В одній кімнаті

Але перш ніж він договорив, Мо Сі люто вдарив його по простягнутій руці.

- …

Посмішка зникла з обличчя Ґу Мана. Здавалося, що в його блакитних очах щось ледь помітно спалахнуло, але це тривало лише мить, а тоді він знову посміхнувся.

— Сердишся?

Мо Сі нічого не сказав. Він дивився на Ґу Мана і придушував якісь емоції, що переповнювали його і от-от могли виплеснутись назовні.

У цей момент вираз його обличчя був як у собаки, якому господар розбив серце, і водночас як у кота, якому наступили на хвіст. На його блідому обличчі нараз проступили сум і почуття власної гідності. Його очі трохи сльозилися, але він усе ще гордо тримався. Він скрипнув своїми білими зубами та люто й згорда глянув на Ґу Мана.

Через деякий час він придушив тремтіння в голосі і тихо сказав:

- Я повірив. Я не такий, як ти, я не можу сприймати все несерйозно.

- …

Ґу Ман замовк на мить, а потім посміхнувся:

- Послухай, ти все ще смієшся з Вуянь. Хіба ти не такий самий? Вона вперто наполягала, а ти вперто вірив.

На тильній стороні білої руки Мо Сі вже трохи випнулись вени.

Але Ґу Ман поводився так, наче не бачив цього, і лише сказав:

- То насправді ти не дуже відрізняєшся від неї. Ви обидва відчули, що вам не відповіли взаємністю, через що ображалися протягом багатьох років.

- Ти думаєш, я ображався всі ці роки лише тому, що мені не відповіли взаємністю?

Ґу Ман подивився на світло й тіні в очах Мо Сі майже зі співчуттям.

Але він деякий час мовчав, а тоді сказав:

- Чому ж іще?

Мо Сі різко заплющив очі. Його вії затремтіли, і емоції, які він стримував, раптом вирвалися назовні. Він вибухнув:

- Якби я дійсно просто не бажав цього приймати, хіба ти міг би все ще стояти переді мною і говорити мені ці речі?! Якби я просто не бажав це приймати, у мене було б багато способів втамувати це моє небажання. Взяти тебе силою, принизити, отруїти… Я не буду робити нічого з цього, але ти справді не розумієш?! Ґу Мане! Я ставлюся до тебе як до свого супутника, як до найкращого друга, як до свого...

Свого коханого. Свого Бога.

Що я ненавиджу, так це твою зраду і зміни. Ти покинув не тільки мене. Ти покинув також своїх братів, свої мрії, свою неймовірну славу.

Того, ким ти був раніше.

- Іди іншим шляхом і навіть якщо ти не матимеш нічого спільного зі мною до кінця свого життя, я не буду тебе звинувачувати.

- …

- Ґу Мане. Тоді ти ледь не вирвав мені серце.

Кінчики пальців Ґу Мана злегка тремтіли.

Голос Мо Сі був хрипким. Він підвів голову і подивився на нього. Його очі були темні, як зіркове небо.

- Ти все ще не розумієш?

- …

Ґу Ману на мить забракло слів. Ці чорні очі були сповнені болю.

Ґу Ман досі пам’ятав, що коли він їх уперше побачив вони не були такими. Уперше він побачив Мо Сі, коли той стояв під османтусом в Академії, одягнений у чорне вбрання з вишитим золотом зміїним візерунком, зібраним у високий хвіст волоссям і дивився на яблуню вдалині.

Його широкі рукави майоріли під вітром. Відчувши погляд позаду себе, Мо Сі відкинув волосся з обличчя, обернувся й глянув на Ґу Мана.

Його очі були тихі й глибокі, ясні й яскраві, як озеро, далеке від тлінного світу. В цих очах не було ніяких емоцій і їх погляд легко ковзнув по Ґу Ману.

Пізніше Ґу Ман ще кілька разів зустрічав його в Академії. Одного разу він бачив, як той сидів один біля кам’яних сходів і читав книгу. Іншим разом він бачив, як той прихилився до дерева й наодинці їв. Потім побачив, як він виходив з поля для тренувань в Академії, закусивши стрічку для волосся і збираючи волосся у хвіст. З-за краю широкого чорного вбрання виднілася його спітніла світла та тонка шия.

Він завжди був один.

- Молодий пан сім’ї Мо справді зарозумілий.

- Духовна сила — це добре, але коли вона настільки величезна – це ненормально. Хто знає, може він практикує якусь невідому темну техніку.

- Не кажи дурниць. Молодий пан Мо наполегливо працює. Хіба ти не чув, як Майстер Академії хвалив його щодня? Я чув, що відколи він вступив до Академії, то тренувався на стрільбищі кожен день до години хайши [21:00-23:00]. Хе-хе, мені цікаво, на кого він намагається справити враження, будучи таким працьовитим.

