Пізня зима

Уйон не мав потреби обертатися. Дохьон невимушено відсунув Гарам убік і переступив через стілець своїми довгими ногами. Сівши так близько, що їхні плечі майже торкалися, Уйон несподівано почав гикати.

— Чому ти сів у таке тісне місце?

— Скажи це після того, як навчишся стримувати свої феромони.

Кров закипіла в тілі Уйона. Серце билося так сильно, що здавалося, ніби звук от-от буде чутно всім навколо. Гик, гик. Плечі Уйона здригалися, а Дохьон, навіть не глянувши на нього, підсунув пляшку води.

— Твоє п’яне поводження — ось проблема. Ти постійно дошкуляєш новачкам.

— Дошкуляю? Я просто хочу потоваришувати.

Склянка з водою опинилася перед Уйоном. Він бездумно втупився в руку, яка поставила її на стіл. Гик. Його плечі знову здригнулися. Глянувши на нього, Дохьон постукав по склянці.

— Випий.

Його тон був таким самим спокійним, як і раніше. Навіть акуратно доглянуті нігті нагадували ті часи, коли він тримав у руках ручку. Єдина різниця полягала у тому, що його невимушений тон перетворився на формальніший.

— Дякую.

Здавалося, що всередині все перевернулося. Якби це сталося раніше, він, можливо, був би розчулений турботою, але зараз вона не приносила жодної втіхи. Навіть попри те, що Дохьон повністю блокував феромони Гарам, Уйон не відчував задоволення. З гірким відчуттям він усвідомив, що доброта Дохьона призначалася для всіх, а не тільки для нього.

— Ти в порядку?

Побачивши, як змінився колір обличчя Уйона, Сонгю обережно запитав. Уйон кивнув, сигналізуючи, що все гаразд, і зробив ковток води. Його гикавка припинилася відтоді, як Дохьон передав йому воду.

— Це про нього я говорила.

Гарам вказала на Уйона з ще п’янішим виразом. Потім вона сперлася на плече Дохьона, але той звично відштовхнув її. Гарам, без жодних скарг, посміхнулася.

— Усе так, як я казала, правда ж?

Дохьон поглянув на Уйона. На мить у нього з’явилася надія, що, можливо, Дохьон його впізнає. Він же не робив пластичних операцій, просто виріс і схуд. Можливо, якби Дохьон уважніше придивився, то зрозумів би.

— Схоже.

Але Дохьон зовсім не впізнав Уйона. Він навіть не дав відчути, що Уйон здається йому знайомим. Спокійно, з лагідною усмішкою, він просто запитав:

— Можна говорити з тобою неформально?

Це була штучна усмішка. Принаймні так це сприймав Уйон. Усмішка здавалася красивою, але з якоїсь причини вона була трохи незручною.

— Так.

Спогади прекрасні, коли залишаються спогадами. У своїй уяві Уйон, можливо, надто ідеалізував Кім Дохьона. І, мабуть, тому зараз це здавалося чужим. Він усе ще був добрим і ввічливим, але більше не викликав колишнього трепету.

— Ти казав, що хочеш приєднатися до нашого клубу, так?

Минуло чотири роки. Три весни промайнули за цей час, тож не дивно, що почуття згасли. Серцебиття, напевно, було лише реакцією на шок від раптової зустрічі.

— Як тебе звати?

Уйон подивився на Дохьона допитливим поглядом. Коли вони зустрілися очима, гострий біль пронизав його груди, але він змусив себе це проігнорувати. Це спілкування, яке змушувало його знову представлятися, здавалося безглуздим і принизливим.

— Сон Уйон.

Дохьон злегка насупився, його губи розкрилися, ніби він хотів щось сказати. Ледь помітний рух його брів одразу привернув увагу Уйона. Потім Дохьон обережно повторив ім’я.

— Сонву Йон?

Очі Уйона защеміли. Якби він відповів “Так”, то здавалося б, що Дохьон знову назвав би його “Йон-а”. Але тепер настав час чітко виправити всі непорозуміння минулого.

— Сон. Уйон.

— А, Уйон.

І на цьому все. Слабкий інтерес зник так само швидко, як і з’явився. Уйон ще раз усвідомив своє місце. Він був лише тим, хто проходив повз у житті Дохьона. Ніким більше.

— Цікавий збіг.

