– …
– …
Я стояв біля дверей дому і дивився на людину поряд таким поглядом, ніби це був злочинець. Інша людина – дівчина мого віку. Мені б хотілося, що це було саме так – ні більше, ні менше. Але насправді все інакше, вона є кимось набагато більшим, ніж цей опис.
– …Куди збираєшся, Мізуто-кун?
– …Як щодо тебе? Куди йдеш, Юме-сан?
Ми обмінялися фразами і мовчанка запала втретє.
Насправді я знаю куди вона йде, навіть не запитуючи, це книгарня на верхньому поверсі бургерної в Карасума Санджо. Сьогодні виходить новий містичний роман. Я хочу купити цю книгу, і в неї така ж сама мета.
У такому випадку при виході з дому виникає проблема, бо нам доведеться разом прямувати до книгарні, разом іти до потрібної секція та разом стояти в черзі до каси.
Якщо все буде так, то ми виглядатимемо як пара з однаковим смаком до книг.
Це те, чого ми обоє хотіли уникнути за всяку ціну. Тому ми опинилися у глухому куті. Все, що нам потрібно зробити, вийти у різний час, але питання в тому: хто вийде першим? Це ми зараз і намагаємося вирішити.
Чи можемо ми поговорити, щоб вирішити це? Абсолютно і точно ні, нічого не можна вирішити, розмовляючи з цією дівчиною.
– О? Юме і Мізуто-кун, чому ви тут застряли? – з вітальні вийшла Юні-сан, одягнута в костюм.
Юні-сан стала моєю мачухою близько тижня тому. Іншими словами, вона одружилася з моїм батьком і є рідною матір’ю дівчини поряд зі мною.
– Збираєтеся на прогулянку?
– Я якраз збирався виходити. – Користуюся питанням Юні-сан, щоб без проблем здобути собі лідерство та вийти першим.
– О, чи може бути, що ти йдеш до книгарні на Карасума? Я чула, що ти теж любиш книжки, Мізуто-кун! Тоді ти збираєшся туди ж, куди йде Юме, так? Коли вона кудись виходить, то це або книгарня, або бібліотека.
– Е-е-е…
– Секунду, мамо…!
– О! Невже ви хотіли піти разом?! Я така щаслива, Мізуто-кун! Ти так добре ладнаєш з Юме! Дякую за те, що ти такий добрий до неї. Вона така сором’язлива-а-а.
– Т-так…
У мене не було іншого вибору, як погодитися з її словами. Однак якби поглядом можна було вбивати, я б уже лежав мертвим на підлозі від погляду Юме.
– Що ж, мені час на роботу. Гарного вам дня! Добре ладнайте одне з одним! – сказавши це Юні-сан зникла за вхідними дверима.
Після цього в кімнаті залишилися лише ми двоє. Так. Зведені брат і сестра. Діти батьків, які одружилися ще раз.
– …Чому ти погодився з нею?
– …Нічого не вдієш, коли розмова пішла в такому руслі.
– Чому я повинна ладнати з таким, як ти?
– Знаєш, я теж не хочу з тобою возитися.
– Реально ненавиджу який ти пасивний, тупий ботанік.
– А я терпіти не можу твій егоїзм, тупа фанатичка.
Однак наші батьки не знають дечого. Лише ми з нею знаємо правду про наші стосунки. Я, Ірідо Мізуто, і вона, Ірідо Юме, ще два тижні тому зустрічалися.
◆
Зараз я можу назвати це лише помилкою юності. У мене була дівчина з другого року і до третього року середньої школи. Уперше ми зустрілися у бібліотеці липневого дня, одразу ж після початку літніх канікул. Вона стояла на стільці, щосили тягнучись до верхньої книжкової полиці. Гадаю, вже ясно, що я зробив далі. Так, я взяв книгу, до якої вона хотіла дотягнутися.
Якби я міг повернутися в минуле, то я сказав би собі в той момент: не зв’язуйся з нею. Однак той я, що нічого не знав про майбутнє, поглянув на обкладинку книги, яку зняв з полиці, і нерозважливо сказав їй:
– Тобі подобаються детективні романи?
Я з тих людей, що читають усе. Класичну літературу, любовні та легкі романи, не надаючи переваги якомусь конкретному жанру. Тому, звичайно, я впізнав назву класичного детективного роману, який зняв з полиці.
Я чув про нього, але не те щоб цей роман мені сподобався. Хай там що, але це була природна реакція любителя читати: коли я бачу, як хтось інший бере в руки знайому мені книгу, мене автоматично заповнює щастям. Це неконтрольована поведінка, так само як бик шаленіє, коли бачить щось червоне. Гадаю, можливо, вищі сили поставили пастку.
Пастка, розставлена богом. Іншими словами – це була доля.
Волею долі ми зустрілися з нею на літніх канікулах у бібліотеці в той час, коли там нікого не було. А в кінці серпня, коли закінчилися літні канікули, вона зізналася мені у своїх почуттях. Таким чином у мене вперше в житті з’явилася дівчина.
Її звали Аяї Юме. Раніше в неї було таке прізвище.
Що ж… зараз можна сказати, що саме тоді все і почало розвалюватися.
Я про те, що вірогідність зізнання в коханні учня середньої школи не є прелюдією до краху, мабуть, менше 5%. Якщо серйозно подумати над цим, то щоб пари, які склалися у середній школі, прожили все життя разом, це, будемо реалістами, неможливо.
Але тоді ми думали інакше.
Ми обоє були тими, хто мало виділявся у школі, тому наші з Аєю стосунки проходили спокійно. В кутку бібліотеки, у книгарні на свята або в кав’ярні, ми розквітали, розмовляючи про хобі.
Звичайно, ми також поводилися як парочка.
Ішли на побачення, тримаючись за руки та незграбно цілуючись. Ми у повільному темпі, крок за кроком, проходили всі притаманні для парочок ситуації.
Уперше ми поцілувалися на фоні західного неба, коли ішли зі школи по домівках. Після поцілунку, що більше нагадував легке тертя, ніж дотик, злегка червоне й усміхнене обличчя Аяї закарбувалося в моїй пам’яті, як фотографія.
Є одна річ, яку я хочу сказати про цей образ.
Іди до біса.
Вона і минулий я, котіться в пекло.
…Хай там як, наші стосунки розвивалися гладко, але коли ми пішли в третій клас середньої школи, ситуація почала потроху змінюватися.
Спусковим гачком стало те, що сором’язливість Аяї зменшилася. Завдяки тому, що ми проводили з нею багато часу разом, її навички спілкування значно покращилися – вона знайшла багато друзів у новому класі. Неймовірний розвиток, який неможливо було уявити для дівчини, що в другому класі середньої школи навіть не могла знайти собі напарницю на фізкультурі.
Вона дуже цьому раділа, і я на словах говорив, що теж цьому радий.
Так, на словах. Насправді я так не думав. Поки я говорив, що радий за неї, всередині мене розгулялися власницькі почуття.
Я мав бути єдиним, хто знав, яка Аяї мила, який її сміх, яка вона життєрадісна.
Однак я не стримався і випадково висловив ці почуття. Вона була збентежена і не розуміла в чому проблема, та все ж намагалася заспокоїти мене. Що теж немало мене дратувало.
Так, я знаю. Віддалена причина – це зростання Аяї, але безпосередня причина – мої власницькі почуття. Вона не зробила нічого поганого. Я перший завинив. Визнаю це.
Але вина лежить не тільки на мені. Маю виступити на свій захист. Навіть такий нерозумний хлопець, яким я був у той час, помітив цю проблему і попросив вибачення, намагаючись виправити ситуацію. Через свої власницькі замашки я ревнував і виплеснув на неї свої негативні емоції. Я попросив вибачення, сподіваючись владнати ситуацію миром…
І ця дівчина… як думаєте, що вона сказала?
«Отже, ти можеш поводитися дружньо з дівчатами, але тебе дратує, коли я ладнаю з іншими людьми?»
«Хаа?!» Хто б міг звинуватити мене за таку реакцію?