Ґу Ман насправді чув багато таких розмов у минулому. До того, як Мо Сі дізнався, хто такий «Ґу Ман», Ґу Ман вже чув ім’я Мо Сі. З розмов в Академії, сарказму Мужон Ляня він мимоволі чимало чув про цю людину.

Серед таких молодих панів було багато збоченців і честолюбців, що не виправдовували своїх високих імен. Дуже багато. У той час Ґу Манові здавалося, що Мо Сі міг звинувачувати в цьому лиш себе, і він не мав хорошого враження про цю людину.

До одного дня.

Того дня він випадково проходив повз майданчик в Академії і побачив двох рабів, що стояли на колінах перед Мо Сі. В руках у нього світилася духовна енергія. Ґу Ман подумав, що цей молодий пан використовує свою силу, щоб знущатися над рабами. Саме тоді, коли він збирався підійти щось сказати, він почув, як один із рабів заговорив, кланяючись із залитим сльозами обличчям.

- Юний пане Мо! Молодий пане Мо, ми дійсно помилилися! Ми, ми не хотіли красти ваші гроші, це просто… це просто…

Виснажена дівчина з пожовклою шкірою, що стояла поруч із ним, сказала тремтячим голосом:

- Просто ми справді голодні. Кілька днів тому ми образили молодого пана Мужона, і він покарав нас так, щоб ми не мали достатньо їжі... Ми голодували, і коли ми побачили, що Ви завжди один... ми набрались сміливості і хотіли... вкрасти... вкрасти Ваш мішечок з грошима.

- Вибачте… Молодий пане, будь ласка, змилуйтесь над нами. Моя сестра не їла три дні… вона ще така маленька… Я справді боюся, що вона не зможе вижити. Якщо Ви хочете покарати когось, покарайте мене. Будь ласка, пощадіть мою сестру...

- Брате, у-у-у-у…

- …

Мо Сі дивився на цих брата з сестрою і якийсь час мовчав. Червоне світло в його руках поступово згасло.

Він нічого не сказав. Опустив голову, дістав мішечок з грошима зі свого цянькунь і мовчки поклав на кам’яні сходи. А тоді розвернувся і пішов.

Ґу Ман, що стояв вдалині, був приголомшений його діями. Через давню історію з Хва По’Анєм, окрім слуг молодих панів, учням Академії не дозволялося мати жодних контактів зі звичайними рабами, не кажучи вже про допомогу їм. Це було великим табу Академії.

Але Мо Сі зробив це без вагань і не вимагаючи нічого натомість - так, наче це було природно.

Ґу Ман подивився на профіль молодого пана, рукава якого майоріли під вітром. Раптом у нього в серці промайнуло незрозуміле почуття.

Але якби на цьому все скінчилося, Ґу Ман не приділяв би такої уваги Мо Сі, як він робив пізніше. Його справді здивували новини, які раптово пролунали в Академії через кілька днів.

Мо Сі, сина Фулін-Дзюня, покарали батогом за порушення правил.

- О, невже настав день, коли молодий пан Мо зазнав страждань?

- Він так довго був на висоті. Це побиття нарешті зламало його престиж!

- Я чув, що він віддав свій мішечок з грошима рабам, брату з сестерою, і порушив правила. Зазвичай він прикидається старанним, а тепер ще й чистим і добрим. Я думаю він просто лицемір.

Коли Ґу Ман слухав ці обговорення в натовпі, у нього виникло зовсім інше почуття в серці. Коли ж він повернувся до маєтку, то раптом почув нестримний сміх Мужон Ляня, що долинав із двору.

- Той хлопець Мо справді дурень. Це був просто трюк. Він так легко повівся – це було неочікувано, ха-ха-ха!

- Пане, Ви незрівнянно мудрий. Як Мо Сі може бути Вашим противником?

- Гмм! Він порушив табу Академії. Якими б сильними не були його техніки, він не може бути визнаний талантом Академії. Конкурувати зі мною? — всміхнувся Мужон Лянь. — Він ще надто зелений.

Нарешті Ґу Ман зрозумів, що так звана «справа рабів брата й сестри» була навмисно підлаштована Мужон Лянєм, щоб зловити супротивника в пастку. Пара рабів взяла мішечок з грошима у Мо Сі і слухняно передала його Мужон Ляню, а той вже надіслав його разом зі скаргою дисциплінарному старійшині Академії, заявивши, що Мо Сі відкрито порушив правила Академії та особисто передав це рабам.

