Поїздка Валькірій

Небо на лінії фронту було затягнуте тонкими хмарами Одноденок, їхнє моторошно безтурботне срібло простягалося, скільки сягало око.

— До вас рухається ще одна група «Левів», чисельністю близько батальйону...! У нас теж є взвод, який прямує до вас!

Радіостанції ескадрильї гуділи від шалених повідомлень про стан справ. Бої вже забрали 30 відсотків їхніх сил, і новина про наступаючих «Левів» означала смерть для 12-ї роти 141-го полку 177-ї бронепіхотної дивізії Федеративної Республіки Ґіад, яку з кожною хвилиною лише відкидали все далі назад.

— Сорок п'ять секунд до контакту! О, Боже...!

 

— Ц-к... Вони ще йдуть...?!

Під час несамовитих маневрів, Юджин застогнав з парної кабіни свого «Ванаґандра», які порушували його стабільність. У нього було сріблясте волосся та очі чистокровної Селени. Хоча він носив окуляри, його обличчя все ще було юним для сімнадцятирічного.

Проти Федерації Легіон застосовував безжальну тактику... один загін відривався від бою і крадькома виходив, щоб викликати підкріплення. Незабаром таких підрозділів ставало багато, і новостворена орда знову поверталася до бою. Взірець Федеративної Республіки Ґіад у третьому поколінні Фельдресс Ванаґандр був здатен змагатися з Левом за домінування у наземній війні. Нижчі одиниці просто не мали шансів.

— Бляха, що робить артилерійська бригада?! Де прикриття вогнем?!

Він чув, як командир роти, що сидів на задньому сидінні, на місці навідника машини, гірко лаявся по рації. Через важку ходу восьминогого Ванаґандра, відлуння його танкової гармати та вереск енергопакетів, було неможливо щось почути, або вести розмову в кабіні, навіть з невеликої відстані.

Командувач, звісно, чудово це усвідомлював. Потопаючи в темряві, створеної безперервним розгортанням Одноденок, його радари та сенсори не працювали, і визначити місцезнаходження ворога за допомогою одного лише зору було неможливо. Битви проти Легіону завжди починалися як раптові, односторонні атаки.

Екіпірована в потріскані броньовані екзоскелети та з 12,8-мм великокаліберними кулеметами, бронепіхота зіткнулася з драгунськими «Сірими вовками», але в підсумку була розчавлена разом з окопами, в яких вони сиділи.

 

 Бойова машина, «Ванаґандр», була оснащена товстою композитною бронею та 120-мм гарматою, яка не мала собі рівних за потужністю. Але недостатня мобільність призвела до того, що він також був розгромлений.

Легіон був машиною, створеною для вбивства, і людські рефлекси не встигали за швидкістю їхньої реакції. Ванаґандр був особливо слабким, коли справа доходила до прискорення; навіть якщо з точки зору власної крейсерської швидкості він міг зрівнятися з силами Легіону, коли справа доходила до комплексних рухових можливостей, таких як прискорення, гальмування або поворот, він фатально відставав.

— Не розслабляйтеся! Немає шляху назад, навіть якщо ми спробуємо втекти!

— Ідіть на мене, паскудні шматки металобрухту! Це буде моєю довбаною честю - захищати своїх товаришів!!

— Чорт забирай, я тут не помру! Я не хочу, щоб мене забрали...!

Піхотинці намагалися відмахнутися від неминучої смерті, закидаючи механічних демонів, що наближалися до них, насмішками та кулями, а в радіохвилях лунали кошмарні крики. Юджин зціпив зуби, коли голоси, які вже встигли змиритися з їхньою долею ще під час бою, відлунювали в його вухах.

 

Біііп. На їхній запит про підкріплення, який вони передавали з самого початку бою, нарешті відгукнулися, про що сповістив звуковий сигнал. І тоді це сталося.

 

Кілька снарядів пронеслися в повітрі, розрізаючи блідо-блакитне місячне світло і нічну темряву, наче тонку марлю. Вони приземлилися на верхній ділянці лінії тилу Легіону з вражаючою точністю, деякі розірвалися, а інші випустили на них зливи дрібних вибухових речовин. Обстріл був ідеально сконцентрованим, оминаючи віяло броньованої піхоти, та потрапляючи лише на ті машини Легіону, що знаходились в глибині.

Бомбардування було нічим іншим, як надлюдським подвигом. Слабоброньовані розвідники... Мурахи... колективно замовкли. Сірі вовки були знищені шквалом ракет, випущених в їхній тил. Можливо, бойові можливості легкого Легіону і зменшилися, але неушкоджені «Леви» розвернули свої гарматні башти, доки не впали на землю за мить, отримавши бронебійні снаряди у фланги.

І коли оглушливий рев гарматних пострілів Левів і постійні хмари пилу та гуркоту стихли, Юджин нарешті зміг почути його здалеку, відлуння нагадувало далекий грім.

З початковою швидкістю 1600 метрів на секунду, що значно перевищувала швидкість звуку, гарматний постріл пролунав задовго до того, як його можна було почути.

Удар супроводжувався різким, важким, характерним звуком металевих пластин, що вдарялися одна об одну.

— 88 мм...?!

— Ц-к, тільки не кажіть мені, що це...!

Він кинувся на Легіон крізь темне небо, наче павук, що стрибає і жадібно хапає комах з землі. Приземлившись на вершині Лева в центрі ворожого строю, він загнав чотири електромагнітні палі в його лапах у спину Лева. Лев здригнувся і сильно смикнувся.

Він мав чотири гнучкі зчленовані ноги та білосніжну броню, кольору відполірованої кістки. Два маніпулятори, оснащені парою високочастотних лез і дротяним гаком, були складені, як павучі челюсті, а на спині - кронштейн для гармати, що підтримував 88-міліметрову гладкоствольну гармату. 57-міліметрові пальові приводи на кінчиках кожної з чотирьох ніг виблискували яскравим сріблястим відтінком.

Машина була наділена холодною, лютою красою, гідною імені «Валькірія», але водночас вона викликала жахливий образ скелета, що блукає полем бою в пошуках своєї загубленої голови.

«Реґінлейв...»

Стогін, що просочився з бортової радіостанції, звучав не так, як щось, що можна було б сказати перед обличчям союзника, який прийшов на підмогу, а більше як вираз страху перед лицем ворога.

XM2 Реґінлейв.

Це була повна протилежність Ванаґандру, який мав важку композитну броню, що забезпечувала абсолютний захист, і 120-мм гармату, що забезпечувала максимальну пробивну силу. Потужність пострілу Реґінлейва була прямо протилежною його вазі, а потужні та високоефективні лінійні актуатори надавали цьому танку третього покоління Фельдресс, високу мобільність.

Зробивши акцент на маневреності, «Реґінлейв» пожертвував захистом і вогневою потужністю, а його гіпермобільність навіть завдавала шкоди тілам пілотів. Це був високомобільний бойовий винищувач третього покоління, спроектований, здавалося б, чистим божевіллям. Він базувався на «їхніх» машинах: диявольських безпілотниках, створених Республікою по той бік територій, захоплених Легіоном.

Легіон був позбавлений будь-яких ознак життя і співчуття, не відчував скорботи за загиблими товаришами. Вони не боялися смерті.

Лев швидко змінив свою основну мету, готуючись підбити «Реґінлейв», який опинився в уламках підбитої союзної машини.

Вистрибнувши з-під обстрілу в останню секунду, «Реґінлейв» вистрілив у застряглого «Лева», який за мить сів на мілину. Його башта, що важила кілька тонн, була зірвана вибухом власних боєприпасів і злетіла високо в повітря. Бойова одиниця вибухнула показною кулею полум'я - запобіжний захід, щоб захистити секретні дані від ворожих рук.

«Реґінлейв» помчав далі, прориваючись крізь червоне і чорне полум'я, а також смертоносний дощ металевих уламків. За лічені секунди подолавши п'ятдесятиметровий розрив між танками, він здійснив стрибок на коротку дистанцію до «Лева», щойно той розвернув башту, обсипаючи вразливий фланг машини, бронебійними снарядами зі своєї 88-мм гармати, коли вони перетиналися. Своїми високочастотними лезами він без паузи вирубав групу сірих вовків, що напали на нього, а потім стрибнув, щоб поодинці атакувати наступних Левів.

