Їм не було що мені сказати — ми просто розійшлися.
З того моменту минуло два тижні. Я занадто запустив себе: волосся, ноги та стан екіпіровки — просто жахливі. І я знову повернувся до авантюризму.
Хоч я і з однією робочою рукою, але мені дали Е-ранг. Недооцінювання іспитувачем того, у кого функціонує лише одна рука, поставило його у важке становище.
Тиждень тому Гарт вигнав мене, сказавши, що я засвоїв основи, і тепер усе залежить від мене. Покидь... одним словом.
Із зброї залишилося тільки два мачете. У гільдії зав’язалась невелика розмова з адміністратором, і я переконався, що дворф мене частково обдурив.
Місто авантюристів — воно не одне, їх чотири. Одне — столиця, найбільше, а ще три менші. В одному з найменших в якому зараз і перебуваю.
Живучи в норі, я не бачив світу, що мене оточує. Я не вдавався у питання картографії чи місцезнаходження чогось, якщо це не було частиною завдання.
Жетон авантюриста... Без нього було дискомфортно, але нарешті він знову на моїй шиї.
Я погодився на завдання: пошук зниклих селян та авантюристів. Гобліни — проблема доволі розповсюджена. Але під час завдання на нас напали богомоли.
Смішно, бо у моєму світі богомоли були не більші за долоню, а тут — монстри під два метри, ще й з гострими клешнями.
Одного з авантюристів, який ішов попереду, розрізало прямо на моїх очах, і частково зачепило й мене.
Звісно, дешева зброя і спорядження не витримали цього, але ми змогли їх перебити. Завдання завершено.
У чудових історіях усі перемагають і п’ють у таверні за вдало виконану місію. Але десять людей розірвали, як рибу.
Лише жетони з запахом крові нагадували, що авантюризм — це не дитячі ігри, а боротьба за виживання.
Єдине, що врятувало мене від долі авантюриста попереду — це зачарування. Дуглас, майстер зачарувань, хоч і вправний, але ніколи не хотів належно зачарувати щось для мене.
Одяг довелось викинути — нагрудник теж. Вони були порізані. Я хотів просто позбутись їх, але віддав торговцям, які кинули все це в діжку..
Дехто з них продає або роздає речі, що вже не придатні до використання. натомість я взяв у нього бинти. Звісно, не обійшлося без суперечок.
Якісна шкіра — навіть порізана — має цінність для новачків, разом із кольчугою, хоч і в жахливому стані.
На щастя, сніги вже відступили. Єдине місце, де ще видно сніг — верхівка гори, яку називають Сплячою Горою.
За легендою, на ній спить божество, і ті, хто намагались дістатись вершини, не повернулись.
Я знайшов купальню. Один срібний за прохід — дорогувато, але я зміг відмитися від бруду та крові. Рана була в доброму стані, трави подіяли, перев’язка й чистий одяг допомогли.
Купальня продумана для авантюристів — тут можна навіть попрати одяг. Я прас штани з металевими вставками й взуття — вони вціліли.
Запах крові та поту був усюди. Дехто дивився на мене косо — ті, хто зайшов сюди просто відпочити. Для когось срібна монета — шанс прожити день ситим, а для когось — просто розкіш.
Зайшовши у ванну, розміром з пів кімнати, я помітив, як усі інші розійшлись. В їхніх очах був жах і нерозуміння.
Рани... Рани, які мені залишила та психована сука, якій тільки битися подавай. Увесь торс — у шрамах.
Вона кричала, що я маю пишатись тим, що з таким рангом пережив її техніку меча.
А й справді, це було красиво. "Танець меча" — так вона це називала.
Відкинувшись назад, я відчував комфорт. Це було в сто разів краще за гарячу ганчірку на спині. Згадались часи мого старого світу.
Я думав про повернення. І така можливість є. Але світ не прийме мене. Блокнот пояснив: моя душа не зареєстрована в цьому світі.
Моя поява тут — це народження, а у моєму світі — смерть. Я буквально мертвий у своєму світі. Повернення туди вважається порушенням.
Грубо кажучи, у своєму світі я проживу не більше хвилини. Нещасний випадок або ситуація — і смерть.
Потираючи обличчя руками, я бурмотів: "За що мені все це..." Дивився на сумку, в якій залишилось небагато.
Через моє недбальство після переїзду та спроби прижитися у новому місці я втратив спорядження.
Я вимився, змінив бинти. Рука виглядає краще, ніж я думав. Якимось дивом йде на поправку — ні синців, ні викривлення, хоча біль і дискомфорт ще залишились.
Сидячи в таверні, я зрізав волосся, що торкалося скул. Вийшла гарна й охайна стрижка. Тут про таке мало хто знає, та все ж я стараюсь підстригати боки й зачесувати назад.
Через густе волосся воно трохи підняте.
Я привів себе до ладу. Залишилось подбати про спорядження. Продав кілька речей. Залишились лише рукавиці, люлька та кинджали.
Із досвідченого авантюриста я став новачком. Треба заспокоїти думки.
Я вдарив по воді — емоції беруть гору. "Дуглас, су......"
А в чому він винен? Ми втікли з Міста Смерті. Він старався, просто не вийшло. Тепер він навчає Сайна.
Я просто шукаю винного.
Натворив— так натворив. Єдине, що зараз потрібно — це встати на ноги, принаймні фінансово. Я залишився сам на себе.
Я вже забув, як звучить капель у тихій кімнаті, розносячись луною
Я згадав про Мирного. Адміністратор багато чого мені розповів, хоч і говорили не більше двадцяти хвилин.
Він — Святий Меч низького рангу. Так, навіть у них є ранги.
Я засидівся у воді, почервонів, але мені байдуже. Можна ще трохи посидіти.
Відчуття дрімоти накотило раптово. Я закрив сумку в сейфі. Можливо…
//////////////////////////////////////////
— Прокидайся, пора обідати.
Олаф: Завдання... куди?..
Мама: Яке ще завдання? Тобі щось наснилося.
Олаф: Це був сон?.. Я думав, що...
Мама: Прокидайся, ти в порядку?
//////////////////////////////////////////
Я задрімав,надіюсь це піт або вода з очей.
