Знову війна

Із буркотінням вода в чайнику закипіла.

Заклинач обернув гарячу мідну ручку рушником і обережно налив воду в червоне глиняне горнятко для чаю.

Це був трикімнатний будинок, у якому була лише вузька вітальня, ліворуч, за блакитною тканинною шторою, маленька кухня, праворуч - тонкі двері до спальні.

Він кілька разів протер стіл, перш ніж принести тацю з чаєм та дві тарілки з горіхами та фруктами.

- Ге-генерале Мо, випийте, будь ласка, чаю.

Цього разу він правильно звернувся до Мо Сі. Раніше в провулку заклинач, мабуть, справді був наляканий до нестями, інакше він би не назвав його «вітчимом».

- А це… - він боязко звів очі й зі страхом і трепетом подивився на Ґу Мана. - Е-е...

Як він має звертатися до неї?

Мачуха? Мама?

Обличчя цієї людини було закрито маскою, тому уявлення не мав, як до неї звернутись. Але він був абсолютно впевнений в тому, що бачив у провулку: їх генерал Мо, їх Сіхе-Дзюнь, холодний і байдужий як святе божество, хотів поцілувати її обличчя.

Хоча пізніше Мо Сі тихо кашлянув і пояснив йому, що в очі його друга потрапив пісок, і він допомагав здути його, але хто ж йому повірить?

Заклинач був наляканим і нервовим, відчував зацікавленість і страх – о, небеса, він справді, повертаючись додому з продуктової лавки, наштовхнувся на Сіхе-Дзюня, що мав таку особисту справу!

Що йому робити? Сіхе-Дзюнь його вб’є? Що за казкова зовнішність у цієї мачухи? Як давно вони разом? Принцесу Мендзе тримали в невіданні?

Мо Сі, що сидів за столом із холодним виразом обличчя, не знав, що голова його з виду шанобливого підлеглого повнилася бульбашками, кожна з яких містила надзвичайно небезпечне питання.

Мо Сі зробив ковток чаю. Заклинач дивився на його бліді й тонкі губи, і в його свідомості з’явилося ще кілька бульбашок.

Говорили, що чоловіки з тонкими губами непостійні. Раніше він думав, що Сіхе-Дзюнь був винятком, але хто ж знав, що і він виявиться таким. На жаль, принцеса Мендзе справді заслуговувала на співчуття - вона чекала стільки років, але все ж була покинута. Яка прикрість!

Але, якщо подумати, ця «мачуха» не розмовляла з тих пір, як вони зіткнулися. Він не знав ні її голосу, ні її вигляду. Крім того, вбрання на ній було вільним, і визначити її фігуру було важко. Можливо, це була принцеса Мендзе? Якщо принцеса хотіла прогулятися з Сіхе-Дзюнєм, але боялася бути поміченою, тоді в масці не було нічого дивного.

Ймовірно, його надмірна збентеженість відобразилася на його обличчі. Мо Сі безмовно подивився на нього й поставив чашку.

- Про що ти думаєш?

- Н-н-ні про що! Я ні про що не думав! Я просто шматок дерева без думок!

Мо Сі:

- ...

Заклинач закрив руками обличчя. Через деякий час він визирнув крізь щілини між пальцями й приглушеним голосом сказав:

- Генерале Мо, ваша… е-е, подруга… чи не хоче вона щось випити?

- Те саме, що і я. Ми тут лише для того, щоб принести трохи святкових дзондзи від імені старійшини Цінсю. Ми не затримаємось надовго. Вам не варто хвилюватись.

Він дістав зі своєї сумки цянькунь трохи солоних і солодких дзондзи, що вони робили у Дзяна Єсюе.

Мо Сі не знав, скільки дзондзи залишити, тому запитав:

- Скільки людей у вашій родині?

Заклинач почухав голову.

- Тільки я.

Почувши це, Ґу Ман не втримав тихого вигуку:

- Хм?

Заклинач рвучко повернув голову і спантеличено глянув на нього.

Не дивно, що в нього була така реакція. Хоча його голос був м’яким і тихим, він однозначно не був дівочим.

О, ні, подумав Ґу Ман. В цій збентеженій атмосфері Мо Сі легко мовив:

- Він вчора застудився, голос трохи хрипкий, і він не може нормально говорити… Можна попросити вас зробити для нього горнятко гарячого імбирного чаю? [Нагадаю, що «вона»/«він» китайською звучать однаково]

- Ой, ой… То вона охрипла… — пробурмотів заклинач й видихнув. - Звичайно.

