Король каже, коваль кує.

Боже, як же я змучився за ці кляті кілька днів! Я стільки пахав, і навіть приблизно не наблизився до бажаного результату. Цього разу я знову спав на дивані, оскільки майже пів ночі займався лише цими кресленнями. Через те що у мене тряслися руки від нового середовища та тіла, я не міг нормально накреслити усе. Це так бісить, що прямо хочеться послати усе до біса, та просто доручити цю роботу комусь іншому. Але на жаль, окрім мене ніхто не знає як слід робити ці креслення для створення мушкетів. Я витратив на ці креслення дуже багато часу, але те що я їх зробив, не додало мені сил. Після того як я перевірив усе, я просто плюхнувся на диван та заснув.

Але вчора окрім креслень я встиг вирішити питання що до армії, яка просто сиділа та байдикувала, замість того щоб воювати чи тренуватися. Усі ці лицарі за наказом одного з міністрів, були розпущені та переведені на патрулювання міста. І хоча це не мій наказ, але це рішення було досить хорошим, якщо враховувати всі обставини. Саме завдяки цьому міністру, щури Роланда поховалися, і дали фору в кілька днів на спокійне створення плану розвитку.

І хоча це все добре, я відчуваю себе дуже змученим. Хоча ні, це не правильне формулювання. Я відчуваю себе повністю зайобаним. Лише за три бісових дні, я встиг з неймовірною швидкістю замотивувати народ, знищити усі зайві чутки, та завдяки зустрічі міністрів, крізь них змусити щурів Роланда засісти на дно. Це справжнє досягнення, і мені лишається лише перейти до наступних кроків мого великого та довгострокового плану. Зараз саме той момент, коли слід провести набір у ряди нової армії Ґрейкаслу, та з вже прописаними правилами дисципліни й тренувань, додати також заохочувальні предмети.

Серед важливих правил та доповнень, в першу чергу має стояти фізична форма. Якщо військовий не може навіть підняти рушницю, чи в нього дуже жахливий зір щоб прицілитися, це недієздатний військовий. Саме тому мені ще вчора довелося кликати художників та стельмахів, щоб ті зробили кілька плакатів з буквами, й щоб вони вирізали з дерева невеликі круги на паличках, що здатні прикрити одне око. Звісно тоді я вирішив відкласти усе інше на потім. І сьогодні я збирався вказати як приблизно має виглядати здоровий військовий, яка повинна бути вага того військового, вигляд, вік та звісно здатність робити мінімально зазначену кількість вправ. Звісно я це зроблю коли встану з дивану, та сяду за стіл. Головне встигнути поснідати цього ранку, бо я практично не їв останнім часом.

Зітхнувши, я повільно встав з не надто м’якого дивану, після чого позіхаючи вирішив потягнутися. Одразу після цього, я підійшов до відра води що вже люб’язно принесли мені в кімнату, та сполоснувши лице й руки, я витерся чистою скатертиною що була поряд, після чого сів за своє місце, та просто втупився на своє робоче місце з думками про створення армії.

Взагалі, спершу було б добре додати до армії жінок. Хоча… Ні, це жахлива ідея сама по собі. Бо хоча армія і добровільна, але жінки на жаль чи на щастя не мають достатніх сил для того щоб воювати. Не те щоб я був проти того щоб жінки воювали за власної волі. Але так вже склалася фізіологія людини, що чоловіки сильніші за жінок, саме тому жінки зазвичай програють у силовій категорії протилежному полу. Проте коли за моїм наказом буде створений перший повноцінний батальйон, я одразу ж зможу впровадити створення військової академії, де кожен матиме змогу пройти навчання на молодшого лейтенанта чи на унтер—офіцера вищого ґатунку. І все це буде безкоштовно, за умови підписання контракту, який гарантує що після закінчення академії вони одразу будуть задіяні у армії, та перебуватимуть у її рядах до п’яти років. Так, це досить непоганий план, хоча мені до нього як раку до Китаю, але все ж.

До того ж, яка мені потрібна армія? Організована, навчена, кваліфікована, вірна.

Організованість, систему та структуру армії Ґрейкаслу я можу запозичити зі своєї рідної країни свободи Америки. І хоча там була досить складна структура, вона була досить ефективна з самого початку.

Треба лише створити три складника армії. Першою має бути рядова та сержантська. Другою має буде технічна. Третьою має стати офіцерська. Кожен складник армії Ґрейкаслу ну ніяк не зможе бути самодостатнім.

