Коли Мо Сі повернувся додому, Ґу Ман читав і робив записи в його кабінеті.
Лаковане червоне вікно було відчинене, а за ним у повітрі плавали пелюстки квітів. Ґу Ман був у вільному темно-синьому одязі, його волосся було зібрано у вільний пучок на потилиці. Коли подув вітер, тіні від квітів затанцювали на його тілі та поверхні стола.
Побачивши книгу, що лежала на столі, Мо Сі зрозумів, що той знову записував спогади, які поволі втрачав. Ґу Ман був дуже зосереджений на написанні й не помітив, як прийшов Мо Сі. Він трохи надув щоки і стиснув губи-ягоди, димчасті вії відкидали на ніс легку тінь і час від часу тремтіли.
Мо Сі не хотів порушувати цей важко досягнутий мир і просто стояв біля напівпрочинених дверей кабінету та дивився. Через деякий час Ґу Ман нарешті дописав те, що хотів написати сьогодні, і підняв голову.
Побачивши за дверима чоловіка, Ґу Ман здивувався і його блакитні очі трохи округлились.
- Га? Давно ти повернувся? І ти весь час стояв там?
Зазвичай Мо Сі не вмів брехати, але зараз він спокійно і природно сказав:
- Ні. Я щойно прийшов.
І він увійшов до кімнати.
- Що сказали на засіданні двору? – спитав Ґу Ман. – Його Величність вже повернувся?
- Так.
- Це добре. Тоді міста поблизу перевалу Шитво можна…
- Вже занадто пізно. Місто Дадзе пало. Сьогодні надійшов звіт.
- Ще одне місто?! – Ґу Ман був трохи приголомшений.
- Мм, - відповів Мо Сі. – Його Величність уже пише указ. Через шичень [дві години] він розішле його до відповідних маєтків, щоб опівдні всі війська зібралися на Командній Платформі з тим, щоб відправити армію на північ.
- Він уже обговорив це з тобою?
Мо Сі мить помовчав, а потім сказав:
- Так. Я поведу Північну Прикордонну Армію, ще виступлять п’ятдесят тисяч заклиначів Крилатої Кавалерії, очолювані Мужон Лянєм, а також п’ятдесят тисяч заклиначів Багряного Пера, поки без призначеного командира.
Почувши, що їде Мужон Лянь, Ґу Ман нахмурився. Він подумав про себе, що Мужон Лянь явно більше не цікавився битвами - в нього залишилась лиш тяга до життя як сон, однак Імператор усе ще хотів послати його… він не розумів, чому. Однак, почувши про п’ятдесят тисяч заклиначів Багряного Пера, яким ще не призначили командира, нахмурився ще більше.
- У нього ще немає кандидата?
Мо Сі похитав головою.
- Він схиляється до Мендзе.
- …
- Хоч тіло Мендзе слабке, саме вона колись очолювала Багряне Перо. Крім того, ця армія - еліта дворян. Хоча вони покірні, але зарозумілі й некеровані. Його Величність стурбований тим, що інший командувач не витримає їх можливих провокацій, тому сподівається, що Мендзе зможе наглядати за Багряними Перами, не беручи безпосередньої участі в діях.
Ґу Ман стиснув губи.
- Думаєш, у Його Величності саме такі мотиви?
- Я не хочу гадати про його мотиви, - сказав Мо Сі. - Я повернувся до маєтку перед загальним призначенням лише для того, щоб запитати чи не хочеш ти очолити Багряні Пера замість Мендзе та піти в бій разом зі мною.
Ґу Ман був приголомшений.
- Ти хочеш, щоб я… очолив Багряні Пера?
- Так. Ти хотів би?
По виразу обличчя Ґу Мана можна було ясно побачити зміну його емоцій. Ґу Ман ще не встиг цілком збагнути пропозицію, як кров прилила до обличчя від того, що він може повернутися і пліч-о-пліч битися разом із солдатами своєї країни. Його обличчя було на сім частин здивоване і на три частини радісне.
Але поступово рум’янець зійшов з його лиця, а світло в очах трохи потьмяніло.
- Мо Сі, - повільно мовив Ґу Ман. - Я дуже хочу піти з тобою в бій. Навіть якби ти не повернувся зараз сказати мені, я б зробив це щойно дізнався б.
