Відьму зачаровують (частина 8).

- Вибачте за очікування, - після затишшя в кімнаті пролунав сильний, твердий голос. Гарідж повністю домінував над ситуацією. Вартові, потрапивши під пригнічувальну ауру "таємничого незнайомця", виявилися не здатні поворухнути жодним м'язом. Вони навіть не в змозі вимовити хоч щось.

Суворим, ясним тоном лицар запитав приголомшених "гостей":

- На чиїй службі перебуваєте? Ім'я?

- ... м?

- Відсутність у вас ввічливості, а також продемонстрована вами агресивність змушує мене підозрювати, чи дійсно ви є справжніми стророжовими. Адже подібним чином чинять тільки лиходії, вірно?

Чоловіки негайно виправилися.

- ... незважаючи на ваш несподіваний візит, дівчина спробувала говорити ввічливо. Ви мали відповісти їй тим самим, але, замість цього, налякали бідолаху до такої міри, що вона ледве не втратила свідомість, - кажучи, він не припиняв погладжувати спину Роуз, яка притискалася до нього. З чаклунки вирвався звук, схожий на котяче муркотіння, такого Гарідж ніколи раніше не чув. Мелодійний голос чоловіка, що звучав солодше за всі десерти, які він приносив, лився їй у вуха, як мед. І, водночас, голову її заповнювала величезна кількість запитань.

"... ем... він поводиться так, ніби я його кохана..."

Її дихання поступово нормалізувалося, бо більше не доводиться брехати. На обличчі, прихованому капюшоном, щічки повернули здоровий колір. Тепер із нею має бути все гаразд. Роуз спробувала відсунутися, але Гарідж їй не дозволив...

"...Я-я маю й далі сидіти таким чином?"

Кількість запитань в голові збільшилася. Одне, два, три... Прямо зараз, вона ніби подумки грає в гру, мета якої розставити ряди знаків питання.

- Мені дуже шкода, я вчинив жахливо... Мене звати Наджа Хасара, член групи Арнафа Сульфуфа.

- Я Кев Бізель.

- Група Арнафа Сульфуфа, тоді вашим капітаном має бути сер Філсуф?

- Вірно, - поведінка вартових явно зазнала трансформації... і Роуз розуміє чому. Гарідж без особливих зусиль увімкнув свою високоблагородну поведінку. Простіше кажучи, всі вони опинилися під впливом його величної аури. Вартові розмовляють із ним так, ніби він їхній начальник, хоча неясно, усвідомлюють вони це чи ні.

- Колись в моїй молодості, Філсуф був камердинером мого батька. Тому я з дитинства знайомий з ним, - повідав лицар, ніби це нічого й не означає, продовжуючи гладити спину Роуз. Вона нічого не може з цим вдіяти. Зрештою, дівчина просто завмерла на його колінах як статуетка.

- ...в-вибачте. Але чи могли б ми дізнатися ваше ім'я, будь ласка? - вимовив страж із гірким виразом на обличчі. В очах цих двох можна помітити слова "смертний вирок".

- Гарідж Азм.

Роуз напружилася від того, з якою недбалістю він оголосив своє ім'я. Це призвело до того, що хлопець почав ще більш ніжно погладжувати її. Тепер чаклунка виявилася справді збентежена.

- ...що ж, цей королівський лицар перепрошує, раз в нього такий самий колір волосся, як і в злодія.

Стражники негайно встали по стійці струнко і відсалютували...

- ... вибачення просимо!!!

- М-м-м-м-ми дуже шкодуємо, що не впізнали вас раніше, лорд Азм!!!....

- Мене це не хвилює. Я турбуюся про... ви ж розумієте, про що я, чи не так? - його рука зупинилася. Аура домінування Гаріджа стихла. Решта троє відчули, як їх пронизав холод.

- Леді Відьма, ми шкодуємо про доставлені Вам проблеми!

- В майбутньому ми будемо більш відповідальними!

Міцні тіла стражників зігнулися, коли вони схилили голови перед дівчиною.

Роуз, звиваючись на місці, спробувала їм відповісти, однак чоловік ще міцніше обійняв її й зупинив. Оскільки вона не в змозі чинити опір його силі, довелося залишитися на місці.

Ці хлопці, мабуть, думають, що вони зараз все зіпсували. Вони вдвох більше не можуть дивитися на Роуз і Гаріджа.

- Але, хіба це не дивно? З якої причини Ви тут, лорде Азм?

- Гей, ідіоте, заткни свій рот!

- ... а що нам тоді написати в звіті!?

- Е-е-е, можемо написати що завгодно...!!!!!

Здається, якби їм обом зараз наказали стрибнути в озеро, вони б із радістю так і зробили. З їхніх облич видно, що залишатися тут - останнє, чого вони хочуть.