В армії обов’язково мають бути рядові солдати, та сержанти, що пройшли більше випробувань ніж новачки.

Технічний складник армії має відповідати за доставку озброєння, снарядів, патронів та припасів на поле бою. Без цих речей не може вестися жодна сучасна війна.

І не менш важливим складником армії, є офіцерський склад. Без них не можливий організований та добре спланований наступ великої кількості військових, неможливе прийняття важливих рішень на кшталт укладення тимчасового перемир’я, неможливе навіть прийняття судових рішень на полі бою на кшталт страти командувача ворожої армії.

Без бодай одного з цих складників трьох складників, армія Ґрейкаслу або не буде армією, або розвалиться ще на порозі. Проте разом, вони будуть непереможними, і в довгостроковій перспективі, подібна структура армії Ґрейкаслу, буде тільки переможною.

Якщо підсумувати, у першому складнику перебувають унтер-офіцери, що не мають як такої посади, та не працюють у штабі з звичайними офіцерами, проте вони також керують військовими. По суті, вони на пряму віддають команди військовослужбовцям, отримуючи їх від офіцерів. Найнижчий унтер-офіцер керує командою з десяти чоловік, і цього офіцера звуть сержантом. Поряд з сержантом стоїть «Спеціаліст». В нашому випадку це той хто відповідає за артилерію, та керуючи своєю командою, він буде громити всіх навколо.

У другому складнику перебувають ворентофіцери. Вони мають право брати під своє крило солдатів, які замість участі у військових діях, будуть займатися важливою діяльністю у вигляді захисту, перевезення та перевірки обладнання й їжі. Якось один мудрий викладач у академії мені сказав: «Без постачання, армія швидко змориться, та перестане бути дієздатною». Але у цих слів є але. Якщо певний період часу споживати ягоди, яблука та ходити на полювання, при цьому не користуючись постачанням, це може стати тимчасовим рішенням з постачанням. Звісно якщо армія не складає великої кількості людей. Таку тактику слід використовувати, коли армії треба за будь яку ціну наздогнати супротивника, або перевершити його у швидкості.

Третій складник, це офіцери. Офіцери це вже вища каста системи. Офіцери командують нижчими за званнями офіцерами та унтер—офіцерами, а ті вже в свою чергу йдуть до нижчих за званням а ж до сержантів, що віддають прямий наказ тим самим десятьом рядовим команду стріляти. Офіцер по своїй суті є в найбільшій зоні ризику під час польового бою, оскільки якщо немає офіцера, немає і командування, а значить військо дуже швидко почне розвалюватися, та організованість зникне і без сліду. Офіцери зазвичай не повинні контактувати з рядовими військовослужбовцями, але звісно їм ніхто не буде забороняти це робити у вільний час.

Мені слід залучити усю королівську варту до навчань армії. У армії рядовий має проходити базову підготовку за шість місяців, але у наших умовах військові мають пройти її за якихось два місяці. А потім вже на практиці стати прикладом для наступного покоління військових, що буде тренуватися за всіма стандартами.

Одразу після набору людей у військо, я візьму на себе роль Підполковника та в моєму підпорядкуванні будуть нижчі за статусом, що матимуть у підпорядкуванні нижчих за статусом, й так а ж до самого низу. Ця система дасть свої плоди одразу як усі зрозуміють свою роль, та почнуть виконувати свої обов’язки. Мабуть мені все ж доведеться одразу після першої тисячі, взяти на навчання другу та третю, тим самим краще підготувавшись до майбутнього. Одразу як достатня кількість військових будуть готові до служби, буде створений військовий штаб, або як я його буду називати, військовий комітет. Я навчу комітет майже усьому що знаю сам, і цей комітет навчить кожного наступного офіцера, та використовуючи мої настанови, вони зможуть до кінця зими опанувати усі навички. За цей час буде створена виборча комісія, що серед військовослужбовців зможе вибирати кого підвищити до унтер—офіцера, та вище. Думаю вже до зими більшість сержантів будуть складатися з звичайних людей, а не лицарів.

Позіхнувши, я поглянув на ті записи що були на столі, і звичайно усе що там було написано, вже можна віддавати Осборну на вивчення та використовування. Головне зараз де що додати та покликати його.

Щойно я взявся за перо, у кімнату постукали, що мене трохи розізлило. Якого біса коли я взявся за перо, у мої двері постукали? Звісно я не збирався відриватися від роботи, тому я просто вигукнув, — Заходьте! — після чого у кімнату хтось зайшов. Кинувши погляд на людину що прийшла, я побачив звичайну служницю з підносом.

