ГЛАВА 19.2
— Як ти дізнався?
Лу Лісін доклав величезних зусиль, аби стриматися й достатньо спокійно запитати:
— Чому ти не скористалася моєю кредитною карткою?
Впевнена у виправданості своїх дій, Цзі Цінцін сказала:
— Вже якийсь час дідусь піклується про мене, тому я теж хочу купити йому подарунок. Ти ж заплатив за чотки завдаток? Тож коли я заплатила залишок, вони стали спільним подарунком від нас обох. Хіба ти не хотів, щоб ми поводилися як любляча та гармонійна пара, щоб порадувати дідуся? Дідусь точно зрадіє, коли дізнається, що подарунок від нас обох, то в чому проблема?
[Попередження про смерть! Будь ласка, протягом наступної години дозвольте своїй дружині, Цзі Цінцін, витратити півмільйона юанів з вашого рахунку. Якщо ви не впораєтеся з цим завданням в зазначений термін, то помрете прямо у своєму офісі].
Лу Лісін насупився: «Наскільки пам’ятаю, вчора я накопичив 35 годин».
Малюк А одразу надав детальний розрахунок:
[Саме так. Вчора о 18:00 у вас було 35 балів життя. З того часу минуло 24 години і якщо це завдання не буде виконано, з вас буде знято 10 балів. Якщо ваші бали життя становитимуть 0 або менше, ваше життя закінчиться. Тому у вас залишилася лише одна година, щоб виконати це завдання].
Лу Лісін безпорадно стиснув телефон.
— Цзі Цінцін, негайно візьми мою картку і піди купи подарунок на суму не менш ніж пів мільйона. Для тітки Пей.
Цзі Цінцін з гордістю відповіла:
— Не треба, я вже купила для тітоньки Пей намисто. Думаю, воно їй дуже пасуватиме.
Лу Лісін з різко втягнув повітря.
— Тоді назви мене «чоловіченьку» десять разів.
Цзі Цінцін замовкла.
Клац! — наче ляпас, пролунав звук завершення розмови.
Секунди три Лу Лісін приголомшено дивився на почорнілий екран телефону, а потім зірвався на ноги, підхопив піджак і вискочив з кабінету.
Секретарю, який саме підійшов з документом, що потребував підпису, Лу Лісін різко кинув:
— Мене вже нема.
— Але пане Лу, це дуже важливий документ, — та й робочий день іще не скінчився. Звісно, останнє секретар не наважився вимовити.
Та стискаючи в руці телефон, Лу Лісін навіть не пригальмував широкі кроки. Очі його аж палали від гніву.
— Завтра принесеш!
Після цих слів він знову набрав номер Цзі Цінцін і довго слухав гудки, перш ніж відбулося з’єднання.
Терпець Цзі Цінцін урвався, тож їй зовсім не хотілося відповідати на дзвінок. Може й справді нормально називати цього мерзотника «чоловіченьку», але ж вона зараз на людях!
— Пане Лу, чого вам знов треба?
— Де ти?
— Нащо вам?
Лу Лісін скрипнув зубами.
— Потрібна. Деяка. Допомога!
— Ну, і чого так біситися? — буркнула Цзі Цінцін, відправляючи йому назву торгового центру.
— Зачекай, зараз буду.
Ледве Лу Лісін вийшов за поріг свого секретаріату, як до нього підійшли одразу кілька співробітників:
— Гендиректоре Лу, фінансовий директор просив мене уточнити у вас щодо завтрашніх заходів...
— Про завтрашній день поговоримо завтра.
— Гендиректоре Лу, цей контракт...
— Спочатку перевірте.
Не озираючись, Лу Лісін зайшов у ліфт, а позад нього залишилася група збентежених людей, які мовчки витріщалися один на одного.
Що відбувається? Невже настав день, коли їхній бос-трудоголік пішов з роботи раніше?
Лу Лісін спустився, сів у авто і одразу поїхав до торгового центру, вказаного Цзі Цінцін. Але вже настала година пік, дороги були забиті, й хоч як він старався, раз у раз змінюючи маршрут, але, змушений кілька разів зупинятися, дістався до місця лише через сорок хвилин.
Він знов набрав номер Цзі Цінцін, як тільки вийшов з машини:
— Де ти?
— Чекати тебе було надто нудно, тому я тут трохи поприміряла одяг... — вона повідомила йому назву бутіка.
