Хоча Ґу Ман уже здогадувався, якою буде відповідь Імператора, та ці слова справді вдарили його, як важкий молот. Його голос затремтів:
- Чому?!
- Через темну енергію цієї білої шахової фігури духовний потік Лу Джаньсіна більше не є чистим. Як ти думаєш, наскільки можливим є те, щоб людині з темною демонічною енергією в Чонхва дозволили жити добре?
З давніх часів людей, вражених темною енергією, або розривали на частини каретами, або катували до смерті на судовій платформі. Ти хочеш, щоб він змив свої злочини, а потім його марно замучили до смерті, чи щоб його смерть принаймні проклала шлях для Чонхва і для тебе?
Ґу Ман:
- …
- Цей Самотній хоче, щоб Чонхва прийняв рабів і зрозумів темну магію, - Імператор зробив павзу і сказав: - Але ціною буде те, що про несправедливість звинувачення Лу Джаньсіна знатимемо лише ми з тобою. Він має бути засуджений.
Під сильним вітром згасло ще кілька вогників і на Золотій платформі стало ще темніше.
Почувши ці слова, Ґу Ман трохи підняв голову, ніби стримував вологу в очах. Через деякий час він не став більше сперечатися з Імператором, а сказав низьким і хриплим голосом:
- … Тоді … що далі? Що буде після засудження?
- Далі я прокладу логічний шлях для твоєї зради. Після осіннього полювання цього року Лу Джаньсіна буде страчено, а рештки твоєї армії будуть затримані. Від мене не буде ані найменшого знаку милосердя по відношенню до рабів-заклиначів. Я зроблю все сумлінно - нехай цивільні та військові чиновники при дворі думають, що я остаточно обрав старих аристократів, нехай усі побачать, що я зменшую твою владу, принижую тебе і витісняю ... Я штовхатиму тебе на шлях зневіри.
- …
- Після осіннього полювання я дам тобі останній поштовх, щоб у тебе було достатньо причин зрадити країну.
Ґу Ман мовив:
- Зрадити на користь країни Ляо?
- Зрадити на користь країни Ляо.
Ґу Ман тихо розсміявся, ніби почув безглуздий жарт.
- Як далеко має зайти Імператор, щоб змусити людей повірити, що я, Ґу Ман, виберу найрозпуснішу й найтемнішу з двадцяти восьми країн дев’яти провінцій? Зрадити на користь Ляо…
Його посмішка раптом розтяглася ширше і гарне обличчя в цей момент стало виглядати трохи лютим від ненависті.
- Як я можу зрадити на користь абсурдної країни, яка вбила незліченну кількість моїх братів і запалила вогонь війни по всіх дев’яти провінціях?!
- Саме тому Лу-цін має загинути, - сказав імператор.
Якщо він не загине, ніхто не повірить, що генерал Ґу, колись всемогутній і вірний країні, вирішив піти до воріт країни Ляо. Тільки коли Лу Джаньсін помре, у твоєму серці може прорости зерно ненависті і буде можливість всьому цьому знайти логічне пояснення, - він зробив павзу і продовжив: - Ґу-ціне, подумай про це: що може бути втрачено, якщо врятувати Лу Джаньсіна?
Уяви, його підставили і це було виявлено. Але йому все одно судилося бути страченим через зараження демонічною енергією. Ти можеш подумати, що якщо він помре так, то принаймні поставляться справедливо до сімдесяти тисяч могил і тридцяти тисяч живих героїв твоєї армії. Але, кажу тобі: цього не буде.
У темних очах Імператора ніби збиралися темні хмари, свого роду важка облога, яку неможливо було прорвати силою однієї людини.
- Як тільки Лу Джаньсін помре, навіть якщо я захочу реабілітувати твою армію, нагородити твоїх солдатів і встановити пам’ятники, одразу вискочуть старі дворяни і будуть знаходити всякі дивні причини, щоб завадити цьому. Можливе ще жахливіше... Вони можуть сказати, що оскільки заступник генерала Лу був заражений темною демонічною енергією, то важко гарантувати, що в армії немає інших заражених людей. Вони краще вб'ють не ту людину, ніж відпустять її. Вони можуть навіть вимагати від мене вбити решту тридцять тисяч твоїх братів!
Ґу-ціне, твоя армія схожа на старий будинок, у якому зараз закінчилася вода. Я витягну з нього все, що зможу. Але Лу Джаньсін — це місце, куди впав вогонь. Його спалено до тла і неможливо врятувати.
