Пізня зима

Це було обличчя, яке Уйон не міг забути протягом останніх чотирьох років. Воно з’являлося в його снах і закарбувалося в пам’яті так чітко, що здавалося, ніби ніколи не зникне й не розмиється. Ніжний погляд, подвійне повіко з однієї сторони, охайні брови — усе це було образом його “Учителя”.

«…»

Уйон не міг повірити в слово «випадковість». Навіть якщо він чіплявся за найменшу надію, він не сподівався, що це стане реальністю. Та слабка можливість, про яку він смутно мріяв, була повністю відкинута лише кілька хвилин тому.

Але потім він побачив Учителя. Це була не тільки зовнішність — навіть ім’я збігалося. Кім Дохьон. Лише  ці три склади, змусили його серце шалено битися. Його м’яке волосся стало дибки, а феромони почали виходити назовні. Він знав, що так не можна, але це було так само неконтрольовано, як і під час першого прояву.

— Ем…

Він заїкався, намагаючись говорити. Було стільки всього, що він хотів сказати: що скучив за ним, що старанно вчився, що схуд, що став вищим. Було так багато новин і досягнень, якими він хотів похвалитися, сподіваючись побачити усмішку на обличчі Вчителя та відчути, як той лагідно поплескує його по голові.

— Це…

Проте жодне з того, що він хотів сказати, не зірвалося з його вуст. Доброзичливий вигляд, пряма постава — все, крім більш виразних рис обличчя, залишилося таким самим, як раніше. Але дивне відчуття дискомфорту продовжувало переслідувати Уйона. Його губи злегка тремтіли, коли він майже нечутно запитав:

— …Ви Альфа?

Він відчував феромони. Потужну присутність, яка могла належати лише домінуючому Альфі. Сухий і освіжаючий аромат — це точно були феромони, які ні сигарети, ні парфуми не могли відтворити.

— Так.

Відповідь прозвучала байдужим тоном. З порожнім виразом обличчя Дохьон повільно моргнув, поглянувши на Уйона. У його сухому погляді не було жодного натяку на те, що він згадав про їхнє минуле.

— Так, я Альфа.

Щойно Уйон це почув, він одразу повернувся спиною. Він прикусив губу і швидко пішов геть. З кожним кроком емоції, що вирували в його серці, посилювалися, немов ураган.

«... Учитель Альфа?»

Він точно це питав. Те останнє підтвердження було джерелом усіх почуттів Уйона. Якби тоді відповідь була навіть трохи іншою, Уйон залишив би своє серце закритим навіть зараз, через чотири роки.

«Чому? Учитель здається Альфою?»

Але він виявився Альфою?

Уйон не міг зрозуміти, в якому стані провів останні кілька тижнів.

Коли він нарешті прийшов до тями, семестр вже розпочався, а його розклад курсів був суцільним хаосом. Йому довелося брати заняття зі старшокурсниками, а також предмети, про які він не мав жодного уявлення. Цього було достатньо, щоб він серйозно задумався про відрахування. Лише за чотири дні після початку занять він уже більше десяти разів відвідав деканат.

— У вас ще є час підкорегувати розклад…

Доброзичливий асистент щиро висловив свої співчуття, дивлячись на розклад Уйона. Він не тільки допоміг відповісти на запитання, а й тихо підказав про курси, доступні за принципом «хто перший — того і місце». Зазвичай ніхто б не йшов на таке, але ситуація Уйона була настільки жалюгідною, що асистент просто не міг залишитися байдужим.

— Тримайтеся.

— Так…

Асистент легенько поплескав Уйона по плечу. Його зсутулена постава з опущеною головою нагадувала покірне цуценя. Якби у нього був хвіст, він, напевно, сумно звисав би вниз. Уйон тихо відповів і міцно стиснув ремінь своєї сумки.

— Ем, асистенте…

Через невдало складений розклад до наступного заняття залишалося багато часу. Йти було нікуди, друзів він поки що не завів. У спробах якось заповнити час, його думки знову й знову поверталися до тривожних питань.

Набравшись сміливості, Уйон подивився на асистента. Він збирався запитати про ім’я, яке не залишало його думок вже кілька днів.