Як єдиний син сім’ї Мо Мо Сі не міг бути суворо покараним, але це було страшне табу Академії. Крім того, дисциплінарний старійшина дружив із родиною Ваншу-Дзюня протягом багатьох поколінь. Звичайно, він став на бік Мужон Ляня, тому Мо Сі все одно отримав догану.

У той час Ґу Ман був рабом Мужон Ляня і не спілкувався з Мо Сі. Навіть якщо йому було не по собі, він не міг нічого сказати Мо Сі, не те що відвідати його, як не міг і публічно розповісти про все.

Однак вже з того часу Мо Сі посіяв зернятко в серце Ґу Мана, яке пізніше виросло і розквіло.

Як мовиться, все визначено наперед і від того, що судилося, не втечеш.

Через кілька днів Ґу Ман йшов зеленою доріжкою в Академії. На нефритовій галявині не було нікого крім юнака, що самотньо сидів на березі біля дерева.

Мо Сі тихо сидів у тіні дерева і їв дзондзи з білого клейкого рису маленькими шматочками, дивлячись на бамбукові частинки, розкладені на його колінах. На його світлому обличчі ще був слід від батога, але це ніяк не сказалося на ньому. Навислі вії Мо Сі були такими ж густими, а погляд - таким же чистим, ані тіні образи.

Ґу Ман стояв за деревом і деякий час дивився на самотній і красивий силует, поки Мо Сі нарешті не помітив його надто зосереджений погляд. Він підвів голову від книги й подивився Ґу Манові в очі.

Ґу Ман:

- …

Мо Сі:

- ...?

Це був перший раз, коли Ґу Ман дивився прямо в цю пару чорних очей. Його долоні спітніли. Він завжди був веселим і легким, але зараз відчув себе незграбним.

Він нервово облизав губи. Він хотів усміхнутися Мо Сі, але розгубився. В цей момент вдалині йшов Лу Джаньсін. Він побачив його, помахав рукою і прокричав:

- Ман-ер! Чого ти тут стоїш?

Ґу Ман поспішно відповів, заїкаючись, і стрімко відвів погляд. Кінчики його вух почервоніли, коли тікав звідти.

Благородний пан Мо в той час не знав його і, мабуть, не пам’ятав, коли вони вперше глянули один одному в очі на обсадженій деревами доріжці.

Однак Ґу Ман запам’ятав це.

Ці чорні нефритові очі...

Запам’ятав цю чисту землю, яку усім серцем бажав захистити.

У солом’яній хатині Ґу Ман зітхнув і подивився на пару очей які тепер були лише за декілька сантиметрів від нього. У них були ненависть, образа, біль і впертість, навіть жорстокість і безжальність виднілися в їх глибині. Однак Ґу Ман ясно пам’ятав, що коли він вперше побачив Мо Сі, ці очі були наповнені лише спокоєм і праведністю.

Але, зрештою, вони були ті самі.

Ґу Ман відвів погляд.

Він боявся, що якщо продовжуватиме дивитися в ці очі, то не зможе більше приховувати деякі речі. Його серце, його розбите серце, почало боліти.

У солом’яній хатині стояла тиша. Ґу Ман більше нічого не сказав і присів на копицю сіна. Та тихо опустилася під ним і він улігся посеред м’яких рисових стебел і втупився поглядом у стелю.

Він знав, що повинен провести чітку межу між собою та Мо Сі. Мо Сі був його отрутою, смертельною, і ліків від неї не було. Він намагався зробити все можливе, щоб побудувати стіну між собою та Мо Сі. Проте коли він побачив по той бік стіни очі, сповнені тривогою й смутком, у нього затремтіли руки.

Насправді він волів би покинути цю вузьку солом’яну хатину, де окрім запаху сіна, він міг відчувати тільки легкий запах тіла Мо Сі.

Він мав міцну холодну маску, але не знав, як довго ця маска може протриматися поруч з Мо Сі.

- …

Вони більше нічого не сказали. Атмосфера була надзвичайно напруженою. Нарешті Ґу Ман не витримав і підвівся. Він змахнув з себе травинки, рушив до дверей хатини та визирнув крізь щілину.

Деякі кажани-демони досі шукали собі пару. Панував безлад. Це був не вдалий час для того, щоб виходити.

Ґу Ман міг лише повернутися до Мо Сі й сісти в заціпенінні, підперши щоку рукою. Він більше не хотів засмучувати Мо Сі. Завдаючи болю Мо Сі, він завдавав болю і собі.

Вони посиділи так деякий час. Ґу Ман глянув на Мо Сі.

Той сидів опустивши голову й зімкнувши вії.

Через якийсь час Ґу Ман знову крадькома глянув на нього.

Мо Сі все ще нічого не говорив і не звертав уваги Ґу Мана, тож той не знав, чи помітив він його блукаючі очі. Фактично, він замовк після свого емоційного спалаху, не бажаючи багато говорити.

