Планування нападу

Вийшовши з темних катакомб, дівчата помітили, що почало світати.

— Магія годинника... активувати! Ого, вже четверта ранку, — підтвердивши свої здогадки, Марія поглянула на Арію, яка стояла біля клумби. — Петер казав, що Василіск зазвичай покидає своє гніздо в кінці весни. Якщо це правда, то у нас немає часу на балачки. Якщо ми його пропустимо, доведеться чекати до наступного року.

— Ти справді хочеш цього?.. — Арія міцно стулила вуста, приховуючи своє хвилювання.

За словами Петера, Василіск з'являється наприкінці весни, бо полюбляє вишневі персики. Кілька років тому Арія разом із бабусею пішла збирати ці фрукти, і тоді вони натрапили на дракона.

— Я пам'ятаю, як ми помітили його в тих горах... Це було саме в кінці весни...

— Не хвилюйся! Я про це подбаю! — рішуче сказала Марія, притискаючи руку до грудей, намагаючись запевнити подругу в надійності своїх слів.

Зараз Арія знала, наскільки сильною є її товаришка, і вірила, що Марія зможе перемогти Василіска. Але водночас вона почувалася ніяково, адже більша частина роботи, як завжди, лягала на плечі подруги. Арія щиро хотіла допомогти, та боялася, що лише стане тягарем.

Помітивши її пригнічений вигляд, Марія спробувала підбадьорити її:
— Аріє, ти моя дорога подруга. Друзі завжди допомагають одне одному, тому тобі не варто про це хвилюватися.

— Маріє, але я... — очі Арії наповнилися сльозами. Вона почувалася безсило. І все ж була вдячна богині Селіс за те, що та подарувала їй таку чудову подругу. — Дякую тобі. Вибач, що не можу допомогти...

— Не варто. Я ж казала: залиш це на мене!

— Добре... але в такому разі ти можеш попросити в мене допомоги в будь-чому, що тобі буде потрібно. У тебе ж є мрія, так? Я допоможу втілити її в життя.

— Справді? Тоді ось вона: «Так якініку! Ні заручинам!»

— Ем... можеш пояснити інакше?

— Ха-ха-ха... вибач! Все просто: я хочу щодня їсти якініку!

— М? — Арія нахилила голову, задумавшись. — Що таке «якініку»? Це якась м'ясна страва?

— Так, саме так! Але... — Марія усміхнулася й розпочала справжню лекцію. Вона в усіх подробицях пояснила подрузі, що таке якініку, з чим його їдять і чому ця страва така особлива. Вона розповіла, що в Японії смажене м'ясо є звичною частиною раціону, але якініку так і не стало офіційною національною стравою. І, звісно, у них немає такого соусу, як у знаменитому Джоджоені.

— Ого... — Арія поклала палець на губи. — Поки слухала тебе, відчула, що зголодніла.

— Ось, тримай! — Марія дістала з мішечка добре підсмажене м'ясо птиці й простягнула подрузі.

Арія не здивувалася, адже не вперше отримувала даболу від Марії.
— Дякую.

— Хочеш посолити? — запитала Марія, витягуючи величезний шматок солі.

— Ого! Це висококласна приправа?

— Схоже на те! На землях Етвудів ще багато цієї радості. Бери, скільки потрібно!

— Ще раз тобі дякую, подруго.

Аарон чи одна з її сестер були б вкрай незадоволені, якби дізналися, якими запасами володіє Марія.

— Я допоможу тобі. А щодо заміжжя... Я знаю, як цього уникнути. Думаю, зможу тобі допомогти.

— Справді? Це так підбадьорює! — вигукнула Марія, дістаючи ще одну засмажену даболу й починаючи жувати її.

"Тепер я можу розраховувати на підтримку аристократичної родини, якщо справа дійде до шлюбу!" — подумала вона, усміхаючись до Арії.

— Що ж, мені пора йти. Хочу відвідати наставницю.

— Що?.. — Арія здивовано глянула на подругу, почувши таке раптове рішення.

