Буйство Ґу Мана

Розділ 22 - Змилуйтесь!

Ти не давав мені їсти. – Ґу Ман жорстко й голосно повторив, виділяючи кожне слово паузою.- Я! ГОЛОДНИЙ! Спалахнув вогонь, і рука Ґу Мана опустилася, щоб накласти заклинання — зіниці Мужон Ляня різко звузилися! У цей критичний момент, перш ніж хтось встиг зреагувати, із землі раптово вирвався піщаний щит. Він заблокував нескінченний потік полум’я, яким Ґу Ман атакував Мужон Ляня, і збив останнього з ніг. Мужон Лянь підвівся, відкашлюючи пісок. Самовладання покинуло його. Він злісно одним махом змахнув пил з обличчя, роззирнувся і побачив Мо Сі, який стояв неподалік, утримуючи захисний бар’єр. - ... - Мужон Лянь змахнув з себе бруд і похмуро спитав: - Ти навмисне мене перекинув? Мо Сі сказав: - Відійдіть, Ви не зможете його перемогти. Мужон Лянь відкрив рота, щоб щось сказати, але почув зловісний звук. В одну мить ця товста захисна стіна розлетілася на шматки! Серед піску та ґрунту, що розсипалися навколо них, кинджал, сповнений темної енергії, прорвався крізь напівпрозорий щит, який був останнім бар’єром, і швидко попрямував до Мужон Ляня. Цей кинджал був... Наче холодний кулак стиснув серце Мо Сі. Це... це була та демонічна зброя Ляо, яку Ґу Ман викликав на лінкорі на озері Донтін і проштрикнув йому серце! Але демонічна зброя була такою ж, як і небесна зброя — для того, щоб викликати її, Ґу Ман мав прочитати заклинання! Логічно було припустити, що після того, як Ґу Ман втратив пам’ять, він більше був не в змозі викликати цей вбивчий клинок, до того ж його духовне ядро було зруйновано. Але як же він зміг зробити це зараз.....?! Перш ніж Мо Сі встиг завершити думку, кинджал уже прорвав його захист, як блискавка. Знайомий із тактикою Ґу Мана, Мо Сі крутнув головою й крикнув Мужон Ляню: - Ухиляйся вліво!! Мужон Лянь на мить завмер. Цей кинджал прямував ліворуч; тобто він мав нахилитися вправо, то чому Мо Сі сказав йому ухилитися вліво? І саме ця секунда вагань не дала йому можливості втекти; кинджал летів вліво, але в останню мить різко відхилився вправо, як підступна змія! Коли здавалося, що кинджал ось-ось поранить Мужон Ляня, наче тінь з’явився Мо Сі і відштовхнув його. Кинджал вп’явся йому в живіт нижче ребер, бризнула тепла кров!! Обличчя людей, хто що спостерігали за цим, різко перемінилися: - Сіхе-Дзюнь! - Сіхе-Дзюню, як Ви?! Але Мо Сі взагалі не чув їхніх голосів. Він видихнув, взявся рукою за рукоятку кинджала, із зусиллям висмикнув його і на землю закрапала кров. Мо Сі перевів темний і важкий погляд на людину неподалік. Серед вихору піску та каміння Ґу Ман усе ще випромінював потужну духовну енергію. Здавалося, ніби його вуха знов торкнувся вітер тої давно минулої битви, супроводжуючи жорстокий погляд Ґу Мана та гострий клинок в його руці, з якого капала кров. Тоді Ґу Ман сказав йому: "Як генерал, або солдат, або як людина, ти не можеш бути надто сентиментальним.Це останнє, чому я можу тебе навчити на кінець нашого братерства". Раптом Мо Сі не зміг стримати бажання розсміятися, та сміх цей змінила глибока ненависть. Ха-ха-ха, колись він вже ледь не помер від рук Ґу Мана, хіба може з цим зрівнятись якась маленька рана в животі?! Мо Сі міцно стиснув зуби і випрямив свою величну фігуру. Люта, бурхлива багряна енергія збиралася в його долоні, коли він крок за кроком наближався до Ґу Мана. Той, очевидно, відчув на собі вбивчу ауру; коли Мо Сі наблизився, навколо нього знову спалахнула духовна енергія. Але Мо