Вона стверджувала, що в мене був роман з іншою дівчиною, я зустрічався з нею в бібліотеці, де ми з Аєю познайомилися. Я уявлення не мав про що мова. Мабуть, вона неправильно щось зрозуміла, коли я розмовляв з бібліотекаркою або кимось іншим. Однак Аяї сказала, що я її обманюю і не стала мене слухати.
Зрештою я попросив вибачення.
Хоча уявлення не мав за що.
Я був винен у тому, що виплеснув на неї негативні емоції. Тому я і вибачався. Від неї залежало вибачить вона мені за це чи ні. Цю ситуацію я розумів.
Але чому я мав вислуховувати словесні образи через її необґрунтовані непорозуміння та припущення? Звичайно, у всіх бувають моменти, коли переповнюють емоції й ти імпульсивно говориш те, чого не варто. Зі мною теж це сталося. Ось тому я і просив вибачення. Але чому тоді вона не зробила так, як я? Чому вона безпідставно примушує мене просити вибачення, а сама не вибачається? Хіба це не дивно?
…Зрештою, з цими почуттями ми поверхнево помирилися. Наші стосунки тривали ще кілька місяців. Однак… те, що вже зламано, не можна відновити до початкового стану.
Те, що раніше здавалося мені привабливим, тепер почало викликати огиду. Ми почали говорити одне одному неприємні та саркастичні слова, і з якогось моменту стало важко навіть спілкуватися через смартфон. Та попри це ми злилися одне на одного, коли не отримували відповіді, що ще більше поглиблювало розрив між нами.
Єдина причина, чому наші стосунки протрималися до закінчення середньої школи, полягала в тому, що ми обидва були боягузами. Нам просто бракувало сміливості. Ми всього лише чіплялися за щасливі спогади про минуле. Проте, коли настав День святого Валентина, а ми не перекинулися жодним словом, ми чітко усвідомили ситуацію. Ми більше не можемо повернутися до того, що колись було. Тому я скористався нагодою на нашому випускному із середньої школи і сказав:
– Розійдемося.
– Ага.
Все пройшло спокійно, сліз не було.
Вона навіть не розсердилася, виглядало так, ніби вона цього чекала. Гадаю, я виглядав так само.
Я так сильно її любив… вона була такою дорогою для мене. Але тепер я бачив у ній лише заклятого ворога. Зрештою кохання – це лише божевілля на короткий час. Нарешті я звільнився від цього почуття. Тож я закінчив середню школу з ясною головою, ніби скинувши важкий тягар.
Одного вечора до мене підійшов батько із серйозним обличчям. Він сказав, що думає одружитися вдруге.
Це було несподівано.
Мені стало шкода батька, який до цього часу виховував мене сам-один, але, схоже, досягнувши цього віку він трішечки втратив розум, проте я не мав наміру виступати проти його ідей. Хоче одружитися вдруге? Та, будь ласка, роби як хочеш.
Я щойно закінчив середню школу, моя голова була ясною, як ніколи, в мене був гарний настрій, тому, мабуть, я не приділив особливої уваги його наступним словам:
– У неї також є донька… ти не проти?
У мене буде зведена сестра мого віку! Це як у легкому романі, ха-ха! Я був схвильований. Гадаю, в той момент я втратив холоднокровність.
Тому пізніше, коли мене познайомили з жінкою, яка стане моєю мачухою, і дівчиною, яка стане зведеною сестрою, я почувався так, ніби мені на голову вилили відро крижаної води.
– …
– …
Дівчиною, яка стола біля мачухи, була Аяї Юме. Ні. В той момент вона стала Ірідо Юме.
Ми дивилися одне на одного з роззявленими ротами, упевнений, що в наших головах лунали одні й ті самі слова:
– Боже, чому?!!
Ось так колишня дівчина стала моєю зведеною сестрою.
◆
– Дякую за їжу… – Аяї, ні – тихо сказала Юме, зібравши посуд та понесла його на кухню.
Прокляття. Поганий момент. Я теж щойно закінчив їсти. Буде дивно, якщо я буду просто так сидіти за столом.
– Дякую за їжу. – Я зібрав свій посуд і пішов на кухню. Там я побачив Юме, що мила посуд.
Чорне волосся досить сильно відросло, воно має чіткий і насичений колір. Її дещо нездоровий стрункий стан ліпше б виглядав, якби вона вилазила з колодязя, як на тому відео, ніж на кухні, миючи посуд.
Юме кинула на мене швидкий погляд з-під довгих вій, але нічого не сказала, єдиний звук, який лунав у кімнаті, це стукіт посуду. Я теж нічого не сказав, мовчки ставши біля неї та почавши мити свій посуд.
Я справді хотів уникнути ситуації, коли мені доводиться стояти пліч-о-пліч з цією дівчиною на кухні, але відверте уникання призвело б до проблем.
Тому що…
– Що ж, щиро кажучи, я хвилювався, що станеться, коли хлопчик і дівчина одного віку раптом почнуть жити разом, але я радий: схоже, вони напрочуд добре ладнають.
– О так! Ти знаєш, що Мізуто-кун і Юме сьогодні ходили до книгарні разом? Мені здається, їм простіше поладнати, бо вони мають схожі захоплення!
– Яке полегшення. Я сильно переймався, чи поладнають вони.
За обіднім столом весело розмовляли мій батько і мама Юме. Нещодавно одружена пара, здається, кожен день проводила щасливо – повна протилежність нам, їхнім дітям.
– …Зрозумів?
– …Що?
Юме, що стоїть поряд зі мною, говорить так тихо, що її слова ніби зливаються з шумом води.
– Ми не маємо права робити нічого, що змусить їх пошкодувати про це.
– Знаю, я заберу таємницю про наші стосунки в могилу.
– Добре.
– …Відколи ти почала діяти так зверхньо?
– Якщо раніше я була іншою, то це 100% твоя провина.
– Га?
– Що?
– Агов! Про що ви двоє говорите? – батько крикнув до нас з їдальні, і ми негайно прибрали сердиті вирази з облич.
– А це, ми обговорювали книгу, яку сьогодні купили.
– О, так. Так. Ми говорили про книгу.
– …ой.
Поки Юме говорила бадьорим голосом, вона тріснула мене по нозі так, щоб ніхто цього не побачив.
– Ти що, варвар? Навіщо сказав «а це»? Як в тебе взагалі з оцінками?
– На твій превеликий жаль, на пробному екзамені мої результати входять у сотню найкращих. І тобі це відомо.
– …як же бісить, в минулому я хвалила тебе і говорила «чудово».
– Я також роздратований, що раніше приймав твою похвалу.
На людях ми грали зведених брата і сестру, в яких нібито хороші стосунки. Ми не хочемо, щоб дізнавшись про наші стосунки, батьки пошкодували про повторний шлюб. Це єдине в чому ми з Юме сходилися.
Однак в усьому іншому ми не погоджували одне з одним.
Коли я читав книгу, яку сьогодні купив, у кімнаті, у двері постукав.
– Тату? Що таке?
Відповіді не було. Мені не хотілося припиняти читати, але я не міг поставитися до молодят недбало, тому поклав закладку у книгу, піднявся та відчинив двері. У коридорі стояла дівчина, яку я ненавидів найбільше у світі. Іншими словами, там була Ірідо Юме.
– …Що? – запитав я на сто градусів холодніше, ніж раніше.
Юме гмикає, стримуючи сміх, і піднімає підборіддя, ніби кажучи, що цієї холодності недостатньо навіть для того, щоб у неї сироти пішли.
– Я хочу з тобою поговорити. Ти зараз вільний?
– Я впевнений, що ти знаєш про мою сьогоднішню покупку, чи не так?
– Знаю. Тому і прийшла. Я вже дочитала.
– Тц.
Здається, вона прийшла заважати мені читати.
Вона читає трохи швидше за мене. Це не змінилося з часу, коли ми почали зустрічатися. Якщо ми одночасно купляли книгу та одночасно починали її читати, вона закінчувала читати книгу саме в той момент, коли я наближався до кульмінації. Неймовірно підступне вміння. Ненавиджу це. Радий, що ми розійшлися.
