Пролог

Якось у Чонхва було два молодих і перспективних генерала. Вони були різні, як вода й вогонь.

Того, хто був як вода, звали Мо Сі. По життю холостяк, він мав холодну і аскетичну натуру. У військових кількість ставок на те, коли генерал Мо пожертвує своєю цнотливістю, була достатньою, щоб вмить зробити будь-яку бідну душу багатим.

Того, хто був як вогонь, звали Ґу Ман. Він був теплим, любив сміятися, піклувався про дівчат як про дорогоцінності. Якби йому доводилося платити певну суму грошей кожного разу, коли він цілує дівчину, він би вже давно втратив усе, що мав, включаючи останню одежину. Пізніше Ґу Ман повернувся до Чонхва спиною і став генералом ворожої країни.

Одного дня, до того, як Ґу Ман став зрадником, йому раптом прийшла в голову ідея. Він узяв книгу, яку сам написав, і побіг до Мо Сі, щоб той додав від себе коментар.

Генерал Мо був з головою занурений у військові справи і лише запитав Ґу Мана:

- Про що ти написав?

- Про все, - схвильовано сказав Ґу Ман. – Смачна їжа, цікавий досвід, подорожні нотатки про гори та річки, каталог зброї та дріб’язкові справи життя.

Мо Сі взяв книгу, взяв у руку пензель і занурив його в чорнило, готуючись писати.

Ґу Ман посміхнувся і додав:

- Я також писав про тебе.

Мо Сі раптом насторожився, завмер і поглянув на нього.

- … Що ти про мене написав?

Ґу Ман щиро сказав:

- Я написав трохи про наше минуле.

- Про яке минуле?

Ґу Ман почухав голову, безсоромно розсміявся і швидко сказав:

- Про все.

- …

Мо Сі не відповів. Якийсь час він дивився на нього, потім опустив довгі вії й безвиразно написав два рядки холодних і суворих ієрогліфів на першій сторінці книжки.

«Ця книга заборонена. Порушники будуть покарані».