Так, самотужки.

Це була лише одна машина, але вона знищила майже неушкоджену роту посиленого броньованого легіону.

Його високочастотні леза верещали, пальові приводи випускали фіолетові електричні розряди, а 88-міліметрова гармата стрясала поле бою своїм ревом, перетворюючи пекельні шматки заліза на звичайний металобрухт.

Цей подвиг не був свідченням можливостей машини. Скоріше, це заслуга їхніх пілотів... колись відомих як «Процесори», коли вони пілотували «безпілотники» з жорстокою назвою... і їхнім навичкам, які зробили все можливе, щоб змінити ситуацію.

Співвідношення втрат між «Реґінлейвом» і «Левами» було не набагато вищим, ніж між «Ванаґандром» і «Левами», а рівень втрат «Реґінлейва» був фактично вищим. Насправді, коли пробний підрозділ «Реґінлейвів» був розгорнутий на випробувальному етапі, всі роти, окрім однієї, були загнані в кут і знищені... і ця ж рота, очолювана ними, знищила ворожі сили в повному складі.

Солдати-берсерки, яких Федерація врятувала з глибин пекла, повернулися туди з власної волі. Вони не боялися йти в бій з Легіоном, не здригалися перед обличчям смерті, що чекала на них.

Їх ніяк не турбувала легка, майже відсутня броня, вони їздили на «Реґінлейвах», і переслідували Легіон з неймовірною холоднокровністю. Вони протистояли величезному Легіону, атакуючи його лоб в лоб, розриваючи його на частини з нестримною жорстокістю і ретельною координацією.

Божевільні.

Маленька тінь промайнула, вчепившись в одну з довгих ніг Реґінліва. Реґінлейв підняв ноги, щоб струсити її, а потім вдарив її одним зі своїх пальових приводів, простромивши їй голову наскрізь.

Це була самохідна протитанкова міна.

Юджин зрозумів це, але все одно здригнувся від жаху, побачивши її. Чи справді в ту коротку мить Процесор зміг розгледіти, що це не дружні сили, які просять про допомогу? Чи, може, йому взагалі було байдуже, чи це союзник, і він діяв з метою самозахисту?

Реґінлейв труснув ногою, ніби намагаючись позбутися впертого шматка сміття, і гуманоїдна фігура, що яскраво прилипла до ноги, була відкинута геть, але влучила в Лева. Спрацював запобіжник, і вона вибухнула, металевий струмінь осколково-фугасної протитанкової боєголовки в'ївся у верхню частину броні танка.

Мерехтливе полум'я осяяло білі обладунки Реґінлейва, на мить зробивши видимим особистий знак на ньому.

Безголовий скелет з лопатою... зловісний знак Женця, найогиднішого і найбожевільнішого з Процесорів.

Особистий знак найвидатнішого з них. Оскільки всі його побратими загинули під час першої битви, він один розгромив усе вороже військо.

Його звали...

Очі Юджина розширилися від усвідомлення, коли капітан роти, що сидів позаду нього на місці навідника, гірко сплюнув.

Ім'я тих, хто народився зі злоби Республіки, загартованої жорстокістю і відшліфованої безжальністю. Ім'я тих знарядь вбивства, яким надали людську подобу, і які нічим не відрізнялися від Легіону.

 

— Вісімдесят шість... монстри Республіки...!

 

В принципі, броньована техніка... чи то гусенична, чи то крокуюча... ламається значно менше, якщо вона не експлуатується поза бойовою обстановкою.

Тому Шін сів у кабіну спеціального важкого транспортного засобу бойової ескадрильї 1028-го випробувального підрозділу Дослідницького бюро передових технологій, який перевозив його «Реґінлейв», «Могильника».

Він був одягнений у пілотний костюм сталево-блакитного кольору військової форми Федерації, зі значком двоголового орла та званням другого лейтенанта. Його світло-блакитний шарф, строго кажучи, порушував військовий статут, але всі дивилися на це крізь пальці, доки він не одягав його в офіційних заходах.

Він потягнувся під шарф, щоб зняти рейд-пристрій з шиї, коли отримав сенсорний резонансний виклик від ремонтної бригади, що знаходилася в задньому відсіку сховища.

— Другий лейтенанте Ноузен. 

— У вас все ще ввімкнений бездротовий зв'язок, капрале.

Він чув, як той клацав язиком і з парарейду, і з динаміків.

— Так, трясця. Ніяк не можу звикнути до того, наскільки ця штука «Парарейд» відрізняється від радіо. Навіщо вони доручили нашому підрозділу тестувати цю штуку, коли у нас вже є ця божевільна машина, над якою можна працювати...? Байдуже. Щодо боєприпасів, то вас влаштовує половина фугасів і половина бронебійних, так?

Більшість ескадрильї «Нордліхт» складалася з солдатів зі старих бойових територій Варґусів і офіційно не перебувала в армійському реєстрі.

Коли Федерація ще була Імперією, Варґуси були племенами солдатів, після підкорення, їх розміщували на прифронтових територіях на підступах до кордонів Імперії для захисту у разі надзвичайної ситуації. Покоління життя на полі бою зробили їх грубими та загартованими, а нинішній режим використовував їх як найманців, що зробило їхню дисципліну досить слабкою. Але вони, принаймні, з повагою ставилися до старших офіцерів.

— Так, це чудово.

— А ще у нас закінчилися запасні леза. «Джаґґернаутів» стає все менше і менше, а ви єдиний, хто користується цією божевільною зброєю, другий лейтенанте. Наступного разу, коли підете на вилазку, зробіть мені послугу і не розмахуйте ножами, як божевільний серійний вбивця, гаразд?

Ще однією особливістю ескадрильї «Нордліхт» було те, що вони називали цей апарат «Джаґґернаутом...» так само як і безпілотник Республіки, на базі якого він був створений... замість його офіційної назви - XM2 Реґінлейв. Минулого місяця, невдовзі після розгортання ескадрильї для виконання пробних вильотів, половина ескадрильї... включно з її капітаном... загинула в бою, і Шін залишився найстаршим офіцером, а отже, і новим капітаном ескадрильї. Він називав Реґінлейв, «Джаґґернаутом», і всі інші почали повторювати за ним..

Всі вони, здавалося, погоджувалися, що це ім'я набагато більше підходить, ніж ім'я «Валькірія». Порівняно з вісницею порятунку, ім'я гротескного, несамовитого Бога набагато краще пасувало непокірному металевому звірові, який безжально зжер своїх пілотів-випробувачів під час розробки, а згодом - половину ескадрильї.

Саме через надзвичайну схильність Джаґґернаута до вибору «вершників» ескадрилья «Нордліхт», яка, за військовою термінологією, перебувала на межі того, щоб вважатися розгромленою, не отримала жодного нового поповнення, не кажучи вже про реорганізацію з моменту свого формування.

— Все буде добре. Легіон скоро відступить.

— Га? А, так... Ця ваша штуковина. Я не дуже розумію, як вона працює, другий лейтенанте, але, безумовно, зручна. — промовивши щось, що було чи то проявом захоплення, чи то він говорив сам з собою, капрал вимкнув парарейд з нотками страху в голосі.

Шін зняв рейд-пристрій - металеве кільце, яке виконувало схожу, але набагато більш відшліфовану і досконалу функцію, ніж звичайний завушний мікрофон.

І саме тоді, коли він подумав, що він мало чим відрізняється від нашийника, з водійського сидіння до нього заговорив голос, який використовував інтонацію, що виходила за рамки старомодності. Це був голос, який Шін, що знав лише поле бою, вважав таким, що залишився на століття чи два в минулому.

— Гарна робота, Шіней.

— ...Фредеріка. Ти знову прокралася.

Маленька дівчинка років десяти відкинулася на спинку сидіння, повернувшись до нього обличчям. У неї були стрункі кінцівки, мініатюрна постать і тендітне, схоже на лялькове личко, яке дивилося на нього з-під військового кашкета. Її очі були червоними, як коштовне каміння, а довге чорне, як у Оніксів, волосся спадало до колін, поєднуючись зі сталево-синьою уніформою.

Ця нахабна дівчинка, яку він знав уже пів року - ще до того, як вступив до випробувального підрозділу... гордо випнула груди.

— Боюся, що твої спроби усунути мене, змовившись з технічним персоналом, були марними. Оскільки вони були досить заклопотані останніми перевірками, у мене було достатньо можливостей пробратися всередину.

