Том 1. Розділ 2.3

Ітак, я відчувала себе в сцені, якогось фільму.

“Надіюсь страви тобі до смаку?”

“Ох, звичайно.”

Я сиділа з одного кінця стола, що виглядав ніяк не коротшим за три метри, а з іншого боку, виднівся сам імператор.

“Як приємно, знову поїсти разом.”

Чесно, я ніяк не могла охарактеризувати цю ситуацію словом ‘разом’.

“Так, звичайно.”

“Я дуже радий знову тебе побачити.”

Імператор теж був рудим, але його волосся було природнішого відтінку, ближчого до осіннього листя. При цьому воно було достатньо довгим, щоб обрамляти бліде обличчя і падати на чорну мантію прикрашену витеєватою золотою вишивкою. Блакитні очі, були точно такими ж як і в принцеси.

До того ж, я говорю не лише про форму і колір. Сила і влада, в цих, глибоко посаджених очах, була такою ж яку я бачила в дзеркалі. Певно це вроджене.

Втім, кожного разу, як погляд імператора кидався через трьохметровий стіл, він теплішав і іскрився, втрачаючи всю загрозливу силу і стаючи мало що не дуркуватим. Ці зміни могли б мене веселити. Але я надто добре розуміла, що імператор бачить перед собою свою сестру і єдину кровну родичку. Тому він такий вразливий.

І чим більше тепла я бачила в його відношенні до сестри, тим страшніше мені було від того, що він дізнається хто я насправді.

“Я спеціально попросив приготувати твої улюблені страви!”

Я важко проковтнула їжу. Спокійно. Поки що, ніщо не вказує на те, що імператор здогадався.

“……Дякую.”

“Я завжди турбувався, що ти така розбірлива в їжі. Проте, мені приємно бачити, що ти маєш добрий апетит.”

 Ця фраза миттю, позбавила мене останнього. Я насторожено подивилася на імператора. Через довжину столу було зовсім не просто читати вираз його обличчя. Але мені здалося, що він все ще розчулено усміхається.

Думаю, в королівській сім’ї діти не настільки часто бачилися, щоб знати одне одного, як брат і сестра, що виросли в одній квартирі. Можливо імператор не помітив нічого підозрілого в моїй поведінці.

“Точно! Я відправлю своїх кухарів в палац принцеси. Якщо тобі сподобалася ця їжа, то тебе точно порадує можливість їсти її кожного дня.”

“Ні. Все нормально. Не треба цього робити.”

“З цього моменту вони готуватимуть для тебе.”

….Він взагалі мене чує? Тепер я сумніваюся. Цей стіл занадто довгий.

Раптом розчулена посмішка зникла з обличчя імператора.

“Так, я чув, що він повертається.”

Чоловік промовив це так легко, наче обговорював погоду. Проте я одразу відчула, що саме заради цього він мене покликав. І я аж ніяк не могла відчувати себе комфортно.

“Він провів вражаючу військову операцію і приніс нам блискучу перемогу. Я думаю ми повинні влаштувати свято в його честь. Що ти думаєш з цього приводу?”

Імператор говорив про нього. ‘Другого наложника.’ Еклота Паціса. Схоже він був впливовою особою в імперії. Думаю його становище і близько не таке як у Надріка.

“Так. Думаю, він повинен отримати винагороду відповідну до його вкладу.”

“Саме так!”

Імператор, здавалося, аж підстрибнув на радощах, ляснувши долонями по столу і дивлячись на мене.

“Оскільки ти не згадувала про нього, то я думав, що ти його зовсім забула.”

“Як я могла?”

“Ну звичайно! Зрештою ти ж сама відправила його на війну.”

Я думала, що не мала його забувати бо він мій наложник… Але що? Це я відправила його на війну?

“Звичайно ж ти його туди не з великої любові відправила. Та всі були певні, що він не повернеться. Це було занадто складно.”

“…….”

Від шоку моя щелепа трохи відвисла. Уповаючи на достатню довжину столу, я поспішно закрила рот. Здається вчинки мого нового тіла ніколи не перестануть мене дивувати. Виявляється принцесі було мало знищити цілу країну, щоб отримати принца, що їй відмовив. Вона розпочала війну, лишень через те, що хотіла позбутися наложника з яким її стосунки не склалися!

