Цзян Лайень подивилася на гарячу миску з локшиною перед собою і злегка розтулила губи: «Дякую».
«За що дякувати...» — Є Кехань, зустрівшись з нею поглядом, трохи затнулася. — «Просто випадково зварила миску локшини, дрібниця, не варто дякувати. Спробуй, як тобі смак.»
Цзян Лайень вислухала, потім взяла палички, обережно підхопила яйце й легенько відкусила шматочок.
Смак був той самий, що й раніше, але, здавалося, локшина стала ще ароматнішою.
Смакуючи це, Цзян Лайень пригадала свої роки в середній школі. Оскільки члени її родини часто були далеко від дому, вона робила все можливе, щоб переконати Є Кехань частіше приходити до неї додому та гратися з нею.
Вона вдавала, що їй набридла їжа на виніс, і що вона абсолютно не вміє готувати. Бо так Є Кехань одягала фартух і стояла на її кухні, готуючи для неї, як справжній кухар, і їхні шанси на контакт зростали.
Їй подобалося їсти страви Є Кехань, подобалося спостерігати за її гарним профілем під час готування, а ще дуже подобалося після їжі грати з Є Кехань в ігри, кожній з джойстиком.
Насправді, вона досить непогано грала, хоча й не часто, і не дуже любила. Але вона часто спеціально програвала Є Кехань, бо їй дуже подобався її підлітковий вигляд, коли та голосно сміялася і показувала «Так», святкуючи перемогу.
Ці хвилини були для неї найпрекраснішими.
Згадавши про це, Цзян Лайень раптом відчула, ніби пара від супу затуманила їй очі.
Цзян Лайень ледь відкрила губи: «Це дуже смачно…»
«Якщо смачно, то їж більше,» — Є Кехань, граючись маленькою підвіскою на чохлі телефону, жодного разу не зупинила погляд на Цзян Лайень. — «Ну, їж не поспішаючи, а я піду до своєї кімнати.»
Коли Є Кехань піднялася сходами, вона почула, як Цзян Лайень гукнула її ззаду: «Є Кехань!»
Миттєво Є Кехань зупинилася й застигла на місці. Але Цзян Лайень замовкла.
«Що трапилося?» — Через кілька секунд Є Кехань повернула голову й подивилася вниз.
Цзян Лайень тримала палички для їжі. Вона відчувала, що в її серці так багато слів, які вона хотіла запитати й сказати, але водночас не знала, з чого почати.
Тож зрештою просто запитала: «Ти… ти більше не хочеш мене бачити?»
Вона відчувала, що, можливо, їм варто сісти й добре поговорити.
На мить спина Є Кехань стала напруженою.
У цей час Є Кехань злегка нахилила голову: «Чому ти раптом про це питаєш?»
Цзян Лайень заправила пасмо волосся за вухо й тихо промовила: «Я бачила це під час сьогоднішньої зустрічі».
«Га?» — Є Кехань підняла очі.
«Коли режисер сказав, що ми будемо в одній групі, ти виглядала досить напруженою,» — Цзян Лайень, тримаючи палички, вагалася, але зрештою висловилася.
Почувши слова Цзян Лайень, Є Кехань відчула, ніби хтось раптово вдарив її в болюче місце. Їй перехопило дихання, вона мимоволі міцно стиснула губи, схиливши голову, й бездумно теребила підвіску на телефоні.
В одну мить усі минулі сцени ожили в її пам'яті. Вони були як купа величезних, важких каменів, що тиснули на неї, заважаючи дихати.
Почувши це, Є Кехань міцніше стиснула телефон, підняла голову й довго дивилася на стелю, а потім скривила губи: «Що ж мені сказати?»
Цзян Лайень подивилася на неї: «Просто кажи, що хочеш…»
Нарешті, Є Кехань не витримала, різко повернулася й подивилася на неї: «Добре, я хочу запитати, чому ти тоді так вчинила? Чи була ти чимось незадоволена мною? Якщо так, то що тобі потрібно, щоб бути задоволеною?»
Є Кехань посміхалася, її губи були підняті, але вираз обличчя виглядав дещо неприродним.
«Я…» — Цзян Лайень замовкла, і в ту мить вона не знала, з чого почати.