Сі змахнув однією долонею і розвіяв цей світловий бар’єр. Заклиначі, які билися поруч з ним, були вражені. - Ай-ай! Це дуже, дуже страшно... - Кров сім’ї Мо і справді могутня... А хтось інший пробурмотів: - Але якщо Сіхе-Дзюнь такий сильний в бою, як він отримав удар ножем у серце від Ґу Мана багато років тому? Почувши останню репліку, Мужон Лянь злегка примружив очі, дивлячись на цих двох чоловіків, що протистояли один одному, і глибоко задумався. Тим часом Ґу Ман мав намір завдати ще один смертельний удар, але ще не встиг нічого зробити як почув рев Мо Сі: - Шуайжань! Явись! Слідуючи його словам, у повітрі засвистів схожий на червону змію батіг. Мо Сі зморщив носа, вираз його обличчя змінився, коли він прогарчав: - Ґу Ман! Невже ти справді думав, що я ніколи не битимусь з тобою в цьому житті? Щойно він договорив, змієподібний батіг, швидко , наче блискавка, розрізаючи сніг і вітер, кинувся до Ґу Мана! Не зумівши вчасно ухилитися, Ґу Ман отримав удар по плечу, і з нього миттєво бризнула кров. Побачивши власну рану, бентежний мозок Ґу Мана, здавалося, трохи прояснився. Він похитав головою, несвідомо відступивши на крок. — Стій на місці! Ґу Ман: - ... - Куди ще ти можеш піти? - пролунав різкий голос Мо Сі, і Шуайжань повністю зв’язав Ґу Мана. Мо Сі випрямив вкриту кров’ю руку, якою до того затискав рану, і різко схопив Ґу Мана за горло! Він люто прогарчав: - Ти аж ніяк не нетяма!! Ти все ще можеш викликати цю демонічну зброю! Ти пам’ятаєш заклинання, використовуєш той самий стиль бою, що й раніше, ти ясно пам’ятаєш усе! Придушений Ґу Ман не міг говорити. Його бліде обличчя повільно почервоніло, пальці почали сіпатись. Мо Сі скрипнув зубами. - Говори! Що ти замислив, повертаючись до Чонхва?! - ... Ґу Ман підняв руку і поклав долоню на тремтячі пальці Мо Сі, що тримали його за горло. Блакитні очі зустрілися з чорними. У чорних очах горів нескінченний вогонь, але блакитні очі були вологими — Ґу Ман не міг дихати, і здавалося, отак і помре, задушений до смерті. - Я... Мо Сі проклекотів: - Говори! Обличчя усіх присутніх були перелякані, вони не сміли видати бодай якийсь звук. Але в цю мить почувся квапливий стукіт кінських копит, і хтось крикнув: - Сіхе-Дзюню! Змилуйтесь! Тпру! – щойно прибула чиновниця з палацу смикнула поводи свого духовного коня, зіскочила й стала навколішки на засніженій землі, біла пара зривалася з її губ. - Сіхе-Дзюню, будь ласка, пощадіть його! Потім вона по черзі вклонилася Мо Сі та Мужон Ляню: - Ваншу-Дзюню, Сіхе-Дзюню, Його Величність дізнався про цей випадок і спеціально послав цю підлеглу заарештувати злочинця Ґу Мана! В цей момент Мо Сі був нездатний звертати увагу на оточуючих і не чув звернених до нього слів. В решті решт тим, хто обернувся був Мужон Лянь. Він спитав: - Чому? Куди ти його поведеш? - Відповідаю Ваншу-Дзюню: Його Величність наказав мені привести його прямо до Палацу Чонхва. Почувши про інцидент, він викликав вищого медичного чиновника, він зараз перебуває в залі, очікуючи на Ґу Мана, щоб поставити йому повторний діагноз. - Вона глянула на руку, якою Мо Сі схопив Ґу Мана, і негайно додала: - Це серйозна справа, ви не можете вбивати його за власним бажанням! Мо Сі навіть не подивився на неї, все ще пильно дивлячись в обличчя Ґу Мана. -..... Чиновниця знала, що у генерала злий, жорстокий темперамент, його дії непередбачувані в момент необдуманості, і не могла не нагадати йому: - Сіхе-Дзюнь! Мо Сі все ще не видав