Околиці міста Дадзе.
Коли світанкове сонце пробилося крізь хмари і осяяло землю багрянцем, перша битва облоги нарешті закінчилася.
У ранковому тумані стародавнє прикордонне місто поступово відкривалося очам після ночі кровопролиття, наче виснажений велетенський звір на цій незміренній землі. Розбита цегла була як розкурочена плоть, червоний рів як кров, що текла з ран, і гори трупів за містом.
Тіла заклиначів Ляо та Чонхва під Дадзе були розкидані впереміш, наче мурахи.
Це був перший бій. Битва не закінчилася, тож ніхто не виходив забирати останки своїх побратимів. Мо Сі і Ґу Ман давно звикли до такої ситуації, але все одно почувалися дуже втомленими.
- Генерале Мо, ми більше не атакуємо?
- Противники діяли поспішно. Хоча втрати були великі, по закінченню ночі їх дії були належно скориговані. Пів години тому і вони, і ми зайшли в глухий кут, - похитав головою Мо Сі. - Після довгої подорожі та ночі запеклого бою Чонхва вже виснажені. Якщо ми продовжимо битися, ситуація буде невигідною для нас. Давайте припинимо вогонь. Відступаємо та розбиваємо табір. Нехай лікують свої травми.
- Так!
Заклиначі Чонхва відступили на околиці міста, зробили траншеї та поставили намети для відпочинку.
Мо Сі також повернувся до свого намету. Всередині було кілька охоронців, які діловито розставляли меблі, у тому числі Ґу Ман. Однак, щоб Ґу Ман у своїй масці не надто виділявся, Мо Сі спеціально наказав одягнути маски усім призначеним йому охоронцям.
Прикордонний вітер шелестів завісою намету. Мо Сі увійшов і звернувся до заклиначів, що поралися там:
- Мені не потрібно так багато людей, щоб облаштувати мій намет. Ви всі можете йти.
Після павзи він сказав Ґу Ману:
- Ти залишись.
Тож інші охоронці відповідно наказу пішли, завіса намету опустилася. Мо Сі підійшов до Ґу Мана і підняв руку, щоб зняти маску з його обличчя.
- Тут нікого нема, тобі більше не потрібно носити це.
- Ти не боїшся, що мене хтось побачить? – спитав Ґу Ман.
- Ні, — відповів Мо Сі, обернувся, щоб покласти маску на стіл біля ліжка, а потім повернувся назад і обійняв Ґу Мана.
Ймовірно, відчувши його нервозність, Мо Сі зітхнув і сказав:
- Я дражню тебе. Я встановив захисний бар’єр навколо намету. Ніхто не зможе увійти без мого дозволу…
Його підборіддя торкалося лоба Ґу Мана.
Через деякий час Мо Сі опустив голову й поцілував Ґу Мана в маківку, потім підняв руку і погладив його по волоссю, тихо говорячи:
- Мені шкода. Це твоя армія, але ти не можеш особисто її очолювати. Можеш лише дозволити її вести вітчиму.
Ґу Ман опустив голову й усміхнувся.
- Північна Прикордонна Армія майже повністю змінилася. Якщо я дійсно повернуся, то справжнім вітчимом буду саме я. Крім того, яка між нами різниця? Ти нічим не гірший за мене. Але є одне але.
- Гмм?
- Я не можу завжди ховатися поряд з тобою.
- …
- Мо Сі, я маю щось зробити.
Насправді він завжди знав, що той рано чи пізно скаже це. Він відчував, що навіть якби Ґу Ману дали шанс повернутися в минуле, він усе одно вирішив би піти тим самим тернистим шляхом.
Цей чоловік із м’якими очима насправді мав серце сильніше, ніж у будь-кого іншого.
- Для тебе буде завдання. Але не зараз. Щонайменше до другої облоги ти не годишся робити те, що я хочу, щоб ти зробив, - він опустив голову й зустрів дещо розчарований погляд Ґу Мана. Після павзи він додав: - Шисьоне, чи можеш ти почекати ще трохи?
Оскільки Мо Сі вже сказав так, Ґу Манові нічого було додати. Після дня битви вони, як і інші заклиначі Північної Прикордонної Армії, були дуже втомлені. Мо Сі сказав:
- Іди поспи.
