Каменяр

Розділ 10. Каменяр

Цього тижня погода була поганою, небо над головою постійно було сірим, настрій Карла ван Бате був схожим на погоду, похмурий до межі.     

Він ішов мокрою кам’яною вулицею, і люди час від часу віталися з ним – Карл керував школою в цьому містечку. На відміну від столиці королівства Сірий Замок, де до школи могли ходити тільки діти знатних сімей, тут він навчав дітей простолюдинів. Тому Карл ван Бате мав дуже високу репутацію у Прикордонному Місті.

– Агов, пане ван Бате, доброго ранку.

– Пане учителю, мій син добре навчається?

– Коли ти вільний, Карле? Ходімо разом рибалити.

Зазвичай Карл завжди з усмішкою відповідав їм, але сьогодні він просто кивав, не кажучи ні слова.

Відтоді, як він побачив повішення Анни, світ в його очах почав вкриватися тріщинами – якщо точніше, ці тріщини були там відтоді, як він покинув столицю Сірого Замку, але тоді Карл свідомо заплющив на це очі. Він спустошував себе роботою, а невинні усмішки учнів використовував, щоб якоюсь мірою приховати тріщини.

Лише після смерті Анни він виявив, що світ зовсім не змінився. Тріщини не тільки нікуди не зникли, але ще і розширилися.

У його голові залишилися спогади про Анну піврічної давності. З простою зовнішністю і небагатослівністю вона не вирізнялася серед класу з більше ніж тридцятьма учнями, але було одна річ, яка вразила Карла.

Це була її пристрасть до знань. Незалежно від того, що він викладав, письмо чи історію, вона завжди могла запам’ятати все з першої спроби. Навіть якщо це була нудна історія про розвиток релігії, вона могла читати книгу цілий день. Він бачив, як юна дівчина допомагала сусідам піклуватися про овець, під сонцем Анна обережно вичісувала щіткою овечу шерсть, її дії були плавними і ніжними, ніби вона дбала про дитину. Він добре пам’ятає цю сцену. Усмішка дівчини була такою гарною і приємною, не може бути, щоб вона якось була пов’язана зі злом. 

Згодом на вулиці, де жила Анна, сталася пожежа, і мати дівчини, на жаль, померла, після цього учениця так і не повернулася до школи. Він не бачив її до минулого тижня, коли Анну назвали відьмою і повісили на міському майдані.

Спокушена дияволом? Нечиста людина? Зло? Все брехня! Вперше у своєму житті він почав сумніватися у Святій Церкві та знаннях, що вона давала.

Карл не знав була Анна відьмою чи ні, але вона ніколи не була злою! Якщо дівчину-підлітка, що мало знала світ і була сповнена допитливості, можна назвати злою, то чиновники столиці Сірого Замку істинні демони, що прийшли з глибин пекла! Щоб зберегти кілька сотень золотих драконів, вони навмисне замінили матеріали для будівництва, що привело до обвалу незавершеного театру; загинуло понад тридцять каменярів.

Але хоч одного повісили? Жодного! В кінці суддя постановив, що керівник каменярів непридатний для своєї роботи, його покарали, вигнавши, а Гільдію Каменярів примусово розпустили. Карл, який знав справжню історію, втік зі столиці Сірого Замку разом з родиною, вирушив на захід і врешті прибув до Прикордонного Міста.

Він відкрив школу, де навчає багато учнів, познайомився з новими сусідами і знайшов друзів, але злочини, що скоїли чиновники столиці Сірого Замку навіки закарбувалися в його пам’яті. Зараз він знову відчув, що світ глумиться з нього. Чи справді бог на небі може розрізнити добро і зло?

Останньою краплею для Карла стала Нана.

Нана й Анна – різні, можна навіть сказати, що вони були повними протилежностями. Нана дуже жвава дівчинка, вона добре відома у школі. Нана рідко відвідувала уроки, і коли приходила, мало на що звертала увагу, а на перервах або була біля дерев і гралася з пташками, або каталася по траві. Якщо запитати, що вона робить, дівчинка деякий час хихотіла, а потім відповідала, що дивиться на бій коника та мурах.

Нана завжди усміхалась, здавалося, це було в її природі. Злий світ не мав з нею нічого спільного, принаймні у школі, вона завжди могла бути щасливою і безтурботно сміятися. Карлу навіть було цікаво: чи плакала вона коли-небудь?

Однак два дні тому Нана раптом підійшла до нього зі сльозами на очах і запитала:

– Вчителю, мене повісять, як Анну?

Так він зрозумів, що його учениця, Нана Пайн, стала відьмою.

– О, хіба це не пан ван Бате? Будь ласка, підійдіть сюди і допоможіть нам прочитати, що тут написано.

Карл відчув, як хтось потягнув його за рукав, він озирнувся і виявив, що прийшов на міську площу. Багато людей стояли навколо дошки та кричали, що хтось повинен розповісти їм, про що йдеться в оголошенні, почувши ім’я ван Бате, вони швидко розійшлись, даючи йому дорогу.