Мені шкода.
- …
Ґу Ман довго мовчав, а тоді майже беземоційно промовив:
- Добре. Я розумію. Ми скарби, але вогонь може перетворити скарби Вашої Величності на попіл.
Він підняв очі.
- Ваша Величносте, знаєте, чим є моя армія в моїх очах?
Це питання насправді суперечило небесам, але Імператор не заперечив проти нього. Навпаки, вії його затремтіли, а вираз обличчя був сумним.
Ґу Ман:
- Вони моя кров, мої очі, мої руки та ноги, моя сім’я і моє життя.
Незалежно від того, наскільки дорогоцінний скарб, він марний, якщо його розбити, і він перетвориться на попіл, якщо його спалять у вогні. Але моя сім’я інша. Навіть якщо вони помруть, навіть якщо згорять, вони ніколи не перетворяться на бруд… у моєму серці їм завжди буде пам’ятник. Я буду пам’ятати кожне їхнє ім’я, кожне обличчя до того дня, коли сам помру.
Імператор:
- Я не маю на увазі це…
- Тоді що Ваша Величність має на увазі? - Ґу Ман тихо й жалюгідно посміхнувся. – Ваша Величність каже, що ми — Ваші скарби, але скарби — це не живі істоти. А ми — живі люди! Ми проливали кров за Вас, проливали сльози за Чонхва, служили Вам, тяжко працювали і навіть померли... не знаю, чи Ви помітили?
Крок за кроком він тиснув, наче сімдесят тисяч загиблих воїнів перетворилися на злих духів і захопили його тіло.
Вони стягували борги зі свого Імператора.
- Генерале Ґу… - Обличчя Імператора повільно сіріло, але зрештою він все ж таки підняв голову й подивився Ґу Манові в очі. - Я завжди це бачив.
Але хіба варто за репутацію однієї людини платити життям тридцяти тисяч людей, славою сімдесяти тисяч і майбутнім усіх рабів-заклиначів Чонхва?
Плечі Ґу Мана тремтіли, губи дрижали. Він хотів заперечити, але не міг нічого сказати.
Він був талановитим генералом і, звичайно, розумів, що Імператор мав рацію.
Слова Імператора були безжальними, та це був найправильніший шлях із найменшими жертвами. Але… але як він міг кивнути, як він міг це відпустити?…
- Того дня в Тронній залі ти став переді мною на коліна і благав поставити надгробки для твоїх загиблих воїнів і дати тим, що залишилися, вихід. Я дорікнув тобі за такі марення. Але зараз я стою перед тобою і можу дати клятву перед небесами, що я не дозволю жертві заступника генерала Лу пропасти даремно. Я можу пообіцяти тобі, що ти отримаєш все, що просив того дня, крім життя Лу Джаньсіна - сімдесят тисяч надгробків, які ти бажаєш, життя тридцяти тисяч солдатів, що залишилися - я можу дати це тобі.
Я навіть можу пообіцяти, що ти побачиш справедливе майбутнє для кожного героя, незалежно від його походження.
Ґу Ман зробив крок назад і похитав головою. Обіцянка Імператора була настільки важкою, що він мало не зігнувся. Через деякий час він хрипко пробурмотів:
- … Брехня…
- Я не брешу.
Ґу Ман ледь не збожеволів. Він раптом підняв голову, погляд його був як оголена гостра шабля, очі червоні, і він закричав Імператору:
- Брехун!!!
Гуркіт грому.
Серед шторму сліпого і зламаного Вівтарного Звіра розтривожили палицею та медом і він не знав, чому вірити. Він заревів на хазяїна, що приручив його, і загрюкотів кліткою.
Мо Сі заплющив очі. Його тіло терпіло біль від відновлення сувою, але болісніше було серцю, що згорнулося в комок і стікало кров’ю.
Вівтарний звір... Вівтарний звір...
У минулому саме така репутація генерала Ґу поширилася по всьому світу. Але зараз Мо Сі бачив лише закривавленого й обдертого звіра, що був замкнений у клітці та голосив.
Імператорський звір, звір Чонхва відчував такий біль, що волів би померти за страждання своїх братів. Але люди, що його виростили, здерли з нього шкіру й обмотали понівечене тіло шаром нової. Вони хотіли відправити його до іншої країни і дати йому витерпіти біль, який випалить в ньому останні сліди світла і тепла.
