Ще раз в похід

Коли Мо Сі повернувся додому, Ґу Ман читав і робив записи в його кабінеті.

Лаковане червоне вікно було відчинене, а за ним у повітрі плавали пелюстки квітів. Ґу Ман був у вільному темно-синьому одязі, його волосся було зібрано у вільний пучок на потилиці. Коли подув вітер, тіні від квітів затанцювали на його тілі та поверхні стола.

Побачивши книгу, що лежала на столі, Мо Сі зрозумів, що той знову записував спогади, які поволі втрачав. Ґу Ман був дуже зосереджений на написанні й не помітив, як прийшов Мо Сі. Він трохи надув щоки і стиснув губи-ягоди, димчасті вії відкидали на ніс легку тінь і час від часу тремтіли.

Мо Сі не хотів порушувати цей важко досягнутий мир і просто стояв біля напівпрочинених дверей кабінету та дивився. Через деякий час Ґу Ман нарешті дописав те, що хотів написати сьогодні, і підняв голову.

Побачивши за дверима чоловіка, Ґу Ман здивувався і його блакитні очі трохи округлились.

- Га? Давно ти повернувся? І ти весь час стояв там?

Зазвичай Мо Сі не вмів брехати, але зараз він спокійно і природно сказав:

- Ні. Я щойно прийшов.

І він увійшов до кімнати.

- Що сказали на засіданні двору? – спитав Ґу Ман. – Його Величність вже повернувся?

- Так.

- Це добре. Тоді міста поблизу перевалу Шитво можна…

- Вже занадто пізно. Місто Дадзе пало. Сьогодні надійшов звіт.

- Ще одне місто?! – Ґу Ман був трохи приголомшений.

- Мм, - відповів Мо Сі. – Його Величність уже пише указ. Через шичень [дві години] він розішле його до відповідних маєтків, щоб опівдні всі війська зібралися на Командній Платформі з тим, щоб відправити армію на північ.

- Він уже обговорив це з тобою?

Мо Сі мить помовчав, а потім сказав:

- Так. Я поведу Північну Прикордонну Армію, ще виступлять п’ятдесят тисяч заклиначів Крилатої Кавалерії, очолювані Мужон Лянєм, а також п’ятдесят тисяч заклиначів Багряного Пера, поки без призначеного командира.

Почувши, що їде Мужон Лянь, Ґу Ман нахмурився. Він подумав про себе, що Мужон Лянь явно більше не цікавився битвами - в нього залишилась лиш тяга до життя як сон, однак Імператор усе ще хотів послати його… він не розумів, чому. Однак, почувши про п’ятдесят тисяч заклиначів Багряного Пера, яким ще не призначили командира, нахмурився ще більше.

- У нього ще немає кандидата?

Мо Сі похитав головою.

- Він схиляється до Мендзе.

- …

- Хоч тіло Мендзе слабке, саме вона колись очолювала Багряне Перо. Крім того, ця армія - еліта дворян. Хоча вони покірні, але зарозумілі й некеровані. Його Величність стурбований тим, що інший командувач не витримає їх можливих провокацій, тому сподівається, що Мендзе зможе наглядати за Багряними Перами, не беручи безпосередньої участі в діях.

Ґу Ман стиснув губи.

- Думаєш, у Його Величності саме такі мотиви?

- Я не хочу гадати про його мотиви, - сказав Мо Сі. - Я повернувся до маєтку перед загальним призначенням лише для того, щоб запитати чи не хочеш ти очолити Багряні Пера замість Мендзе та піти в бій разом зі мною.

Ґу Ман був приголомшений.

- Ти хочеш, щоб я… очолив Багряні Пера?

- Так. Ти хотів би?

По виразу обличчя Ґу Мана можна було ясно побачити зміну його емоцій. Ґу Ман ще не встиг цілком збагнути пропозицію, як кров прилила до обличчя від того, що він може повернутися і пліч-о-пліч битися разом із солдатами своєї країни. Його обличчя було на сім частин здивоване і на три частини радісне.

