Я також жива людина

Хоча Ґу Ман уже здогадувався, якою буде відповідь Імператора, та ці слова справді вдарили його, як важкий молот. Його голос затремтів:

- Чому?!

- Через темну енергію цієї білої шахової фігури духовний потік Лу Джаньсіна більше не є чистим. Як ти думаєш, наскільки можливим є те, щоб людині з темною демонічною енергією в Чонхва дозволили жити добре? 
 З давніх часів людей, вражених темною енергією, або розривали на частини каретами, або катували до смерті на судовій платформі. Ти хочеш, щоб він змив свої злочини, а потім його марно замучили до смерті, чи щоб його смерть принаймні проклала шлях для Чонхва і для тебе?

Ґу Ман:

- …

- Цей Самотній хоче, щоб Чонхва прийняв рабів і зрозумів темну магію, - Імператор зробив павзу і сказав: - Але ціною буде те, що про несправедливість звинувачення Лу Джаньсіна знатимемо лише ми з тобою. Він має бути засуджений.

Під сильним вітром згасло ще кілька вогників і на Золотій платформі стало ще темніше.

Почувши ці слова, Ґу Ман трохи підняв голову, ніби стримував вологу в очах. Через деякий час він не став більше сперечатися з Імператором, а сказав низьким і хриплим голосом:

- … Тоді … що далі? Що буде після засудження?

- Далі я прокладу логічний шлях для твоєї зради. Після осіннього полювання цього року Лу Джаньсіна буде страчено, а рештки твоєї армії будуть затримані. Від мене не буде ані найменшого знаку милосердя по відношенню до рабів-заклиначів. Я зроблю все сумлінно - нехай цивільні та військові чиновники при дворі думають, що я остаточно обрав старих аристократів, нехай усі побачать, що я зменшую твою владу, принижую тебе і витісняю ... Я штовхатиму тебе на шлях зневіри.

- …

- Після осіннього полювання я дам тобі останній поштовх, щоб у тебе було достатньо причин зрадити країну.

Ґу Ман мовив:

- Зрадити на користь країни Ляо?

- Зрадити на користь країни Ляо.

Ґу Ман тихо розсміявся, ніби почув безглуздий жарт.

- Як далеко має зайти Імператор, щоб змусити людей повірити, що я, Ґу Ман, виберу найрозпуснішу й найтемнішу з двадцяти восьми країн дев’яти провінцій? Зрадити на користь Ляо…

Його посмішка раптом розтяглася ширше і гарне обличчя в цей момент стало виглядати трохи лютим від ненависті.

- Як я можу зрадити на користь абсурдної країни, яка вбила незліченну кількість моїх братів і запалила вогонь війни по всіх дев’яти провінціях?!

- Саме тому Лу-цін має загинути, - сказав імператор. 
Якщо він не загине, ніхто не повірить, що генерал Ґу, колись всемогутній і вірний країні, вирішив піти до воріт країни Ляо. Тільки коли Лу Джаньсін помре, у твоєму серці може прорости зерно ненависті і буде можливість всьому цьому знайти логічне пояснення, - він зробив павзу і продовжив: - Ґу-ціне, подумай про це: що може бути втрачено, якщо врятувати Лу Джаньсіна? 

 Уяви, його підставили і це було виявлено. Але йому все одно судилося бути страченим через зараження демонічною енергією. Ти можеш подумати, що якщо він помре так, то принаймні поставляться справедливо до сімдесяти тисяч могил і тридцяти тисяч живих героїв твоєї армії. Але, кажу тобі: цього не буде.

У темних очах Імператора ніби збиралися темні хмари, свого роду важка облога, яку неможливо було прорвати силою однієї людини.

- Як тільки Лу Джаньсін помре, навіть якщо я захочу реабілітувати твою армію, нагородити твоїх солдатів і встановити пам’ятники, одразу вискочуть старі дворяни і будуть знаходити всякі дивні причини, щоб завадити цьому. Можливе ще жахливіше... Вони можуть сказати, що оскільки заступник генерала Лу був заражений темною демонічною енергією, то важко гарантувати, що в армії немає інших заражених людей. Вони краще вб'ють не ту людину, ніж відпустять її. Вони можуть навіть вимагати від мене вбити решту тридцять тисяч твоїх братів! 
 Ґу-ціне, твоя армія схожа на старий будинок, у якому зараз закінчилася вода. Я витягну з нього все, що зможу. Але Лу Джаньсін — це місце, куди впав вогонь. Його спалено до тла і неможливо врятувати.

      Мені шкода.

