Після втрати свідомості Ґу Ман був непритомний п’ять днів. Протягом цього часу він смутно відчував, як лежав у кареті, сонячне світло пробивалося крізь завісу, а Мо Сі втомлено спостерігав за ним.
Час від часу він пригадував кілька фрагментарних і хаотичних сцен - якісь були пов’язані з Мо Сі, якісь були сповнені розмитих армійських обличь.
Сміх і жарти, дзвін келихів, плеск вина.
Час від часу в його свідомості миготіли звуки «Генерал Ґу» або тихе зітхання Мо Сі, який називав його «шисьон».
Але в його глибоких снах, наче шматок вати, пливла і ніколи не тонула ця пісня жертовності для прикликання душ.
Наші сини взяли мечі,
Кров пролили, кістьми лягли.
Торік юнак цей був живий,
Учора був він говіркий...
Ці «втрачені кістки», здавалося, ще вчора оточували його, спостерігаючи, як він говорить про світ, слухаючи його пристрасні слова, слухаючи, як він говорить про те, що навіть раби можуть мати амбіції, можуть мати майбутнє.
Ці сповнені захоплення, ентузіазму та віри обличчя... Чому він не міг згадати? Ці імена, які він викарбував у своєму серці, коли читав реєстр рабів, ці імена, на які в людському морі ніхто не зверне уваги - чому він не міг їх згадати?
Він забув усе.
Але неможливо було позбутися сорому, бажання виварити серце досуха.
Я вірність вашу заповіти,
Про доблесть всім я розповім.
Як браві душі будуть вдома,
Мир вже настане всюди знову...
Він не наважувався слухати далі.
Як браві душі будуть вдома.... Але твої люди не можуть повернутися, твої брати не можуть повернутися; усі вони були нічим іншим, як безіменними самотніми душами, дикими, безголовими та скривавленими демонами. Вони не могли знайти дорогу додому.
Його серце так боліло, що він не міг дихати. Ті імена, які він наполегливо запам’ятовував, імена його однополчан, накопичувалися в його грудях. Вони були готові вирвати йому серце, готові довести його до сказу.
Він був схожий на того, хто от-от потоне в морі мертвих душ. Він нітився, задихався.
Не ненавидьте мене.....Я намагався......Я справді...Я справді намагався....
Я вас благаю.
Я молю вас пробачити мене...... Я молю щоб ви переродилися, я б волів, щоб ви могли народитися серед дворянства, бути вільними грати своє життя... Я вас дуже прошу, в майбутньому житті не шукайте таких генералів, як я, щоб служити під їх командуванням......Я марний, дуже наївний, дуже дурний, я насправді повний дурень. Я той, хто змусив вас усіх померти марно, я той, хто був недостатньо сильним, через кого ви всі втратили життя.... Я благаю вас...
Я вас благаю...
Уві сні він схлипував перед горою тіней і раптом побачив чиюсь фігуру.
Хтось високий, відкритий, хтось непокірний і завжди сяючий.
Він обернувся й посміхнувся йому.
Серце Ґу Мана раптом потеплішало, з його горла вирвалось забуте ім’я. Він став навколішки в сновидінні, мимоволі вигукуючи ім’я цього мертвого брата...
- Джаньсін!
Лу Джаньсін посміхнувся; він нічого не сказав, лише один раз моргнув. Потім він розвернувся і зник у стрімкому потоці людей. Ґу Ман хотів піти за ним, хотів обійняти його, хотів багато чого сказати йому.
Але, як і всі інші мертві душі, Лу Джаньсін також зрештою зник. Величезне поле темряви розмивалося. Цієї всеохоплюючої ночі тихо лунала пісня для прикликання душ Чонхва, оплакуючи душі, які ніколи не змогли б повернутися.
Наші сини взяли мечі,
Кров пролили, кістьми лягли.
Торік юнак цей був живий,
Учора був він говіркий...