- А ти?
- Я трохи порозглядаю пісочний стіл*.
*Про всяк випадок нагадаю, що пісочний стіл – це такий собі макет, що використовували для планування ведення битв
- Ти маєш подбати про своє тіло, — Ґу Ман підняв руку і тицьнув його в груди. — Закінчуй як можна раніше і йди відпочивати. Я чекатиму тебе в ліжку.
- …
Після останньої фрази Мо Сі незграбно кашлянув.
Ґу Ман поглянув на нього, вдаючи спокій, а подумки засміявся. Вони були тими, що багато разів сплутувались один з одним, але Мо Сі все одно почервонів і проковтнув язика від його неприхованого жарту.
Таким був його маленький шиді. Але це робило його щасливим.
Піщаний стіл багато разів пересувався, спосіб підходу, схема чарів та план маршруту також багато разів перероблялися. Закінчивши, Мо Сі обернувся й побачив, що Ґу Ман на ліжку уже заснув.
Незважаючи на те, що Мо Сі був генералом армії, його похідне ліжко було не набагато просторішим, ніж у інших. На щастя, Ґу Ман мав звичку уві сні згортатися калачиком у кутку, ніби боявся зайняти чиюсь територію. Вкорінена низькість виглядала по-звіриному жалісно й мило.
Мо Сі деякий час уважно дивився на нього, потім встав і пішов митися. Коли ж він повернувся, то побачив, що Ґу Ман так і не ворухнувся - спав, згорнувшись калачиком, наче кіт.
Мо Сі сів на край ліжка. Його рухи були дуже легкими і не створювали ніякого шуму. Лише матрац трохи осів.
Він одягнувся і ліг на ліжко, обережно склавши руки на животі й заплющивши очі, щоб відпочити.
Мо Сі справді був дуже самодисциплінованою людиною. Втрата контролю, роздратування та гнів, які проявлялися в нього раніше, насправді мали місце через те, що він був у тумані й не знав правди. Не можна було сказати, що його характер був саме таким. Зараз вони з Ґу Маном розв’язали свої проблеми і кожен мав надію бути разом з коханим, але Мо Сі усім серцем переживав за здоров’я Ґу Мана. Він відрізнявся від багатьох чоловіків у світі, яким не терпілося негайно зайнятися любов’ю зі своєю коханою людиною.
Зараз він лише сподівався, що Ґу Ман почуватиметься добре. Байдуже скільки часу він залишатиметься при пам’яті і як довго ще буде ясно мислити.
Він лише хотів, щоб той був здоровим.
…
На жаль, тіло і мозок чоловіка не були в цьому питанні союзниками. Коли Мо Сі прокинувся опівдні від глибокого сну, він одразу зрозумів, що Ґу Ман у якийсь момент перевернувся і згорнувся у нього в обіймах. Ще гіршим було те, що одяг, в який Ґу Ман недбало загорнувся перед сном, розкрився і за білосніжним відворотом було видно значну частину твердих грудей. Одна з його ніг була трохи витягнута вперед і притиснута до тіла Мо Сі.
Мо Сі забракло повітря.
Його серце калатало.
Ситуація справді нагадувала часи, коли вони були ще геть молодими, до того, як Мо Сі відкрив свої почуття Ґу Ману.
Тоді Ґу Ман часто спав поряд з ним.
Правду кажучи, справа не в тому, що Ґу Ман любив до нього липнути, а в тому, що Лу Джаньсін тоді зв’язався з гарненькою заклиначкою у військовому таборі.
У той час Ґу Ман і Лу Джаньсін ділили один намет. Якось Ґу Ман неспішно повертався до нього з яблуком у роті. Але щойно він підняв завісу намету, як побачив брата з жінкою на ліжку.
Ґу Ман ледь не вдавився шматком фрукта, що застряг йому в горлі, його обличчя вмить стало червонішим за яблуко. Він поспішно опустив завісу і втік. Хоча Лу Джаньсін потім багато разів вибачався зі словами «Айя, це моя вина, я забув встановити бар’єр» або «Айя, Мане, чому мені пам’яталося, ніби ти не мав повертатися сьогодні ввечері?» — все було марно.
