Я задрімав у ванній — та це всього лиш сон, мимолітна надія на хороше.
Звук крапель, які утворилися через конденсат, падав униз з приємним звуком.
Я не знаю, скільки я просидів, але я весь червоний — тільки частинка шиї та голова. Здається, ідея з купальнями прийшла не зі світу цього.
Відчуття комфорту та здорового мислення повернулися в мою опустошену голову.
Я виліз із ванни, та штани уже були мокрі та холодні. Мене здивував механізм сушки речей: два камені — вогню і вітру. Грубо кажучи, працює як фен, але поміщається в контейнер та проводить сушку.
Розуміння механізмів у мене доволі хороше.
У голову досі лізуть думки:
Як... як усе перевернулося з ніг на голову? Місто в тумані... в гільдії висить завдання щодо міста в тумані. Шукають добровольців. Сума за вступ — двадцять золотих. Але все швидко стало зрозумілим, коли ніхто не повертався назад.
Все ж таки, потрібно розібрати сумку та переглянути все, що у мене є.
Пейл, здається, направилася кудись у місто авантюристів. Пхатися в трущоби буде не найкращою ідеєю, але якщо я її знайду, я зможу швидко стати на ноги — буквально за пару тижнів з її завданнями.
Я думав, що авантюристи — це ті, хто бореться з монстрами та стоїть на стороні добра. Саме така думка була в мене при попаданні сюди.
Авантюристи — це ті ж найманці. Або я вже, можливо, став найманцем, який береться за будь-яке завдання, тільки б отримати свої монети.
Я одягнув теплий одяг, який був після сушки. Одна срібна — за відпочинок, випраний одяг та відсутність запаху на мені та на одязі. Моя думка змінилась, але все одно — для тих, хто не може дозволити собі навіть кімнату в таверні, це дорого.
Вийшовши з купальні, я глянув на сонце, яке виходило. Не дивно — зараз тільки ранок. Хмари переливалися від червоного до оранжевого. Це було красиво. Ліхтарі ще світять, а йти по йти викладеною бруківкою так приємно.
Після переїзду я весь час поспішав, не помічаючи того, що мене оточує.
Поки — раз на місяць я буду відвідувати купальні, по можливості частіше. Вони приводять до тями.
До хорошого швидко звикаєш.
???: Які люди.
Олаф: Свіф.
Свіф: Я думав, ти загинув у тій битві. Як ти вижив?
Олаф: Не було мене там. Ми зібрали речі та покинули місто. А потім я дізнався, що сталося, коли приїхала гвардія.
Свіф: Я був на завданні. Повертаючись, я бачив туман, але не місто. Це мене насторожило. Речей шкода, які я там залишив. А так — усе доволі прекрасно.
Олаф: Зрозуміло.
Свіф: Ти виглядаєш пом'ятим та без екіпіровки. Я можу тобі допомогти.
Олаф: І яке завдання ти пропонуєш?
Свіф: Я думав, ти скажеш: "Скільки ти мені даш монет?" — але ти правий. У мене є завдання.
Олаф: Я авантюрист, а не попрошайка.
Свіф: Ну зараз ти схожий на новобранця.
Олаф: Ближче до суті.
Свіф: Потрібно один артефакт продати. Бажано — зробити оборот через сто рук.
Олаф: І яка ти рука?
Свіф: Це не чийсь заказ, це особисто моя річ.
Олаф: Здається, ти знайшов не ту людину, щоб брехати.
Свіф: Добре. Все веде до трущоб, чорного ринку. Якщо реально хочеш — я можу познайомити тебе з однією бандою.
Олаф: Я не працюю на банди.
Свіф: А як же димарі? Пейл?
Олаф: Між нами була співпраця. Кожен у плюсі.
Свіф: Друже, я тобі кажу — усе добре. Бачиш цей мішок? Він повний срібних монет, а я всього лиш там день.
Олаф: Можливо, завтра тебе закопають, як собаку. Тому я відмовляюсь працювати на банду. Але що за артефакт? Можливо, я зможу допомогти тобі, пустивши його в обіг.
Свіф: Чакрам. Він круглий, та не годиться для зброї, але має сильний рикошет та гострий.
Олаф: Покажи його.
Ось і знайшовся.
Свіф: У тебе ніби схожий був. Навіть занадто. Я пам’ятаю його універсальність — і як зброю, і як засіб закинути мотузку на гору й вилізти. Завдяки ньому ми і вижили тоді.
Олаф: Коли ми всім візком упали в ущелину. Пам’ятаю. Та яка його ціна?