Мо Сі не зміг стримати гірку посмішку.
- Я розумію. Я насправді не хочу, щоб ти йшов туди, але думаю, якби я намагався тебе зупинити, ти б не був щасливий і тільки звинувачував би мене. Тому я висказав Його Величності пропозицію, щоб ти пішов зі мною.
Ґу Ман на мить завмер, а потім опустив очі.
- Дякую тобі.
Мо Сі підняв руку і торкнувся волосся Ґу Мана. Його доторк був досить сильним, а волосся Ґу Мана було зібрано надто вільно і кілька пасом спало йому на обличчя.
- В будь-якому разі в тому, що ти поїдеш, є і переваги, - сказав Мо Сі. - Принаймні я весь час зможу тебе бачити. Якщо ти хочеш, я піду і скажу Його Величності…
- Я хочу піти на поле бою,- перебив його Ґу Ман. - Але я не хочу очолювати Багряні Пера.
Мо Сі:
- …
- Я більше не можу бути командиром, - сказав Ґу Ман. - Подумай про це. Багряні Пера - це заклиначі зі знатних родин. Вони стільки років воювали проти країни Ляо і ненавидять мене до глибини душі. Це якась нереальна фантазія, щоб вони були готові слухати мої накази.
- …Я розумію, про що ти. Якщо ти хвилюєшся тільки через це, то не варто, - сказав Мо Сі. – Ти можеш вдягти маску, а Його Величність скаже Багряним Перам, що ти дворянин з імператорської сім’ї, однак з певних причин розкривати твою особистість є недоцільним. З таким попередженням Імператора, зі мною в якості головнокомандувача, які б у них не були припущення, вони не зроблять нічого необдуманого.
З-під глибоких вигнутих брів Мо Сі на нього дивилася пара чорних як ніч очей фенікса. Цей погляд був лагідний, без долі примусу чи натиску, лиш з нескінченною терпимістю, наче океан, що поглинув зоряну ніч.
- Якщо ти бажаєш.
Але якщо ти не хочеш, або ж хочеш бути простим солдатом, що буде супроводжувати мене - вирішувати тобі.
Як міг Ґу Ман не хотіти? Як він міг проігнорувати кропіткі зусилля Мо Сі?
Якби він зміг здобути з Багряними Перами перемогу, то в майбутньому, коли він отримає шанс розкрити світові свою особистість як шпигуна, це було б гідною заслугою, яку неможливо недооцінити.
Позиція генерала батальйону Багряні Пера мала коштувати Мо Сі великих зусиль перед імператором. Його Величність, очевидно, мав власні причини обрати командиром Мендзе. Мо Сі мав знайти якийсь стимул для імператора, щоб отримати таку розмінну монету.
Ґу Ман деякий час помовчав, а потім сказав:
- ... Краще хай це буде Мендзе.
Хоч він був більш-менш готовий до цього, та щойно Ґу Ман відмовився, в очах Мо Сі відобразився смуток.
Так само, як Ґу Ман міг бачити жертви, на які пішов Мо Сі, його ризиковані кроки та те, що він випробовував кордони Імператора - як Мо Сі міг не бачити, що його шисьон відмовлявся для нього?
- Ґу Мане…
Ґу Ман засунув руки в свої широкі темно-сині рукави й пояснив:
- Все ж мені не підходить посада командира батальйону Багряного Пера. Усі дивитимуться на мене і нема гарантій, що ніхто нічого не помітить. Якщо мою особистість розкриють під час битви, це може викликати хаос серед солдатів Чонхва.
Крім того, моя пам’ять повільно згасає. Я не знаю, що зі мною буде далі. Я не можу бути командиром без ясного розуму.
- …
- Я знаю, про що ти думаєш, - Ґу Ман подивився на похмуре обличчя Мо Сі і зробив крок вперед, щоб торкнутися руками його прохолодних щік. В кутиках його очей з’явилася ніжна посмішка. - Але я хочу зробити свій внесок для Чонхва, битися пліч-о-пліч з солдатами і бути поруч з тобою.