Під звуки проливного дощу Його Величність випростався, ніби була якась природна, притаманна лише Імператору сила, що підтримувала його і дозволила не відступати і не ховатися перед сильними емоціями Ґу Мана.
Він вже трохи змінився в обличчі.
Але все ж зміг це стримати.
- Як ти думаєш, чи можу я почуватися спокійно, приймаючи таке рішення?- Імператор мить помовчав і, нарешті, тихим голосом запитав: - Думаєш, я можу почуватись спокійно, підставляючи вірну та добру людину?
- …
- Думаєш, я можу почуватись спокійно, коли мій найвидатніший генерал мучиться, вкриваючись порізами та синцями, почуватись спокійно, відправляючи його в серце ворожої країни? Думаєш, я можу бути спокійним сьогодні тут, на Золотій платформі, під громом і блискавкою дев’яти небес, особисто все це тобі розповідаючи? – Під кінець голос Імператора ставав все голоснішим і голоснішим. Кінчики його пальців тремтіли, як і світло в очах. – Ґу-ціне… Ти сказав, що сімдесят тисяч людей загинули в битві на горі Фен Мін і ти бачив, як сімдесят тисяч скривджених душ вимагали від тебе плати вдень і вночі, лаяли тебе, проклинали, плювали в тебе, запитували, чому…
Його голос люто тремтів, і кожне слово, що зривалося з його губ, сочилося кров’ю.
- Ти думаєш… Цей Самотній не бачить таких картин?!
Ґу Ман підвів очі, відчуваючи, що це абсурд.
- Що може бачити Ваша Величність?
Як розбивають сімдесят тисяч скарбів? Чи як знищують подібні одна на одну глиняні фігурки?
Божевільний, справді божевільний.
З його вуст злетіли зневажливі слова. Йому зламали руки, а серце вирвали і Ґу Ман насправді наважився сказати таке в обличчя дракону.
- Ваша Величносте, Ви говорите, що сприймаєте нас як людей, що бачите втрачених мною братів, втрачених Вами підданих… Але Ви шкодуєте, що Ваша залізна армія втратила сімдесят тисяч монет. Шкодуєте за числом, групою героїв, не за живими людьми!
Останнє слово зірвалося, за Золотою платформою був вітер і дощ, а на самій платформі запанувала тиша.
Через довгий час Імператор міцно заплющив очі, а потім знову їх відкрив. Його губи ворухнулися, ніби він хотів щось сказати, але потім знову зімкнулись… Через деякий час, ніби з комом у горлі, він тихо і сумно промовив пару незрозумілих слів:
- Сю Сяомао.
Лише два слова - і Ґу Ман завмер.
Пальці Ґу Мана, які спочатку тремтіли від злості, здавалося, замерзли в лід. Він завмер, з недовірою дивлячись в обличчя Імператора, ніби йому здавалося, що це через гру своєї уяви він почув скромне й смішне ім’я свого побратима з вуст Сина Неба.
Але імена виходили з його вуст одне за одним - чітко, скорботно, урочисто.
- Лань Юфей, Дзінь Чен, Сунь Хе, Лво Чуань… - Одне ім’я за іншим вимовляв Імператор, а Ґу Ман бачив посмішки тих братів, чув їх голоси...
Чоловік, який любив випити і гартувати ножі.
Дядько з великою родимкою на переніссі.
Хлопець, що завжди програвав в азартні ігри, але не відмовлявся від них навіть після неодноразових попереджень.
Маленький повний ентузіазму нахаба п’ятнадцяти-шістнадцяти років, що сміливо приєднався до армії.
Ґу Ман зігнувся від безперервного потоку цих викликаючих душі імен. Він заховав обличчя в долоні, пальці у волоссі, і промовив:
- Не говоріть більше…
- Цінь Фей, Джао Шен, Вей Пін…
Здавалося, до його вух знову долинув щирий сміх Цинь Фея.
Джао Шен якось прибіг уночі до його намету і дав горщик солодкого вина, що привіз із міста. Він тримав його в руках і воно було ще тепле.
Вей Піну було вже тридцять років, але він все ще виглядав молодим. Коли він усміхався, можна було побачити два милих ікла. Він зарозуміло посміхнувся, коли попросив залишитися на горі Фен Мін, і це був останній раз, коли Ґу Ман з ним бачився.