Але поступово рум’янець зійшов з його лиця, а світло в очах трохи потьмяніло.

- Мо Сі, - повільно мовив Ґу Ман. - Я дуже хочу піти з тобою в бій. Навіть якби ти не повернувся зараз сказати мені, я б зробив це щойно дізнався б.

Мо Сі не зміг стримати гірку посмішку.

- Я розумію. Я насправді не хочу, щоб ти йшов туди, але думаю, якби я намагався тебе зупинити, ти б не був щасливий і тільки звинувачував би мене. Тому я висказав Його Величності пропозицію, щоб ти пішов зі мною.

Ґу Ман на мить завмер, а потім опустив очі.

- Дякую тобі.

Мо Сі підняв руку і торкнувся волосся Ґу Мана. Його доторк був досить сильним, а волосся Ґу Мана було зібрано надто вільно і кілька пасом спало йому на обличчя.

- В будь-якому разі в тому, що ти поїдеш, є і переваги, - сказав Мо Сі. - Принаймні я весь час зможу тебе бачити. Якщо ти хочеш, я піду і скажу Його Величності…

- Я хочу піти на поле бою,- перебив його Ґу Ман. - Але я не хочу очолювати Багряні Пера.

Мо Сі:

- …

- Я більше не можу бути командиром, - сказав Ґу Ман. - Подумай про це. Багряні Пера - це заклиначі зі знатних родин. Вони стільки років воювали проти країни Ляо і ненавидять мене до глибини душі. Це якась нереальна фантазія, щоб вони були готові слухати мої накази.

- …Я розумію, про що ти. Якщо ти хвилюєшся тільки через це, то не варто, - сказав Мо Сі. – Ти можеш вдягти маску, а Його Величність скаже Багряним Перам, що ти дворянин з імператорської сім’ї, однак з певних причин розкривати твою особистість є недоцільним. З таким попередженням Імператора, зі мною в якості головнокомандувача, які б у них не були припущення, вони не зроблять нічого необдуманого.

З-під глибоких вигнутих брів Мо Сі на нього дивилася пара чорних як ніч очей фенікса. Цей погляд був лагідний, без долі примусу чи натиску, лиш з нескінченною терпимістю, наче океан, що поглинув зоряну ніч.

- Якщо ти бажаєш.
Але якщо ти не хочеш, або ж хочеш бути простим солдатом, що буде супроводжувати мене - вирішувати тобі.

Як міг Ґу Ман не хотіти? Як він міг проігнорувати кропіткі зусилля Мо Сі?

Якби він зміг здобути з Багряними Перами перемогу, то в майбутньому, коли він отримає шанс розкрити світові свою особистість як шпигуна, це було б гідною заслугою, яку неможливо недооцінити.

Позиція генерала батальйону Багряні Пера мала коштувати Мо Сі великих зусиль перед імператором. Його Величність, очевидно, мав власні причини обрати командиром Мендзе. Мо Сі мав знайти якийсь стимул для імператора, щоб отримати таку розмінну монету.

Ґу Ман деякий час помовчав, а потім сказав:

- ... Краще хай це буде Мендзе.

Хоч він був більш-менш готовий до цього, та щойно Ґу Ман відмовився, в очах Мо Сі відобразився смуток.

Так само, як Ґу Ман міг бачити жертви, на які пішов Мо Сі, його ризиковані кроки та те, що він випробовував кордони Імператора - як Мо Сі міг не бачити, що його шисьон відмовлявся для нього?

- Ґу Мане…

Ґу Ман засунув руки в свої широкі темно-сині рукави й пояснив:

- Все ж мені не підходить посада командира батальйону Багряного Пера. Усі дивитимуться на мене і нема гарантій, що ніхто нічого не помітить. Якщо мою особистість розкриють під час битви, це може викликати хаос серед солдатів Чонхва.
Крім того, моя пам’ять повільно згасає. Я не знаю, що зі мною буде далі. Я не можу бути командиром без ясного розуму.