Ґу Ман, що стояв навколішках, упав і згорнувся у клубок. Його горло переповнювалося хрипкими, розгубленими криками; він гукав своїх друзів, свою армію, відданість та ентузіазм, що в юнацтві переповнювали його.
У тумані хтось тримав його за руку, гладив волосся і тихо зітхав, намагаючись втішити його, стишено промовляючи йому на вухо: «Не плач більше, Ґу Мане, не плач».
Він не знав, хто ця людина, тільки відчував, що її рука дуже тепла і дуже сильна.
Тримати його було все одно, що витягувати себе на берег з моря мертвих душ.
Ґу Ман задихався. Він узявся за цю руку, відчув знайомий запах її шкіри, настільки знайомий, що він міг йому довіряти.
А потім він міцно схопив цю руку, зі смертоносною силою стиснув її пальці в своїх, і закричав:
- Я не можу повернутися, жоден із них не може повернутися.
Через те, ким він народився.
Його люди, його солдати, врешті-решт, ніколи не могли отримати цей рядок...
Як браві душі будуть вдома...
Ніхто з них не може повернутися.
- Тому що я єдиний, хто залишився...
Ґу Ман все ще мимоволі плакав, тримаючись за руку, наче за рятувальний круг, його схлипування було ледве чути:
- Чому ти змусив мене зайти так далеко… чому…… чому…
У тумані та людина міцно тримала його за руку.
Так міцно, так щільно стискаючи його руку.
Ніби цією силою він говорив те, чого не міг сказати словами.
Є ще я.
У тебе все ще є я.
Я все ще поруч з тобою.
Ґу Ман довго перебував в цьому тумані, і лише на п’ятий день він отямився від вологого сну.
Його вії затріпотіли, він повільно відкрив очі... Вони вже повернулися з Безодні Прикликання Душ; церемонія жертвопринесення була завершена.
Він лежав на великому ліжку вкритий товстою ковдрою з лисячого хутра. Крізь тонку кольорову завісу з візерунком хмар він бачив розкішне світло зовні та потріскуючий вогонь всередині.
Це був маєток Сіхе.
Він уже повернувся до маєтку Сіхе.
Ґу Ман підвівся, розкрив руками штори і якийсь час сидів на ліжку, приголомшений. Він був вкритий потом, страх і смуток його сну ще не розвіялись. Він дивився на палаюче вугілля, бурмочучи ім’я, яке згадав.
Джаньсін.
Лу Джаньсін.
Він згадав цього брата, але, окрім цього, не міг пригадати більш нічого – ні як вони зустрілися, ні як Лу Джаньсін зрештою пішов. Його мозок був як викручена бавовняна тканина, він не міг більше нічого з нього вичавити. А ще ці тіні з його сну.
Його армія.
Колись у нього була армія, чи не так?
Ґу Ман обхопив свою голову, уперше відчувши таке збентеження й досаду.
Він сидів приголомшений, коли раптом відчинилися двері до бічної кімнати.
Увійшов Лі Вей, тримаючи в руках ліки та закуски. Побачивши, що Ґу Ман сидить і тримається за голову, він здивовано сказав:
- Айя, ти прокинувся.
Ґу Ман смиренно видав звук згоди.
- Якщо ти не спиш, випий ліки, - Лі Вей поставив дерев’яну тацю біля нього. - Поглянь, тут дві чаші: одна від лихоманки, а друга для заспокоєння серця.
Пригнічений, Ґу Ман глянув на ці дві миски з густими ліками, але його увагу привернуло маленьке селадонове блюдо біля них.
На ньому було два різнокольорових квіткових тістечка; пелюстки з напівпрозорого і гладкого рисового тіста огортали бобову пасту, яку було трохи видно всередині.
Лі Вей помітив, як він дивиться на ці два тістечка і усміхнувся:
- Це те, що пан наказав мені приготувати для тебе. Твоє тіло було дуже слабким у ці дні, кожен ковток ліків викликав блювоту, але якщо пом’якшити гіркоту квітковим тістечком, то ти все ж міг їх пити.
