ГЛАВА 17.1
У Лу Літіна й справді не було копійки за душею.
Перш ніж старійшина Лу передав сімейний бізнес Лу Лісіну, він запитав кожного з онуків, чи готові вони нести такий тягар відповідальності. Лу Лісін відповів, що згоден, але Лу Літін відчував, що дідусь намагається ув’язнити його до кінця життя, тому він відмовився.
Протягом багатьох років Лу Лісін віддавав усі сили задля розвитку фінансової імперії Лу, а Лу Літін не мав до неї жодного відношення.
Попри це в майбутньому, після смерті старого пана Лу, Лу Літін напевне отримає якийсь спадок. Однак наразі, якщо Лу Лісін не дасть згоди, то Лу Літін не отримає ані копійки з родинних статків.
— Хочеш мати чисте й щире кохання з Шень Вейвей — гаразд. Так чи інакше, вірну людину пізнаєш у лиху годину. Але надалі не використовуй наше прізвище для допомоги їй.
В тій ситуації Лу Літін нічого не міг вдіяти, але ж він не міг байдуже стояти осторонь, спостерігати, як над Вейвей знущаються в індустрії розваг, та не вживати жодних заходів.
Лу Лісін холодно подивився на нього.
— Не думай, що мені невідомо, що ти зробив для неї. Якщо ти дійсно впевнений, що Шень Вейвей не цікавлять гроші, то може так воно і є. Поживемо — побачимо. Однак я не дозволю тобі використовувати ресурси Tianyu Entertainment для її підтримки. Хочеш її просувати — використовуй власні ресурси.
Лу Літін трохи помовчав, а потім сказав:
— Я не буду використовувати ресурси корпорації Лу, щоб допомагати Вейвей, але що стосується її травми, то якби Цзі Цінцін не створювала проблеми Вейвей, то вона б не схибила і не скотилася з пагорба. Саме Цзі Цінцін тут винна, то чому вона так жадає подати до суду на Вейвей?
Лу Лісін відклав палички.
— Достатньо вже того, що Шень Вейвей висунула звинувачення, хоча не знала достеменно, чи Цзі Цінцін штовхнула її. Але звідкіля вона, дрібна актриска надцятого рівня, набралася нахабства вимагати левову долю — компенсацію аж у 20 мільйонів?
— Вона просто...
— Вона просто має могутню підтримку чи все ж таки жадібна до грошей?
— Старший брате, ти не зустрічався з Вейвей і не спілкувався з нею. Ти її не знаєш, вона не така!
— Хіба ти не сказав, що її не цікавлять гроші? Мені важко повірити, що людина, яка роззявила пащу аж на 20 мільйонів юанів, не любить гроші, — Лу Лісін знову взявся за палички. — Я вже розпорядився, щоб ніхто з Tianyu Entertainment не втручався у це питання. Хочеш розв'язати для неї цю проблему — винайми адвоката, але не розраховуй на гроші та ресурси родини.
— Але...
— Тут нема про що говорити. Якщо Шень Вейвей справді настільки хороша, як ти кажеш, то вона повинна розуміти, що спричинене нею непорозуміння завдало іншій людині стільки шкоди, що одними лиш поверхневими вибаченнями тут не відбудешся.
Лу Літін зібрався щось сказати на захист своєї дівчини, але коли слова вже були готові зірватися з його губ, він раптом наче прокинувся, щось пригадавши, і так нічого й не сказав.
Лу Лісін сказав:
— Дідусю, я вже наївся, а ти не поспішай, насолоджуйся їжею.
Старий кивнув і Лу Лісін встав з-за столу та вийшов.
Лу Літін відчув, що слова Лу Лісіна підкорили старійшину Лу, тому ще раз спробував захистити Шень Вейвей:
— Дідусю, Вейвей — хороша дівчина!
Старійшина Лу відповів суворим тоном:
— Хороша дівчина повинна нести відповідальність за те, що вона зробила і сказала!
Хоч яким старим був старійшина Лу, але його розум ще достатньо ясний. За своє життя він пізнав чимало людей, тому в справі Цзі Цінцін і Шень Вейвей, розібрався одразу. Все було ясно з першого ж дня розслідування.
Лу Літін замовк і перевів погляд на Цзі Цінцін.