А наложник взяв і повернувся додому з перемогою.

Справжня принцеса, певно мала бути розчарованою.

Жах! Хочете дізнатися як влада псує людей - подивіться на принцесу.

Принцесу якою стала я! Господи і як мені тепер, зважаючи на все сказане, реагувати? І до чого готуватися?

“Чи ж не швидко промайнув час? П’ять років минуло…. П’ять років назад, я зовсім по іншому дивився на речі.”

“П’ять років…”

“Так, Він же відправився на війну одразу, як тільки став твоїм наложником. А значить вже п’ять років минуло.”

Я задумалася про вік принцеси. П’ять років назад їй мало бути вісімнадцять. Зараз мене навіть не здивувало, що в такому віці в неї вже був другий наложник. Куди страшнішим було те, що вже у вісімнадцять років вона була настільки лихою.

“Ось, що я думаю, Рія….”

Рія. Це схоже було скорочене ім’я принцеси.

Вона виросла таким монстром, а брат все ще називає її так ласкаво? Я так думаю, що поблажливе відношення імператора, зробило не маленький вклад в погані звички принцеси.

А може вона виросла б такою ж поганкою і без брата, що безпощадно її балував, як єдину родину. В будь-якому випадку, міркувати про це зараз було безнадійно.

“Коли він повернеться, ти зможеш, цього разу, зустріти його привітно?”

“……”

Імператор дивився на мене дуже серйозно.

…..

Він все ще був на другому боці довжелезного столу, тож я не могла бути точно впевнена в цьому. Але атмосфера в кімнаті змінилася.

“Я говорю про це, бо бачив яке милосердя ти продемонструвала вчора.”

Милосердя.

Схоже, незважаючи на всі мої старання, мою поведінку однак розцінили, як занадто м’яку.

“Я не очікую багато. Проте, коли я почув про події вчорашньої ночі, то подумав, що твоє відношення змінилося”

Я дуже надіюся, що ти подумав, що принцеса подорослішала. А не вирішив, що хтось інший вселився в тіло твоєї сестри.

“Прояви трохи співчуття і до нього. Він надто талановитий, щоб його втрачати.”

Тепер я усвідомила, чому імператор був в хорошому настрої. Це через те, що принцеса змінилася. А мені було тільки на руку, що він хотів повірити в позитивні зміни в характері принцеси і не шукав в цьому ніяких підозрілих причин.

“Я розумію.”

Це було б смішно. якби не було так страшно. Я нічогісінько не розуміла. Справжня принцеса натворила тут справ і щезла. А я мусила з цим вправлятись.

Я спробувала видушити посмішку для імператора.

У мене не було вибору, я мусила жити як принцеса. Це все що я могла зробити для імператора, що втратив єдину сестру. Проте, найбільше я думала про своє виживання.

“Але, не думаю, що він все ще хоче бути моїм наложником?”

“Як це? Доки ти його не відпустиш він залишиться твоїм наложником. Тут в нього немає вибору..”

“……Але він же, певно, мене ненавидить.”

Імператор потер підборіддя і схилив голову, багатозначно поглядаючи на мене.

“Ну, ти ж знаєш який він.”

І що б це мало означати? Він мене ненавидить чи ні?

Проте, після почутого я вже не могла поставити жодного питання.

“Доречі, ти знаєш, що ми заключили тимчасовий мирний договір з Росшильдською Імперією. Його срок добігає, якраз в кінці цього місяця.”

Імператор знову говорив наче про погоду і я перестала слухати. Тема через яку мене викликали - це точно питання з моїм наложником. І її ми вже обсудили. Було б славно, якби я відчувала хоч крихту полегшення.

“Оскільки королівство Борн переможене. І йому ніяк не впоратись з виплатою репарацій. Розумним буде розділити землі королівства Борн між нашими двома імперіями.”

“……..Напевно” - кинула я відчуваючи, що імператор вимагає моєї уваги, але все ще зосереджена на власних проблемах.

“Я думаю, довірити вам вести переговори з цього питання.”