жодного звуку. Він виглядав так, ніби докладав багато зусиль, щоб щось в собі придушити. Через якийсь час він різко відпустив пальці, дозволивши Ґу Ману впасти на коліна в сніг. Він відвернувся, дивлячись на стихаючий вітер і сніг перед собою. Чиновниця нарешті змогла зітхнути з полегшенням і знову вклонилася. - Велике спасибі, Сіхе-Дзюню, за розуміння та співпрацю. Мо Сі мовчки стояв посеред снігопаду, схрестивши руки, спиною до натовпу. Але як тільки чиновниця підняла Ґу Мана з колін, він трохи схилив голову і тихо промовив: - Зачекайте. - Які інструкції має Сіхе-Дзюнь? Мо Сі сказав: - Я піду з вами. - ... Чиновниця на мить була здивована, а потім сказала: - Коли медики з платформи Шеньнон оглядають пацієнта, поряд не може бути багато заклиначів високого рівня. Це для запобігання втручанню духовної енергії. Навіть якщо ви підете з нами, вам доведеться чекати біля залу... — Звичайно. - Мо Сі все ще не обернувся. Його тон був рішучим, він промовив: - Я зачекаю надворі. Чиновниця не посміла сказати щось іще. Вона попрямувала з Ґу Маном до палацу Чонхва, а Мо Сі йшов на крок позаду них. Приблизно через дві години палац розіслав своїх вісників – снігових сов: всіх ключових чиновників терміново скликали на слухання. Сталося це пізно вночі, і майже всіх чинарів цей указ просто витяг з ліжок. Та найбільш нещасним з них був старійшина Ю з Тераси Чентянь, який в цей час шукав задоволення в борделі на півночі міста. Саме коли він наближався до пікового моменту, товстий птах пробив вікно і голосно закричав: - У-ху, у-ху! Імператор наказує! Імператор наказує! Імператор наказує! Усі чиновники першого рангу мають швидко зібратися в Залі Вищої Гармонії, щоб розглянути справу Ґу Мана! Старійшина Ю миттєво «зів’яв», вилаявшись, підвівся, щоб одягнутися: - Хіба його справа не закрита вже давно?! Чому раптом виникла проблема? — Айо, не сердься, мілорде. - Роздягнена жінка встала з циновки і допомогла йому з одяганням. - Оскільки імператор терміново викликав вас, у нього мали бути на це причини. - Яка нісенітниця! Він просто не хоче дати людям відпочити вночі! Жінка простягла м’яку й делікатну руку легко торкнулася його губ, ліниво посміхаючись: - Мілорду не слід говорити так відверто, йому варто пам’ятати, що у стін є вуха. - Чого мені боятися? Я кажу про це тільки перед тобою. - Старший Ю закотив очі. - Цей нинішній Імператор робить все, що йому заманеться, він вже кілька разів викликав нас посеред ночі. Він молодий і сильний, але чи думає він про наші старі кістки, які вже не можуть пережити такого навантаження?  Жінка тихо промуркотіла: - Що таке говорить мілорд? Ви такий енергійний, щоразу змушуєте мене відчувати таке задоволення, хе-хе, якщо у Вас старі кістки, то що тоді казати про мене? Її слова не могли бути ще більш фальшивішими, вони звучали так, ніби старійшина Ю не «зів’яв» просто тут всього кілька хвилин тому. Але на старійшину Ю вони справили належне враження. Він, хихикаючи, ущипнув жінку за напудрену щоку, потім поцілував її в шию і сказав: - Я йду, я йду. Люба, завтра я знову прийду шукати тебе. Жінка захихотіла, проводжаючи його, і вдавала, ніби не могла змиритися з тим, що він йде. Але як тільки двері зачинилися, вираз її обличчя одразу змінився, і вона глузливо промовила: - Старе пердло із млявим наконечником! Виглядаєш наче мертва жаба, просочена помиями. Якби ти не був багатим, ця стара леді і не морочилась би з тобою. Закінчивши кепкувати з нього, вона