— ... Капрале. Нам треба буде трохи поговорити, коли ми повернемося на базу.

— Другий Лейтенанте...?! Ні, вислухайте мене! Цього разу ми дійсно були завалені роботою...

Залишивши капрала з цим зауваженням, коли він вимкнув бездротовий зв'язок, Шін зітхнув і подивився в очі Фредеріки, червоні, як і його власні.

— Я ж тобі кажу, ти не зобов'язана ходити з нами на вилазки. Виконуй свої обов'язки належним чином, «Талісмане».

— Ти або дуже хоробрий, або дуже дурний, якщо так зі мною розмовляєш, коли дієш під нашим командуванням. Мало того, ти не маєш права говорити про належне виконання своїх обов'язків. Той, хто вважає себе командиром, незалежно від того, наскільки малою є рота, не може просто так залишити своїх підлеглих і кинутися на поле бою. Ця твоя схильність кидатися в бій без сторонньої допомоги - погана звичка. Бернольд скаржився на тебе, щоб ти знав.

Цей сержант, найстарший в ескадрильї, чоловік у розквіті сил, знизав плечима. Це мовчазне знизування плечима свідчило про те, що хоча він і був незадоволений тим, що його пораду проігнорували, зі стратегічної точки зору він не мав жодних претензій. Бернольд визнав, що Шін мав рацію, тож Шін не став більше вникати в суть справи.

— Вони самі винні, що не встигають за мною. Якби я просто стояв і чекав, поки вони мене наздоженуть, то це б перекреслило весь сенс створення мобільної оборони.

Процесори, які залишилися позаду, мовчали та криво посміхалися на його слова. Фредеріка, з іншого боку, просто насупилася.

— «Мобільна оборона», - кажеш. Дійсно, таке завдання підходить для таких, як ви. Але мені це не подобається.. Така тактика діє за умови, що лінію оборони прорвуть.

Передбачалося свідомо розгорнути піхоту як основну силу на передовій, а бронетанкові корпуси з високою мобільністю та вогневою міццю приховати в тилу. Така оборонна стратегія дозволяла їм знищувати ворога щоразу, коли він проривався через лінію фронту.

Атаки Легіону минулого місяця були особливо жорстокими, і сили на західній лінії фронту могли лише припинити просування, тому вони використовували цю оборонну стратегію, намагаючись мінімізувати втрати.

— Сьогодні ви перемогли, але так не триватиме завжди, кричуща різниця в можливостях відновлення наших армій дає зрозуміти, що ця стратегія врешті-решт зазнає поразки. І коли це станеться, що ти робитимеш в цей момент, на передовій?

З точки зору Шіна, все це було сказано занадто пізно, щоб мати значення. Його це анітрохи не хвилювало, тож він просто сидів на своєму місці.

Чи мало значення для солдатів на фронті, що станеться, коли ця країна впаде?

Чи мало це значення для них?

Фредеріка нахилилася вперед, щоб зустрітися з очима Шіна, на її обличчі було незадоволення.

— Ти слухаєш, Шінею? Твоя схильність до бездумного наражання на небезпеку також викликає занепокоєння. Невже ти не дбаєш про власне благополуччя? Пам'ятай, що ти більше не солдат Вісімдесят шостого сектору Республіки, а Федера... А-й-й-й.

Вона пронизливо закричала. Шін натягнув військовий берет Фредеріки аж під ніс, щоб заглушити її белькотіння. Не звертаючи уваги на її панічні крики, він відкинувся на жорстку спинку сидіння і заплющив очі.

Легіон здійснив на них великий набіг сьогодні вночі, і вони отримали сьогодні стільки запитів на підкріплення, що не могли їх порахувати. Він мав чималий досвід ведення бою протягом однієї, або двох ночей поспіль і мав намір насолоджуватися кожною секундою сну, який міг собі дозволити.

Фредеріка, тим часом, все ще була у владі свого берета.

— Ууу, я не можу його зняти, він не знііімається... Бернольд, допоможи менііі.

— Звісно. Але як тільки я це зроблю, будь ласка, заспокойтеся. Всі, включно з другим лейтенантом, воюють вже кілька днів. Дехто з них і очей не зімкнув, розумієте?

— Зрозуміло... Прошу вибачення.

Відчувши на собі чийсь побіжний погляд, Шін поринув у коротку дрімоту. Навіть уві сні він чув плач і голосіння механічних привидів, що не вщухали, блукаючи землями на заході. 

                              †

ПОБ¹ 15 слугувала передовою базою для 177-ї бронетанкової дивізії та другою оборонною лінією західної лінії фронту Федеративної Республіки Ґіад. Це була домашня база 141-го полку. Це означало, що через велику кількість офіцерів і Фельдрессів, які перебували на цій базі, її їдальня була неймовірно просторою.

Юджин ніс свою тацю в одній руці через велику їдальню, обшукуючи приміщення в спробі знайти людину, яку він шукав. Оскільки кафетерій перебудовували щоразу, коли пересувалася лінія фронту, він був доволі простий і непримітний.

Якби це було десять років тому, до революції, коли федерація ще була імперією, тут, без сумніву, висіли б портрети колишніх деспотів. Але натомість на стінах висіло національне кредо Федерації: «Ми будемо гордитися своєю справедливістю перед світом».

— Мм. Якщо ви шукаєте офіцерів ескадрильї «Нордліхт», то, здається, я бачив їх там.

— Дякую.

— Докласти зусиль, щоб зрозуміти та прийняти наших новачків - це гідний подиву жест, юний другий лейтенанте. Адже Вісімдесят шість було важче за інших.

Цей капітан, який виявився колишнім дворянином з сапфірською кров'ю, блиснув до Юджина зубастою посмішкою.

Юджин відповів невиразною посмішкою на посмішку капітана і попрямував у натовп, що заповнив кімнату. Слова капітана були правдою, але Юджин все одно вважав Вісімдесят шість, окрім Шіна... не те щоб він коли-небудь зустрічав інших... дивними і страшними. Якби він просто звернувся до них, можливо, поговорив би з ними та відчув їхні характери, то, можливо, подумав би, що вони порядні люди, але...

Федерація була багаторасовою країною. Її військові бази були переповнені людьми з усіх прошарків суспільства, але існувала велика різниця у віці солдатів, і юнаки, і дівчата наприкінці підліткового віку виділялися серед натовпу. Юджин був одним з таких прикладів - молодий офіцер, який закінчив спеціальну військову академію.

Він був частиною системи, коли після отримання мінімальної середньої освіти його призначали на посаду другого лейтенанта. Після цього він розпочав військову службу і поступово здобув вищу освіту, яку, як правило, він мав би отримати до призову на військову службу.

Ця система була встановлена Федерацією як «крайній засіб», щоб забезпечити наявність офіцерів навіть після десяти років виснажливої війни з Легіоном. Однак вона мала перевагу, що відкривала шлях до офіцерської кар'єри дітям із сімей середнього класу, і це було цілком добровільно. Незалежно від того, наскільки важким був стан війни, уряд Федерації ніколи не опускався до того, щоб примушувати цивільне населення йти до війська.

Тільки найгірші покидьки будуть змушувати інших боротися за них у їхніх битвах.

Федерація не була схожа на Імперію чи «ту» країну на заході.

Втім, його сусід по кімнаті та напарник по спеціальній офіцерській академії згадував, що це також було пов'язано з тим, що імпровізована армія призовників була неефективною в наш час і на такому типі поля бою, де від солдатів вимагалися технічні знання і навички поводження зі зброєю.

— ...Гей, а що тут роблять люди з «Нордліхта»?

— Наш загін вчора викликав їх на підкріплення, пам'ятаєш? Той Жнець і його безголовий скелет... У мене від них мурашки по шкірі.

— Я чув, що вони знищили божевільну кількість машин, за місяць, що вони тут... Як ворогів, так і своїх.

— Я маю на увазі, чорт забирай, він дійсно сидить всередині цієї штуки, правда? Все виглядає так, наче вони дійсно процесори, як говорили в республіці...

— Припини, чувак.Ти нічим не відрізняєшся від тих виродків Республіки, коли так поводишся, розумієш? Наша славна Федерація не займається такими звірствами.

— Ти правий. Слава двоголовому орлу.

