Прощавай, лавандо

Розділ 39: Прощавай, Лавандо

 

 

Амнезія кинула Аарона за допомогою родинної техніки. Техніка, яка використовує рухи супротивника, може легко повалити на землю великого чоловіка.

 

 

   — Пане Аароне, у вас жахлива поведінка. — Жінка прибрала свою руку від чолов'яги.

 

 

Аарона, який був завбільшки зі стіну, легко відкинули геть. І саме струнка Амнезія кинула його. Очі Марії загорілися.

 

 

Чоловік похитнувся на ногах, похитав головою і кліпнув, ніби намагаючись зрозуміти: сон це чи ні. До нього повернулася свідомість, і він ледь розплющив очі.

 

 

   — Марія належить Етвудам. Я її не віддам.

 

 

   — Ви, здається, не почули моїх слів. Марія вже є васалкою Її Величності Королеви. Ви не маєте права використовувати свою силу на ній. Чи означають ваші дії те, що лицарська родина Етвудів не поважає бажання Її Величності Королеви й протидіє їй? Я припускаю, що є велика ймовірність того, що Її Величність Королева позбавить вас лицарського звання. Ви все ще бажаєте протидіяти панночці Марії? — Мова Амнезії була ввічливою та невпинною. Жінці точно вдалося пояснити чолов'язі з ким він має справу.

 

 

   — Та щоб!.. — Аарон замахнувся на лицарку. — Як вона може чаклувати, якщо тест показав, що в неї зовсім немає магії! Гей, Маріє, чому ти не сказала, що вмієш чаклувати?!

 

 

   "Якби я сказала тобі, я працювала б більше за вола на полі". 

 

 

Марія та Амнезія зітхнули. Зрештою, мозок Аарона, здавалося, складався з м'язів.

 

 

   — Батьку, вона просто дурна чаклунка! — Робін, яка наполовину розплющила очі, вирішила втулити свої п'ять копійок. — У неї насправді немає жодного таланту! Єдине, чим вона володіє – це ось ця дурна світлова магія! У цих іспитах щось нечисто! Марія, що ти зробила?! — Робін нерозбірливо намагалася говорити. Вона починає радіти тому, що повертає собі впевненість. — Якщо ви забираєте її, то і мене не забудьте! Це в інтересах королівства!

 

 

   — В інтересах королівства? — Здивовано промовила лицарка.

 

 

   — Маріє, відповідай, де взяла гроші на іспити та одяг? Віддай мені все!

 

 

   "Уґх. Та що ж ти верзеш".

 

 

   — Мені подобається те, що на тобі. Дай мені, я підшию під себе.

 

 

   "Не уявляй її в короткій спідниці й довгих білих гольфах. Не уявляй, Маріє". — Марії раптово стало ніяково, вона похитала головою.

 

 

   — Ти, мала нахаба! Я сказала йти сюди, хіба ні? — Робін, яка до того вдавала із себе спокійну і п'яніла від цього, незабаром показала своє справжнє обличчя.

 

 

Марія стиснула сукню Амнезії.

 

 

— Хоч я і вмію користуватися магією, але я не звикла, щоб на мене кричали.

 

 

   — Замовкніть! Я втомилася вас слухати! — Амнезія голосно закричала.

 

 

Робін почала задихатися від такого.

 

Амнезія подивилася на Марію і кліпнула їй. Потім вона злегка прицмокнула вустами та кивнула. Дівчачі ланітки злегка підрум'янилися.

 

 

   — Це справа нашої родини, не лізь! Закрий ляду!..

 

 

   "Час їй уже замовкнути…" — Марія використала магію до Робін, вона змусила її замовкнути.

 

 

   — Графиня – гу!.. Гм? Мм-мм!!! Мм… — Робін несамовито почала обмацувати обличчя.

 

 

Це була ідея Амнезії. Вони домовилися, якщо старша донька забагато говоритиме, вони закриють їй рота за допомогою магії.

 

 

   — Не розумію, про що ти говориш.

 

 

   — Так. Зовсім не зрозуміло.

 

 

Вони подивилися одна на одну.

 

 

   — Що ж, скажу одне: це тобі за чотири роки голосного хропіння. Прощавай, сестро. — Марія почувається краще, бо сказала те, що хотіла сказати найбільше. Це була ретельно підібрана фраза.

 

 

　Сім'я приголомшена.

 

 

   — Я мала на увазі, ти чудово хропиш. Неначе соловейко співає!

 

 

Обличчя Робін стало червоним, як помідор, і вона стала схожою на чайник. Вона насупила брови, а міжбрів'я зморщила. — Мм-мм-мм!!! М! Ммм мм м!!!..

 

 

   "Ха-ха-ха!! А тепер перестань крутитися!"

 

 

Робін застигла. Зрештою, вона замовкла, і Аарон знову вийшов вперед. Елла й Алекс також виглядають так, ніби хочуть щось сказати. Алекс же продовжував витріщатися на спідницю та високі шкарпетки Марії.