зайшла за ширму, щоб освіжитися, одягла чистий одяг, а потім сіла за комод оновити макіяж. Вона багато років працювала в цьому публічному домі і давно втратила свою юну красу. Але її навички були на рівні, вона багато що готова була терпіти, готова була якнайкраще обслуговувати навіть найбільш збочених клієнтів; вона ніколи не виказувала й найменшого натяку на дискомфорт своїм відвідувачам, тому багато літніх постійних клієнтів любили відвідувати її. - Серця цих молодих дівчат надто мінливі. Вони не говорять про це, але ви можете бачити це в їхніх очах. Ю-Нян*, Ви досі найкраща, завжди така щира.   *Нефритова Діва. Це не те саме «Ю», що у Старійшини Ю.   Кожного разу, коли вона чула подібні речі від розпусників, на кшталт старійшини Ю, вона внутрішньо глузувала з них. Вона не була щирою; просто після того, як вона більше десяти років заробляла на життя в такому місці, на її обличчі вже давно утворилася маска, яку вона ніколи не знімала, і вона відпрацювала свої техніки до досконалості - кожен кокетливий погляд, кожну посмішку. Навіть якщо їй це вже остогидло, вона ніколи не дозволить їм помітити найменшого натяку на свої справжні емоції. А як інакше вона змагалася б з тими молодими й ніжними тілами? Повернувшись до бронзового дзеркала, вона обережно підкреслила губи, з яких старійшина Ю позціловував колір, взяла шматочок губної помади оновила червоний колір. Тоді вона сіла в очікуванні другого клієнта за ніч. Довго чекати їй не довелося - різьблені двері з жовтого сандалового дерева зі скрипом відчинилися. Ю-Нян поспішно натягла свою найтеплішу посмішку і підняла голову, щоб кокетливо привітати гостя: - Пане, Ви... - Її слова обірвалися щойно вона побачила обличчя відвідувача; через якусь мить її яскраво-червоні губи розкрилися, аби видати крик, від якого холонула кров: - А-А-А!! Перед її дверима стояв залитий кров’ю чоловік! Цей чоловік був весь забинтований, очі налиті кров’ю, а руки були повністю в багряних плямах. На одному з нігтів лівої руки було насаджене липке очне яблуко. Він глянув на неї і хрипко сказав: — Не кричи. Сказавши це, чоловік повільно увійшов, підняв руку й запхав очне яблуко до рота, двічі пожувавши, перш ніж проковтнути. З’ївши це очне яблуко, він ніби прийняв еліксир життя, на його обличчі з’явилося величезне полегшення. Він облизнув губи, повільно перевів погляд на смертельно бліду Ю-Нян, і сказав: - Принеси мені чашку чаю. - ... Побачивши, що Ю-Нян і не поворухнулася, він нетерпляче повторив: - Принеси мені чашку чаю! Перелякана Ю-Нян із грохотом впала зі стільця, від страху в неї трусилося все тіло. Вона хотіла відповзти назад, але її кінцівки задубіли й не слухалися, лише тремтіли. Вона ще якийсь час тряслася, а потім заверещала, як божевільна, спотикаючись, підвелася і кинулась до дверей: - Допоможіть! Допоможіть мені, там привид... там привид!! Вона подумала про старійшину Ю, який щойно пішов. В цю мить вона щиро вірила у його велич, могутність і вправність та істерично закричала: - Старійшино! Старійшино Ю!!! Двері відчинилися, коли вона з гуркотом врізалась в них, і вона, хитаючись, вилетіла назовні. Якщо подумати, це було дивно: чоловік, що з’їв очне яблуко, навіть не поворухнувся, наче йому не було діла до того, що жінка вискочила. Його закривавлені губи розтулилися, відкривши жорстокий рот з білими зубами, і він холодно захихотів. - Старійшина? Ахахах!!! Ю-Нян побігла до сходів, але як побачила, що відбувалося внизу, її ноги підкосилися. Вона з гуркотом впала, не в змозі підвестися. Від входу...