З трудом вийшовши з цієї ситуації вони двоє випили чаю, залишили трохи дзондзи для заклинача, обмінялися з ним ще парою слів і пішли.

Дорогою Мо Сі запитав:

- Чому ти так здивувався, коли почув його слова?

- О, це довга історія. Цей хлопець, він був моїм підлеглим.

- … Я знаю.

- Знаєш? Тоді всі мої тридцять тисяч солдатів, що залишилися, приєдналися до твоєї Північної Прикордонної Армії. Я думав, ти не можеш сказати, хто з них був моїми братами, а хто від початку приєднався саме до тебе.

- Їх досить легко відрізнити, - сказав Мо Сі.

- Як?

- Усі заклиначі, яких привів ти, називають мене вітчимом.

- …

Оббиті залізом чорні шкіряні військові черевики видавали різкий звук, коли він крокував по зеленій цегляній доріжці.

- Вони думають, що я не знаю, але я знаю. У провулку, нервуючи, цей хлопець назвав мене вітчимом, тож я можу сказати, що він один з твоїх людей.

Ґу Ман зніяковіло потер носа. Через деякий час він сказав:

- Ну й нахаби, як вони можуть давати тобі випадкові прізвиська?

- Нічого, це нормально, - сказав Мо Сі. - Порівняно зі мною, ти був ближчий до них. Бачиш, через стільки років ти все ще пам’ятаєш обличчя цього солдата. Але я не маю враження про кожного з них. Я погано їх запам’ятовую. Я ніколи не був близький до них.

Ґу Ман з усмішкою сказав:

- Твій мозок вивчав магічні сувої і прикордонні звіти, йому не до запам’ятовування людей.

- …

Якщо продовжувати цю розмову, можливо, доведеться говорити про реорганізацію Північної прикордонної армії. Мо Сі не хотів цього — він не хотів, щоб Ґу Ман дізнався про Небесну Обітницю.

Насправді його стиль управління армією був таким же, як і його особистість – твердий як дерево, холодний як лід. Його легко було неправильно зрозуміти і подумати, що він не любив своїх солдат. Він не вмів словами надихати людей і не вмів з добротою згуртовувати підлеглих.

Через це, хоч він так довго очолював Північну Прикордонну Армію, його солдати поважали його, боялися, але не любили.

Крім Імператора було дуже мало людей, які знали, що він пожертвував десятьма роками свого життя, щоб поручитися за цю армію. Його воїни теж не знали, що зробив для них так званий «вітчим».

Тепер вже було зрозуміло, що Небесна Обітниця не мала значення. Ґу Ман уже отримав гарантії їх безпеки, Мо Сі дав обітницю пізніше. Навіть якби він тоді не присягнув, Імператор би не нашкодив тим тридцяти тисячам солдатів. Але що з того?

Коли ти занурений в таку ситуацію, ти не знаєш правди.

Їхній «вітчим» був дуже нудним і не був вмілим у тому, щоб говорити приємні слова. А люди не мали дару всевідання і ніхто не міг бачити, які таємниці ховаються під поверхнею. Можливо, він був недостатньо добрим, але він уже зробив усе що міг, використавши своє життя, щоб захистити тих, хто, як він думав, був у небезпеці.

Та, попри це, усе, що він отримав – це «вітчима», що промовлялось зі страхом.

- Генерал Мо все-таки аристократ, він не буде думати так само, як ми.

Хто сказав, що класова зневага проявлялася лише у вищих до нижчих? Цього командира аристократичного походження, що спустився в бруд, ніколи не приймали його власні солдати.

- Щодо того заклинача, - мовив Мо Сі. - Чому ти так здивувався, почувши, що його сім’я складається з нього одного?

- О, так, - сказав Ґу Ман. – Він ще молодий, бо пішов в армію, коли йому було шістнадцять. На той час він був наймолодшим солдатом під моїм командуванням. Тоді я запитав його, чого він приєднався до війська, і він розповів, що в нього є три старші брати і всі вони в армії, тому і він не міг сидіти без діла, не хотів залишатися вдома один, - тут очі Ґу Мана потьмяніли. - Троє його старших братів були дуже визначними та порядними. Якщо я правильно пам’ятаю, у рік, коли я покинув Чонхва, вони були живі. Я не очікував…

Мо Сі трохи помовчав, а тоді сказав:

- Мечі завжди були безжальними, не сприймай це так близько до серця. Ніхто не може захистити всіх. Робити все, що в твоїх силах, достатньо, щоб твоя совість була чиста.