Юджин пройшов повз офіцерів, таких же кремезних, як броньована піхота, та за іронією долі дістався до місця призначення. В кінці довгого столу в одному з кутів кімнати він знайшов людину, яку шукав. Він сидів навпроти маленької дівчинки, одягненої у військову форму. Цей молодий чоловік, одягнений у стандартний військовий двобортний піджак, тихенько споживав свій сніданок.

Обидва мали чорне волосся і червоні очі, відповідно Онікс і Піроп, і виглядали, як рідні брат та сестра, з різницею лише в кілька років. Вони мали витончену зовнішність, яка була ознакою аристократії старої імперії, а риси їхніх облич також були досить схожими. Однак Юджин чув, що у хлопця більше не було сім'ї.

Можливо, причиною того, що їхній куток був таким порожнім порівняно з рештою переповненого кафетерію, був їхній колір шкіри. Стара аристократія надавала перевагу расовій однорідності та ненавиділа змішану кров, а цивільні середнього класу зневажали нащадків панівного класу. Зазвичай, Онікси та Піропи належали до правлячого класу, але якщо в людині текла кров двох різних за кольором шляхетних родин, то дворянство цуралося такої людини.

На думку спала ще одна можлива причина їхньої ізоляції. Можливо, решта їхнього підрозділу просто відчувала те саме, що й усі інші, щодо їхньої сумнівної репутації.

Колупаючи виделкою куточок таці, молода дівчинка заговорила, її голос нагадував цвірінькання канарки.

— ...Шіней. Ти, мабуть, любиш їсти гриби?

— Не особливо. Ти не повинна змушувати себе їсти їх, якщо не хочеш, розумієш?

— Це правда, однак... залишити їжу на моїй тарілці було б великою неповагою до тих, хто доклав зусиль, щоб приготувати її для мене, чи не так?

— Тоді їж гриби.

— Нн...

Попри його слова, хлопець переклав гриби з маслом з її таці на свою, залишивши їй лише маленьку порцію. Хоч він і здавався грубим, але за характером був добрим старшим братом.

— Давно не бачилися, Шіне.

Шін повернувся і подивився на нього кривавими очима, і через одну довгу мить він моргнув.

— Юджин. Тебе призначили на цю базу?

— З минулого місяця.

Спитавши дозволу, він сів поруч із дівчинкою. Багряні очі Шіна пильно дивилися на нього.

— Ти мені вчора дуже допоміг. Той особистий знак зі скелетом - це був ти, так?

Шін надовго замислився.

— Гм... Перепрошую, з якого ти підрозділу?

Хоча це сталося лише вчора, Шін не міг пригадати, як врятував йому життя.

— А-ха-ха, ти досить популярний, чи не так?

Занепокоєно дивлячись між двома хлопцями, Фредеріка запитала:

— Твій знайомий?

— Він був моїм одногрупником у спеціальній офіцерській академії.

— Але ми знали один одного ще до цього. Ми обидва були добровольцями бронетанкової дивізії, жили в одній кімнаті під час навчання, сформували команду і навіть пілотували одну і ту ж машину під час навчань на Ванаґандрі.

Фредеріка ніяково відвела погляд.

— Ох... досить прикро... упевнена, тобі було не просто.

Юджин захоплено нахилився вперед, його очі блищали.

— О, так ти розумієш? Цей хлопець завжди мовчазний і прямолінійний, і ніколи не можна сказати, про що він думає.

— Дійсно, ти говориш правду. Він ніколи не відриває очей від своїх книг, коли люди намагаються заговорити з ним, і якщо він втрачає інтерес до того, що говорить співрозмовник, він просто киває замість словесної відповіді. Він не проти того, щоб повністю ігнорувати співрозмовника, коли йому це зручно.

— Зазвичай він настільки відсторонений, що можна подумати, ніби він якась холоднокровна істота, але потім він робить щось божевільне, перш ніж ти встигаєш відреагувати. Ти знаєш про легендарний нульовий провал Шіна?

— Ого? Розказуй.

— Він змусив Ванаґандра стрибнути в інсценованому бою під час відпрацювання бойових маневрів. І був негайно дискваліфікований за ризиковане пілотування.

Це було чотири місяці тому, наприкінці їхньої тримісячної базової підготовки в Спеціальній офіцерській академії. Сам по собі це був вражаючий пілотаж, але змусити «Ванаґандра»... який у бойовій готовності важив колосальні п'ятдесят тонн... стрибнути - це було не те, для чого він був сконструйований, не кажучи вже про ризик травмування пілотів, які перебували всередині. Юджин, який на той час служив навідником Шіна, сильно вдарився головою об підголівник, дізнавшись на власному досвіді, що бачити зірки - це більше, ніж просто ідіома.

Шін за своєю природою був несумісний з пілотуванням «Ванаґандрів». Здавалося дивним виступати проти безпечної міцної композитної броні та потужної 120-мм башти через те, що вони «занадто важкі», але саме цей інцидент привів до того, що Шін перевівся до 1028-го випробувального підрозділу... Що змусило Юджина відчути себе досить самотнім у той час.

Але навіть коли його добре ім'я оббріхували прямо перед ним, Шін здавався повністю відстороненим від розмови та просто потягував свою каву. Зовсім не весело. Обмінявшись незадоволеними поглядами, Фредеріка та Юджин за мить розсміялися.

— Другий лейтенант Юджин Ранц, 18-та рота. Приємно познайомитися .

— Фредеріка Розенфорт. Приємно познайомитися... Ну що ж, тоді.

Допивши свою чашку кави з вершками та цукром (хоча Шін вихопив цукорницю після того, як вона зачерпнула з неї чотири ложки), Фредеріка підвелася зі свого місця.

— Я не маю наміру бути третім зайвим колесом, для пари старих друзів посеред їхнього возз'єднання. Я піду.

Тримаючи тацю, призначену для дорослих і все ще завелику для її крихітної фігурки, вона спритно прослизнула крізь людський натовп і швидкими кроками побігла геть. Дивлячись їй услід, поки вона не зникла за дверима, Юджин повернувся. Зрештою, така молода дівчинка здавалася зовсім недоречною на військовій базі.

— ...То це талісман вашої ескадрильї?

— Так.

Це була традиція часів правління імперії, якої деякі ескадрильї дотримуються донині, встановлена з метою запобігання дезертирству солдатів-новобранців. До ескадрону приводили молоду дівчинку... приблизно такого віку, щоб вона грала роль молодшої сестри чи доньки солдата, давали їй притулок і їжу, намагаючись створити імпровізовану сім'ю. Сподівання полягало в тому, що солдати будуть натхненні продовжувати боротьбу, навіть на смерть, щоб захистити свою улюблену «доньку, сестричку».

— Зрештою, ми більше група найманців. Гадаю, деякі з нас досі залишаються заручниками минулого.

Вони не були схожі на групу найманців. Але саме такими вони і були. Наприклад, Шін був єдиним зареєстрованим військовослужбовцем у рятувальному загоні, який розгорнувся вчора. Всі інші були Варґусами, різновидом найманців, а більшість інших офіцерів, включно з командиром загону, були вбиті Легіоном.

— ...Це жахливо. Не можу повірити, що вони все ще використовують талісмани в наш час, та ще й відправляють її в підрозділ Варґусів...

— Вона сама обрала цей шлях.

Юджин скривився, почувши твердження Шіна.

— Ти так кажеш, але у такої дівчинки немає причин битися.

Коли червоні очі Шіна раптом повернулися до нього, Юджин відчув, як щось штовхнуло його серце. Ніби між ними раптом з'явилася відстань... Ні, цей погляд змусив його зрозуміти, що відстань існувала весь цей час. Він відчув, що вони не перебувають в одному місці. Ніби щось стояло між ними, розділяючи їх.

Струсивши з себе це відчуття, він сказав:

— Така маленька дівчинка не повинна мати жодних причин для боротьби. У неї не повинно бути нічого, що вона могла б захистити. Ні сім'ю, ні країну, ні справедливість, ні спосіб життя. І все ж... Чому вона повинна воювати? Це ненормально, чи не так?

Він на мить заплющив очі, ніби намагаючись приховати свій погляд. Коли Шін розплющив їх знову, червоні очі не проявляли відстані і Юджин більше не відчував стіни між ними.

— ...Так, мабуть, так і є.

