"Гантер х Гантер" руйнує тропи шьоненів

"Гантер х Гантер" має величезну армію прихильників, непередбачувану історію, симпатичних персонажів, добре розроблену унікальну систему бою та складну світобудову. Манґа також має глибші та заплутаніші сюжети, ніж більшість інших робіт "Shonen Jump". Автор Йошіхіро Тоґаші часом навіть руйнує загальноприйняті норми шьонену, відхиляється від шляху, яким би пішла більшість манґак, грає із жанрами і в цілому, по-хорошому, не зважає на думку шанувальників.

Перш за все, звернімо увагу на бойові сцени або їх відсутність у "Гантер х Гантер". Так у шьоненах важливо, аби головний герой протистояв лиходію, а в кульмінаційному моменті перемагав його здійснивши вирішальний удар. Далі ми бачимо, як одужуючий герой і його друзі святкують свою тяжку перемогу і переходимо до наступної арки. Тоґаші, зі свого ж боку, більш зацікавлений у історії, ніж слідуванню тропам та влаштуванню битв. Наприклад, в арці сім’ї Золдік, коли Ґон, Леоріо та Курапіка хочуть повернути свого друга Кілуа, ми не бачимо клішованих протистоянь друзів із членами сім’ї та дворецькими маєтку, натомість розуміючий батько Кілуа просто дозволяє синові піти з новими друзями. Так "команді" довелося пройти через неабияку кількість випробувань, але жоден з них не брав участь в сутичці один на один.


Для статистики, з семи арок в яких Ґон брав участь, близько п’яти мали персонажів, яких можна було кваліфікувати, як лиходіїв. З цих п’яти розбійників Ґон, врешті, бився лише з двома і лише одного переміг. Він навіть не бере участь в центральному конфлікті пізніших арок, адже... це не має такого великого значення в HxH. Головний герой - це хоч і рушійна сила оповіді, та все ж не єдиний і головний її мотив.

Ґон взагалі багато в чому відрізняється від інших протагоністів шьоненів. Так, останні переважно зовні оптимістичні, доброзичливі, веселі та безтурботні, водночас не звертають уваги на почуття інших і є дещо незрілими. Тоґаші знову користується цим і виносить на перший план в своїй роботі. Ґон не соромиться спілкуватися із вбивцею Кілуа, хоча лає Бригаду Фантів та їх злочини. Чорно-біле почуття моралі Ґона проявляється в моментах, коли поганці поводять себе людяно, зокрема Ґон не розуміє суму Нобунаґи по Увоґіну чи необхідності зцілення невинної Комуґі, адже цим займався вбивця Неферпіту. Хлопець не думає про біль, не реагує на смерть людей, які не пов’язані з ним безпосередньо, ігнорує такі речі, як видалення кисті або руки, якщо це наблизить його до його цілей. Він надто комфортно ставиться до цих речей, особливо для дитини його віку, часом буває егоїстичним, лицемірним і швидко заводиться.


Та повернімося до сюжету HxH, зокрема її заплутаності, адже це дуже нечаста річ в шьоненах. Так, як вже згадувалось, в інших творах цього жанру кінцевою метою героя є перемога над певним лиходієм. Однак, для Ґона – вона полягає, перш за все, в пошуках свого батька, тож перемога над опонентами для нього не є важливою. Він не відчуває потреби випробовувати себе, як інші герої, не змушений битися до смерті і не зважає на поразки. Відсутність центральних антагоністів в історії також означає, що роль Ґона в ній може раптово завершитися. Згадаємо, наприклад, його поразки в турнірній арці чи, коли Ґон бився не з Меруемом - королем і головним антагоністом Мурашиної арки, а з його служкою Неферпіту. І це насправді круто, бо для цього бою було більше підстав ніж для бою Ґона з Меруемом.

Ну, і наостанок відзначимо момент, коли хлопець, врешті, знаходить свого батька. Це було максимально випадково і безцеремонно. Для когось навіть здалося незаслуженим, втім це і є HxH. Тут не знаєш до чого бути готовим і це, знову ж таки, чудово! Чому б іншим манґакам не бути досить сміливими, аби спробувати користуватися унікальними техніками Тоґаші, адже впевнений це стало б ковтком свіжого повітря в медіа індустрії. А ви як гадаєте? Пишіть свої думки в коментарях! Чи дивилися ви Гантера і що вразило (чи не вразило) саме вас?