День 1

Ймовірно, через десять днів відбудеться кінець світу.

Як би це не було сумно, але так воно і станеться.

І якщо це правда, то я вирішила, що повинна закінчити одну справу.

Її адреса не змінилася. Я чула від знайомої, що вона досі тут живе. Непоказний поодинокий будинок.

Я дзвоню у двері, але ніхто не відповідає. Я продовжую дзвонити ще деякий час, перш ніж відчинити хвіртку, а тоді стукаю у вхідні двері.

— Привіт!

На вулиці все ще сонячно, тому я не бачу, чи горить всередині світло. Таке відчуття, що там нікого немає. Однак я не можу бути в цьому впевнена. Зважаючи на нинішню ситуацію, вони можуть просто мовчати.

— При~віт! Виходь!

Я продовжую стукати. Я вже подолала цей шлях. Я не збираюся просто повертатися назад.

Минає кілька хвилин; не знаю скільки саме. Як тільки я втомилася від стуків, я чую, як відчиняються двері.

— Гм, що..?

Дівчина, одягнена у шкільну уніформу, вийшла з роздратованим виглядом. Їй шістнадцять або сімнадцять, як мені здається. Вона носить окуляри та має волосся до плечей. Не пофарбована, без макіяжу. Таку дівчину я віддалено можу назвати головою комітету.

— Руру вдома?

— Її немає зараз... Тобі щось треба?

Вона пильно дивиться на мене, в її очах чітко видно підозру.

— Коли вона повернеться?

— Що це ти тримаєш?

У мене є одна річ, яку я хочу зробити на випадок, якщо через десять днів настане кінець світу.

— ...Це сокира.

І це — вбити цю жінку.

— Е, гм, я дзвоню в поліцію.

З переляканим виразом обличчя вона заявляє мені. Передбачувана, щира реакція.

— Ой, зачекай, зачекай! Я не збираюся завдати тобі шкоди. Тож... Руру не вдома?

— Отже, ти прийшла, щоб зробити щось моїй сестрі?

— Аа, то ти її молодша сестричка! Але ти зовсім на неї не схожа!

Якщо подумати, я могла чути раніше, що в неї є сестра. Я залишаюся при своїй думці, що їхні риси обличчя не схожі, це точно, але, здається, ця дівчина не любить, коли їй це говорять.

— Ще раз, я дзвоню в поліцію.

Каже вона з рішучістю, і намагається зачинити двері. Але я проштовхую одну ногу всередину, заважаючи їй. Вона робить крок назад, даючи мені можливість успішно увійти до будинку.

— То що, якщо ти це зробиш? Все одно має настати кінець світу. Нумо, скажи мені, де Руру.

Вона знову відступає; з кожним кроком я скорочую відстань між нами.

— Знаєш, я не якась підозріла особа. Просто її колишня дівчина. Я дещо ображена на неї та хочу її вбити, як бачиш, тож просто скажи мені, де вона.

— Ти ж знаєш, що я тобі не скажу!

— Дозволь вгадати, вілла в Хаямі? Раніше вона нею хвалилася. У неї немає машини, тому вона, мабуть, поїхала з матір'ю і батьком. Я права?

Зміна в її обличчі була дуже помітна. Здається, вона з тих, хто зовсім не вміє брехати. Абсолютно чесна дитина.

— Це має бути приємно, спостерігати за кінцем світу в дорогому місці з гарним краєвидом... Але чому ти досі тут, сестричко?

— ...Це не важливо.

— Ти все ще ходиш до школи? Чому?

Це має бути так, оскільки вона носить уніформу. Хоча я насправді не знаю, чи вони все ще проводять повноцінні заняття. Знову ж таки, наближається кінець світу; якби я була на її місці, я б точно не продовжувала навчання.

— ...Я ж сказала, що це не важливо.

— Який сенс, коли кінець світу вже не за горами?

Вона мовчала, на мить замислившись.

— Якби мені сказали, що завтра настане кінець світу, то ще сьогодні я посадила б яблуню.

*Цитата Мартіна Лютера Кінга.

— Що?

— Це відома цитата. Хіба ти не чула? Я б не очікувала, що хтось, як ти, її знає, але все ж...

— Навіщо тобі садити дерево, коли наближається кінець світу?

— Це питання мислення. Я ходитиму до школи, як зазвичай. Я продовжуватиму вчитися. Кінець світу може статися, а може й ні; це не має значення. Для мене це не важливо. Я робитиму лише те, що можу.

Здається, що більше вона говорила, тим більше розпалювалась. Її тон став твердим і владним.

— Гм, звучить безглуздо.

— Як я і казала раніше! ...Слухай, я закінчила з тобою розмову.

— То Руру справді немає вдома?

— Вона не повернеться ще якийсь час.

— Тоді я почекаю.

— Геть негайно!!

Вона говорить, практично кричачи мені в обличчя. У мене є зброя, але я точно не хотіла б знущатися з бідолашної дівчини.

Я хочу вбити її сестру, а не її.

— Чекай, я не почула твого імені. Мімі? Роро?

— Рірі!

Відповівши так, вона виглядає враженою.

— Рірі-чян, до завтра!

*Чян — аналог зменшено-пестливих суфіксів. Вказує на близькість і неофіційність відносин.

Я широко посміхаюся й махаю їй рукою. Тримаючи сокиру.

Червоніючи, вона відповідає мені, абсолютно щиро реагуючи:

— Ніколи більше сюди не повертайся!!