– …Що треба? Говори швидше.
– Впусти мене. Не хочу, щоб батьки почули.
– Тц.
– Ти можеш припинити так голосно цокати язиком, коли я щось кажу?
– Я припиню, якщо ти зникнеш з моїх очей.
– Тц.
Поглянувши, чи нема в коридорі батька та Юні-сан, я дозволив їй зайти до кімнати.
Юме йде углиб кімнати, дивлячись під ноги.
– Яка захаращена книгами кімната. Вже тільки від перебування тут можна забруднитися.
– Минулого разу, коли ти заходила в цю кімнату під час відрядження мого батька, твої очі блищали і говорили: Ого! Це схоже на бібліотеку!
– Ніщо не вічне. Однак один погляд на акуратно виставлену серію Шерлока Холмса викликає в мене таке роздратування, що я готова померти.
– То помри. Я втоплю тебе у водоспаді, як зробили це з професором Моріарті. – Я виплюнув ці слова та сів на ліжко, наполовину закладене книжками. – Ну? Про що ти хочеш поговорити?
– Моє терпіння дійшло до межі. – Юме стояла на місці з холодним виразом обличчя. – Це вже просто нестерпно. Як довго ти збираєшся безтурботно називати мене «Юме-сан»?
Перед нею мені не потрібно приховувати своє роздратування, тому я нахмурився.
– Але ти також звертаєшся до мене на ім’я. Мізуто-кун, забула?
– Я не проти називати тебе на ім’я, це краще, ніж чути власне ім’я з твого рота. Я не дозволяла так себе називати навіть коли ми зу – навіть коли ми були у середній школі!
Тобі не подобається говорити «коли ми зустрічалися». Он як, цікаво.
– Тут нічого не поробиш, у нас одне прізвище. Як іще я маю тебе називати?
– Хіба ти не знаєш? Є чудове рішення.
– І що це?
– Старша сестра.
…Га?
– Ми з тобою зведені брат і сестра, тому є сенс, якщо ти називатимеш мене «старша сестра».
– Ні-ні, хвилинку-хвилинку. – Я схопився за голову. – Ти? Моя старша сестра…? Продовжуй мріяти. Все навпаки.
– Ха?
– Я твій старший брат. А ти моя молодша сестра.
Що вона тільки собі думає?
– Ой лишенько, здається, клітини твого мозку заснули, мій молодший зведений братику.
– Хочеш присплю тебе навіки?
– Добре, слухай уважно, пане я-у-сотні-найкращих, я тобі зараз все люб’язно поясню.
Непростимо, ти не можеш вважатися пристрасним читачем, якщо твої оцінки в математиці кращі, ніж з мови та літератури.
Юме піднімає вказівний палець учительським жестом:
– У світі, хто народився перший, то і вважається старшим братом або сестрою. Це один. Я народилася раніше за тебе. Це два. Тож у результаті я твоя старша сестра. Зрозумів? – Юме з гордістю сказала це, використовуючи не математику, а логіку, проте є дещо, що я не можу ігнорувати.
– Якщо я правильно пам’ятаю, то день народження у нас в один і той самий день.
Так, це ще одна пастка розставлена богом. У нас з цією дівчиною день народження в один день. Можливо, це не причина того, чому ми тоді так добре порозумілися, але я пригадую жахливі речі, які ми говорили «святкування день народження в один день», а також жахливий ритуал обміну подарунками. Було б чудово, якби я міг викинути ці спогади у смітник.
– Тому не може бути старшого брата чи старшої сестри.
– Хіба не ти щойно голосно заявив, що я твоя молодша сестра?
Так, я це сказав, але не мав жодних прихованих мотивів. Просто вона здається більше молодшою сестрою, аніж старшою.
– Хай там що, а умови залишаються незмінними. Хоча у нас день народження в один день, але час народження відрізняється.
– Час народження?
– Я вже перевірила. – Сказавши щось, що нагадувало репліку детектива, Юме дістала свій телефон і показала мені екран. – Дивись.
На екрані смартфона виднілася фотографія з сімейного альбому із зображенням дитини з числами знизу.
– Ти народився об 11:34 ранку. – Вона провела пальцем по екрану, щоб перейти до наступного зображення. Там була ще одна світлина з сімейного альбому із зображенням немовляти і зазначеним знизу часом. – А судячи з цього фото я народилася об 11:04. Тобто щонайменше на півгодини раніше. Зрозумів?
…Вона серйозно? Перекопала всі альбоми в моєму домі, лиши заради цього?
– Дивачка…
Обличчя Юме почервоніло, коли я висловив своє щире враження.
– Щ-щоо?! Ідеальний висновок вимагає ідеальних доказів, так?!
– Ось вони, слова фанатичної любительки детективів. Якщо ти так хочеш розгадати якусь таємницю, чому б тобі не зайнятися справжніми загадками?
– О, та ти нариваєшся! Ти щойно оголосив війну всім шанувальникам таємничих романів! Готовий до цього?!
– Гаразд. Я підіграю твоїй детективній грі, хоча ти ніколи не маєш власних міркувань поки не буде вказаний висновок. Як би ти не галасувала щодо того, що правильно, а що ні, у твоїх аргументах є діри.
– Які діри?! Ти зараз сказав про діри, в яких знаходяться твої очі?!
Як і всі шанувальники детективів (що ігнорують виклик, який ставлять перед читачем), вона розлютилася після того, як я поцілив прямо в яблучко.
– Твій аргумент такий: у нашому світі старшим братом або сестрою стає той, хто народився раніше. Однак тут є помилка. Раніше в Японії, коли народжувалися двійнята, той хто народився першим вважався молодшим братом або сестрою.
– Е? Чому? – Юме зі щирою цікавістю нахилила голову.
– Існує багато теорій, наприклад, дитина, що народилася першою, виступала провідником для наступної, або те, що перша дитина була нижче. Хай там що, ми з тобою зведені брат і сестра, які народилися в один день, тому нас цілком можна вважати зведеними двійнятами. Тож, хоча ти народилася першою, ти – молодша сестра. Зрозуміла? Є що заперечити?
– А-але ж ми не двійнята…
– Твоя правда, ми не брат і сестра, ми просто діти наших батьків.
– Ум… уух… – Юме розчаровано застогнала, ображено дивлячись на мене.
Ха-ха-ха, поклонися моєму генію. Однак вона дещо зрозуміла.
– …Зачекай.
– Не хочу, іди звідси.
– Який стосунок до нас має ця справа, що вже давно стала історією? У наш час той, хто народився першим, є старшим братом або сестрою…
– …Тц. Могла просто помовчати і піддатися обману.
– Га?! Ти намагався мене обдурити?!
– У всякому разі, я – старший брат, що і треба було довести. А тепер забирайся звідси.
– Я старша сестра! Мені огидно вже від думки, що я буду твоєю молодшою сестрою!
Ми витріщалися одне на одного. Між нами летіли іскри, здавалося, що ми потрапили в одну з історій Ямади Футаро, де схрещуються мечі та ллється кров.
Зітхаю та заспокоююся, коли помічаю, що з лютого погляду Юме прямо тут і зараз переродиться Амакуса Шіро.
– Дивлячись одне на одного ми нічого не змінимо. Гадаю, розумним підходом буде вирішити це питання через гру абощо.
– Те, як ти це сказав, звучить образливо, але твоя правда.
– І що це буде? Камінь-ножиці-папір? Жеребкування? Підкидання монети?
– Почекай хвилину.
– Не буду, забирайся.
– Припини автоматично говорити це!
Ой. Забув вимкнути бота.
– Хм… – Юме кладе руку на підборіддя, приймаючи позу розумної людини. – У мене є ідея. Готовий вислухати?
– Не хотів би цього робити, але, на щастя, я розумна людина, тому готовий тебе вислухати.
– Як же ти бісиш… Ми повинні приховувати істину суть наших стосунків і прикидатися хорошими зведеними братом і сестрою, так?
– На превеликий жаль, так.