 

 

Пішовши за другою чашкою кави, Шін приніс і Юджину, який з вдячністю прийняв паперовий стаканчик. Вони називали це кавою, але це був сурогат з ячменю та цикорію. Оскільки сфера впливу Федерації була оточена Легіоном, а глушіння Одноденок блокувало всі комунікації, будь-які дипломатичні відносини чи торгівля з іншими країнами були неможливими, не кажучи вже про те, щоб навіть підтвердити існування один одного. Таким чином, кавові зерна, які росли в південній та південно-східній частинах континенту, були недоступні.

— До речі, у тебе ж є молодша сестра, так?

— А, так. Вона трохи молодша за Фредеріку.

Його рука торкнулася медальйона, що висів у нього на шиї під краваткою разом із жетоном.

— ...Наші батьки померли, розумієш. І я маю заробляти гроші, щоб віддати її до хорошої школи.

Це сталося шість років тому. Війна з Легіоном посилилася, і їм довелося евакуюватися з їхнього села. Евакуаційний потяг до столиці був переповнений, і батьки запхали Юджина та його сестру в купе, сподіваючись принаймні врятувати своїх дітей.

Це був останній раз, коли він їх бачив.

Оскільки вони не мали часу, щоб зробити сімейні фотографії, його сестра, яка на той час була немовлям, не пам'ятала облич своїх батьків.

— У неї зараз літні канікули в початковій школі, і я думаю, що наступного разу, коли отримаю відпустку, я міг би кудись її відвезти. Поїздку, можливо, буде важко організувати, але зоопарк буде досить легко. О, я міг би відвезти її в універмаг у Санкт-Єдер. Дівчатка люблять купувати новий одяг і взуття, чи не так? А, тепер, коли я подумав про це, вони відкрили нове кафе в столичному універмазі.

Шін ледь помітно посміхнувся, дивлячись, як Юджин вистрілює своїми варіантами зі швидкістю милі на хвилину.

— Бути старшим братом, здається, важко.

— Хочеш зіграти мою роль «старшого брата»? Дзуськи, я тобі її не віддам.

— Вибач, що розчаровую, але я вже маю справу з маленькою порушницею спокою.

І після того, як він криво посміхнувся Юджину, вираз обличчя Шіна став жорсткішим.

— А тобі не здається, що тим більше не варто було іти служити? Війна зараз йде не дуже добре, і я не бачу, що найближчим часом стане краще.

«Якщо у тебе є сім'я, про яку ти мусиш дбати сам...»

Вираз обличчя Юджина змінився від цих невисловлених слів.

— Ти кажеш це, спираючись на досвід з твого старого поля бою?

— ...Так.

Ще коли вони навчалися в спеціальній офіцерській академії, Шін розповів йому про це. Частиною навчальної програми було залучення курсантів до реальних бойових дій. На практиці їх відправляли на патрулювання у польовій формі, з автоматами, зі старомодним спорядженням. Це було лише завданням привчити їх до поля бою та загартувати нерви, але, на зло, вони потрапили в рейд Легіону. Юджин повернувся лише завдяки тому, що був у парі з Шіном.

Тоді він і запитав. Як Шін зміг визначити, напрямок руху Легіону? Як він так звик до поля бою? Тоді Шін на якийсь час замислився, перш ніж врешті відповісти. Тим же відстороненим, байдужим тоном він розповів йому...

...про своє минуле.

Історію про те, як він пережив смерть, на яку його засудила батьківщина.

Однак Юджин так і не знайшов у собі сили запитати про шрам на шиї... шрам настільки жахливий, що виглядав так, ніби його колись обезголовили. Шрам від акту жорстокості, заподіяний йому з чистої злоби.

Юджин зрозумів, що Шін турбується про нього тільки тому, що він був знайомий з жахіттями поля бою і напруженням, яке виникало під час боротьби з Легіоном. Це робило його щасливим. Шін ніколи не говорив багато, рідко цікавився іншими людьми та міг бути надзвичайно впертим, але він не був поганою людиною. Навіть з таким жахливим минулим за плечима, він все одно подружився з Юджином... чистокровним Альбою.

— Але... Ну, так... мабуть.

Він зробив ковток кави та скривився. Гірка. Він забув покласти цукор.

— Буквально вчора в нашому загоні загинуло п’ятнадцять хлопців. За ці десять років нам вдалося потроху розширити нашу територію, і навіть це місце було створено минулої весни на землі, яку ми відвоювали. Але люди все одно постійно гинуть.

Коли Федерація ще була Імперією, її територія простягалася від північного заходу континенту до його північно-центрального регіону, розширюючись на захід і схід. Це була наддержава, яка могла похвалитися найбільшою територією та населенням на континенті... і при цьому була войовничою країною.

Невдовзі після заснування Федерації Легіон розпочав зворотнє вторгнення на їхні землі, а Варґуси, що захищали землі країни, лояльно виконували свою роль. Хоча Федерація втратила менше половини своїх територій, це дозволило їй зберегти території, орієнтовані на виробництво, і столицю... яка слугувала ядром нації... неушкодженими.

Вона зберегла більшу частину своєї національної влади та змогла отримати дані про функціонування Легіону, досліджуючи ті нечисленні зразки, які ще залишилися у фінансованих Імперією лабораторіях, на додачу до бойових знань, які вона накопичила за десять років боротьби з Легіоном.

Спираючись на ці фактори, вона мобілізувала всі сили проти Легіону і змогла ледве зрівнятися з ним, навіть поступово просуваючись вперед і повертаючи втрачені території. Громадська безпека країни та розширення її території були досягнуті шляхом величезних витрат національних сил Федерації та життів її солдатів. Легіон, який діяв без таких крихких і зрадливих компонентів, як пілоти, багато в чому перевершував озброєння Федерації.

Крім того, Легіон, який був створений з незмінною тривалістю життя, встановленою в їхніх центральних процесорах, зміг подолати це єдине обмеження, асимілювавши нейронні мережі мертвих солдатів... Шін назвав ці екземпляри Чорними Вівцями... що дозволило їм продовжувати нескінченну війну і різанину, не маючи нічого, що могло б стримувати їх у своїх діях. Також було підтверджено, що Легіон активно полював за головами, шукаючи живих людей, щоб асимілювати їхні нейронні мережі до того, як вони перейдуть у стан деградації. Це означало, що саме над Федерацією, а не Легіоном, висів таймер.

— З того, що я бачив вчора, інші загони не сильно відрізняються. Я майже здивований, що Легіон не пройшов далі другої лінії оборони.

— Командири говорили, що таку кількість жертв можна очікувати, коли справи йдуть погано. Західний фронт - найбільший і найзапекліший фронт Федерації, Сектор 177-ї бронетанкової дивізії також є одним з найбільш конфліктних на західному фронті.

Північні, південні та східні кордони Федерації з першого по четвертий фронт були захищені гірською місцевістю з високими перепадами висот і великими річками. Це були природні фортеці, що дозволяло легко тримати лінію оборони на цих ділянках. Єдиним фронтом, який було важко захищати, був західний, який був вкритий великими рівнинами, що ускладнювало відбиття великих сил. Фронт простягався на чотириста кілометрів, а сили, розміщені на ньому, в чотири рази перевищували сили, розгорнуті на кожному з інших фронтів.

— Очікувано, так? У мене лише місяць досвіду на полі бою в цій країні, але я не думаю, що така кількість жертв - це те, на що можна просто так змахнути рукою. Втрати Легіону просто не порівняти з нашими. Враховуючи, що ми все ще тримаємо лінію фронту, ми втрачаємо занадто багато солдатів.

— Я згоден. Не відчувається, що ми тут перемагаємо. Можливо, командири просто звикли до цього, але вищі військові ешелони - це колишні дворяни. Для них кількість простолюдинів, які гинуть на полі бою, - це просто мінлива статистика. Для них це нічим не відрізняється від відправки худоби на забій.

Усвідомлення того, що він щойно сказав, вразило його, і він стиснув губи. З людиною, що стояла перед ним, Республіка поводилася, як з худобою, і навіть не зарахувала її до жертв.

— ...Вибач.

— Хм? За що?

Шін зробив недовірливе обличчя, і Юджин просто махнув рукою, відсахнувшись від цієї теми. Якщо він не зрозумів, то й добре. Не було сенсу ворушити болючі спогади.