Після павзи він піднявся навшпиньки і притиснув своє чоло до чола Мо Сі. Його руки сповзли вниз і переплелися з пальцями Мо Сі.
- Цього разу дозволь мені бути одним із твоїх підлеглих.
Мо Сі опустив очі і сказав:
- Це не те місце, яке ти маєш займати…
- Це місце, яке я хочу.
Мо Сі:
- …
- Це добре, - Ґу Ман потер свого лоба. - Я вже дуже радий, що зможу знову пройти через Чонхва разом з тобою.
З тобою, з Північною Прикордонною Армією. Це добре.
Мо Сі, ми знову можемо битися пліч-о-пліч.
— —
17й день шостого місяця за календарем Чонхва.
Літо.
Менш ніж через два роки після закінчення війни країна Ляо розірвала договір і зібрала свою армію для нападу на перевал Шитво. Через те, що Чонхва затримали розгортання військ, прорвавшись через перевал Шитво, армія Ляо швидко взяла міста Фен, Хво та Дадзе, взявши контроль над територією, де Чень Тан запечатав Кривавого демона-звіра.
Коли прийшла новина про втрату Дадзе, Імператор нарешті прокинувся від глибокого сну. Щоб швидко відбити це місто, він негайно, в день засідання двору, наказав військам готуватися до битви.
Яскраво-червоні бойові прапори майоріли на сильному вітрі. Імператор стояв, заклавши руки за спину, біля перил Командної платформи.
Ліворуч від нього був Мо Сі в чорній мантії із золотими краями, праворуч - Мужон Лянь у синій мантії імператорської сім’ї.
Яскраво світило сонце. Погляд Імператора проходився по трьох арміях, що вишикувались перед ним. Ґу Ман стояв серед солдат із закритим маскою обличчям. Коли погляд Імператора впав на нього, він на мить зупинився. Потім Імператор ледь непомітно кивнув, вітаючи таким чином свого генерала Ґу.
Командувачі Північної Прикордонної Армії та батальйону Крилатої Кавалерії уже були визначені. Імператор перебрав намистини на зап’ясті, а потім використав техніку посилення звуку, щоб його було чути всім присутнім.
- Мужон Мендзе, вийди вперед.
- Так, Ваша Величносте.
Мендзе вийшла зі строю армії.
Вона виглядала ніжно і красиво. Її тіло було слабким, але її постава - високою та прямою. Зав’язавши волосся й переодягнувшись в форму імператорської армії, вона виглядала ще більш гідно. Ніхто б не сказав, що вона була хворою людиною з розбитим духовним ядром.
- Посада генерала батальйону Багряного Пера надається сьогодні тобі. Я сподіваюся, що ти та Ваншу-Дзюнь працюватимете разом, щоб допомогти Сіхе-Дзюню в поході на Дадзе на півночі та повернути втрачені землі.
Після цих слів у війську зчинилося тихе хвилювання.
Мужон Мендзе опустила голову і мовила:
- Так, Ваша Величносте.
Вона прийняла від посланця Золоту Стрілу командувача. Ступивши на східці, вкриті червоним килимом, вона піднялася на платформу і за правилами стала біля головнокомандувача Мо Сі.
Командна платформа була офіційна і урочиста, тут ніхто не міг просто так перешіптуватися між собою. Але коли Мендзе зайняла позицію генерала Багряного Пера, багато дворян виявили недовіру та незадоволення. Вони не промовили ні слова, тільки обмінялися багатозначними поглядами - і все було зрозуміло.
В Чонхва не бракувало здібних людей. Чому цю Золоту Стрілу отримала Мужон Мендзе?
У Імператора якісь егоїстичні мотиви?
Може, він хотів, щоб Мендзе і Сіхе-Дзюнь билися пліч-о-пліч і співпрацювали один з одним?
Це може бути бажання не допустити сторонніх…
Здавалося, різні думки матеріалізувалися і утворили бурхливу підводну течію на цій урочистій мовчазній платформі.
А Ґу Ман, який мав тісніший контакт із Імператором, дуже чітко розумів глибше значення цього: ця битва була дуже важливою, були мобілізовані найелітніші війська і можна бути більш менш впевненими в перемозі. До цього всі ті дворяни затягували рішення й сварилися і в результаті були втрачені міста і території на кордоні перейшли в руки ворога. Це була справжня ганьба для держави.