Хто пам’ятатиме ці імена?… Хто згадає?!!
Генерале Ґу…
Генерале Ґу…
В житті герой серед людей, у смерті герой серед привидів…
Ні, ні, це все пусті слова. Я тільки сподівався, що ви зможете безпечно повернутися з кожного бою. Ніхто не хотів би, щоб його брати загинули...
- Більше не говоріть… - Ґу Ман від болю обхопив голову. Він схилився і став навколішки. Він ледь не зламався і заревів, як звір, що потрапив у пастку. - Не говоріть більше! НЕ ГОВОРІТЬ БІЛЬШЕ!!
- Я їх теж пам’ятаю.
- …
Імператор замовк. Він підійшов до Ґу Мана й подивився на чоловіка, що закопався в пил і згорнувся калачиком у піску перед ним. Він знову тихо сказав:
- Ґу Мане, я теж їх пам’ятаю.
Він навіть не назвав себе «цим самотнім».
- Вибач, я не проводив з ними день і ніч, як ти. Я не можу знати їхній вік, зовнішність, захоплення… все інше. Але коли я отримав список загиблих на горі Фен Мін солдатів, я запам’ятав їхні імена.
Холодне чоло Ґу Мана було незграбно притиснуте до землі, крупні сльози котилися по його щоках, він ридав і волав від горя …
Він справді зламався.
Він був весь понівечений і мовчки терпів. Йому нелегко було глушити біль і зализувати рани. Він ледь утримував спокій перед іншими. Однак Імператор розірвав плоть, яку він щойно зализав. Хлинула червона кров. Це було дуже боляче, надзвичайно боляче… настільки боляче, що він ось-ось помре!
- Тоді я подумав, - сказав Імператор. - Навіть якщо я не зможу встановити належний пам’ятник для них, я все одно хочу поховати ці імена в своєму серці… Генерале Ґу, щодня і щоночі я буду пам’ятати їх у своєму серці. Мені шкода... Цей Самотній відносно багатьох речей безсилий...
Він взяв Ґу Мана за руку і зачекав, поки той повільно підніме голову.
Очі Імператора також були вологими.
- Але, будь ласка, повір. У своєму житті Цей Самотній ніколи не бачив і ніколи не сприйматиме вас як низьких слуг.
Здається, це було таке просте й звичайне речення. Ніяких похвал. Але Ґу Ман гірко заплакав. Він підвівся, похитнувся й вирвався з руки Імператора. Він відійшов до краю Золотої платформи й поглянув на величну зелену гору і просторе небо. Його скорботні ридання ніби виривалися з горла, повного крові.
Проливний дощ миттєво поглинав його крики, гори й ріки виглядали похмуро під вітром і дощем. Здавалося, Ґу Ман був виснажений. Він сперся головою об поруччя, його плечі тремтіли, кутики очей і кінчик носа почервоніли. Він нічого не міг вимовити.
Через довгий час Імператор повільно підійшов до нього. Його губи ворухнулися і він тихо мовив:
- Ґу-ціне, тепер ти мені віриш? Слова Цього Самотнього щирі, я не брехав тобі.
- Цей Самотній може навіть дати клятву перед небом.
Він підняв два пальці до чола – так у Чонхва давали клятву.
На Золотій платформі, де майже дев’ять днів спалахувала блискавка, новий монарх Чонхва давав обіцянку важливому чиновнику.
- Якщо генерал Ґу погодиться на прохання Цього Самотнього сьогодні, я обов’язково виконаю три важливі справи, як обіцяв. По-перше, тридцять тисяч солдатів, що залишилися у генерала Ґу – Цей Самотній належним чином подбає про них. По-друге, закон, що дозволяє рабам Чонхва займатись вдосконаленням, не зазнає змін. По-третє, сімдесят тисяч душ, загиблих на горі Фен Мін – Цей Самотній поховає їх на Горі Душі Воїна відповідно до церемонії та поставить їм пам’ятники. Якщо будь-яку з цих трьох обіцянок я не виконаю, у мене не буде дітей, щоб виявляти синівську шанобливість до кінця мого життя, і я помру без належного поховання. Трон Чонхва буде зруйновано моїми власними руками, і я буду грішником до кінця свого життя.
Він на мить замовк, а потім додав останні кілька слів.
- У житті і в смерті ніколи не буде мені спокою.