— Ви випадково не знаєте Кім Дохьона?

— Кім Дохьона?

Асистент здивовано підняв брову. Знати кожного студента було практично неможливо, навіть для асистента кафедри, але він вирішив уточнити. Поглянувши на розклад, асистент запитав:

— Це через клуб?

— Клуб?

— Дохьон — президент клубу читання англійської класики. Ви цікавитесь і запитуєте про нього через це?

Уйон жваво кивнув. “Читання англійської класики” — це був той самий клуб, про який згадував Дохьон під час їхніх занять. Здавалося, тоді він був наймолодшим учасником. А тепер він став президентом.

— Що ти хочеш дізнатися?

— Просто… Яка він людина…

Замовкнувши, Уйон почав нервово перебирати ремінець свого рюкзака. Він відчував неприємне хвилювання через те, що сам порушив цю тему. Здавалося, ніби він втручається в чужі справи.

— Ну, він хороша людина.

На щастя, асистент дав найбільш нейтральну відповідь. Він зробив паузу, уважно дивлячись на Уйона, а потім додав більш детальне пояснення:

— Він відповідальний і багато працює для клубу. Якщо ти приєднаєшся, він буде дуже радий. До того ж він найкращий студент на нашій кафедрі, тож буде корисний під час підготовки до іспитів.

Сказане не сильно відрізнялося від того, що Уйон уже знав. Хоча він і не знав, що той найкращий студент, але був упевнений, що Дохьон займає високі позиції. Це відчуття відповідальності він відчував ще під час їхніх уроків.

— …Він Альфа?

Уйон нарешті видав це питання. Воно було ніби вже вирішене в його думках.

— Так.

З часу орієнтації образ Дохьона, його погляд на Уйона, феромони в повітрі — усе це не виходило з голови.

— Альфа…

Хоча раніше він сказав, що це не так.

Уйон завжди мав антипатію до Альф. До пробудження і після — нічого не змінилося. Якщо раніше це була проста неприязнь, то тепер це перетворилося на фундаментальну ненависть. Альфи ніколи не залишали Уйона в спокої, бо він був Омегою.

— Чи є щось, що ти ще хочеш дізнатися?

— …Ні, дякую, цього достатньо.

Саме тоді його серце відчуло зраду. Це було не лише розчарування, а й несправедливість. Йому було неприємно, що людина, яка так йому подобалася, виявилася Альфою.

Хоча, якщо подумати, Дохьон ніколи прямо не заперечував цього. Тоді, під час того запитання, він просто змусив Уйона дійти власного висновку. Але те, що він не виправив цю помилку, залишало відчуття обману.

— Дякую.

Уйон злегка вклонився і закинув рюкзак на плече. Попри трохи теплішу погоду, він усе ще носив пальто замість теплого жакету, і навіть у приміщенні кінчик його носа залишався холодним. Він недооцінив корейські холоди.

— Ой, зачекайте.

Асистент затримав Уйона, який вже збирався піти, і підняв руку. Озирнувшись на поклик, Уйон побачив студентку, яка наближалася до них.

— Ви мене кликали?

Це була висока дівчина, майже одного зросту з Уйоном. З довгим хвилястим волоссям і різкими рисами обличчя, вона створювала зовсім інше враження, ніж асистент. Ледь відчутний аромат феромонів видавав її як Альфу.

— Він хоче вступити до вашого клубу.

— Ні, не зараз…

Уйон вже хотів відступити, але завагався. Погляд, який він зустрів у повітрі, блищав, наче у хижака, який знайшов свою здобич. Гарам, яка несподівано наблизилася до Уйона, широко посміхнулася.

— Першокурсник?

У її голосі відчувалася незрозуміла сила. Уйон відступив назад, цього разу відчуваючи справжній острах. Гарам підняла руку, ніби хотіла запевнити його, що не збирається кусати.

— Ах, де ж я тебе бачила? О, ти той першокурсник із орієнтації!

— Орієнтації?

— Хіба не пам’ятаєш? Я казала про вечірку після заходу, але ти сказав, що зайнятий, і пішов.