У той час головувала Мужон Мендзе, якій Імператор надав повну владу, але їй постійно виказували недовіру через її стать. На перший погляд здавалося, що вельможі не приймали того, щоб жінка була у влади. Але якщо зазирнути глибше, ці старі дворяни з імунітетними жетонами та спадковими землями не зважили на слово Імператора і наважилися скористатися ситуацією у власних цілях.
Якщо ці дворяни вже були такими зарозумілими, то якби Імператор віддав посаду генерала комусь із них, чи не було б це ляпасом самому собі?
Лише надавши цю посаду Мужон Мендзе, він міг виплеснути цю образу. Лише так він міг безмовно застрахати і попередити їх: Чонхва перебуває під управлінням Цього Самотнього і будь то жінка чи раб – кого б я не хотів використати, ви не можете зупинити Цього Самотнього.
Під яскравим сонцем і ясним небом Імператор сказав:
- В цій битві буде задіяно двісті тисяч заклиначів. Армія атакує Дадзе і рушає далі.
Заграли бойові барабани. Почувся хор голосів у відповідь. Обладунки відбивали сонячне світло, яскраво сяяла зброя. Як завжди, заклиначі Чонхва перед відбуттям прокричали клятву. Їхні голоси сягали неба і пронизували хмари.
- За наказом Його Величності! Не зупинятись і не відступати!
За наказом Його Величності! Не зупинятись і не відступати!
Ґу Ман ховався в натовпі, як найнікчемніша людина. Він дивився на заклиначів, що кричали зусібіч, прислухаючись до гуркоту, що міг поглинути гори й ріки. Трохи повагавшись, він наслідував їх приклад і повторив клятву, яка раніше була закарбована в його пам’яті, але тепер була йому майже незнайома.
Ґу Ман тихо продекламував:
- Ми розділяємо одяг війни, не зупинятись і не відступати!
Він сів верхи на звичайного військового гнідого коня, пера на його шоломі погойдувались на вітрі.
Міська брама широко відчинилася і армія виступила на північ.
У цю мить він повернувся до своїх давніх друзів, своїх товаришів, до своєї Північної Прикордонної Армії в якості незначного солдата.
Все ніби повернулося до сонячного початку.
Ґу Ман повернув обличчя в сторону і ніби побачив, як поряд з ним все ще молодий Лу Джаньсін, ще юний і незрілий Мо Сі та сімдесят тисяч втрачених братів сідали на своїх коней. Вони були такі молоді, тоді як він був уже зламаний і старий.
- Не зупинятись і не відступати!
Під оглушливі крики військо рушило з Командної платформи на головну дорогу. Можливо, сонце в цей момент було занадто яскравим і пронизувало очі Ґу Мана навіть крізь його вії, через що їм хотілося пустити сльози.
Цього року він нарешті знову вирушив у похід.
Як і тоді, коли він був у розквіті сил у свої двадцять.