- Пан? - Ґу Ман завмер. - ...Мо Сі?
Посмішка Лі Вея зникла.
- Нахабник, хіба можна називати його ім’я просто так? Давай, прийми ліки.
У Ґу Мана не було сил сперечатися з ним. Крім того, його сон ще не повністю розвіявся, і у нього в голові все ще панував безлад.
Тож він слухняно взяв ліки, чашу надзвичайно гірких, чашу надзвичайно пряних, затиснув носа і з булькаючими звуками це все проковтнув. Після цього він витер губи, взяв квіткове тістечко і запхнув собі в рот.
Напевно, щоб йому, непритомному, легше було його проковтнути тістечко зробили надзвичайно м’яким, наче сніг. Його можна було не жувати, воно легко тануло в роті.
Ґу Ман з’їв одне, облизав губи, підняв голову й запитав:
- А що він?
Лі Вей не зрозумів:
- Хто?
- Він не тут?
Тільки зараз Лі Вей збагнув; виявляється, Ґу Ман запитував про місцеперебування Мо Сі. Він не міг не знайти це кумедним і смішним, і зауважив:
- Який «він»? Називай його «пан» або «Сіхе-Дзюнь». Я стільки разів навчав тебе правилам.
Він зробив павзу, а тоді поцікавився:
- Чому ти про нього питаєш? У тебе до нього якісь справи?
Ґу Ман кивнув і сказав:
- Квіткові тістечка, я поділюся з ним половиною.
Лі Вей перестав сміятися.
- Пан не став би такого їсти. Навіщо тобі віддавати йому половину?
- Я...
Ґу Ман задумався. З тих пір, як він згадав уві сні ніч повноліття, щоразу, коли він думав про Мо Сі, його серце сповнювалось якимись незрозумілими емоціями. Ґу Ман продовжив:
- Я живу в його будинку, я повинен дати це йому.
Лі Вей погладив своє підборіддя і зацікавлено пробурмотів:
- Дивно, це через ранги у вовчій зграї? Бета-вовк намагається завоювати прихильність альфа?
Він ще бурмотів коли почув глибокий, холодний голос позаду:
- Що? Альфа?
Лі Вей обернувся й побачив Мо Сі, що увійшов до кімнати в повному комплекті чорного костюму для бойових мистецтв.
Лі Вей одразу знітився:
- Аха, ага-ха, нічого. Мій пан повернувся з двору? Так рано.
- Вже майже Новий рік за місячним календарем, там нема чого робити.
Мо Сі глянув на Ґу Мана, який усе ще сидів на ліжку. Не дивлячись на Лі Вея, він сказав:
- Ти можеш іти, я поговорю з ним наодинці.
Різьблені дерев’яні двері відкрилися й зачинилися за Лі Веєм.
Мо Сі підійшов до ліжка Ґу Мана, відсунув стілець і сів.
Ґу Ман нерішуче відкрив рота, щоб запитати:
- Ти...
Він ще не закінчив, коли Мо Сі простягнув руку, щоб торкнутися його лоба. Дійсно дивно: дотики, якими цей чоловік обдаровував його раніше, точно не були легкими - його хапали за підборіддя, штовхали об стіни – а зараз був простий дотик до голови. То чому він раптом відчув, що якийсь орган у його грудях сильно затремтів?
Він навіть трохи занервував.
- Це вже не лихоманка, - Мо Сі не помітив легкого занепокоєння Ґу Мана. Він опустив руку, вираз його обличчя був таким же холодним, як і раніше. - Тоді скажи мені: що нового ти згадав за останні кілька днів?
Ґу Ман невпевнено промовив:
- Я не...
- Краще не бреши мені, - сказав Мо Сі, і Ґу Ман помітив темні кола у нього під очима – очевидно, наслідок довгих безсонних ночей. - За ці кілька днів я майже постійно був поруч з тобою. Ти говорив уві сні, я чув дещо.