– Поки що все йде гладко, але зрештою хтось із нас може помилитися, іншими словами випадково сказати або зробити те, що зведені брат і сестра не зробили б, правильно? Тоді як щодо цього, хто помилиться, той і програє?
– Гм… Упевнена?
– Ти про що?
– З такими умовами я точно виграю.
– Говориш нісенітниці!
Можливо, для неї це звучало так, але я зробив логічний висновок, базуючись на фактах.
– Що ж, мене все влаштовує. Так ми будемо обережні та приховуватимемо істину суть наших стосунків… До речі, чи діє це, коли поряд немає наших батьків?
– Звичайно. Діє навіть зараз.
– Зрозуміло. Отже, той, хто не поводиться як зведений брат чи сестра, буде молодшим, так?
– Так буде за кожний програний раунд. Той, хто помилився, буде молодшим братом чи сестрою.
– Розумно. Жодного інтересу грати в гру, яка закінчиться за один раунд. Добре, я в ділі.
– Чудово, тоді починаємо нашу гру! – Лясь! Юме плеснула в долоні.
Після цього вона підійшла до моєї книжкової полиці та почала там порпатися.
– Агов… Що ти робиш?!
– Га? Те, що роблять брати і сестри. Це абсолютно нормально, так?
Побачивши її огидну посмішку, я з запізненням зрозумів справжню ідею умов для гри.
Вся суть у тому, що дивні вчинки зараховуються до нормальної поведінки зведених брата і сестри, але на них не можна безпідставно реагувати, навіть якщо це явне знущання. Іншими словами, ці умови привід для цькування!
Ц-ця дівчина…! То ось чому вона запропонувала такі умови!
Якщо знайдеться хлопець, що закохається у таку лиху дівчину, то я впевнений, що це буде така ж гнила людина, як і вона!
…Погано.
Я сердито поглянув на дівчину, що навмання діставала книжки з полиці та реагувала на них «Гм», «Хе» і «Тц». Всередині мене зростало відчуття кризи. Від її дій виникало таке неприємне відчуття, ніби вона порпається в моїй душі. На щастя, легких еротичних романів там не було.
Однак проблема… поруч. Це шухляда письмового столу, за яким я зазвичай навчаюся. Та шухляда єдина скринька Пандори в моїй кімнаті. В ній лежать зошити з моїми власними романами, які я колись написав, плюс те, що я купив в аптеці, а також подарунок, який я отримав од цієї дівчини, коли ми зустрічалися!
Якщо вона це знайде…
«Йой, воно досі в тебе? Невже я тобі досі подобаюсь? Що, серйозно? Я хочу, щоб ти негайно припинив!»
Вона не повинна це знайти.
З такою швидкістю це лише питання часу, коли інтерес Юме зосередиться на моєму столі. Мені потрібно зробити щось, аби відвернути її уваги, та ще зробити це так, щоб виглядало, як нормальна взаємодія між братом і сестрою!
Я мобілізував усі клітини головного мозку, шукаючи виходу з ситуації. Останній раз, коли я так активно використовував голову, був, мабуть, під час вступного іспиту до старшої школи. Завдяки цьому я придумав спосіб, як використати умови «нормальна поведінка зведених брата і сестри» на свою користь.
– Припини, будь ласка…
Почувши мій тихий голос, Юме змахнула чорним волоссям і озирнулася.
Я встав з ліжка і підійшов до неї. Обличчя Юме наповнилося розгубленістю, коли вона дивилася на мене.
– Я більше не хочу сваритися з тобою…
– Е-е…
У широко розплющених очах Юме відображається мій загадковий вираз обличчя.
– Вибач, якщо я тебе розлютив. Може… просто припинимо це? – я сказав ці слова серйозним голосом, поклавши руки на плечі Юме.
Вона відвела погляд, а потім знову подивилися мені в очі. Її великі, як у лані, очі злегка тремтіли. Розгубленість на її лиці розвіюється, поки вона дивиться на мене. Дівчина повністю зосередилася на моєму серйозному обличчі, і…
– Ірідо-кун…
– Так, ти вилетіла!
– Га?
Юме завмерла з відкритим ротом, я широко посміхаюся:
– Брати і сестри не називають одне одного на прізвище.
Приголомшене обличчя Юме поступово робиться яскраво-червоним, ніби гаряча вода, в яку поклали пакетик чаю. Нагадувати про наші колишні стосунки, це правильний спосіб перемогти. Думаю, ця дівчина все усвідомила.
– Щ-що… ні, це не… Ти теж вибув!
– Хіба? Небажання сваритися абсолютно нормальне, правильно? Ми ж брат і сестра.
– А-а-а-а… ууууаааа!
Я з відчуттям задоволення дивився на зведену сестру, що схопилася за голову і почервоніла до вух.
– Що ж, повернімося до угоди. Готова стати моєю молодшою сестрою?
– Що… Що ти задумав?!
– Заспокойся і не галасуй, це не те, що роблять молодші сестри.
Я хочу принизити її до нестями, але я знаю межу. Відкладемо до наступного разу покарання у вигляді неко-покоївки.
– Це вперше, тому підемо простим шляхом. Звертайся до мене інакше.
– І-і як же…?
– Як тобі хочеться. – Покажи мені, як на твою думку поводиться молодша сестра. Ґа-ха-ха! Почуваюся королем! Як же приємно. Моє внутрішнє я випило келих червоного вина.
– Ух… – простогнала Юме з надзвичайно незадоволеним виглядом. Її очі безцільно блукали по кімнаті, вона притиснула руки до грудей. Обличчя почервоніло від сорому, коли вона підняла на мене погляд. Тонкий, тремкий голос пролунав у моїх вухах.
– С-старший братику…
– …
Я відвернувся.
– Ви-вибув! Ця реакція, ти вибув! Брат не може так зашарітися, коли до нього звертаються!
– Я не зашарівся…
– Ти зашарівся! Ти хоч знаєш як довго я бачила це обличчя?!
– Не знаю. Ти, здається, помилилася. Я зустрівся з тобою лише кілька днів тому.
– Нечесно! Нечесно-нечесно-нечесно-нечесно-нечесно!!!
Я старанно не дивлюся на Юме, що тупотить ногами по підлозі, як дитина. Це ніяк не пов’язано з тим, що моє обличчя палає, а серце б’ється швидше, і не через бажання, щоб вона знову назвала мене «старшим братиком». Я не дивлюся на неї зовсім з іншої причини, ніяк не пов’язаною з попередніми.
Юме продовжувала сердито бурчати, але, здається, вона наробила чимало галасу.
– Юме? Ти надто галасуєш. – Знизу долинув голос Юні-сан.
Це голос порятунку. Я посміхаюся, тріумфуючи:
– Час вийшов.
– Уурх…!!! – зреагувала Юме.
– Що ж, сподіваюся ти зрозуміла, що не варто змагатися зі мною. Можливо, ти трохи заплуталася, бо читала багато детективів, але ми з тобою відрізняємося в цьому.
Ось у цьому, я постукав себе пальцем по скроні.
Чи то від злості, чи то від розчарування, обличчя Юме червоніє ще більше, з її очей починають текти сльози.
– Раніше ти ніколи не говорив мені таких огидних слів…!!
…Не плач, це підлий прийом.
Я нервую і починаю гратися з чубом. Здається… мене дещо занесло. Напад на читацькі уподобання для таких, як ми, це як удар ножем у спину. Схоже на те, як у ЗМІ починають перебирати книжкові уподобання людей, вибудовуючи на цьому безпідставні припущення. Так, я зайшов надто далеко.
Я зітхнув, і дуже неохоче протягнув праву руку, щоб легенько погладити її по голові, ніби вона дитина.
– Так, еге, я зробив неправильно. Вибач мені… е, старша сестро.
Яка ностальгія… Раніше, коли щось траплялося, я схожим чином дивився на сором’язливе обличчя Аяї, однак Юме зараз не відчувала сорому. Її тіло тремтить, як вулкан, у якого от-от станеться виверження.
– Я…
– Ти?