Далі
Розділ 143 - Сила Ляо
Через два дні. Місто Дадзе. Ніч. З офіційної резиденції губернатора Дадзе линув подібно дзюрчанню води звук. Спочатку ґуцінь міг звучати дуже витончено і ніжно, але якщо прислухатися уважніше, то могло виникнути моторошне відчуття. Ніби здалеку побачити прекрасну жінку в червоному, а, наблизившись, розпізнати в ній жіночий привид, що пливе в повітрі, відірвавши ноги від землі. Вбраний у блакитне заклинач з країни Ляо швидко пройшов коридором до головної зали, з якої долинали звуки ґуціня. Він склав руки перед дверима і сказав: - Ґвоши! Сторожова вежа на околиці міста виявила наближення армії Чонхва. Вони прибудуть до Дадзе щонайбільше за годину!! Людина в кімнаті не відповіла. Лише яскраве помаранчеве світло сочилося крізь білу легку тканину, що закривала віконце. Коли моторошна мелодія закінчилася, двері зі скрипом відчинилися і з них спокійно вийшов ґвоши країни Ляо. Цей чоловік був у вишуканій золотій масці та золотій короні. Він був лише державним наставником, але безсовісно переступав межі. На ньому було шовкове вбрання, вишите візерунком дракона і оздоблене срібними краями. Візерунок був витканий збагаченим шовком із хвостового пір’я птахів, що під місячним сяйвом повнився кольором. - Так швидко, - розтуливши вуста, дуже спокійним тоном сказав ґвоши. - Я думав, їм знадобиться щонайменше три дні, щоб дістатися сюди. Схоже, ми захопили велику територію процвітання і розлютили того маленького нахабу на троні Чонхва. Він посміхнувся і продовжив: - Оскільки шукачі справедливості не можуть дочекатися, щоб побитися з нами, чому б вам не піти до міста і не підготуватися? Не розчаровуйте гостей, що йдуть здалеку. Заклинач усе ще тримав голову опущеною, а руки складеними. Хоча голос ґвоши звучав спокійно, а обличчя виглядало приязним, заклинач навіть не наважувався підняти перед ним голову. Кожен у країні Ляо, навіть діти, які тільки-но навчилися говорити, знали, що в цій темній країні найжахливішою людиною був не правитель, а ґвоши, який мав владу монарха. Ця людина була темпераментною і жорстокою. Те, що він робив, не можна виміряти ні розумом, ні правилами. Що казати про інших, якщо навіть молодий імператор Ляо був для нього лиш купою бруду, яку він міг викинути, коли забажає. На початку, коли імператор тільки зайняв престол, він хотів об’єднати клан своєї матері, щоб усунути цю могутню людину. Але який результат? Зрештою, ще до того, як змова встигла статися, ґвоши вирвав усі ікла, а всіх причетних чиновників порубав на фарш. Імператор був у розпачі і зламався. Він заплакав і побіг шукати свою матір, на яку міг покластися. Але тієї холодної ночі ґвоши особисто прийшов до палацу матері імператора, в спальню. Здавалося, він навмисне намагався випробувати мужність нового монарха. Він був настільки божевільний, що принизив цю жінку перед молодим імператором, а потім дико розсміявся і обезголовив її. У темному розкішному палаці ґвоши ліниво розсахнув свій одяг, оголивши значну частину м’язистих грудей, занурив палець в гарячу кров жінки і мазнув нею по обличчі імператора Ляо. Сам же монарх тремтів і першою емоцією, яку він відчув, була не ненависть через смерть матері, а страх. - Не вбивай мене… Не вбивай… Ґвоши фальшиво посміхнувся. - Не вбивати тебе? А ти справді боягуз. - У-у-у-у… ґвоши… Будь ласка… Будь ласка… - Але це добре, - ґвоши подивився на кров на кінчиках своїх пальців і ледь помітно посміхнувся. - Якби ти був сильним, як твоя мати, було б цікаво грати з тобою, але тримати поруч — це ніби виховувати тигра. Це непогано, що ти боягуз. Тоді навіть сліпому було видно, хто справжній правитель. Дехто з дворян Ляо навіть запропонував ґвоши зайняти трон, але той не збирався цього робити. - Що цікавого в тому, щоб бути імператором? Це надто виснажливо. Краще бути ґвоши. Це спокусливо. Посада державного наставника — це те, чого я хочу найбільше у своєму житті, - чоловік мило посміхнувся. - Не примушуйте мене сходити на трон. Я дуже чемний. У мене немає