- ...
Мо Сі договорив і відхилив в сторону своє чисте, холодне, безвиразне обличчя, чекаючи відповіді Ґу Мана.
Той на мить задумався.
- Я не знаю, - сказав він. - Це було щось дуже розрізнене.
Мо Сі нічого не сказав. Здавалося, він намагався щось стримати, щось придушити, але він сягнув критичної точки й раптом виявилось, що стримуватись він уже не міг.
Він мовчки підвів гострий як ніж погляд, пронизуючи ним серце та легені Ґу Мана, ніби бажаючи зробити розтин грудей цієї людини. Якийсь час він витріщався так на Ґу Мана, у мисливській позі, а тоді зціпив зуби і промовив:
- Я чув, як ти назвав його ім’я.
Ґу Ман:
- ...
Наступні слова Мо Сі вимовив так, ніби розчавлював їх своїми зубами, з невимовним почуттям образи й ненависті.
Можливо, Ґу Ман помилявся, але йому здалося, що вони віддавали оцетом*.
Мо Сі похмуро сказав:
- Зрештою, ти не можеш забути його, ти не можете забути Лу Джаньсіна. Так?
*Ну, гадаю усі тут знають, що в кит.романах оцет = ревнощі
Авторці є що сказати:
Сі-мей: Зрештою, ти не можеш забути його, ти не можеш забути Лу Джаньсіна.
Ґу Манман: Ні, хіба першим, що я згадав, був не фрагмент про тебе?
Сі-мей: Зрештою, ти не можеш забути його, ти не можеш забути Лу Джаньсіна.
Ґу Манман: ......Перше, що я згадав, було про тебе, агов!!
Сі-мей: Зрештою, ти не можеш забути його, ти не можеш забути Лу Джаньсіна.
Ґу Манман: Дідько! Це мій друг, агов?!! Ти навіть не дозволяєш мені згадувати ще когось???
Сі-мей: Зрештою, ти не можеш забути його, ти не можеш забути Лу Джаньсіна.
Ґу Манман: ..... Гаразд, забудь, основні інстинкти людства мають повторюватися.
Далі
Розділ 62 - Хто я?
Його голос не був гучним, але був сповнений гнітючого відчуття чорних хмар. - Лу Джаньсін... - пробурмотів Ґу Ман. - Джаньсін... Те, наскільки інтимно він його назвав [просто на ім’я, без прізвища], швидко запалило вогонь у серці Мо Сі. Гнівно піднявши брови, він прогарчав: - Ґу Ман, звичайно, у твоєму серці він завжди буде важливішим за мене. Ґу Ман порився у своїй жалюгідній пам’яті й сказав: - Він був моїм... братом. Мо Сі виглядав так, ніби його раптом ударили: - Так. Він був твоїм братом. Коли він сказав це, його голос був дуже тихим, наче він відчував якусь огиду, намагаючись визнати правду, від якої його нудило. Він тихо вдихнув і підніс руку до чола. Масажуючи його, він стишено продовжив: - Ти маєш рацію. Лу Джаньсін, цей марний ідіот, ця дурна свиня, підвладна тільки своїм емоціям, був твоїм братом. Десь глибоко в свідомості Ґу Ман відчув збентеження і, насупившись, сказав: - Ти не можеш його лаяти. Він не дурна свиня; і він не марний. Мо Сі мовчав. Рука, якою він масажував чоло, зупинилася, але все ще залишалася на місці. Зі сторони важко було чітко розгледіти емоції на його обличчі. Через довгий час він сказав: - Твій мозок пошкоджений, але ти ніколи не забуваєш захищати його, так? Невідомо чому — він явно не кричав, його обличчя не було спотворене гнівом, — але коли Ґу Ман почув його голос, то затремтів від страху. - Генерале Ґу, ви справді такий уважний, у вас такі глибокі почуття до своїх однополчан. Мо Сі опустив руку й підвів погляд темних і глибоких, трохи мерехтливих, очей. Він довго мовчки дивився на Ґу Мана, вираз його обличчя і погляд було важко прочитати. Раптом