 

Амнезія нарешті заносить свій меч над Етвудами, які дуже погано вміють слухати. Незнайомий звук скреготу металу змусив усіх завмерти.

 

 

   — Я забираю Марію до Королівської Гавані. Якщо хтось хоче зупинити мене – спробуйте!

 

 

　Це було останнє попередження. Всі присутні тут посиніли, дивлячись на блискуче сріблясте двосічне лезо. Лише Бонні, старша донька, залишалася слухняною. Амнезія пильно подивилася на них усіх, і з дзвінким звуком повернула меч у піхви.

 

　Церкві повернули її первісний спокій. Світло проникає крізь старовинний вітраж і осяває статую богині Серіс.

 

 

   — Ходімо, Маріє. — Амнезія поклала руку на плече дівчинки. — Батьку, пробачте, що завдали вам клопоту. — Промовила лицарка до священника.

 

 

   — Ох! Я нічого не чув і нічого не бачив!..

 

 

   — Дякую.

 

 

   "Гм? Вона більше нічого не каже. Я думала, вона повідомить комусь про поведінку батька".

 

 

Амнезія може доповідати Її Величності Королеві через графинь. Однак вона була стурбована тим, що знищення сім'ї Етвудів нікому не принесе користі і що дві талановиті дівчинки, Хлоя і Марія, матимуть простонародне походження.

 

　Королівству було б легше давати вказівки і мати кращий вигляд, якби до влади прийшли дворяни. Амнезія поставила на перше місце політичні рішення, інтереси Хлої та Марії. І, як і очікувала Марія, втрата лицарського звання не означало б нічого особливого.

 

　Якби це був, наприклад, акт насильства над дівчинкою, Амнезія доклала б усіх зусиль, щоб притягнути його до відповідальності. Аарон міг би сказати, що був радий, що Амнезія перевернула його.

 

 

   — Бережи себе, Маріє. Не застудися! — Священник, який до зустрічі з Марією страждав на ревматоїдний артрит, промовив ці слова зі щирою усмішкою.

 

　Старий священник перед статуєю богині. Це була мальовнича сцена.

 

 

   — Ви також, бережіть себе! До нових зустрічей!

 

 

   — Думаю, мені залишилося жити ще років двадцять.

 

 

   — Я була б щаслива, якби це було так. — Марія вклонилася дідусеві й повернулася тулубом до здивованих Етвудів. Здавалося, їм усім важко було повірити, що Марія їде до королівської столиці.

 

 

   — Дякую за вашу гостинність. Прощавайте. — З відкритим ротом і затуманеними очима Марія до самого кінця прощалася зі своїми сестрами і матінкою, перебуваючи в заціпенінні.

 

　Лише Аарон і Робін залишилися з лютими поглядами до кінця.

 

 

　Амнезія ритуально вклонилася, дві лицарки повторили за нею, і всі четверо вийшли з церкви.

 

 

   "Нарешті!"

 

 

Коли вони вийшли на вулицю, сонце було прямо над ними. Було вже перед полуднем. Амнезія, яка йшла поруч з Марією, глибоко видихнула, можливо, відчуваючи почуття свободи.

 

 

   — Маріє, ще раз повторю. З нетерпінням чекатиму на співпрацю з тобою в майбутньому.

 

 

   — Так! Я також!

 

 

   — Сподіваюся, з твоїми торбами все гаразд. Ми можемо йти?

 

 

   — Усі речі в моїй чарівній торбинці.

 

 

   — Гаразд. Більше не можу дивитися на цю лаванду.

 

 

   — Я теж. Але вона ще не розквітла, тож тут будуть гарні пейзажі лише тоді, коли квіти повністю дозріють. Якщо мені не потрібно бачитися з сім'єю, я можу повернутися, щоб оглянути визначні пам'ятки.

 

 

   — Сюди довго діставатися, тож я пас.

 

 

   "А, ясно. Амнезія не може використовувати магію перенесення".

 

 

Лицарка під'їхала на білому коні.

 

 

   — Дай мені руку. Ти колись їздила на коні?

 

 

   — Це вперше для мене.

 

 

   — Трохи вибоїсто, але ти звикнеш до цього. Спочатку Хлої було важко, але незабаром вона призвичаїлася. — Амнезія на білому коні нахиляється вперед і простягає руку.

 

　Її розкішне світле волосся колихалося. Бліді, тонкі пальці Амнезії виглядали для Марії як квиток до свободи, а серце палало в грудях.

 

 

   "Прощавайте, сестри. Ще побачимося, наставнице".

 

 

Дівчинка простягає руки до лицарки і хапається за неї. Амнезія легко підіймає Марію і саджає на коня.

 

Переклад з японської: Buruliy 

Редактура: Yuuiopop

Бета: Buruliy

https://t.me/KATARNOVEL