Я заправила волосся за вуха, бо здається моєму слуху щось заважало. Принаймні, не могло бути так, щоб я правильно  почула імператора,

“…….Мені здається, я щось не так зрозуміла.”

“Та не хвилюйся так сильно. Сер Паціс звичайно ж допоможе тобі. Це буде ще й гарним шансом покращити ваші стосунки.”

А можна говорити про дипломатичні перемовини з іншою державою з хоч трошки менш легковажною посмішкою? І взагалі, не повертати розмову так, наче це просто привід виправити мої відносини з коханцем?

“Я не хочу. Чому я повинна це робити?”

Господи, мені б зі своїм життям розібратися, а тут ще й вирішувати долю країни вимагають! Не говорячи вже про те, що на перемовинах з правителями інших країн, шанси видати своє самозванство виростають в сотні раз.

“Ти не повинна сприймати це як обтяжливий обов’язок. Можеш просто повеселитися, як тобі заманеться, під час переговорів”

“Справа не в тому, що я вважаю це обтяжливим– . “

“О, пам’ятаю, ти хотіла поїхати на схід. Ти можеш використати перемовини як привід, для чудової подорожі. Прекрасна ідея, чи не так?”

Я оніміла. Він серйозно? Серйозно вважає, що перемовини з іншою імперією з приводу територіальних спорів це просто привід влаштувати собі довгоочікувану відпустку?

Та як імперія до цього моменту не розвалилася з таким правителем? Здавалося, він буде таким само легковажним, навіть якщо країні залишиться існувати до вечора.

“Я не думаю, що така поїздка буде доброю для мене.”

“Так. Клімат на сході сильно відрізняється від нашого. Тобі слід буде приготуватися до цього.”

“…….”

Тепер я збагнула, що довгий стіл точно не впливав на хід розмови. Імператор просто чув те, що він хотів чути. І інтерпретував все так як йому було вигідно.

Оговталася я від такого нахабства тільки вже в коридорі, покинувши свого брата. Не можу повірити, але він справді навісив це на мене!

Чорт забери, та це я повинна була тікати, а не Ессен.

Повертатися в свою кімнату мені зовсім не хотілося.

“Хочу вийти на вулицю.”

“Що…”

Я здивовано озирнулася на служницю, що кинула це тремтячим голосом. Вона була зовсім бліда і перелякана. Скажіть мені і що принцеса могла такого робити надворі?

Я зітхнула.

“Я мала на увазі, що я хочу прогулятися. Тому ви всі можете бути вільні…. Крім тебе.”

Служниця на яку я вказала виструнчилася рішуче дивлячись на мене.

“Я буду вас супроводжувати!”

…. Мені здалося, що вона випромінює просто відчайдушний ентузіазм.

Дінг!

Ледве ми рушили з місця, як переді мною повисло вікно не мого вибору.

Ви знайшли записку від Ессена в своїй кімнаті. ‘Я чекатиму тебе в нашому місці.’ Ви саме збиралися йти до Ровії. Кого ви оберете?

A. Ессен

B. Ровія

При всій експресії минулої ночі ГВ вже явно оговталася і працює не покладаючи рук. Вже зібралася до Ровії.

“Ми прийшли, Ваша Високість.”

Я відволіклася від системного вікна. Служниця переді мною відчинила масивні двері. Свіже повітря вдарило мені в обличчя приносячи приємний аромат і відмітаючи вбік ГВ-няшку і її вікно вибору.

Безумство в яке я потрапила, змушувало мене напружено працювати і весь час мало що не переховуватися в своїй кімнаті, де я хоч більш-менш відчувала себе захищеною. Мені було не до прогулянок і зараз мій організм нагадав мені наскільки ж сильно мені бракувало сонячного світла.

Проте, навіть поринаючи в насолоду прогулянкою, я не могла забути, що я принцеса. Як нагадування тому була і служниця, яка мене супроводжувала. І хто б подумав, що без цього не можна виявляється погуляти в саду. Доречі, щодо служниці. Вона настільки була схвильована відповідальною роллю, довіреною їй, що весь час збивалася з кроку, вихляла і погрожувала от-от звалитися з ніг.

“Агов.”

“Так!”

“Ти….”

Я щойно збагнула, що не знаю її імені.