Та глянула на нього, посміхнулась і теж відклала палички:
— Дідусю, я теж вже сита. Смачного вам, їжте без поспіху.
Який вже тут апетит, коли Лу Літін сидить навпроти?
Старійшина Лу махнув рукою.
— Піди прогуляйся. Прогулянка одразу після приймання їжі допомагає травленню.
— Добре.
Лу Літін похмуро проводив дівчину поглядом і теж піднявся:
— Дідусю, я теж...
Але старий буркнув, не відриваючи очей від тарілки:
— А ти сядь та їж.
— Дідусю!
— Сідай!
Лу Літін прикусив язика й сів. Він узяв свою тарілку та палички й продовжив їсти.
***
Позад головної будівлі маєтку Лу розташувався великий ставок, де старійшина Лу любив порибалити у вільний час. У сутінках Цзі Цінцін стояла біля води і її волосся, що спускалося на спину, майоріло під поривами вітру. У тьмяному освітленні виднілася лише струнка постать дівчини.
Їй було тривожно на серці. Хай там як, але те, що Цзі Цінцін зустрічалася з Лу Літіном протягом року — незаперечний факт. І тепер, коли всі вони живуть під одним дахом, хіба не стане Лу Лісін хвилюватися, що його дружина, яка аж ніяк не кохає його, знов спалахне почуттями до його молодшого брата?
Неважливо, має Лу Лісін почуття до неї чи ні, адже будь-який чоловік відчув би роздратування в глибині душі, якби його власна дружина мала колись стосунки з його ж братом, чи не так?
Не кажучи вже про чоловіка з таким високим статусом і власницьким характером, як у Лу Лісіна.
Таку людину, як він, не так просто вдовольнити. Якщо через якесь непорозуміння він затаїть на неї образу в серці, то її доля в майбутньому буде важкою.
Однак.... Оскільки Лу Лісін настільки любить чути, коли його називають чоловіченьком, доведеться їй, попри власне небажання, якомога частіше називати його так, щоб потішити.
Поки Цзі Цінцін розмірковувала над тим, як підвищити прихильність Лу Лісіна до себе, вона помітила краєм ока фігуру, що наближалася до неї з боку садиби.
Придивившись, дівчина виявила, що це Лу Літін.
Цзі Цінцін насупилася. Що він робить тут так пізно ввечері?
Їй зовсім не хотілося зв'язуватися з ним.
Якщо їх раптом хтось побачить та ще й дещо прикрасить задля красного слівця, то вона ніколи не відмиється від тих чуток.
Дівчина розвернулася й хотіла піти.
— Цзі Цінцін, стій.
Але та, замість того, щоб зупинитися, лише пришвидшила крок.
— Цзі Цінцін! — надзвичайно роздратований Лу Літін зробив кілька швидких кроків і смикнув її за руку.
Надворі було вже надто темно, і Цзі Цінцін не могла чітко розгледіти його обличчя.
— Чого тобі?
— Що ти хочеш, щоб відпустити Вейвей з миром?
Цзі Цінцін вирвала руку з його хватки й нетерпляче сказала:
— Лу Літін, ти можеш бути більш розсудливим? Ти просиш, щоб я відпустила її, але чому вона першою не змилостивилась наді мною? Як вона могла вимагати компенсації у двадцять мільйонів? Навіть якби я розпродала все, що маю, то ледве назбирала б десять мільйонів юанів. І щоб зі мною сталося, якби я не виплатила ту компенсацію?
Та в Лу Літіна вже була готова відповідь:
— Це просто непорозуміння. Зараз вона поранена, лежить в лікарні, шрам на обличчі може серйозно вплинути на її майбутнє. Два дні тому вона навіть намагалася перерізати собі вени через почуття провини. Хіба ти не можеш бути більш великодушною і пробачити їй?
— Непорозуміння? — Цзі Цінцін звела очі догори. — Це ж були її власні слова, що вона готова взяти на себе повну відповідальність, але вона навіть не звернулася до мене. І чому ви з Ґу Шаоюєм стільки робите для неї?
— Ґу Шаоюй? — перепитав Лу Літін ошелешеним голосом. Судячи з розгубленого виразу обличчя, він цього не знав.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