- …

- Я знаю, про що ти думаєш, - Ґу Ман подивився на похмуре обличчя Мо Сі і зробив крок вперед, щоб торкнутися руками його прохолодних щік. В кутиках його очей з’явилася ніжна посмішка. - Але я хочу зробити свій внесок для Чонхва, битися пліч-о-пліч з солдатами і бути поруч з тобою.

Після павзи він піднявся навшпиньки і притиснув своє чоло до чола Мо Сі. Його руки сповзли вниз і переплелися з пальцями Мо Сі.

- Цього разу дозволь мені бути одним із твоїх підлеглих.

Мо Сі опустив очі і сказав:

- Це не те місце, яке ти маєш займати…

- Це місце, яке я хочу.

Мо Сі:

- …

- Це добре, - Ґу Ман потер свого лоба. - Я вже дуже радий, що зможу знову пройти через Чонхва разом з тобою.
З тобою, з Північною Прикордонною Армією. Це добре.
Мо Сі, ми знову можемо битися пліч-о-пліч.

— —

17й день шостого місяця за календарем Чонхва.

Літо.

Менш ніж через два роки після закінчення війни країна Ляо розірвала договір і зібрала свою армію для нападу на перевал Шитво. Через те, що Чонхва затримали розгортання військ, прорвавшись через перевал Шитво, армія Ляо швидко взяла міста Фен, Хво та Дадзе, взявши контроль над територією, де Чень Тан запечатав Кривавого демона-звіра.

Коли прийшла новина про втрату Дадзе, Імператор нарешті прокинувся від глибокого сну. Щоб швидко відбити це місто, він негайно, в день засідання двору, наказав військам готуватися до битви.

Яскраво-червоні бойові прапори майоріли на сильному вітрі. Імператор стояв, заклавши руки за спину, біля перил Командної платформи.

Ліворуч від нього був Мо Сі в чорній мантії із золотими краями, праворуч - Мужон Лянь у синій мантії імператорської сім’ї.

Яскраво світило сонце. Погляд Імператора проходився по трьох арміях, що вишикувались перед ним. Ґу Ман стояв серед солдат із закритим маскою обличчям. Коли погляд Імператора впав на нього, він на мить зупинився. Потім Імператор ледь непомітно кивнув, вітаючи таким чином свого генерала Ґу.

Командувачі Північної Прикордонної Армії та батальйону Крилатої Кавалерії уже були визначені. Імператор перебрав намистини на зап’ясті, а потім використав техніку посилення звуку, щоб його було чути всім присутнім.

- Мужон Мендзе, вийди вперед.

- Так, Ваша Величносте.

Мендзе вийшла зі строю армії.

Вона виглядала ніжно і красиво. Її тіло було слабким, але її постава - високою та прямою. Зав’язавши волосся й переодягнувшись в форму імператорської армії, вона виглядала ще більш гідно. Ніхто б не сказав, що вона була хворою людиною з розбитим духовним ядром.

- Посада генерала батальйону Багряного Пера надається сьогодні тобі. Я сподіваюся, що ти та Ваншу-Дзюнь працюватимете разом, щоб допомогти Сіхе-Дзюню в поході на Дадзе на півночі та повернути втрачені землі.

Після цих слів у війську зчинилося тихе хвилювання.

Мужон Мендзе опустила голову і мовила:

- Так, Ваша Величносте.

Вона прийняла від посланця Золоту Стрілу командувача. Ступивши на східці, вкриті червоним килимом, вона піднялася на платформу і за правилами стала біля головнокомандувача Мо Сі.

Командна платформа була офіційна і урочиста, тут ніхто не міг просто так перешіптуватися між собою. Але коли Мендзе зайняла позицію генерала Багряного Пера, багато дворян виявили недовіру та незадоволення. Вони не промовили ні слова, тільки обмінялися багатозначними поглядами - і все було зрозуміло.