— Ваша Величність, оскільки мені сказали що ви скоріш за все не прийдете на сніданок, ми вирішили принести його сюди. — Відповіла служниця трохи нервовим голосом.

— Дуже дякую, покладіть його на он там той стіл що зліва від вас. — Відповів я продовжуючи писати.

Жінка років сорока легенько вклонилися, й поклала піднос на стіл про який я згадував, після чого знову пролунав її голос. — Ваша Величносте.

— Так? — Відповів я не піднімаючи голову.

— Сер Осборн бажав з вами зустрітися цього ранку, але не хотів заходити до вас у кабінет, та заважати. Він просив передати що він прийде найближчим часом. — Відповіла жінка трохи приглушеним голосом.

У цей момент, коли вона закінчила речення, я допустився серйозної помилки у реченні, та глибоко зітхнувши, я різко перекреслив написане, та з незадоволеним, і можливо трохи грізним лицем, поглянув на служницю. І одразу як це зробив, я побачив як вона зблідла та практично не впустила підніс зі своїх рук.

— Д-добре, я п-передам пану Осборн, щ-що вас не слід т-турбувати. Х-хорошого дня В-Ваша Величносте. — Відповіла жінка після чого швидко вийшла з кімнати, немов побачивши смерть.

Ого, тиранічні вчинки реального Тімоті були аж настільки тиранічними? Чи може то я так грізно виглядав? Ну та байдуже, головне щоб та жіночка не отримала серцевий напад від мого наступного погляду. Хоча ситуація з реченням неприємна, але не критична, тож я швиденько перепишу це речення, та покличу когось, щоб привели мені Осборна на чашку чаю.

***

Попрохавши іншу служницю про те щоб вона знайшла Осборна та покликала його, я сів писати документ для ковалів. Сьогодні мені потрібно закінчити кілька справ. До прикладу, мені потрібно поспілкуватися зі спілкою тутешніх ковалів, та скорегувавши їх платню, розпочати чітке створення мушкетів. Звісно на це піде більше часу, оскільки цей зразок мушкетів буде більш новітнім, проте я впевнений що ковалі впораються.

 Що до форми військових, то мабуть доведеться докласти набагато більше зусиль ніж я спочатку вважав. Причина цьому, відсутність швейних машинок. Сотня швачок будуть робити костюми надто довго. Десь до місяця сотня швачок можуть закінчити максимум вісімдесят костюмів, оскільки деякі можуть не впоратися, або не встигнути.

Тож мабуть в найближчий час, я спроектую просту, але ефективну броню, що зможе витримати постріл мушкета на відстані 70 метрів. Це можливо, і якщо її спроектувати, то навіть гострі мечі будуть не такі ефективні проти нової армії. Ех, не можу дочекатися коли зможу керувати нормальною армією знову. 

В минулому я кинув кар'єру військового офіцера через серйозну травму ноги, і фактично я став інвалідом, та мені доводилося до кінця життя ходити з тростиною. Але тепер щасливі часи повертаються! 

Щойно я посміхнувся, коло дверей почувся чіткий стук у двері, що майже стовідсотково належав Осборну. Зрозумівши це, я просто вигукнув щоб він заходив, та не гаючи час, взяв свій список з завданням, та знову поглянув на Осборна що вже зачиняв за собою двері. 

— Викликали Ваша Величність? — Запитав Осборн кланяючись. 

— Звісно що викликав. Ти сюди прийшов, щоб отримати список завдань, які ти повинен виконати, вивчити та частину цього передати іншим королівським лицарям. 

Щойно я це промовив, на обличчі Осборна було певне не розуміння та здивування, від чого він навіть пробурмотів щось собі підніс. Це почувши нічого окрім одного слова “мабуть”, я зітхнув, та, замість того щоб щось пояснювати, я поклав список поближче до нього, та сказав. — Бери цей пергамент, та прочитай його, і щойно ти його прочитаєш, твоїм обов’язком стане виконати усе що там написано. Мені байдуже як ти виконаєш ті чи інші речі. Головне щоб усе було за чітким планом що написаний тут. Будь яка відмова мені не прийнятна, тож запам'ятай, цей пергамент не можна давати нікому, оскільки він над важливий. 

Почувши це, Осборн взяв до рук згорнутий двічі пергамент, після чого я голосно мовив. — Можеш йти. В разі якихось питань підійдеш до мене ввечері. 