Гарідж дав відповідь:

- Я чоловік, а вона - жінка. Якщо Ви наполягаєте на подальшому втручанні в мої особисті справи, я буду більш ніж радий повідомити вашого капітана безпосередньо про вашу поведінку.

Охоронці затремтіли, перш ніж ненадовго піти в себе.

*****

Після того, як непрохані гості залишили дім, немов перелякані кролики, Роуз, нарешті, змогла прийти до тями. Але, варто було їй спробувати зістрибнути з чужих колін, як Харідж ще сильніше обійняв її. Дівчина опинилася в пастці, знехотя вона глянула на того, хто скував її:

- ...Пане Клієнт, що, як Ви думаєте, Ви творите!

- Що ж іще... Дорога?

Роуз фиркнула, думаючи, що чоловік так жартує!

- Ти знову можеш називати мене Гарідж.

"Він жахливий!!!" - Вона злиться. Лише секунду тому те, що відбувалося, було для неї занадто. Це надто несподівано, вона не в змозі залишатися спокійною!

- Ч-чому!? Чому ми поводилися як пара? Така нахабна брехня! Ба більше, чому Ви відкрили їм своє справжнє ім'я...!?

- Можу запитати тебе про те саме, Роуз, навіщо тобі брехати заради мене? - Вираз його обличчя став серйозним - він більше не жартує, як раніше. Гострі, ультрамариново-блакитні очі пронизують дівчину наскрізь. Здається, цей погляд звинувачує її. Замість того, щоб подякувати, він ще й критикує!? Чаклунка озирнулася і кинула у відповідь лютий погляд:

- Бо, впевнена, пан Клієнт не захотів би, щоб інші дізналися, що він відвідує подібні місця... - Ось причина спроби приховати лицаря. Відьма думала, що так в них не виникне жодних проблем. Вона в жодному разі не очікувала, що з цього приводу між ними вибухне суперечка.

- ...і через це ти збрехала? Ти наговорила неправди, яка мало не коштувала тобі життя?

Чому вона так відчайдушно брехала, чому вона наважилася ризикнути своїм життям заради нього?

Є тільки одна причина в цьому світі... "Тому що, Гарідж, я дорожу тобою більше, ніж власним життям."

... і, все ж таки, Роуз не може цього визнати.

- Я не знала, що наслідки будуть настільки жахливими... зрештою, це перший раз, коли я збрехала...

- Це не те, що я мав на увазі...

- Спочатку дайте відповідь мені... чому, чому Ви з'явилися? Незважаючи на те, що я терпіла біль, щоб укрити Вас... Ви навіть без приховування видали їм своє ім'я...

Слухаючи відчайдушне благання, Харідж нарешті пом'якшився. Він хотів, щоб співрозмовниця підбадьорилася.

- Через десять днів Принцеса вийде заміж в далекій країні. Після цього я буду звільнений з посади її охоронця. Тож такі чутки не вплинуть на мій статус. В них навіть не буде часу розвинутися в щось радикальне.

- Якщо це не викличе проблем ні у Вас, ні у міс Лау, я рада... але, як щодо Вашої родини?

- Моєї сім'ї? Це не важливо, я ж не спадкоємець. Крім того, через завчасний від'їзд їм не доведеться займатися поновленням мене на роботі, якщо слух все-таки коштуватиме мені посади. Мине місяць, перш ніж я повернуся, на той час все має заспокоїтися...

- ...значить, в цьому взагалі немає проблем!?

"Чому він такий спокійний?! " Чаклунка ж була готова кричати

- Що?

- Чутки про нас, як про коханців...

- ... рідко, коли ти засмучуєшся, покажи мені своє обличчя?

- Не грайся з моїми почуттями!? - прокричала Роуз у відповідь Гаріджу, який намагався підняти її за підборіддя, щоб поглянути на неї...

Однак, оскільки вона чинила опір досить сильно, тоді як лицар послабив хватку, дівчина втратила рівновагу.

- ...що ти намагаєшся зробити? - він встиг втримати її, не давши впасти. Відьма відчула себе дуже нерозумно.

"Мої гордість, любов і все інше можуть котитися в пекельне пекло!!!"

Хоча вона й шалено жадала захистити його, зрештою, виявилося, що це не мало значення. Від такого Роуз відчула себе жалюгідною...

Для неї ця дилема стає дедалі нестерпнішою.

Вирвавшись із рук коханого чоловіка, вона одразу ж вручила йому любовне зілля.

- ... Тримайте. Тепер у Вас більше немає тут ніяких справ, вірно!? Мені не потрібні Ваші гроші, тож зникніть! Ти підлий мерзенний диявол, жук!!!

Виштовхнувши Гаріджа зі свого будинку, вона з люттю зачинила двері.

- ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ!!! - Вперше в житті Роуз, Добра Відьма озера, викрикнула такі затяті прокляття.