«Я, Є Кехань, за все своє життя ні до кого так щиро не ставилася, як до тебе. Все найкраще я завжди хотіла ділити з тобою, але ти... раптом різко змінилася, спочатку віддалилася від мене, а потім перевелася до іншої школи. Ким я була для тебе, вірусом? Чумою? Що ти так боялася мене, наче вогню?» — Є Кехань невідривно дивилася на неї, вказавши пальцем на свої груди.
Цзян Лайень, почувши це, різко розширила зіниці. Що їй сказати? Вона ж не може розповісти, що тоді закохалася в неї, а коли та почала зустрічатися, вона просто ревнувала і тому почала потроху віддалятися?
Якщо вона скаже це, то якщо Є Кехань дійсно гетеросексуальна і навіть не переносить гомосексуалів, хіба це не змусить Є Кехань ще більше не хотіти мати з нею справу?
«Я…» — перед питанням Є Кехань, Цзян Лайень була в розпачі, але не могла вигадати жодного логічного пояснення. Раптом усе обернулося хаосом.
«То що ж я маю зробити, щоб ти була задоволена?» — продовжувала питати Є Кехань, знову скрививши губи в посмішці.
«Ні, я... я тоді...» — Цзян Лайень міцно стиснула нижню губу, абсолютно не знаючи, що сказати.
«Якщо ти не хочеш мати зі мною справи, то продовжуй, продовжуй не мати зі мною справи. Який тепер сенс у цих питаннях...?» — Є Кехань дивилася на неї, а її голос ставав усе тихішим.
Атмосфера між ними стала дещо напруженою.
Цзян Лайень на мить була приголомшена, відчуваючи, ніби її серце проколюють тонкі сталеві голки. В її очах поступово з'явилася пелена сліз, і вона поспішно підняла руку, заправила пасмо волосся за вухо й відвернула голову вбік. Вона виявила, що її ніс також трохи закладений.
«Добре, я розумію, що ти маєш на увазі,» — через деякий час Цзян Лайень кивнула.
Є Кехань була вражена. Вона сама не розуміла, що з нею сталося, її емоції, здавалося, були надто сильними, що призвело до надмірного збудження. Це, напевно, могло налякати людей.
Повільно опустивши руки, Є Кехань нахмурилася, дивлячись на неї, раптом не знаючи, що робити: «Я просто…»
Її слова обірвалися на півслові, ніби горло Є Кехань здавило, і вона не могла вимовити жодного звуку.
Цзян Лайень більше нічого не казала, лише одразу ж набрала велику порцію локшини й жадібно заштовхала її в рот.
Побачивши це, Є Кехань щільно стиснула губи і через довгу паузу сказала: «Знаєш, локшина трохи розварилася.»
«Розварилася, ну то й розварилася...»— Цзян Лайень перекусила локшину, сильно ковтнула, а на її віях ще виднілися сльозинки. Кінчик носа був червоним. — «Я люблю розварену.»
Є Кехань, вислухавши, кивнула, піднесла руку до носа, її погляд слідував за рухом паличок у витончених пальцях Цзян Лайень: «Добре.»
«У тебе завтра вільний графік?» — Через деякий час Цзян Лайень, відчувши, що Є Кехань все ще стоїть поруч, трохи схилила голову й тихо запитала. Голос був ледь чутним, з нотками хрипоти.
«Ох... є. Завтра близько восьмої-дев'ятої ранку маю зніматися в одній сцені. Я граю там лиходійку, зйомки скоро закінчаться,» — Є Кехань потерла потилицю.
«Тоді чому б тобі не лягти спати?» — Цзян Лайень міцно стиснула палички. — «Інакше завтра не матимеш сил, і все буде марно.»
«Ну, я вже йду» — Є Кехань кивнула, зробивши кілька кроків.
Однак, щойно Є Кехань збиралася розвернутися й піти, ззаду почувся сильний кашель Цзян Лайень. Є Кехань довелося знову зупинитися й озирнутися на неї.
Зітхнувши, Є Кехань обернулася, налила склянку води й поставила її перед Цзян Лайень: «Ось, їж повільніше, щоб не вдавитися.»
Після цих слів Є Кехань дійсно піднялася на другий поверх.
Цзян Лайень подивилася на її спину, двічі кашлянула, витягнула з локшини листок салату, засунула його до рота, пожувала, а потім опустила палички. Прикривши рот рукою, вона продовжувала жувати й надзвичайно тихо схлипнула.
Є Кехань повернулася до своєї кімнати, швидко вмилася, потім сперлася руками на умивальник і повільно заплющила очі.