він сказав: - То скажи мені. Щодо твого доброго брата - що ти про нього пам’ятаєш? Погляд Мо Сі був надто важким; Ґу Ман не витримав його й опустив голову. Дивлячись на свої коліна, він на мить задумався, а тоді сказав: - Спершу я бачив багато людей. Усі звинувачували мене. - ... - Звинувачували мене в тому, що я не дотримав обіцянки, говорили, що я забув їхні імена, - продовжив Ґу Ман. - А потім я побачив Джаньсіна. Серце Мо Сі напружилося, але його обличчя все ще було нерухомим: - Що він робив з тобою? - Він… він усміхався мені, він повернувся, щоб усміхнутися мені, а потім… потім він повернувся, щоб піти. Я хотів бігти за ним, але я не міг спіймати його. Він зник разом із цими людьми. Ґу Ман продовжив: - Тоді я згадав, що колись у мене був такий брат. Мо Сі не видав жодного звуку. Ґу Ман підняв голову і нерішуче запитав: - Раніше я був такий, як ти, у мене теж була армія? - .....Так. - Отже, Джаньсін, він теж був в армії... Мо Сі безвиразно сказав: - Так. Він був у тебе заступником командувача. Очі Ґу Мана спалахнули, ніби в очікуванні бажаного: - То де ж він? Він теж у Чонхва? Мо Сі відвернувся до вікна. Зовні щебетали пташки, сонячне світло розсипалося крізь сплетені гілки. Він сказав: - Ти більше ніколи його не побачиш. Тобі не потрібно сумувати за ним. Ґу Ман здивувався: - Чому? Вираз обличчя Мо Сі був байдужим, але суворим, він тихо сказав три слова: - Він уже мертвий. Кілька секунд мовчання, і Ґу Ман не розуміючи, перепитав: - Що? - Він мертвий. Голову відсікли від тулуба, його було страчено на східному ринку, його тіло висіло там три дні. Ніхто не знав, яка глибока ненависть зробила цього зазвичай справедливого і почесного чоловіка таким злим, з його серця рясно лилася отрута і капала з його зубів. Мо Сі не глянув в обличчя Ґу Мана, усе ще дивлячись на світлові візерунки у вікні. Він сказав: - Мої вибачення, цієї людини давно немає на світі. Сумувати за ним марно. Ти даремно витрачаєш свої емоції та розум. Очі Ґу Мана розширилися. До цього моменту він вивчив багато слів і фраз, тому розумів усе, що говорив Мо Сі. Але тепер раптом йому захотілося, щоб він усе ще був тією людиною з саду Лвомей, яка не може зрозуміти найпростіших речень. Він зовсім не хотів розуміти Мо Сі. Губи Ґу Мана ворухнулися. Він хотів щось сказати, але відчув, ніби у нього розривалося серце. Він не відчував сильного шоку, наче підсвідомо вже знав, що Лу Джаньсін мертвий; наче багато років тому він уже пережив цю болісну розлуку. Але він не очікував, що Мо Сі розкопає цю стару криваву рану й так жорстоко проштрикне й розірве її — він раптом опустив очі, перед ними все попливло. Мо Сі раптом обернувся і скрипнув зубами: - Чому ти плачеш? - Я не знаю... - Пройшло так багато часу, а ти все ще плачеш за ним? - Груди Мо Сі кипіли від крові. Він все ще стримувався, але його очі почервоніли. - Ґу Ман, ти, мабуть, божевільний. Ґу Ман міг лише триматися за голову і бурмотіти: - Ти не розумієш. Ти не розумієш... - Чого я не розумію?! – цей інстинктивний захист Ґу Мана, розлютив Мо Сі. Він з гуркотом перекинув тарілки з ліжка на підлогу, задзвеніла розбита порцеляна. Мо Сі раптом встав, схопив Ґу Мана за пучок волосся, змусивши його дивитися на себе і не рухатись. - Ти знаєш, хто такий Лу