- …

Ґу Ман довго мовчав, а тоді майже беземоційно промовив:

- Добре. Я розумію. Ми скарби, але вогонь може перетворити скарби Вашої Величності на попіл.

Він підняв очі.

- Ваша Величносте, знаєте, чим є моя армія в моїх очах?

Це питання насправді суперечило небесам, але Імператор не заперечив проти нього. Навпаки, вії його затремтіли, а вираз обличчя був сумним.

Ґу Ман:

- Вони моя кров, мої очі, мої руки та ноги, моя сім’я і моє життя. 
 Незалежно від того, наскільки дорогоцінний скарб, він марний, якщо його розбити, і він перетвориться на попіл, якщо його спалять у вогні. Але моя сім’я інша. Навіть якщо вони помруть, навіть якщо згорять, вони ніколи не перетворяться на бруд… у моєму серці їм завжди буде пам’ятник. Я буду пам’ятати кожне їхнє ім’я, кожне обличчя до того дня, коли сам помру.

Імператор:

- Я не маю на увазі це…

- Тоді що Ваша Величність має на увазі? - Ґу Ман тихо й жалюгідно посміхнувся. – Ваша Величність каже, що ми — Ваші скарби, але скарби — це не живі істоти. А ми — живі люди! Ми проливали кров за Вас, проливали сльози за Чонхва, служили Вам, тяжко працювали і навіть померли... не знаю, чи Ви помітили?

Крок за кроком він тиснув, наче сімдесят тисяч загиблих воїнів перетворилися на злих духів і захопили його тіло.

Вони стягували борги зі свого Імператора.

- Генерале Ґу… - Обличчя Імператора повільно сіріло, але зрештою він все ж таки підняв голову й подивився Ґу Манові в очі. - Я завжди це бачив.

Але хіба варто за репутацію однієї людини платити життям тридцяти тисяч людей, славою сімдесяти тисяч і майбутнім усіх рабів-заклиначів Чонхва?

Плечі Ґу Мана тремтіли, губи дрижали. Він хотів заперечити, але не міг нічого сказати.

Він був талановитим генералом і, звичайно, розумів, що Імператор мав рацію.

Слова Імператора були безжальними, та це був найправильніший шлях із найменшими жертвами. Але… але як він міг кивнути, як він міг це відпустити?…

- Того дня в Тронній залі ти став переді мною на коліна і благав поставити надгробки для твоїх загиблих воїнів і дати тим, що залишилися, вихід. Я дорікнув тобі за такі марення. Але зараз я стою перед тобою і можу дати клятву перед небесами, що я не дозволю жертві заступника генерала Лу пропасти даремно. Я можу пообіцяти тобі, що ти отримаєш все, що просив того дня, крім життя Лу Джаньсіна - сімдесят тисяч надгробків, які ти бажаєш, життя тридцяти тисяч солдатів, що залишилися - я можу дати це тобі.

Я навіть можу пообіцяти, що ти побачиш справедливе майбутнє для кожного героя, незалежно від його походження.

Ґу Ман зробив крок назад і похитав головою. Обіцянка Імператора була настільки важкою, що він мало не зігнувся. Через деякий час він хрипко пробурмотів:

- … Брехня…

- Я не брешу.

Ґу Ман ледь не збожеволів. Він раптом підняв голову, погляд його був як оголена гостра шабля, очі червоні, і він закричав Імператору:

- Брехун!!!

Гуркіт грому.

Серед шторму сліпого і зламаного Вівтарного Звіра розтривожили палицею та медом і він не знав, чому вірити. Він заревів на хазяїна, що приручив його, і загрюкотів кліткою.

Мо Сі заплющив очі. Його тіло терпіло біль від відновлення сувою, але болісніше було серцю, що згорнулося в комок і стікало кров’ю.

Вівтарний звір... Вівтарний звір...

У минулому саме така репутація генерала Ґу поширилася по всьому світу. Але зараз Мо Сі бачив лише закривавленого й обдертого звіра, що був замкнений у клітці та голосив.

Імператорський звір, звір Чонхва відчував такий біль, що волів би померти за страждання своїх братів. Але люди, що його виростили, здерли з нього шкіру й обмотали понівечене тіло шаром нової. Вони хотіли відправити його до іншої країни і дати йому витерпіти біль, який випалить в ньому останні сліди світла і тепла.

Під звуки проливного дощу Його Величність випростався, ніби була якась природна, притаманна лише Імператору сила, що підтримувала його і дозволила не відступати і не ховатися перед сильними емоціями Ґу Мана.

Він вже трохи змінився в обличчі.