Хоч тоді Ґу Ман постійно фліртував, насправді він був ще чистим юнаком, який ніколи навіть нікого не цілував. Побачити весняний палац свого брата, ще й на такій близькій відстані було справді сильним шоком.
Ґу Ман сказав, що все добре, але в самого по шкірі бігали сироти. Тому він не дуже хотів повертатися до свого намету, побоюючись, що знову побачить якусь захоплюючу картину. Але ж йому треба було десь спати. Тому, подумавши трохи, він вирішив шукати притулку у найчеснотнішого та найнадійнішого з усіх своїх друзів.
Ґу Ман тоді був твердо впевнений в своєму судженні і з радістю закотився у ліжко Мо Сі.
Мо Сі відмовив йому і причина була дивна...
- Я схиблений на чистоті.
- Я прийму душ, - сказав Ґу Ман.
- Моє ліжко замале.
- Його достатньо для двох.
- Я не звик, щоб поряд хтось спав.
- Звикнеш, якщо спробуєш.
- Я погано сплю, і можу навіть битися уві сні.
- О, це так серйозно?
- Так.
- Тоді ґеґе однозначно доведеться спати з тобою, щоб це виправити.
- …
Мо Сі не залишалося нічого іншого, окрім як лягти на дерев’яне ліжко обличчям до стіни.
Ґу Ман подивився на Мо Сі, що лежав на ліжку в одязі та з зібраним у пучок волоссям, виглядаючи чистим і холодним. Він відчув полегшення і ще раз пересвідчився, що вибрав потрібну людину. Це була дуже самодисциплінована і серйозна квітка на високій горі. Просто неможливо, щоб він плутався з заклиначками у військовому таборі.
Але Ґу Ман гадки не мав, яка жага охоплювала серце цієї високогірної квітки. Якщо її вільно випустити, вона могла спалити будь-кого та розтерти на шматки. Проте це бажання народилося через нього, і основною метою його було влитися потоком в його тіло.
Тож деякий час Ґу Ман мирно спав, далекий від кошмарів, які приніс йому брат Лу, але сам приніс найгірші весняні сни паничу Мо.
Мо Сі кожної ночі не міг нормально спати, навіть не наважувався перевернутися. У той час була зима. Він народився з гарячим тілом, а Ґу Ман боявся холоду, тому, засинаючи, несвідомо линув до нього. Через багато років Мо Сі все ще пам’ятав ті ночі — за наметом йшов сніг, завивав північний вітер, у наметі темно. За спиною Мо Сі під товстою і теплою ковдрою солодко згорнувся Ґу Ман, поклавши одну руку йому на талію і притиснувшись до його спини м’якою щокою, і час від часу вошкався уві сні.
У той час Ґу Ман справді вважав молодого пана Мо холодним і безпристрасний, далеким від стосунків жінок і чоловіків. Але він не усвідомлював, що цей «холодний і безпристрасний, далекий від стосунків жінок і чоловіків» юнак щосили придушував своє звірине бажання, яке вимагало розвернутися, притиснути свого шисьона до ліжка і знущатися над ним.
Єдине, що Ґу Ман помітив, це що Мо Сі або прокидався набагато раніше за нього, або не вставав, поки Ґу Ман не виходив з намету. У всякому разі, він не хотів прокидатися одночасно з ним.
А Мо Сі завжди був сердитим, очі налиті кров’ю або ж в кутику його тонких губ здувався пухирець - він постійно виглядав невиспаним, під очима залягли синці, ніби він постійно засиджувався допізна.
Ґу Ман якось стурбовано запитав Лу Джаньсіна: «... Я буйний, коли сплю? Я міг вдарити його уві сні?»
Мо Сі теперішній подивився на Ґу Мана, що міцно спав перед ним. Його погляд сантиметр за сантиметром проходив по ніжних рисах обличчя шисьона, по його трохи розкритому одязі… Це було так схоже на те, що було колись.
У свій найкращий час він думав, що через багато років він зможе завжди кохати свого Ґу-шисьона і кохатись з ним.
У найгірший для себе час він думав схопити цього зрадника, замкнути його у своїй резиденції та закатувати до смерті.