– Я просто терпіти цього не можу… Твоя впевненість, що все вирішиться, якщо просто попросити вибачення! Дурний старший брат!!!
Випаливши ці слова, Юме вибігла з кімнати, спіткнувшись об вежу з книг. Я залишився один у повному ступорі. Коли ми зустрічалися, я подібної реакції не бачив.
– Охох…
Зі мною те саме. Терпіти не можу, коли ти поводишся скромно, але не любиш програвати, наче доросла, а поводишся, як дитина… я вже майже забув, як ти виглядаєш, а ти показуєш реакцію, яку я раніше не бачив.
Так, мені це абсолютно не подобається…
◆
Як результат:
– Доброго ранку, Мізуто-кун…
– Доброго ранку, Юме-сан…
Ми не змінили наші звернення одне до одного. Згідно з умовами гри, той, хто програє раунд, стає молодшим братом або сестрою, але це буде дивно, якби раз по раз звертання «старша сестра» і «старший брат» змінювали одне одного. Однак дещо таки змінилося…
– Мізуто-кун, можеш передати мені соєвий соус?
– Так, звісно, Юме-сан.
Коли я передаю їй соєвий соус, наші очі зустрічаються. Між нами проскакують іскри взаєморозуміння.
«Я точно ніколи не стану твоєю молодшою сестрою».
«Який збіг. Я точно не стану твоїм молодшим братом».
Ми обмінялися нашими думками, не промовляючи цього вголос.
Те, що сталося між нами у середній школі, було помилкою. Ми ніколи з нею не ладнали, ми просто заплуталися. Вчорашні події, лише підтвердили мої думки щодо цього.
Сидячи за сніданком, ми обмінялися ударами під столом, а поруч сидів мій батько і Юні-сан, що спокійно розмовляли і, здавалося, нічого дивного не помічали.
Лише ми двоє знаємо правду.
Я живу під одним дахом зі своїм заклятим ворогом. Прикидаюся зведеним родичем з людиною, яку ненавидів найбільше у світі. Але навіть так…
– Юме-сан, передай мені соєвий соус.
– Звичайно, Мізуто-кун.
Коли ми зустрічалися, то зверталися одне до одного на наші прізвища, проте тепер, коли ми розійшлися, між нами склалися такі стосунки, де ми називаємо одне одного на ім’я. Гадаю, у Бога специфічне почуття гумору.
-------
Ямада Футаро – псевдонім Сейя Ямада, японський письменник. Написав багато історій про ніндзя і таємничих історій.
Амакуса Шіро (яп. 天草 四郎 Амакуса: 1621? — 1638) також відомий як Масуда Сіро Токісада (яп. 益田 四郎時貞 Масуда Сіро: Токісада) — духовний лідер повстання в Сімабарі, революції японських християн початку періоду Едо.
Всі перекладені розділи тут.
Список романів і мальописів, які перекладаю тут.
Далі
Розділ 2 - Колишня парочка наглядає за будинком
2. Колишня парочка наглядає за будинком (Це мій дім, тож це нормально, так?) Тепер я можу описати це, як затьмарення юності, але в мене був так званий хлопець з другого класу і до кінця третього класу середньої школи. Його обличчя не вирізнялося чимось особливим, він не дбав про моду, завжди сутулився і не говорив нічого цікавого. Хоча, гадаю, він був розумним, але більше нагадував шматок сміття, що не має ані граму чоловічої чарівності. Однак тоді я навчалася у другому класі середньої школи і була звичайною та скоромною дівчиною-підлітком. Він проявив до мене доброту, а після розмови одне з одним виявилося, що наші інтереси в чомусь схожі. Спілкуватися було весело, це так мене захопило, що я діяла не задумуючись. Це була помилка. Дурість юності. Я навіть дала йому любовного листа, який гарячково писала вночі, але зрештою це стало остаточним ударом для і так уже приреченого любовного роману. Немає іншого слова, щоб описати романтичні стосунки двох учнів середньої школи, як «катастрофа». Тому що реальність повністю відрізняється від підліткової шьоджьо манґи. Саме так сталося з нами, ми нарешті отямилися, побачили реальність і розійшлися, ніби нічого і не сталося. А потім наші батьки одружилися. Ми стали зведеними братом і сестрою та почали жити під одним дахом. Хоча світ хаотичне місце і чого тільки не буває, але навіть так, це виглядало, як пастка, поставлена богом. Тобто, це – доля. Я давно викинула всі спогади про час з тим хлопцем у смітник пам’яті, але, з жалем, мушу визнати, що деякі спогади продовжують жити, ніби цвіль, яку неможливо ніяк повністю стерти. Пригадую, це сталося під час весняних канікул між другим і третім класом середньої школи. Той хлопець запросив мене до себе. – Мого батька сьогодні нема, – сказав він трохи збентеженим голосом. Тодішнє моє я прийшло до негайних висновків. Нарешті настав час. Ми ходили на побачення і цілувалися, тож наступний крок зрозумілий… І не те щоб я мала якісь брудні думки, це звичайний спосіб мислення дівчат середньої школи. Це був той час, коли дівчата у класі постійно згадували про різні інтимні речі у своїх розмовах, зрештою ми зустрілися з такою неприємною штукою як менструація. Наша ситуація повністю відрізнялася від поганців, що здіймали величезний галас через якесь зображення в інтернеті. Я була готова. Нарешті я відчую те, про що знала лише з книг. Із сумішшю очікування та тривоги (3 частини очікування і 7 тривоги) я вперше зайшла до кімнати свого хлопця. Наближався важливий момент. Можливо, мої слова звучать трохи по-дурному, але вони показують мою готовність. Гадаю, непотрібно говорити, що напередодні ввечері я читала в інтернеті «Що потрібно знати перед першим досвідом» і досконало вивчила трюки з імітацією стогонів. Зайшовши до кімнати я почала шукати місце, де можна сісти. Однак єдиним місцем, де можна сісти у захаращеній книгами кімнаті, виявилося ліжко. Ліжко? Це все-таки станеться? Поки я розгублено і боязко стояла, той хлопець недбало сказав: – Не бійся, сідай. Ось так я сіла на ліжко, а потім сталося дещо неймовірно. Той хлопець сів поруч зі мною, наче це було само собою зрозумілим. Я подумала: «Га…?! А-а ти активніший, ніж я думала…! Зазвичай ти такий стриманий!» Не можу повірити наскільки вузьколобою я була в минулому. Хотілося б мені, щоб минулу мене збила вантажівка і вона відправилася в інший світ. На жаль, вона міцно трималася за цей світ і почала говорити з тим хлопцем. Не пам’ятаю, про що ми тоді говорили. Моя голова була заповнена думками, про те, що він збирається робити. Типу, штовхне мене на ліжко? Почне з поцілунку? Чи нормальна на мені спідня білизна? Просто від того, що він сидів поряд, тремтіли плечі, від найменшого дотику мізинця хотілося пищати. Трагічний час дівочої невинності тривав 10 хвилин, 20 хвилин, 30 хвилин… Га? Ще ні? Щойно я про це подумала, як нарешті той хлопець сказав: – Уже так пізно, гадаю, вже час… Ось воно. Нарешті починається. Сподіваюся, це не буде боляче. Будь ласка, нехай це не буде страшно. Будь ласка, нехай все пройде добре…! – Тобі йти додому, я тебе відведу. ….