Він не міг побачити вираз обличчя Дохьона, коли той промовив це, бо той одразу відвернувся. Але його мʼякого голосу було достатньо, щоб Уйон почервонів. Чесно кажучи, мати такий приємний голос — це просто нечесно.

— Ви про що?

Поцікавився Сонгю, який обмінювався келихами з Гарам. Дохьон теж витягнув нову чарку і налив трохи соджу. Схоже, він збирався залишитися за цим столом ще на деякий час.

— У нього таке саме ім’я, як у мого колишнього учня. Але той хлопець мав одне складне ім’я. Сонву Йон.

— Ого, таки справжній збіг.

Уйон сам не помітив, як його охопило хвилювання від того, що Дохьон згадав його. Він притиснув долоні до колін, намагаючись заспокоїти хвилювання, що піднімалося. Але стримати зростаюче бажання дізнатися більше він не міг.

— Яким він був учнем?

Ще трохи. Уйон хотів почути, що Дохьон розповість про нього. Принаймні він хотів дізнатися, яким Дохьон його запам’ятав. Вони мали однакове ім’я, тож цікавість не здавалася дивною, чи не так? Уйон переконав себе в цьому, піднімаючи голову.

— Ну, просто…

Кадик Дохьона рухнувся вгору-вниз. Лінія щелепи, що простягалася під вухом, була набагато чіткішою, ніж чотири роки тому. Злегка знизавши плечима, Дохьон недбало посміхнувся.

— Це не найприємніші спогади.

Це було схоже на удар по потилиці. Здавалося, ніби хтось стискає його шлунок і безжально насміхається. Холодне усвідомлення в думках Уйона змусило реальність стати ще жорсткішою.

— Я б не дуже хотів про це говорити.

Ці спогади справді були такими неприємними? Вони були настільки поганими, що він мав зробити саме таке незручне обличчя і змінити тему? Він припинив спілкування, змінив свій номер і зник, бо справді хотів віддалитися від Уйона?

«… Схоже, я був важким учнем.»

— Гм, не зовсім так.

Він пошкодував, що зізнався йому тоді. Якби він цього не зробив, відповідь Дохьона зараз могла б бути іншою. Якби він просто почув щось на кшталт: «Він був хорошим учнем», це не розбило б йому серце.

— У будь-якому разі, щодо клубу…

Уйон проігнорував слова Дохьона й осушив келих пива перед собою. Воно було теплим і несвіжим, що ще більше зіпсувало йому настрій. Коли він скорчив гримасу через смак, Дохьон налив йому новий келих свіжого пива.

— Тобі подобаються англійські романи?

Уйон ледь помітно кивнув, закривши очі на мить, перш ніж знову відкрити їх. Тепло, що накопичувалося в його очах, було викликане не лише алкоголем. Крижане пиво, що холодило руки, лише підсилювало спрагу.

— Так.

«Ти подобаєшся мені, учителю».

У той день, коли Уйон не зміг стримати свої почуття і зізнався, Дохьон не посміхнувся йому. Він не погладив його по голові й не спробував зрозуміти його почуття. Єдиною відповіддю, яку тоді отримав Уйон, була незручна згадка про те, що Дохьон йде в армію.

— Це добре. Я пізніше дам тобі заяву на вступ до клубу. Можеш заповнити її та принести назад, або просто зайти до клубної кімнати.

Не те, щоб Уйон не розумів. Йому тоді було всього шістнадцять — незрілий і повненький. Жоден університетський студент не сприйняв би серйозно зізнання від когось такого, як він. Якби все було навпаки, Уйон, мабуть, відреагував би так само.

— Дай свій телефон. Я запишу тобі свій номер.

— О, мій телефон…

Уйон поспішно підвівся й почав нишпорити у кишенях. Він деякий час шукав у кишенях штанів, але телефон, зрештою, виявився у передній кишені худі. Ніяково передаючи телефон без чохла, він почув, як Дохьон тихо видихнув.

— Подряпаєш його.

На екрані з’явилися стандартні шпалери, і телефон навіть не був заблокований. Дохьон набрав свій номер із витонченим виразом обличчя, а Уйон зберіг контакт під іменем «Кім Дохьон Сонбе[1]». Дохьон на мить зупинив погляд на Уйоні.