Єдине, про що він ніколи не думав, це що через стільки часу, після всього, що сталося між ними, він знову переживе те відчуття, коли його шисьон лежить поруч з ним, а він не сміє торкнутися його.
На цьому ліжку все ніби повернулося в той час, коли вони були ще молодими. Понад десять бурхливих років, море крові та голоду – тут їх ніби було списано.
Серце Мо Сі люто палало. Він подивився на Ґу Мана - його погляд був таким ніжним і таким пристрасним. Його любов до нього, жадання його насправді ніколи не ставали меншими, ніж у той час.
- Генерале Мо!
Раптом знадвору почувся голос охоронця. Він крикнув:
- Кухня вже приготувала їжу. Усіх братів відправили вниз. Ви також можете піти поїсти до головного табору!
Крик заклинача був настільки гучним, що не встиг Мо Сі відреагувати, як Ґу Ман прокинувся. Розплющилася пара ясно-блакитних очей і понад десять років часу повернулися до них в одну мить.
- О...
- Зараз полудень, - дещо хрипким голосом сказав Мо Сі. – Можна поїсти.
- Хочу спати, - Ґу Ман туманно кліпнув очима, позіхнув і хотів пригорнутися до Мо Сі. – Давай полежимо ще трохи…
Ліжко було невеликим і коли Ґу Ман прильнув до нього, Мо Сі був заскочений зненацька. Він хотів сховатися, але ховатися було ніде, тож, пригорнувшись до нього, Ґу Ман відчув знайому твердість. Мо Сі ніяково завмер.
Далі
Розділ 145 - Як колись
Попередження: 18+ Після кількох секунд тиші Мо Сі різко сів. - Ти спи, я піду перший… Не встиг він закінчити, як Ґу Ман ліниво потягнув його вниз. Його чорне м’яке волосся вибилося з пучка і звисало, обрамляючи світле обличчя. Він підняв своє тіло і притиснувся до міцних грудей Мо Сі, схопив його за зап’ястя і звів на нього свої напівсонні блакитні очі. Настрій Ґу Мана був набагато кращим, ніж раніше, ймовірно тому, що він нарешті повернувся на поле бою, яке йому було знайоме, і міг битися за власним бажанням, маючи нову ідентичність. Він навіть трохи піддражнив Мо Сі, усміхнувшись й показавши свої два маленькі ікла. - Хм? Ти хочеш вийти в такому вигляді? Мо Сі: - ... Відпусти. - Ти можеш це прикрити? Мо Сі відвернув голову до подушки, не бажаючи дивитися на нього. Його красиве і привабливе обличчя спалахнуло. - Замовкни, - прошепотів він. Ґу Ман засміявся, все ще лежачи на його грудях. Вії Мо Сі були дуже довгими. Коли вони тріпотіли, то скидалися на сережки дерев і Ґу Ману хотілося подути на них. - Баобею, - з усмішкою мовив Ґу Ман, - хіба ти не казав, що не будеш на мене лютувати? А бачиш, знову злишся. Очі Мо Сі різко округлились. Давно він не стикався з безсоромністю свого шисьона. Це ж той перший провокував його, а тепер звинуватив у тому, що він лютує. Це було занадто. Коли він розплющив очі, від цих вій у Ґу Мана засвербіло серце і він справді нахилився й подув на них. Мо Сі інстинктивно заплющив очі, відвернув голову і безпорадно сказав: - Ґу Мане, чи не можеш ти… Не встиг він закінчити, як видав приглушений стогін. Тому що Ґу Ман, коли він заплющив очі, схилився і поцілував його в щоку. Мо Сі різко відкрив очі. Його погляд, дещо приголомшений і неспокійний, потемнів, його адамове яблуко ворухнулося вгору-вниз і він тихо сказав: - Припини так жартувати. Подумай про свої травми. - Все майже в нормі, - сказав Ґу Ман. – Кров демона-вовка нікуди не поділась. - Не в нормі. Якщо ти знову захворієш, Дзяна Фулі тут немає. Ґу Ман нахилився й торкнувся його чола. - Якщо ти терпітимеш це і далі, у тебе розвинеться маніакальна депресія. Дзяна Фулі тут немає. - … - Ґу Мане! Той, звичайно, проігнорував його і