Авторці є що сказати: не переживайте, буде ще третій шар правди. Хто чорний, а хто білий? Не поспішайте з висновками! Цілую вас.
Імператор: Я побачив, що вчора в розділі коментарів були сестрички, які були зворушені мною!
Ґу Ман: Чому б тобі не сказати, що вчора в розділі коментарів були сестрички, які зневажали тебе ще більше. Чому б тобі не повчитися у Мужон Ляня? Подивися на нього, все, що він має робити – це фліртувати, і ненависть зникає.
А-Лянь: ти можеш замовити онлайн прокат одягу і божественного спорядження для DPS. Коли одягнеш його, рівень агресивності ніколи не буде OT. Ваша Величносте, це найкращий вибір для тебе.
Далі
Розділ 120 - Щиросердно
Ґу Ман не міг не затремтіти. Він мав так мало. Він був відомим генералом, але був подібний до дитини-жебрака, безсоромно вимагаючи якихось благ у вельмож і просячи визнання. Тепер Імператор кинув на нього все, про що він благав, обіцяв йому все. Як його спина могла залишатись прямою? Зарозумілість була привілеєм таких людей як Мужон Лянь та Мо Сі, але в його розпорядженні її не було. Можливо, Імператор розумів це, тому не поспішав. Він стояв на місці, заклавши руки за спину, чекаючи, поки Ґу Ман повільно здасться, чекаючи, доки він повільно ступить на шлях без вороття. Чекаючи поки у Вівтарного Звіра не залишиться вибору, окрім як самому піти на заклання. Звичайно, через довгий час Ґу Ман підвів голову, його темні вологі очі дивилися на Імператора перед ним. Він уже заспокоївся, але світло в його очах перетворилося на вуглинки, серце – на мертвий попіл. - Мені доведеться потурбувати Вашу Величність... – Нарешті тихо мовив він. - Пообіцяйте мені одну річ. - Кажи. - Джаньсін… його не можна тримати в невіданні. Я хочу особисто піти до в’язниці і розповісти йому правду. Помовчавши деякий час, Імператор заплющив очі й зітхнув: - Ґу-ціне, чому ти маєш… - Тому що я відчуваю себе винним. - Але не говорити йому правди - це найкращий вибір для тебе, для мене і для Чонхва. - Ні, він має знати. Його жертва досить велика. Я прошу вас, принаймні зараз… подумайте про нього, - Ґу Ман болісно заплющив очі, сльози просочилися з його густих вій і капнули вниз. – Йому вже завдали шкоди... Я не можу допомогти... не можу врятувати його... Але я можу принаймні дати йому... Кожне з останніх слів було жорстоким, наче розпечене залізо, що ранило серце. - Я можу принаймні дати йому знати, що він ніколи не робив нічого поганого. Я можу принаймні дозволити йому… померти без почуття провини… Після цього речення голос ослаб, а фігура стала неясною. Сцена перед очима повільно темніла. Перш ніж темрява повністю поглинула Золоту платформу, Мо Сі побачив, як Ґу Ман повільно вклонився Імператору. Це була не покірність, а якесь виснаження. Його очі потемніли. У той же час різкий біль пронизав кінцівки і кістки Мо Сі! Нефритовий літопис-сувій знову став черпати силу з його плоті та крові. Однак Мо Сі відчував, що з його тіла висмоктується не лише духовна сила - здавалося, з нього витягували й розтирали в дрібний порошок душу. Але Мо Сі не відчував болю. Розмова на Золотій платформі восьмирічної давності все ще лунала в його вухах, а перед очима все ще коливався розпачливий вираз обличчя Ґу Мана. Нічний дощ, схема, жертва. Вісім років омани ... Генерале Ґу, мені потрібна людина. Вона має бути достатньо відданою, сміливою та розумною. Мені потрібна людина, яка могла б піти до країни Ляо та передавати інформацію для мене, яка могла б стати отрутою для країни Ляо і старих дворян... Ґу-ціне, чи бажаєш ти бути правою рукою Чонхва і взяти на себе такий тягар? … Чи готовий ти... щоб відтепер у всьому світі лише одна людина знала правду? Люди, яких ти захищатимеш, зневажатимуть тебе, усі твої колишні підлеглі не розумітимуть тебе, найближчий друг в твоєму житті буде твоїм ворогом. Ти вирвеш