— Як накажете Ваша Величносте. Хорошого дня. — Вимовив Осборн, після чого він вийшов з кабінету. На все про все пішло не більше трьох хвилин. Це одна з самих найкоротших розмов, звісно якщо не враховувати розмови по телефону. 

Ну а тепер час викликати Прем'єр Міністра. Разом з ним я піду до гільдії ковалів, та надам їм свої креслення. І я назву їх саме своїми, бо це саме я їх винайшов, а не якийсь хрін з алхімічної майстерні який навіть не знає елементарних правил хімії. 

*** 

Прем'єр Міністр не мав нічого проти того, щоб піти зі мною та королівською вартою до гільдії ковалів. Ця так звана гільдія була своєрідним кланом, що виконувала прямі замовлення від армії лордів та в першу чергу короля. Проте зараз більшість гільдій, включаючи гільдію ковалів, бояться що історія з каменярами може спіткати і їх. Зі спогадів я знаю небагато про ту ситуацію. Я лише знаю що хтось десь там накосячив, після чого гільдію примусово розформували без суду та слідства. І це звісно жахливо, проте я не хочу щоб це повторилося з ковалями, бо це лише викличе більше проблем. У нашій угоді я маю запевнити що поспішати може й слід, але за провали покарань не буде. Якщо звісно вони не будуть катастрофічними.

— Ваша Величносте, що ви хочете отримати від ковалів? Невже ви  хочете домовитися з ними що до створення нової партії озброєння для лицарів? Якщо так, то чому за цим не звернутися до мене. Я б без проблем міг би домовитися з ними…

Йдучи далі у тому ж самому темпі, я повернув голову в сторону Маркіза Вайка, та поглянувши йому в очі, відповів на його питання. —  Інколи мені теж слід про щось домовлятися самостійно, бо народ швидко забуває лиця людей. 

Маркіз промовчав, та більше не задавав жодних питань, доки ми не прийшли до тієї самої гільдії. Ми підійшли до будинку середніх розмірів, що мав навіть вивіску про те, що це гільдія ковалів. За тим що я можу пригадати, в середньовіччі було купа різних гільдій. Навіть існували гільдії пекарів, хоча, можливо це було ще за часів Римської Імперії…

Тутешні ковалі мабуть будуть трохи впертішими, враховуючи що сталося з гільдією каменярів. Але я повинен їх вмовити. Байдуже чим, головне результат, оскільки без мушкетів, від моєї армії жодної користі.

Увійшовши в середину, перше що я побачив, так це простору кімнату, на одній стіні якої була величезна кількість крюків. На багатьох з цих крюків висіли дошки з іменами. Навколо цієї стіни стояло купа людей, багато з яких тримали свою дошку, слідкуючи за тим що там відбувається. Все це виглядало так, наче вони за щось голосували.

Підійшовши ближче, мене помітило кілька людей, та майже відразу почали говорити іншим людям, про появу лицарів, мене, та Маркіза Вайка

—  Дивись, невже це Його Величність?

—  Поглянь, це ж те саме срібне волосся!

—  Погляньте, це ж королівські лицарі. А разом з ним сам король.

Усі довкола поступово почали повертатися, та не знаючи навіть що сказати, всі дивилися на мене та варту, й шепотілися. Ніхто не знав що робити у такій ситуації, і лише один чоловік що вийшов з натовпу пішов у мою сторону. Чоловік був високим, там мав певну статуру, а разом з цим володів вже трохи посивівшим на його кінчиках, волоссям.

Лице чоловіка було трохи занепокоєним, але це не стало на заваді, і поспіхом підійшовши до мене, він низько вклонився, й повернувшись у звичне положення, заговорив. — Вітаємо Ваша Величносте у нашій Гільдії Ковалів. Мене звуть Іловаєм, і для мене, як і для всіх тут присутніх, це справжня честь що ви завітали у стіни нашої невеликої, скромної Гільдії ковалів. Скажіть, чим ми можемо вам допомогти?

Поглянувши на цього чоловіка, я легко посміхнувся, після чого мовив. — Я бажаю надати вам особливу роботу. 

— Особливу роботу? — Здивовано запитав Іновай, дивлячись мені в очі. Звісно я був трохи нижчим за цього чоловіка, але мені було байдуже на зріст, оскільки саме головне, це не полишати впевненості у собі.

— Саме так. — Відповів я, спираючись на свій меч—тростину. — Донедавна мені особисто вдалося винайти неймовірно потужний вид арбалетів, і я навіть спромігся створити креслення усіх його деталей. Мені лише потрібно щоб ви цим зайнялися.