таких диких амбіцій. Він не мав честолюбства вовка. Він був злісним звіром, який їв шерсть і пив кров. Однак він любив прикидатися добрим. Навіть якщо він підняв голову з черева здобичі, він все одно міг показати своїм закривавленим обличчям найсолодшу усмішку. Тому в Дев’яти Провінціях усі дуже добре знали, що країна Ляо в руках не у імператора, а у людини з похмурою вдачею. Ґвоши, державний наставник Ляо, був справжнім господарем цієї темної країни. Гонець, що в даний момент служив цьому чоловіку, звичайно, розумів ризики. До нього цього року в Ляо на цій посаді загинуло 32 заклинача. Деякі з них померли, навіть не знаючи, що саме в їх діях розізлило ґвоши, що він захотів обезголовити їх. А може, ніщо конкретне не злило його, а йому просто захотілося відрубати голови. - Що ти робиш? Ти не йдеш сповістити варту біля міської брами, щоб вони приготувалися? – ґвоши усміхнувся. - Ти навіть з цим не можеш впоратися? Хочеш і далі заважати мені цього вечора грати на ґуціні? Гонець відчув, як по всьому тілу виступив піт. - Так, так, так! – поспішно сказав він. - Я, я вже йду! Я йду! І поспіхом побіг. Ґвоши усміхнувся, дивлячись в спину посланця. Він ще трохи постояв у дворі, а потім повернувся до головної зали. Ця зала тепер була чистилищем на землі. Тіло губернатора міста Дадзе від Чонхва, що покінчив життя самогубством, не було винесено. Дружина, наложниці та шестеро його дітей повісилися, але їхні тіла не було знято. Він неквапливо пройшовся залою. Кінчики його тонких пальців торкалися мертвих висячих тіл. Його обличчя було розслабленим, наче він торкався вітряних дзвіночків. Ґвоши така обстановка дуже подобалася. Маючи подібні вподобання, хоч він і перебував в губернаторському маєтку вже два дні, він нікому не наказував прибрати тіла. Так він пройшов весь шлях до кінця головної зали, де був розміщений його ґуцінь. Під яскравим світлом можна було побачити, що цей музичний інструмент був зроблений з людської шкіри, струни – з волосся, і оздоблений він був дев’ятьма очима, які шалено оберталися. Він сів біля ґуціня, щипнув кілька струн, потім заплющив очі й знову неквапливо погладив цінь. «На захід від Ваньліцяо є солом’яна хатина, вода Байхватаня вкрита хвилями. Хмари на вітрі зелені, дощ червоний, запах ароматний. Стара книга Ховлу ушкоджена, голодні діти спустошені. Якщо бажаєш заповнити прірву, єдиний спосіб – відпустити це, і будеш божевільнішим, якщо засмієшся». Кінчики його пальців видобули зі струн довгу протяжну ноту, що поволі м’яко і сумно добігла кінця… Він грав народну колискову, коли за далекою стіною почувся звук зіткнення. Минуло багато часу – година, а може і дві. Здавалося, навіть земля здригнулася від гучного гуркоту. Від далеких міських воріт почувся невиразний крик: - Відкрийте бар’єр! Відкрийте захисний бар’єр! Заклиначам боронити східну міську браму! Криваві крики й вогонь, що спалахнув, долинали до маєтку губернатора розрізненими віддаленими звуками, які, наче відображення у воді, розбивало звучання дев’ятиокого ґуціня. Наприкінці пісні ґвоши нарешті підняв голову й легко наказав: - Вони досить швидко атакували місто. Підіть дізнайтесь, хто головнокомандувач Чонхва цього разу. Служитель, що стояв збоку, прийняв наказ і вийшов. Через деякий час він повернувся назад і відповів, схиливши голову: - Доповідаю ґвоши: брати в таборі з оборони міста сказали, що командир, посланий Чонхва цього разу — їх Сіхе-Дзюнь, Мо Сі! - Зовсім не дивно, - спокійно мовив ґвоши. – Мо Сі хоробрий і вміє вести бій, тільки не може битися зі своїм шисьоном. Тепер, коли ми повернули Ґу Мана назад, не дивно, що Чонхва прислали сюди його. А як щодо заступника командира? - Мужон Лянь. - Просто курець, - усміхнувся ґвоши. - Є... є ще один. - О? – зацікавився ґвоши. – І хто це? - Мужон Мендзе. Пальці ґвоши над ґуцінєм завмерли і він посміхнувся: - Посилати жінку в якості заступника командира? Чонхва вимирає? Чи їх маленький імператор хоче, щоб його сестра зблизилася з Мо Сі? Мужон