палаюче серце і запропонуєш гарячу кров усього свого життя, а всі пам'ятатимуть тільки твою зраду і пляму на твоєму імені. Ґу-ціне, генерале Ґу, Ґу Мане. Ти готовий? Голос ніби йшов із глибини хмар і пронизував його серце, як гостре шило. Світ закрутився перед його очима, і всі кольори розсипалися, як сніжинки, а потім зібралися разом. Мо Сі продовжував падати серед тремтячих уламків, наче у бездонну прірву. Його очі були широко відкриті і тільки коли він відчув якусь пекучу рідину у кутиках очей, він зрозумів, що плаче. Його тіло, здавалося, більше не належало йому, а душа ніби розкололася надвоє, і ці частини люто сперечались у руйнуванні. Йому згадувалися всі розмови з Ґу Маном у минулому, і розтирали його на попіл. Ґу Ман сказав: «Вони моя кров, мої очі, мої руки та ноги. Вони моя сім’я, моє життя». А він одного разу гнівно дорікнув Ґу Манові: «Коли ти власними руками вбивав незліченну кількість братів, Ґу Мане, чи шкодував ти про це хоч трохи?!» Ґу Ман сказав: «Як я можу зрадити на користь абсурдної країни, яка вбила незліченну кількість моїх братів і запалила вогонь війни по всіх дев’яти провінціях?!!» А він одного разу сказав: «Якщо ти хотів зрадити Чонхва, є багато країн, але ти вибрав країну Ляо. Ти хотів помститися за свої амбіції, за своїх товаришів, за свою гордість. Тебе не хвилювала чужа кров». Ґу Ман сказав: «Вони ніколи не перетворяться на бруд... Їм завжди буде пам’ятник у моєму серці. Я буду пам’ятати кожне їхнє ім’я, кожне обличчя до того дня, коли сам помру». Але він одного разу він вдарив Ґу Мана по щоці і сказав одне слово, що ранило його серце. Він сказав, що він… Подумавши про це слово, Мо Сі не міг не здригнутися, жахнувшись того, що сказав тоді. Він назвав його... брудним. Після того як Ґу Ман втратив пам’ять, він підсвідомо захотів носити героїчну стрічку Чонхва. Він підсвідомо прагнув того дня, коли зможе очистити своє ім’я й знову стати перед генералами й солдатами трьох армій, у своїй броні, що сяяла на сонці. Це була, мабуть, єдина втіха, яку Ґу Ман мав за роки життя під личиною. Єдине, що він мав — це ілюзорна мрія, його божевільна уява. А він зневажав його, за те, що той брудний. «Я справді відчув, що ця річ для мене дуже важлива…» Блакитноокий Ґу Ман, втративший пам’ять, боровся за свою стрічку. У цьому упертому і скорботному голосі, здавалося, відлунював біль цих років. Ляпас, якого він дав тоді Ґу Ману, ніби обернувся ляпасом по його власному обличчю. Пекло й щипало. Чим ти це заслужив? … Чим ти це заслужив?!!! Мо Сі був здивований тим, що в цей момент він не плакав, а усе ще міг стриматись. Він навіть не знав, чи він заціпенів від болю, чи справді загартував своє серце в камінь за роки відчаю. Хто знав значення Золотої платформи? Здавалося, що його кінцівки й кістки ось-ось розірвуться. Літопис гриз його душу і здавалося, що в глибині його голови лунав голос, який дошкуляв йому та питав. Хочеш продовжити перегляд? Мо Сі, Сіхе-Дзюню. З чого твоє серце? Як ти все ще можеш дивитися в очі цьому кривавому минулому і правді? Кожне слово було наче гострий ніж, що розрізав йому груди. Але його тіло, здавалося, було вже не його. Кров текла по грудях, але він нічого не відчував. Він широко розплющив очі в заціпенінні, як ходячий труп. Біль? Смерть? Крах духовного ядра? Це вже було неважливо. Байдуже, називайте мене залізом, каменем чи льодом. Дайте мені побачити далі. Я хочу знати все. Правду, яку приховали, проковтнули, забілили. Чому ти приховав це від мене… Чому… перед тим, як стати на цей шлях… ти відштовхнув мене в сторону… і я нічого не знав… Чому?!! Чому?.. Сувій-літопис похмуро мовив: - Якщо твоє серце таке, дай мені своїй плоть і кров… Він відчув колючий біль у грудях, ніби невидимий кіготь з численними зазубринами вхопився за серце. Духовна енергія ядра ніби почала