– Вчителю, ви прийшли саме вчасно, допоможіть нам прочитати це.

– Еге, Мег мав прочитати нам це, але у нього прихопило живіт і він побіг до вітру, та досі не повернувся.  

Зазвичай Карл кивнув би з усмішкою і докладно пояснив зміст оголошень вивішених на дошці кожному, хто слухав. Але зараз він виявив, що це неможливо, – усмішки й ентузіазм цих людей не були фальшивими, та для нього це просто нестерпно, ніби всі навколо носили фальшиві маски.

Повідомлення про повішення Анни висіло над оголошенням, що всі так радісно обговорювали. «У певному сенсі ви всі її вбивці, – подумав він, – і ваше неуцтво та страх убили її».

Карл вгамував емоції, глибоко вдихнув і став перед оголошенням.

– Принц шукає робітників для розбудови Прикордонного Міста, пропонується різна робота, – прочитав він.

«Але я теж один з її вбивць, то яке маю право звинувачувати інших? Хіба не я навчав їх, що відьми це зло? – Карл відчув гіркоту в роті. – Подивіться, чому я їх навчив. Я слідував кожному слову доктрини церкви і думав, що навчаю дітей добре, прокляття!»

– Каменоломи, чоловіки від 20 до 40 років, сильні та здорові. Оплата 25 бронзових орлів на день. Муляри, без обмежень по статті, старше вісімнадцяти років, повинні мати досвід кладки, щоденна оплата – 45 бронзових орлів. Різнороби, тільки чоловіки віком старше 18 років, оплата – 12 бронзових орлів на день.

– …

Ні, він має щось зробити. Якщо смерть Анни була незворотною, принаймні він не дозволить Нані померти. Карл почув внутрішній голос, що кричав: «Коли розвалилася Гільдія Каменярів, ти нічого не зробив; коли Анну повісили, ти нічого не зробив. Ти не збираєшся нічого робити і просто спостерігати, як це прекрасне дитя потягнуть на шибеницю?»

Та що він міг зробити? Утекти разом з Наною з Прикордонного Міста? У нього є власна сім’я, сім’я, що переїхала з ним зі столиці Сірого Замку. Він має змусити їх знову покинути все, коли їхнє життя тільки налагодилось? Чи зможе Нана, яка народилась у багатій сім’ї, покинути комфортне життя?

– Каменярі, без обмежень по статті, жодних вікових обмежень, переваги надаються людям з досвідом будівництва фортець або інших укріплень, робота на довгий термін, оплата – один золотий дракон на місяць.

– Додатковий пункт. Люди з багатим досвідом та великою ефективністю можуть отримати офіційну посаду.

Після того, як люди почули зміст оголошення, вони стали ще галасливішими:

– Один золотий дракон на місяць, це навіть краще, ніж плата кіннотникам фортеці!

– Ти підеш? Ти зможеш побудувати фортецю, якщо навіть вигрібну яму не можеш зробити?

– Не думай лише про це, навіть перші пропозиції непогані. Якщо ти щодня отримуватимеш плату, то зароблятимеш, як і мисливець.

– Справді, полювання ризикована справа, а Туманний ліс – небезпечне місце.

Карл ван Бате не звертав уваги на ці балачки, він зосередився на печатці й підписі внизу оголошення. Це був автограф Роланда Вімблдона, четвертого принца.

Хіба він не знає, що наближаються Місяці Демонів? Що б принц не хотів побудувати, зараз не найкращий час для початку. Здається, Його Високість нічого не знає про будівництво, тож якщо він зможе стати каменярем і приверне увагу принца… У Карла раптом з’явилась ідея, завдяки цьому набору людей він може побачити самого принца, володаря Прикордонного Міста.

Карл проковтнув клубок у горлі, чи може він переконати принца, що відьми не злі? Ходили чутки про унікальні ідеї Його Високості, тому він має відрізнятися від звичайних людей, і також принц глибоко ненавидів церкву. «Можливо, все вдасться! – подумав Карл. – Хоча принц Роланд наказав повісити Анну, але всі бачили, що він не хотів цього робити».

Самому принцу було трохи за двадцять, тож йому простіше буде пояснити, що ці юні дівчата у розквіті сил не можуть раптом перетворитися на втілення зла.

Авжеж, існувала ймовірність того, що Карла сприймуть за спільника і разом з відьмами поведуть на шибеницю. Церковні закони говорили, що кожен, хто захищає відьму або благає про поблажливість, повинен розглядатися як слуга демона.

Йому залишається лише сподіватися, що принц, який ненавидить церкву, буде вважати церковні закони марнотратством паперу.

Карл молився всім серцем.

Попри те, що він не знав, якому богу слід молитися, ван Бате заплющив очі і просив про благословення.

Заради пам’яті про загиблу Анну, заради Нани, яка ще жива, і заради себе, щоб тріщини в його серці більше не розширювались, він вирішив ризикнути.

- - - - -

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.