Після фіналу

Епілог 1: Про будівництво Академії

Перша школа Чонхва, яка приймала в учні всіх, була побудована в Ліньї та отримала назву Академія Ваншу.

Академія була прикрашена в стилі Мужон Ляня. Всюди можна було побачити легкий дощ із пелюсток квітів та безперервно порхаючих духовних метеликів, звивисті коридори та штори, що легенько колихалися. Якщо дивитись з висоти, ця школа, що обіймала половину гори, виглядала так, ніби була зведена серед туманних хмар, або ж оповита димом, що здіймався з люльки.

Майстром Академії був Мужон Лянь, який мав ексцентричну і капризну вдачу. Поки Академія будувалася, він любив забігати туди щоразу як мав вільний час, і вказувати на те чи інше.

- Зробіть Музичний Павільйон меншим! Який сенс робити його таким великим? Повірте, мало хто любить музичне вдосконалення. Так-так, послухайте мене: зробіть Музичний Павільйон меншим, а Павільйон Ілюзій більшим.

Голова будівельників трохи злякався.

- Ваншу-Дзюню, за Павільйоном Ілюзій невеличкий пагорб. Ми не можемо зробити розширення.

- Чого ти боїшся? Підірви його.

- За цим пагорбом є ще один.

- Підірви і його!

- На схилі того пагорба є поселення.

- Тоді… О ні, його не можна підривати, - Мужон Лянь з люлькою в роті нетерпляче потягнув до себе креслення і вдав, ніби розглядає їх. Нарешті він сказав: - Добре, на цьому все. Най розмір Павільйону Ілюзій буде таким, цього достатньо.

Будівельнику на мить забрало мову.

Ви можете зрозуміти план, навіть тримаючи його догори ногами???

Мо Сі зневажав дії Мужон Ляня.

Коли він уперше ішов до Академії, то думав, що одразу зможе побачити світле майбутнє у вигляді приймання учнів і викладання. Він думав, що відразу зможе відчути відповідальність і задоволення від зацікавлених поглядів учнів.

Хто знав, що він буде слідувати за Мужон Лянєм і стоятиме на вершині пагорба, щоб цілий день спостерігати за роботою майстрів? А на додачу вислухає купу обурливих прохань Мужон Ляня.

- Головна зала Академії має бути побудована в унікальному стилі. Вона нічим не має повторювати залу Імператорської Академії. Навіть цегла та черепиця не можуть бути такими самими.
Планування саду має бути незвичайним, най він буде широкий і розгалужений, щоб учням було зручно загравати одне з одним. Так, так, так, це те, що повинні робити молоді люди. І не забудьте посадити більше квітів павловнії. Вона прекрасна.
Пам’ятайте, треба залишити місце для штор. Ще я хочу, щоб ви побудували критий зовнішній коридор, який би з’єднував дев’ять павільйонів. Причина? Немає причини. Я не люблю бути на сонці.

Коли Ґу Ман почув це, йому, здавалося, забрало мову.

- Ти порахував вартість? Тобі вистачить?

- Чого ти боїшся? – відказав Мужон Лянь. - Якщо буде недостатньо, я попрошу у Мендзе ще. Він буде радий бачити мене якомога більш екстравагантним і марнотратним, щоб на контрасті він міг виглядати ще більш мудрим і святим. Повір мені, я не знаю, як бути монархом, але мені дуже добре вдається бути принцем, який не викликає у імператора відчуття загрози.

По цих словах він затягнувся «життям як сон». Однак не встиг зробити другу затяжку, як Ґу Ман вихопив у нього люльку.

Він сховав її за спину й посміхнувся Мужон Ляню:

- Ми домовилися про десять затяжок на день. Сьогоднішній ліміт вичерпано, тобі більше не можна.

Мужон Ляню на мить забрало мову.

- Мо Сі, дай мені ті сушені фрукти.

Мо Сі глянув на хворобливе обличчя Мужон Ляня і дістав зі свого мішечка цяньквень пакетик сушених фруктів, присланих Дзяном Фулі. Вони могли певною мірою притлумити тягу до «Життя як сон». Він передав пакетик Ґу Ману, той усміхнувся і без зайвих слів схопив Мужон Ляня за голову й запхав фрукти йому в рот.