Чоловік спершу поглянув на мене, а потім погледівши кудись у бік, почав чухати шию, та відповів. — Вибачте Ваша Величносте, проте зараз Гільдія не здатна взяти ваше замовлення.

Трохи промовчавши та додавши напруги, я запитав. — Я хочу почути чітку причину подібної відповіді.

— В першу чергу, нам не вистачає рук на виконання усіх замовлень, Ваша Величносте. Донедавна ми отримали велику кількість замовлень від лордів усього Центрального регіону, і на жаль ми навіть так не встигаємо усіх їх виконати. — Вимовив чоловік, з трохи винним виглядом.

Повернувши голову на Прем'єр Міністра, той лише знизав плечима, й зітхнувши, мені довелося продовжити. — У такому разі дайте мені чіткі імена цих лордів, і я все владнаю.

— Проте Ваша Величносте, ми не можемо просто так змінити усе. — Продовжив говорити Іловай.

— Якщо ви турбуєтеся через оплату, то тут нема чому турбуватися. Оплата буде в двічі більша за звичайну, та буде видана одразу. Але це за умови, що будь які інші види робіт будуть відкинуті як другорядні. — Вимовив я, дивлячись в обличчя коваля зі своїм звичним, кам'яним обличчям.

Звісно від моєї пропозиції, ковалі довкола почали трохи метушитися. Кожен був здивований тим, що їм за місяць будуть платити аж 110 срібних вовків на місяць за їхню роботу, якщо вони візьмуться виконувати тільки замовлення короля. Усе більше людей почали дивитися на свого лідера з бажанням щоб він погодився. І це теж трохи допомогло вмовити його. Лідер спершу поглядів на мене, потім на людей, та ще трохи почухавши шию, вимовив. — Звісно ми погодимся, але в нас буде додаткова умова.

— Я слухаю.

— Ми не хочемо щоб нас спіткала доля Гільдії каменярів, Ваша Величносте. Тому ми просимо, щоб ви надали гарантії, що нас не розформують впродовж п'яти років, і ми могли далі нести службу Його Величності. — Мовив чоловік.

У цей момент я на мить завагався. Оскільки за ці п’ять років може статися будь що. Проте навіть я розумію, що без допомоги ковалів. я не досягну ніяких результатів. Тому я відповів. — Гаразд. В такому разі вам слід завітати у палац до кінця дня, для підписання угоди, й отримання моєї письмової гарантії, що Гільдія ковалів не зазнає жодних проблем.

У цей момент я буквально протягнув руку чоловіку, щоб потиснути її, і трохи здивований подібним жестом від короля, Іловай все ж пожимає мою руку. 

Після цього, ми з Маркізом Вайком вийшли з штабу Гільдії ковалів, та майже одразу помітили цікаву картину. Оскільки Гільдія знаходилася у центрі міста разом з іншими, ми змогли побачити величезні черги до п`яти невеликих наметів. Навколо цих наметів стояла варта, і доки Маркіз Вайк дивився на це з величезним нерозумінням, я дивився на це з великою посмішкою. За лише пів дня Осборн зміг скорегувати людей, та почати набір? Тут би навіть я позаздрив його швидкості.

Маркіз Вайк дуже швидко помітив мою посмішку, та йдучи далі до палацу, він запитав. — Ваша Величносте, ви знаєте що там відбувається?

— Звісно знаю. — Коротко відповів я. — Це набір у нову армію Ґрейкаслу.

Маркіз Вайк на мить хотів щось запитати, проте поглянувши на мене, він замовчав. Та просто пішов далі за мною до палацу. 

---

Післямова
Не минуло й десяти років, як я знову виставляю сюди свою історію. Цього разу текст дуже пожамканий часом і неактуальний. Я б міг змінити усе, та зробити його більш привабливим, але це буде лише даремна витрата часу. До того ж, поглиблення у систему армії США було досить суттєвим на той момент, і знову поглиблюватися та розбиратися я б не хотів. Навіть так, скоріше за все, Тімоті опиниться в ситуації, коли його недосконала форма офіцерського складу буде змінена та адаптована під реальність, з якою він зіштовхнеться.

Наступні розділи не сильно виділяться серед цього. Але, гадаю, з восьмого розділу вигляд та сюжет будуть кращими, і все ставатиме дедалі цікавішим.

Дякую за перегляд, та зустрінемося вже дуже скоро!