Ґу Ман знав, що завдав йому справжнього болю.

В дійсності Ґу Ман знав, що Мо Сі не такий, як Вуянь.

Адже раніше вони справді мали пристрасний зв’язок. Він охоче спав з Мо Сі, але тепер звинувачував його в нерозсудливості. Він ясно бачив підтримку від Мо Сі, відчай Мо Сі та готовність Мо Сі ризикувати своїм життям в обмін на те, щоб він повернувся…

Але в їх нинішній ситуації який у нього був вибір окрім як змусити Мо Сі ненавидіти його і триматися подалі?

Серце Мо Сі було м’яким, сам він – прямою й чесною людиною. Він здавався безжальним, але Ґу Ман знав, що він добріший за інших. Ця доброта була схожа на допомогу, яку він надавав рабам в Академії – така, яку іншим було легко використати проти нього.

Тож, оскільки Ґу Ман вже обрав цей шлях, йому потрібно було лише, щоб Мо Сі ненавидів його. Не потрібні були «жалість», «невдоволеність», а особливо навіть найменша крапля любові.

Однак, перебуваючи так близько від нього та відчуваючи знайомий аромат від його тіла, серце Ґу Мана відчуло такий же неспокій, як і колись. Незалежно від того, наскільки ясно він розумів, що йому слід робити, він не міг уникнути хоч крихти жалісних ілюзій.

Якби все можна було змінити, якби він усе ще міг наблизитись до нього, як нічний метелик, що лине до полум’я, якби він усе ще міг обійняти його, якби він міг ще раз, прикриваючись пристрастю, бездумно сказати «Я кохаю тебе».

Як би було добре...

Після тривалого мовчання Ґу Ман нарешті порушив задушливу тишу, навмисно змінюючи тему:

- Кха-кха… Я раптом згадав: де кристал життя з Юе Ченьціна?

Мо Сі все ще не дивився на нього:

- В моєму мішечку цянькунь.

- Дістань, дай мені поглянути.

Камінь, декорований намистинами агату, було вийнято. Він блищав і ніби ставав все більш вологим. Ґу Ман деякий час дивився на нього, тримаючи в руці, а потім повернув Мо Сі.

- Схоже, у Дзян-сьона все йде добре. Нам нема потреби поспішати. Давай зачекаємо, поки ці демони-кажани порозходяться по хатках.

- … Гаразд.

Вони сиділи на копиці сіна, кожен зі своїми думками, чекаючи, поки кажани розійдуться.

На деякий час запала тиша.

Раптом до їхніх дверей наблизилась парочка демонів-кажанів, порушуючи тишу. Крізь бамбукову завісу вони могли бачити, як ті наче склеїлись в поцілунку, а також чути їх сміх.

- Не поспішай.

- Ми накопичуємо енергію для Королеви. Як нам не поспішати?

Кажаниця захихотіла, почулися звуки поцілунків:

- Хмм… ти можеш говорити лише про Королеву. Хіба ти не хочеш…

Решта слів потонула у вологому поцілунку.

- …

Ґу Ман не міг не глянути на Мо Сі. Той відчув його погляд і відвернувся. Тільки но Ґу Ман подумав, що Мо Сі збирається прикинутися глухим, як раптом почув, що той запитав:

- Що він мав на увазі під накопиченням енергії для Королеви?

- О, - сказав Ґу Ман. – Вуянь, здається, здатна поглинати духовну енергію, що виникає під час спаровування демонів-кажанів. Це особливість клану Вогняних Кажанів.

Мо Сі нічого не сказав, але його видима частина його обличчя ніби промовляла: «Це смішно».

- Вогняні Кажани хтиві. У цьому немає нічого дивного, - сказав Ґу Ман. - Коли вони всі порозходяться по гніздам, ми підемо.

Пара кажанів перед їхніми дверима жадібно цілувалися. Просто дивлячись на їхні тіні можна було відчути пристрасну атмосферу між ними. Парочка вже хотіла штовхнути двері, як раптом кажан зупинився.

- О, тут вже зайнято.

Голос кажаниці був дуже м’яким, нагадуючи журчання води.

- У сусідній ще порожньо. Ходімо туди.

Кажаняча пара зайшла до сусідньої хатинки. Мо Сі вже хотів зітхнути з полегшенням, як раптом почув глухий стукіт від стіни неподалік. Одразу після цього в їхній солом’яній хатині ще чіткіше почулися голоси парочки зі сторони тієї стіни.

- Дорогенька, дай поцілувати тебе ще раз…

- Не поспішай так…

- …

Ґу Ман крадькома кинув погляд на Мо Сі — і побачив, що обличчя у того вже потемніло.