Хаос

— Залишайся тут!

 

Юкі, відомий своїми швидкими ногами, миттєво вибіг на вулицю.

 

Коли я поспішно вийшов за ним, я ніде не зміг побачити навіть його спини.

 

Поки я лиш почав бігти в бік сильних вибухів.

 

Але як вороги знайшли нас тут? Якщо нас і можна було десь і треба було виявити, то це мав би бути штаб.

 

Нарешті я знайшов місце вибухів: там був повний хаос.

 

Гвардійці вступили в бій з ворожими військами, і якимось чином поділили їх на авангард* і ар'єргард**. Їм вдавалося оточити їх наявною зброєю, але в порівнянні з ворогами, їхнє спорядження було на низькому рівні, а їхні навички також залишали бажання бути кращими.

 

*Аванга́рд – військова одиниця, яка під час пересування військ (флоту) походом (маршем) іде попереду головних сил для їхньої охорони.

 

**Ар'єрга́рд – військовий підрозділ, частина або з'єднання, що охороняє військо при переміщенні із фронту в тил або вздовж фронту.

 

Більше того, ворогом у камуфляжі, були Аккад та його підрозділ.

 

Моїм порятунком було те, що Аккад ще не з'явився в полі мого зору. Мабуть, він був там, звідки лунали всі вибухи, що було на певній відстані від мене.

 

Я не міг заспокоїтися, після того як зрозумів, що скоро можу опинитися поруч із цим чоловіком. Моє серце вистрибувало з грудей, а кров прилила до голови. Я не міг придушити хвилювання свого тіла.

 

Заспокойся. Справа в тому, що в таких ситуаціях наш головний пріоритет – не дозволити центральному стовпу оборони зруйнуватися до прибуття союзного кайдзіна: я повинен допомогти стримати ворога.

 

Я відрегулював дихання і приготував свою променеву рушницю. Я змусив їх повернутись на фабрику Гільгамеша, щоб забрати мою улюблену зброю.

 

Я відчув, як швидко зростає моя концентрація. Моє поле зору звужується. Я нічого не боюся. Я нічого не відчуваю. Я міцно тримав важкий ствол пістолета, без найменшого тремтіння, і натиснув на курок.

 

Один постріл. Два постріли.  Три постріли…

 

— Я знайшов тебе.

 

Голос, який я ніяк не міг забути, пролунав біля мого вуха.

 

Руки, наче сталь, обвились ззаду навколо моєї талії, і в наступну мить мій світ пофарбувався у чисто білий колір.

 

БАМММММ

 

Мене оточував щит Аккада, і я міг лише бачити, як стався вибух.

 

Дідько. Я забув про себе.

 

— Ти жартуєш…

 

В один удар щит був знищений.

 

Спалах вибуху поступово згасав, і мій зір прояснився настільки, щоб побачити, що, окрім мене, усі бойовики впали на землю.

 

Серед цієї жалюгідної сцени, де не пролунало жодного звуку, я виявив знайому постать. Я ахнув.

 

Я стряхнув руки Аккада і побіг.

 

— Ах! Юкі!

 

— Гей.

 

— Юкі! Ююкііі!!

 

Краєм ока я помітив, як Аккад нахмурився від невдоволення, але це не могло мати жодного відношення до мене.

 

Я обійняв Юкі, намагаючись перевірити його травми.

 

— З ним все буде добре. Я стримувався, тому ніхто не повинен був померти.

 

Аккад важко зітхнув. Він знову обхопив моє тіло руками і, приклавши силу, підняв мене.  Збентежений, я приставив до грудей свій дорогоцінний пістолет.

 

Він бере мене з собою?

 

Дідько! Дідько! Моє серце билося ще швидше.

 

— Алексе, зроби це швидко.

 

Лунав неумісно-веселий голос, і перед нами з'явилися ворожий бієць.

 

Я не міг у це повірити. Як йому вдалося пережити той вибух?

 

— А, я вже закінчив.

 

— Отже, ця дитина твоя дружина?

 

Власник голосу подивився на моє обличчя з широкою усмішкою. У 9 випадках з 10 люди, які усміхаються з повним ротом блискучих білих зубів, були американцями.

 

— Мнг. Це Хірото.

 

— Егх. Ти ж не маєш на увазі Хірото №1? Снайпера-аса?!

 

(Тимчасовий) американець відвернувся від мене з обличчям, на якому було все більше жаху. Які в тебе проблеми? Я теж не думав, що ви, хлопці, знаєте моє ім’я.

 

— Чудово, повернемося назад.

 

Аккад підняв мене на руки і дозволив своїм військам надати першу медичну допомогу своїм товаришам і навіть моїм пораненим союзникам.

 

— Ти відступаєш? Не збираєшся просуватися далі?

 

— В першу чергу потрібно забезпечити твою безпеку.

 

(Тимчасовий) американець прямо перед моїм носом енергійно підняв мені великий палець.

 

— Якби моєї дружини тут не було, я б продовжив шукати далі, щоб знайти тебе.

 

Чому вони зайшли так далеко заради мене? Чи справді Аккад думає про мене як про свого коханця? Але перш ніж я встиг запитати, вони почали тікати.

 

— Чі.

 

У той момент, коли Аккад клацнув язиком, усі стали напруженими й пильними.

 

Ми вийшли з будівлі й рухалися через ліс. Війська спритно розійшлися.

 

— Знизу!

 

ГУР-ГУР-ГУР...

 

З ревом з-під землі вирвалося темно-червоне щупальце, звиваючись у повітрі.

 

— Це монгольський Хробак Смерті, – несвідомо пробурмотів я.

 

— Вогонь!

 

Миттєво линув вогонь куль.