Джаньсін? - Він мало не скрипів зубами. - Ти знаєш, який він нікчема?! - ... - Так, він був твоїм братом. Мо Сі своїм поглядом ніби виривав всі органи Ґу Мана, щоб розчавити їх в своїх долонях і не дозволити йому більше сумувати за іншими. Він ненавидів, він був спраглий; він був геть розгублений. Руки Мо Сі трохи тремтіли, коли він злісно промовив: - Але це був твій добрий шиді, це він імпульсивно обезголовив того посланця на полі бою, він був тим, хто спровокував лихо, яке розпалило ненависть інших нейтральних країн, саме він був тим, хто захистив себе за рахунок невинних Чонхва!! Ти нічого з цього не пам’ятаєш, правда? Чудово! Я нагадаю тобі! Я розповім тобі!! Твої! Мої!! Наші солдати потрапили в оточення через нього! Мільйони підданих Чонхва були змушені страждати, їхні сім’ї загинули, їхні домівки були зруйновані через його гнів!! Твого брата!! Ти зіпсував його! Ти його розбалував! І все ще захищаєш його!! Гнів, який Мо Сі придушував стільки років, миттєво спалахнув полум’ям, готовим спалити Ґу Мана живцем. - Який брат... Заради миті задоволення він знехтував твоїм наказом і обезголовив того посланця, який прийшов на переговори – це твій брат?!! Штовхнув тебе в пекло, створив тобі проблеми в твоїй країні й за її межами - це твій брат? Бажання твого життя щоб раби піднялися, щоб раби отримали права - ти працював для цього так довго, під вітром і дощем, не шкодуючи себе, а один його імпульс зруйнував всю твою працю! Це лайно, а не брат!!! Поки він говорив, сухожилля на його руках здулися, обличчя налилося кров’ю, на шиї запульсували судини. Він нахилився і втупив в Ґу Мана немигаючий погляд, виливаючи на нього всю свою ненависть і небажання змиритися. Він яро мовив: - Ґу Ман, запам’ятай це: якби не цей виродок тоді - нічого з цього не сталося б! Дворянам не випав би шанс розхитати ситуацію, Його Величність не позбавив би тебе влади! Стільки невинних заклиначів....звичайних людей....жоден із них не загинув би!! І ти б теж... тобі б не довелося... Він зітхнув, раптом виявивши, що не в силах продовжувати. Він повільно відпустив Ґу Мана, його очі були сповнені пекучої ненависті, а ще - вологи. Він відвернув обличчя і швидко витер кутики очей. Гіркота в його горлі заглушила решту речення. За всі ці роки він пережив багато страждань......їх було дійсно забагато. Якби Лу Джаньсіна не існувало. Тебе б не... Не довели до межі. Ти б не втік до країни Ляо, не віддався б демонічній магії. І ми б не.......ми б не дійшли до сьогоднішнього стану. - Але дійшло до цього... і ти все ще не можеш його забути. Ти все ще ставишся до нього як до свого брата. Мо Сі прикрив весь свій смуток маскою глузування. Він бурмотів собі під ніс. - Ти навіть не дозволяєш мені його лаяти. Добре, я зрозумів, - Мо Сі опустив вії, глузливо бурмочучи собі під ніс. -У минулому, у сьогоденні, у майбутньому, неважливо, коли, неважливо, правильно він вчиняв чи неправильно, неважливо, чи він живий чи мертвий, я все ще... все ще... Я все одно програю йому. Його губи затремтіли і здригнулися, він більше не міг говорити. Він був такий зарозумілий, що вирвав собі серце і віддав його, але все одно залишився позаду. Він просто став ще однією річчю, яку Ґу Ман викинув. Як він міг знову набратися сміливості, щоб