Відлов

Люди, разом з капітаном оточили мене, і коли ми зробили один крок із кімнати, я злякався.

 

Я думав, що буде незліченна кількість кімнат і квартир, вишуканих як та, у якій я був, але все було зовсім по іншому.

 

Величезний житловий будинок циліндричного типу, куди штучне світло проникало від стелі атріуму через зовнішню стіну, був лише будинком Аккада. Цей підрозділ знаходився в мертвій точці камер і оточений зліва, справа, вгору і вниз системою перехоплення.

 

— Це місце, безумовно, є головним притулком Аккада. Ми навіть не знали про існування цього об'єкта, тому передавач, встановлений доктором Сато, дійсно врятував вас.

 

Капітан у фартуху все пояснив мені, поки ми були в бігах, але він сказав, що доктор встановив передавач...? Коли він це зробив?

 

Мене вдалося врятувати завдяки цьому пристрою, але мені цікаво... Чому я відчуваю такий жаль?

 

— Союзники Аккада зараз зв'язуються з ним. Нам потрібно повернутися на базу протягом години.

 

Спочатку мене перевірили підозрілим пристроєм у нашій штаб-квартирі Хумбаби, яка знаходилася всередині гори і лиш потім – перевезли до науково-дослідного центру на добре прихованому самотньому острові.

 

Коли я прийшов, мене вже чекав доктор Сато, який, прикріпив усе моє тіло до апарату для огляду, щоб перевірити моє здоров'я. 

 

— Бачу, ти успішно виконав місію і спокусив його.

 

Він хотів мене додатково оглянути, щоб переконатися, що мої внутрішні органи не пошкоджені, і лише після того, як обережно підніс діагностичний прилад до мого живота, доктор задоволено кивнув.

 

— Молодець. Завтра я запитаю подробиці.

 

Після огляду мені сказали, що було вирішено, перевести мене до відділу досліджень і розробок, тому я прямував у призначене мені приміщення. По дорозі я помітив знайомого шатена і, не замислюючись, покликав.

 

— Юкі? Це ти, Юкі!?

 

Я підбіг до нього, щоб підтвердити його номерний знак.

 

— Юкі 511! Я так і думав! Ти живий!

 

— Невже це ти, Хірото?! Оце так! Пройшло так багато часу!

 

Юкі був бійцем, який брав участь у бою в МВС два місяці тому, через це у мене склалося враження, що він загинув.

 

— Після того, як Біґфута було вбито, у тебе була лише одна рука... Я міг лише підняти твій браслет для зберігання речей і...

 

— Стій. Будь ласка, не плач. У той час мене вразила одна з атак Аккада, але я вижив. Деякі люди знайшли моє тіло і через деякий час повернули мене до Хумбаби, хоча вони й були  схожі на союзників Аккада. Після чого мене вилікували.

 

Юкі усміхнувся блискучими карими очима і погладив мене по голові.

 

Юкі працював над будь-якими завданнями, які потрібно було виконати, він був працьовитим і завжди готовим допомоги, тому він був дійсно популярним номером моделі серед інших.

 

Було виготовлено велику кількість цієї партії, і цей зразок був 511-м.

 

Проте він був єдиним екземпляром, який доглядав за мною та допомагав мені в усіх видах проблем після того, як я вперше став бійцем.

 

— Що ще було використано при обміні...?

 

— О, так ти знав. Я також знав у той час, але вони змусили Хумбабу заплатити приблизно 100 000 золотом, і лиш після цього вони передали мене.

 

— От як це було... Слава богу...

 

— Більшість хлопців, які повернулися, майже повністю зняті з лінії фронту. Там було багато тих, кого я не знав.

 

— Ну, якби ти їх знав, тобі б довелося більше битися...

 

— Якщо чесно, я думав, що всі будуть убиті.

 

— Добре, що нас призначили в одну команду.

 

Після розмови з Юкі, ми нарешті розійшлися, і я, хлюпаючи носом, пішов до своєї квартири і відімкнув її.

 

Наступного дня мене викликало керівництво, і, коли я пояснив, скільки я перебував у полоні, вони вирішили доручити мені виконувати загальні обов'язки відділу досліджень і розробок.

 

Окрім того, що мені пощастило потрапити до того ж загону, що й Юкі, я був радий виявити, що керівником загону був той, хто брав відповідальність за їхні дії та давав конкретні вказівки.

 

Коли мій колишній бос із «дружніх відбивних з баранини» взагалі починав давати вказівки, вони були нечіткими та непотрібними.

 

«Можете запитувати мене при потребі», – говорив він на одному диханні, але коли йому починали задавати питання, для більш детального пояснення, він завжди відповідав: «Ви навіть цього не розумієте?». А потім, коли ми збиралися, щоб спробувати самостійно розібратися, і неминуче зазнавали невдачі, він знущався над нами. Бос був таким «важким» начальником.

 

Але посади керівників загону могли отримати лише люди, тож у нас не було іншого вибору, окрім як покірно змиритися.

 

Порівняно з тим, це робоче місце – щаслива перерва.

 

Цікаво, чи добре почуваються мої колеги з моєї попередньої команди? Було б чудово, якби ці хлопці також швидко перейшли.

 

Щоб звикнути до своєї нової роботи, я попросився на повний робочий день.

 

Але, коли я йшов коридором або перед тим, як лягав спати, на коротку мить, я відчував міцні руки Аккада або дотик його довгих пальців. Я запам'ятав ці відчуття, збентежувався й червонів.

 

Я робив з цим красивим чоловіком різні дивовижні речі, які гарно виглядали зі сторони. Навіть якби я сказав: «Гей, я кохався з ним!», ніхто б мені не повірив, тому я не можу нікому про це розказати.

 

Дивно те, що, незважаючи на те, що Аккад вбив так багато моїх союзників, я анітрохи на нього не ображаюся.

 

Я, безперечно, мав би відчути якусь злість чи біль у серці, але я взагалі не мав негативних емоцій до цього чоловіка.

 

Це тому, що я андроїд?

 

Або мене він приваблює?

 

У жодному разі.