Але все ж зміг це стримати.

- Як ти думаєш, чи можу я почуватися спокійно, приймаючи таке рішення?- Імператор мить помовчав і, нарешті, тихим голосом запитав: - Думаєш, я можу почуватись спокійно, підставляючи вірну та добру людину?

- …

- Думаєш, я можу почуватись спокійно, коли мій найвидатніший генерал мучиться, вкриваючись порізами та синцями, почуватись спокійно, відправляючи його в серце ворожої країни? Думаєш, я можу бути спокійним сьогодні тут, на Золотій платформі, під громом і блискавкою дев’яти небес, особисто все це тобі розповідаючи? – Під кінець голос Імператора ставав все голоснішим і голоснішим. Кінчики його пальців тремтіли, як і світло в очах. – Ґу-ціне… Ти сказав, що сімдесят тисяч людей загинули в битві на горі Фен Мін і ти бачив, як сімдесят тисяч скривджених душ вимагали від тебе плати вдень і вночі, лаяли тебе, проклинали, плювали в тебе, запитували, чому…

Його голос люто тремтів, і кожне слово, що зривалося з його губ, сочилося кров’ю.

- Ти думаєш… Цей Самотній не бачить таких картин?!

Ґу Ман підвів очі, відчуваючи, що це абсурд.

- Що може бачити Ваша Величність?
Як розбивають сімдесят тисяч скарбів? Чи як знищують подібні одна на одну глиняні фігурки?

Божевільний, справді божевільний.

З його вуст злетіли зневажливі слова. Йому зламали руки, а серце вирвали і Ґу Ман насправді наважився сказати таке в обличчя дракону.

- Ваша Величносте, Ви говорите, що сприймаєте нас як людей, що бачите втрачених мною братів, втрачених Вами підданих… Але Ви шкодуєте, що Ваша залізна армія втратила сімдесят тисяч монет. Шкодуєте за числом, групою героїв, не за живими людьми!

Останнє слово зірвалося, за Золотою платформою був вітер і дощ, а на самій платформі запанувала тиша.

Через довгий час Імператор міцно заплющив очі, а потім знову їх відкрив. Його губи ворухнулися, ніби він хотів щось сказати, але потім знову зімкнулись… Через деякий час, ніби з комом у горлі, він тихо і сумно промовив пару незрозумілих слів:

- Сю Сяомао.

Лише два слова - і Ґу Ман завмер.

Пальці Ґу Мана, які спочатку тремтіли від злості, здавалося, замерзли в лід. Він завмер, з недовірою дивлячись в обличчя Імператора, ніби йому здавалося, що це через гру своєї уяви він почув скромне й смішне ім’я свого побратима з вуст Сина Неба.

Але імена виходили з його вуст одне за одним - чітко, скорботно, урочисто.

- Лань Юфей, Дзінь Чен, Сунь Хе, Лво Чуань… - Одне ім’я за іншим вимовляв Імператор, а Ґу Ман бачив посмішки тих братів, чув їх голоси...

Чоловік, який любив випити і гартувати ножі.

Дядько з великою родимкою на переніссі.

Хлопець, що завжди програвав в азартні ігри, але не відмовлявся від них навіть після неодноразових попереджень.

Маленький повний ентузіазму нахаба п’ятнадцяти-шістнадцяти років, що сміливо приєднався до армії.

Ґу Ман зігнувся від безперервного потоку цих викликаючих душі імен. Він заховав обличчя в долоні, пальці у волоссі, і промовив:

- Не говоріть більше…

- Цінь Фей, Джао Шен, Вей Пін…

Здавалося, до його вух знову долинув щирий сміх Цинь Фея.

Джао Шен якось прибіг уночі до його намету і дав горщик солодкого вина, що привіз із міста. Він тримав його в руках і воно було ще тепле.

Вей Піну було вже тридцять років, але він все ще виглядав молодим. Коли він усміхався, можна було побачити два милих ікла. Він зарозуміло посміхнувся, коли попросив залишитися на горі Фен Мін, і це був останній раз, коли Ґу Ман з ним бачився.

Хто пам’ятатиме ці імена?… Хто згадає?!!

Генерале Ґу…

Генерале Ґу…

В житті герой серед людей, у смерті герой серед привидів…

Ні, ні, це все пусті слова. Я тільки сподівався, що ви зможете безпечно повернутися з кожного бою. Ніхто не хотів би, щоб його брати загинули...

- Більше не говоріть… - Ґу Ман від болю обхопив голову. Він схилився і став навколішки. Він ледь не зламався і заревів, як звір, що потрапив у пастку. - Не говоріть більше! НЕ ГОВОРІТЬ БІЛЬШЕ!!