— Буде краще, якщо перед тим, як вирушати за драконом, ми отримаємо більше інформації про нього, правда? Думаю, моя наставниця знає, де саме мешкає Василіск і як його можна подолати.

— Але... мені здається, тобі краще почекати, поки закінчаться сьогоднішні заняття. Нам, першорічкам, не дозволяється покидати територію без дозволу. Якщо тебе зловлять, тебе покарають...

— Я знаю. Але це нічого. Вони й так заберуть у мене одну зірку. Я завжди можу отримати нову, а от здолати дракона і врятувати твою бабусю — це вже не вийде так просто.

— Ти маєш рацію... Гаразд, я розумію. Постараюся прикрити тебе перед викладачами.

— Не варто. Я впевнена, що мої сусідки все одно донесуть на мене.

Марія дістала невеликий ящик, у якому були монети, отримані від королеви, і поставила його на землю.

— Що це?

— Дві тисячі золотих монет. Будь ласка, придбай за них необхідні інгредієнти з рецепту, — кажучи це, вона відкрила ящик і показала вміст Арії.

— Д-д-дві тисячі?.. — дівчина ошелешено дивилася на гроші. — Звідки в тебе така сума?!

— Королева видала мені їх за перемогу над Джірнітрою. Ти казала, що в твоєї родини зараз проблеми, так? Решту грошей віддай своїм батькам.

— Але це... забагато...

— Не турбуйся. Чесно кажучи, мені навіть трохи незручно носити з собою стільки грошей, тому я буду тільки вдячна, якщо ти їх візьмеш.

— Якщо ти наполягаєш... Дякую тобі, Маріє. Я розповім про це своєму батькові. Ми обов'язково відплатимо тобі в майбутньому.

— Добре.

Насправді вона й сама не знала, що робити з тими грошима, тому вирішила використати їх на благе діло. Якби їй справді потрібні були кошти, вона просто пішла б на полювання, знайшла рідкісні матеріали й продала їх.

До того ж у неї ще залишалися кілограми золотих і срібних злитків у чарівному мішечку, які можна було позбутися в будь-який момент. Не кажучи вже про сотні тонн залізних злитків... До речі, про них Титанія навіть не здогадувалася.

Переконавшись, що Арія сховала монети у своєму чарівному мішечку, Марія кинула погляд у бік гуртожитку Рози-Марії.

— Дякую, Аріє. Думаю, тобі вже час повертатися.

— Так... — вона підняла голову до неба, де вже сходило ранкове сонце.

— Маріє, можна я розкажу своїй сестрі про все, що сталося сьогодні? Вона буде щаслива дізнатися, що ми можемо врятувати бабусю. До того ж, вона краще орієнтується в аристократичному суспільстві, тож, без сумніву, одного дня зможе тобі допомогти.

— Звичайно. Розкажи їй.

"Діана здається впертою, але, сподіваюся, мені вдасться зблизитися з нею", — думаючи про сестру Арії, Марія раптом згадала про свою власну.

"Хлоя... Якщо я просто так зникну, вона хвилюватиметься, але..."

— Аріє, ти могла б повідомити Хлої, що я на деякий час зникну, щоб відвідати наставницю і перемогти Василіска?

— Ти впевнена?.. Твоя сестра дуже хвилюватиметься.

— Знаю... Якщо чесно, не хочу, щоб вона нервувала, але думаю, вона зрозуміє.

Ні, Марія навіть не здогадувалася, що Хлоя одразу знепритомніє, щойно дізнається, що її дорогоцінна молодша сестричка знову пішла битися з черговим старшим драконом.

— Гаразд, я зроблю все можливе, щоб вона не надто хвилювалася.

— Дякую. Мені час.

— Удачі, Маріє!

— Дякую!

Марія зробила останній укус, показала великий палець і вмить зникла, телепортувавшись за межі академії.

 

Переклад: Buruliy

Редактура: Yuuiopop

Подякувати: 4441 1111 3516 9708

T.me/KATARNOVEL