Мо Сі не міг змусити його піднятися з ліжка. Однак очі Мо Сі виглядали розгубленими та тривожними. Окрім власне збудження в них вирувало море інших хвилювань. Ґу Ман зітхнув, випрямився і, піднявши руку, зібрав волосся у вільний пучок. - Це правда. Якщо ти мені не віриш, дозволь показати тобі. І він частково зняв свій білий одяг. Мо Сі вже не вперше бачив верхню частину тіла Ґу Мана після його повернення до Чонхва. Однак попередні випадки здебільшого супроводжувалися гнівом, шоком, сумом та іншими сильними емоціями. Крім того, освітлення було тьмяним, тому він не бачив тіло Ґу Мана так чітко. Шрами на ньому справді були від старих травм. Хоча ще залишалися і сліди нових поранень, та було видно, що вони поволі зникали. - Я не пам’ятаю багато деталей, але Демон-Вовк, кров якого мені влили в країні Ляо, був виведений для імітації Кривавого демона-звіра, — сказав Ґу Ман. - Хіба не ходять чутки, що цей звір насправді являє собою безсмертного монстра? Якщо він не запечатаний, то після смерті його плоть і кров знову воз’єднаються через кілька сотень років. Він може відродитися, наче фенікс. - Це лише чутки, - сказав Мо Сі. - Так, ніхто не знає, правда це чи ні. Зрештою, ніхто з нині живих не жив кілька сотень років тому, еге ж? — сказав Ґу Ман, тримаючи Мо Сі за руку. - Однак здатність Кривавого демона-звіра до самовідновлення справді дуже потужна. Демон-вовк, що був у країни Ляо, мав таку саму здатність. Вони віддали мені його кров, тому… Він приклав трохи мозолясту руку Мо Сі до своєї прохолодної шкіри. Очі Мо Сі все ще могли бачити шрами, залишені на платформі Сишу, але він не міг відчути жодного сліду від них. - Те саме і зі мною, - тихо мовив Ґу Ман. Під кінчиками пальців відчувалися тонкі м’язи. Ґу Ман тримав його руку і поволі просував її далі по шкірі. Важко було сказати, що з того, що зараз відчував Мо Сі, було сильнішим - заспокоєння чи біль у серці. Його заспокоювало те, що травми Ґу Мана швидко зникали, але було боляче від того, що на цьому тілі залишилося небагато слідів болю. Біль Ґу Мана був набагато глибшим, ніж те, що можна було побачити неозброєним оком. - Але ці старі шрами завжди залишаються, - сказав Ґу Ман. -Наприклад, шрами, отримані в дитинстві від Мужон Ляня, і деякі інші… Я завжди вважав їх потворними. Було б чудово, якби вони зникли усі. На жаль, кров Вовка-демона може зцілити лише рани, отримані після вдосконалення тіла, і безсила перед тим, що було завдано до того. Тоді він торкнувся свого плеча та шраму від меча на грудях. - Такий огидний … У відповідь Мо Сі потягнув його вниз, обійняв, ніжно й гаряче поцілував його м’які губи і тихо сказав: - Про що ти думаєш? Хай скільки у тебе ран і шрамів, вони всі виглядають прекрасно. Від поцілунків поперек Ґу Мана швидко обм’як. Їхні губи і язики сплелися, видаючи двозначні звуки. Їх бажання було безмежним. Однак Мо Сі вже не був слабким юнаком. Він міг зберігати раціональність. Він розумів, що його Ґу-шисьон завжди потурав йому і часто говорив «та нічого», «все добре» і «не хвилюйся» - він говорив це в подібні моменти колись і зараз нічого не змінилося. Єдина різниця полягала в тому, що десять років тому Мо Сі повірив би, що це правда, і дурний несвідомий хлопець вилив би на шисьона всю свою силу та пристрасть. Десять років потому Мо Сі вже не був таким дурним. Зрештою, той хлопець став опорою і героєм Чонхва, а також чоловіком, якого Ґу Ман вже не міг так легко обдурити. Мо Сі перевернув його і тихо сказав: - Зведи ноги. Той зробив, як він сказав, і