Мужон Лянь сплюнув і сердито сказав:

- Гидота!

- Все, щоб подовжити ваше життя, - з усмішкою сказав йому Ґу Ман. – Майстре Академії, ви маєте піклуватися про себе.

- Ану геть! - сердито сказав Мужон Лянь.

Так день за днем і будувалася Академія, ніби зводилася давня мрія цих трьох.

Для Мужон Ляня ця школа нарешті втілювала його дитячу мрію — мати можливість самостійно приймати рішення. Тут поважатимуть вподобання кожного, і кожен зможе сам вибрати шлях, яким хоче йти.

Для Мо Сі - він і Ґу Ман відтепер мали нові особистості, спільний дім і спільне майбутнє, про яке вони разом мріяли, коли служили в армії.

Для Ґу Мана ж Академія Ваншу могла означати навіть більше.

Давним-давно, коли він був ще геть молодим, вони з Мо Сі гуляли у сутінках вздовж запруди. Він зірвав травинку гребінника і помахував нею, йдучи квітковим лугом передмістя. У той час він мовчки приймав добрі наміри юного Мо Сі до нього, ховаючи скромну надію, що, можливо, колись в майбутньому вони зможуть мати тривалі стосунки, не зважаючи на величезну прірву в статусі.

Давним-давно вони з Лу Джаньсіном сиділи біля вогнища і сміялися, розпиваючи кумис. І в тій розмові з Лу Джаньсіном в його грудях загорався вогник. Він сподівався, що цей вогник зможе розпалити дикий вогонь, що спалить усі бур’яни та колючки у світі.

Давним-давно, коли він ще був маленьким рабом в маєтку Ваншу, в нього зародилася палка мрія: він сподівався, що одного дня до кожного почнуть ставитись справедливо, незалежно від його походження.

Він сподівався, що люди без краплини аристократичної крові також матимуть пошану, і кожне насіннячко квітки зможе прорости.

Тепер вони нарешті мають цей благодатний ґрунт.

 

Епілог 2: Пити вино під зоряним небом

На другий рік після того, як Мо Сі та Ґу Ман приховали свої особистості, Академія Ваншу була нарешті завершена.

Цього дня Ґу Ман випивав під зоряним небом. Раптом він почув шурхіт одягу і з-за спини долинув знайомий глибокий голос.

- Вже пізно. Чого ти тут сидиш?

Ґу Ман обернувся й побачив, як Мо Сі стрибнув, використовуючи цінґон, майнув подібно повітряному змію, і ступив на чорнильно-чорну черепицю даху.

Це була найвища будівля Академії Ваншу. Її називали пагодою споглядання місяця. Ґу Ман любив сидіти тут у вільний час. Протягом останніх двох років вони спостерігали, як Академія Вдосконалення виростає з землі та, подібно красуні, що наносить макіяж, поволі набувала прекрасного вигляду і вишуканих деталей, зазначених на планах, і їхні серця все більше повнились миром та спокоєм.

Ліньї був дуже далеко від столиці. Хоча час від часу до них доходили чутки про суперечки між вельможами, але поки діставалися їх вух, вони ставали настільки ж неясними, як місячне світло у вікні чи вітер, що дме у вуха.

Вони все ще відчували запах крові, але зараз це вже мало стосувалося їх.

Те, що сталося в столиці, нагадувало видіння за завісою. Місячне світло осяювало землю Дев’яти Провінцій і по той бік завіси була імператорська влада і багатство, по цей бік – затишне домашнє життя.

Ґу Ман сидів на черепичному даху з горщиком вина з цвіту білої груші. Побачивши Мо Сі, він посміхнувся і налив йому чашу.

- Післязавтра Академію буде офіційно відкрито, - сказав він. - Я думаю про те, наскільки тоді буде жваво. Хе-хе, я дуже на це чекаю.

Мо Сі підійшов й накинув йому на плечі теплий плащ, який приніс із собою, а тоді сів поруч.

Вони з Ґу Маном дивилися вниз на величну й пишну Академію Ваншу.