Га? Щ-що…? – Мені не хочеться, щоб ти йшла, але вже так пізно, гадаю, твої рідні хвилюватимуться. І ось так він повів мене до моєї квартири. Невже він перекинув м’яч мені? Це той момент, коли я мала запросити його до себе?! Я думала про це до останнього моменту, але пригадала, що вдома мама. Якщо він збирався щось зробити, то найкращий варіант – це його будинок. Перед під’їздом багатоповерхівки, той хлопець махнув рукою і спокійно сказав: – Сьогодні було весело, побачимося. Я збентежено дивилася на нього, коли він ішов геть. І тоді до мене дійшло. Він не кликав мене до себе додому з таким наміром. Той хлопець просто хотів позависати зі мною у своїй кімнаті. Я єдина хотіла доторкнутися до дорослого життя?! – Йой! Юме, чому в тебе таке червоне обличчя? Ти застудилася? – стурбовано запитала мама, коли я зайшла додому. Я не мала змоги дати чітку відповідь, я пішла до своєї кімнати та впала на ліжко, палаючи в агонії від наростаючого сорому. Пройшов десь рік, коли сталася остаточна катастрофа у наших з ним стосунках, ми так і не дійшли до цього етапу. ◆ – Тато і Юні-сан сьогодні повернуться пізно. Коли я нарешті розібрала речі у своїй кімнаті після переїзду та насолоджувалася містичним романом, мій зведений, точніше, ні, зведений молодший брат прийшов і повідомив про це. – …М? І що? – І що? – у мого зведеного брата, Ірідо Мізуто, було кисле обличчя. …А-а, он воно як. То ти навіть говорити через якусь справу зі мною не можеш? Хмм. – Що будемо робити з вечерею? – Тільки не говори, що вечеря це моя відповідальність. Я не твоя мама. – Знаю. Я звертаюся до тебе, як до людини, що сидить за мною за одним обіднім столом. Чорт, розмовляти з тобою марна справа. Говорить так, наче я дурна. Але я подорослішала в порівняні з тою минулою мною, що вперше тебе зустріла. Мій зведений брат худий, як паросток квасолі, що зростав у тіні, він роздратовано постукував ногою по підлозі. Його очі були ще темнішими, ніж раніше. Буду щирою, в нього привабливе лице, але розпатлане волосся та мішкуватий одяг відвертали від цього увагу. Його погане ставлення зазвичай дратувало, але привабливе обличчя збивало фокус, що дратувало ще більше. – Тоді я сам вирішу, що готувати на вечерю. І ти з’їси все без заперечень. Зрозуміла? – Приготуєш? Ти вмієш готувати? – Трохи, деякий час ми з батьком жили одні. А ти… а, хм. – Мізуто зупинився на цьому і глумливо посміхнувся. Цей хлопець знає, що я не вмію готувати. У минулому він з’їв обід, який я приготувала, страви там були схожими на промислові відходи, і збрехав: «Було дуже смачно». – Що ж, тепер ми сім’я. Я виділю тобі кісточку. Будь вдячною, коли їстимеш приготовану мною їжу, як свиня, якою ти і є. Клянуся, я колись прикінчу цього хлопця. Придушивши глибоко у серці вбивчий намір, я посміхнулася так широко, як тільки могла. – О ні, Мізуто-кун. Я не можу дозволити тобі робити все самому, я теж допоможу. – Не треба. Не хочу потім перев’язувати когось бинтами так, щоб цей хтось виглядав, як мумія. – Я кажу, що не прийму твою непрохану благодійність, безсердечний хлопче. – О боже, не хочу чути це від такої безсердечної дівчини, як ти. – Мізуто так важко зітхнув, наче це був його останній подих. О, ти прикидаєшся? Якщо ні, то я хочу, щоб твій останній подих стався якнайшвидше. – Гаразд, ходімо. – …ходімо? Куди? – я нахилила голову. – Купимо продуктів для вечері. Чи ти думаєш, що їжа з’являється з нічого? Не можу в це повірити. Чому я пішла в супермаркет зі своїм колишнім хлопцем, з яким розійшлася менше місяця тому? Ми виглядаємо, як молодята, що живуть разом! – Хм… О, це дешево. – Поки я думала над цим, поруч зі мною колишній хлопець кладе до візка продукти. Невже цей хлопець взагалі нічого не відчував з приводу цієї ситуації? Йому начхати? Чи можливо він взагалі не думав про мене як про дівчину?.. Ну, гадаю, ми більше не хлопець і дівчина, а старша сестра і молодший брат. Так, потрібно зупинитися. А то буде те, що і раніше, я прийду до якоїсь ідеї і я ж буду тою, хто програє. Потрібно зберігати спокій. – Виглядає так, ніби ти береш те, що перше під руку попало. Ти хоч знаєш, що будеш готувати? – Гм? Ні, не знаю. – Е… тобто не знаєш? Ти ж купуєш продукти на вечерю, так? – Я купую те, що здається дешевим. Якщо вибрати рецепт і готувати, дотримуючись його, то доведеться купувати дорогі продукти, чи не так? – …Так. – Неохоче погоджуюся з його словами. Це те, що люди називають здоровим глуздом? Ніколи не думала, що в цього хлопця є таке чудове розуміння життя. Чому його характеристики такі високі? – У найгіршому випадку, навіть якщо ми не придумаємо, що готувати, то кинемо все до каструлі, додамо туди карі-порошок і принаймні отримаємо яке-не-яке карі. Сподіваюся, тепер ти розумієш різницю між «робити їжу» та «готувати їжу», моя молодша сестро. – Хто твоя молодша сестра? Я твоя старша сестра. – Так-так. Що більше слухала, то жалюгідніше себе почувала через те, що дозволила йому з’їсти той жахливий обід. Цей… – Що ж, іноді навіть погано приготована їжа може бути милою, але їсти її щодня буде надто жорстоко. Просто для примітки. Від цих недбалих слів, які злетіли з губ Мізуто, моє тіло і мій розум завмерли. Ми-милою? Цей хлопець настільки безвідповідальний… ні, зараз таке відчуття, що ці слова не стосувалися якихось хитрих планів, а він просто сказав те, що думав… – Що не так? Ти йдеш? Я навіть не помітила, як зупинилася посеред проходу. Поспішно наганяючи Мізуто, я похитала головою, щоб позбутися непотрібних думок. Справді, це так само як раніше. Абсолютно несправедливо, що я єдина, кому в голову приходять дивні думки, а цей хлопець постійно залишається осторонь. Я змушу тебе усвідомити. Я зроблю так, що це бридке обличчя стане червоним, як помідор. Я зроблю так, щоб цей хлопець назвав мене «старшою сестричкою»! Повернувшись додому після покупок, ми неохоче стали одне біля одного на кухні, щоб приготувати і з’їсти карі. Коли Мізуто побачив, як я тримаю ніж, він сказав «Замри, ти мене лякаєш! Дивися, пальці потрібно тримати ось так!», а потім без дозволу торкнувся моєї руки, проте більше нічого не сталося. Оскільки наших батьків не було вдома, нам не потрібно вдавати, що ми ладнаємо. – Ванна готова, що будемо робити? – Я піду першою. – Я так і думав. – Я не хочу лізти в воду, в якій уже купався ти. – О, то ти не проти, щоб я ліз у воду, в якій купалася ти? – …ти перший! Я ніколи не думала про це, в основному тому, що моя мама і його батько були поряд, але тепер, коли я про це задумалася, то я миюся в одній воді з цим хлопцем. Це ж… ніби… ми цей… Так, спокійно. Поки Мізуто приймав ванну, це була хороша можливість, щоб організувати думки. Після цього я зможу підготувати контратаку. – Я все. Минуло не більше десяти хвилин, протягом який я грала у гру «Вбивство у зачиненій кімнаті» – цю гру вигадала я, це уявна сцена, де Мізуто вбивають у зачиненій кімнаті й мені потрібно придумати якомога більше трюків, щоб здійснити це вбивство, – а Мізуто вже повернувся з мокрим волоссям. – Ем… – Що? Кожна людина виглядає круто з мокрим волоссям, тож він нічим не відрізняється від інших. Саме так, в ньому нема нічого особливого. – Ти так швидко вийшов з ванни, ти хоч помився? Ти ж не помився, так? – Спершу почекай на відповідь, перш ніж доходити до висновків. Я помився, я просто не бажаю марнувати багато часу у ванній кімнаті. Не бажає марнувати багато часу… Мені не подобався цей його стиль, бо він постійно поспішав. Хоча коли ми зустрічалися, він намагався дотримуватися мого темпу. Хай там що, час настав. Я очистила уявну закриту кімнату з трупом Мізуто і встала: – Що ж, тоді я пішла у ванну. Я прикінчу