опустився на подушку. Через мить він відчув, як його накрило важке й енергійне тіло Мо Сі. Потім йому між ніг просунули твердий гарячий член. Навіть якщо він не ввійшов по-справжньому, відчуття від поштовху між шкірою двох ніг викликало оніміння. - Розслабся. Все добре. Мо Сі взяв із узголів’я ліжка мазь для лікування ран, і наніс жирну пасту між ніг Ґу Мана. Той припіднявся на ліжку й прошепотів: - Де ти цьому навчився? Мо Сі якийсь час мовчав. Коли Ґу Ман вже подумав, що він скаже щось на кшталт «навчився від інших без учителя» або «навчився сам», він почув Мо Сі: - Подарунок, який ти мені зробив. Ґу Ман на мить задумався, а потім його осяйнуло. - Це був посібник з весняного палацу? Мо Сі не відповів йому. Однією рукою накривши тильну сторону Ґу Манової долоні, що схопилася за матрац, а іншою тримаючи його за талію, він міцно притиснув його до свого тіла, прильнувши грудьми до гладких лопаток партнера. Потім він почав повільно рухатись між стиснутих стегон Ґу Мана Ґу Ман не втримався і запитав: - Це той, що я подарував тобі на повноліття? Хіба ти не казав, що викинеш його і спалиш? Казав, що закриєш ту книжкову лавку. Ти... ахх. Далі Ґу Ман вже не міг продовжувати говорити. При кожному глибокому поштовху Мо Сі сягав його задньої точки. Мазь уже була нанесена, тож між його палаючими ногами стало волого та липко. Ґу Ман був притиснутий під Мо Сі і вже не розумів, чи це мазь потрапила в те місце, чи його знесилене тіло не витримало стимуляції і вже було вологим. Про його плоть спереду уже дбав Мо Сі, обійнявши її долонею. Це було дуже хвилююче і відчуття збудження в корені між стегон стало ще більш виразним. Хоч Мо Сі і був стриманий, він все ж не міг контролювати наростаючі емоції. Діапазон його поштовхів ставав дедалі важчим. На кілька секунд Ґу Ман відчув, що Мо Сі майже дістався його вологого отвору. З наступним поштовхом він справді міг зануритись. Очікування цього моменту розмивало свідомість Ґу Мана і він не розумів, чи Мо Сі завдавав йому страждань, чи шкодував його. А може, в жалості до людини і з’являлося страждання. Було багато речей, які не можливо було прочитати, але вони не могли бути нагальними. Ґу Ман опустився на ліжко. Від їх рухів бамбуковий матрац з’їхав, подушка наполовину збилася в сторону. Усе ліжко скрипіло й тремтіло під супровід звуків їх глибокого дихання. Коли Ґу Ман скрикнув, Мо Сі був нестримним. Він випадково дістався до м’якого отвору, який жадав і жалібно стискався, і головка ковзнула в нього. Ґу Ман не стримався і хрипко скрикнув. Вторгнення змусило його здригнутися й еякулювати на ліжко. Він уже геть розм’як. Ці блакитні очі були повні сліз. Ґу Ман був на межі. - Ти... увійди в мене. - Ґу Мане... - Це нестерпно.. Будь ласка... увійди... Можливо, через його демонську кров просто еякулювати Ґу Ману було мало, його бажання тільки зросло. Він підняв стегна, ніби хотів дозволити Мо Сі повністю володіти ним. Мо Сі перевів подих. Вени на лобі різко пульсували, в горлі пересохло. Він навіть відчував, що його очі зараз почервоніли від бажання. Він дивився на Ґу Мана і жадав його. Шкіра його шисьона була червона, наче вино з персикового цвіту, його блакитні очі були привідкриті, а в них вирувала хіть. Якщо жага демона-звіра була вивільнена, її було важко контролювати. Минулого разу, коли він мав зв’язок з Ґу Маном, від думав, що це ефект сильного наркотику Вуянь, але тепер здавалося, це було не зовсім так. Пахощі Вуянь мали бути лише для розваги. А настільки сильним було бажання самого