Пролог. Відьма з розбитим серцем і любовне зілля. (Частина 2)

Дзинь-дзинь~

Дзвіночок видав гучний, високий звук, повідомляючи про відвідувача.

- Ласкаво просимо. Ви принесли його?

За спиною Хариджа темніло небо. Вночі ліс має особливо лякаючий вигляд. Навіть троянди, що ростуть тут відтоді, як юна відьма тут оселилася, здаються зараз моторошними.

- Ви можете увійти. Не забудьте внести його, - від Роуз не сховався похмурий погляд Гаріджа, коли той узяв з її рук ліхтар...

Цього слід було очікувати. Зрештою, ніхто ніколи не повинен давати слабину, особливо в присутності відьми. Проте Роуз зберегла спокій. Вона, будучи чаклункою, намагалася виглядати неупередженою, втім, ця позиція для неї звична справа.

Гарідж стягнув із себе плащ, потім ремені на талії і почав знімати меч. Отримавши з його рук згорток, Роуз непомітно глянула на обличчя гостя. Це те обличчя, що вона добре пам'ятає, те, від якого вона мало не непритомніла.

Під напруженими, але витонченими бровами виблискують мигдалеподібні очі. Це не дивно... як і те, що за кольором вони нагадують поверхню озера в сніговий день. Вуха прекрасної форми, злегка червоні від холоду, а платинові локони ці вуха закривають, ніби намагаючись їх захистити. Обличчя, за красою подібне до статуї, вирізаної найкращим скульптором у королівстві, змушувало ноги маленької відьми підкошуватися.

Однак зараз його прекрасні риси затьмарює розчарування.

Плащ і меч вмістили на вішалці. Ліхтар поставили поруч із палаючим каміном. Обидва увійшли в хатину, після чого Роуз щільно зачинила за собою двері.

Це - рідко відвідувана обитель відьми, що розташувалася на невеликому острові посеред озера. Роуз, "Добра відьма озера", живе саме тут.

Обитель захована глибоко в лісі, далеко від столиці. Її дім непомітний, адже його збудовано так, щоб уберегти від людських поглядів.

Озеро, оточене лісом, величезне.

Навесні розквітають яскраві квіти. Влітку околиці зеленіють. Восени червоніють. А взимку все забарвиться білим снігом - навіть поверхня води. Тут більше тварин, ніж людей, але й вони рідко заходять далі озера.

Єдине, що пов'язує острів із лісом - маленький човен. Він доволі старий, адже використовувався ще з часів бабусі Роуз. У доці човен зазвичай прив'язаний до кілка міцним шнуром.

Човняра немає, отже, будь-хто, хто бажає відвідати відьму, має знайти свій власний спосіб пересування.

Невеликі кущі ростуть по всьому маленькому острову, ще є поле - це все, за чим здатна легко доглядати самотня дівчина.

Роуз - відьма.

Її мати була відьмою, тому й вона народилася такою. Вона жила зі своєю бабусею відтоді, як у ранньому віці втратила матір.

Навіть для двох людей хатина занадто тісна. Усе тому, що казан, звичний у відьом інвентар для приготування зілля, займає більшу частину площі.

Стіни майже повністю закриті шафами для зберігання речей. Книги на полицях безладно розставлені упереміш із травами та інгредієнтами, що заповнюють порожні простори між ними. Деякі навіть валяються на підлозі. На додачу до всього є засоби прибирання, мітла і швабра, а велика ваза поруч із полицями заповнена сувоями.

Підлога захаращена речами, тому пересуватися в приміщенні доволі важко.

Зі стелі звисають лікарські трави, хутра і навіть в'ялена риба.

І моторошний запах. Суміш ядрьоних спецій і тваринної олії створює абсолютно неповторний, унікальний аромат.

Таким чином, єдиний простір, залишений для гостей, складається з невеликого столу і простого дерев'яного стільця просто біля входу. Зрозуміло, стіл не накритий скатертиною. Це місце найбільше схоже на комору.

- Тепер, дозволь мені побачити їх, - сказала Роуз, жестикулюючи обома руками. Гарідж зняв із пояса шкіряний згорток, не зводячи з відьми очей.

- Шерсть із шиї ультразвукового кажана і печінка сп'янілого вогняного щура. Я приніс усе згідно з Вашим запитом.

Роуз взяла брудну шкіряну сумку. Коли вона посунула весь мотлох, що розташувався на столі, щоб покласти на нього отримане, Гарідж зморщив брови. З якоїсь причини він роздратований...

У спробі зробити кімнату хоч трохи приємнішою, юна чаклунка запалила настільну лампу. Помаранчеве світло поширилося від центру стільниці, освітлюючи околиці. Ось, нарешті, Роуз розстебнула сумку.

- Добре, тут проблем немає, саме те, що потрібно! Крім того, вони бездоганні. Чорт забирай, я давно не бачила таких чудових екземплярів, при тому таких якісних...

Роуз була так вражена, ніби її облагодіяла своєю присутністю легендарна істота. Гарідж, своєю чергою, лише спокійно кивнув, приховуючи від світу свої справжні помисли.

- Ну, Відьмо, тепер ти, нарешті, можеш почати робити...

- Точно! Нарешті я можу попросити у Вас наступну партію матеріалів.

- ПОТРІБНО ЩОСЬ ЩЕ?!

Здивоване гучним криком, мініатюрне тіло Роуз підстрибнуло вгору приблизно на десяток сантиметрів. Через пишність її вбрання, тканина здавалася майже танцюючою. Ба більше, звуком підняло в повітря ще й пил.

- Скільки разів уже! "Пилок квітки, що цвіте тільки на кручі під час невеликого дощу"!... "Перша дощова крапля"!... "Коріння мандрагори"!... І багато іншого, що за раз не перелічити. Якби на вашому місці був справжній фармацевт, на нього вже чекала б смертна кара!

До цього моменту Харидж терпляче бігав за матеріалами. Але, оскільки будь-якому терпінню є межа, здається, хлопець до краплі вичерпав своє...