Ґу Ман нічого не відповів. Через довгий час він раптом сказав:

- Старший з тих братів говорив, що коли у нього будуть гроші і він зможе купити будинок, він хотів би одружитися з дівчиною і жити спокійним життям.

- …

Після довгого мовчання Ґу Ман зітхнув.

- ... Було б добре, якби війни закінчувалися швидко.

Але війни не могли закінчуватися швидко. Навпаки, дні перемир’я швидко добігали кінця.

Незабаром після свята Двань-ян з півночі надійшло термінове повідомлення. В ньому говорилося, що країна Ляо зрадила їх довіру і порушила угоду про перемир’я. Вона напала на перевал Шитво - найслабше місцем на кордоні Чонхва. Перевал Шитво запитував термінову допомогу.

Коли прийшла ця звістка, стан Імператора погіршився настільки, що він навіть не міг ходити. Все, що йому залишалося - це довірити Мужон Мендзе взяти контроль над ситуацією в свої руки. Однак цивільні та військові чиновники, що не були повністю в курсі ситуації і намірів, були дуже незадоволені діями Імператора.

- Що за хвороба у Імператора?

- Якщо Його Величність захворів, його хворобу мають діагностувати троє старійшин платформи Шеньнон, а потім повідомити про неї важливих посадових осіб. Чому він просто сказав нам це і пішов у усамітнення? Такого не бувало за весь час правління династії!

Мо Сі ясно відчував атмосферу при дворі. Люди не знали, що імператор хворий на невиліковну хворобу, але папір ніколи не приховає вогню. Багато людей з активним розумом вже мали здогади, близькі до істини, просто не могли бути впевнені й не наважувалися на необдумані кроки. Але окрім них були ще старі вельможі, які геть не були розумними. Та хоч вони і не помітили проблем з Імператором, висування Мендзе їх дратувало. Вони поки що не наважувалися виступити проти імператора, а от суперечити Мендзе могли ще й як.

Мендзе мала намір послати на допомогу крилату кавалерію Чонхва, а також перекинути частину військ двох гарнізонів сусідніх фортець, щоб вирішити небезпечну ситуацію на перевалі Шитво. На думку Мо Сі, її пропозиція була реалізуємою і безпечною, але він не очікував, що вона буде більшістю відхилена.

- Крилата кавалерія підпорядковується безпосередньо Імператору. Хіба можна їх так легко відправити зі столиці?

- Перекидання військ — це велика справа. Навіть якщо принцеса хоче вдатися до цього, вона має спочатку провести військову та політичну нараду.

Це ще квіточки, те, до чого ще можна приписати слово «раціонально». Та були й такі вельможі, що прямо казали Мендзе, покладаючись на свій статус шляхетних ветеранів:

- Мужон Мендзе, ти просто жінка. Яке право ти маєш видавати військові накази?

- Одна справа, якби це був Ваншу-Дзюнь, але у вас навіть немає титулу. Ви обидва з імператорської родини, але у кого статус нижчий? Ми виконуємо накази імператора і дозволяємо вам головувати на зборах. Але ж ми не можемо дозволити дівчині мобілізувати війська! Якщо щось піде не так, хто буде нести відповідальність?

З такими обговореннями та політичними затримками, навіть якщо Мо Сі та інші важливі посадовці Військового Відомства були готові поручитися за Мендзе, військові накази видавалися дуже повільно. В результаті перевал Шитво був остаточно втрачений, війська Ляо з піднятими прапорами просунулися на південь і одним махом взяли три великі прикордонні міста - Фен, Дадзе та Хво. Вони захопили велику кількість цивільних і вбили десятки тисяч солдатів.

Хоч на момент, коли прийшла ця новина, Імператор трохи відновився і зміг відвідати засідання двору, та було вже надто пізно.

Він сидів на троні з вкрай холодним і похмурим виразом обличчя, розглядаючи звіти з кордону за останні двадцять днів, що були перед ним.

- До того, як перевал Шитво було взято, звідти поступило чотирнадцять термінових запитів про допомогу. Вони трималися сім днів, - Імператор кинув стос доповідей на стіл, підняв голову від білого хутряного коміра шуби і звів холодний погляд. – На той момент Цей Самотній надав повну владу Мендзе. Ви всі померли чи, може, всі вагітні? Чому ви поховалися, наче черепахи, і відмовились відправити війська?!