“Як тебе звуть?”

“Що?……Я Дейзі, Ваша Високість.”

“Добре, Дейзі. Чи не могла б ти-.”

“Кяяяя!”

Моє попередження спізнилося. Дейзі наступила на край моєї спідниці і полетіла на землю. Я теж похитнулася і мало не послідувала за нею. Проте мені вдалося втримати рівновагу. 

Ситуація настільки відовідала тому, що я власне і очікувала, що я навіть не могла розсердитися. Хоча, якби в цьому тілі була законна власниця, то вона б без сумніву оскаженіла. І Дейзі точно не могла цього не знати. Що і ілюструвалося її поведінкою. Ледве піднявши голову після падіння вона заревла:

“Про- про- простіть! Ваша Високість!”

“Це все-.”

“Я- Я- Я- Я все-  Я все виправлю! Виправлю! Ваша Високість!”

Не давши мені навіть шансу, щось сказати, Дейзі підповзла до мене на колінах і вчепилася в подол мого плаття. Весь цей час по її обличчю сльози текли так рясно, що це погрожувало моїй спідниці не тільки забруднитися, алей вимокнути на нитку.

“Може для початку ти відпустиш….”

Але хватка на моєму подолі виявилася куди міцнішою, ніж я могла б очікувати від такої тендітної дівчини. Вирватись не представлялося можливим. Дейзі ж, тим часом, почала відчайдушно відтирати слід на моїй спідниці, власними руками. Та не зважючи на її ентузіазм пляма тільки розросталася, стаючи все менш придатною до відмивання.

Усвідомивши це, Дейзі нарешті мене відпустила і впала чолом на землю.

“Прошу, помилуйте, Ваша Високість!”

“…..Пффф.”

Дейзі настільки здивувалася моєму фирканню, що навіть підвела голову і перестала плакати.

“Ох, Вибач.”

Я розуміла, що це дещо жорстоко сміятися з людини, що знаходиться в такому відчаї. Проте навряд чи я коли-небудь зможу розділити весь трагізм маленької плями на сукні. Я нахилилася і витерла сльози з обличчя служниці.

“Я прощаю тебе, так що годі плакати.”

“Що? Правда? То- Tоді… ви покараєте мене?”

“Ні.”

Я ледве стримувалася від того щоб не засміятися знову. Просто вона була таким сонечком. Я вперше зустріла настільки бесхитростну і відкриту людину. Враховуючи те, в яке стерво я вселилася, то зустріти когось чистого і невинного було освіжаючим.

“Ти досить сильно впала. Ти в порядку?”

“Що? О, звісно! Я в порядку!”

Дейзі швидко підвелася, осмикуючи спідницю, щоб прикрити збиті коліна.

“Повертайся і оброби ці рани. Я і сама погуляю.”

“Але-.”

“Але?”

Те як я передражнила Дейзі, певно нагадало канонічну принцесу, бо дівчина знову перелякалася.

“То- Tоді... Я покличу ще когось.”

“Не треба.”

“Добре!”

Дейзі побігла до замку не озираючись.

“…….”

Врешті-решт, я залишилася на самоті.

Це не було неприємно. Навпаки. Я почувалася прекрасно. Наче в'язень випущений з клітки. Навіть прохолодний вітерець, що проникав крізь одяг, був приємним.

Сад довкола був прекрасним. Поміж струнких стовбурів яскраво світилися смарагдовим вічнозелені рослини. Я повільно рухалася вперед.

Відчуваючи все більшу ейфорію від неочікуваної свободи. я скинула туфлі та підібгала повище довгу спідницю. Трава та листя приємно лоскотали босі ноги.

Чи могла принцеса, коли-небудь, робити щось подібне? Я прискорилася переходячи на повільний біг.

Свіже повітря з новою силою вдарило в обличчя і скуйовдило волосся. Я відчула бажання закричати. Але в цей момент спинилася як вкопана, зрозумівши що я не одна тут.

Хтось сидів під масивним деревом попереду. Важко було сказати, що сильніше виділяється на фоні сірого неба, крона дерева чи палаюче волосся.

Наче відчувши мою присутність, чоловік повернув голову. Наші погляди зустрілися.

Це був Ессен.