Лу Лісін стис зуби, з останніх сил намагаючись стримати гнів, і кинувся до того бутіка.
Це був магазин першокласного міжнародного бренду з великою кількістю надсучасних моделей. Покупців в цей час у ньому було небагато. У минулому житті Цзі Цінцін не могла дозволити собі навіть заглянути в такий магазин, але й сьогодні вона не планувала нічого купляти, а лише переглядала моделі, щоб згаяти час. Попри те, що вона зараз володіла добрим десятком мільйонів юанів, чотири-, п’яти- і навіть шестизначні цінники жахали її.
Коли до бутіка прийшов Лу Лісін, Цзі Цінцін саме примірялася до однієї зі спідниць. Побачивши нового клієнта, працівник магазину попрямував до нього, щоб привітати, але Лу Лісін відмахнувся й одразу підійшов до дружини.
[Залишилося десять хвилин].
Цзі Цінцін помітила його, як тільки обернулася, і посміхнулася:
— Ти вже тут? Навіщо ти мене шукав?
Лу Лісін глибоко вдихнув.
— Тобі подобається ця спідниця?
Цзі Цінцін подивилася на цінник: аж шість цифр!
— Не подобається! — енергійно захитала головою вона.
Лу Лісін примусив свої жорсткі та стримані губи вигнутися ніжною усмішкою.
— Якщо подобається, купляй одразу. Я її тобі дарую. Вважай це... весільним подарунком.
Цзі Цінцін глянула на нього з сумнівом.
— Весільний подарунок? Для мене?
Лу Лісін щедро запропонував:
— Можеш обрати тут будь-який одяг!
Згадавши, що вона вже купила для Лу Лісіна пояс в подарунок, Цзі Цінцін вирішила, що прийняти від нього сукню буде нормально. Однак сукні перед нею хоч і виглядали привабно, коштували надто дорого. Шкіряний ремінь, який вона купила, був не таким вже й дорогим. Ціни надто нерівні. Вона не могла так вчинити.
Тому Цзі Цінцін сунула крамницею, роздивляючись то одне, то інше, а Лу Лісін йшов за нею слідом та спостерігав.
Він ніколи раніше не ходив по магазинах з жінками. Та й весь його власний одяг, купляла тітонька Пей. Тому, дивлячись на Цзі Цінцін, він просто не міг повірити: як жінка, прогулюючись магазином, може бути настільки нерішучою?
Вона брала предмет одягу, перевіряла комір, оглядала манжети, дивилася на внутрішню сторону, на довжину, колір та стиль, схвально киваючи, і... вішала назад.
Й незабаром Лу Лісін побачив, як вона відійшла від відділу суконь з шестизначними цінниками й перейшла до стійки з шовковими шарфами.
Лу Лісін вражено промовчав.
Не купує?
Навіщо так довго розглядати, якщо не купуєш?
Він відчував дедалі сильніший головний біль.
— ...Тобі подобаються шарфи?
Цзі Цінцін, яка вже деякий час перебирала шарфи та хустинки, нарешті з впевненим виглядом витягла простий шарф цього бренду з класичним візерунком.
— Чудово, ось цей мені подобається. Так, саме цей.
Лу Лісін міг лише безпорадно споглядати, як вона обирає шарф, на ціннику якого значилося лише чотири цифри.
— ...Окрім цього тобі нічого не сподобалось? Візьми ще щось, візьми кілька.
Цзі Цінцін повернулася до вибору одягу. Під заохочувальним і наполегливим поглядом Лу Лісіна вона обрала не надто модну спідницю, два жакети та сумку зі застарілої колекції.
Вона не брала нічого дорогого й намагалася просто вибрати речі з прийнятними цінами, щоб не переживати через кінцеву суму покупки.
[Залишилося п'ять хвилин].
Лу Лісін подивився на розкладені на прилавку речі, й подумки нашвидку прикинув їхню загальну вартість.
— Більше не куплятимеш?
— Досить. Мені не потрібно більше.
Цзі Цінцін була збентежена. За її підрахунком вартість всіх цих речей вже складе шестизначну суму, тоді як куплений нею шкіряний ремінь для Лу Лісіна, ледь дотягнув до п’ятизначної. Як їй тільки вистачило сміливості прийняти від нього стільки речей?
Лу Лісін глибоко вдихнув і вказав на одну зі співробітниць магазину неподалік:
— Окрім того, що вона вибрала, загорніть мені все, що тут є.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