- Насправді, - сказав Ґу Ман, підперши щоку рукою, - скільки разів тут сидів і дивився вниз, мені щоразу було смішно. Лянь-ді справді вкрай екстравагантний і марнотратний, боюся, Мендзе зненавидить його до смерті. Я чув, що аби показати приклад, він так скоротив витрати на Палац, що навіть не використовує пахощі, але Лянь-ді…

- Хоче, щоб плитка для підлоги Академії і та була із золота.

Ґу Ман засміявся.

- Ну, не настільки, але… — він замовк. Два рядочки м’яких довгих вій затріпотіли, коли він лагідно глянув на Мо Сі під яскравим місячним світлом. — Ти нарешті навчився жартувати.

Мо Сі від його погляду стало трохи ніяково, але також він був зворушений. Він нахилився й поцілував його, а тоді швидко відвернув обличчя, перевівши погляд на тераси, пагоди та павільйони.

Він виглядав вкрай серйозним, наче тим, хто щойно поцілував Ґу Мана, був не він.

Але його бліде обличчя трохи зарум’янилося. Він завжди був тонкошкірим.

Ґу Ман подивився на нього й зітхнув. Хай скільки років минуло і скільки всього сталося, його Мо-шиді завжди залишався таким чарівним, ніби в його серці кипів солодкий мед, але він не хотів, щоб про це знали, і не бажав, щоб це бачили.

Скільки б часу не минуло, він завжди бачив у Мо Сі того вродливого юнака з Академії Чонхва, що самотою сидів під деревом і акуратно їв дзондзи з білого рису. На його шиї ще виднівся піт після тренувань, вітерець хвилював його волосся. Коли він обернувся, його очі були ясні, як вранішнє сяйво.

Що більше Ґу Ман дивився на нього, то більше він йому подобався. Він потягнувся і ліниво сказав:

- Мо Сі.

- Мм?

- Я хочу порахувати зірки.

Це була не перша подібна розмова за останні два роки. Мо Сі погладив його по голові і сказав:

- Лягай.

Ґу Ман ліг на даху, вмостивши голову на колінах Мо Сі, і подивився на зірки в небі, на яскравий Чумацький Шлях. Він простягнув руку, відчуваючи, як нічний вітерець плине між його пальцями подібно шовковим стрічкам, і почав рахувати блискучі зірки на нічному небі.

- Раз, два, три…

Вважалося, що після смерті героя на небі загорається нова зірка.

Він рахував 70 тисяч зірок, що належали їм. Навіть зараз він пам’ятав їхні імена.

Мо Сі мовчки складав йому компанію, слухаючи його лагідний голос, що промовляв числа, які були не просто числами. Можливо десь у світі були душі героїв, які вже встигли переродитись, Лу Джаньсін та інші… Можливо, одного дня вони повернуться до них.

Можливо, вони стануть новими учнями Академії Ваншу, вийшовши з темного минулого у світле сьогодення.

До середини ночі вже стало помітно прохолодно, вино з цвіту білої груші, яке приніс Ґу Ман, майже закінчилося. Ґу Ман рахував, поки не задрімав.

Мо Сі опустив голову і подивився на його спляче обличчя. Нарешті Ґу Ман більше не хмурився уві сні й не проявляв жодної ознаки страху. Але він продовжував бурмотіти, очевидно, все ще рахуючи уві сні зірки.

- Ти можеш продовжити рахувати пізніше, - м’яко сказав йому Мо Сі. - Завтра ми маємо ще дещо підготувати до відкриття Академії. І я знову приведу тебе сюди.

Ґу Ман сонно відгукнувся, але потім ледь розбірливою пробурмотів:

- Двоюрідний брате… Джаньсіне…

В очах Мо Сі промайнув сум, але потім вони сповнились безмежною лагідністю. Він прибрав Ґу Манів горщик з вином і поглянув на мерехтливі зірки на небі.

- Вони спостерігатимуть за тобою і обов’язково повернуться до тебе.

Незабаром до Академії рік за роком будуть вступати тисячі учнів. Можливо, серед них будуть перероджені старі друзі, побратими чи брати, з якими так важко було розставатись.

Цього разу, незалежно від їх походження, бідного чи аристократичного, вони усі зможуть отримати справедливе ставлення й навчання.

