Після апокаліпсису самотня дівчина та її улюбленець мандрують пустками, шукаючи вижилих. Їх завдання — очищати землю, даючи вижилим місце для прожиття. Але чи є ще хтось? Чи ці пошуки приречені на марність?
“Дівчата після кінця світу” вже стали окремим піджанром постапокаліптичної фантастики. Самотні, у парі чи з улюбленцями, молоді жінки, що блукають зруйнованим світом, зайняли нішу у науково-фантастичній манзі й аніме, можливо, через контраст між милими дівчатами та жорстокими, зруйнованими пейзажами. Проте "Колір Кінця" — це не просто подорож, а історія про пошук надії там, де її може й не бути.
Сюжет слідує за Саєю, молодою дівчиною, можливо підлітком, та її супутником — кроликоподібною істотою на ім'я Ку. Саї та Ку досліджують спустошений світ, шукаючи тіла вбитих хворобою під назвою "кристалоз", і, якщо пощастить, можуть знайти вижилих після Катаклізму. Обидва лиха спричинені прибульцями — Ісповідниками: скелетоподібними монстрами, які пожирають людей і видихають патоген, що викликає кристалоз. Хвороба надзвичайно заразна й завжди смертельна, тому завдання Саї — кремувати тіла для очищення території та повертати вижилих до світла.
Невідомо скільки часу минуло з моменту катастрофи, адже історія подає суперечливі часові рамки. Це не шкодить оповіді, а, навпаки, створює відчуття природного наслідку розпаду та втрати зв’язку. Сая — новий тип людини, або дуже особлива: вона швидко зцілює важкі рани й не сприйнятлива до патогену кристалозу. Це натякає на те, що від Катаклізму минуло багато часу, адже діти вже еволюціонували чи були генетично зміненими. Технології загубленого світу схожі на наші, але згадується й Велика Війна, що сталася тисячу років, що майже знищила людство ще до появи Ісповідників. Можливо, це Перша світова. Насправді на це немає відповіді.
Подорож Саї у цьому томі здебільшого безплідна, що надає книзі відчуття меланхолії. Мандруючи руїнами міст, вона знаходить тіла жертв, застиглих у часі — кристалоз зупиняє розкладання — і це дає уявлення про те, яким було життя: художник і його улюблена модель, чоловік і його андроїд, діти у зруйнованому притулку, оточені іграшками. Додатковий розділ наприкінці повертає до цих сцен, показуючи людей до загибелі, що ще більше посилює біль від побаченого. Малюнок Харуо Івамуні уникає надмірної драматизації, що є плюсом: читач сам переживає емоції. Використання чорного простору — ключовий елемент: багато моторошних деталей приховано, що робить їх одночасно сумнішими й страшнішими, бо уява домальовує відсутнє. В останніх двох розділах дуже мало діалогів, що підсилює моторошну, гнітючу атмосферу. Сая розмовляє з Ку і з нелюдськими істотами, такими як згаданий андроїд чи ШІ. Але ці зустрічі лише підкреслюють відсутність людей чи тварин у світі, нагадуючи, що Сая, по суті, самотня.
"Колір Кінця" — одна з найсильніших манґ про "дівчат після апокаліпсису". Гірка, наповнена самотністю, вона підкреслює шлях надії, навіть якщо події рідко складаються так, як хотілося б героїні. Це книга, що викликає сльози ще до того, як ти це усвідомиш — справжнє втілення тиші на цвинтарі, коли оплакувачі вже давно пішли.
