Том 1 Частина 2.1

Він був успішним бюрократом. Чи, принаймні видавався таким. Родина мала древнє і шляхетне походження, яке, втім, обмежувалося рівнем дрібних, сільських дворян. З таким родоводом, не маючи жодних зв’язків у столиці, він однак досяг місця головного бібліотекаря палацу. Кожен сказав би, що це вражаючий зліт кар’єри для такого як він. В його обов’язки навіть входило опікуватися особливим фондом, доступ до якого мала виключно королівська родина. От тільки…

Досить швидко він збагнув, що це межа його кар’єри. Імперія була багатою і процвітаючою. Кількість дворян постійно тільки зростала. Посади в уряді були давно і надійно окуповані масою сивочолих вельмож, які явно не збиралися покидати свої кабінети інакше, як тільки вперед ногами.

І не те щоб посада голови бібліотеки була такою вже жалюгідною, вона просто не відповідала його можливостям. Блискучий розум і вроджений талант доводилося закопувати під купками пилу з книжних полиць особливого фонду.

Він вирішив змиритися. І не прагнути більшого.

Можливо в цьому і була причина.

Один день змінювався іншим і нічого не змінювалося. В спеціальному відділі бібліотеки було порожньо і тихо. Він звик бути сам. Здавалося таким і буде його життя до самої смерті.

От тільки одного весняного дня, він задрімав в освітленому чистим сонячним промінням кутку бібліотеки. Вікривши очі, він побачив жінку, що здавалася куди яскравішою, за світло, що падало на її білосніжну шкіру. Красуня всміхнулася, з цікавістю розглядаючи його, спершись підборіддям на руки.  

“Хто?...”

Жінка квапливо потягнулася до нього і закрила долонями очі. Він почув шепіт:

“Чекай, не відкривай очі.”

Коли він слухняно кивнув, тонкі руки зникли з його обличчя. Це не піддавалося, жодним законам логіки, але він слухняно сидів з заплющеними очима, не в силах ослухатись наказу.

“….. Рада, що ми зустрілися, Ровія Джуран.”

Почувши як солодкий голосок прошепотів його ім’я, він більше не міг тримати очі закритими. Але кімната вже була порожньою.

Молодий вчений, зрозумів це одразу, без жодних доказів і аргументів. Він закохався.

Досить швидко він знайшов свою ідеальну незнайомку. Це була перша і єдина принцеса імперії.

Ровія застосовував всі свої можливості і таланти, щоб завоювати любов принцеси. Він добивався її так, як ніколи не старався заради кар’єри.

І, зрештою, здобув статус її наложника.

Їх перша спільна ніч, здавалася йому вершиною блаженства. Насоложуючись солодкою млістю, лежачи на зім’ятому ліжку, він раптом почув:

“Нудно.”

Це було подібно до удару ножем в саме серце. Але першій і єдиній цього було мало їй потрібно було провернути лезо в рані:

“Може покличемо мого секс-раба? Ти б хотів це зробити з ним?”

“………”

“Чи…… може краще знайдемо ще одну жінку. Я б на вас подивилася. Можливо, тоді б було цікавіше.”

Ровія обурено відмовився, запевняючи, що ніколи і ніхто йому не потрібен буде, окрім принцеси. Після цього вона більше не кликала його до свого ліжка. Коли ж він сам приходив, то в кращому випадку Єлдрія глузувала з нього, а в гіршому залишала дивитися, як вона кохається з іншими.

Ніколи він навіть не мріяв, що принцеса належитиме йому одному. Але йому було б цілком достатньо якби він знав, що має крихітне місце в її серці. 

Та слід було визнати в Єлдрії не було серця.

Кохання зробило з нього окриленого романтика, але добряче приземлило назавжди перетворюючи в холодного і сухого реаліста.

Він був лише іграшкою для принцеси. Старою і не цікавою. Такою, що лежить в ящику, про який ніхто і не згадає.

В нього залишався статус наложника, але це звання було не більше, ніж жарт. Принцеса завжди так жорстоко жартувала. Вона ігнорувала чоловіків, що готові були вбити за шанс потрапити в її ліжко. І доходила до погроз смертю, щоб заволодіти тим, хто її не хотів. А щире кохання вона просто перетворювала на кепкування.

Він, Ровія Джуран, був для принцеси лише веселим жартом.

Вона забавлялася причаровуючи його. І коли, приймала його залицяння. Але отримавши його серце - вирішила, що це нудно. І Єлдрія просто викинула його зі свого ліжка, зі свого життя і, навіть, зі своєї пам’яті. При зустрічі вона вдавала, що не має поняття хто такий Ровія Джуран.

А він. Він знову змирився.

І, здавалося, звик так жити. Шукаючи розраду в обіймах інших жінок, він однак тікав від їх зізнань в коханні. Бо не надто вірив, що це почуття ще існує для Ровії Джурана. He здатен відповісти на почуття тих, хто цього реально заслуговував. Без надії на те, щоб заслужити почуття тієї єдиної, кого дійсно бажав.

Він був жалюгідним. І знав це. Ровія ненавидів себе за цю слабкість. Ненавидів, за те, що не міг її позбутися. Ненавидів за те, що не хотів позбуватися. І коли ця ненависть дійшла до межі, він зустрів Юріель.

Юріель сказала, що все гаразд. Що в ньому немає ніякого дефекту. І він їй повірив.

Ровія знову повірив у себе. І повірив у кохання.

Він повірив, що може кохати Юріель.