Це було оплачено твоїми сльозами і кров’ю.

Вони повернуться.

Вони побачать…

Ніч стала ще глибшою, і Ґу Ман міцно заснув. Мо Сі не міг розбудити його, тож підвівся і обережно підняв його на руки. Нічний вітер роздув його одяг, і він стрибнув із пагоди за допомогою цінґона. Людина в його руках відчула рух і підсвідомо прихилилася ближче до нього, зарившись глибше в його теплі обійми.

У величезному світі вони двоє стали крихітними тінями, і він забрав його додому.

 

Епілог 3: Заснування Академії

За день до офіційного відкриття Академії в резиденції Ваншу Мужон Лянь, Мо Сі та Ґу Ман зібралися разом, щоб серйозно обговорити одну справу.

Імена.

Щодо Мужон Ляня, звичайно, питань не стояло – він буде Майстром Академії Ваншу. Справа стосувалась Мо Сі та Ґу Мана.

Ці двоє не могли з’явитися перед публікою зі старими іменами. На щастя, їм було неважко замаскуватися, але щодо титулів-звернень питання залишалось відкритим.

Після певного часу обговорень і сперечань Мужон Лянь в односторонньому порядку вирішив, що ставши старійшинами Академії, Мо Сі буде відомим як Яолін-Дондзюнь, а Ґу Ман — як старійшина Цінґван*.

 

*曜灵东君 , Яолін-Дондзюнь, де «яолін» - сонце, а також ідіома на позначення людини великих талантів, «Дондзюнь» - володар сходу, в кит.мітології бог сонця

 清光, Цінґван – ясне, чисте світло. Здебільшого стосується місячного світла, вогників тощо.

 

Ґу Ман був дуже задоволений своїм нинішнім життям, а також абсолютно задоволений цим почесним титулом.

Єдиним незадоволеним, здавалося, був Мо Сі.

- Чому він має зватися Цінґваном? - Мо Сі примружив очі на Мужон Ляня та схрестив руки на грудях. - Цінґван – це варіація Ваншу. Що ти маєш цим на увазі?

Мужон Лянь посміхнувся.

- А як іще? Варіація Сіхе? Старійшина Чиву*?

 

*赤乌, інша назва сонця

 

Ґу Ман кілька разів похитав головою.

- ... Звучить неприємно. Я за Цінґвана.

Мо Сі раптом округлив очі. Він не міг повірити у зраду Ґу Мана.

- Ґу Мане, ти!..

Мужон Лянь, вкрай задоволений, простягнув руку і обійняв Ґу Мана за плечі.

- Ха, він мій менший брат. Якщо не візьме вибране мною ім’я, невже візьме те, що обрав ти?

Але Ґу Ман був дуже практичним.

- Я не про те. Мені просто здається, що Цінґван звучить краще, ніж Чиву.

Мо Сі був настільки розлючений, що, повернувшись, перелопатив купу книг в пошуках більш благозвучної варіації Сіхе, але як би наполегливо не шукав, варіант Ваншу залишався кращим. Зрештою йому залишилось тільки здатися.

 

Наступного дня, в годину Мао [5-7 ранку], сонце почало підійматися, створюючи ясну і прекрасну картину світанку.

Під величний і урочистий звук дзвону Академія Ваншу повільно відчинила свої важкі двері, на яких були вигравірувані сонце, місяць і зірки. Мужон Лянь стояв на вершині червоно-золотої гостинної вежі. Одягнений в сапфірово-синє елегантне вбрання, він дивився вниз на юних учнів, які один за одним входили до Академії. Біля нього пліч-о-пліч стояли Мо Сі та Ґу Ман. Освіжаючий ранковий вітерець обдував їхні обличчя. Подібно старійшинам, які навчали магії їх самих в імператорській академії, зараз вони вітали ці нові життя, ці блискучі зірочки.

- Таке мале, - очі Ґу Мана в усмішці вигнулись півмісяцями. Наймолодшому з дітей внизу було не більше семи-восьми років. Очевидно, що багато з них були з бідноти. Вони були в залатаному полотняному одязі й нервово спотикалися; розглядали все тут із цікавістю й очікуванням, як малі звірятка, що вперше заходять у ліс.