і аж до дерев’яних сходів...усе було всіяно трупами... Лише три чи чотири повії, що залишилися в живих, сиділи в пастці посеред головного залу публічного дому і тулилися одна до одної. Красиві обличчя були заплакані, кожна від переляку тремтіла з голови до ніг. Вищий чиновник першого рангу — старійшина Ю платформи Чентянь лежав під столом внизу і був уже трупом. Від його очей залишилися лише дві криваві діри. Ю-Нян нестямно похитала головою. - ...Ні... ні...... Чому імператорська гвардія нічого не помітила, коли сталося таке велике заворушення? Як вона сама не почула чиїсь крики чи ридання, коли була у своїй кімнаті і від цієї зали її відділяла всього лиш одна стіна? Наче прочитавши її думки, голос позаду неї мляво сказав: - На цьому світі Чонхва — не єдина країна, що має свої секретні техніки. Якщо я не хочу, щоб інші щось поучули, у мене є багато способів досягти цього. Почувся грізний звук його кроків. Перебинтований чоловік вийшов із тіні, тримаючи в руках чайник з зображенням пташок і півоній. Він підняв голову, із дзюркотінням влив більшу частину вмісту собі в рот, потім прицмокнув губами і відкинув чайник в сторону, який грюкнувши, розлетівся вщент. - Тобі не треба боятися. Я поки що не вбиватиму тебе. Чоловік неквапливо підійшов, схопив її за волосся та потягнув за собою, повільно спускаючись сходами, і кинув її до чотирьох щасливиць, які вижили. Тоді він підсунув стілець і не поспішаючи сів перед жінками, не зводячи з них погляду налитих кров’ю очей. Він трохи помовчав, а потім раптом сказав: - Так, дівчата. Уважно придивіться до облич одна одної. Для цього у вас часу одна паличка пахощів*.   *В Давньому Китаї час вимірювали за допомогою паличок пахощів. Час горіння однієї приблизно 30 хв.   Договоривши, він підняв руку й на відстані зачинив передні двері публічного дому. Тоді він махнув рукою, і з моря мертвих тіл піднялися три трупи. Старійшина Ю був одним із них. Вони дрижали й хиталися, човгаючи до центру головної зали. Серед жінок Ю Нян була єдиною, хто все ще міг говорити; інші виглядали так, ніби їхні душі від жаху вже покинули їх. - Що...що...що...ти... - Ти намагаєшся спитати, що я збираюся робити? - Чоловік допоміг їй закінчити речення, а потім холодно хихикнув: - Хіба я не сказав? Я даю вам часу одну паличку пахощів, щоб ви уважно розглянути обличчя одна одної. - А.. а після цього? - Після? - Чоловік недбало почухав підборіддя і якийсь час мовчав, розмірковуючи. Чомусь це просте питання збило його з пантелику. У цей момент три трупи, які він підняв, уже наблизилися. Безокий Старійшина Ю простягнув руку, щоб потягнути Ю-Нян за руку. Ю-Нян закричала, наче була на межі розпачу: - НІ! НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ! НЕ ЧІПАЙ МЕНЕ!!! — Ви налякали даму? — ліниво запитав чоловік, повертаючись до старійшини Ю. - Старий пердун, ти мертвий, а все ще розпускаєш руки? Старійшина Ю підняв голову і видав тужливий каркаючий звук, ніби намагаючись щось пояснити чоловікові. Але той лише двічі пирхнув і підняв руку. З неї вирвався потік темної енергії і вдарив старійшину Ю в лоб; в одну мить його тіло, спазмуючи, впало на підлогу, і розпласталося в калюжі крові. - Такий тугодум. Це починає дратувати. Інші два трупи наче зрозуміли, що сталося, їхні кроки стали чіткішими, а рухи — обережнішими. Переміщаючись дуже повільно, вони врешті пересунули