вашу пропозицію. Щиро подякував йому Тацуя. Крім того, висловив питання, не приховуючи його в собі. – До речі, підполковник, ви керуватимете на місці особисто? – Справа не лише в керівництві. Цього разу я також бойова одиниця. Через характер операції, неможливо переміщати велику кількість людей. З безстрашною посмішкою похитав головою Казама, після запитання Тацуї. Можливо він був схвильований майбутньою активністю, після тривалого часу за столом. – Ворог не завжди буде малочисленою бойовою одиницею. Тацуя насправді так не думав. З часу останнього інциденту на Окінаві минуло п’ять років. Півтора року минуло з інциденту в Йокогамі. Тацуя вважав, що ні Сили Самооборони, ні поліція не є недостатньо некомпетентними, щоб знову могли вторгнутися в цю країну з великою кількістю солдат. І швидше вірив в це. Так само думав Казама, але він не заперечив можливості, сказаного Тацуєю. – Якщо противник відправить великий підрозділ, відреагують місцеві війська. Навіть якщо ворог провалиться, якщо зросте смута, наша мета зазнає невдачі. Тацуя одразу зрозумів, що хотів сказати Казама. Тактична мета ворога, що намагається здійснити саботаж, є знищення штучного острова або вбивство VIP-осіб, які відвідують вечірку. Однак стратегічною митою є викликати ворожість японців та скасувати мирний договір. Якщо для цього перемістити велику кількість людей, ЗМІ, природно, пронюхають те, до чого вони готуються. Знання, що планується саботаж антимиротворчого сектору Великого Азійського Союзу, лише збурить громадську думку. Але, в нинішній ситуації, це було б згубно не тільки для Японії, але і для Великого Азійського Союзу...

Читати