Але.

Саме тоді Юджин замислився.

«Якщо це дійсно те, що з ним сталося, то чому Шін повернувся на поле бою?»

У Шіна не було сім'ї. Усіх їх у нього вкрала Республіка, яка мала б бути його батьківщиною, і в живих залишився лише він один. Він не був уродженцем Федерації, і йому не було кого захищати в цій країні, не було ідеалу, який він міг би відстоювати, захищаючи свою батьківщину чи товаришів. А з урядом, який надавав йому допомогу та підтримку, йому навіть не потрібно було працювати тут, щоб отримати їжу чи дах над головою.

«Отже... чому?»

— Емм... Шіне.

— Що?

— Ну... Я можу запитати тебе про те ж, про що ти запитував мене раніше.

Чи варто його питати? Юджин впав у нерішучу мовчанку. Червоні очі Шіна раптом відірвалися від Юджина, його погляд втупився в інший бік. Він дивився кудись далеко, за товсті оборонні стіни бази, ніби бачив щось далеко за ними. Атмосфера навколо нього одразу ж похолола, змусивши Юджина прикусити язика.

— Щ-що...?

І щойно він хотів запитати: «Що сталося?», як виття сирени заглушило його слова.

Ця тривога означала, що самохідні безпілотні розвідувальні зонди, які були розгорнуті в сірих зонах, виявили присутність Легіону. Легіон був розроблений Імперією, але її спадкоємиця, Федерація, використовувала лише ці розвідувальні зонди, як єдині безпілотні машини.

Вища освіта була монополізована аристократами, які складали основу диктатури, та нижчим дворянством.

Однак Федерація робила ставку на середній клас і не могла зрівнятися з Імперією у технологічному розвитку. Провідний дослідник, який фактично винайшов просунутий штучний інтелект Легіону, помер ще до початку війни, і Федерація не змогла розробити повністю незалежний ШІ, здатний зрівнятися з Легіоном.

І навіть якби вони це зробили, уряд і цивільне населення погодилися, що вони не будуть застосовувати таку тактику. Боротися, щоб захистити країну і своїх братів, було обов'язком і правом людей, і вони не дозволили б машинам забрати це у них. Багато людей також були глибоко травмовані смертоносними можливостями непідконтрольних автономних машин... жахливою реальністю, з якою вони були змушені стикатися кожного дня свого життя.

Після довгої хвилини напруженого мовчання вони підвелися, коли кафетерій наповнився напругою і розгубленістю.

— Ці дурні шматки брухту ніколи не давали спокою. Один день за іншим. Це не додасть їм балів з дівчатами чорт забирай.

— Типи автоматичного відтворення називаються Вайзель, що в перекладі означає «бджолина матка». Це робить решту Легіону робочими бджолами, тож технічно всі вони мають жіночу стать..

— То вони приходять залицятися до нас, і половити чоловіків, солдатів Федерації, так? Вони такі настирливі, що аж плакати хочеться.

Впиваючись своїм похмурим гумором, вони вийшли з кафетерію лише для того, щоб розійтися в коридорі. Бронетанковий дивізіон Юджина і дослідницький дивізіон, до якого умовно належав Шін, мали різну субординацію і різні ангари.

— Побачимося пізніше.

— Так.

 

 

Не буде перебільшенням назвати західний фронт Федерації смугою перешкод, з його вузькими лісовими зонами та міськими руїнами, які можна було б використати як зони бойових дій. Ці райони були б центральними точками в стратегіях розгрому танків типу «Лев», які слугували основною силою Легіону, і важких танків типу «Динозавр», які були послані для прориву оборонних ліній.

Але це рішення не завжди йшло на користь Федерації. Для «Ванаґандра», чий масивний корпус був таким же великим, як і у Лева, ця місцевість була дуже складною для маневрування. І якщо він був відрізаний від координації зі своїми союзниками, така місцевість могла стати фатальною, якщо його зажене в кут група Сірих Вовків.

Вони перебували в лісі, наповненому хвойними та широколистяними деревами, характерними для західного фронту. Переслідуваний сірими вовками, які намагалися врізатися в його машину з усіх чотирьох боків, Юджин гнав свого «Ванаґандра» вперед. Тихий ліс здригався від сили кроків п'ятдесятитонної машини, а її рушійна система стогнала в агонії.

Легіон накрив Федерацію, як приливна хвиля, незалежно від того, була це ніч чи день. Їхні набіги були нерегулярними, переривчастими, але невблаганними. Вони повторювали ці атаки, неухильно виснажуючи витривалість і моральний дух військ Федерації, а коли починалися бойові дії, битви тривали протягом півмісяця.

Легіон міг використовувати цю стратегію, оскільки, на відміну від людей, яким для розмноження потрібен приблизно рік, «Вайзель» з автоматичним відтворенням, що залягали глибоко на території Легіону, могли створювати нові одиниці з такою ж швидкістю і плавністю, як і струмінь чорного диму, що виривався з їхніх вихлопних труб.

Небо над полем бою було вкрите сріблястими нитками хмар Одноденок, які глушили радари та канал зв'язку, а обстріли з далекобійних гармат типу «Скорпіон» періодично сипалися на солдатів в окопах.

З точки зору індивідуальних можливостей, бронепіхота не могла зрівнятися з Сірими вовкоми, а Ванаґандр не зовсім дорівнював Леву, а це означало, що Федерація повинна була б використовувати скоординовані стратегії, щоб подолати їх. Але Легіон... завжди виправдовував свою зловісну назву... мав приголомшливу чисельну перевагу, що дозволило їм подолати слабкість, пов'язану з відсутністю витонченої тактики.

Часом Юджин думав: «Невже ми програємо?».

«Ми... Федерація. Або, можливо, все людство».

Невже вони програють цим машинам для вбивства, які не мали жодних причин воювати проти них? Чи не втратять вони врешті-решт сили боротися, і одного дня програють...

— Другий лейтенанте Ранц! Досить мріяти! Ви хочете померти?!

Ці слова супроводжувалися стусаном з місця навідника, що вирвав Юджина з його роздумів. Екран радара вкрився червоними плямами «Легіону». Інформаційна система ледве трималася на зв'язку, виводячи на голо-екран інформацію про бойовий стан інших підрозділів.

Бій йшов не дуже добре. Бронетанковий підрозділ, який відповідав за мобільну оборону і повинен був розташовуватися в тилу другої оборонної лінії, стояв майже на передовій. Неподалік був розгорнутий ескадрон Шіна «Нордліхт».

Він обстрілював фланги аткакуючих «Левів», відбиваючи їхній наступ у ближньому бою, в якому не було різниці між своїми та чужими. Коли це сталося, бронетанкові частини, які до цього часу очолювали наступ, скористалися нагодою реорганізуватися і розпочати контратаку в координації з ескадроном «Нордліхт».

Загін Шіна завжди з'являвся на полях битв, які потребували його найбільше, а також були найнебезпечнішими. Коли уламки знищеного Легіону розліталися по полю бою, дружні війська також гинули, як мухи, їхні тіла накопичувалися, поки не утворювали гору трупів.

Ескадрилья «Нордліхт» завжди занурювалася в найжахливіше пекло, від якого відступила б будь-яка розсудлива людина, і вони робили це без страху. Юджин знав, що на фронті є люди, які глузливо називають їх «демонами в людській подобі» та кажуть, що вони «п'ють кров полеглих, щоб прогодуватися». Безголові скелети, які носять ім'я Валькірії, що керує життям і смертю на полі бою, знову рвалися в бій, приваблені запахом вбитих товаришів.

Раптом через усі їхні оптичні екрани та багатоцільові голо-вікна пронісся білий шум. Значення на екрані, що вказувало на щільність Одноденок, змінилося. Електронні перешкоди посилилися.

І якраз перед тим, як шум повністю заглушив усі їхні комунікації... мітки ескадрильї «Нордліхт» почали віддалятися на максимальній швидкості, а голос, що кричав щось у відкриту лінію, лише ледь промайнув у свідомості Юджина.

Щось впало згори... і вибухнуло. Ударні хвилі розірвали повітря. У наш час, коли навіть мляві безвідкатні гвинтівки стріляли кулями, що летіли швидше за швидкість звуку, гуркіт вибухів завжди був останнім.

На них хлинув сталевий дощ.

