День 1

Розділ 2 - День 2

— Гей, раночку! — Вибач, але мені не подобається твоя присутність тут. Після кількох стуків у двері, вони відчиняються... з ланцюговим замком, що висить. — І якщо ти тут заради моєї сестри, її немає вдома. Її голос звучить пасивно-агресивно, як у кота, у якого шерсть стає дибки. — Я знаю, тому й вирішила почекати тут. Насправді це дивно, що світ живе як зазвичай, чи не так? Я сідаю перед дверима і говорю у відкриту щілину. Сьогодні я приїхала сюди потягом. Не можу повірити, що він досі працює. Це не зовсім те, про що вчора говорила Рірі, але є дивовижна кількість людей, які продовжують нормально працювати, поки не настане кінець. При цьому потяг був майже порожній, і в місті було дуже мало людей. Я впевнена, що всі вже думають про те, як вони збираються зустріти кінець, або починають готуватися до нього. Через дев'ять днів настане кінець світу. Чомусь це все ще не здається справжнім. — Я маю на увазі, що кінець за рогом і все таке... Дивлюсь на чисте небо. — Слухай, гадаю, Дораемон має лише один інструмент? Перемикач руйнування світу. — Ні, не має. Хіба ти маєш на увазі не Бомбу масового знищення? Або її, або, гадаю, ти сплутала це з якоюсь іншою історією. *Зброя з аніме та манґи «Дораемон», аналог ядерної бомби. — Ти точно знаєшся на цьому, га... Що ж, хай там як. Знаєш, було б погано, якби я мала право натиснути червону кнопку. Світ уже був би знищений багато разів. — Молодець. — Ні, до біса! Я маю на увазі те, що добре, що я не можу цього зробити, Рірі-чян. — Мені байдуже. Будь ласка, просто піди звідси. — Знаєш, ти схожа на людину, яка ніколи не натисне на кнопку, що б не сталося. Скажи, ти голодна? Де ти береш їжу, живучи вдома сама? — І що це ти робиш, відкриваючи бенто перед моїм будинком? Годі! — Слухай, я просто покладу її сюди. Я кладу сокиру перед воротами й підіймаю обидві руки, щоб вона бачила. Я впевнена, що в цій ситуації у світі жодна збройна організація не матиме мотивації атакувати цивільних осіб. — Я також купила для тебе порцію, тож як щодо того, щоб ми поїли разом? Здавалося, Рірі була дуже наполегливою в тому, щоб не пускати мене в дім. Але потім вона також сказала, що не хоче, щоб я сиділа і їла прямо перед її дверима. Компроміс, який вона запропонувала, це піти на задній двір. — Чудово! У цьому щось є. — ...Правда, він майже засохлий. Ніхто про нього не піклувався. — Ти не садила яблуні? — Це був образний вислів. Колись тут була галявина, мабуть. Але тепер у дворі майже нічого не залишилося, а те, що є, все зів'яле та коричневе. Дерево в кутку безлисте; я навіть не можу сказати, мертве воно чи живе. Здається, Рірі зголодніла, тому вона негайно відкрила бенто з яловичиною та рисом і з'їла. Я, мабуть, правильно здогадалася, що вона погано їсть відтоді, як почала жити сама. — Отже, ти достатньо довіряєш мені, щоб їсти їжу, яку я принесла, га? Здається, у неї зараз буде напад кашлю. — Миска була заклеєна скотчем, отже це те, що зазвичай купують в магазині перед станцією, чи не так? — Ти не підозрюєш, що я могла відклеїти скотч і плюнути всередину, по дорозі сюди? — У тебе немає причин це робити. — Нікому не потрібна причина, щоб робити погані вчинки. Мені дуже подобається спостерігати за Рірі, коли вона їсть мою власну миску рису з яловичиною. Дивлячись на те, як вона її поглинає, я розумію, що добре, що я вибрала великі порції. Ах, переваги молодості. Охайне чорне волосся, ніякого макіяжу, звичайні окуляри, нема претензійного модного вбрання. І її щоки виглядають такими ніжними та гладкими. І, здається, я занадто пильно спостерігала за Рірі. Тепер вона дивиться на мене з підозрою, насупивши брови. — Тож, ти дійсно була у стосунках з моєю сестрою? — Руру щось казала? Мабуть, вона розповіла сестрі, що я прийшла сюди вчора. — Сказала мені викликати поліцію. А ось це вже смішно. Безсумнівно, та жінка сказала б це. — Чому ти ображена на мою сестру? — Дещо сталося. Проблема між однією жінкою та іншою. Причина моєї образи проста. Вона переспала з кимось іншим і кинула мене, саме в такій послідовності. Справа настільки очевидна, що я думаю, все людство підтримало б мене. Це найбільш зрозуміла образа з усіх. Всі мені поспівчувають. Жертві. Але яка з цього користь? Моя дівчина пішла і ніколи не повернеться, і немає ніякого суду присяжних, щоб притягнути її до покарання. Я мушу покінчити з цим власними силами. До того, як світ розпадеться на друзки. — ...Будь ласка, не ухиляйся від відповіді. Незадоволено каже Рірі. — Гей, я хочу пити. Я посміхаюся і кажу їй, закінчивши свою порцію трохи раніше, ніж вона. — Мені байдуже. — Я зараз так хочу пити, що можу померти раніше, ніж мене настигне кінець світу. — Мені здається, той шланг все ще працює. Рірі вказує на брудний синій шланг, який залишили валятися. Не схоже, що вода буде чистою, але вода є вода. Інших варіантів не було. Я проводжу шланг до водопровідного крана і повертаю його. — Кйя! Занадто багато води; схоже, я закрутила його занадто сильно. Шланг б'ється, як змія, розбризкуючи воду по всьому подвір'ю. — Гей! Кумедно спостерігати, як Рірі стрибає туди-сюди з мискою в руках, намагаючись ухилитися від води. Краплі розлітаються навколо, виблискуючи під яскравим сонячним світлом. — Припини це!! Будь ласка, припини!! — Ахаха! До того часу, як я закрила кран, сухий газон промок наскрізь, і ми з Рірі були мокрі до нитки. Добре, що сьогодні сонячний день. — Ти негідниця. Я так сміюся, що стає важко дихати. — Гей, думаю, я прийду завтра знову. Хочеш щось поїсти? Рірі, мокра і втомлена, важко зітхає, а потім відповідає мені. Миска зі свининою та рисом, каже вона.