В Чонхва не бракувало здібних людей. Чому цю Золоту Стрілу отримала Мужон Мендзе?

У Імператора якісь егоїстичні мотиви?

Може, він хотів, щоб Мендзе і Сіхе-Дзюнь билися пліч-о-пліч і співпрацювали один з одним?

Це може бути бажання не допустити сторонніх…

Здавалося, різні думки матеріалізувалися і утворили бурхливу підводну течію на цій урочистій мовчазній платформі.

А Ґу Ман, який мав тісніший контакт із Імператором, дуже чітко розумів глибше значення цього: ця битва була дуже важливою, були мобілізовані найелітніші війська і можна бути більш менш впевненими в перемозі. До цього всі ті дворяни затягували рішення й сварилися і в результаті були втрачені міста і території на кордоні перейшли в руки ворога. Це була справжня ганьба для держави.

У той час головувала Мужон Мендзе, якій Імператор надав повну владу, але їй постійно виказували недовіру через її стать. На перший погляд здавалося, що вельможі не приймали того, щоб жінка була у влади. Але якщо зазирнути глибше, ці старі дворяни з імунітетними жетонами та спадковими землями не зважили на слово Імператора і наважилися скористатися ситуацією у власних цілях.

Якщо ці дворяни вже були такими зарозумілими, то якби Імператор віддав посаду генерала комусь із них, чи не було б це ляпасом самому собі?

Лише надавши цю посаду Мужон Мендзе, він міг виплеснути цю образу. Лише так він міг безмовно застрахати і попередити їх: Чонхва перебуває під управлінням Цього Самотнього і будь то жінка чи раб – кого б я не хотів використати, ви не можете зупинити Цього Самотнього.

Під яскравим сонцем і ясним небом Імператор сказав:

- В цій битві буде задіяно двісті тисяч заклиначів. Армія атакує Дадзе і рушає далі.

Заграли бойові барабани. Почувся хор голосів у відповідь. Обладунки відбивали сонячне світло, яскраво сяяла зброя. Як завжди, заклиначі Чонхва перед відбуттям прокричали клятву. Їхні голоси сягали неба і пронизували хмари.

- За наказом Його Величності! Не зупинятись і не відступати!
За наказом Його Величності! Не зупинятись і не відступати!

Ґу Ман ховався в натовпі, як найнікчемніша людина. Він дивився на заклиначів, що кричали зусібіч, прислухаючись до гуркоту, що міг поглинути гори й ріки. Трохи повагавшись, він наслідував їх приклад і повторив клятву, яка раніше була закарбована в його пам’яті, але тепер була йому майже незнайома.

Ґу Ман тихо продекламував:

- Ми розділяємо одяг війни, не зупинятись і не відступати!

Він сів верхи на звичайного військового гнідого коня, пера на його шоломі погойдувались на вітрі.

Міська брама широко відчинилася і армія виступила на північ.

У цю мить він повернувся до своїх давніх друзів, своїх товаришів, до своєї Північної Прикордонної Армії в якості незначного солдата.

Все ніби повернулося до сонячного початку.

Ґу Ман повернув обличчя в сторону і ніби побачив, як поряд з ним все ще молодий Лу Джаньсін, ще юний і незрілий Мо Сі та сімдесят тисяч втрачених братів сідали на своїх коней. Вони були такі молоді, тоді як він був уже зламаний і старий.

- Не зупинятись і не відступати!

Під оглушливі крики військо рушило з Командної платформи на головну дорогу. Можливо, сонце в цей момент було занадто яскравим і пронизувало очі Ґу Мана навіть крізь його вії, через що їм хотілося пустити сльози.

Цього року він нарешті знову вирушив у похід.

Як і тоді, коли він був у розквіті сил у свої двадцять.