розповісти Ґу Ману про свої справжні переживання? Мо Сі виснажив себе, придушуючи ці тремтячі почуття, побоюючись, що, якщо він продовжуватиме, то усе більше й більше втрачатиме контроль. Його адамове яблуко затремтіло, і через довгий час низький, хрипкий голос вимовив речення, майже зітхаючи: - Ґу Ман. Він твій шиді, як і я... Як щодо мене? Яке місце займаю я в твоєму серці? Одного разу ти залишив мене заради свого шиді. Ти відмовився від мене заради своїх ідеалів. Штовхнув мене в пекло за своїх товаришів. Минуло сім років. Я пробув у цьому пеклі, живучи життям, гіршим за смерть, протягом семи років... Коли ти все поставив на них, ти думав про мене? Ти хотів, щоб я зійшовся в бою з людиною, яку найбільше любив, чи хотів, щоб я втік із тобою, відкинувши Чонхва, яку захищали покоління родини Мо? Коли ти злився на них, ти думав про те, що я можу зробити?! Просто тому, що я піклувався про тебе і любив тебе, ти не вагаючись завдавав мені болю знову і знову, відсуваючи мене все далі на задній план в своїх думках. Правда? Ґу Ман дивився, як цей чоловік намагався опанувати себе, з жахливо вразливим виразом на обличчі. Він не міг повністю описати, що відчував. Було відчуття глибокої печалі. Почувши, що Лу Джаньсін помер, він засмутився. Почувши, як солдати уві сні називають його генералом Ґу, він засмутився. Але, побачивши нинішній стан Мо Сі, він відчув зовсім інший біль. Цей біль змусив його мимоволі підняти руку, він завагався, але врешті все ж торкнувся щоки Мо Сі: - Це неправда. Ти мій... Мій хто? Відповідь наче була на кінчику його язика, але він не міг її видати. Інтимні спогади про минулі дні були лише в його серці, але він не міг їх відкопати. Мо Сі опустив обличчя, все ще чекаючи, поки Ґу Ман закінчить речення. Але після тривалого погляду одне одному в очі, горло Ґу Мана все ще було заблоковано, і він нічого не сказав. У цьому мовчазному очікуванні очі Мо Сі повільно червоніли і наповнювались вологою. Він відвів руку Ґу Мана, сказавши: - Тобі не варто так багато думати. Я можу сказати за тебе. Для тебе я ніщо. Між нами нічого не було. Ти просто жартував, а я був молодим і дурним. Він цідив кожне слово, одне за одним, його червоні й оголені очі дивилися в обличчя Ґу Мана. Його тон і вираз обличчя були такими невблаганними, такими лютими, але кожне проникливе слово було спрямоване йому в серце. - Лу Джаньсін був твоїм шиді, я - ні. Твоя мрія – свій дім, не я. Тисячі товаришів — це кров твого серця, це твоя одержимість, це минуле, від якого ти ніколи не зможеш відмовитися або покинути його. Я – інша справа. Ґу Ман невиразно похитав головою. Він дивився на цю надзвичайно могутню, але надзвичайно самотню людину і біль у його серці ставав глибшим і чіткішим. - Те, що ти сказав - неправильно, все не так... Мо Сі різко схопив його за зап’ястя, його очі спалахнули і подивилися йому в обличчя: - Тоді як? Він зі страшною силою потягнув Ґу Мана за руку. Він сильно притиснув цю руку до лівої частини своїх грудей, ближче до того місця, де ритмічно билося його серце. - Ти знаєш. Ось тут у мене є шрам. Ти подарував його мені. Очі Ґу Мана трохи розширилися. Мо Сі тихо усміхнувся, ніби з мукою: - Ґу Ман, я завжди хотів тебе спитати. Якби людиною, яка намагалася зупинити тебе