Мендзе... практикуюча цілителька зі слабким духовним ядром - заступниця командувача... Скільки солдатів під її керівництвом? - П’ятдесят тисяч. - П’ятдесят тисяч? – засміявся ґвоши. - Навіть якщо у неї стратегічне мислення, вона не боїться вести за собою інших, будучи такою слабкою. Яка зухвала. - Ви маєте рацію, ґвоши. - До речі, - після короткої павзи раптом спитав державний наставник, - як там Ґу Ман? Я чув, що його стосунки з Мо Сі покращуються. Мо Сі навіть забрав його до свого маєтку як слугу. Він прийшов на цю битву? - Доповідаю ґвоши: генерал Ґу... - слуга збагнув помилку і поспішно виправився: - Я помилився, це Ґу, Ґу Ман… Ґвоши усміхнувся і сказав: - Не має значення. Він служив мені п’ять років. У нас не так багато правил, як в Чонхва. Якщо хочеш і надалі називати його генералом Ґу, у цьому немає нічого страшного. Хоча це було правдою, але як він міг наважитися називати Ґу Мана генералом? Слуга негайно сказав: - Ґвоши, будь ласка, вибачте мене. Згідно з інформацією, отриманою Військовою Радою Ляо, Ґу Ман був відправлений імператором Чонхва як піддослідне тіло для демонічного випробування. Коли він вийшов звідти, то був на порозі смерті. Якщо раптом він не отримав допомогу великого майстра, навіть якщо його просочили росою Тяньсян, що подовжує життя, він би не зміг одужати за такий короткий час настільки, щоб прийти на передову. Ґвоши не пом’якшився, почувши це. Він зіщулив очі, що спалахнули непередбачуваним світлом: - Хто сказав, що в Чонхва немає великих майстрів? Хіба Дзян Фулі не мудрець, який може оживляти мертвих? У його словах була нотка насмішки. Слуга швидко сказав: - Шпигуни, які стежили за Дзяном Фулі, сказали, що він знову вирушив у подорож і його немає в столиці Чонхва. - У нього дуже хороші навички, він завжди був невловимим. Якщо він не хоче бути поміченим, як би ви не стежили за ним, він завжди знайде можливість розчинитися в повітрі, - сказав ґвоши. – Серед ворогів Мужон Лянь і Мужон Мендзе не варті уваги. Нам треба слідкувати тільки за Мо Сі. І… якщо серед них буде хтось, схожий на Ґу Мана - доповідайте мені негайно. - Так! Ґвоши змахнув рукавом: - Все, іди. Добре обороняйте місто. Я маю на три дні піти в усамітнення. І через ці три дні я особисто розберуся з цими проблемами. Слуга шанобливо відповів, швидко вклонився й пішов. Кінчики пальців ґвоши знову лягли на струни ґуціня. Він щипнув кілька разів, а потім продовжив грати довгу мелодію. «Стара книга Ховлу ушкоджена, голодні діти спустошені. Якщо бажаєш заповнити прірву, єдиний спосіб – відпустити це, і будеш божевільнішим, якщо засмієшся». Ніч глибшала і гуркіт бою та вибухи вдалині стало ясно чути. Зовні за міською стіною заклиначі Чонхва та Країни Ляо билися між собою і поступово кров потекла рікою, однак звук ґуціня ґвоши у губернаторському маєтку в глибині міста не переривався. Коли місяць піднявся високо в небі і білий іній впав на черепицю, масляна лампа в маєтку губернатора спалахнула смугою іскор і раптом згасла. З такою кількістю трупів, що висіли в повітрі, резиденція виглядала як пристанище примар. Таке враження могло скластися також через раптову появу тьмяного світла за завісою за крок від ґвоши - у повітрі ширяла розмита світлова куля. Здавалося, вона завжди там була, але тільки зараз стала видимою. Однак її світло було настільки тьмяним, наче в будь-який момент могло згаснути. Ґвоши звів очі, що ховалися за золотою маскою, і його погляд упав на кулю слабкого світла. Він зціпив свої білі зуби й тихим голосом сказав: - … Дзінченю, я так довго тебе задобрюю, а ти все ще не хочеш прокидатися? Світлова куля, яку він назвав «Дзінчень» [чистий пил], пригнічено спалахнула і знову повільно потьмяніла… Ґвоши трохи примружив очі й тихо сказав: - Має бути межа твоїй сваволі. Одужуй якнайшвидше і повертайся зі мною. Якщо ти потрапиш в руки Чонхва, вони не зрозуміють тебе так добре, як я. Ти ж не хочеш знову бути запечатаним. Будь хорошим, прокидайся…
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!