- Я їх теж пам’ятаю.

- …

Імператор замовк. Він підійшов до Ґу Мана й подивився на чоловіка, що закопався в пил і згорнувся калачиком у піску перед ним. Він знову тихо сказав:

- Ґу Мане, я теж їх пам’ятаю.

Він навіть не назвав себе «цим самотнім».

- Вибач, я не проводив з ними день і ніч, як ти. Я не можу знати їхній вік, зовнішність, захоплення… все інше. Але коли я отримав список загиблих на горі Фен Мін солдатів, я запам’ятав їхні імена.

Холодне чоло Ґу Мана було незграбно притиснуте до землі, крупні сльози котилися по його щоках, він ридав і волав від горя …

Він справді зламався.

Він був весь понівечений і мовчки терпів. Йому нелегко було глушити біль і зализувати рани. Він ледь утримував спокій перед іншими. Однак Імператор розірвав плоть, яку він щойно зализав. Хлинула червона кров. Це було дуже боляче, надзвичайно боляче… настільки боляче, що він ось-ось помре!

- Тоді я подумав, - сказав Імператор. - Навіть якщо я не зможу встановити належний пам’ятник для них, я все одно хочу поховати ці імена в своєму серці… Генерале Ґу, щодня і щоночі я буду пам’ятати їх у своєму серці. Мені шкода... Цей Самотній відносно багатьох речей безсилий...

Він взяв Ґу Мана за руку і зачекав, поки той повільно підніме голову.

Очі Імператора також були вологими.

- Але, будь ласка, повір. У своєму житті Цей Самотній ніколи не бачив і ніколи не сприйматиме вас як низьких слуг.

Здається, це було таке просте й звичайне речення. Ніяких похвал. Але Ґу Ман гірко заплакав. Він підвівся, похитнувся й вирвався з руки Імператора. Він відійшов до краю Золотої платформи й поглянув на величну зелену гору і просторе небо. Його скорботні ридання ніби виривалися з горла, повного крові.

Проливний дощ миттєво поглинав його крики, гори й ріки виглядали похмуро під вітром і дощем. Здавалося, Ґу Ман був виснажений. Він сперся головою об поруччя, його плечі тремтіли, кутики очей і кінчик носа почервоніли. Він нічого не міг вимовити.

Через довгий час Імператор повільно підійшов до нього. Його губи ворухнулися і він тихо мовив:

- Ґу-ціне, тепер ти мені віриш? Слова Цього Самотнього щирі, я не брехав тобі.

- Цей Самотній може навіть дати клятву перед небом.

Він підняв два пальці до чола – так у Чонхва давали клятву.

На Золотій платформі, де майже дев’ять днів спалахувала блискавка, новий монарх Чонхва давав обіцянку важливому чиновнику.

- Якщо генерал Ґу погодиться на прохання Цього Самотнього сьогодні, я обов’язково виконаю три важливі справи, як обіцяв. По-перше, тридцять тисяч солдатів, що залишилися у генерала Ґу – Цей Самотній належним чином подбає про них. По-друге, закон, що дозволяє рабам Чонхва займатись вдосконаленням, не зазнає змін. По-третє, сімдесят тисяч душ, загиблих на горі Фен Мін – Цей Самотній поховає їх на Горі Душі Воїна відповідно до церемонії та поставить їм пам’ятники. Якщо будь-яку з цих трьох обіцянок я не виконаю, у мене не буде дітей, щоб виявляти синівську шанобливість до кінця мого життя, і я помру без належного поховання. Трон Чонхва буде зруйновано моїми власними руками, і я буду грішником до кінця свого життя.

Він на мить замовк, а потім додав останні кілька слів.

- У житті і в смерті ніколи не буде мені спокою.

 

 

Авторці є що сказати: не переживайте, буде ще третій шар правди. Хто чорний, а хто білий? Не поспішайте з висновками! Цілую вас.

 

Імператор: Я побачив, що вчора в розділі коментарів були сестрички, які були зворушені мною!

Ґу Ман: Чому б тобі не сказати, що вчора в розділі коментарів були сестрички, які зневажали тебе ще більше. Чому б тобі не повчитися у Мужон Ляня? Подивися на нього, все, що він має робити – це фліртувати, і ненависть зникає.

А-Лянь: ти можеш замовити онлайн прокат одягу і божественного спорядження для DPS. Коли одягнеш його, рівень агресивності ніколи не буде OT. Ваша Величносте, це найкращий вибір для тебе.