випаровуватись і готова була вибухнути. Дзян Єсюе сказав, що якщо братись читати не повністю відновлений сувій-літопис, він поглинатиме духовну силу і змусить його страждати від болю від руйнування кісток і сухожиль. Але в цей момент Мо Сі відчував, що біль у кістках та сухожиллях був просто болем... Він не міг перекрити болю від правди. Так перед ним розсипались і збиралися, як хмари, незліченні роки минулого. Золота платформа зникла. Перед ним знову постала холодна й темна в’язниця. Це була камера, яку він бачив у Дзеркалі часу, камера, в якій сидів Лу Джаньсін. Сувій повернув його до холодної в’язниці, де він не міг бачити ні неба вгорі, ні землі внизу. Коли картина перед ним прояснилася, горло Мо Сі наповнилося сильним присмаком крові. Він терпів запаморочення і глянув угору, щоб побачити правду, що поставала перед ним... У темній камері вісім років тому була слабка лампа, в якій мляво миготів вогонь, ніби в ній от-от мало закінчитись масло. Лу Джаньсін сидів на вузькому й холодному кам’яному ліжку. На цей момент він ще не бачився з Ґу Маном і виглядав абсолютно іншою людиною – не тим спокійним і ясним заступником генерала Лу з Дзеркала Часу. Він пригнічено притулився до стіни, обличчя його ховалося в глибокій тіні, кілька пасом розпатланого волосся звисало перед очима. З ніг до голови він випромінював відчуття пригніченості. Зараз він був справжнім в’язнем. Двері камери зі скрипом відчинилися. Тюремник сказав: - Ти, на прізвище Лу, офіцер, посланий Імператором, тут! Ти можеш висказати будь-які претензії, які у тебе є, можеш висловити будь-які свої прохання, але пам’ятай про чесність! Не божеволій! Сказавши це, він улесливо посміхнувся і мовив до чоловіка, що стояв за дверима: - Прошу, пане. - Можете йти. «Офіцер» в масці зайшов до камери, наклав заклинання та підняв руку, щоб зачинити двері. У тісній кімнаті, окрім Мо Сі, якого інші не бачили, не було нікого, хто міг би почути їхню розмову. Лу Джаньсін не відчував ніякого хвилювання через прихід цього «офіцера», якому можна було поскаржитися - мабуть, тому, що таких людей у ці дні приходило багато, але жоден з них не дав йому надії. Тож він навіть обличчя не підвів. Його сильні руки лежали на колінах, він просто повторив прохання, яке, мабуть, повторював уже тисячі разів. Він сухо сказав: - Я хочу побачити Ґу Мана. - … - Більше нічого. У мене немає ніяких претензій, ніяких інших прохань, — позбавленим життя голосом пробурмотів Лу Джаньсін, ніби всю його душу висмоктали і залишився лиш цей слід одержимості. — Я хочу вибачитися. Йому особисто. Тоді ви можете мене вбити ... Можете робити що завгодно. Я не буду скаржитися. «Офіцер» нічого не сказав, натомість раптом став навколішки і тричі вклонився перед брудним ліжком Лу Джаньсіна. Лу Джаньсін нарешті відреагував. Він трохи здивувався: - … Що це означає? - Перед битвою на горі Фен Мін я грав з тобою в кості. Мені довелося піти, не провівши десяти раундів. Тоді ми домовилися продовжити гру після перемоги, — сказав прибулий і вийняв дві дерев’яні гральні кістки зі свого мішечка цянькунь. - Ми не змогли виграти бій. Але кубики я приніс. Дві дерев’яні гральні кістки мали червоний знак лотоса на сторонах із шістками. Лу Джаньсін був приголомшений, ніби в нього влучила блискавка. Він рвучко зіскочив з ліжка і мало не схопив «цензора» за комір. Той ще не закінчив говорити і не зняв маски. Але двоє братів, які виросли разом, добре знали один одного. Лу Джаньсін подивився на чорні очі за маскою — він ніколи не бачив ні в кого таких яскравих і жвавих очей, як у його доброго брата, його Ман-ера. Цьому сильному, непохитному чоловіку раптом перехопило дихання. Він подивився в очі Ґу Мана й сказав: - Мане!! Це ти?! «Офіцер» підняв руку і зняв з лиця маску. У тьмяному світлі відкрилося заплакане обличчя Ґу