Через деякий час Є Кехань вийшла з ванної кімнати, підійшла до вікна, підняла руку, розсунула жалюзі й трохи нахилилася, щоб подивитися назовні. Там панувала повна тиша, лише зрідка охоронці з ліхтарями патрулювали територію.
Стиснувши кулаки, Є Кехань легенько постукала ними по чолу, відчуваючи, що її думки трохи заплуталися.
У цей час з-за дверей спальні почулися кроки та схлипування, а потім знову все стихло. Тож Є Кехань знову опустила жалюзі й подивилася туди.
Зрештою, Є Кехань обернулася й попрямувала до дверей.
Цзян Лайень, доївши ту миску локшини й повернувшись до своєї спальні, щойно збиралася застеляти ліжко, як виявила, що на її ліжку був лише матрац Simmons1, зовсім порожній.
Її багаж, який вона привезла сьогодні, складався лише з одягу, косметики та засобів гігієни.
Що ж до постільної білизни, то вона зовсім про неї забула, тому не принесла її і не купила, коли сьогодні переїжджала. Тож тепер у неї нічого немає.
Цзян Лайень зітхнула, нахмурившись, довго сиділа на порожньому ліжку, а потім, згадавши слова Є Кехань, відчула, як в її носі запекло від сліз. Вона навіть не розуміла, що саме зараз робить.
Кинувши одяг на ліжко, Цзян Лайень опустила голову, сховавши обличчя в долонях. Незабаром теплі, вологі сльози потайки просочилися між її пальцями.
У цей момент зовні пролунав раптовий шум, і плечі Цзян Лайень не могли не затремтіти. Вона різко обернулася й побачила Є Кехань, яка прихилився до дверної рами.
Тож Цзян Лайень поспішно витерла сльози тильною стороною долоні: «Що трапилося?»
Є Кехань почула ці слова і повільно встала з дверної рами, на яку спиралася. «Нічого, просто мені здалося, що ти виглядаєш не дуже добре, тому я трохи занепокоїлася. Ти, плакала?»
«Ні, просто трохи застудилася,» — проте, Цзян Лайень одразу ж похитала головою, продовжуючи прибирати безладний одяг перед собою. — «Останнім часом погода дивна, щойно під час зйомок кілька разів чхала.».
«Ти зверталася до лікаря?» — знову запитала Є Кехань.
«Повернулася щойно, не було часу йти,» — сказала Цзян Лайень. Вона відчувала, що Бог був до неї справедливий, дозволивши їй застудитися саме зараз, щоб приховати той факт, що вона зараз плакала.
«Тоді у вас є якісь ліки чи щось таке?» — знову запитала Є Кехань.
Цього разу Цзян Лайень мовчала, лише похитала головою.
«Вже пізно, а твоє ліжко ще не застелено,» — Є Кехань схилила голову, оглянувши спальню, і знову заговорила.
«Забула попросити, щоб його підготували,» — Цзян Лайень все ще тримала голову опущеною, акуратно складаючи сорочку й відкладаючи її вбік.
«То як ти збираєшся спати цієї ночі?» — запитала Є Кехань, підходячи ближче.
Цзян Лайень витерла сльози й мовчки похитала головою.
Є Кехань зітхнула, а потім, піднявши руку й потерши шию, нарешті сказала: «Тоді, цієї ночі, спи в моїй кімнаті.»
Цзян Лайень не відповіла, лише відклала складену купу одягу, підняла руку та знову потерла очі.
У цей момент Є Кехань знову заговорила: «Ходімо.»
«Ти ж мене ненавидиш...» — Голос Цзян Лайень ледь помітно тремтів. — «Якщо я піду в твою кімнату, тобі не буде некомфортно?»
Є Кехань, почувши це, підняла погляд до стелі, а потім заплющила очі: «Я просто... я просто справді не розумію, чому ти раптом тоді віддалилася від мене...»
«Тому що я ревнувала до тебе та твоїх клятих стосунків з Ду Мін’ань!» — У цей момент Цзян Лайень нарешті не витримала й викрикнула ці слова.
----------(Перекладач має що сказати)----------
В очікуванні дині)
1. Матраци Simmons — це один з найвідоміших і найстаріших брендів у світі, що займається виробництвом матраців. Компанія Simmons Bedding Company була заснована в США у 1870 році Залмоном Г. Сіммонсом.