тебе, якщо підглядатимеш. – Я помру до того, як ти спробуєш мене прикінчити, бо мої очі згниють від цього видовища. Я знала, це його останній шанс показати, що він розумніший за мене. Поки я роздягалася у ванній, то пильно стежила за дверима кімнати. Я ніколи не замислювалася про це, коли поруч були батьки, але… я роздягаюся в тому самому будинку, де є цей хлопець. Якщо він увірветься до ванної кімнати прямо зараз, то поруч нема нікого, хто міг би мені допомогти. – … Проте я сумніваюся, що цей кволий паросток квасолі здатен на такі дії. Але якби він це зробив, я б відкусила йому дещо зайве. Ретельно вимившись і розігрівши тіло, я вийшла з ванни, закуталася у сухий рушник і висушила волосся феном. Момент настав. Я міцно стиснула вузол рушника. Я не взяла з собою змінний одяг, тому відступати нікуди. Я вирішила знищити вираз його спокійного обличчя та холодну поведінку. Саме так, раз я не взяла з собою змінний одяг, то в мене немає іншого вибору, як з’явитися перед тим хлопцем у рушнику! – Хуух…! Моє тіло, що відображалося у дзеркалі, набуло виразніших форм у порівняні з часом, коли я зустрічалася з тим хлопцем. Особливо це стосувалося грудей, вони виросли за останній рік – та так, що мені заздрила мама й однокласниці. Я щойно вийшла з ванни, тому моя оголена зона декольте злегка почервоніла. Виглядало це досить привабливо, а також досить бентежно… Я справді маю показувати це йому?! Голову підняв жаль, який прошепотів, що потрібно було взяти з собою хоча б спідню білизну. Однак я впевнена, що якби не зайшла так далеко, то цей дубоголовий навіть оком би не змигнув. – …Добре, – я ствердилася у своєму рішенні вийти з ванної. До вітальні я повернулася босоніж. – Я в-все. – М… шоґакха?! – коли Мізуто побачив мене, то виплюнув чай, який пив, і закашлявся. Його реакція виявилася навіть кращою, ніж я очікувала! Я відвернула обличчя, щоб приховати свою радість. – Ру-рушник… чому? – Це мій дім, тож це нормально, так? Я зробила все можливе, щоб заспокоїтися, і сіла по діагоналі навпроти Мізуто, який сидів на L-подібному дивані. Мізуто відвернувся та дивився кудись у далечінь так, ніби міг побачити, що буде через два дні, та все ж він кидав на мене погляди. – Ну, це так, але… я ж теж тут. – Так, і що? Ми ж брат і сестра. О, невже… – я усміхнулася і кинула на спантеличеного Мізуто виразний погляд, – ти поганий хлопчик, що дивиться на зведену сестру з непристойними намірами? – Кхе…! Ахахахахахахаха! Він почервонів! Почервонів!!! Дивись-дивись! Мізуто відвернувся від мене, але досі зиркав, я відчувала це. Він дивився на моє декольте і на стегна, які ледве прикривав рушник. Хе-хе, що, це надто велика стимуляція для тебе? Ти зустрічався зі мною, коли я ще не розвинулася! Хо, бідолаха, ти зустрічався з дівчатками і не звик до тіл дорослих дівчат, таких, як я! Хоча, це я була тою дівчиною, але яке в мене зараз тіло, га? Гадаю, потрібно покласти ногу на ногу. – …Ум!!! Ага, він побачив. Точно побачив. Це так легко зрозуміти. Це так весело, дивитися, як хлопець, що постійно прикидається крутим, так легко втрачає самовладання. Хе-хе-хе-хе! Неймовірно весело. Вдаю, що тягнуся до пульта від телевізора і демонструю груди. – М!!! Хоо, він дивиться. Він так уважно дивиться. Очей не може відірвати. Він дуже старається, щоб на обличчі нічого не було видно, але я відчуваю, що помстилася не тільки за сьогодні, а і за те, що сталося рік тому. Цей хлопець, що тоді не звертав на мене уваги, зараз не може відвести очей. Це те, що люди називають жіночою гордістю? Принаймні я думаю, що почуття, яке наповнює моє серце, це гордість. Але навіть так я почала відчувати сором… Він дивиться набагато уважніше, ніж я очікувала. Якщо рушник сповзе або я трохи поворушу ногами, то він негайно побачить те, що не мав бачити. Прокляття, що я взагалі роблю? Мої дії більше нагадують зваблювання, так?... Тоді, якщо цей хлопець підійде і штовхне мене на диван, чи матиму я право скаржитися на такі дії? – … Мене раптом овіяло холодом усвідомлення. Якщо я спробую підтягнути рушник так, щоб більше закрити груди, то оголю нижню частину. Один неправильний рух і все піде шкереберть, тож в мене не залишилося іншого вибору, як завмерти на місці. Чорт, мене занесло… Прокляття, чому ж мене інколи заносить так далеко… – Хаааа… – Мізуто важко зітхнув, різко встав і пішов до мене. Е-е, що…? Ні, не може бути… це справді станеться? Я міцніше вчепилася в рушник і напружилася так, що перетворилася на камінь. Мізуто, який стояв переді мною, зняв із себе верхню частину одягу. Моє серце пропустило удар. Щ-що? В-він дійсно це зробить, так?! Ні-ні-ні, не потрібно заходити так далеко…! Коли він нахилився, я заплющила очі. На мої плечі щось опустилося. Я відчула, як м’яка тканина накрила мене. Га…? – Закладаюся, ти хотіла добряче посміятися з мене, але… викопала надто глибоку яму, щоб звідти вилізти, і пошкодувала про це, так? Дурепа. Я з острахом розплющила очі… на моїх плечах лежав одяг, який щойно зняв Мізуто. Сам він стояв переді мною з роздратованим обличчям. – Зазвичай ти така спокійна, але іноді так занурюєшся у свої дії, що заходиш надто далеко. Тобі потрібно виправити цю звичку. Я більше не буду тебе прикривати. Його слова відверті, з ноткою незадоволення. Але навіть так це був той самий тон, яким він говорив щоразу, коли витягував мене із неприємностей у середній школі. Я тягну його ще теплий одяг, щоб прикрити груди. Ці слова і тепло мимоволі примусили мене згадати події, що відбулися рік тому. – Минулого року… – М? – Коли ти запросив мене до себе… чому нічого не зробив? Саме після цього моменту наші стосунки почали погіршуватися – це сталося на третьому році середньої школи. Тому іноді в мене виникала думка, що, можливо, я зробила щось дивне того дня і це розчарувало його. Хоча це всього лише я неправильно подумала, а причина нашого розриву була в зовсім іншому… – Чо-чому ти про це згадала зараз?! Е? Обличчя Мізуто мало досить дивний вираз. Сповнене гіркоти і сорому, ніби він згадав про ганебне минуле. – Ха! Хочеш посміятися, то смійся! – Мізуто говорить слова так, ніби вони його печуть. – Я все підготував і покликав дівчину до себе додому, але вона була такою наляканою, що я просто не зміг нічого зробити. Ну, вперед, смійся! На п’ять секунд мій розум став абсолютно чистим, всі думки щезли. – Що-о-о-о-о?! – а коли він знову почав працювати, я підскочила на ноги і закричала. – Пі-підготувався? Налякана? Про щ-що ти говориш? Того дня я була повністю готова, але нічого не сталося, тому я думала, що неправильно зрозуміла твої наміри!!! – Хаа? А-але ти була така знервована і нашорошена, тож я теж занервував і втратив упевненість… – Саме так. Я. Була. Знервована. – Га-а-а?! – вигукнув Мізуто, широко розплющивши очі. – Та ти жартуєш! Ти виглядала такою пригніченою тоді. То ти теж була готова до цього? – Я була абсолютно готовою! Я була готовою зробити в тій кімнаті спогади, які б запам’ятала на все життя! – С-серйозно…? Тоді чому я провів стільки днів у своїй кімнаті, причавлений жалем… – Я теж хочу це знати! Поверни мені весь той час, коли я