демона-звіра. Ґу Ман ледь не задихався: - Мо Сі... Я... Я не винесу... - Його адамове яблуко ворухнулося, очі були вологі. - Хочу тебе... Не встиг він договорити, як величезний стовбур Мо Сі, що все ще був біля входу в його печеру, просунувся всередину. Здавалося, Ґу Ман боявся, що він його витягне. Він повернув обличчя, і пара м’яких вологих очей благально глянула на нього. Від цього погляду у Мо Сі запалало внизу живота. Він зробив глибокий вдих і стиснув Ґу Мана за талію. Він занурив два пальці в баночку з маззю для ран і хотів нанести її туди, де з’єднувались їх тіла, але це було зайвим. Отвір Ґу Мана був уже вологим. Мо Сі тримав його за руку. Вени й сухожилля його сильного зап’ястя випиналися. Він змазав свій стовбур, який ще не повністю ввійшов, потім схилив голову й поцілував Ґу Мана в щоку. - Я буду лагідним. Якщо відчуєш якийсь дискомфорт, ти маєш сказати мені. Ммм?.. Ґу Ман у відповідь вхопив його м’які губи своїми, затягуючи в поцілунок. Він так пристрасно і люто цілував Мо Сі, що дихання у того ставало все важчим і важчим. Він взявся за свій товстий і гарячий член і штовхнув його глибше. - А-а-ах! Лише коли почувся шиплячий звук вологої липкої змазки, розпечений пеніс Мо Сі увійшов в тіло Ґу Мана повністю. Ґу Ман різко підняв голову й ахнув, а Мо Сі відчув, як його всмоктує гарячий і вологий отвір. Відчуття сильного збудження пробіглося вздовж хребта. Він глибоко вдихнув, а потім почав рухатись, вставляючи свій статевий орган в солодкий прохід. Коли він почав рухатися, Ґу Ман вже не контролював себе, але було видно, що це приносило не біль, а задоволення. - Мо... Хах, Мо Сі... - Я тут, — сказав Мо Сі. - Мммм.. Мо Сі підняв Ґу Мана. Волосся у того розсипалося по обличчю. Ясність в його красивих блакитних очах розсіялася, він міг лише стогнати й промовляти ім’я Мо Сі. Він нічого не говорив про свою любов до нього, ніяких солодких слів. Лиш промовляючи його ім’я він давав Мо Сі побачити своє серце і ставав все більш податливим. - Трохи глибше....хе-ех... ось тут... Ха-а-ах! Адже вони були коханцями стільки років – як йому не знати, де у Ґу Мана було найчутливіше місце? Коли він трахав його, той плакав і тремтів, поки його не охоплював екстаз. Мо Сі знав, як цього досягти. Він притиснувся до тієї точки в глибині коридору Ґу Мана. Коли він став сягати туди, ноги Ґу Мана геть обм’якли і він лише захлинався під його тілом. Теплий коридор щільно огортав і засмоктував його член, який продовжував робив поштовхи знову і знову. - Хах... Трахни мене.... Мо Сі... Мо Сі перевернув його до себе й поцілував у схожі на ягоди губи, сплутуючи Ґу Манові стогони й дихання між їхніми вустами. Їхні серця шалено калатали, температура навколо була жахливою. Здавалося, що все інше їх ніяк не обходило. Час, ненависть, гріх, світанок. У цей момент вони були як ті двоє молодих людей, які кохали одне одного більше десяти років тому. Кожному хотілося отак злитися зі своїм коханим. На наступній хвилі задоволення Ґу Ман обійняв Мо Сі за шию та нескінченно плакав. Мо Сі чув, як він називав його по імені, своїм шиді, своєю принцесою та своїм братом. Усі ролі та зв’язки, які вони мали одне з одним у своєму житті - якщо вони були прекрасні - Ґу Ман плекав їх і промовляв у цій інтенсивній любові. Це було схоже на спробу надолужити всі ті щирі слова, яких бракувало їх коханню, що тривало вже чотирнадцять років.
Читати
Відгуки
Вони стільки витерпіли і змогли зберегти ці прекрасні почуття один до одного ❤️🩷🧡💛💚автор дуже вдало прописувати деталі 🥰