[1] Сонбе - це старший за віком, статусом, званням, наприклад, у навчанні, роботі чи службі. Так називають тих, у кого більше досвіду у галузі.

— …Чому ти так дивишся?

Одне око Дохьона трохи примружилося. Це було його ліве око, те, що з подвійною повікою. Трохи нахиливши голову, він кивнув у бік телефону.

— Ти вже знав, як мене звати?

— …

Тепер, коли Уйон задумався, він зрозумів, що тільки він сам представився. Намагаючись не показати свого збентеження, він швидко придумав виправдання.

— Я почув його від асистента.

— Юнву хьон[2]?

[2] Хьон - це звертання, яке використовують молодші брати або молодші чоловіки до старшого брата чи старшого чоловіка, з яким вони близькі. Це термін, що підкреслює повагу та теплі стосунки.

На щастя, Дохьон не став копати глибше. Здавалося, він запитав просто з цікавості, а не для того, щоб влаштувати допит. Полегшено зітхнувши, Уйон заховав телефон назад у кишеню.

— Гей, малий, дай і мені свій номер.

— І мені також.

Починаючи з Гарам, Сонгю та кілька інших людей, яких Уйон навіть не знав, простягнули свої телефони. Не маючи часу протестувати, чому його називають “малим”, Уйон вводив номери один за одним. Після чотирьох записаних номерів Гарам гордо поплескала Дохьона по плечу.

— Гей, ходімо покуримо.

— Я кинув.

— І знову це твоє “кинув”.

Гарам не наполягала далі, оглядаючись навколо.

— Хтось ще хоче курити?

На це запитання більшість за столом піднялися, включаючи Сонгю, який кликав Уйона.

— А ти, Уйоне?

Уйон одразу пішов за Сонгю. Він не міг витримати залишитися сам на сам із Дохьоном. Проблема була в тому, що навіть після того, як Уйон підвівся, Дохьон не посунувся, щоб пропустити його.

— Вчи-…

Уйон затнувся, напружено ковтнувши. Звички — страшна річ. Вони не зникають навіть через роки. Він мало не назвав його вчителем, як колись.

— Сонбе[3], можете трохи посунутися?

[3] В корейській мові «вчитель» (선생님) та «сонбе» (선배) мають однаковий перший склад, тому це звучало як запинка, а не виправлення.

Після короткої паузи Дохьон нарешті посунувся. Щойно з’явилося достатньо місця, Уйон швидко перескочив через стілець. Його рухи нагадували кролика, який намагається втекти.

У барах без кімнат для куріння людям доводилося виходити на вулицю. Серед тих, хто мав сигарету в роті, Уйон просто тримав сигарету, яку взяв у Сонгю, в руках. Сонгю запропонував запалити її, але Уйон похитав головою.

— Онні[4], а у того старшого є дівчина?

— Він такий гарний! Скільки йому років?

— А щодо клубу? Можна до нього вступити?

[4] Онні - це звертання, яке використовує молодша дівчина до своєї старшої сестри або до старшої за віком жінки, з якою вона в близьких або дружніх стосунках. Виражає повагу та теплоту у стосунках.

Непомітно розмова перейшла на Дохьона. Гарам, із виглядом, що ніби промовляв: «То ось чому він не прийшов», терпляче відповідала на кожне запитання. Уйон відчув полегшення, дізнавшись, що у Дохьона немає дівчини. Потім, здивувавшись що це порадувало його, він зламав сигарету навпіл.

— Кім Дохьон нічого не вартий, крім свого обличчя. Ніколи не зустрічайтеся з студентами, які вже повернулися з армії.

— Але він такий класний.

— Я краща.

Яка різниця, є в нього дівчина чи ні? Дивлячись на зламану сигарету, Уйон зітхнув. Сонгю витягнув нову сигарету і простягнув йому. Цього разу він не тримав її в руці, а підніс до губ.

— Дохьон-хьон справді крутий.

— … Не дуже.

Уйон не хотів визнавати вголос, наскільки популярний був Дохьон. Його вже розбурханий шлунок тепер зовсім кипів.

— Мені не подобається його посмішка, вона здається фальшивою.

Раптом вираз обличчя Сонгю напружився. Його погляд був спрямований не на Уйона, а кудись позаду нього. Відчуваючи тривожну атмосферу, Уйон підняв голову й з жахом впізнав знайомі феромони.

— Ось ви де.