думала, що не така вже і приваблива! – Це не моя проблема! Сама винна, що тоді так заціпеніла! – Ні, це ти в усьому винен! Довбень!!! – Що сказала?! – Що чув!!! Після цього наша розмова перетворилася на турнір з образ, який важко передати словами. Через якийсь час ми почали безладно сваритися і боротися з одне одним на дивані. Незабаром наші слова і витривалість вичерпалися. – Ха-а… Хааа… – Хаах… Хааа… хааа… Ми дивилися одне на одного, важко дихаючи. Я справді це ненавиджу. Ми маємо схожі смаки у книгах, але вони не перетинаються, нагадуючи паралельні прямі. Або шматочки пазла, які ніяк не сходяться. А вершиною цього всього є те, що тепер ми зведені брат і сестра. – У-у-у… – я почала плакати. Чому все пішло не так? Якби я не нервувала так того дня або якби не нервувала зараз… – …Плакати під час бою заборонено. – Стулися…! Я знаю…! Я витирала сльози, що повільно котилися по щоках, руками. Ще рік тому слабка я, що завжди покладалася на цього хлопця, зникла. Навіть якщо те, що я виросла, стало початком кінця, я не шкодую про це. Тому це не я винна в тому, що ми розійшлися. Цей хлопець винен! Він у всьому винен! – Хей, Аяї… Моє серце швидко забилося. Аяї, це моє старе прізвище, так він колись називав мене у середній школі. Я потерла стегно об стегно. Одяг, який мені на плечі накинув Мізуто, кудись сповз під час нашої бійки. Зараз єдине, що на мені залишилося, це рушник. І його добряче поскубли, тож він може розв’язатися у будь-який момент. Тому я майже гола. Поки я лежу на дивані Ірідо-кун протягує до мене руку. Як на чоловіка його пальці тонкі та гнучкі, він відводить набік чуб з мого чола. Це… це ритуал, який ми колись робили. У той час, коли я була дуже сором’язливою, то боялася зустрітися з людьми очима і мала довгий чуб. Він завжди прибирав його набік перш ніж зробити одну річ. Я намагаюся прикрити обличчя правою рукою, бо Ірідо-кун ніби може бачити мене наскрізь, коли дивиться в очі. Він обережно бере мене за зап’ястя і притискає руку до дивана. Ніби говорячи, що я не можу втекти від його погляду. Тому все, що я можу, це слабко і тихо сказати: – Н-ні… ні… правила… Ця ситуація повністю порушує правила гри. Зведені брат і сестра точно не стали б такого робити. Та все ж мої слова звучать так слабко… Їх не достатньо, щоб його зупинити. Я це добре знаю. Низький голос Ірідо-куна ніби відлунює в моєму серці: – Я готовий сьогодні програти. Наші очі зустрілися. Моє обличчя почервоніло не тільки від нещодавньої бійки. Мене ніби затягує в його очі. Я відчувала тепло його тіла, його дихання і серцебиття. В якийсь момент я заплющила очі. Теплий подих торкнувся губ. …о, ми так давно не цілувалися… – Ми вдома-а-а! Щойно ми почули голос від входу, то негайно підскочили. – Мізуто! Юме-чян? Ви у вітальні?! Ба-батьки… вони вже повернулися?! – Чорт…! Уже так пізно?! – Мізуто хутко відскочив і поглянув на годинник. Ох лишенько…! Вже так пізно?! Як же довго ми сперечалися… – Агов! Швидше одягайся! Це виглядає ой як недобре! Я майже оголена, а одяг на Мізуто був розтріпаний і ми обоє переплелися на дивані – ось як це виглядає збоку. Хоча ми і прикидаємо перед батьками, що у нас хороші стосунки, але існує межа того, як добре ми повинні ладнати! Якщо вони побачать нас у такій ситуації, то проблем буде море. – А-але в мене немає змінного одягу… – О, ясно. Якщо зараз піти за твоїм одягом… От чорт! Тоді ховайся! Е-е-е-е… Так, ось тут! – Кяя-а! – пискнула я, коли Мізуто скотив мене з дивану і підняв сидіння, щоб відкрити місце для зберігання. – Сюди! Швидко! – Хей, почекай! Не треба так сильно штовхати…! Ай! Ти щойно мене вдарив?! Ти мене вдарив! – Ні пари з вуст! Зрозуміла?! – Мізуто заштовхав мене всередину дивана й опустив сидіння. Навколо стало темно. – Гм? Мізуто, ти один? – Мені здалося, що тут була Юме… – З поверненням, тату, Юні-сан. Якщо ви шукаєте Юме-сан, то вона вже пішла спати. Коли я почула, як Мізуто відповідає на питання батьків, то згадала, що сталося раніше. Якби його батько і моя мама не повернулися зараз додому, то… Щ-що я взагалі робила…? – …у-у-у-ух… Все так заплуталося. Абсолютна і повна плутанина! Ми вже розійшлися, я ненавиджу його. Він більше не мій хлопець, а обридливий молодший зведений брат! Однак… я не змогла стриматися, моє серце так сильно калатало. Чому все так обернулося? Я зробила все так, як треба, я мала бути абсолютно спокійною. Я всього лиш мала спокусити його та перемогти, але раптом дізналася, що у нас тоді були однакові наміри! Ненавиджу це! ◆ Наступного дня я використала свої переваги переможця. – Ти вчора сказав, що не проти програти, чи не так, Мізуто-кун? – Ну, так, сказав, але мені здається я був вимушений це зробити… – Що ж, мій молодший брате, я, як твоя старша сестра, наказую тобі на якийсь час вийти з кімнати. Вигнавши Мізуто з кімнати, я почала обшукувати його спальню. Вчора він сказав, що рік тому приготував усе необхідне, коли запросив мене до себе. Упевнена, його слова означають, що він купив це. Нічого страшного, якщо я не знайду потрібне, можливо, він від цього позбувся, а якщо ні, то потрібно про це подбати. Я планувала перевернути його ліжко, обнишпорити книжкову полицю, але була розчарована, коли знайшла те, що шукала у шухляді столу, який вирішила обшукати першим… Що ж, це досить по-чоловічому, не обирати якихось хитрих способів, щоб приховати такі речі. Забравши знахідку, я вийшла з кімнати Мізуто. Він очікував у коридорі й кинув на мене погляд гнилої мертвої риби. – Що ти шукала? – А де «старша сестричко»? – …Старша сестро. – Те, що зайве у нормальних стосунках між зведеними братами і сестрами. – Я тримала за спиною маленьку коробочку з написом «12 штук», поки говорила з невинним виразом обличчя. Можливо, «12 штук» це популярний товар? Чи він просто був набагато схвильованіший, ніж я думала. Хоча, можливо, я вже надумую. Ніде не сказано, що їх потрібно використати за один раз, правильно? Гадаю, так. Я пройшла повз нього, тримаючись на певній відстані, і попрямувала сходами на перший поверх. – Хей, старша сестро, – його низький тон летить мені спину. Я повертаю до нього голову: – Що таке, мій молодший брате Мізуто-кун? – Ти знаєш, зведені брат і сестра… – він замовк, потім відвів погляд, обдумуючи щось. – Не звертай уваги. Я пирхаю і спускаюся сходами. Підійшовши до сміттєвого мішка біля вхідних дверей, кидаю туди маленьку коробку і щільно його зав’язую. Далі залишиться лише одне, винести сміття у відповідний день – і ця річ назавжди зникне. Таким чином більше не буде можливостей для помилок. Перевівши погляд, дивлюся на вхідні двері, а потім розвертаюся до сходів. Я відповідаю, хоча і знаю, що він не почує мою відповідь. – Так, я це знаю… Однак ця інформація ні на що не впливає, чи не так? Зрештою, для чого це? Навіщо взагалі про це думати? Жодного сенсу. Тому він і не договорив. Тому я нічого йому і не сказала. Зрештою, можуть зведені брат і сестра одружитися чи ні – дрібниці, не варті уваги. ------- Всі перекладені розділи тут. Список романів і мальописів, які перекладаю тут.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!