Мана. Останній раз, коли брати бачилися, один був славним генералом, інший — його заступником з палким духом. Здавалося, після того вони в одну мить опинилися тут. Одного понизили до простолюдина, другий уже був злочинцем. - Це я, - голос Ґу Мана був дуже хриплим. Він сказав з почервонілими очима: - … Вибач, минуло стільки часу… а я тільки зараз прийшов до тебе… Два брати зустрілися знову після довгої розлуки і не могли стримати емоцій: вони обійняли одне одного і заплакали. Через деякий час Лу Джаньсін витер сльози з обличчя й міцно взяв Ґу Мана за руку. Очевидно, у нього було ще багато запитань, наприклад, як ти прийшов, чому ти прийшов, як ти зараз… Але Лу Джаньсін подивився на обличчя свого брата, і першим, що він запитав, було: - Ман-ере, битва на горі Фен Мін… Ти все ще звинувачуєш мене? Ґу Манові перехопило подих: - Джаньсіне… Лу Джаньсін зав’яз у своїй провині і слова він тримав у своєму серці так довго, що вони полилися далі, як стихійне лихо. Він продовжував бурмотіти: - Я був імпульсивним. Не знаю чому… Здавалося, що я одержимий. Мені раптом подумалось, що не варто жертвувати своїм життям заради країни, здалося, що все, що ми робили, було того не варте… Але… Але… я так не думав… у мене час від часу з’являлись такі думки, та насправді я так не думав! Я підвів сімдесят тисяч братів на горі Фен Мін… Я не знаю, що зі мною сталося тоді. Мане, я підвів твою довіру, я підвів довіру братів… Кожна фраза пронизувала його серце. Лу Джаньсін був повний каяття. Очі червоні, заплакане обличчя - це вразило Мо Сі наче гостра голка. Лу Джаньсін перед ним був сповнений жалю через свою велику помилку і був геть не схожий на чоловіка з Дзеркала Часу. Лу Джаньсін у Дзеркалі говорив божевільні речі. Краще я зруйную його [життя], ніж спостерігатиму, як він сам руйнує своє життя та життя багатьох інших. Імператор урізав його силу... Це добре!! Ні … Ні, ні, ні, не так, все було не так. Правда була не такою. Мо Сі подивився на Лу Джаньсіна, який стояв на колінах перед Ґу Маном в жалю і агонії. У вухах гуділо… Не так… Все було не так!! Він чув, як Лу Джаньсін вибачався перед Ґу Маном, чув, як він сказав Ґу Ману: - Ман-ере, вибач. Мо Сі відчув лише холод по всьому тілу. Лу Джаньсін у Дзеркалі часу чітко розумів, що його смерть може врятувати життя решті тридцяти тисячам солдатів, тому хотів узяти всю провину на себе. Звичайно, він не був самовдоволеним божевільним, який обрізав мрії свого брата - він волів зберегти таємницю перед Мо Сі і не дати світові знати, що він герой, перетворений на лиходія, вірна людина, яку було несправедливо засуджено. *«Герой, перетворений на лиходія», «Кинутий до статуї зрадника», куплет про Юе Фея, того вірного генерала, який загинув за безпідставними звинуваченнями. Щоб захистити Ґу Мана, захистити солдатів, що залишилися, Імператор дав йому маску винного чиновника, маску хама, і він терпів це і носив її до смерті! … Виявлялося, що Лу Джаньсін ніколи не підводив Ґу Мана. Він був його близьким другом і заступником командира – і вони обидва стали мучениками. Нарешті Ґу Ману вдалося трохи заспокоїти Лу Джаньсіна. Він допоміг йому підвестися і сісти на край ліжка та звернувся до цього засмученого чоловіка: - Джаньсіне… Ти ніколи не підводив нас, від початку до кінця ти завжди був нашим братом. Це речення змусило Лу Джаньсіна, який щойно трохи заспокоївся, знову впасти. Він сховав обличчя в долонях, потер його і пробурмотів: - Ні... Я вбив посланника Жовлі. Я не контролював себе в той час і був засліплений своїм егоїзмом. Ґу Ман міцно взяв його за руку, його очі були геть червоні: - Це не так. - … Його слова були мов грім, що пронизує небо і важкі хмари. - Послухай мене, це не твій егоїзм засліпив тебе. А шахова гра Дженьлон у твоєму тілі.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!