Свіф: Одна золота. Але якщо продаш дорожче — то більше отримаєш. Я буду чекати тебе в таверні ввечері. До речі, це ж твої артефакти. Занадто схожі на твої. Та ще й наруч з метровим лезом.
Олаф: А це за тобою так поспішаються?
Свіф: Де? Ммм… потім зустрінемось.
Я все-таки добрався до таверни, і здається, чакрам повертати не доведеться — вже нікому буде повертати.
Пейл — єдина, хто за мої проступки та провали в завданнях не спускала всі свої мечі на мою шию, а давала можливість усе виправити.
Біль у животі, але віддає в правий бік. Коли я їв востаннє? Вчора… або… хммммммм.
Олаф: Кімнату та їжу на те, що залишиться.
???: Добре, за стійкою будеш.
Олаф: Так.
У таверні я дивився на карту міста. Трущоби тут не такі великі, але достатньо — для великих банд та конфліктів за території.
Олаф: Ви щось знаєте про трущоби?
???: Ти не схожий на лицаря, та по шнурку на твоїй шиї... Ти — авантюрист.
Олаф: Жетон Е рангу.
???: Е-ранговому нічого робити в трущобах. Можливо, раніше ти би там вижив або знайшов роботу, а зараз там конфлікт на конфлікті.
Олаф: Прихід нових банд?
???: Не тільки. Аристократія вирішила піджати трущоби під свої потреби. Але банди, що з’явились там, і старі — об’єднались. Жертв було багато, і вони залишили їх у спокої. Але з їхніми конфліктами між собою...
Олаф: Вони їх не залишили — вони чекають моменту, коли ті нанесуть сильну шкоду один одному, щоб дотиснути їх усіх. Розумно.
???: А ти догадливий… або досвідчений. І не одним боєм та завданням. Не схожий ти на Е ранг.
Олаф: Дякую за інформацію.
???: Меч змін — такий меч безплатно ніхто не візьме.
Олаф: Бажаєте стати спонсором мого нового меча?
???: Звісно, в наступному житті... Є один меч на складі. Він проклятий. Викликає сильне бажання вбивства або щось такого роду.
Олаф: Я можу його забрати?
???: Так. Але відпрацюєш чотири місяці в таверні — тоді зможеш його сміливо забрати.
Олаф: І ким же?
Сюзан: Я — Сюзан. В твої обов’язки входить усе: від миття посуду до готування та прибирання.
Олаф: Можна хоч меч побачити?
Жінка зайшла на склад та винесла меч, замотаний у ганчірку. Знайомий меч. Чорний. Там, де загострення — воно червоне. Захист руки теж загострений, і може… хоча це і не схоже на захист, бо воно надто високо. Лезо — як у катани, але пряме. А на кінці руків’я — теж лезо. І дійсно — виглядає проклятим.
Останній раз я бачив його тоді, в печері. Але чув, що це — меч переозброєння. Проклятий, але з сильною волею його можна підкорити.
Спроби закінчились поразкою. Загартовані воїни, які пройшли тисячі битв, ледь не сходили з розуму.
Сюзан: Не бачу реакції на твоєму обличчі.
Олаф: Ви не бійтесь, що меч візьме мене під контроль.
Сюзан: Я — колишній командир лицарів цього міста. Думаєш, зможеш щось із ним зробити? Ти будеш як собака, що не контролює себе.
Сюзан: Підійди.
Вона зірвала жетон з моєї шиї.
Сюзан: Я тебе все одно знайду. Але без жетона ти далеко не дінешся. 204-та кімната — вільна. Заселяйся після того, як відотреш підлогу залу до блиску.
Після дванадцятої ми зачинилися, і я не відчував себе так ніколи. Я почув шепіт, коли мив підлогу. Але цей голос був у голові:
"Убий їх. Всіх до одного."
Моя честь воїна втоплена у відрі з ганчіркою. Можливо, щоб встати на ноги, доведеться терпіти.
Потрібно буде розібратись із цим якось. Але радує, що на колінах є м’які наколінники — без них я б уже плюнув на цю роботу і меч.
Я втомлений, але в цьому є плюси:
невідомий меч, про який кажуть, що це меч переозброєння — він змінює форму на будь-яку завдяки мані, але ще невідомо, як це робити.
Та й безкоштовне житло та їжа.
Меч все-таки намагається щось зробити. Дивлячись на нього, я відчуваю бажання помститися… та втрату чогось.
Потрібно поспати. Завтра мене чекає важкий день.
