"Літо, коли згасло світло" і темна сторона BL [СПОЙЛЕРИ]

Жанр BL (кохання між хлопцями) безперечно викликає неоднозначну реакцію серед читачів, втім важко заперечувати, що, звісно, на заході та навіть в Японії тема стає дедалі більш поширеною. Вона сягає корінням, ще в епоху Мейджі, а більш менш сучасного вигляду набуває в 1970-их роках, коли розвивається, перш за все, в напрямі стосунків між чоловіками. Та цікаво, що з тих часів, в BL з’являється усе більше жанрових варіацій - наприклад манґа "FAKE" розгортається в поліцейському сетинзі, "Vassalord" зосереджується на надприродньому, а найбільший хіт останніх років в жанрі - "Літо, коли згасло світло" використовує яскраві тропи японських хорорів. Сьогодні, розглянемо як поєднуються ці дві, здавалося, несумісні теми - страху та кохання в одній манзі.

Фанати кажуть, що "Літо, коли згасло світло" - це якби Джунджі Іто писав BL-історії. Події твору розгортаються в японському селищі далеко від ворушні великих міст. Атмосфера наповнення карканням ворон, стрекотінням цикад та справжньою дружбою між здавалося б такими різними Йошікі та Хікару. Якось раз Хікару безвісті пропадає в горах на цілий тиждень, а повертається замість нього дещо інше - дуже схоже на Хікару, але не той хлопець якого колись знав Йошікі. Історія фокусується на тому, як Йошікі, врешті, змирюється із втратою друга, до якого мав почуття і приймає нового "Хікару", ким би той не був. Істота не лише виглядає, як Хікару, але й вбирає в себе справжні почуття та спогади хлопця, а також романтичну прихильність до товариша (хоча це прямо не вказується в манзі).


Тут же неймовірно передається атмосфера гнітючості, навіть клаустрафобії. Персонажі намальовані із відтінками чорного та сірого, звуконаслідування вдирається в звісні межі панелей, а "камера", ніби перебуває аж занадто близько до героїв твору. Манґа будується на напрузі, як в плані саспенсу, так і романтики. Йошікі заінтригований "Хікару" - той відштовхує, та, водночас, приваблює хлопця, адже істота дає можливість утримати друга, незважаючи на його смерть. "Хікару" зі свого боку одержимий Йошікі та воює із власною природою - він не живий організм, та прагне належати до цього світу. Воно хоче, аби Йошікі прийняв його за те ким він є, і ким не є. 

В селищі, звісно, живуть й інші люди, які з часом теж починають усвідомлювати дивні речі, що відбуваються з ними та навколо них. Та тривожність твору, все ж стосується, насамперед, двох згаданих товаришів. Напруга в їх стосунках та майбутньому, атмосферність та тон, а не кров та кишки, є козирними картами "Літа, коли згасло світло". Людина за читанням постійно матиме якісь неприємні відчуття та усвідомлення швидкоплинності Хікарового повернення. Саме ці риси відрізняють твір від багатьох інших представників хорору та, звісно, напряму BL.

А якщо подумати, то чи такі вже різні жанри романтики та жахів? Обидва покладаються на постійне зростання напруги, потребують простору для залучення аудиторії. За останнє десятиліття ЛГБТ-романтика стає все більш поширеною, виходить поза первинну нішеву роль, стає менш стигматизованою, ніж колись. В свою чергу, жахи завжди будувалися і будуються, саме на розмитті ідентичності між людиною та монстром, життям та смертю, природного та надприроднього. Вони зазіхають на чуттєвість глядача і змушують вийти за межі їх зони комфорту. Цілком зрозуміло, чому багато творців ЛГБТ жанру, починають грати із хорор наративами, адже саме вони гарно поєднуються із змінами та рухом в соціальному житті. Таким чином, "Літо, коли згасло світло" - дуже цікавий своєрідний хорор, який є відображенням змін, що пройшли, як жанр жахів так і BL. Його популярність в Україні (в перекладі PPMUa) вказує на попит, що з'являється та, безперечно, розвиток всієї художньої літератури, через відкриття нових і нових жанрів та їх поєднань. Жах стає найсильнішим, коли він протистоїть табу, навіть якщо результат такого протистояння буде трагічним.