Вони були схожі на маленьких коропів, що прибули з усього світу, щоб зібратись у цьому золотому басейні, до якого було важко дістатися.

Не було суворих правил та ієрархії; дітей було багато, і вони були дуже юні. Поки вони йшли, траплялися милі та кумедні ситуації — одна дитина наступила на черевик іншій, але та була надто знервована, щоб помітити, що продовжує йти напівбоса.

Був маленький учень, що йшов, роззираючись навсібіч, і його обличчя ставало дедалі більш нажаханим. Раптом він розплакався. Усі подивилися на нього.

- АААА! Ґеґе! Ґеґе, де ти? Я не можу тебе знайти!

- Сон-сьоне, ти залишив свого молодшого брата позаду…

Під приглушений сміх старший брат обернувся, почервонілий і присоромлений, і побачив свого молодшого, який стояв на місці і голосно плакав.

Мо Сі впала в очі дитина, яка гналася в натовпі за іншою дитиною і стурбовано кричала:

- Наньґон! Наньґон! Зачекай на мене!

Вона бігла надто швидко і раптом спіткнулася.

Мо Сі:

- …

Ґу Ман розсміявся й обернувся поглянути на своїх коханого й брата. Ці двоє виглядали не такими розслабленими, як він. Очевидно, вони вже трохи сумнівалися, що по відкритті такого закладу освіти, який вітає усіх без винятку, він працюватиме добре. Дивлячись на їхні напружені обличчя, Ґу Ман не втримався і розсміявся ще дужче, аж схопився за живіт.

- Ми впораємось, впораємось!

Мужон Лянь тріпнув рукавами і зчепив зуби:

- Ти будеш відповідати за дисципліну. Що це за стадо ідіотів?

- Добре, добре! - Ґу Ман не переймався і з ентузіазмом підняв руку.

Мо Сі зиркнув на нього і сказав:

- Забудь про це. Якщо ти будеш за це відповідальний, через рік з цими учнями буде тільки ще важче мати справу.

Ґу Ман:

- …

Поки вони балакали, вранішнє сонце на сході піднялось ще вище й осяяло Академії Ваншу, позолотивши її плитки й надавши їй ще більшої пишності. Вони втрьох спостерігали, як все більше і більше учнів під проводом заклиначів-працівників ішли на велике тренувальне поле з символом Їнь і Ян, готові чекати там нового початку свого життя.

Дзвін на кутовій вежі віддзвонив вісімнадцять разів – по удару на кожне з Шести Вчень, Шести Мистецтв і Шести Чеснот.

Коли відлунав останній звук Мужон Лянь пирхнув. Його сапфірово-синє вбрання майнуло на вітрі, коли він, використовуючи цінґон, під вигуки юних учнів перестрибнув через дах і граціозно приземлився перед полем для бойових мистецтв, викликавши хвилю захоплених зітхань.

Мо Сі:

- …

Ґу Ман безпорадно похитав головою й усміхнувся:

- Він все той же Мужон Лянь. Ані трохи не змінився.

- Ходімо, - сказав йому Мо Сі.

- Добре.

Вони двоє глянули один на одного, тримаючись за руки під широкими рукавами, і стали крок за кроком спускатися довгими сходами в сліпучому ранковому світлі назустріч своєму майбутньому.

Камінь Вороття в якості підвіски був прикріплений на відвороті одягу Ґу Мана. Камінь втратив своє внутрішнє сяйво, виконавши місію, і більше не міг нічого змінити.

Але він був символом їхнього досвіду перебування на грані життя і смерті, свідченням їхньої мандрівки іншим світом, їх відмови розлучатися в житті і смерті, та здобутого ними в решті решт щастя.

В ранковому сонячному світлі чорний камінь на його одязі відблискував яскравим сяйвом.

Чорний і сяючий.

Так само, як очі Ґу Мана, які нарешті знову стали чорними.

Раніше вони пізнали найглибшу темряву, а тепер...

Сяяли найяскравішим світлом у світі.




Від перекладачки: дякую, що читали цей скляний, але прекрасний роман зі мною 🫶