 

 

Сенсорний резонанс, який проходив через колективне несвідоме, не піддавався впливу електронного глушіння, що заглушало всі види бездротового зв'язку.

— Ти цілий, Шінею?

— Так.

— Дякувати Богу...

Але коли вона це сказала, голос Фредеріки затремтів.

— ...Однак... боюся, у мене погані новини.

 

 

Шін подивився на тушу сталевого кольору, розірвану градом уламків, з якої повільно піднімався дим, і холодно заговорив.

— Фредеріко... заплющ «очі».

 

Коли Юджин розплющив очі, його зустріла зелень, що оточувала його.

 

Зелене листя дуба та бука м'яко колихалося над головою. Ялини та сосни відкидали на нього темно-зелену тінь. Смарагдове листя змішувалося з тонкими хмарами Одноденок, ловило сонячні промені та робило туман трохи прозорим. Виразна нефритова зелень північного літнього лісу, оповита туманом, була схожа на дим.

Відчуття вологої від роси трави на щоках підказало йому, що він лежить на землі. Він міг розрізнити масивний сірий силует механічної туші, що нагадувала велетенського звіра... його розтрощений Ванаґандр... що «присів» на невеликій відстані від нього.

Струнка тінь опустилася на коліна поруч із ним. Юджин напружив очі, щоб розгледіти, хто це.

— Шін.

Кривавий погляд Шіна дивився на Юджина зверху вниз. Його холодний, спокійний погляд ніколи не здригався, навіть зараз. Якби Похмурий Жнець існував, його очі, безсумнівно, виглядали б саме так.

— Командир...?

— Він помер.

— А... я...?

Він неясно усвідомлював, що його вже не врятувати. Якби був хоч якийсь шанс допомогти йому, Шін не дивився б на нього отак зверхньо.

— Тобі краще не знати.

— Скажи мені.

Шін довго й рішуче зітхнув.

— Все, що нижче твого живота, зникло.

Було видно, що його не просто поранили. Він міг уявити, наскільки все було погано, судячи з крові на сталево-синьому пілотному костюмі Шіна. Він виглядав так, ніби пройшов крізь річку крові.

Насправді... Він був непоганим хлопцем. Як би недоречно це не звучало, Юджин зловив себе на тому, що посміхається. Навіть знаючи, що це безнадійно, Шін все одно витягнув його з-під уламків. І судячи з того, що він не відчував навіть відтінку болю, Шін, мабуть, вколов йому морфій.

Він витратив дорогоцінні знеболювальні на вмираючого солдата.

Але Юджин все одно був вдячний йому за те, що він витягнув його з «Ванаґандра». Він не хотів помирати, застрягши в герметичній кабіні, задихаючись від смороду власної крові та нутрощів.

— Шіне... Я хочу попросити тебе про останню послугу.

— Яку саме?

— Візьми мій медальйон. Я ношу його під одягом...

Очі Шіна злегка здригнулися.

Юджин усвідомив,

«У мене більше не має рук, щоб потримати медальйон» 

Знявши рукавички, можливо, не бажаючи забруднити його, Шін простягнув руку, щоб взяти медальйон. Після миті вагань він просунув руку до коміра пілотного костюма, і його пальці стиснули холодний металевий предмет. Той повільно нагрівався, вбираючи в себе тепло руки Шіна.

Підвівшись на ноги, над Юджином, як великий чорний ворон, Шін витягнув пістолет з кобури на правому стегні. Він відтягнув затвор і дослав кулю в патронник.

Це був 9-міліметровий автоматичний пістолет, більший за ті, якими Федерація забезпечувала своїх пілотів. Це була зброя, абсолютно неефективна проти броні Легіону.

Якби Юджин опинився на місці Шіна, його руки, напевно, тремтіли б надто сильно, щоб виконати прохання, але ні дуло, ні погляд, спрямований на нього, не здригнулися ані на мить. Але він уже знав, що це було не від безсердечності.

Тож найменше, що він міг зробити, щоб віддячити йому, це зібрати останні сили та змусити себе посміхнутися.

— Вибач... Дякую.

Єдиний постріл пролунав над полем бою.

                              *  *  *

Фредеріка сказала, що він ще живий, але вона ніколи не просила Шіна рятувати його. Це зробило ситуацію абсолютно зрозумілою.

— Фідо…

Він підсвідомо покликав свого вірного Сміттяра, але згадав, що він загинув на території Легіону, тому Шін не зміг забрати його назад, і закрив рота.

Як тільки битва закінчиться, тіло Юджина буде знайдено, відправлено назад до його родини та гідно поховано. Напевно, це побачить його душа... або щось подібне до неї, якщо таке існує... перед тим як, повернеться в темряву на краю світу.

Але його ім'я, його останній вираз обличчя, його посмішки та історії сім'ї, про які він часто розповідав, закарбувалися в серці Шіна. Разом з історіями незліченних сотень людей, яких він супроводжував до кінця шляху.

Це завжди було єдиним, що він міг робити по-справжньому.

Коли він відірвав один з двох жетонів Юджина, щоб скласти звіт про його смерть, Шін почув гучні кроки важкої машини, що наближалася до нього. Це був не Легіон. Їхні високоефективні силові установки та буферні системи дозволяли навіть танкам не створювати шуму при ходьбі, а крім того, він би знав, якби до нього наближався Легіон.

Невдовзі він побачив, як крізь смарагдовий туман до нього наближається пошкоджений «Ванаґандр» з емблемою 18-ї роти у вигляді дикобраза.

 

 

Помітивши розбитий «Ванаґандр» і труп свого товариша, а також молодого солдата, який служив в іншому підрозділі, водій останнього Ванаґандра з 18-ї роти зупинив свою машину.

Він стояв у закинутому кутку небезпечного поля бою, де ніхто не знав, коли Легіон може атакувати. У нього не було навіть штурмової гвинтівки для самозахисту, але, як не дивно, попри всю безрозсудність ситуації, мовчазна постать хлопця не видавала жодних ознак загрози.

Біля розбитого «Ванаґандра» лежала його власна машина, білий чотирилапий «Фельдресс», і чекала на нього в режимі бойової готовності. Оператор нервово ковтнув. «Реґінлейв». Безголовий скелет, що з'являвся лише на полях битв з незліченними жертвами.

Хлопець не мав на собі гарнітури, тож вони не могли спілкуватися по бездротовому зв'язку. Командир машини обережно відкрив люк позаду сидіння навідника.

Молодий солдат підняв брову, дивлячись на нього.

Оператор ледь чутно застогнав.

— Ноузен...!

Вони навчалися в одному класі в спеціальній офіцерській академії. Він був одним з найбільш обдарованих новобранців у програмі, яка складалася здебільшого з дітей, яких сім'ї відіслали, щоб зменшити кількість ротів, які їм потрібно було годувати. Його оцінки з бойової підготовки були на голову вищими за інших, але за неодноразові дисциплінарні порушення та невиконання наказів його відправили до якогось випробувального підрозділу.

Ходили чутки, що його відправили в якусь дисциплінарну частину, заповнену найманцями з фронту, для випробування зброї смертників.

Шін також був сусідом по кімнаті та товаришем по команді Юджина Ранца, ще одного їхнього однокласника... І оператор знову нервово ковтнув, коли зрозумів, що половина трупа, яка лежить поруч, - це той самий Юджин.

— Якраз вчасно. Чи не могли б ви повідомити про його смерть?

Оператор зловив жетон, який Шін недбало кинув у його бік.

Його напарник запитав:

— Ви зробили йому евтаназію?

Він зрозумів це з пістолета в руці Шіна та калюжі крові, що розтікалася по підліску. Зазвичай військові лікарі вирішували, як лікувати поранених, але з огляду на специфіку військових поранень, часто виникали ситуації, коли було очевидно, що деякі травми не піддаються лікуванню. У випадках, коли поранені, швидше за все, померли б від ран на зворотному шляху, позбавлення їх від страждань на місці розглядалося як акт милосердя.

Шін кивнув. Навідник, на обличчі якого була суміш суперечливих емоцій, розтулив губи, щоб подякувати йому, коли інший солдат, оператор, закричав.

— Чому ти його не врятував?!

Шін не відповів. Він просто подивився на нього холодними, спокійними, кривавими очима.