того року, був не я, якби це був Лу Джаньсін - ти б так само встромив йому ніж у серце? - Я... я колись завдав тобі болю? Мо Сі нахилив голову і тихо прошепотів йому на вухо: - Ти мало не вбив мене. «Просто тому, що тоді я любив тебе більше, ніж боявся смерті». Ґу Ман ніби був ошпарений; він хотів висмикнути руку, але Мо Сі натиснув на неї так сильно, що він не міг нею поворухнути. Він відчував лише серцебиття під долонею. Як він міг хотіти його вбити?.. Це було очевидно: у своїх спогадах він бачив, що вони нерозлучно близькі, він же не міг просто «жартувати». Незважаючи на те, що він забув так багато речей, щастя, яке він відчував тієї ночі повноліття, ті теплі почуття, які він згадав - як вони могли бути несправжніми? - Дуже збиває з пантелику, так? - сказав Мо Сі йому на вухо, його дихання було дуже близько, вологе і гаряче. - Насправді я теж не розумію. Сім років тому ти штовхнув мене в пекло; я думав про це цілих сім років. Але навіть до сьогодні я все ще не розумію, як ти можеш бути таким жорстоким. Його голос був таким тихим, а ненависть такою гучною. - Я не розумію тебе, Ґу Мане. Це тому, що ти думаєш, що я пробачатиму тобі нескінченно - тому ти переступаєш через мене? Він зробив павзу, його адамове яблуко хитнулося: - Зрештою, мені ніколи не було місця в твоєму серці. Ось чому ти можеш взяти моє серце і топтати його, як багнюку, тобі байдуже до моєї вразливості перед ворожими нападами, байдуже до моєї ситуації, неспроможності відповісти із вдячності та відданості. Ці питання загнали Ґу Мана в глухий кут; він відчував, що його жалюгідний мозок не може впоратися з цим. У нього був лише черпачок спогадів, а Мо Сі вмирав від бажання вичерпати з нього море. - Я не знаю..., - пробурмотів він. - Я справді... Я справді не знаю... - Знаєш. Ця відповідь просто похована у твоєму серці, - тихо сказав Мо Сі. - Я тримаю тебе тільки щоб дочекатися того дня, коли ти згадаєш. Я змушу тебе стати переді мною на коліна, дати мені відповідь і попросити вибачення. Коли він закінчив, ці тонкі, холодні пальці послабили свою міцну хватку на вузлі волосся Ґу Мана, а потім грізно поплескали його по спині. - Моє терпіння не набагато краще, ніж у Мужон Ляня. - ... - Тому, - він повільно відійшов, його безсонні очі дивилися в обличчя Ґу Мана, він постукував по чолу кінчиками пальців, тихо промовляючи: - шиґе, не змушуй мене чекати надто довго. Авторці є що сказати: [Порівнюємо нещастя] Ґу Манман: Привіт усім, я Ґу Ман, я людина, яка потрапила в пекло, щойно вийшла на сцену. Мужон Лянь: Привіт усім, я Мужон Лянь, мене стали ненавидіти, щойно я вийшов на сцену. Принцеса Сісі: Привіт усім, я Мо Сі, я чоловік, дружина якого втекла, щойно я вийшов на сцену. Дзян Єсюе: Привіт усім, я Дзян Єсюе, я чоловік, чия дружина померла до того, я к я вийшов на сцену. Лу Джаньсін: Привіт усім, я Лу Джаньсін, я людина, яка померла ще до того, як вийшла на сцену. Всі: .....так, Лу-ґе, ти найнещасніший, точно Лу-ґе, Лу-ґе перемагає, Лу-ґе заслуговує першого місця. Лу Джаньсін: Але чемпіонство серед цих людей не може дати мені ні найменшої краплі щастя...
Читати
Відгуки
"Ну, гадаю усі тут знають, що в кит.романах оцет = ревнощі" - ну, гадаю, ніхто не знав, що я цього не знав, але тепер усі це знають ...