шість стільців, обережно поставили їх біля жінок, а потім вклонилися. Чоловік сказав: - Сядьте, будь ласка. Якби не кров, якою він був покритий з голови до ніг, і не страшні речі, які він учинив, його тон можна було б вважати ввічливим. - Що, вам потрібно допомогти з цим? Хоча всі дівчата від переляку втратили розум, вони вбирали кожне сказане слово — тільки від шоку реагували трохи з запізненням. Вони підвелися на ноги, потім сіли на стільці - незважаючи ні на що, жодна не бажала дозволити перебинтованому чоловікові чи тим двом трупам торкнутися себе. Ю-Нян схлипнула: - Хто, хто... ти... насправді? — Не поспішай, — сказав чоловік. - Коли ви виконаєте мої вказівки і відповісте на кілька моїх запитань, я, звичайно, скажу це вам. - Він зробив паузу, а потім сказав: - О, так. До речі, дозвольте нагадати вам, дівчата: не розраховуйте на те, що хтось прийде вас врятувати. Я наклав обмежувальне заклинання на двері, тож деякий час ніхто не зможе помітити нічого незвичайного. Сказавши це, він повільно повернув голову і глянув на наглухо зачинений головний вхід до публічного дому. Тоді він облизав губи, багрянець в його очах потемнів, і він радісно засміявся. — Отже, починаємо? Все було так, як сказав цей перебинтований чоловік. Можливо, це тому, що цього вечора увага імперської гвардії вже була прикута до саду Лвомей, або, можливо, справа була в секретній техніці чоловіка, але кривава різня, що сталася на півночі міста, ще довго залишалася непоміченою. У палаці Чонхва було спокійно. До підніжжя імператорських сходів стікалися культиватори першого рангу, що займали різні ключові посади. Мо Сі вже довго чекав надворі. Коли Мужон Лянь прибув, то не став шукати іншого місця, а навмисне підійшов, щоб опинитися плечем до плеча з Мо Сі. Серед вітру і снігу профіль Мо Сі виглядав ще більш холодним і суворим. Мужон Лянь двічі глянув на нього, потім перевів погляд вперед. - Сіхе-Дзюню, ти справді увесь цей час чекав тут, під снігопадом? Мо Сі не подав жодного звуку, дозволяючи снігу тонким шаром вкривати своє плече. Мужон Лянь якийсь час чекав на відповідь, але, не отримавши її, сказав: - Дозволь мені дещо запитати. Причина, з якої ти був такий злий перед садом Лвомей. Вона полягала в тому, що ти відчув, що Ґу Ман насправді не є нетямою? Мо Сі заплющив очі, вираз його обличчя став трохи похмурішим. -... Проте тактовність не була рисою Мужон Ляня і він продовжив у своїй пихатій манері: - Але, виходячи з того, що я про Вас знаю, мені цікаво дізнатися ось що: якби вас ніхто не зупинив, ви б справді задушили його до смерті? - ... - Ви відчуваєте до нього ...? Мо Сі крутнув головою й прогарчав: - Мужон Лянь, може досить дратувати мене?! Сніжна ніч була спокійною, і перед Залою слід було бути серйозними і урочистими, тому раптовий спалах Сіхе-Дзюня налякав усіх присутніх заклиначів. Усі як один, вони витягнули шиї, щоб поглянути туди, де стояли двоє чоловіків. Мужон Лянь зрозумів, що втрачає обличчя і його щоки пішли плямами. Та тільки но він збирався щось сказати, відчинилися різьблені, покриті червоним лаком, двері, і з них вийшов гонець, уклоняючись поважним чиновникам. - Шановні, Його Величність запрошує вас. Мужон Лянь скрипнув зубами й пробурмотів: - Ти, на прізвище Мо*, зачекай! Розлючений Мо Сі зробив крок уперед, блиснув кинджал, що висів на його талії. Мужон Лянь залишився позаду.   *Це така китайська фішка — називати людей лише за їхнім прізвищем, коли ти на них злий.