— Ти ж знав, що це був Юджин, так? Ти ж зустрічався з ним вранці перед вилазкою. То ти знав, що це був він, так?! Чому ти не прийшов його врятувати?! Ти ж рятував в боях інші підрозділи і трощив все, що траплялося під руку?!

Серед усіх підрозділів, яким доручалася мобільна оборона, ескадрилья «Нордліхт» могла похвалитися найбільшою кількістю знищених машин, що було цілком природно, оскільки вони наступали в сірих зонах, які інші підрозділи обходили стороною.

Вони були настільки сильними, і все ж.

Федерація врятувала їх і надала притулок. У них не було причин продовжувати боротьбу, і все ж!

— Ти, напевно, вважав за краще знищити ці шматки брухту, а не врятувати його, чи не так?! Ви, одержимі війною «Вісімдесят шість»!

 

«Вісімдесят шість».

Так їх назвала його батьківщина, Республіка Сан-Магнолія, коли визначила їх як свиней у людській подобі, доки Федерація не врятувала їх. Так звали тих п'ятьох молодих солдатів, які дісталися до краю території Федерації після того, як були засуджені до смерті на полі бою.

 

Шін промовчав.

Навідник схопив оператора за плече, не даючи йому сказати більше.

— Досить, другий лейтенанте Марсель. Ти намагаєшся бути таким же жахливими, як ті покидьки в Республіці?

Марсель замовк, почувши застереження навідника. Він знав, що звірства, які Республіка вчинила проти своїх громадян, Вісімдесят шість, широко висвітлювалися на національному телебаченні пів року тому, коли знайшли Шіна та його групу.

Він не хотів бути схожим на Республіканців. Але...

Навідник опустив голову, його рука все ще тримала Марселя за плече.

— Я прошу вибачення за неввічливі слова Другого лейтенанта Марселя. І дозвольте мені також подякувати за милосердя, яке ви виявили до другого лейтенанта Ранца. Дякую вам. І вибачте.

— ...Все гаразд.

Дивлячись на Шіна, який лише похитав головою, навідник продовжив.

— Можливо, ви пішли добровольцем до армії Федерації, щоб відплатити нам за те, що ми вас врятували. Але ви не зобов'язані цього робити.

— …

— Ми, Федерація, ніколи не здамося Легіону. Ми виконаємо завдання на полі бою і відстоюватимемо наше почуття справедливості. Ми воюємо з власної волі, щоб захистити наші сім'ї, нашу батьківщину, наших товаришів та ідеали цієї країни. Ми не будемо змушувати вас, бідних дітей, воювати за нас... Ще не пізно. Йдіть з армії та живіть щасливим життям цього разу.

Єдиною відповіддю Шіна був холодний погляд.

Але наступної миті він відвернувся. Відповідаючи старшому за званням... хоча й іншого підрозділу... грубо, відвернувшись, він сказав лише одне, з льодом у голосі.

— Легіон наближається. Негайно перегрупуйтеся з рештою сил.

 

 

Сидячи в кабіні свого «Джаґґернаута», «Могильника», Шін вдивлявся в багатоцільові вікна, намагаючись розгледіти стан битви. До цього часу він вже відсунув смерть Юджина на задній план у своїх думках. П'ять років на полі бою зробили цю машинну поведінку другою натурою для нього.

Раптом згадавши, що вимкнув його, Шін увімкнув парарейд.

Він би не заперечував, якби це були інші солдати, які зробили війну своїм засобом до існування ще з тих часів, коли Федерація була Імперією, але, принаймні, він хотів позбавити Фредеріку від необхідності бачити, як він убиває когось, кого вона знала. Він дав їй це зрозуміти та сподівався, що вона все одно не подивиться.

Щойно Шін увімкнув парарейд, Фредеріка заговорила. Вона, мабуть, чекала, поки він відновить зв'язок.

— Шінею.

— Який наш статус?

Зв'язок з інтегрованою інформаційною системою все ще був розірваний. Він міг відчувати позиції Легіону до певної міри, але був сліпий, коли справа доходила до того, де знаходилися будь-які вцілілі дружні одиниці. Він мав би зробити висновок про це з пересування ворога, але не знав місцевості Федерації достатньо добре, щоб зробити це, і там було розгорнуто занадто багато союзних підрозділів, щоб він міг робити здогадки. Швидше було б запитати когось, хто володіє інформацією, про ситуацію на полі бою.

— Несприятливий. Наші основні сили відійшли на другу лінію для перегрупування. Обстріли, що почалися раніше, сильно нас підкосили.

— Ти маєш детальну інформацію про втрати?

— У деяких ескадрилій пропали командири. І попри те, що я перебуваю в командній машині, канал передачі даних все ще не відновлено.

Одноденки розгорнулися в кілька шарів, що фактично знищило їхні лінії зв'язку. Зенітні гармати, розгорнуті для їх розсіювання, були заблоковані вогнем «Скорпіонів».

«Це важко», — подумав Шін, але вираз його обличчя залишався незмінним.

Військовий потенціал Федерації був значно більшим, ніж у Республіки. Кожна система озброєння, яку вони розгорнули на полі бою, була добре зроблена. Вони також мали артилерію та підтримку каналів передачі даних, але... навіть попри це, Легіон був набагато сильнішим.

Єдина причина, чому Республіка проіснувала дев'ять років, полягала в тому, що більшість сил Легіону були спрямовані на боротьбу з Федерацією. Або, можливо, Легіон просто розглядав Республіку не більше ніж, як випробувальний полігон.

— ...Ми отримали повідомлення зі штабу дивізії. Як тільки ми почнемо контратаку, ескадрилья «Нордліхт» має здійснити наліт на Легіон з флангу. Перегрупуватися в координатах 27-39 і залишатися в готовності до подальших вказівок... Їм довелося запустити гінця, щоб доставити це повідомлення. Який сумний стан справ...

— Зрозумів.

Він розвернув «Могильника» і вирушив у дорогу. Невдовзі Бернольд перегрупувався з ним, і незабаром до них приєдналися два взводи, що залишилися. Вцілілі машини ескадрильї сходилися навколо них з усіх кінців поля бою, сині цятки, що позначали їх на екрані радара, повільно просувалися до них. І саме тоді, коли цятка зі знайомим особистим ім'ям наблизилася до нього, на полі бою пролунав голос, якого він вже давно не чув.

— Вони ж не збирають так весь загін щодня. Що, всіх Ванаґандрів уже перебили?

Перевертень.

Щодо коду ескадрильї та номера машини, які з'явилися на екрані, Шін відповів голосу, який зв'язався з ним через «Резонанс».

— Райдене... Як справи з підкріпленням на вашому боці?

— На жаль, стандартна бронегрупа майже повністю знищена... Хлопці там чекають, що ми підемо в контратаку, але я б не очікував великої допомоги від основних сил, зважаючи на ситуацію.

— ...Не те щоб ми розраховували на їхню допомогу.

— Я маю на увазі, що ми знову опинилися в ситуації, коли контрнаступ провалився, а наша армія ізольована. Вони кажуть нам напасти на них, але це більше схоже на те, що вони хочуть, щоб ми прорвалися через лінію фронту і стали приманкою.

— Думаю, коли тобі кажуть боротися за вихід з поганої ситуації, це однаково, де б ти не був.

Його побратими з Вісімдесят шість говорили один за одним, з'являючись зі своїх постів по всьому полю бою. Знайомі імена з'явилися на екрані радара, коли він затріщав від потужного електронного глушіння. Дивлячись на ці імена, Шін зітхнув.

Навіть дійшовши до цієї країни, війна залишилася такою ж, як і раніше.

Коли вони вийшли за межі поля бою, яке забрало незліченну кількість життів, вони не знали, що на них чекає та сама війна. Вони не очікували, що повернуться у те саме пекло.

Тоді, коли вони вирушили на смертельний марш під назвою «Спеціальна розвідувальна місія...»

 

Пояснення

1. ПОБ - Передова оперативна база

 

Verbon: Це тяжка праця, прошу вибачення за затримку розділів дорогі читачі, але я просто завалений роботою в рельності, як сказав Ains «Ти наче попав у Зом100, тільки якби зомбі-апокаліпсис не почався» і в чому він не правий? Ех, сподіваюся, скоро стане легше, і я зможу більше часу витрачати на редагування розділів. Дякую всім, хто терпляче чекає. Слава Україні.