На мить у нього промайнула згадка. Це була та Альфа-старшокурсниця, яка під час орієнтації пропонувала приєднатися до вечірки. Тоді він навіть не зустрівся з нею поглядом, бо боявся Альф, і поспішно пішов.

— …Вибачте.

Очі Гарам розширилися від його невпевненого вибачення. Вона видала дивний звук, схожий на “га?”, а потім голосно засміялася, запитуючи, чому він вибачається.

— Якщо ти так вибачаєшся, просто приєднуйся до клубу. Тобі подобається Шекспір?

Це було неочікуване і зовсім випадкове питання. Асистент теж обернув голову, посміхаючись. Невже “Читання англійської класики” дійсно стосується Шекспіра?

Поки Уйон вагався з відповіддю, Гарам підняла брови із загадковим виразом.

— У нас сьогодні буде привітальна зустріч. Прийдеш?

* * *

— Ого, то ти був у Сполучених Штатах?

— А де саме? Лос-Анджелес? Нью-Йорк? Скільки років ти там провів?

— Мій друг постійно скаржився на расову дискримінацію. Там було так само?

Серед шквалу запитань Уйон ніяково насупив брови. Він відчував себе надзвичайно обтяженим увагою, якої не просив. Спочатку це були одна-дві людини, але коли він оговтався, весь стіл вже дивився на нього.

— … Я був у Лос-Анджелесі чотири роки.

Коли Уйон вперше потрапив на вечірку, яку організувала Гарам, він сів у відокремленому місці, наче покинутий недопалок. Старшокурсники були зі старшокурсниками, а першокурсники трималися окремо. Вже були сформовані групи. Через свій характер Уйон не міг поводитися привітно, а Дохьон був настільки далеко, що його майже не було видно. Поки Уйон намагався не дивитися в той бік, до нього підійшов Бета.

— Ти був на орієнтації?

Його звали Квон Сонгю. Осушивши келих пива за один раз, Сонгю сів напроти Уйона, зав’язавши дружню розмову.

— Я думав, ти пішов в інший університет, бо не бачив тебе на лекціях.

Цей коментар змусив Уйона показати Сонгю свій розклад на телефоні, і Бета був вражений настільки зіпсованим розкладом, який міг би стати мемом в інтернеті. Природно, Уйон став об’єктом співчуття для всіх.

— Але ж навчання в Лос-Анджелесі дороге? Твоя сім’я, напевно, забезпечена.

— Гей, не говори грубі речі.

Сонгю, з трохи роздратованим виразом обличчя, сказав не псувати настрій. Хоча це було правдою, що навчання в Лос-Анджелесі дороге і сім’я Уйона була забезпечена, це здавалося неважливим. Це відрізнялося від хлопців, які цькували Уйона у середній школі через те, що вони не могли дозволити собі те саме.

— О, в Уйона тепер багато друзів?

Раптом Гарам, похитуючись, приєдналася до розмови. Вона виділяла суміш алкогольного аромату, Альфа-феромонів й усього, що не подобалося Уйону. Незважаючи на спроби уникнути її й спертися на стіну, Гарам не звертала уваги і весело говорила.

— Ну, гарні хлопці завжди особливі.

Феромони Гарам були розсіяні навколо. Це не було навмисно, і, схоже, вона забула їх контролювати через алкоголь. Уйон, ніби ненароком, сперся підборіддям на руку, прикрив рот рукавом і зробив неглибокий вдих.

— Ця нуна[1] вже…
[1] У корейській мові “нуна” (누나) — це термін, який використовують хлопці для звертання до старшої сестри або до жінки, яка старша за них і з якою вони у близьких стосунках. Це слово відображає повагу, теплоту та іноді ніжність. В перекладі це означає "старша сестра"

— Мун Гарам, перестань поводитися як старий дід.

У цей момент із-за спини пролунав знайомий, м’який голос. Голос, який Уйон знав надто добре — рівний і спокійний. Його серце раптово завмерло, і, ще не встигнувши напружитися, він відчув велику руку, що опустилася йому на плече.

— Йому явно незручно.